МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ОЦІНЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМ РИЗИКОМ
МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ
1.1. Суть, види та механізм утворення інвестиційного ризику машинобудівних підприємств
Результати діяльності будь-якого підприємства як складної виробничо-господарської системи завжди характеризуються тим чи іншим рівнем невизначеності. Залежно від видів діяльності підприємства, тривалості прогнозного періоду, стану зовнішнього по відношенню до підприємства середовища та інших чинників цей рівень може бути різним, однак сама наявність його є об’єктивно зумовленою і не може бути повністю усуненою в той чи інший спосіб. Інакше кажучи, невизначеність є фундаментальною ознакою будь-якого економічного процесу, а у більш широкому контексті у світлі сучасних квантомеханічних уявлень невизначеність являє собою обов’язковий атрибут будь-яких явищ, що відбуваються у складних динамічних системах.
Проте на відміну від багатьох фізичних процесів, дослідження яких часто можна здійснювати в умовнозамкнених системах з обмеженою кількістю чинників, що впливають на їх протікання, і, отже, зменшувати ступінь їх невизначеності до рівня похибки експериментальних вимірювань, для більшості економічних процесів це здійснити неможливо. Зокрема, щодо економічних процесів, які відбуваються на рівні окремого підприємства, то стосовно них неможливо у принципі спрогнозувати вплив кожного чинника, що зумовлюють їх протікання, тобто надати точний кількісний результат міри такого впливу. Серед інших причин це викликано наявністю величезної кількості таких чинників, складністю механізмів взаємозв’язку між ними, неможливістю для деяких з них здійснити їх кількісне оцінювання тощо.
Разом з тим, теорія та практика управління господарською діяльністю підприємств переконливо доводять, що, не дивлячись на стохастичний характер результатів такої діяльності, міру їх невизначеності можна і потрібно знижувати. Таке зниження повинно відбуватися такими основними шляхами: покращенням прогнозних оцінок сподіваних результатів діяльності підприємства, зокрема завдяки удосконаленню методичного інструментарію проведення таких оцінок, та розробленням і реалізацією різноманітних заходів, пов’язаних із зменшенням рівня невизначеності цих результатів.
Розглядаючи у контексті мети даної роботи інвестиційну діяльність підприємства як складову частину його загальної фінансово-господарської діяльності, слід виділити три основні причини, що обумовлюють наявність невизначеності результатів реалізації інвестиційних проектів на підприємстві.
По-перше, переважній більшості інвестиційних проектів розвиту підприємства притаманна значна тривалість їх реалізації (так як вони передбачають передусім придбання основних засобів, термін експлуатації яких може тривати багато років). Внаслідок цього спрогнозувати точно фінансові результати цих проектів протягом усього терміну їх функціонування практично неможливо, так як чинники, що їх обумовлюють (ціни на продукцію за проектом, обсяги попиту на неї, витрати на придбання виробничих ресурсів тощо), характеризуються тим чи іншим рівнем мінливості, а передбачити їх тренд на багато років уперед з достатнім ступенем точності у більшості випадків не вдається.
По-друге, значна частина інвестицій, вкладених у здійснення інвестиційних проектів, не може бути вилучена з них, якщо ці проекти виявляються невдалими. Інакше кажучи, процес інвестування, принаймні частково, є незворотнім – вклавши кошти у проект, який виявився збитковим або низькоприбутковим, інвестор, якщо він заходів припинити реалізацію цього проекту та продати майно, куплене для його здійснення, у переважній більшості випадків поверне лише частину коштів, вкладених у проект (так як ринкова вартість майна прямо пропорційна його дохідності).
По-третє, навіть припустивши, що чинники, які обумовлюють величину фінансових результатів від експлуатації інвестиційного проекту, не змінюються протягом періоду його експлуатації, значення показників, що характеризують ці чинники встановити наперед, базуючись на поточній інформації про них, з належним рівнем точності часто неможливо. Так, наприклад, показник ціни на продукцію, яку передбачається виготовляти з проектом, може суттєво відрізнятися від поточного рівня цін на неї, зокрема, якщо:
▪ інвестиційний проект, який передбачає здійснити підприємство, є великомасштабним, тобто обсяги продукції, реалізованої за ним, можуть вплинути на рівень поточних цін на неї;
▪ в інтервалі часу між моментом прийняття рішення про здійснення інвестиційного проекту та початком виготовлення продукції за ним рівень цін на неї зміниться внаслідок певних дій конкурентів;
▪ рівень якості продукції за проектом відрізняється від рівня якості аналогічної продукції, що існує на ринку (наприклад, якщо проект має ознаки інноваційності). У цьому випадку ціна нової (покращеної) продукції за проектом буде відрізнятися від її поточного значення.
Наявність того чи іншого рівня невизначеності результатів реалізації переважної більшості інвестиційних проектів, яка, як випливає з вище викладеного, є іманентною ним, закономірно призводить до ризикованості інвестиційної діяльності. При цьому, якщо розглядати інвестиційний ризик підприємств як складову або різновид загального підприємницького ризику, то виявлення його сутності повинно базуватися на з’ясуванні змісту поняття ризику як загальної економічної категорії.
Аналіз літературних джерел, зокрема праць [ та ін.] дозволяє визначити чотири загальні підходи до трактування поняття економічного ризику. Згідно з першим з них ризик ототожнюється з можливістю певної небезпеки, яка негативно відобразиться на результатах або умовах підприємницької діяльності. Так, Й.Шумпетер у роботі [ с.59] зазначає, що „ризик - це можливість виникнення несприятливих ситуацій у процесі реалізації планів та виконання бюджетів підприємства”. У праці [ с.5] її автор Г.В.Чернова трактує економічний ризик як „певну можливість виникнення збитку, що вимірюється у грошовому виразі”.
Більш широке поняття ризику подається у [ с.11], де зазначається, що „ризик – це можливість ненастання яких-небудь очікуваних подій, можливість відхилення певних величин від деяких їх (очікуваних) значень”.
У роботі [ с.22] її автори трактують ризик „як можливість настання події, небажаної для певного суб’єкта, з множини варіантів подій, які можуть статися на протязі певного періоду часу, починаючи з певної вихідної ситуації”.
Таким чином, процитовані вище визначення зводяться фактично до трактування поняття „економічний ризик” як можливості (загрози) неотримання або недоотримання очікуваних (запланованих) результатів підприємницької діяльності внаслідок настання певних несприятливих подій. Таке тлумачення видається достатньо коректним, однак багато науковців вважають за необхідне подати більш розгорнуте трактування даного поняття, що зумовило появу у літературі другого підходу до тлумачення поняття ризику, який умовно можна назвати комбінованим, так як згідно цього підходу дослідники намагаються одночасно розкрити різні сторони цього складного явища.
Так, у роботі [ с.43] зазначається, що „ризик – це, з одного боку, небезпека потенційно можливої втрати ресурсів або недоотримання доходів порівняно з розрахованим варіантом; з іншого боку – це імовірність отримання додаткового обсягу прибутку, пов’язаного з ризиком”.
У праці [ с.9] під економічним ризиком розуміється „об’єктивно-суб’єктивна категорія у діяльності суб’єктів господарювання, пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору. Вона відображає міру (ступінь) відхилення від цілей, від бажаного (очікуваного) результату, міру невдачі (збитків) з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих та зворотніх зв’язків стосовно об’єкта керування”.
У роботі [ с.22] економічний ризик розглядається як комбінація:
1. події, пов’язаної з діяльністю підприємства і яка впливає на нього;
2. імовірності цієї події;
3. наслідків, що унеможливлюють досягнення запланованих цілей і в остаточному підсумку позначаються на доходах підприємства.
Третій підхід до тлумачення поняття економічного ризику можна умовно назвати уречевленим, так як у цьому випадку ризик ототожнюється з подією або чинниками, які зумовили або можуть зумовити настання несприятливої для підприємств ситуації. Так, зокрема, у роботі [ ] зазначається, що „ризик- це подія або група споріднених подій, що спричиняють збиток об’єкту, який володіє даним ризиком” [ с.11].
Зрештою четвертий підхід до трактування поняття економічного ризику, що існує в сучасній літературі, робить наголос не на результатах чи джерелах виникнення ризику, а на процесі управління ним. Так, зокрема, у роботі [ ] зазначається, що „ризик – це діяльність, пов’язана з подоланням невизначеності у ситуації неминучого вибору, у процесі якої є можливість кількісно та якісно оцінити імовірність досягнення сподіваного результату, невдачі та відхилення від мети” [ с.7].
Безперечно, що автори будь-якого існуючого у сучасній літературі тлумачення терміну „економічний ризик” намагалися відобразити ті чи інші сторони цього складного поняття і, отже, розгляд різних тлумачень даного терміну загалом дозволяє більш глибоко та всебічно усвідомити його зміст. Тим не менше, на нашу думку, трактування поняття економічного ризику повинно відповідати таким основним вимогам:
1. необхідно враховувати, що ризик може призвести не лише до негативних результатів (наприклад, недоотримання запланованого прибутку), але і до позитивних (перевиконання плану з прибутку підприємства);
2. при з’ясуванні сутності економічного ризику слід виходити з того, що причиною його виникнення є неусувна невизначеність кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства, яка, у свою чергу, зумовлена певним рівнем невизначеності міри та механізмів впливу чинників, що формують ці результати;
3. поняття економічного ризику не повинно зводитись лише до показників його оцінювання, зокрема до імовірності настання несприятливих для підприємства ситуацій;
4. якщо розглядати економічний ризик як окрему економічну категорію, то причини реалізації ризику (настання ризикових подій) та діяльність, спрямовану на подолання невизначеності (зниження ризику), потрібно розглядати відокремлено, а не ототожнювати з самим явищем ризикованості підприємницької діяльності.
Слід відзначити, що краще розуміння сутності ризику можна здійснити, запровадивши певну систему аксіом, які описують підґрунтя механізму його виникнення та застосування цієї категорії у практиці господарювання. Так, у роботі [ ] її автори пропонують певні аксіоми ризикології, а саме:
▪ аксіому загальності, згідно якої будь-яка діяльність фінансово-економічної системи зумовлює ті чи інші ризики, котрі за певних умов можуть проявитися і призвести до небажаних наслідків для системи загалом чи її структурних складових;
▪ аксіому прийнятності, яка стверджує, що кожна інтелектуальна система, яка займається певними видами діяльності так чи інакше, свідомо чи несвідомо, оцінює ступінь ризику, використовуючи свої внутрішні категорії, гіпотези, мотивації, які залежать від стану та динаміки зовнішнього середовища і ставлення суб’єкта до ризику;
▪ аксіому неповторності, яка наголошує на тому, що структура і міра ризику змінюються в часі, не повторюючись навіть у схожих ситуаціях.
Складність та багатогранність такого явища як економічний ризик серед іншого зумовлені наявністю значної кількості його видів, до яких, зокрема, відноситься інвестиційний ризик. У літературі наводяться декілька різних тлумачень цього терміну. Зокрема, у роботі [ с.455] зазначається, що інвестиційний ризик – „можливість недосягнення запланованих цілей інвестування (прибуток або соціальний ефект) і виникнення грошових втрат”.
Для більш глибокого розуміння сутності інвестиційного ризику на рівні підприємства доцільно виділити його об’єкти та суб’єкти. Очевидно, що об’єктами ризику у даному випадку буде саме підприємств та окремі інвестиційні проекти, які воно реалізує. Що стосується суб’єктів інвестиційного ризику, тобто осіб, які зацікавлені в результатах управління об’єктами ризику та мають певні можливості щодо такого управління, то під ними у першу чергу слід розуміти інвесторів. Однак, слід відзначити, що у сучасній науковій та навчально-методичній літературі не існує загальноприйнятого тлумачення „інвестор”. Так, деякі науковці, наприклад, автори робіт [ ], під інвестором розуміють особу, що здійснює фінансування інвестиційних проектів. Інші дослідники, зокрема, автори робіт [ ], вважають інвесторами осіб, які ухвалюють інвестиційні рішення, забезпечуючи їх реалізацію за рахунок власних, позичкових та залучених коштів. Слід зауважити, що другий підхід до трактування терміну „інвестор” відповідає його тлумаченню у Законі України „Про інвестиційну діяльність” [ ].
Враховуючи вище викладене, до суб’єкті інвестиційного ризику підприємства нами відносяться (рис.1.1):
1. адміністрація (менеджери) підприємства, які здійснюють ухвалення інвестиційних рішень, ризикуючи при цьому сподіваними результатами діяльності підприємства (зокрема, належною їм часткою цих результатів) та своєю репутацією;
2. власники підприємства, які ухвалюють стратегічні програми його розвитку, ризикуючи при цьому належною їм часткою результатів діяльності підприємства та його майна;
3. кредитори підприємства, які ухвалюють рішення про надання йому позичкових коштів під реалізацію певних інвестиційних програм та проектів, ризикуючи при цьому розмірами цих коштів та процентами, які підприємство повинно сплачувати за їх користування.
Таким чином, докладне та всебічне дослідження механізму утворення інвестиційного ризику підприємств вимагає розгляду його особливостей та оцінювання йог рівня з точки зору різних суб’єктів цього ризику – як менеджерів та теперішніх власників підприємств, так і надавачів фінансових ресурсів, необхідних для здійснення їх інвестиційної діяльності, зокрема, позико-надавачів (банків, покупців облігацій) та майбутніх співвласників цих підприємств (покупців їх акцій).
Так як різні суб’єкти інвестиційного ризику приймають різні види фінансово-інвестиційних рішень, то з’являється можливість здійснити групування видів інвестиційних ризиків не лише за їх суб’єктами, але і за видами цих рішень (рис.1.1).
Слід відзначити, що у сучасній літературі пропонується низка підходів щодо поділу інвестиційного ризику на окремі його види. Так, у роботі [ с.28] виокремлюються такі основні види інвестиційного ризику: капітальний, селективний, відсотковий, країнний, операційний, часовий, ризик законодавчих змін, ризик ліквідності та ризик інфляції.
У роботі [ с.278-279] інвестиційний ризик, зокрема, поділяється на споживчий та підприємницький, а також на фінансовий, проектний, будівельний та експлуатаційний. При цьому поділ інвестиційного ризику на проектний, будівельний та експлуатаційний має важливе значення для встановлення можливих причин виникнення ризикових подій на різних стадіях життєвого циклу інвестиційного проекту.
Якщо застосувати комплексний підхід до з’ясування механізму виникнення інвестиційного ризику, то слід відзначити наявність певної ієрархії невизначеностей, які його зумовлюють. На вищому щаблі цієї ієрархії буде знаходитись невизначеність узагальнюючих показників оцінки ефективності та доцільності реалізації інвестиційних проектів (чистої теперішньої вартості доходу за проектом, внутрішньої норми доходності проекту тощо). У свою чергу, невизначеність цих показників зумовлюється невизначеністю показників нижчого рівня, до яких належать (рис.1.2):
▪ фінансові результати (прибуток на чистий грошовий потік) за періодами (роками) експлуатації проекту. Кількісна оцінка (прогнозування) цих результатів вимагає наявності відомостей про вторинні показники реалізації інвестиційного проекту (попит та ціну на продукцію, яку планується виготовляти з проектом, собівартість продукції тощо);
▪ ефективний термін експлуатації проекту. Його оцінювання безпосередньо базується на прогнозі фінансових результатів від експлуатації проекту;
▪ потрібні інвестиції у проект. Даний показник характеризується, як правило, найнижчим рівнем невизначеності, однак ця невизначеність тим не менш існує (наприклад, кошторис витрат на спорудження об’єкта може здійснюватися у процесі його будівництва внаслідок зміни цін н матеріали та інші ресурси);
▪ ставка дисконту за проектом. Як відомо, від розміру ставки дисконту, яка закладається при обчисленні узагальнюючих показників оцінки ефективності та доцільності реалізації інвестиційних проектів, може суттєво залежати значення цих показників. Однак, встановити обґрунтовану величину дисконтної ставки точно, особливо на великий проміжок часу, практично неможливо (внаслідок зміни облікової ставки НБУ, непередбачуваних інфляційних процесів тощо).
У свою чергу вище перелічені показники інвестиційних проектів, що визначають величину узагальнюючих показників ефективності та доцільності їх реалізації, знаходяться під впливом багатьох чинників, які прямо чи опосередковано визначають їх рівень. У зв’язку з цим невизначеність показників інвестиційних проектів, які реалізує або планує реалізувати підприємство, може бути обумовлена трьома причинами, а саме:
1. невизначеністю, яка зумовлена відсутністю інформації про усі чинники, що впливають на рівень показників проектів;
2. невизначеністю, яка зумовлена відсутністю повної інформації про прогнозні значення показників, які характеризують чинники впливу;
3. невизначеністю, зумовленою відсутністю інформації про кількісні залежності між чинниками впливу та показниками інвестиційних проектів.
Описаний нами механізм утворення інвестиційного ризику на підприємстві дає серед іншого можливість виокремити його види окрім запропонованих вище (див. рис.1.1) також і за видами невизначеності, які справляють переважний вплив на утворення інвестиційного ризику на конкретному підприємстві.
Підсумовуючи вище викладене, можна запропонувати таке визначення поняття інвестиційного ризику проектів, які реалізує або планує реалізувати підприємство, - це така їх характеристика, яка зумовлює принципову неможливість абсолютно точно оцінити значення узагальнюючих показників ефективності та доцільності реалізації цих інвестиційних проектів внаслідок невизначеності, пов’язаною із дією чинників, що зумовлюють значення цих показників.
Якщо ж розглядати інвестиційний ризик підприємства загалом, то він утворюється внаслідок спільного впливу невизначеності фінансових результатів від раніше вкладених у підприємство інвестицій та невизначеності узагальнюючих показників оцінки ефективності та доцільності реалізації поточних інвестиційних проекті розвитку підприємства (див. рис.1.2). Інакше кажучи, ризик інвестування коштів у певне підприємство визначається не лише ризиком здійснення ним інвестиційних проектів, для реалізації яких потрібні дані інвестиції, але і ризиком його діяльності до моменту початку експлуатації цих проектів.
Розглядаючи механізм формування інвестиційного ризику, доцільно також дослідити співвідношення цього виду ризику із загальним економічним ризиком підприємства. При цьому слід відзначити, що результати виробничо-господарської діяльності будь-якого суб’єкта господарювання являє собою наслідок раніше вкладених у нього інвестицій. Враховуючи це, ризик виробничо-господарської діяльності підприємства можна ототожнити з інвестиційним ризиком стосовно раніше вкладених у дане підприємство інвестицій. Даний вид ризику можна розглядати також як ризик придбання підприємства як цілісного майнового комплексу на певний момент часу, який (залежно від наявної його структури капіталу) утворюється внаслідок певного усереднення двох видів ризику, а саме (рис.1.3):
▪ ризику інвестування у власний капітал підприємства. Цей вид ризику характеризується можливими коливаннями доходів власників підприємства і за деяких умов, зокрема, якщо дане підприємство є акціонерним товариством, може бути ототожненим з ризиком придбання його акцій на певну дату;
▪ ризику інвестування у позичковий капітал підприємства. Цей вид ризику характеризується можливими коливаннями доходів кредиторів підприємства від надання йому тих чи інших видів позик, зокрема, банківських кредитів, вкладених у купівлю облігацій підприємства тощо.
Слід відзначити, що володіння інформацією про рівень ризику інвестування у власний та позичковий капітал підприємства має важливе значення як для теперішніх, так і для майбутніх його власників та кредиторів, так як від цього рівня безпосередньо залежить ціна залучення підприємством тих чи інших видів джерел фінансування його інвестиційної діяльності. При цьому у будь-якому випадку ризик інвестування коштів у власний капітал підприємства буде вищим, ніж у позичковий, що зумовлено, зокрема, тим, що сплата процентів за користування кредитом та іншими видами позичкових коштів завжди передує сплаті дивідендів власникам підприємства, внаслідок чого міра коливання та непередбачуваності останніх може бути досить великою, особливо на підприємствах із значною часткою позикового капіталу у структурі джерел утворення їх господарських засобів.
Якщо розглядати певний поточний проміжок часу функціонування підприємства (наприклад, календарний рік), то рівень ризику інвестування у нього і, відповідно, рівень ризику його виробничо-господарської діяльності, на початок та на кінець цього періоду можуть відрізнятися. Це може бути викликано низкою причин, серед яких слід відмітити насамперед такі:
1. зміна характеристик внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства протягом даного періоду (наприклад, збільшення рівня мінливості та непередбачуваності попиту на продукцію підприємства та ціни на його виробничі ресурси закономірно призводить до зростання ризику діяльності даного підприємства);
2. реалізація підприємством певним інвестиційних проектів протягом поточного періоду, рівень ризику здійснення яких відрізняється від рівня ризику інвестування коштів у купівлю даного підприємства на початок цього періоду (наприклад, якщо протягом поточного періоду підприємство реалізувало збільшення рівня загального ризику даного підприємства).
Таким чином, розглядаючи інвестиційний проект (проекти), який підприємство планує реалізувати, воно повинно оцінювати ризик його здійснення у такій послідовності: спочатку оцінити ризик даного інвестиційного проекту відокремлено від загального ризику підприємства-інвестора, а потім проаналізувати зміну рівня цього загального ризику після реалізації проекту та, зіставивши цей рівень із сподіваною дохідністю підприємства, прийняти остаточне рішення про доцільність або недоцільність здійснення запланованого інвестиційного проекту.
Слід відзначити, що серед чинників, які справляють вплив на механізм утворення інвестиційного ризику підприємства, важливе місце посідає їх галузева специфіка. Даний чинник зумовлений тим, що результати діяльності підприємств різних галузей економіки внаслідок об’єктивних причин характеризуються різним рівнем їх невизначеності. Серед таких причин слід насамперед назвати:
1. рівень наукомісткості продукції, швидкість продуктових та технологічних змін у різних галузях економіки. Ті види економічної діяльності, у яких ця швидкість є більшою, характеризуються значною кількістю інноваційних проектів, що постійно реалізуються і яким є іманентно притаманний високий рівень ризику. Окрім того, для таких галузей існує велика загроза недоамортизації їх основних засобів внаслідок необхідності передчасної заміни їх на нові та скорочення фактичної тривалості життєвого циклу продукції, що виготовляється порівняно із запланованою його тривалістю;
2. реалізація підприємством певних інвестиційних проектів протягом поточного періоду, рівень ризику здійснення яких відрізняється від рівня ризику інвестування коштів у купівлю даного підприємства на початок цього періоду (наприклад, якщо протягом поточного періоду підприємство реалізувало високоризикований інвестиційний проект, то це призведе до збільшення рівня загального ризику даного підприємства).
Таким чином, розглядаючи інвестиційний проект (проекти), який підприємство планує реалізувати, воно повинно оцінювати ризик його здійснення у такій послідовності: спочатку оцінити ризик даного інвестиційного проекту відокремлено від загального ризику підприємства-інвестора, а потім проаналізувати зміну рівня цього загального ризику після реалізації проекту та, зіставивши цей рівень із сподіваною дохідністю підприємства, прийняти остаточне рішення про доцільність або недоцільність здійснення запланованого інвестиційного проекту.
Слід відзначити, що серед чинників, які справляють вплив на механізм утворення інвестиційного ризику підприємства, важливе місце посідає їх галузева специфіка. Даний чинник зумовлений тим, що результати діяльності підприємств різних галузей економіки внаслідок об’єктивних причин характеризуються різним рівнем їх невизначеності. Серед таких причин слід насамперед назвати:
1. рівень наукомісткості продукції, швидкість продуктових та технологічних змін у різних галузях економіки. Ті види економічної діяльності, у яких ця швидкість є більшою, характеризуються значною кількістю інноваційних проектів, що постійно реалізуються і яким є іманентно притаманний високий рівень ризику. Окрім того, для таких галузей існує велика загроза недоамортизації їх основних засобів внаслідок необхідності передчасної заміни їх на нові та скорочення фактичної тривалості життєвого циклу продукції, що виготовляється порівняно із запланованою його тривалістю;
2. рівень стабільності попиту на продукцію та його еластичності за ціною у різних галузях економіки. Ті види економічної діяльності, попит на продукцію за якими є відносно стабільним та низькоеластичним, є менш ризикованими, зокрема, з точки зору інвестування коштів у них, ніж галузі економіки, попит та ціни на продукцію яких піддаються великим коливанням внаслідок дії тих чи інших зовнішніх чинників;
3. структура витрат на виробництво продукції у різних галузях економіки. Ті види економічної діяльності, у структурі собівартості продукції яких значну частку складають витрати ресурсів, ціни на які є нестабільними та мінливими, характеризуються підвищеним рівнем ризику їх виробничо-господарської та, відповідно, інвестиційної діяльності;
4. структура активів підприємств різних галузей економіки та джерел утворення їх господарських засобів. Ті галузі економіки, активи підприємств яких характеризуються низьким рівнем ліквідності, а частка позичкових джерел у структурі їх капіталу є високою, мають більш високий ступінь ризикованості з точки зору потенційних інвесторів порівняно із галузями економіки, у яких рівень ліквідності активів підприємств є вищим, а частка позичкового капіталу є меншою.
1.2. Інформаційна база, методи та показники оцінювання інвестиційного ризику машинобудівних підприємств
Необхідною умовою здійснення обґрунтованого оцінювання інвестиційного ризику підприємств є наявність, з одного боку, достатньо повного масиву інформації, що характеризує сподівані результати їх діяльності, а з іншого боку – методичних засад, використання яких дозволило б, здійснивши обробку цієї інформації, отримати кількісні значення показників, які б адекватно відображали міру ризикованості інвестиційної діяльності, пов’язаної із вкладанням коштів у дані підприємства.
Складність інформаційного забезпечення процесу оцінювання інвестиційного ризику підприємств полягає насамперед у тому, що обмеженість обсягів вхідної інформації щодо сподіваних результатів діяльності підприємства, її недостатня повнота та вірогідність існують у цьому випадку апріорно, інакше ризику інвестиційної діяльності загалом не існувало б. Тому проблема полягає у тому, щоб чітко окреслити для кожного конкретного випадку межі повноти та вірогідності вхідної інформації, необхідної для здійснення оцінки інвестиційного ризику підприємств та окремих інвестиційних проектів, які вони передбачають реалізувати.
Очевидно, що для здійснення оцінки інвестиційного ризику підприємств та окремих інвестиційних проектів необхідно мати, передусім, інформації про межі коливання сподіваних фінансових результатів за ними (прибутку, чистого грошового потоку). За деяких умов у першому наближенні рівень ризику вкладання інвестицій у ті чи інші об’єкти інвестування можна упорядкувати за правилом: рівень інвестиційного ризику збільшується із збільшенням меж коливання сподіваних фінансових результатів за ними. Однак, обґрунтоване використання цього правила, що базується на застосуванні оптимістично-песимістичного аналізу, потребує виконання, зокрема, умови рівності величини математичного сподівання фінансових результатів від експлуатації об’єктів інвестування, рівень ризику у яких порівнюється. Таким чином, навіть найбільш наближений підхід до оцінювання інвестиційного ризику потребує наявності інформації про певні імовірнісні параметри сподіваних фінансових результатів від експлуатації об’єктів інвестування.
Огляд літературних джерел, зокрема, робіт [ та ін.], дозволяє стверджувати, що на сучасному етапі розвитку методів та прийомів оцінювання рівня інвестиційного ризику, достатньо повною інформацією для здійснення такого оцінювання вважається інформація про параметризований аналітичний вираз функції розподілу імовірностей фінансових результатів від функціонування об’єкта інвестування. У дискретному варіанті масив такої інформації передбачає наявності відомостей про декілька можливих значень прибутку або іншого фінансового показника від експлуатації інвестиційного проекту та відповідних імовірностей його отримання; при чому сума цих імовірностей повинна дорівнювати одиниці.
Однак, слід відзначити, що спосіб оцінювання імовірності отримання того чи іншого розміру прибутку чи іншого фінансового результату від експлуатації інвестиційного проекту та, відповідно, побудови функції розподілу його імовірності суттєво відрізняється від методів оцінювання імовірності подій та побудови відповідної функції розподілу, які застосовуються у природничих науках, зокрема, у статистичній фізиці. Адже у цих галузях знань оцінка імовірності, як правило, базується на емпіричних даних, які характеризують події, що повторюються багато разів в однакових умовах, або об’єкти, кількість яких є достатньо великою, а самі вони є ідентичними один одному (наприклад, молекули газу). Переважно ж більшість економічних явищ не піддаються безпосередньому експериментуванню, а умови їх протікання постійно змінюються у часі.
Якщо вище наведені міркування екстраполювати на випадок інвестиційних проектів, то можна стверджувати, що у загальному випадку неможливо побудувати функцію розподілу імовірності фінансових результатів від їх реалізації, базуючись на емпіричних даних. Дійсно, ці дані повинні були б містити інформацію про фінансові результати, отримані від експлуатації подібних до даного інвестиційних проектів у попередні періоди; при цьому таких проектів повинно було б бути достатньо багато, щоб виконувався закон великих чисел. Однак, по-перше, переважна більшість інвестиційних проектів є у певній мірі унікальними, а, по-друге, умови реалізації проектів у минулому, як правило, не є абсолютно однаковими з цими умовами у майбутньому.
З вище викладеного випливає, що оцінювання імовірності отримання того чи іншого розміру фінансового результату від експлуатації об’єкта інвестування не може у переважній більшості випадків бути визначено на підставі лише аналізу та обробки емпіричних даних про результати функціонування аналогічних об’єктів інвестування. Враховуючи це, видається можливим застосування з цією метою також і суб’єктивного підходу, який базується на понятті „суб’єктивної імовірності”. У значній кількості наукових праць, зокрема, у [ ], введення та обґрунтування цього поняття здійснюється достатньо переконливо. Разом з тим, на нашу думку, у сучасній науковій літературі, присвяченій питанню оцінювання та управління економічним ризиком, недостатньо повно висвітлено в таких аспекти даної проблеми:
1. визначення можливостей поєднання емпіричного та суб’єктивного способів оцінювання імовірностей отримання тих чи інших фінансових результатів від реалізації інвестиційних проектів та встановлення меж таких можливостей;
2. з’ясування того, чи можна з припустимим рівнем точності оцінити рівень ризику реалізації інвестиційного проекту у випадку, коли функція розподілу імовірностей фінансових результатів з ним є невідомою, але існують відомості про її основні характеристики, зокрема, рівень математичного сподівання та межі коливання цих результатів.
Поставлені вище проблемні питання викликані, зокрема, тим, що видається достатньо маловірогідною ситуація, з якої суб’єкт (або група суб’єктів, якщо застосовується метод експертного опитування) може, виходячи лише зі свого досвіду та інтуїції змоделювати у повному обсязі у специфікованому та параметризованому вигляді функцію розподілу імовірностей отримання фінансових результатів від експлуатації інвестиційного проекту або прибутку від функціонування підприємства. Більш докладний аналіз цього питання буде здійснено у підрозділі 2.2 даної роботи.
Що стосується методів оцінки інвестиційного ризику, як і загалом економічного ризику, то у сучасній літературі спектр їх є досить широким і коливається від найпростіших методичних прийомів (таких, як згаданий вище метод песимістично-оптимістичного аналізу) до достатньо складних підходів, що застосовують апарат сучасної математичної науки, зокрема, математичної статистики.
Слід відзначити, що у багатьох роботах окремо виділяють методи аналізу та методи оцінювання ризику. Перші на відміну від других дозволяють лише виявити можливі наслідки прийняття ризикових управлінських рішень, зокрема, інвестиційних, та дослідити вплив чинників на такі наслідки, але не ставлять за мету визначення узагальнюючого показника, за допомогою якого можна було б встановити кількісну міру рівня економічного ризику.
До основних методів кількісного аналізу інвестиційного ризику слід віднести, насамперед такі:
1. Метод аналогій, згідно якого на підставі попередньо створеної бази даних про інвестиційні проекти, реалізовані раніше, що є подібними до проекту, що планується здійснити, виявляються чинники, які негативно вплинули на результати їх реалізації. На підставі цього можна заздалегідь передбачити перелік та міру впливу негативних чинників, що можуть зумовити недоотримання сподіваних фінансових результатів за інвестиційним проектом, який передбачається здійснити, а за деяких умов виконати заходи щодо мінімізації цього негативного впливу. Разом з тим, як справедливо відмічається у [ с.33], „навіть у відносно простих і широко відомих випадках невдалого завершення проектів досить важко створити передумови, у яких ситуації повторювали б минулий досвід, яким можна було б скористатися для нових проектів. Тому метод аналогій може виявитися” достатнім лише в простих випадках, а в основному він використовується як допоміжний у низці інших методів”;
2. Аналіз чутливості реагування – метод, за допомогою якого досліджується міра впливу окремих чинників (показників) на узагальнюючі параметри, за допомогою яких обґрунтовується доцільність та ефективність реалізації інвестиційного проекту (зокрема, на показник чистої теперішньої вартості доходу за проектом). Внаслідок такого аналізу, попередньо побудувавши моделі узагальнюючих показників інвестиційного проекту, можна оцінити наскільки сильно впливає на їх значення зміна аргументів-факторів, що містяться у цих моделях. З цією метою часто використовуються коефіцієнти еластичності узагальнюючих показників за показниками-факторами. Якщо міра такого впливу у певному діапазоні зміни аргументів-факторів, що відповідає їх прогнозному коливанню, є низькою, то відповідно і рівень ризику цього проекту є низьким. При цьому, як правило, різні показники-фактори справляють різний рівень впливу на узагальнюючі показники проекту, що дозволяє здійснити їх ранжування за мірою такого впливу. Недоліком цього методу аналізу інвестиційного ризику є те, щ він не враховує інтегральний вплив показників-факторів, а також не передбачає розкриття взаємозалежностей між ними;
3. Метод імітаційного моделювання, згідно якого, як і згідно попереднього методу аналізу інвестиційного ризику, здійснюється оцінювання вплив зміни показників-факторів на зміну величини узагальнюючих показників інвестиційного проекту, однак при цьому показники-фактори не просто варіюються у певному діапазоні їх можливих значень, а і враховується імовірність цих значень, тобто функція розподілу імовірностей цих показників. Зробивши певну кількість варіацій показників-факторів за різних комбінацій їх значень з урахуванням імовірностей цих значень (як правило, таких варіацій здійснюється декілька сотень), можна встановити імовірність отримання тих чи інших значень узагальнюючих показників інвестиційного проекту. Таким чином, використання методу імітаційного моделювання дозволяє на підставі відомостей про функції розподілу імовірностей узагальнюючих показників інвестиційного проекту шляхом генерації випадкових сценаріїв (комбінацій можливих значень показників-факторів) з наступним одержанням відносних частот різних можливих значень узагальнюючих показників проекту;
4. Аналіз ризику збитків, що являє собою метод зонування величини ризику шляхом встановлення областей (інтервалів) у яких розмір сподіваних збитків від прийняття інвестиційних рішень набирає те чи інше значення. При цьому найбільш типовими зонами ризику, які описані у літературі є [ ]: без ризикова зона (область, у якій випадкові збитки не очікуються); зона допустимого ризику (область, у межах якої здійснення інвестиційної діяльності є доцільним, так як випадкові збитки хоч і можуть мати місце, але вони є меншими від сподіваного прибутку від такої діяльності); зона критичного ризику (область, де можливі збитки можуть перевищувати величину очікуваних прибутків від здійснення інвестиційної діяльності включно до розміру виручки (доходу) отриманої внаслідок такої діяльності); зона катастрофічного ризику (область можливих збитків, які за своєю величиною перевищують рити чий рівень і можуть досягати величини майнового стану інвестора).
Слід зазначити, що не дивлячись на практичну значущість описаних вище методів аналізу інвестиційного ризику, цим методам є притаманний той недолік, що вони не передбачають встановлення міри ризику прийняття та реалізації інвестиційних рішень шляхом відображення його рівня у кількісному виразі у вигляді одного, а не низки числових значень. Очевидно, що не здійснивши такого відображення не можливо, зокрема, провести порівняння декількох альтернативних інвестиційних рішень за ступенем ризикованості їх реалізації і, таким чином, обрати найкраще з них з точки зору співвідношення прибутковості та ризикованості. Вирішення цієї проблеми досягається за допомогою кількісної оцінки ступеня інвестиційного ризику. Аналіз літературних джерел, зокрема робіт [ та ін.], дозволив нам узагальнити існуючі підходи до кількісного оцінювання прийняття та реалізації інвестиційних рішень у вигляді системи показників такого оцінювання схему якого зображено на рис.1.4. Дослідження характеристик цих показників та способів побудов дозволяє зробити низку висновків, а саме:
▪ по-перше, оцінювання величини інвестиційного ризику в абсолютному вираженні може являти собою лише проміжний етап здійснення обґрунтованого оцінювання міри такого ризику. Це зумовлено тим, що абсолютні показники величини ризику не можуть бути застосовуваними з метою порівняння та зіставлення різних варіантів прийняття інвестиційних рішень. Отже, кінцевим показником вимірювання ризику інвестиційної діяльності повинен бути відносний показник;
▪ по-друге, показник оцінювання рівня інвестиційного ризику повинен бути достатньо узагальнюючим, тобто пристосованим для усіх можливих випадків його використання. У зв’язку з цим такі показники як імовірність недоотримання або неотримання очікуваних результатів інвестування, коефіцієнти асиметрії та ексцесу і деякі інші, що мають обмежену сферу застосування, не можуть претендувати на роль загального показника оцінювання інвестиційного ризику;
▪ по-третє, дискусійним видається твердження неокласичної теорії економічного ризику, згідно якого ризик пов’язаний лише з несприятливими для інвестора ефектами і для його оцінювання достатньо брати до уваги лише несприятливі відхилення від сподіваної величини. Дійсно, сприятливі та несприятливі відхилення від сподіваної величини, яка характеризує фінансові результати реалізації інвестиційного проекту тісно взаємопов’язані між собою: наявність несприятливих відхилень є можливим лише внаслідок існування сприятливих і навпаки. У зв’язку з цим обмеження множини відхилень від математичного сподівання фінансового результату реалізації інвестиційного проекту у процесі оцінювання інвестиційного ризику лише їх негативними для інвестора значеннями, а, відповідно, і використання з цією метою показника семіквадратичного відхилення, не можна вважати достатньо обґрунтованим.
Таким чином, найбільш адаптованими до процедури оцінювання рівня інвестиційного ризику слід визнати такі показники математичної статистики як коефіцієнти варіації за середньоквадратичним та середньолінійним відхиленнями. Однак, слід відзначити, що визначення числових значень цих показників для кожного конкретного випадку обґрунтування певного інвестиційного рішення не може розглядатися як самоціль, а повинно являти собою одну з необхідних умов такого обґрунтування. Зокрема, це стосується обґрунтування доцільності реалізації певного інвестиційного проекту, коли без урахування фактору ризику здійснити оцінку такої доцільності є практично неможливим.
Слід відзначити, що у сучасній науковій літературі не існує єдиного погляду стосовно того, як здійснювати урахування фактору ризику реалізації інвестиційного проекту. При цьому більшість науковців додержується думки про те, що ризик здійснення інвестиційного проекту найкраще враховувати шляхом збільшення ставки дисконту для даного інвестиційного проекту на величину так званої премії за ризик. Як зазначається зокрема у [ с.416] „вибір дисконтної ставки у процесі приведення окремих показників до теперішньої вартості повинен бути диференційованим для різних інвестиційних проектів. У процесі такої диференціації повинні бути враховані рівень ризику, ліквідності та інші індивідуальні характеристики реального інвестиційного проекту”.
Премія за ризик, що включається у ставку дисконту, зумовлена тим, що майбутні доходи за преважною більшістю інвестиційних проектів не можуть бути обраховані заздалегідь абсолютно точно. Можна лише спрогнозувати імовірність отримання того чи іншого розміру доходу та відповідно визначити його математичне сподівання. Чим більшим є рівень коливання можливих доходів від експлуатації даного інвестиційного проекту відносно математичного сподівання доходу, тим більш високим є рівень ризику, і тим більш високою повинна бути премія за ризик, що закладається у ставку дисконту.
Тим не менш, встановлення величини премії за ризик для кожного окремо взятого інвестиційного проекту являє собою досить складне завдання і на теперішній час не існує загальноприйнятої методики для визначення значення цього показника. Більшість науковців рекомендують застосовувати з цією метою метод експертного опитування, однак цей метод характеризується високим ступенем суб’єктивності. Іншим методом, який можна застосовувати при встановленні розміру премії за ризик у ставці дисконту за певним інвестиційним проектом є так званий метод ринкового аналізу, опис якого подається зокрема у [ ]. Згідно цього методу спочатку обирають аналогічний (або сукупність аналогічних) даному інвестиційний проект, який вже було реалізовано раніше і експлуатація якого вже припинилася. Тоді, обрахувавши фактичне значення внутрішньої норми доходності за аналогічним проектом (або усереднене значення цієї норми за низкою аналогічних проектів), можна прийняти його як прогнозне значення ставки дисконту для даного інвестиційного проекту.
Загалом метод ринкового аналізу використовується для визначення всієї величини ставки дисконту за певним інвестиційним проектом, але, віднявши від цієї величини окремі її складові, насамперед без ризикову ставку дисконту та надбавку, що враховує інфляцію, можна в принципі визначити також і розмір премії за ризик, яка закладається у ставку дисконту. Однак, такий метод встановлення премії за ризик у ставці дисконту за інвестиційним проектом слід визнати занадто опосередкованим і, отже, недостатньо точним.
Автори деяких публікацій вважають за можливе здійснювати дисконтування грошових потоків, які надходять від експлуатації інвестиційного проекту, за безризиковою ставкою дисконту. Таким чином пропонується діяти, зокрема, у роботі [ ], де під безризиковою ставкою дисконту розуміють ставку банківського процента за користування кредитом. Однак, при цьому автор цієї публікації не враховує той факт, що премія за ризик може бути відносною (яка закладається у ставку дисконту за інвестиційним проектом) та абсолютною (яка включається у математичне сподівання чистого грошового прибутку за проектом). При цьому під чистим грошовим прибутком розуміється сума чистого прибутку та амортизаційних відрахувань. Тому, якщо здійснювати дисконтування чистого грошового потоку за проектом, використовуючи при цьому безризикову ставку дисконту, потрібно одночасно віднімати від величини математичного сподівання цього потоку премію за ризик в абсолютному (грошовому) виразі, а за наявності – також і інші надбавки, зокрема надбавку, що враховує інфляцію.
Одним з достатньо розповсюджених методів оцінки доцільності реалізації інвестиційних проектів, який передбачає дисконтування доходів від експлуатації за безризиковою ставкою дисконту, є метод еквіваленту впевненості [ ]. Згідно цього методу дисконтується не весь чистий грошовий потік від експлуатації проекту (точніше математичного сподівання цього проекту), а лише та його частина, отримання якої за будь-яких умов можна очікувати зі стовідсотковою імовірністю. Якщо обрахована таким чином теперішня вартість чистого грошового потоку від експлуатації інвестиційного проекту буде більшою, ніж потрібні інвестиції у його здійснення, то реалізація цього проекту буде доцільною. Одна, даний метод не дозволяє зробити висновок про доцільність чи недоцільність реалізації проекту, якщо ця умов виконуватися не буде. Тому метод еквіваленту впевненості може мати доволі обмежену сферу застосування (використовуватись переважно для обґрунтування доцільності реалізації низькоризикових інвестиційних проектів, яким при цьому повинен бути притаманний достатньо високий рівень прибутковості).
Якщо більш докладно досліджувати можливість обґрунтування доцільності реалізації інвестиційних проектів, включаючи у ставку дисконту за ними премію за ризик, то потрібно насамперед зазначити, що існує досить багато різних видів інвестиційних проектів. Зокрема інвестиційні проекти можуть мати як кінцевий термін експлуатації (наприклад, якщо купується виробниче обладнання), так і не мати його (наприклад, якщо інвестор купує акції підприємства).
Припустивши для спрощення аналізу, що чистий грошовий потік від експлуатації проекту надходить рівномірно (тобто він є однаковим у рівні проміжки часу), можна визначити його теперішню вартість за допомогою таких загальновідомих формул [ ]:
▪ якщо тривалість експлуатації проекту є необмеженою:
; (1.1)
▪ якщо тривалість експлуатації проекту є обмеженою:
, (1.2)
де 
, 
- теперішня вартість чистого грошового потоку від експлуатації інвестиційного проекту відповідно у випадку, якщо тривалість його експлуатації є обмеженою, та у випадку, якщо тривалість його експлуатації є необмеженою;
- дохід інвестора (чистий грошовий потік) від експлуатації проекту за повний проміжок часу (наприклад, рік);
- ставка дисконту за даним проектом (приймаємо, що вона складається з безризикової ставки та премії за ризик);
- термін експлуатації проекту.
Слід відзначити, що показник у формулах (1.1) та (1.2) повинен являти собою математичне сподівання чистого грошового потоку від експлуатації проекту та складатися з безризикової величини доходу та премії за ризик в абсолютному виразі:
, (1.3)
де 
- безризикова ставка чистого грошового потоку від експлуатації інвестиційного проекту;
- премія за ризик за даним проектом в абсолютному виразі.
Тоді у випадку необмеженої тривалості експлуатації інвестиційного проекту величина теперішньої вартості чистого грошового потоку за ним не зміниться, якщо замість дисконтування його за ризиковою ставкою дисконту цього потоку за безризиковою ставкою одночасно зменшивши дохід за проектом на премію за ризик в абсолютному виразі. Дійсно, премію за ризик за проектом в абсолютному виразі можна обчислити за такою формулою:
, (1.4)
де 
- без ризикова ставка дисконту.
Враховуючи вираз (1.4), формулу (1.1) можна подати таким чином:
, (1.5)
де 
- премія за ризик за даним проектом у відносному виразі, яка включається у склад ставки дисконту за ним.
Однак, якщо розглядати випадок скінченого терміну експлуатації інвестиційного проекту, то у цьому випадку перехід до дисконтування доходу за таким проектом за безризиковою ставкою дисконту з одночасним зниженням розміру чистого грошового потоку за проектом на величину премії за ризик у грошовому виразі дасть інший результат теперішньої вартості доходу, ніж той, який отримується за формулою (1.2).
Так як два різні способи дисконтування чистого грошового потоку від експлуатації інвестиційного проекту дають різні результати (різні величини теперішньої вартості цього потоку), то один з них апріорі є неправильним. Для визначення того, який зі способів дисконтування є некоректним, розглянемо випадок не потоку грошових надходжень, а одноразового надходження, яке повинен отримати інвестор через 
років. Нехай математичне сподівання величини цього надходження становить , при цьому його величина фактично може становити більшу або меншу суму відносно , тобто існує певна функція розподілу імовірностей отримання даного доходу. Якщо у величини доходу виділити безризикову частину , то можна виділити два еквівалентних (рівноцінних) варіанти, а саме:
▪ отримання деякої величини доходу з математичним сподіванням його розміру та певною функцією розподілу імовірностей його надходження;
▪ отримання гарантованої величини доходу у розмірі .
Таким чином, визначення теперішньої вартості надходження, математичне сподівання величини якого буде становити , повинно виконуватися у такій послідовності:
1) знаходиться еквівалентний відносно даного розміру надходження розмір гарантованого доходу (очевидно, гарантований розмір доходу повинен бути меншим, ніж математичне сподівання доходу, отримання якого пов’язане з певним ризиком);
2) обирається безризикова ставка дисконту;
3) гарантований розмір доходу дисконтується за безризиковою ставкою дисконту (з урахуванням того, що надходження доходу відбудеться через років відносно моменту приведення) та отримана внаслідок такого дисконтування величина приймається як теперішня вартість надходження, математичного сподівання розміру його становить .
Таким чином, наведена вище послідовність визначення теперішньої вартості одноразового надходження базується на дисконтуванні його величини за безризиковою ставкою дисконту.
Припустимо тепер, що дисконтування доходу здійснюється за ризиковою ставкою дисконту, структур якої відповідає імовірнісним параметрам отримання цього доходу. Тоді отримана внаслідок цього теперішня вартість такого доходу після нагромадження (компаундування) її за даною ризиковою ставкою протягом проміжку часу повинна бути еквівалентною величині доходу , але таку еквівалентність, використовуючи ризикову ставку дисконту, е можна досягти в принципі. Дійсно, в процесі реінвестування за ризиковою ставкою величина теперішньої вартості поступово змінює свої імовірнісні параметри (адже у цьому випадку немає гарантії, що дохідність реінвестування в усі або у будь-який період буде відповідати математичному сподіванню доходу) і в момент часу буде відрізнятися за імовірнісними параметрами від сподіваного надходження з математичним сподіванням . Отже, дисконтування одноразових надходжень за ризиковою ставкою дисконту не є коректним і відповідно, не є коректним таке дисконтування для випадку потоку надходжень.
Тим не менше, як випливає з вище викладеного, дисконтування чистого грошового потоку від експлуатації інвестиційного проекту за безризиковою ставкою дисконту, хоча і позбавлено необхідності визначення величини відносної премії за ризик, потребує встановлення такої премії в абсолютному виразі у складі математичного сподівання доходу від експлуатації проекту. Вирішення задачі щодо такого встановлення на теперішній час у літературі ще відсутнє у повному обсязі і потребує проведення додаткових досліджень у цьому напрямку.
1.3. Методичні засади та механізми управління інвестиційним ризиком машинобудівних підприємств
Враховуючи те, що фактор ризику суттєво впливає на результати інвестиційної діяльності підприємств, досягнення ними належного рівня ефективності цієї діяльності потребує реалізації заходів щодо управління інвестиційним ризиком на підприємстві. При цьому таке управління повинно базуватися на низці принципів, дотримання яких є необхідною умовою успішного здійснення управлінського впливу на чинники, які тим чи іншим способом можуть визначати рівень ризикованості інвестиційної діяльності певного підприємства. Нами пропонується система управління інвестиційним ризиком підприємства, яка містить:
▪ принцип неперервності, згідно якого управління інвестиційним ризиком повинно здійснюватися на усіх етапах розробки та реалізації інвестиційних проектів, а також на усіх стадіях життєвого циклу підприємства. Реалізація цього принципу у практиці інвестиційної діяльності підприємства передбачає серед іншого створення дієвого механізму постійного моніторингу умов та результатів цієї діяльності;
▪ принцип комплексності, згідно якого управління інвестиційним ризиком на підприємстві повинно, з одного боку, узгоджуватися з іншими напрямками управління його діяльністю, а з іншого боку - враховувати усю сукупність основних факторів та причин, які призводять до наявності ризику інвестиційної діяльності;
▪ принцип формалізації цілі, згідно якого розробці заходів щодо управління інвестиційним ризиком повинно передувати встановлення формалізованого критерію оцінювання доцільності та ефективності реалізації цих заходів. В якості такого критерію може виступати величина сподіваного прибутку (або прибутковості) підприємства, однак найбільш універсальним критерієм прийняття раціональних рішень у сфері управління інвестиційним ризиком слід визнати максимум ринкової вартості власного капіталу підприємства;
▪ принцип оптимальності, згідно якого управління інвестиційним ризиком не повинно обов’язково передбачати лише заходи щодо зниження його рівня. Завдання менеджерів та власників підприємства повинно полягати у визначенні співвідношення між рівнем ризику та доходністю інвестиційної діяльності. При цьому таке визначення повинно автоматично закладатися у конструкцію критерію оптимальності, необхідність формування якого постулює попередній принцип;
▪ принцип підпорядкування (використання) окремих властивостей, які зумовлюють інвестиційний ризик, з метою зниження негативного впливу сукупності цих чинників. Даний принцип, який нами пропонується, має значно більш широку сферу застосування, ніж тільки управління інвестиційним ризиком підприємства. Так, наприклад, у випадку, якщо певна математична задача не може бути зведеною до більш простої задачі (тобто відсутня можливість здійснення її редукції), то необхідно виокремити такі властивості цієї задачі, які відрізняють її від більш простої, та, базуючись на них, розробити метод вирішення цієї більш складної задачі, який може і не бути адаптованим до більш простої задачі.
Проілюструємо дію запропонованого принципу на прикладі аналізування властивостей основних причин, які зумовлюють наявність інвестиційного ризику, зокрема таких причин, як:
1. Значна тривалість реалізації більшості інвестиційних проектів, які передбачають здійснення реальних інвестицій. Безперечно, що дана властивість інвестиційного процесу підвищує рівень невизначеності його результатів. Разом з тим, наявність значної тривалості реалізації інвестиційних проектів дозволяє інвесторам здійснювати регулювання окремих їх параметрів (зокрема, структури джерел їх фінансування) на підставі довготермінових стратегій з метою своєчасного реагування на негативні тенденції, що з’являються. Шляхом такого регулювання, що базується на урахуванні динаміки показників інвестиційних проектів, можна своєчасно зменшити рівень впливу несприятливих умов на результати їх здійснення, тим самим зменшивши рівень ризику реалізації цих інвестиційних проектів.
2. Значна кількість чинників, які впливають на розмір фінансових результатів від здійснення інвестиційних проектів. Якщо розглядати даний фактор, що зумовлює інвестиційний ризик, то можна виділити два основні випадки:
▪ якщо серед чинників, які впливають на розмір фінансових результатів за інвестиційними проектами немає домінуючого або домінуючих. У цьому випадку, як правило, серед таких чинників можна виокремити такі, вплив яких на результати інвестиційної діяльності є позитивним і, отже, безпосереднє або опосередковане управління цими чинниками дозволить зменшити рівень інвестиційного ризику реалізації інвестиційних проектів. Окрім того в даному випадку часто можна використовувати спеціальні засоби математичної статистики, які в значній мірі полегшують моделювання імовірнісних параметрів фінансових результатів здійснення інвестиційних проектів, зокрема нормальний закон розподілу імовірностей випадкових величин;
▪ якщо серед чинників, які впливають на розмір фінансових результатів за інвестиційними проектами є декілька домінуючих. Очевидно, що при цьому кількість домінуючих чинників впливу буде завжди невеликою і, отже, у процесі управління інвестиційним ризиком можна обмежитися певним колом чинників, що його викликають, абстрагуючись від усіх інших.
3. Часткова незворотність інвестицій, які вкладаються у реалізацію інвестиційних проектів. Така незворотність зумовлена, насамперед, значним рівнем спеціалізації засобів праці, які використовуються у деяких виробничих процесах. Однак, з іншого боку, цей рівень зумовлює можливість застосування такого дієвого методу управління інвестиційним ризиком як диверсифікація напрямів складання інвестиційних ресурсів.
Реалізація перелічених вище принципів управління інвестиційним ризиком здійснюється шляхом застосування сукупності різноманітних методів такого управління. Аналіз літературних джерел, зокрема робіт [ та ін.], дозволяє виокремити такі найбільш розповсюджені методи управління інвестиційним ризиком:
▪ уникнення ризику – у цьому випадку інвестор відмовляється від реалізації інвестиційного проекту, рівень ризику за яким на його думку є занадто високим. Очевидно, що даний метод управління ризиком не можна вважати універсальним, так як більшості проектам є притаманний певний рівень інвестиційного ризику і відмова від них означатиме фактичне припинення підприємницької діяльності, що, у свою чергу, зумовить недоотримання достатнього розміру прибутку від володіння інвестиційними ресурсами;
▪ попередження ризику – метод, за яким інвестор у своїх діях намагається ліквідувати можливий негативний вплив чинників, які зумовлюють неотримання або недоотримання ним сподіваних розмірів доходу від вкладення наявних у його розпорядженні обсягів інвестиційних ресурсів. На відміну від уникнення інвестиційного ризику, його попередження зводиться не до відмови від реалізації інвестиційних проектів, а лише недопущення потрапляння його параметрів у так звану „зону ризику”. Наприклад, це можливо здійснити, обмеживши частку позичкових джерел коштів у структурі джерел фінансування проекту або відмовившись від співпраці з тими суб’єктами інвестиційної інфраструктури, що мають сумнівну репутацію, тощо;
▪ контроль та регулювання параметрів протікання інвестиційного процесу. Даний засіб управління інвестиційним ризиком передбачає постійний моніторинг умов та результатів реалізації інвестиційного проекту на усіх стадіях його життєвого циклу з метою своєчасного усунення загроз недосягнення сподіваних цілей здійснення даного проекту;
▪ організація інформаційного забезпечення реалізації інвестиційного проекту. Даний метод управління інвестиційним ризиком передбачає створення широкого масиву інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище інвестиційного проекту, що відповідає вимогам актуальності, своєчасності, точності, повноти та корисності. Реалізація цього методу повинна передбачати створення на кожному підприємстві дієвої системи інформаційного забезпечення його інвестиційної діяльності;