Методи ідеомоторного тренування
Аналіз діяльності військових психологів показує, що психічна саморегуляція може стати важливим засобом формування психологічної здатності військовослужбовців до службово-бойових дій в екстремальних ситуаціях, так як вона відрізняється порівняльною простотою прийомів і високою ефективністю впливу. Крім того, вона дозволяє реалізувати ідею активної участі військовослужбовця в процесі психологічної підготовки (і як наслідок взяття ними відповідальності на себе за результати такої підготовки).
Для навчання військовослужбовців ефективній психічній саморегуляції використовують метод ментального психотренінгу. Правильно було б говорити про групу методів ментального тренінгу або ментальних методах психотренінгу. У вітчизняній науці до них прийнято відносити аутогенне тренування, ідеомоторне і сюжетно-рольове тренування, ментальний імаготренінг, а також методи ауто- і гетеросугестії й медитативні методики.
Дані методи не потребують матеріальних витрат. Їх досить просто опанувати, що дає можливість підняти на принципово новий щабель рівень психологічної готовності до професійної діяльності, пов’язаної з виконанням роботи в екстремальних умовах.
Розглянемо один з перерахованих методів, а саме – метод ідеомоторного тренування, або метод уявної репетиції.
В основі ідеомоторного тренування лежить зв’язок між думкою і рухами. Психологічній науці відомо, що кожен рух, який людина здійснює подумки, супроводжується відповідними мікрорухами м’язів. Тому існує можливість удосконалювати звички дій, не виконуючи їх насправді.
Наукові дослідження показали: чим яскравіше і повніше особистість уявляє собі бажаний рух, тим легше і точніше він відтворюється в реальному житті. По суті, така уявна репетиція – це програвання передбачуваних дій в уяві. Виклик руху (дій, які складаються з окремих рухів), тобто уявне моделювання образу руху, зумовлює відповідний мікрорух, який може не фіксувати зоровий аналізатор і який може не усвідомлюватися. Разом з тим мікрорухи відповідають за повноцінний рух в цілому.
Принцип дії ідеомоторного тренування, як і більшості методів ментального психотренінгу, полягає в механізмі аутосугестії, або самонавіювання. Будь-яке навіювання, зокрема і під час уявної репетиції, відбувається найбільш якісно, якщо особа, відносно якої воно проводиться, знаходиться в розслабленому стані, близькому за психофізіологічними показниками до природного сну.
Розслаблення повинно максимально загальмувати процеси в корі головного мозку, перш за все в тих його ділянках, які не беруть участі у здійсненні тренованих дій. У такому стані кори великих півкуль у другій сигнальній системі створюються умови, що відрізняються від реальної повсякденної діяльності мозку, виникає домінування другосигнальних процесів над реальним впливом середовища. Безпосереднім результатом цього і є виникнення акту самонавіювання.
Всупереч очевидним позитивним моментам застосування цього методу психологічної підготовки, а саме: економії часу, матеріальних витрат тощо, він вимагає уважного і серйозного ставлення, вміння зосереджуватися, мобілізувати уяву і не відволікатися під час заняття.
Уявна репетиція цікава ще й тим, що може проходити як у складі групи під керівництвом психолога, так і індивідуально.
Ідеомоторне тренування сприяє приведенню до стану готовності всього психофізіологічного апарату особистості та оптимізує стан нервових структур і анатомічних субстратів, відповідальних за реалізацію цілеспрямованих рухових навичок, відтворюваних під час екстремальних дій.
Особливо важливо, що під час ідеомоторного тренування особистість зосереджується і конкретизується на правильному виконанні рухів на всіх етапах передбачуваних дій, не задіюючи емоційну сторону цього процесу. У ході уявної репетиції, в результаті систематичного ідеомоторного тренування поступово формується і оптимальний психічний стан. Адже надмірна емоційність може призвести до помилок у правильності вибору виконуваних дій. Після такого тренування ступінь впливу психоемоційних факторів на дії істотно знижується.
Слід зазначити, що саме по собі ідеомоторне тренування не може повноцінно замінити реально виконувані рухи під час справжніх подій. Проте позитивним є те, що, виконуючи їх подумки, учасники тренінгу повинні виявляти можливі помилки ще під час тренування і засвоювати руху до тих пір, поки не будуть виконувати їх правильно і вільно.
Процес ідеомоторного тренування можна проводити за наступним сценарієм.
Психолог пропонує групі (або одній людині) зручно лягти або сісти і розслабитися. (Розслаблення проводиться за методикою, що описана нижче). За командою психолога пропонується представити себе за кермом автомобіля. Поступово, крок за кроком, протягом реального часу подумки звертати увагу на тих, хто „сидить” поруч, „стежити” за показаннями приладів, „мінливим ландшафтом за вікном”, „покласти руку” на важіль перемикання передач, „вижимати” педалі акселератора, гальма тощо.
„Відчути” або „побачити” виникнення позаштатної ситуації і „відпрацьовувати” відповідні дії аж до моменту нормалізації обстановки.
Спочатку ідеомоторне тренування проводиться повільно, потім – швидше, до темпів в реальному часі.
Необхідно також звернути увагу на так званий ефект стоноги, який вивчив в 70-х роках ХХ століття сучасний український психо- і гіпнотерапевт О.М. Морозов. Якщо діяльність пов’язана з виконанням ряду складних рухів, що відбуваються один за одним, опановувати ними і відпрацьовувати їх за допомогою ідеомоторного тренування слід поступово, по черзі. Кожен рух необхідно відпрацьовувати окремо по кілька разів, а потім переходити до наступного. Відпрацювавши наступний, їх об’єднують. Керування автомобілем у позаштатній ситуації здебільшого передбачає достатньо складні комбінації дій, їх також слід відпрацьовувати по черзі, з перервою. Важливо, щоб під час уявної репетиції виникали певні психофізіологічні реакції. Вони супроводжуються прискореним серцебиттям, вегето-судинними проявами тощо. Обов’язково потрібно навчитися прикладати вольові зусилля для протистояння таким змінам і регулювати їх – у реальній ситуації застосування вольової регуляції буде проходити значно легше.
Особливу увагу в ході практичного відпрацювання і ідеомоторного тренування потрібно приділити дій в умовах, пов’язаних з відмовою техніки, виникненням всякого роду непередбачених аварій, саме тоді, коли особливі умови стають екстремальними. Такі нестандартні ситуації в реальному житті пов'язані з ще більшим психоемоційним навантаженням, тому особливо важливо бути психологічно готовим до них.
Крім того, ідеомоторне тренування – хороша база для більш швидкого засвоєння дієвого методу психологічної підготовки – аутогенного тренування. Його можна застосовувати ще й як сильний психопрофілактичний засіб. Слід зазначити, що психолог, який проводить такі тренування, повинен розуміти тонкощі тієї діяльності, до якої він готує людей. У крайньому випадку, він зобов’язаний лише роз’яснити механізм проведення тренування і навчити розслаблятися. А безпосередньо уявну репетицію фахівець проводить сам, на підставі власних професійних знань та навичок.
Для розслаблення можна використовувати стандартні патерни. Якщо військовослужбовці не мають відповідної підготовки, перші заняття проводять під керівництвом психолога. Психолог пояснює, що він буде давати директивні команди, які наступного разу буде відтворити той, хто буде проводити тренування для себе від першої особи. Наприклад, психолог каже: „Ви повністю спокійні”, – а військовослужбовець, проводячи розслаблення під час наступного тренування, каже: „Я повністю спокійний”. Тренування слід проводити рідною мовою. Це пояснюється тим, що на більш глибокому, психологічному рівні сприйняття іншої мови, хоча й такої, якою особа володіє вільно, відбувається у два етапи – перекладу й усвідомлення, і вимагає додаткових психологічних зусиль.
Патерни розслаблення можуть бути такими:
„Ви абсолютно спокійні” (2-3 рази);
„Ваша права рука повністю розслаблена” (2-3 рази), „Ваша рука важчає” (2-3 рази), „Ваша права рука стає теплою” (2-3 рази);
„Ваша ліва рука повністю розслаблена” (2-3 рази), „Ваша ліва рука важчає” (2-3 рази), „Ваша ліва рука стає теплою” (2-3 рази);
„Ваша права нога повністю розслаблена” (2-3 рази), „Ваша права нога важчає” (2-3 рази), „Ваша права нога стає теплою” (2-3 рази);
Потім такі ж фрази повторюють для м’язів тулуба.
Для м’язів обличчя бажано промовляти фрази окремо для кожної групи, наприклад, для м’язів лоба, підборіддя, очей, повік.
Зосереджуватися на м’язах обличчя потрібно тому, що вони більше, ніж інші м’язи тіла, пов’язані з ділянками кори головного мозку, і, розслабляючи їх якомога більше, ми сприяємо процесам гальмування в корі головного мозку, які позитивно позначаються на подальшій сугестії.
Під час проведення ідеомоторного тренування більшого розслаблення можна не досягати. Поглиблення такого стану потрібно під час проведення аутогенного тренування і гетеро-або аутогіпнозу.
Готуючись до проведення уявної репетиції, слід змоделювати ситуацію передбачуваних дій. Для цього використовують наступні відомі фактори і факти:
− професія і рід занять (того, хто буде проходити підготовку);
− місце і час події;
− деталі виниклої або передбачуваної ситуації;
− інформація про результат, який потрібно отримати.
Таким чином, ідеомоторне тренування, або уявна репетиція, – повноцінний метод, який в комплексі з іншими або окремо можна використовувати при проведенні психологічної підготовки до дій в особливих та екстремальних умовах. Його застосування не потребує матеріальних витрат, його досить просто опанувати і він дає можливість підняти на принципово новий щабель рівень психологічної готовності до важливих аспектів професійної діяльності, пов’язаної з виконанням діяльності в особливих і екстремальних умовах.
Рекомендована література
1. Абульханова-Славская, К. А. Деятельность и психология личности / К. А. Абульханова-Славская. – М.: Наука, 1980. – 335 с.
2. Авдеев, Н. В. Психологические основы повышения эффективности деятельности работников ОВД в экстремальных ситуациях / Н. В. Авдеев. – М.: ВЮЗ. 1988. – 167 с.
3. Аверин, В. А. Психология личности: Учебное пособие / В. А. Аверин. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 1999. – 89 с.
4. Бодров, В. А. Психологические исследования проблемы формирования личности профессионала / В. А. Бодров // Вопросы психологии. – №4. –2004. – С. 76-83.
5. Борисова, Е. М. Индивидуальность и профессия / Е. М. Борисова, Г. П. Логинова. – М., 1991. – 187 с.
6. Варій, М. Й. Загальна психологія: Підручник / М. Й. Варій. – К.: „Центр учбової літератури”, 2007. – 968 с.
7. Гордиенко, Н. И. Экстремальная психология в деятельности специалистов социальной сферы: Учеб. Пособие / Н. И. Гордиенко. – Волгоград: Прин-Терра, 2006. – 103 с.
8. Загальна психологія: Підручник / О. В. Скрипченко, Л. В. Волинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Либідь, 2005. – 464 c.
9. Зеер, Э. Ф. Психология профессий: Учебное пособие для студентов вузов / Э. Ф. Зеер. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 336 с.
10. Караяни, А. Г. Прикладная военная психология / А. Г. Караяни, И. В. Сыромятников. – СПб.: Питер, 2006. – 480 с.
11. Крушельницька, Я. В. Фізіологія і психологія праці: Підручник / Я. В. Крушельницька. – К.: КНЕУ, 2003. – 367 с.
12. Психологический словарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. – М.: Педагогика-Пресс, 2001. – 440с.
13. Смирнов, Б. А. Психология деятельности в экстремальных ситуациях / Б. А. Смирнов, Е. В. Долгополова. – Х.: Гуманитарный центр, 2007. – 276 с.
14. Смирнов, В. Н. Профессионально-психологическое обеспечение деятельности сотрудников органов внутренних дел в экстремальных условиях / В. Н. Смирнов. – Домодедово: ВИПК МВД России, 2003.
15. Траверсе, Т. М. Психологія праці: Навчально-методичний посібник / Т. М. Траверсе. – К: Інститут післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2004. – 116 с.
16. Шадриков, В. Д. Проблемы профессиональных способностей / В. Д. Шадриков // Психологический журнал. – 1982. – № 5. – С. 13-26.
17. Шадриков, В. Д. Психология деятельности и способности человека: Учеб. Пособие / В. Д. Шадриков. – 2-е изд. – М.: ИК “Логос”, 1996. – 320 с.
18. Шевандрин, Н. И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности / Н. И. Шевандрин. – М.: Владос, 2001. – 512 с.
19. Ягупов, В. Військова психологія: Підручник / В. Ягупов. – Київ: Тандем, 2004. – 656 с.
РОЗДІЛ 2