ІСТОРИЧНІ ПРИКЛАДИ, ЯК РОБОТА ЖУРНАЛІСТІВ МОЖЕ ВПЛИВАТИ НА СУСПІЛЬСТВО. У жовтні 1938 року в США сталася надзвичайна паніка, яку викликала трансляція на радіостанції CВS радіоверсії фантастичного роману Герберта Уеллса «Війна
У жовтні 1938 року в США сталася надзвичайна паніка, яку викликала трансляція на радіостанції CВS радіоверсії фантастичного роману Герберта Уеллса «Війна світів». Люди реально повірили в те, що в США висадилися загарбники з Марсу, масово покидали міста і тікали світ за очі.
ІСТОРІЯ ЧОРНОБИЛЯ(коли «мовчанка» мас-медіа призвела до трагічних наслідків для мільйонів людей)
Історія Чорнобильської катастрофи – надзвичайно широка тема, але можна сьогодні з упевненістю казати про те, що цієї катастрофи не могло статися в суспільстві, де журналісти сумлінно виконували б саме журналістську роботу. На жаль, в СРСР журналісти були пропагандистами «політики партії і уряду».
Повна засекреченість ядерної тематики призвела до того, що в країні було збудовано декілька АЕС з потенційно вибухонебезпечними блоками. За рік до Чорнобиля схожа аварія почала розвиватися на Ленінградській АЕС (однотипній з Чорнобильською), але там лише сприятливі обставини вберегли від вибуху реактора. Радянська преса про цю аварію не писала нічого. Для суспільства вона залишилася таємницею.
«Мовчання» радянської преси в дні аварії призвело до того, що люди в Україні, Білорусі і частині Росії, які потрапили під найбільші радіоактивні випади, не були поінформовані щодо небезпеки. Досить сказати, що перша публікація на цю тему сталася лише на четвертий день після аварії – програма «Время» повідомила, що на ЧАЕС «сталася незапланована зупинка реактора, але ситуація під контролем, небезпеки для людей нема». А всі ці дні зруйнований реактор продовжував викидати в повітря високоактивні продукти поділу ядер!
Слід також додати, що справжні масштаби радіаційного забруднення і можливі наслідки для наступних поколінь журналісти не «розкопали» й до сьогоднішнього дня, хоча з часів аварії минуло вже майже чверть століття.
У квітні 1985 року в Києві сталася справжня паніка, люди кидали роботу, хапали дітей і намагалися втекти від смертельної небезпеки – на Київ ішло цунамі! 10-метрова хвиля, яка мала поховати майже все місто, внаслідок прориву греблі Київської ГЕС. Насправді на одному з Київських підприємств відбувалися навчання з громадянської оборони. Не маючи власної радіомережі, вони орендували київську частоту на час обідньої перерви. І те, що мало стати навчальною тривогою для одного підприємства, стало панікою для всього міста. Лише до вечора ситуація нормалізувалася, але для цього довелося (і це прецедент для мас-медіа СРСР) декілька разів оголошувати по радіо і телебаченню, що це була навчальна тривога, а Київське море стоїть на місці і не збирається поховати столицю України.
СВИНЯЧИЙ ГРИП І ЗАГИБЕЛЬ ЛЮДСТВА(або до якої дезинформації суспільства призводить непрофесіоналізм журналістів) Кілька тижнів такої кампанії на «великих» телеканалах будувалися на грубому порушенні стандартів. Головними експертами-вірусологами в сюжетах журналістів виступали політики. Звісно, це спричинило до справжньої паніки серед людей. І людей можна зрозуміти: грип крокує країною щороку, але ніколи раніше ЗМІ йому не приділяли навіть і 10-ї частини тієї уваги, як восени 2009-го! Коли кожного дня продовжуються повідомлення на тему «люди продовжують вмирати» - це справді страшно. У журналістів же кілька тижнів навіть не було гадки хоча би порівняти кількість смертей від грипу цього року зі статистикою попередніх років. Тоді б усе стало на свої місця. Так, грип – хвороба погана і може бути небезпечною в окремих випадках. І їй треба приділяти увагу. І журналістам, і владі. Але робити це треба не для того, щоб нагнітати паніку і створювати вигідні умови для спекуляції ліками чи марлевими пов’язками, а для того, щоб суспільство було добре поінформоване і про хворобу, і про заходи профілактики.