Мотиваційний механізм інноваційної діяльності
Для інноваційного розвитку застосовуються різні методи стимулювання і мотивації, зокрема [74]:
− Методи економічного стимулювання. За допомогою цих методів держава стимулює розвиток пріоритетних галузей, регулює виробництво певних видів товарів, стимулює розвиток науки і техніки, інвестиційну й інноваційну діяльність, що, в свою чергу, надає можливість розвитку підприємницьких структур і окремих суб'єктів господарської діяльності;
− Методи планування. Включають групу методів, які передбачають проведення планово-дослідницьких робіт, що передують соціально-економічному розвитку;
− Правові методи. Це методи здійснюють регулювальний вплив через правове регламентування конкретних видів діяльності, систему державних стандартів і методів прямого адміністрування;
− Методи соціального регулювання. Впливають на розвиток ринку певних видів товарів через суспільні рухи («зелені»), різні недержавні організації (наприклад, професійні асоціації);
− Методи політичного регулювання. На розвиток ринкових можливостей впливають шляхом надання різного роду прав і свобод: права на підприємницьку діяльність, права на власність, надання певного правого статусу окремим територіям (вільні економічні зони, офшорні зони, що стимулюють розвиток конкретних регіонів і видів діяльності), захист інтелектуальної власності і т. ін.
Система мотивації інноваційного розвитку реалізує такий набір функцій [74]:
− Мотивація підприємництва.
Основним мотивом підприємництва є одержання доходів у найближчій і віддаленій перспективі.
− Мотивація інноваційного розвитку виробництва. Основними мотивами цієї групи є мотиви, які генеруються зовнішнім середовищем:
а) не відстати від вимог ринку,
б) вчасно виявити і врахувати у виробничо-збутовій діяльності нові можливості, що відкриваються на ринку, для того щоб, принаймні, не зазнати збитків, а в ідеалі - забезпечити зростання доходів,
в) завоювання більшої частки ринку,
г) зростання підприємства в поточному періоді і в перспективі.
Серед внутрішніх мотивів розвитку виробництва варто виділити:
а) внутрішньогосподарський економічний розрахунок і самофінансування,
б) мотиви науково-технічної й інженерно-технічної творчості, які різко посилюються в процесі інноваційного розвитку.
Вагомими аспектами є посилення сприйнятливості виробництва до ефективної реалізації нових розробок. Ефективне управління нововведеннями спрямовано на адаптацію потенціалу підприємств до освоєння інновацій.
− Мотивація споживання. Наявність мотивації споживання при відсутності дефіциту товарів і наявності гострої конкуренції товаровиробників приводить до того, що купуватимуть лише ту продукцію, яка відповідає потребам і запитам споживачів.
Підходи до мотивації праці науковців [74]:
Для наукової діяльності особливо актуальним є співвідношення мотивації результатами і статусом.
Наукові результати оцінюються на основі публікацій (статей, книг, доповідей), премій за окремі досягнення і цикли робіт, нагород конкурсів, медалей наукових товариств, грантів на проведення досліджень, відображення робіт вченого у доповідях керівників Академії наук і т. ін. Науковий статус оцінюється, відповідно до вченого ступеня, званням, членством у наукових товариствах, займаною посадою.
Стимулювання праці дослідників та розробників нововведень [90]:
При вирішенні цієї задачі можна виділити трохи найбільш істотних моментів:
− поряд з матеріальними стимулами необхідно широке використання психологічних і організаційних стимулів, що орієнтовані на зріст самовираження працівника, підвищення його соціального статусу, забезпечення його професійного визнання й ін.;
− стимулювання праці в інноваційній сфері і всій системі мотивації повинні носити постійний характер, забезпечуючи тривалий вплив на працівника;
− система стимулів повинна включати нематеріальні стимули, що дозволяють диференційовано оцінити і персоніфікувати внесок працівників у реалізацію інноваційного проекту.
Розглянемо приклади стимулювання творчої та винахідницької активності на прикладах відомих компаній (табл. 8.9).
Таблиця 8.9