Природні та техногенні небезпеки

1. Природні небезпеки.

У світі постійно виникають надзвичайні ситуації, пов’язані з природними катаклізмами, аваріями і катастрофами. Залежно від причин виникнення, фізичної сутності та впливу на навколишнє середовище надзвичайні ситуації бувають природного і техногенного походження. До надзвичайних ситуацій природного походження відносяться всі види стихійних лих. Стихійне лихо – це явище природи, яке створює катастрофічні умови, порушує нормальну діяльність населення, руйнує будування, споруди, загрожує життю і призводить до загибелі людей, тварин, знищення матеріальних і культурних цінностей. Стихійне лихо дуже небезпечне внаслідок його раптового виникнення. За даними ООН, загальна сума економічних збитків від стихійного лиха на Земній кулі щорічно становить понад 60 мільярдів доларів США [6, 43 – 44].

Розрізняють такі природні небезпеки: літосферні (землетруси, зсуви, селі, вулкани); гідросферні (повені, снігові лавини, шторми); атмосферні (урагани, зливи, град, туман, ожеледі, блискавки); космічні (астероїди, сонячне та космічне випромінювання). Крім того, існують біологічні небезпеки (небезпечні рослини, тварини, бактерії, грибки, віруси).

 

 
 

 


Рисунок 1

 

Літосферні небезпеки. Землетруси – одні з самих небезпечних і руйнівних стихійних лих. Катастрофічний землетрус 7 грудня 1988 р. у Вірменії призвів до руйнування 3 міст, 58 селищ і до великих людських жертв. В європейських країнах для визначення інтенсивності землетрусів використовується 12-бальна шкала. Умовно землетруси за цією шкалою поділяються на: слабкі – 1 – 3 бали (не викликають ушкоджень будинків і споруджень, а також залишкових явищ у ґрунтах і зміни режиму ґрунтових і наземних вод; візуально спостерігаються легкі погойдування висячих предметів у приміщеннях); помірні – 4 бали (при візуальному спостереженні – викликають розгойдування висячих предметів, слабкий дзенькіт щільно поставленого хиткого посуду); достатньо сильні – 5 – 6 балів (викликають легкі ушкодження будинків: опадання побілки, тріщини на стінах шириною до 1 см; деренчання шибок, рух незакритих дверей); дуже сильні – 7 балів (викликають значні ушкодження будинків, у деяких випадках їхнє руйнування; на дорогах з'являються тріщини; можливі зсуви й обвали; пересування людей без додаткової опори ускладнені; усі люди залишають приміщення); руйнуючі – 8 балів (викликають значні ушкодження більшості будинків); спустошуючі – 9 балів (викликають скривлення залізничних колій; більшість будинків обрушується; у ґрунтах утворюються тріщини до 10 см; спостерігаються гірські обвали, зсуви, грязьові виверження; знищуючі – 10 балів (викликають виникнення тріщин у ґрунтах до 1 м; спостерігаються обвали скель і морських берегів; спостерігається виникнення нових озер, виплески води у водоймищах і ріках); катастрофічні – 11 балів (викликають загальне руйнування всієї інфраструктури; на поверхні землі спостерігаються численні тріщини, великі обвали, зсуви; сильно змінюється режим водних джерел і водоймищ і рівень ґрунтових вод); дуже катастрофічні – 12 балів (викликають загальне руйнування будинків і споруд; значна частина населення гине; утворюються озера, водоспади, змінюються русла рік; рослинність і тварини гинуть від обвалів і осипів у гірських районах)[4, 231 – 233].

На Земній кулі щороку виникає понад 100 землетрусів. На території колишнього СРСР найбільш значні землетруси були в Ашгабаті (Туркменія) – 1948 рік силою до 10 балів (загинуло 100 тисяч чоловік); у 1956 році в Ташкенті; у 1984 в містах Бухарі і Тамзі (Узбекистан); у 1988 році у Вірменії стався землетрус силою до 10 балів, під час якого загинуло 25 тисяч чоловік.

Вулканічні виверження являють собою досить небезпечне геологічне явище. Процеси, що відбуваються в товщі земної кори і викликають виверження, ще не до кінця вивчені. При виверженнях найчастіше спостерігаються: деформація і трясіння земної поверхні; викид, випадання продуктів виверження; рух лави, грязьових і кам'яних потоків. В атмосферу виривається велика кількість пару і газів, що призводять до хімічного забруднення атмосфери. Розпечена лава приводить до теплового забруднення навколишнього середовища, з потенційною небезпекою утворення великомасштабних пожеж. У більшості випадків в кратерах у період спокою утворюються озера, тоді в період виверження водо-грязьові потоки становлять основну небезпеку, навіть більшу, ніж потоки лави (через великі швидкості переміщення по схилах). Найчастіше виверження вулканів починається викидом із кратера стовпа чорного диму або попелу висотою до 5 км, що швидко розпливається в повітрі у вигляді величезної хмари; на схилах і в кратері з'являються тріщини, через які виділяються удушливі гази або гаряча вода. Слідом за цим, звичайно, починається зливовий грозовий дощ. Одночасно з кратера викидаються великі і дрібні розпечені уламки гірських порід, із хмар випадає попіл, що покриває схили вулкана й околиці. Потім починається виверження лави з жерла вулкана [4, 233 – 234].

Сель – (від арабського "сайль" — бурхливий потік), грязьовий чи грязьокам’яний потік, що раптово виникає в гірських районах унаслідок злив, бурхливого сніготанення й інших причин, що характеризується різким підйомом рівня води і високим змістом продуктів руйнування гірських порід. Виникненню грязьового потоку в основному сприяють три умови: інтенсивна злива або різке сніготанення; значна крутість схилів річкових долин, тобто великі ухили водяних потоків; наявність на схилах великих мас легко змиваного ґрунту. Швидкість селів може досягати 10 м/с.

Зсув – зсунення гірських порід униз по схилі під впливом сили ваги. Зсуви виникають на будь-якій ділянці схилу або укосу внаслідок порушення рівноваги порід, викликаного: збільшенням крутості схилу в результаті підмиву водою, ослабленням міцності порід при вивітрюванні або перезволожені опадами і підземними водами; впливом сейсмічних поштовхів, господарською діяльністю.

Селеві потоки і зсуви здатні викликати великі завали й обвалення автомобільних і залізничних магістралей, руйнування будинків і споруджень, затоплення територій тощо [4, 231 – 234].

Небезпеки у гідросфері. Повінь – це затоплення значної частини суші внаслідок підняття води вище звичайного рівня. Причинами цього явища є зливи, інтенсивне танення снігу, виникнення заторів льоду. Повінь може бути також наслідком верхових "нагонів" води з боку моря. При загрозі повня здійснюються попереджувальні заходи, які дають можливість зменшити збитки і створити умови для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у зонах затоплення. Снігові лавини – це сходження з гірських вершин снігових мас, що виникають внаслідок перевантаження схилу після великого випадання снігу, під час відлиги, внаслідок формування в нижчих частинах снігової площі горизонту розрихлення. Лавини загрожують об'єктам, які розташовані на шляху руху лавин [6 , 44 – 45].

Атмосферні небезпеки.Ураган, буря, смерч – надзвичайно швидке і сильне, частково катастрофічне переміщення повітря, яке викликає загибель людей, тварин, руйнування будинків, споруд, а інколи і населених пунктів. Швидкість вітру під час урагану сягає 120 – 210 км/год і більше. Смерч – це вихор, який перевищує інколи швидкість звуку. Розрідження повітря, яке виникло всередині смерчу, настільки велике, що може виривати з корінням дерева, зривати дахи, звалювати дерев’яні будинки, а інколи повністю їх руйнувати. У таких випадках рятуватися краще за все у підвалах, канавах, траншеях, сховищах і укриттях цивільної оборони [6, 44].

Сильні дощі.В Україні серед стихійних явищ атмосферного характеру найбільш частими є сильні дощі (зливи). Вони спостерігаються щорічно і поширюються на значні території. Частіше за все бувають у Карпатах та горах Криму.

Град.В теплий період року сильні дощі супроводжуються градом, що завдає відчутних збитків сільськогосподарським культурам. Град – це атмосферні опади у вигляді частинок льоду неправильної форми. Найчастіше град випадає у гірських районах Криму та Карпат.

Сильні ожеледі.Небезпечні ситуації пов’язані з виходом південних циклонів. Ожеледь виникає на земній поверхні та на предметах при намерзанні переохолоджених крапель дощу або туману при температурі повітря нижче 0?С.

Сильні ожеледі можуть виникати з листопада до березня, а найчастіше бувають в грудні – січні.

Особливо часто вони виникають на території Донецького Кряжу, Приазовській, Волинській, Подільській височинах та гірської частини Криму. Товщина обмерзань сягає 35 мм та більше.

Визначальним фактором небезпечності ожеледі є не інтенсивність, а тривалість цього явища. Сильна ожеледь триває від кількох годин до кількох діб.

Тумани.Тумани погіршують видимість на шляхах, створюють перешкоди для роботи різних видів транспорту, сприяють забрудненню повітря.

Сильні тумани спостерігаються переважно у гірських районах Криму і Карпат та іноді на південному березі Криму [11 , 176 – 180].

Серед надзвичайних ситуацій природного походження окремо слід назвати природні пожежі лісних масивів.

Природні пожежі. Щорічно в суху, жарку погоду небезпека від лісових та торф’яних пожеж різко зростає.

Лісові пожежі виникають головним чином з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників.

Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні з відносною вологістю повітря 30 – 40 %.

Залежно від характеру горіння, швидкості розповсюдження вогню та розмірів пошкодження лісу розрізняють чотири категорії лісових пожеж:

10. низові (або низинні);

11. верхові (або повальні);

12. підземні (торф'яні або ґрунтові) та пожежі дуплястих дерев.

Найбільш розповсюджені низові пожежі, частка яких складає близько 80 % усіх випадків можливих пожеж.

Низові (низинні) пожежі розвиваються внаслідок згорання хвойного підліску, живого надґрунтового покриву (моху, лишайника, трав'янистих рослин, напівчагарників і чагарників) або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, вітролому, бурелому, гнилих пнів), тобто рослин та рослинних залишків, розташованих безпосередньо на ґрунті або на невеликій висоті (півтора – два метри). Полум’я має висоту до 50 см, швидкість розповсюдження вогню при цьому невелика – сто – двісті метрів на годину, а при сильному вітрові – до кілометра, в рівнинній місцевості від одного до трьох кілометрів.

Верхові лісові пожежі розвиваються із низових і відмінність їх у тому, що згорає не тільки надґрунтовий покрив, але і нижні яруси дерев та крони жердняків. Можуть бути ще і вершинні пожежі, коли вогнем знищуються лише крони дерев. Висота полум’я при цьому становить 100 і більше метрів. В таких випадках вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, тому що швидкість пожежі зростає до 8 – 25 км за годину.

Підземні (ґрунтові або торф'яні) пожежі виникають часто в кінці літа, як продовження низових або верхових. Заглиблення низового вогню починається біля стовбурів дерев, потім воно розповсюджується в різні сторони до декількох метрів за добу. В осередках ґрунтових пожеж виникають завали із опалих дерев і ділянок згорілого торфу. Однак торф'яні пожежі можуть бути і не наслідком лісових. Вони часто захоплюють величезні простори і дуже важко гасяться. Небезпека їх в тому, що горіння виникає під землею, створюючи порожні місця у торфі, який уже згорів. Задимлюються великі райони, що подразнююче діє на людей і ускладнює боротьбу з пожежею; обмежує видимість; психологічно негативно впливає на населення [11, 182 – 184].

До біологічних факторів небезпеки відносяться патогенні мікроорганізми (бактерії, гриби, віруси і продукти їх життєдіяльності – токсини).

Патогенні мікроорганізми – це мікроорганізми, що викликають інфекційні захворювання, становлять велику небезпеку для людини. Патогенні мікроорганізми здатні призводити до біологічної поразки людини при наступних небезпеках:

13. підвищені концентрації патогенних мікроорганізмів у навколишньому середовищі при певних природньо-кліматичних умовах і соціальних факторах;

14. викиди біологічних небезпечних речовин у навколишнє середовище при аваріях, а також у випадку застосування біологічно-небезпечних речовин у військових цілях і при терористичних актах.

Мікроорганізми становлять небезпеку в повсякденних умовах: це вплив гризунів, комах, рослин.

Характеристика патогенних мікроорганізмів:

Бактерії – (від грецького bakterion — паличка), група мікроскопічних переважно одноклітинних організмів. Мають клітинну стінку, але не мають чітко оформленого ядра. Розмножуються розподілом. За формою кліток бактерії можуть бути кулястими, паличковидовими, звитими; діаметр 0,1 — 10 мкм, довжина 1 — 20 мкм, а ниткових багатоклітинних бактерій — 50 — 100 мкм. Багато хто рухливі, мають джугитики. Велика частина бактерій живе за рахунок неорганічного джерела – вуглецю. Здатні рости як у присутності атмосферного кисню, так і при його відсутності. Беруть участь у круговороті речовин у природі, формуванні структури і родючості ґрунтів, в утворенні і руйнуванні корисних копалин. Використовують у харчовій, мікробіологічній, хімічній, гірничій і інших галузях промисловості, для очищення стічних вод і руйнування відходів сільськогосподарського і промислового виробництва. Патогенні (хвороботворні) бактерії — збудники хвороб рослин, тварин і людей.

Віруси – це самі маленькі мікроби. Розміри вірусів у сотні разів менше розмірів бактерій і складають тисячні частки мікрона. Віруси на відміну від бактерій можуть існувати і розмножуватися тільки в живих тканинах.

Грибки – це мікроорганізми рослинної природи, що мають складну будову і форму. Грибки добре ростуть і розмножуються в живих тканинах і живильних. середовищах Грибки викликають захворювання, названі мікозами: поверхневі мікози – уражаються шкіра, волосся, нігті; глибокі мікози – відбувається проникнення грибка глибоко в організм.

Токсини – сполуки, що виділяються мікроорганізмами, рослинами або тваринами при влученні в інший організм, можуть викликати його захворювання або загибель. Містяться в отрутах змій, павуків, скорпіонів і ін. Бактеріальні токсини викликають правець, ботулізм і багато інших хвороб. Токсини використовують для одержання профілактичних і лікувальних препаратів.

Шляхи проникнення мікробів в організм:

15. шлунково-кишковий тракт;

16. через органи дихання;

17. через поверхню шкіри;

18. за допомогою укусів комах.

Кожен мікроб має свій шлях проникнення в організм, причому деякі мікроби можуть проникати в організм декількома шляхами. Шлях проникнення мікроба в організм тісно зв'язаний з місцем його перебування в організмі після проникнення. За місцем перебування збудника здійснюється класифікація інфекційних хвороб на чотири основні групи:

19. група – кишкові інфекції;

20. група – інфекції дихальних шляхів або краплинні інфекції;

21. група – кров'яні інфекції;

22. група – хвороби зовнішніх шкіряних покривів.

Початок захворювань залежить від захисних функцій організму.

При недостатніх захисних функціях організму до появи перших ознак захворювання проходить певний проміжок часу – інкубаційний (схований) період, протягом якого відбувається розмноження і нагромадження мікробів в організмі, далі виявляються перші ознаки хворобливого стану, звичайно, слабість, нездужання, невелике підвищення температури, що цілком визначаються далі в ході хвороби.

При достатніх захисних функціях організму захворювання не настає – впливає імунітет (від латинського immunitas — звільнення, рятування) –здатність організму захищати свою цілісність і біологічну індивідуальність. Окремий прояв імунітету — несприйнятливість до інфекційного захворювання. Придбаний пасивний імунітет розвивається з передачею антитіл дитині з молоком матері або штучному введенні антитіл при імунізації. Уроджені або придбані дефекти імунної системи призводять до зниження чи відсутності імунної відповіді організму і розвитку імунодефіцитів, наприклад, СНІДу.

Поширення мікробів здійснюється за допомогою: елементів навколишнього середовища (людина, тварини, повітря, вода, предмети побуту) і заражених переносників (захворілі люди, тварини, гризуни).

Можливе виникнення таких масових захворювань:

23. епідемій – масових захворювань людей;

24. епізоотій – масових захворювань тварин;

25. епіфітотій – масових захворювань рослин.

 

2. Техногенні небезпеки.

Техносфера має підвищену концентрацію негативних факторів. Основними носіями травмуючих і шкідливих факторів у виробничому середовищі є машини та інші технічні пристрої, хімічні і біологічні активні предмети праці, джерела енергії, нерегламентовані дії працюючих, порушення режимів і організації діяльності, а також відхилення від припустимих параметрів мікроклімата у робочій зоні. Травмуючи та шкідливі фактори зі свого походження підрозділяються на фізичні й хімічні.

Фізичні фактори:

26. машини, тобто пристрої, що виконують механічний рух з метою перетворення енергії (енергетичні машини, наприклад, двигуни, турбіни) або матеріалів (робочі і транспортні машини, наприклад, верстати, преси, конвеєри, автомобілі);

27. механізми – системи ланок (тіл), що перетворюють рух одних ланок у необхідний рух інших; у залежності від виду елементів, що складають механізм, характеру їхньої взаємодії і руху розрізняють механізми зубцюваті, диференціальні, планетарні, реверсивні, кривошипні й інші, а також пневматичні і гідравлічні, якщо в перетворенні руху бере участь газ чи рідина.

До фізичних факторів небезпеки відносять також підвищені рівні шуму і вібрації, електромагнітних і іонізуючих випромінювань, підвищений рівень статичної електрики, підвищене значення напруги в електричному ланцюзі й інші.

Хімічні фактори – речовини і з'єднання, різні за агрегатним станом і такі, що мають токсичний, подразнюючий, сенсибілізуючий, канцерогенний і мутагенний вплив на організм людини і впливають на його репродуктивну функцію.

Розглянемо вплив електричного струму на організм людини. Проходячи крізь тіло людини, електричний струм чинить на нього складний вплив: термічний – нагрівання тканини живого організму; біологічний – подразнення і збудження нервових волокон та інших тканин організму; електролітичний – розпад крові й плазми. Будь-яка з цих дій може призвести до електричної травми, тобто до пошкодження організму дією електричного струму. Розрізняють місцеві електротравми та електричні удари. До місцевих електротравм відносять: електроопіки – результат теплової дії електричного струму в місці контакту; механічні пошкодження – розриви шкіри, вивихи, переломи кісток. Електричний удар є дуже серйозним ураженням організму людини, що викликає збудження живих тканин тіла електричним струмом і супроводжується судорожним скороченням м’язів. Залежно від наслідків електричні удари розподіляють на чотири ступені:

28. судорожне скорочення м’язів без непритомності;

29. судорожне скорочення м’язів з непритомністю, але із збереженням дихання й роботою серця;

30. судорожне скорочення м’язів із непритомністю та порушенням дихання або серцевої діяльності;

31. стан клінічної смерті.

Тяжкість ураження електричним струмом залежить від цілого ряду чинників: значення сили струму; електричного опору тіла людини і тривалості протікання через нього струму; роду і частоти струму (змінний, постійний); індивідуальної особливості людини та умов оточуючого середовища. Основним фактором, що зумовлює ступінь ураження людини, є сила струму. Поріг відчуття струму залежить від стану нервової системи та фізичного розвитку людини. Для жінок порогове значення струму в 0,5 раза нижче, ніж для чоловіків.

Людина починає відчувати змінний струм промислової частоти (50 Гц) приблизно з 1 мА (пороговий відчутний струм). При струмі 10 … 15 мА виникає судорожне скорочення м’язів, яке весь час підсилюється, і людина не може звільнитися від контакту зі струмопровідною частиною (пороговий невідпускаючий струм). При 50 мА порушується дихання, а струм 100 мА призводить до фібриляції серцевих м’язів. Найнебезпечнішою є частота струму для людини – 50 Гц. Найнебезпечнішим є шлях струму: рука – нога, рука – рука, особливо при проходженні струму через мозок, серце, легені.

Опір тіла людини залежить від стану нервової системи людини, її фізичного розвитку. З віком знижується опір організму людини та ймовірнішим стає ураження найважливіших органів: легенів, серця, головного мозку. Найбільш небезпечним є змінний струм частотою 20 – 1000 Гц. Змінний струм небезпечніший постійного, але це характерно для напруги до 250 – 300 В. При більшій напрузі небезпечнішим стає постійний струм. Деякі захворювання людини (хвороби шкіри, серцево-судинної системи, нервові хвороби) роблять її сприятливішою до електричного струму. Тому до обслуговування електричного обладнання допускаються особи, що пройшли спеціальний медичний огляд. На важкість ураження електрострумом впливає стан виробничого середовища. Наприклад, підвищення вологості приміщення збільшує небезпеку ураження.

Аналіз нещасних випадків, пов'язаних з дією електричного струму, дозволяє виявити їх основні причини, які можна об’єднати у такі групи:

32. випадкове доторкання до струмопровідних частин, що перебувають під напругою;

33. несправність захисних засобів, якими потерпілий доторкається до струмопровідних частин;

34. поява напруги на металевих частинах електрообладнання (огорожах, карнизах, кожухах) у результаті пошкодження ізоляції струмопровідних частин електрообладнання, замикання фази на землю;

35. замикання струмопровідних частин, розряд блискавки та інше [6, 74 – 76].

Хімічні фактори небезпеки – це токсичні речовини різного агрегатного стану, здатні викликати які-небудь загального, місцевого чи віддаленого несприятливого характеру впливи на організм людини.

В даний час відомі близько 7 млн. хімічних речовин і сполучень, із яких 60 тис. знаходять застосування в діяльності людини: 5500 – у виді харчових добавок, 4000 – лік, 1500 – препаратів побутової хімії. На Міжнародному ринку щорічно з'являється від 500 до 1000 нових хімічних сполук і сумішей.

Хімічні речовини (органічні, неорганічні, елементоорганічні) у залежності від їх практичного використання класифікуються на:

36. промислові отрути, використовувані у виробництві: органічні розчинники (діхлоретан), паливо (пропан, бутан), барвники (анілін);

37. отрутохімікати, використовувані в сільському господарстві: пестициди й інші;

38. лікарські засоби (аспірин);

39. побутові хімікати, застосовувані у вигляді харчових добавок (оцет), засоби санітарії, особистої гігієни, косметики і т. інше;

40. біологічні рослинні і тваринні отрути, що містяться в рослинах (аконіт, цикута), у грибах (мухомор), у тварин (змії) і комах (бджоли);

41. отруйні речовини (ОР) – зарин, іприт, фосген і ін. Отруйні властивості можуть виявляти практично всі речовини, однак до отрути прийнято відносити лише ті, котрі свою шкідливу дію виявляють у звичайних умовах і у відносно невеликих кількостях. До промислових отрут відноситься велика група хімічних речовин і з'єднань, що використовуються як сировина, проміжними або готовими продуктами у виробництві.

Хімічні речовини проникають в організм у виді пару, газів, рідин, аерозолів, з'єднань, сумішей.

В організм промислові хімічні речовини можуть проникати через органи подиху, шлунково-кишковий тракт і неушкоджену шкіру. Проте основним шляхом надходження є легені. Крім гострих і хронічних професійних отруєнь промислові отрути можуть бути причиною зниження стійкості організму і підвищеної загальної захворюваності.

Побутові отруєння найчастіше виникають при влученні отрути в шлунково-кишковий тракт. Можливі гострі отруєння і захворювання при влученні отрути безпосередньо в кров, наприклад, при укусах змій або при ін'єкціях лікарськими препаратами.

Розподіл отруйних речовин в організмі підпорядковується певним закономірностям. Спочатку відбувається динамічний розподіл речовини, обумовлений інтенсивністю кровообігу. Потім основну роль починає грати поглинаюча здатність тканин. Для ряду металів (срібло, марганець, хром і ін.) характерно швидке виведення з крові і накопичення в печінці й бруньках. З'єднання барію, берилію, свинцю утворюють міцні з'єднання з кальцієм і фосфором і накопичуються в кістковій тканині [4, 99 – 100].

Токсичність (отруйність), здатність хімічних сполук і речовин біологічної природи робити шкідливі дії на організм людини, тварин і рослин. Токсична дія шкідливих речовин – результат взаємодії організму з шкідливою речовиною і навколишнім середовищем. Ефект впливу різних речовин залежить від кількості речовини, що потрапила в організм, його фізико-хімічних властивостей, тривалості надходження, хімічних реакцій в організмі. Крім того, він залежить від статі, віку, самопочуття, шляху надходження і виведення, розподілу в організмі, а також метеорологічних умов і інших супутніх факторів навколишнього середовища. Загальна токсикологічна класифікація отрути містить у собі такі критерії впливу на живі організми:

42. нервово-паралітичний (судороги, паралічі), наприклад, нікотин, деякі пестициди, ОР;

43. нашкірний (місцеві запалення в сполученні з загальнотоксичними явищами), наприклад, оцтова есенція, діхлоретан, миш'як;

44. загальнотоксичний (кома, набряк мозку, судороги), наприклад, алкоголь і його сурогати, чадний газ;

45. задушливий (токсичний набряк мозку), наприклад, оксиди азоту, деякі ОР;

46. сльозоточивий і дратівний (роздратування слизуватих оболонок очей, носа, горла), наприклад, пари міцних кислот і лугів;

47. психотропний (порушення психічної активності, свідомості), наприклад, наркотики, атропін.

Разом з тим отрути мають і так звану виборчу токсичність, тобто становлять найбільшу небезпеку для певного органу або системи організму. Токсичні отрути по виборчому ознаку підрозділяють на:

48. серцеві, до них відносяться багато лікарських препаратів, рослинні отрути, солі металів (барію, калію);

49. нервові, що спричиняють порушення психічної діяльності – це алкоголь, наркотики, чадний газ, деякі пестициди;

50. печіночні, серед них варто виділити хлорований вуглеводень, отрутні гриби, феноли й альдегіди;

51. ниркові, це з'єднання важких металів, етиленгліколь, щавлева кислота;

52. кров'яні, це анілін і його похідні, нітрити;

53. легеневі – оксиди азоту, озон, фосген і інші.

Про небезпеку речовин, тобто їх здатність викликати негативні для здоров'я ефекти в умовах виробництва, міста або в побуті, можна судити за критеріями токсичності:

54. ГДК – гранично допустимими концентраціями у повітрі робочої зони, воді, ґрунту і т. інше;

55. По середнім смертельним дозам і концентраціям у повітрі, на шкірі, у шлунку та інше;

56. по величині порогів шкідливої дії (однократного, хронічного).

Показники токсичності визначають клас небезпеки речовини. Класифікація шкідливих речовин по ступеню небезпеки включає чотири класи:

57. надзвичайно небезпечні речовини, для них ГДК < 0,1 мг/м3, наприклад, свинець, ртуть мають ГДК = 0,01 мг/м3;

58. високо небезпечні речовини, для них ГДК = 0,1…1,0 мг/м3, наприклад, марганець має ГДК = 0,3 мг/м3;

59. помірковано небезпечні, ГДК = 1,0…10 мг/м3, наприклад, азоту диоксид має ГДК = 2 мг/м3;

60. малонебезпечні, ГДК >10 мг/м3, наприклад, чадний газ має ГДК = 20 мг/м3.

Шляхи знешкодження отрути в організмі різні. Перший і головний з них – зміна хімічної структури отрути в тілі людини в результаті обміну речовин. Органічні сполуки, наприклад, піддаються найчастіше окислюванню, відновленню менш шкідливих і менш активних в організмі речовин.

Не менш важливий шлях знешкодження – виведення отрути через органи подиху, травлення, бруньки, потові і сальні залози, шкіру. Важкі метали, як правило, виділяються через шлунково-кишковий тракт, деякі органічні сполуки – у незмінному виді – через легені, і, частково, після фізико-хімічних перетворень – через бруньки і шлунково-кишковий тракт.

Запитання

61. Наведіть класифікацію природних небезпек.

62. Які наслідки мають землетруси інтенсивністю 5,6,7 балів?

63. Назвіть біологічні фактори небезпеки.

64. Що таке бактерії, віруси, грибки, токсини?

65. Яке походження мають фактори небезпеки у техносфері?

66. Які бувають фактори небезпеки у техносфері за своїм походженням? Дайте їх стислу характеристику.

67. Які чинники впливають на важкість ураження людини електрострумом?

68. Що таке токсичність? Наведіть класифікацію шкідливих речовин згідно зі ступенем їх небезпеки для організму людини?

 

 

Лекція 7

Соціальні, політичні та комбіновані небезпеки.

 

69. Соціальні небезпеки.

 

Соціальні небезпеки виявляються у виникненні стресів, нервових зривів, психічних розладів, серцево-судинних та кишково-шлункових захворювань, що відбуваються в результаті життєвих невдач, незадоволеності собою, виробничих, сімейних чи побутових конфліктів і інше. До соціальних небезпек відносяться наркоманія, алкоголізм, тютюнопаління. Проблема суїциду (самогубства) також має глибокі соціально-психологічні та соціально-економічні коріння.

Наркотики – це речовини, які призводять до стану заціпеніння, отупіння, запаморочення. Поняття наркотик сьогодні охоплює широке коло речовин (гашиш, анаша, маріхуана та інші) і рослин (опійний мак, індійська конопля, кущі кофе, мате, коли коки та інші), а також продуктів, які з них отримають і які чинять наркотичну дію.

Кожна наркотична речовина специфічно діє на центральну нервову систему. Тому залежно від різновиду речовини і її кількості організм людини може бути доведений до різних станів: від заціпеніння до повного наркозу, від сну до гіпнозу, від часткового знеболювання – місцевого наркозу до галюцинацій. Такі ефекти виникають у зв'язку з загальним або частковим блокуванням, пригнічуванням, гальмуванням центральної нервової системи під впливом наркотичних речовин на мозковий больовий центр або на периферійні нервові закінчення. Але є речовини, які, навпаки, збуджують і стимулюють діяльність центральної нервової системи, завдаючи їй великої шкоди, поступово руйнуючи її.

Під наркоманією розуміють не тільки стимулювання наркотичними засобами появи збудженого чи пригніченого стану центральної нервової системи, але й звикання організму до них, бажання їх приймати і за відсутністю безпосередніх причин: болю, втоми, страху та інших станів. Головною причиною такої пристрасті є ефект ейфорії, який різною мірою притаманний усім наркотикам.

У ХІ – ХІІ ст. у Болонському університеті було розроблено 140 – 150 найменувань наркотичних засобів, які використовуються як болезаспокійливі. Отже, наркотики можуть відігравати двояку роль: бути помічниками людини, коли їх використовують як медичний препарат, і ворогом, коли свідомо чи несвідомо зловживати ними. Наркоманія виявляється в нестерпній пристрасті до наркотичних речовин, які зумовлюють ейфорію. Наркоманія характеризується появою типових змін у психіки людей і їх пристрасті до постійного вживання однієї чи декількох речовин, які мають наркотичні властивості.

Розвиваються три основні клінічні феномени вживання наркотиків:

70. психічна залежність, яка полягає в тому, що людина не може прожити без наркотика. З часом психічна залежність зростає, і відповідно збільшуються дози наркотика;

71. фізична залежність, яка полягає в тому, що в результаті більш чи менш тривалого прийому наркотик стає частиною обміну речовин, і організм уже не здатний обходитися без нього. Якщо наркоман припиняє вживати наркотики, він відчуває сильні фізичні муки. Виникає особливий психічний і фізичний стан, який називається абстинентним синдромом. Щоб ліквідувати прикмети абстиненції, наркоман приймає щораз більші дози наркотика;

72. зростання стійкості (толерантності) до приймання наркотика; тобто наркомани зі стажем приймають набагато більші дози наркотика, ніж на початковому етапі.

При постійному вживанні наркотиків виникає хронічне отруєння, яке спричинює розлад функцій багатьох органів і систем організму, особливо центральної нервової системи. Тому наркоманія вважається хронічним нервово-психічним захворюванням. Вона поступово призводить до психічного розладу, пов'язаного зі звуженням кола зацікавлень, швидкої зміни настрою, зниження працездатності, погіршення пам'яті і втрати почуття відповідальності.

Ці найбільш типові наслідки наркоманії і визначають найбільшу соціальну небезпеку наркоманів. Крім того, якщо йдеться про медико-соціальні наслідки наркоманії, слід пам'ятати про високу ймовірність захворіти на СНІД, часті випадки смертельного наслідку не тільки у зв'язку з випадковим передозуванням наркотиків, але й через самогубство і нещасні випадки в стані наркотичного сп'яніння [2, 126 – 132].

Алкоголізм також є великим соціальним лихом. Вживання спиртного призводить до серйозних порушень фізіологічних та психічних функцій організму людини. Порушується розумова і фізична працездатність, посилюється втома, про що свідчить запис роботи м'язів. Алкоголь знижує працездатність на 16 – 17 %, при цьому втома настає швидше, ніж звичайно. Саме тому алкоголь є частою причиною нещасних випадків, виробничого травматизму, аварій, конфліктних ситуацій. Встановлено, що після вживання алкоголю можливість нещасного випадку зростає до 80 %, а через 8 годин після моменту вживання – до 60 %. Тому працівник, схильний до зловживання спиртним – це потенційний порушник правил безпеки. Статистика свідчить, що із загального числа нещасних випадків зі смертельними наслідками, які сталися за останні 5 років на дорогах України, приблизно 25 % виникли з вини водіїв, що знаходились у стані сп’яніння і близько 30 % – від неправильних дій нетверезих пішоходів [11, 61–62].

При потраплянні алкоголю в організм людини, в першу чергу на нього реагує нервова система. Порушується нормальна робота клітин півкуль великого мозку, потім клітин спинного мозку та глибоких відділів головного мозку.

Першочергове ураження алкоголем клітин нервової системи пояснюється тим, що нервові тканини містять в значних кількостях ліпіди (жирові утворення), які легко розчиняють спирти. Таким чином, алкоголь особливо інтенсивно накопичується саме в нервовій системі. Потрапляючи в нервові клітини, алкоголь понижує їх працездатність. При нечастому вживанні алкоголю ці порушення мають зворотний характер, при систематичному вживанні спиртних напоїв нервові клітини перероджуються, а потім гинуть [11, 62].

Після приймання навіть невеликих доз алкоголю знижується стійкість і інтенсивність уваги, сповільнюється її переключення; порушуються процеси мислення і пам'яті. Працівникові треба більше часу, щоб оцінити виробничу ситуацію і прийняти рішення, а це знижує його готовність до дії. Одночасно знижується гострота зору, різко збільшується час реакції і зниження працездатності. Однак найбільш небезпечним є неадекватне ставлення п'яної людини до свого стану, оскільки алкоголь загальмовує центри кори головного мозку, які контролюють дії і вчинки. Вона переоцінює свої можливості і недооцінює складність виробничої ситуації. П'яний за кермом, верстатом або іншим робочим місцем набагато небезпечніший, ніж хворий чи працівник у стані навіть вираженої втоми. Твереза людина розуміє, що її можливості обмежені, і намагається бути особливо уважною і обережною.

Людина, яка зловживає алкоголем, подразлива, емоційно нестійка, погано спить, швидко втомлюється. Різко зростає вірогідність виникнення багатьох хвороб, у тому числі захворювань печінки, виразки шлунку та інших [2, 133 – 135].

При систематичному вживанні спиртних напоїв у людини настає специфічне захворювання з прогресуючим перебігом – алкоголізм, при якому настає загальний розлад всього організму. Кінцевою стадією алкоголізму є деградація особистості [11, 63].

Дуже небезпечним для життєдіяльності людини є й тютюнопаління.

Куріння абсолютно не сумісне зі здоровим способом життя. За даним ВООЗ передчасна смертність серед людей, що курять, на 30 % – 80 % вища порівняно з тими, хто уник цієї звички. Ця закономірність обумовлена кількістю цигарок, що викурюються щоденно та "стажем" куріння.

Статистика свідчить, що в світі щороку від хвороб, спричинених курінням, вмирає 1,5 млн. людей.

Шкідлива дія тютюну посилюється тим, що в результаті його сухої перегонки (куріння) утворюється ціла низка отруйних речовин: нікотин, синильна кислота, сірководень, аміак, оксид вуглецю, дьоготь та інші. Нині відомо більше 4200 речовин, що входять до складу тютюнового диму. Багато з них є канцерогенними (від латинського слова "канцер" – рак) і сприяють утворенню злоякісних пухлин. Серед вчених домінує думка про те, що найбільш канцерогенну дію чинять оксид миш'яку та радіоактивний полоній-210, які виявлені в тютюновому димі.

Встановлено також, що в легені запеклого курця протягом року потрапляє майже кілограм тютюнового дьогтю. Це призводить до виключення з процесу дихання 1 % легеневої тканини. Нікотин негативно впливає на нервову, дихальну, серцево-судину системи та систему травлення. Імовірність захворіти раком легенів, бронхітом, стенокардією, гастритом, виразкою шлунку значно вища у людей, що палять. Статистика засвідчує, що рак легенів в людей, які курять, зустрічається у 30 разів частіше. Слід пам'ятати, що особливої шкоди завдає куріння жінкам та підліткам.

Найбільш серйозного негативного впливу зазнає сама людина, що курить, однак значної шкоди завдає і пасивне куріння, коли людина, що не курить, змушена вдихати повітря, отруєне тютюновим димом. Так, якщо в приміщенні площею 35 м2 викурено три цигарки, то так званий "індекс свіжості" повітря зменшиться на 68 %. У пасивного курця, що знаходиться у такому приміщенні, тютюновий дим викликає забруднення дихання, подразнення слизової оболонки очей, головний біль, запаморочення, нудоту, втрату апетиту. Враховуючи значну шкідливість пасивного куріння, в деяких країнах накладено заборону на куріння в громадських місцях, а в поїздах практикують поділ вагонів для тих, хто курить, і тих, хто не курить. Навіть при прийомі на роботу, як правило, перевага надається працівникам, що не курять.

Заборона тютюнової реклами та активна робота по боротьбі з курінням дали позитивні результати. В деяких країнах курити стало "не модно" і кількість людей, які курять, значно зменшилась. Зокрема, у США за останні 15 років кількість людей, які курять, зменшилась з 55 % до 32 % [11, 65–66].

Фізична і психічна залежність від нікотину розвивається значно швидше, ніж від алкоголю. Але на відмінку від алкоголізму та наркоманії, нікотиноманія не призводить до деградації особистості. Якраз це робить куріння цигарок одним з найбільш поширених негативних факторів, який руйнівно впливає на здоров'я людини [2, 112].

В останні роки одну з найважливіших і складніших соціальних небезпек поряд із проблемами наркоманії та алкоголізму становить різке збільшення кількості самогубств. Так, за період 1991 – 1998 років в Україні 108 тис. чол. покінчили життя самогубством.

Одна з основних причин суїциду – високий рівень безробіття, стан психологічного здоров'я, алкогольна та наркотична залежність. Чимало молодих людей з страхом дивляться у своє майбутнє і вважають: навколишнє середовище – забруднене, суспільство – морально здрібніле, перспектив для нормального життя – жодних. "Рятівним" кроком для них може стати суїцид.

Згідно з "Медичною енциклопедією" більшість самогубств – це наслідок психічної недуги. Спрощено можна представити таку схему причинно-наслідкових зв’язків суїциду: невдоволення життям – відчай – депресія – порушення психічного здоров’я –самогубство. Звісно, що у житті все багато складніше.

Психологи поділяють самогубства на такі чотири основні категорії:

Фаталістичне самогубство. Воно, як правило, викликане надміру суворим контролем суспільства над особою, що значно обмежує її свободу. Жертва живе ніби із зав'язаними очима, не бачить перед собою світлого майбутнього.

Анемічне самогубство. Самогубці не спроможні раціонально дати раду труднощам. І для того, щоб вийти зі скрутного становища, вирішують покінчити розрахунки з життям. Також таке відбувається, коли звичайні відносини людини із суспільством раптово і шокуючи змінюються.

Егоїстичне самогубство. Як вважають, його корені – у відчуженості. Ті, хто стає жертвами егоїстичного самогубства, є переважно "самі по собі". Їх уже ніщо не пов'язує з довколишнім світом і не ставить у залежність від нього. Як правило, такі люди – меланхоліки, схильні до усамітнення.

Альтруїстичне самогубство. Людина тісно пов’язана з колективом і задля нього готова йти на будь-які жертви. Приклад – японські льотчики – камікадзе часів другої світової війни. Також до цієї категорії можна зарахувати тих, хто здійснив самоспалювання аби привернути увагу до якого-небудь руху чи суспільної проблеми.

Повна неспівмірність далеких від життя і нездійснених мрій та реальної дійсності може викликати відчай і довести до самогубства. До речі, чоловіки гірше переносять поразки і стреси, а відтак – відсоток смертей внаслідок самогубства серед "сильної половини" є більшим, аніж серед жінок. Частково це пояснюється тим, що на чоловіках лежить відповідальність за матеріальний стан сім’ї. Більшість керівних посад займають чоловіки, що також пов’язано з нервовим напруженням. Жінки тверезіше мислять, усіма силами намагаються знайти вихід із складного морального лабіринту.

Значну допомогу у профілактиці суїциду, як показує досвід багатьох зарубіжних країн, надають телефони довіри та консультації психологів [11, 128–129].

2.Політичні небезпеки.

До політичних небезпек відносяться: війни, революції й інші збройні конфлікти; погіршення криміногенної обстановки. Слід зазначити, що війни, революції й інші збройні конфлікти становлять небезпеку не тільки для їх безпосередніх учасників, але і для мирних жителів, що опинились в районах бойових дій. Крім того, політичні фактори збільшують імовірність виникнення техногенних катастроф у результаті диверсій або терористичних актів. Також при цьому загострюється криміногенна обстановка. Погіршенню криміногенної обстановки сприяє також падіння рівня життя, ослаблення державної влади й інше.

XX ст. за кількістю жертв воєнних дій та масштабами руйнацій набагато випередило усі попередні епохи разом. Тільки за офіційними даними у I світовій війні загинуло близько 10 млн. чол., а у II – близько 50 млн. За останні п’ятдесят років у світі виникли десятки збройних конфліктів на міждержавному, міжнаціональному, міжпартійному та міжконфесійному рівнях. Приклади таких конфліктів: війни у Кореї, В’єтнамі, Афганістані; арабо-ізраїльські війни; операція “Буря у пустелі” проти Іраку; громадянські війни у деяких країнах Центральної та Південної Америки, колишніх Югославії та СРСР.

У сучасному світі набуває усе важливішого значення й проблема тероризму як одного з факторів політичної небезпеки. Терористичні акти – вбивства, поранення, викрадення, погрози та деякі інші акти насильства, які готуються організаціями й здійснюються окремими особами стосовно державних або громадських діячів, здавна супроводжують розвиток суспільства. Історія знає чимало таких злочинів: вбивство давньоримського диктатора Юлія Цезаря, Авраама Лінкольна та Джона Кеннеді 16-го і 35-го президентів США, прем’єр-міністра Індії Р. Ганді, прем’єр-міністра Ізраїлю І. Рабіна та інші.

Усі зазначені акти тероризму, незалежно від мотивів їх здійснення, були внутрішньодержавними злочинами і були підсудні відповідно до законодавства тієї країни, в межах якої вони відбулися. На сьогодні значно зріс та розширив свої межі тероризм міжнародного характеру, тобто такий, що зачіпає інтереси двох або більше держав, порушує міжнародний правопорядок. Терористичний акт можна кваліфікувати як злочин міжнародного характеру у випадках, коли:

73. терорист і особи, що потерпають від терористичного акту, є громадяни однієї держави або ж різних держав, але злочин здійснений за межами цих держав;

74. терористичний акт, спрямований проти осіб, що користуються міжнародним захистом;

75. підготовка до терористичного акту проводиться на території однієї держави, а здійснюється на території іншої;

76. здійснивши терористичний акт в одній державі, терорист переховується в іншій, і постає питання про його видачу.

Кількість подібних терористичних актів різко збільшилась в останні роки ХХ століття – це підрив посольства США у ряді країн світу, серія вибухів у житлових будинках Москви та Волгодонська, низка терористичних актів, вчинених курдами в Туреччині, та інше.

Важливе значення має вивчення мотивів терористичних актів, оскільки знання останніх дозволяє розробляти ефективні дії щодо нейтралізації терористичних акцій. Основою тероризму можуть бути політичні мотиви (залякування населення, послаблення державної влади, змушування до певних дій або фізичне ліквідування політичних супротивників), а також дії, що мотивуються релігійними переконаннями, помстою, користолюбством, економічною конкуренцією або пов’язані з поведінкою психічно хворих людей ( неполітичний тероризм).

Обов’язковими елементами, які характеризують тероризм, є:

77. наявність насильства, як правило, збройного або його загрози;

78. заподіяння чи загроза заподіяння шкоди здоров’ю людини, матеріальних, моральних збитків;

79. позбавлення або загроза позбавлення життя людей.

Такі дії здатні викликати широкий резонанс, залишити глибокий слід у психології населення або значної його частини, підірвати атмосферу безпеки, спокою, стабільності в суспільстві.

Боротьба з тероризмом є складним та багатоаспектним завданням, вона включає розвідувальну, контррозвідувальну, оперативно-розшукову та аналітичну роботи, правильна постановка яких дозволяє виявити терористичні організації на стадії їх зародження, та ефективно протидіяти терористичним актам ще у період їх підготовки.

В Україні оперативну роботу з боротьби проти тероризму проводять підрозділи Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони та інші. Для ліквідації терористичних організацій та знешкодження окремих терористів використовуються підрозділи ОМОНу, спецназу, "Беркута", структури відомчої безпеки та охорони.

Протягом кількох останніх років наша держава переживає значну економічну, соціальну та політичну кризу, яка неминуче позначається на погіршенні криміногенної обстановки та розширенні терористичної діяльності. Вбивство народного депутата В. Гетьмана, замах на життя кандидата в президенти Н. Вітренко у жовтні 1999 року, низка терористичних актів проти відомих політиків, бізнесменів, журналістів змусили з повною серйозністю говорити про проблему тероризму в Україні. Національна система безпеки ще не повністю готова ефективно протидіяти тероризму, а профілактичні заходи не завжди приносять бажаних результатів.

Політичний, економічний та кримінальний тероризм знаходять спільні сфери дії, базуючись на взаємовигідних інтересах. Сучасний тероризм має наступні різновиди: державний (організується чи підтримується однією державою проти іншої), міжнародний (проводиться міжнародними терористичними організаціями), внутрішньодержавний (здійснюється замах на основи державності), релігійний (насаджується своє віросповідання), точковий (терористичний акт на окремо взятому об’єкті). Необхідно враховувати і такі різновиди, як тероризм у формі заколоту (захоплення території), масові заворушення, диверсії, утримання заручників.

Беручи до уваги об’єкти замаху, тероризм можна поділити на:

80. елітарний, при спробі замаху на посадових осіб органів державної влади, політиків, власників та керівників банків, компаній;

81. функціональний, при спробі замаху на працівників правоохоронних органів, податкової служби, засобів масової інформації та ін.;

82. промисловий, при нападі на великі підприємства, оборонні об’єкти, що виробляють зброю, отруйні чи хімічні речовини;

83. транспортний, при встановленні вибухових пристроїв в літаках, поїздах, автобусах, автомобілях, диверсії на нафто- та газопроводах.

Якщо в минулому тероризм зводився до вбивства чи поранення державних, громадських діячів та дипломатів, то в наш час він набуває таких форм, як викрадення літаків, захоплення заручників, руйнування громадських установ, житлових будинків, церков, пограбування складів зброї та підприємств, окупація посольств, напади на місця проведення міжнародних зустрічей, штаб-квартири міжнародних організацій.

Нині тероризм використовують дуже різноманітні знаряддя злочину. Вони мають в своєму розпорядженні досягнення сучасної техніки. Замість традиційної в минулому саморобної бомби, використання якої прирікало на мученицьку смерть насамперед терориста, сьогодні широко застосовуються бомби-листи, бомби-посилки, гвинтівки зі снайперським прицілом, контактні бомби та бомби уповільненої дії, які легко може перенести одна людина. Усе це робить злочинців невловимими, а отже, безкарними і надзвичайно ускладнює боротьбу з тероризмом.

Нині з'являються дедалі ширші можливості використання терористами хімічної, біологічної і навіть ядерної зброї, що викликає занепокоєння світової громадськості. Згадаємо хоча б застосування у токійському метро нервово-паралітичного газу представниками релігійної секти "Аун сандінкьо".

Перед загрозою зростання масштабів тероризму та дедалі небезпечніших засобів і методів, що до них вдаються терористи, особливого значення набуває співробітництво держав у боротьбі з ними.

Однією з перших була укладена 1958 році багатостороння Женевська конвенція про відкрите море, яка містила ряд статей про боротьбу з тероризмом у відкритому морі – піратством.

Гаазька (1970) та Монреальська (1971) конвенції регламентують співробітництво держав у боротьбі проти терористичних актів на повітряних судах.

14 грудня 1973 року була прийнята Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів.

В Страсбурзі (1977), після детального обговорення питання в органах Європейської ради, була підписана конвекція про боротьбу з тероризмом.

При Організації Об’єднаних Націй з 1973 року діє спеціальний комітет з тероризму, який працює, в основному, у трьох напрямках:

84. вироблення та узгодження правових норм; підготовка міжнародних договорів і конвенцій;

85. виявлення та вивчення причин, що породжують тероризм;

86. розробка заходів боротьби з тероризмом [11, 221–225].

 

3. Комбіновані небезпеки.

Комбіновані небезпеки можуть бути природно-техногенними, природно-соціальними та соціально-техногенними.

Природно-техногенні небезпеки – це такі небезпеки, що проявляються під дією сил природи, але при участі людини або в результаті її діяльності. До таких небезпек відносяться, у першу чергу, екологічні катастрофи. Прикладами можуть служити: проблема Аральського моря; вивітрювання земель у результаті неправильного землекористування; вимирання цілих видів рослин і тварин у результаті їхнього хижацького знищення або забруднення місць проживання.

Другим видом комбінованих небезпек є природно-соціальні небезпеки, тобто небезпеки, пов'язані з несприятливою соціально-політичною обстановкою, але вони мають природний характер, наприклад: епідемії інфекційних захворювань; масові отруєння; голод і т. д.

Третім видом комбінованих небезпек є соціально-техногенні небезпеки. Це такі небезпеки, які пов'язані з виробничою діяльністю (професійні захворювання, травматизм), масовими психічними відхиленнями та захворюваннями, викликаними впливом на свідомість і підсвідомість засобів масової інформації.

Чітке розуміння причин виникнення небезпек значною мірою сприяє успішному захистові від цієї небезпеки.

 

Слід зазначити, що, як правило, небезпеки бувають комбінованими. Землетруси і виверження вулканів часто супроводжуються пожежами, обвалами, зсувами й іншими небезпеками. Крім того, стихійні лиха можуть бути причинами великих техногенних аварій і катастроф, таких, як розлив отруйних речовин, викид радіоактивних елементів, автомобільні, залізничні й авіаційні катастрофи, аварії кораблів і т. інше. Також причинами таких аварій можуть бути бойові дії. Часто стихійні лиха і великі техногенні катастрофи супроводжуються масовими отруєннями, епідеміями, голодом і іншими соціально-психологічними і природно-соціальними небезпеками. Таким чином, як правило, джерела небезпек мають комплексний характер, бувають обумовлені декількома причинами і мають різні наслідки. Отже, методи і способи захисту від небезпек також повинні бути комплексними.

Запитання

87. Які існують соціальні та політичні небезпеки?

88. Що визначає найбільшу соціальну небезпеку наркоманії?

89. Що є однією з основних причин суїциду?

90. Які різновиди має сучасний тероризм?

91. Назвіть критерії, за якими терористичний акт можна кваліфікувати як злочин міжнародного характеру?

92. Що таке природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки?

 

Лекція 8