Особливості ґендерної соціалізації
Вітчизняна педагогічна наука розуміє ґендерну соціалізацію як формування особистості певної статі, а не „сексуального партнера”. Поняття „ґендерної соціалізації” не нове. Найпопулярнішим є визначення її як процесу спрямованого і спонтанного впливу на особистість, що допомагає їй стати повноцінним чоловіком чи жінкою і прилучає її до прийнятої в суспільстві системи ґендерних ролей і взаємин між статями у житті. Але це трактування (І. Кона) загострює увагу на сексологічних аспектах, тому в педагогіці ґендерна соціалізація отримала дещо інше висвітлення, де вона носить багатосторонній характер і визначається як активне засвоєння особистістю стандартів психосексуальної культури в міру входження в соціальні відносини. Ґендерна соціалізація при цьому розглядається як процес наслідування, прийняття й відтворення чоловіком чи жінкою тих культурно-нормативних стандартів, які суспільство вважає відповідними до їх ґендерних ролей.
Сьогодні можна спостерігати гострі дискусії між прихильниками рафінованого виховання за ознакою статі та теоретиками ґендерної педагогіки і виховання на основі андрогінізму. Одні критикують сучасну вітчизняну педагогіку за її „безстатевий” характер, за орієнтованість на абстрактну дитину без врахування статевих психологічних особливостей, на розвиток істоти середнього роду. І посилаються на конкретні результати досліджень: хлопчики недостатньо емоційно стійкі, витривалі, рішучі, сильні, а в дівчаток виявлено брак ніжності, скромності, м’якості, терпимості.
Процеси фемінізації підростаючого чоловічого населення і маскулінізації жіночого сьогодні проявляються чітко. Відбувається зближення традиційно жіночих і чоловічих соціальних ролей. Серед причин цього негативного явища можна назвати:
– домінування жіночого впливу на хлопчиків у дитячому і підлітковому віці;
– зростання кількості жінок, що „роблять кар’єру”, де потрібні чоловічі якості;
– через деструктивні явища в соціально-економічній сфері багато чоловіків неспроможні заробляти, утримувати сім’ю.
Прихильники андрогінного підходу до виховання представників різної статі, навпаки, заявляють про доцільність виховання в представника будь-якої статі як чоловічих, так і жіночих рис, як зрештою це передбачено на хромосомно-генному рівні.
Ґендерна соціалізація дитини починається від народження, коли батьки та інші дорослі, визначивши паспортну стать малюка, починають навчати його ґендерній ролі хлопчика чи дівчинки. Основними аспектами соціалізації, на думку Г. Андреєвої, є: присвоєння (процес засвоєння соціального досвіду, тобто вплив середовища на індивіда) та опредмечування (процес відтворення соціального досвіду, тобто вплив людини на середовище). У рамках ґендерної соціалізації під присвоєнням ми розуміємо те, що змалку дитина засвоює, що означає бути хлопчиком чи дівчинкою, чоловіком чи жінкою. Опредмечування – це реалізація на практиці засвоєних ґендерних схем.
Американський соціолог Рут Хартлі виділяє чотири основні способи конструювання дорослими ґендерної ролі дитини: соціалізація через маніпуляції, вербальна апеляція, „каналізація”, демонстрація діяльності. Приклад першого процесу: стурбованість матері зовнішністю дитини – дівчинки, другого – часті звертання в стилі „ти моя красуня”, підкреслювання її привабливості. Дитина привчається дивитися на себе очима матері, а вербальна апеляція посилює дію маніпулятивного процесу. Дівчинка отримує уявлення про те, що зовнішній вигляд, красивий одяг – це дуже важливо. „Каналізація” означає спрямування уваги дитини на певні об’єкти, наприклад, на іграшки (дочки-матері, кухня, схвалення ігор, властивих для своєї статі). „Демонстрація діяльності” – навчання тим видам ґендерної діяльності, що прийняті в суспільстві. До цього можна додати і такі способи соціалізації як диференційне підсилення і диференційне наслідування. Про диференційне підсилення говорять, коли сприйнятна ґендерно-ролева поведінка заохочується, а неприйнятна – не схвалюється, карається, за умови, що заохочення чи покарання людини за певні моделі поведінки, інтереси і т. п. залежать від її біологічної статі. Заохочення часто виступає у формі суспільного схвалення, навпаки, відхилення від моделі поведінки, що відповідає ґендерній ролі, карається соціальним несхваленням. Диференційне наслідування – процес, в ході якого людина вибирає ролеві моделі і починає наслідувати їх.
Психологічними механізмами ґендерної соціалізації є: процес ідентифікації (психоаналітична теорія); соціальні підкріплення (теорія соціального научіння й статевої типізації); усвідомлення ґендерної ролі (теорія когнітивного розвитку); соціальні очікування (нова психологія статі); ґендерні схеми (теорія ґендерної схеми). Зокрема, кожний з цих механізмів навряд чи зможе пояснити ґендерну соціалізацію. Ш. Берн, говорячи про механізми ґендерної соціалізації, виділяє три типи підпорядкування людей ґендерним нормам: поступливість, схвалення та ідентифікацію. Поступливість – це такий тип підпорядкування соціальним нормам, коли людина їх не сприймає, але приводить свою поведінку відповідно до них, щоб уникнути покарання й отримати соціальне схвалення. Схвалення чи інтерналізація – це тип підпорядкування, коли людина повністю згідна з ґендерними нормами. Ідентифікація – це повторення дій ролевої моделі (чоловіка, жінки, батька, матері) [48].
З точки зору соціальної психології, ґендер перебуває під сильним впливом як культурних норм, так і соціальної інформації, що навіює людям думку про суттєву відмінність між чоловіками і жінками. Теорія нормативного та інформаційного тиску частково пояснює, яким чином ми вчимося цим нормам і що змушує нас їх дотримуватися. Термін „нормативний тиск” описує механізм того, як людина вимушена підлаштовуватися під суспільні чи групові очікування (соціальні норми), щоб суспільство її не відкинуло.
У ґендерній соціалізації важливу роль відіграє ґендерне маркування предметів, дій, яке дає можливість дітям спостерігати, з якою частотою певні дії робляться чоловіками і жінками, і з якою ймовірністю будуть імітувати ту поведінку, яку вважають властивою людям одного з ними ґендеру, або дає уявлення дітям про те, хто частіше використовує той чи інший предмет. За результатами наших досліджень, серед персонажів жіночої статі значна кількісна перевага була на боці тих, кого зобразили з предметами, що належать до домашнього господарства. Чоловіків у підручниках і в дитячій літературі частіше малюють зі знаряддями праці. Варто відзначити, що частка чоловіків, намальованих з предметами домашнього вжитку в руках, значно зросла в останні десятиліття.
Статева типізація здійснюється завдяки здатності дітей групувати і переробляти інформацію, тобто готовності засвоювати інформацію про себе в контексті понять „маскулінності – фемінінності”. Ґендерно-схематизована переробка інформації здійснюється дитиною тому, що в суспільстві існують статево диференціюючі практики. В свідомості дитини зміцнюється ґендерна схема: поведінка, характеристики, культурні символи спонтанно сортуються на категорії „чоловіче” – „жіноче”. Діти вибирають з багатоманітності можливих людських характеристик тільки ті, які визначені в певній культурі як сприйнятні для її/його статі, і тому підходять для організації різноманітного змісту Я-концепції.
ГЕНДЕР І СЕКСУАЛЬНІСТЬ
Основні поняття
• стать • гендер
Що означає бути чоловіком? Що означає бути жінкою? Джен Моріс, знаменита письменниця, мандрівниця, була раніше чоловіком. Під ім'ям Джеймса Моріса вона брала участь у британській експедиції на чолі з сером Едмундом Пларі, що успішно підкорила гору Еверест. Вона взагалі була чоловіком неабияким — брала участь у автомобільних перегонах і займалася багатьма іншими видами спорту. І все ж вона завжди відчувала себе жінкою в чоловічому тілі. Зрештою вона зробила собі операцію, що змінює стать, і відтоді живе як жінка.
Моріс написала книжку про досвід людини, яка змінила стать, спробувавши глибше заглянути в два різні світи, чоловічий і жіночий.
"Нам кажуть, що соціальна різниця між статями звужується, але мені довелося в другій половині двадцятого сторіччя побувати в обох ролях — чоловічій і жіночій, і, на мій погляд, немає жодного аспекту існування, жодного моменту протягом дня, жодного контакту, жодної ситуації, жодної реакції, в яких би чоловіки та жінки не діяли по-різному. Сам тон голосу, яким тепер до мене зверталися, поза людини, якій випало стояти зі мною поруч у черзі, сама атмосфера, яка оточувала мене, коли я входила до кімнати або сідала за стіл у ресторані, постійно підкреслювали той факт, що мій статус змінився.
Причому змінилася не тільки реакція інших людей, а й моя власна. Що більше ставилися до мене як до жінки, то більше я ставала жінкою. Хоч-не-хоч, мені доводилося пристосовуватися. Якщо мене вважали некомпетентною в якихось тонкощах управління автомобілем або у відкорковуванні пляшок, я й сама, на свій превеликий подив, починала почуватися відповідно. Коли хтось вважав, що я непридатна до чогось, я й сама в непоясненний спосіб так вважала...
Наприклад, коли тепер хтось із моїх друзів-чоловіків супроводить мене до ресторану на обід, мені цікаво спостерігати, як улесливий офіціант поводиться щодо нього — кілька років тому він точно так поводився б і щодо мене. Тоді він привітав би мене з шанобливою серйозністю. А тепер він розгортає мою серветку з грайливою кокетливістю, ніби підлещується до мене. Раніше він узяв би в мене замовлення з поважною зосередженістю, тепер він ніби очікує, що я скажу щось фривольне (і я кажу)*. (Morris, 1974).
Більшість із нас навіть уявити собі не може, що особа, яка була "він", перетворюється на "вона", адже статеві відмінності дуже впливають на наше життя. Хоча здебільшого ми їх навіть не помічаємо — саме тому, що вони всепроникні. Вони вкарбовуються в нас із перших днів нашого життя.
В цьому розділі ми розглянемо природу та моделі людської статевої поведінки і спробуємо проаналізувати складну природу сексуальності та статеві відмінності. Статеве життя в сучасних суспільствах, як і багато чого іншого, зазнає важливих змін, що торкаються емоційного життя кожного з нас. Ми спробуємо дослідити, що це за зміни, а також роз'яснити їхнє ширше значення наприкінці цього розділу.
Спочатку ми з'ясуємо, в чому суть відмінностей між хлопчиками й дівчатками, між чоловіками й жінками. Вчені розходяться в оцінці того, наскільки і як довго природжені біологічні характеристики впливають на нашу тендерну ідентичність та на нашу активність. Дебати точаться навколо того, якою мірою на ці види нашої поведінки впливає навчання.
Ніхто більше не вважає, що наша сексуальність інстинктивна в тому розумінні, в якому є інстинктивною статева поведінка багатьох нижчих тварин, як, наприклад, відомих нам птахів та бджіл. Проте деякі вчені надають більшої ваги, аніж інші, соціальному впливові, коли аналізують гендер і статеву належність.
ГЕНДЕР І ЗЛОЧИННІСТЬ
Як і інші галузі соціології, кримінологічні дослідження спершу традиційно нехтували половиною населення. В багатьох підручниках із кримінології досі фактично нічого не сказано про жінок, окрім розділів, присвячених зґвалтуванню та проституції, а більшість теорій девіації також майже повністю ігнорують жінок. Візьмімо, наприклад, Мертонову концепцію соціальної структури та аномії. Прагнення "домогтися успіху", як вважають, притаманне фактично кожному в сучасних суспільствах. Отже, цілком логічно припустити, що жінки мають кількісно переважати чоловіків у різних визначених Мертоном категоріях девіації, включаючи й злочинність, оскільки для жінок існує набагато менше можливостей "вийти в люди", аніж для чоловіків. А проте рівень злочинності серед жінок надзвичайно низький або ж таким здається. Та навіть коли жінки з якоїсь причини менш схильні до девіантної поведінки, це аж ніяк не є підставою для того, щоб оминути їх увагою.