Загальні підходи в теорії управління

Разом з аналізом шкіл управління необхідно розглянути три основні та загальні підходи в теорії управління: процесний, системний і ситуаційний.

Сутність процесного підходуполягаєв наступному. Вся різноманітність управлінських функцій може бути згрупована в чотири базові категорії: планування, організація, мотивація, контроль, а також у дві так звані сполучені функції – ухвалення рішення і комунікація. Останні направлені на узгодження базових функцій[2].

Відповідно до системного підходу головним завданням керівникає необхідність бачити організацію в цілому, в єдності головних її частин, які прямо і побічно взаємодіють між собою і з навколишнім середовищем.

Важливим підсумком ситуаційного підходу виявилось те, що він, на відміну від розроблених раніше і претендуючи на роль універсальних та «єдино правильних», продемонстрував, що кращого способу управління немає у принципі! Ефективність будь-якого з них відносна і визначається ситуацією управління.

Управління залежно від ситуації розглядають у теоріїбіхевіоризму. На основі психологічних експериментів біхевіористи виявили ряд законів та закономірностей, за допомогою яких можна управляти поведінкою людей.

1. Закон ефекту Е. Торндайка: зв’язок між S (стимулом, ситуацією) та R (реакцією поведінки) посилюється, якщо присутнє підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода і т.д.) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження і т.д.). Поведінка людини найчастіше випливає з очікування позитивного підкріплення, але іноді виникає бажання уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю тощо. Якщо людина на ситуацію відреагувала правильно, тоді для закріплення цієї реакції необхідно, щоб ця людина отримала позитивне підкріплення; то й у подальшому на аналогічну ситуацію людина буде правильно реагувати, реалізувати потрібну поведінку. За змістом, це вироблення «павловських рефлексів». Проте Торндайк, проводячи експерименти над тваринами, зробив висновок, що покарання менше сприяє засвоєнню необхідної поведінки, ніж заохочення. Потрібно мати на увазі, що ці дослідження проводились у 20-х роках ХХ ст., коли ще не було приладів, які б вимірювали силу емоцій – силу переживань від покарання та силу насолоди від похвали, особливо якщо вони носять моральний характер. Тим часом, дотримуючись хоча б діалектичного принципу сукупності протилежностей, спостерігається приблизна рівновага між мотивацією уникнення негативних переживань (страхом) та позитивним очікуванням задоволення від заохочення. При цьому, Торндайк не проводив експериментальних дослідів на практиці управління людьми, а тільки над тваринами. У зв’язку з цим, видатний російський філософ І.П. Павлов казав: «Експеримент легко може бути роз’яснений неправильно, якщо експериментатор хоче бачити не те, що є в дійсності»[3].

Про ефективність вживання «батога» і «пряника» піде мова в темі «Мотивація».

2. Закон оперантного обумовлення Б. Скіннера. Цей психолог «підкріпленням» вважав як пропозицію задоволень, так і звільнення від неприємностей. А покаранням він вважав пред’явлення негативних емоцій, усунення позитивного стимулу.

Основний висновок Скіннера перекликається з думкою Торндайка про більшу користь позитивного підкріплення. Але знову ж таки зазначимо, що «пряники» не можуть стимулювати, наприклад, людей менш упередтених або більш ледачих (з невираженою силою бажань) і при цьому безсовісних.

3. Закон суб’єктивної оцінки вірогідності наслідків. Якщо людині здається, що вірогідність негативних наслідків після якої-небудь її реакції незначна, то вона готова ризикнути і вчинити відповідну реакцію. Так, якщо багато співробітників скоюють якусь аналогічну провину, а карається тільки один з них, то, швидше за все, вони продовжуватимуть робити порушення.

4. Закономірність несуперечності підкріплень увідповідь на одну і ту ж реакцію в певній ситуації. Якщо відповідна закономірність порушується, то поведінка людини стає неконтрольованою і некерованою. Наприклад, працівник три рази спізнився на роботу. Вперше він затримався на 40 хвилин, і начальник грубо та образливо накричав на нього при всьому колективі. Вдруге співробітник спізнився на 15 хвилин і сам прийшов покаятися з пояснювальною запискою. Але керівник, бажаючи загладити свою неадекватну поведінку, порвав папір зі словами: «гаразд, нічого страшного, йди працюй». Третє спізнення було вже на 1,5 години, а начальник зробив вигляд, що не помітив цього.

5. Закон суб’єктивної цінності заохочення. На поведінку людини впливає характер підкріплення, його цінність для людини (різні люди цінують і віддають перевагу різним підкріпленням: хтось більш цінує похвалу, пошану з боку інших, хтось більше цінує гроші або більш чутливий до покарання і под.).

6. Закономірність впливу типу особистості. На поведінку людини впливає тип його особистості (екстернал або інтернал) і його «локус» контролю – чи відчуває вона себе «пішаком» чи вважає, що досягнення мети залежить від власних зусиль.

Екстернали – це пасивні натури, їм психологічно комфортно приписувати відповідальність за всі події, що відбуваються з ними іншим людям і зовнішнім обставинам. Екстернали через моральну слабкість або навіть інфантильність легше піддаються впливу і зовнішньому управлінню. Їх поведінка легше програмується зміною зовнішніх подій, ситуацій, стимулів і підкріплень, оскільки вони спочатку більше залежать від зовнішніх чинників.

Інтернали життєво більш активні і вважають відповідальним за всі хороші й погані події їх життя самих себе.

7. Закономірністьсаморегуляції. Людиможутьотримуватикористь від спостереження успіхів і поразок інших так само, як і зі свого безпосереднього досвіду. Безпосередні або непрямі наслідки чужих дій (покарання або заохочення) часто можуть відігравати важливу роль у регуляції нашої поведінки. Непряме підкріплення здійснюється, коли спостерігач бачить дію моделі з подальшим результатом: непряме позитивне підкріплення (спостерігач потім поводиться так само, як модель, що спостерігалась раніше, тому що модель досягла успіху, отримала позитивне підкріплення); непряме покарання (спостерігач бачив, що модель була покарана після своїх дій, тому і він схильний не повторювати таких дій).

8. Закономірність самопідсилення. Люди, здатні самі оцінювати свою поведінку, заохочувати або критикувати і карати себе. Самостійне підсилення полягає в тому, що люди нагороджують себе заохоченнями, над якими вони мають владу, кожен раз досягаючи встановленої ними самими норми поведінки.