Пáвла в Йірусалы′мы арыстóвують

 

27. А як пройшлó сім дён, то іудейі з А′зійі, пубáчывшы ёгó в хрáмы, пудбухтóрылы ввэсь нарóд і схваты′лы ёгó,

28. крычачы′: «Лю′дэ ізрáільськы! Поможíтэ: гэ′той чоловíк всю′ды всіх гýчыть прóтів нарóда, і закóна, і мíсьця гэ′того. Да шэ й грэ′кув ввів в храм і опаскýдыв гэ′тэ святóе мíсьце».

29. Бо пы′рыд гэ′тым воны′ бáчылы з йім Трохы′ма з Эфэ′са і дýмалы, шо Пáвэл ёгó ввів в храм.

30. Всэ мíсто пошлó в рух, нарóд здвы′нув. Схваты′вшы Пáвла, поволоклы′ ёгó гэть с хрáма і одрáзу ж замкнýлы двэ′ры.

 

[с. 337↑]

 

31. А як ёгó хотíлы забы′ты, то до войськóвого (воéнного) тысячоначя′льніка полкá дойшлá чýтка, шо ввэсь Йірусалы′м збунтовáвся.

32. Вин одрáзу ж, взя′вшы солдáт і сóтнікув, напрáвывся до йіх. А воны′, пубáчывшы тысячоначя′льніка й солдáт, пырыстáлы бы′ты Пáвла.

33. Тоды′ тысячоначя′льнік, пудыйшóвшы, забрáв ёгó і прыказáв сковáты двымá лынцюгáмы, і став допы′туваты: хто вин і шо зробы′в?

34. А лю′дэ одны′ крычя′лы однэ′, а дрýгы дрýгэ, і з-за тлýму, шýму, гáману ныц ны міг повíдаты правды′вого, і прыказáв высты′ ёгó в крэ′пость.

35. А як вин ужэ′ був на схóдах, то солдáтам прышлóсь нысты′ ёгó, бо окóла тысны′лысь лю′дэ.

36. Бо мóрэ нарóду йшло за йім і крычя′ло: «Гэть ёгó з бíлого свíта!»

37. А як вхóдылы в крэ′пость, то Пáвэл сказáв ля тысячоначя′льніка: «Чы мóжна мынí тобí шось сказáты?» То той сказáв: «Чы ты вмíйіш по-грэ′чыску?

38. І чы ны той ты йігыптя′нын, шо гэ′тымы дня′мы вы′вёв в пусты′ню шты′ры ты′сячы розби′йныкув?»

39. А Пáвэл сказáв: «Я іудéець, с Тáрса, гражданíн пожóнного кылыкы′йського мíста; прошý тыбэ′ дозвóлыты мынí говоры′ты до нарóда».

40. А як той позвóлыв, то Пáвэл, стóячы на схóдах, дав знáка рукóю ля людэ′й. І як стáло зусíм ты′хо, то вин почя′в по-жыды′вську (по-орамэ′йську) говоры′ты так:

Глава 22

Пáвэл прэ′буе оправдáтысь пы′рыд людьмы′

 

1. «Мужыкы′-браты′ й батькы′! Вы′слухайтэ зáрэ моé оправдáнне пы′рыд вáмы».

2. Почýвшы, шо вин заговоры′в з йíмы по-жыды′вську (по-орамíйську), воны′ шэ ёмч прыты′хлы. Вин сказáв:

3. «Я іудéець, роды′вся в Тáрсы, шо в Кылы′кыйі, вы′годованый в гэ′тому мíсты пры стýпнях Гамалыйíла, досконáло

 

[с. 338↑]

 

вы′гучаный в бáтьковському закóны, шчы′рый слугá Бóга, як і всі вытэ′ допíро.

4. Я нáвэть до смэ′рты довóдыв тых, хто прыйня′в гэ′ту нагýку, в’язáв і оддавáв в тюрмý і мужыкы′в, і бабэ′й.

5. Гэ′тэ мóжэ засвíдчыты про мынэ′ пэршосвяшчэ′ннік і всі старэ′йшыны, од якы′х я взяв пысьмó до браты′в, шо жывýть в Дамáску, як ішóв, шоб стыль прывысты′ в кандалáх людэ′й в Йірусалы′м на мýкы.

6. І як я був в дорóзы і пудхóдыв до Дамáска, кóло повднí рáптом на мынэ′ ё′мко ся′йнуло з нэ′ба.

7. Я впав на зэ′мню і почýв гóлос, якы′й мынí казáв: «Сáвэл, Сáвэл! Нáшо ты проганя′йіш мынэ′?»

8. Я казáв: «Хто Ты, Гóсподы?» Вин сказáв мынí: «Я Ісýс Назорэ′й, якóго ты проганя′йіш».

9. Ты′йі, шо булы′ зо мнóю, світ бáчылы і нáтто полякáлысь. Алэ′ гóлоса Тогó, шо говоры′в мынí, ны чýлы.

10. Тоды′ я сказáв: «Гóсподы! Шо мынí робы′ты?» А Госпóдь сказáв мынí: «Встань і йды в Дамáск, а там тобí бýдэ скáзанэ всэ, шо тобí назнáчано робы′ты».

11. Я ж од тогó, шо ся′йнуло, пырыстáв бáчыты, то ты′йі лю′дэ, шо булы′ зо мнóю, за рýку прывылы′ мынэ′ в Дамáск.

12. Оды′н чоловік, Онáній, наби′жный по закóну, якóго поважя′лы всі іудéйі, шо жылы′ в Дамáску,

13. прышóв до мынэ′, і пудыйшóвшы, сказáв мынí: «Брáце Сáвэл! Зробы′сь выдýшчый». І я одрáзу ж пубáчыв ёгó.

14. І вин сказáв мынí: «Биг нáшых батькы′в напырóд вы′брав тыбэ′, шоб ты повíдав Ёгó вóлю, пубáчыв Справыдлы′вого і почýв гóлос з Ёгó гýстэй:

15. Бо ты бýдыш Ёму свíдком пы′рыд всíмы людьмы′ про тóе, шо ты бáчыв і чув.

16. Ну то чогó ты марýдыш? Встань, охрысты′сь і змый свойí грыхы′, заклы′кавшы ймэ′нне Гóспода Ісýса».

17. А як я вырнýвся в Йірусалы′м і молы′вся в хрáмы, то був пройня′тый бы гы′мпытом.

18. І пубáчыв Ёгó, і Вин сказáв мынí: «Поторопы′сь і йды хучíй з Йірусалы′ма, бо тут ны пры′ймуть твогó свíдчыння про Мынэ′».

19. Я сказáв: «Гóсподы! Воны′ знáють, шо я тых, хто вíрыв в Тыбэ′, сады′в в тю′рмы і быв в хрáмах.

 

[с. 339↑]

 

20. А як пролывáлась кров Стыпáна, Твогó свíдка, то я там стоя′в, хвалы′в, шо ёгó забы′лы, і стырíг одэ′жу тых, хто ёгó забывáв».

21. І Вин сказáв мынí: «Іды′. Я пошлю′ тыбэ′ далё′ко, до язы′чнікув».