Неформальні аспекти розробки рішень
Можна припустити, що в розробці управлінських рішень найбільш точний результат отримується шляхом застосування математичних методів на основі формалізації завдання.
По-перше, дуже непросто точно побудувати модель досліджуваного об’єкта за обраним критерієм. По-друге, навіть точний математичний підхід до завдання може не враховувати можливі наслідки рішень у ряді аспектів. Тому дуже часто менеджеру доводиться інтуїтивно передбачати подальший розвиток подій, що можуть настати в результаті реалізації прийнятого рішення. По-третє, сама сутність управлінської діяльності має неформальний, творчий характер. Викладені вище судження, а також низка інших особливостей діяльності управлінця свідчать про необхідність урахування неформальних аспектів процесу розробки рішень.
Алгоритм „розгортання” управлінсько-аналітичної думки при неформальному підході:
- визначення суті проблеми та її реальної значущості для організації, тобто доцільності „роботи” з нею:
- пригадування того, чи існувала схожа проблема в минулому і як вона розв’язувалась:
- визначення складу „аналітичної групи”, тобто тих людей, які здатні найкраще проаналізувати проблему:
- організація роботи групи, виявлення шляхів розв’язання проблеми:
- поєднання результатів роботи групи з „власним бажанням”:
- вибір рішення.
Основні „психологічні” рекомендації щодо розв’язання проблеми прийняття управлінських рішень:
1. На початку „знайомства” з проблемою недоцільно акцентувати увагу на аспектах і деталях. Краще, насамперед, уявити проблему в цілому. Важливо побачити систему факторів, які впливають на її стан. Скажімо, прибуток організації – це результат впливу сукупності факторів як зовнішнього, так і внутрішнього походження.
2. Важливий фактор часу: з одного боку, „швидке” рішення не завжди краще „повільного”, а з іншого – „повільне” рішення може обернутись втратами для організації, в тому числі матеріальними. Треба знайти, виявити той момент, коли вже необхідно приймати рішення. Тут дійсно настає час „мистецтва” менеджера. У ньому – поєднання „розсуду” та „волі”. Гарантій правильності думки менеджеру шукати не слід, ризик завжди буде.
3. Критичність мислення є важливою рисою. Але сама по собі вона нетрадиційна для управління та управлінців. „Парою” для критичності має бути „позитивне” мислення – здатність бачити позитивні аспекти, сильні сторони, тобто передумова вибору правильного рішення – гармонійність мислення. „Критичність” і „позитивність” – прояви знань, досвіду та психологічних особливостей управління, тому менеджмент процесів прийняття рішення потребує контролю емоцій.
4. Досить часто корисним може бути „погляд зі сторони”. Можливість залучити експерта, який не є співробітником даної організації, – це один із шансів для забезпечення більш глибокого, незаангажованого погляду на проблему та можливі шляхи її розв’язання. Одночасно не можна сприймати зовнішнього експерта як „наймудрішу” людину. Ситуації бувають різні; тому треба виявляти стриманість і критичність до думок експерта.
5. Аналітики, які вносять відповідні пропозиції щодо варіантів розв’язання проблеми, в тому числі до визначення найкращого, досить часто просто „закохані” у свої ідеї тільки через те, що багато часу витратили на їх аналіз та обґрунтування. Це „психологічна пастка”. Топ-менеджери мають про це пам’ятати.
6. Нові ідеї дуже рідко отримують масове визнання. Брак масової підтримки у певної пропозиції щодо розв’язання проблеми ще не означає, що це погана пропозиція. Люди значною мірою консервативні в думках та діях. Мистецтво топ-менеджменту виявляється також у здатності оцінити новаторську ідею, креативну розробку певної управлінської проблеми.
Висновки
1. Відносини між учасниками процесу управління базуються на людській поведінці, її психологічній сутності, індивідуальності, інших соціально-психологічних факторах, роль яких підкреслюється зростанням складності управлінських завдань.
2. Менеджеру необхідно знання складу і змісту властивостей особистості, вміння організовувати насамперед себе, бути психологом, уміти „читати” і формувати психологічні портрети підлеглих, володіти прийомами самоорганізації, самоконтролю і самоврядування з метою ефективного управління людьми та досягнення поставлених цілей.
3. Управлінське рішення несе на собі відбиток особистісних факторів, до яких належать психічні процеси (пізнавальні, вольові, емоційні, мотиваційні), психічні стани (бадьорість, утома, стрес тощо), психічні властивості (пам’ять, логіка, інтуїція, судження, темперамент тощо). Однією з важливих і специфічних складових моделі менеджера є темперамент управлінця (холеричний, сангвінічний, флегматичний, меланхолійний), який впливає на процес прийняття рішень.
4. Усі психологічні властивості безпосередньо впливають на формування індивідуального стилю прийняття рішень у керівника й побічно на якість прийнятих ним рішень. Найбільш загальна класифікація стилів прийняття рішень за різними ознаками: 1) за співвідношенням зусиль менеджера на стадіях розробки і критики альтернатив (інертний, обережний, урівноважений, ризикований, імпульсивний стилі): 2) за ступенем участі підлеглих у процесі прийняття рішень (авторитарний, демократичний): 3) за рівнями організації управлінських рішень (диктаторський, реалізаторський, організаторський, координаторський, маргінальний).
5. Основними „психологічними” рекомендаціями щодо проблеми прийняття управлінських рішень можна вважати такі: на початку „знайомства” з певною проблемою недоцільно акцентувати увагу на аспектах і деталях: вибір „моменту” стає важливим елементом „мистецтва” менеджера: передумова вибору правильного рішення – „критичність” і „позитивність” мислення менеджера: „погляд зі сторони” корисний, але не завжди правильний: мистецтво топ-менеджменту виявляється у здатності оцінити новаторську ідею, креативну розробку певної управлінської проблеми.
6. Людина, що розглядається з позицій управління, являється біосоціальною і духовною самоуправляемой системою. Він составляє єдине ціле з навколишнім світом, сполучений з ним біологічно соціально і духовно інформаційно-енергетичними каналами.
7. У центрі будь-якого управління стоїть людина, він приймає і виконує усі рішення. Управляється людина інформаційно-енергетичними діями.
Особливості „попадання” інформації в мозок визначаються станом свідомості: звичайної і трансового. Будь-яка інформація „знята” рецепторами органів чуття, поступає в мозок, але усвідомлюється тільки та, на якій зосереджена увага. Це створює можливості для маніпуляції людиною, програмування його на ухвалення певних рішень тими, хто володіє інформацією і має засоби для її доведення до об'єкту управління.
список літератури
1. Гевко І.Б. Методи прийняття управлінських рішень: підруч. / І.Б Гевко. – К: Кондор, 2009. – 187с.
2. Хміль Ф.І. Менеджмент: підруч. / Ф.І. Хміль. – К.: Вища шк., 1995. – 351с.
3. Василенко В.А. Теорія і практика: розробки управлінських рішень: навч. посіб. / В.А. Василенко. − Київ: ЦУЛ, 2003 − 420 с.
4. Діденко В.М. Менеджмент: підруч. / В.М Діденко. – К.: Кондор, 2008. – 584с.
5. Колпаков В.М. Теория и практика принятия управленческих решений: учеб. пособ. / В.М Колпаков: изд. 2-ое., перераб. и доп. – К.: МАУП, 2004.
6. Рульєв В.А., Гуткевич С.О. Менеджмент: навч. посіб. / В.А. Рульєв, С.О. Гуткевич – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 312 с.
7. Петруня Ю.Є., Говоруха В.Б., Літовченко Б.В. та ін. Прийняття управлінських рішень: навч. посіб. / Ю.Є. Петруня (ред.), В.Б. Говоруха , Б.В. Літовченко . – 2-ге вид. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 216 с.