Четвертий етап — це період активно працюючої групи. Тепер, спілкуючись на основі довіри, учасники можуть актуалізувати внутріособистісні та міжособистісні конфлікти.
Важливою передумовою особистісного розвитку є са-мосприйнятгя. Учасник немовби вчиться бути самим собою та сприймати себе таким, який він є. Це — фундамент його змін. Він наближається до власних почуттів, якомога менше їх стримує, стає чимдалі відкритіїпим.
Під час вільного спілкування учасники отримують інформацію про те, якими їх бачать інші: між ними встановлюється зворотний зв3язок. Він дає змогу направляти неадекватну поведінку, експериментувати з останньою, краще зрозуміти груповий процес. Є декілька умов для того, щоб зворотний зв'язок був ефективним: він має виглядати як емоційна реакція на поведінку учасника; має бути своєчасним, а не відкладеним; має бути дескршгтивним (описовим), наприклад: "Ти двічі, не дослухавши мене, відвернувся"; має бути конструктивним (а не, приміром, таким: "Мені не подобається твоє кругле обличчя*5).
Основним методом роботи на четвертому етапі є групова дискусія. Розрізняють три види дискусії: 1) біографічна, коли учасник розповідає про якийсь факт своєї біографії; 2) тематична, коли обговорюється актуальна для більшості присутніх тема; 3) штеракційна, коли обговорюються групові феномени, такі як лідерство, залежність, сшвробігництво, групові ролі, конфлікти та засоби їх розв'язання, формування підгруп і т. ін.
У дискусію можуть бути включені рольові ігри, розроблені на основі конкретних життєвих ситуацій. Вони допомагають учасникам краще зрозуміти проблему (відчути інсайт), емоційно відреагувати, тобто отримати ефективну розрядку, пе-
реживаючи катарсис. Катарсису зазнає не тільки автор драматизації, а й учасники-актори і навіть глядачі цієї гри.
Інколи, щоб отримати додатковий матеріал від учасників,
й важко вербалізувати, керівник може запропонувати їм
проективний малюнок на од "Я
зробити проективний малюнок на одну з тем: "Я м„ жуз-—» "» — після групи", ^'Моя сім'я", "Моя головна пробле-
| " " |
Д після руп, Моя сімя, Моя головна проблема", "Найбільша складність", "Острів щастя". Малювання триває приблизно 15—20 хвилин. Потім усі малюнки розвішують на стіні або розкладають на підлозі, і група по черзі обговорює їх. Останніми виступають автори.
У груповому процесі часто застосовують невербальні вправи, — по-перше, аби скоротити емоційну дистанцію між учасниками, по-друге, щоб потренуватись у переданні та розумінні почуттів.
На п'ятому, заключному етапі робота групи вирізняється тісною згуртованістю, значним терапевтичним та коригуючим потенціалом, обов'язковим виконанням групових норм, високою інтенсивністю міжособистісного спілкування.На цьому етапі завершується дослідження учасниками своїх особистісних проблем, нових засобів поведінки та емоційного реагування. Останнім акордом є підбиття підсумків роботи групи, оцінка учасниками величини власного внеску до групи та величини отриманого від неї (за шкалою від нуля до десяти). Учасники обмінюються побажаннями, подяками тощо.
Заняття закінчуються, але груповий ефект живе в кожному з учасників. Те, наскільки він буває стійким та корисним, свідчить про результативність групи. К. Роджерс писав, що можна вважати групу успішною, якщо через місяць після зустрічей більшість учасників відчуває, що група пішла їм на користь, сприяла їхньому подальшому розвиткові.
Як показує досвід, групові форми психокорекції та психо терапії можна використовувати для осіб, починаючи з Дошкільного і молодшого шкільного віку і закінчуючи дорослими приблизно до 40—45 років. Те основне, що відрізняє групові Форми роботи від індивідуальних, а саме більша ефективність особистісних змін, дослідження неадаптивних установок, корекція ролевої поведінки, — все це залишається загальними характеристиками для груп клієнтів будь-якого віку.
Останні роки характеризуються відчутним поширенням
групових форм психологічної допомоги в нашій країні. Але
се ще існує розрив МІЖ психологічною практикою та теоре-
ичиим осмисленням, оперуванням концептуальними схема-
и- Цей недолік значною мірою подоланий у теоретичних
дослідженнях на базі власних практичних матеріалів таких психологів, як О. Бондаренко, Ю. Ємельянов, А. Захаров, Л. Петровська, Т. Яценко та ін.
Ми торкнулися лише основних питань, що стосуються психології груп. Є багато нюансів — теоретичних та практичних, які можна побачити та зрозуміти лише тоді, коли маєш особистий досвід участі в групах чи ведення груп. Тому головним завданням ми вважали дати поштовх читачеві, аби він зміг зробити дальші кроки у цьому напрямку.
Запитання й завдання
1. 
Яка відмінність між психокорекційними та психотерапев
тичними групами?
2. Опишіть процедурні моменти групи.
3. Які основні етапи групового процесу?
4. Що є найхарактернішою рисою Т-груп?
5. Чим групи зустрічей відрізняються від Т-груп?
6. Які Ви знаєте групові норми та як вони виробляються?
7. Якик буває керівництво групою та які ролі виконує керівник?
Література
Бондаренко А. Ф. Социальная психотерапия личности (Психосемантический подход). Киев, 1991. Групповая психотерапия / Под ред. Б. Д. Карвасарского, С. Ледера. Москва, 1990.
ЕмельяновЮ. Н. Активное социально-психологическое обучение. Ленинград, 1985.
Лазм Дж. Психология и психиатрия в СІЛА. Москва, 1984.
Петровская Л. А. Теоретические и методологические проблеми социально-психологического тренинга. Москв»» 1982.
Петровская Л. А. Компетентность в общении: социально-психологический тренинг. Москва, 1989.
Рудестам Н. М. Групповая психотерапия. Психокоррекци-оннне группьі: теория и практика. Москва, 1990.
Семья в психологической консультации: Опнт и проблеми психологичєского консультирования / Под ред. А. А Бо-далева, В. В. Столина. Москва, 1989.
Яценко Т. С. Социально-психологическое обучение в под-готовке будущих учителей. Киев, 1987.
Сгшваковская А. С. Профилактика детских неврозов (комплексная психологаческая коррекция). Москва, 1988.
Ьєупп К., ЬіррШ Я, Щіііе Я К. РаИегп& оà ১ге55іуе Ьепауіог іп ап ехрегітепіаііу сгеаіеЛ зосіаі сіітаіе // Іоитаі оі" 8осіа1 . 1939. N 10.
С. Я. Іпіегрег&опаі ге1агіошЬір&. ША 2000 // Іоигааі оГ Аррііед ВеЬауіогаі 8сіепсе. 1968. N 4.
8сНиґі IV. С. Неге соте§ еуегуЬо<іу: Войутіпс! апсі епсоипіег сиііиге. Ке\у Уогк, 1971.
Уаіот І. В. ТЬе Шеогу ап(і ргасіісе оГ §гоир рвуспоШегару. Ке\у Уогк, 1975.