ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКА І СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ
«Стандарт-кост» відноситься до одного з найбільш пошире- них за рубежем методів управлінського обліку, методів управ- ління виробничими затратами.
Засновником цієї системи був Ф.Тейлор, який обґрунтував ме-
тод нормативного визначення затрат. Дж. Чартер Гаррісон у
1911 р. розробив і впровадив діючу систему «стандарт-кост». Во-
на й стала прототипом вітчизняної системи обліку під назвою усім відомого нормативного методу.
Основною ідеєю методу «стандарт-кост» є розробка норм, до
яких підприємство повинно прагнути.
Розробка норм-стандартів, складання стандартних калькуля-
цій до початку виробництва і облік фактичних витрат з виділен-
ням відхилень від стандартів, систематизованих як сукупність,
отримали назву системи «стандарт-кост» (standart cost).
У США та Великобританії «стандарт-костом» називають ме-
тод обчислення стандартної собівартості. Термін «стандарт-кост»
дослівно означає стандартні вартості:
«стандарт» — кількість необхідних виробничих витрат (мате-
ріальних і трудових) для виготовлення одиниці продукції або за-
здалегідь обчислені витрати на виробництво одиниці продукції
або надання послуг; «кост» — це грошовий вираз виробничих
витрат, які припадають на одиницю продукції.
«Стандарт-кост» — це заздалегідь визначені або передбачені
кошториси витрат на виробництво одного виробу або декількох
виробів одного виду протягом певного звітного і попереднього
періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.
Британський інститут присяжних бухгалтерів розглядає «ста-
ндарт-кост» як підготовку і використання системи обліку станда-
ртних витрат, їх порівняння з фактичними витратами і аналіз від-
хилень фактичної кількості виробів від стандартних за причи-
нами і місцями їх виникнення.
В американській літературі даються різні визначення системи
«стандарт-кост», в це поняття вкладається різний зміст. Однак у
всіх випадках ця система трактується як інструмент контролю,
направлений на регулювання прямих витрат виробництва.
Зміст системи «стандарт-кост» полягає в тому, що облікову-
ється лише те, що повинно відбутись, а не те, що відбулося, вра-
ховується не реальне, а належне, і обґрунтовано відображаються
відхилення, які виникли. В основі лежить чітке, тверде запрова-
дження норм витрат матеріалів, енергії, робочого часу, праці,
зарплати та інших витрат, пов’язаних з виготовленням будь-якої
продукції або напівфабрикатів. До того ж встановлені норми не
можна недовиконати. Перевищення норми над фактом означає,
що вона була встановлена помилково.
Система «стандарт-кост» спочатку застосовувалась на маши-
нобудівних підприємствах, а потім — в інших галузях промисло-
вості для обчислення собівартості продукції, контролю за вироб-
ництвом і управління ним. Вирахування витрат на базі «стандарт-
косту» широко застосовується при позамовному і попроцесному методах обліку витрат на виробництво.
Основою системи «стандарт-кост» є, безперечно, підрахунок
майбутніх (очікуваних) витрат.
Очікувані витрати визначають на основі стандартів (норм і
нормативів), розрахованих всередині фірм. Ці стандарти є осно-
вою функціонування системи і розкривають її зміст. Всю сукуп-
ність стандартів у США поділяють на такі групи:
1. Залежно від рівня цін, що приймаються у розрахунок, розрі-
зняють такі види стандартів:
Ідеальні — передбачають найбільш сприятливі ціни на матері-
али, тарифи на послуги, ставки на оплату праці і кошторисні ста-
вки накладних витрат.
Нормальні — розраховуються за середніми протягом економі-
чного циклу цінами.
Поточні — передбачають розрахунок на основі цін певного
облікового періоду як очікуваних, так і діючих в цей період.
Базисні — встановлюються на початку року і протягом року
залишаються незмінними. Звичайно вони застосовуються для об-
числення індексу цін.
2. Від рівня використання потужності стандарти поділяють на:
Теоретичні — досяжні підприємством при хорошому або іде-
альному їх виконанні. Вони є метою підприємства, засновані на
повному використанні потужності, нормованій величині часу
відпочинку, не передбачають витрат часу на брак, простої, псу-
вання.
Минулого середнього виконання — розраховуються за статис-
тичним даними і включають уже затрачений час на брак, простої
і псування, тобто всі недоліки попереднього періоду.
Нормального виконання — передбачають очікуваний середній
рівень напруженості норм у майбутньому періоді.
3. Від обсягу випуску продукції (має першорядний вплив на
підходи до розробки стандартів) розрізняють стандарти:
Теоретичні — зумовлені теоретичною потужністю підприємс-
тва. Вони або недосяжні, або досяжні в одноразовому порядку.
Практичні — досягаються підприємством при хорошому ви-
конанні, вони близькі за своїм рівнем до теоретичних стандартів
при хорошому виконанні, засновані на реально досяжному рівні
випуску і допускають неминучі втрати.
Нормальні — розраховуються при досяжному рівні випуску
продукції виходячи з середньої величини вищого і нижчого обся-
гу виробництва протягом циклу.
Очікувані — розраховуються на основі конкретних умов ви-
робництва при очікуваному обсязі випуску продукції.
Дана характеристика стандартів показує, що в американських
фірмах існують різні підходи до встановлення стандартів за стат-
тями витрат. Однак при будь-якому підході прийняті стандарти
узагальнюються в бухгалтерії в карти стандартної собівартості до
початку процесу виробництва. Карти складають на виріб, замов-
лення, на виробничий підрозділ, що бере участь у виготовленні
цього виробу, замовлення.
Система «стандарт-коcт» являє собою засіб управління пря-
мими витратами.
Залежно від розмірів підприємства координацію робіт по ор-
ганізації системи «стандарт-кост», визначенню стандартів для
використання, виявленню відхилень від стандартів і методиці їх
списання здійснює контролер або комітет, куди входять предста-
вники всіх підрозділів, пов’язаних із системою «стандарт-кост».
У найбільш великих компаніях створюється підвідділ стандартів,
де сконцентрована вся робота по стандартах, їх складанні, вне-
сенні в них змін, обліку і т. п.
Система «стандарт-кост», на відміну від інших систем обліку ви-
трат, що застосовуються на практиці, має свої характерні особливо-
сті. По-перше, основою виявлення відхилень від стандартів у про-
цесі витрачання коштів є бухгалтерські записи на спеціальних
рахунках, а не їх документування. Перед менеджерами ставиться
завдання не документувати відхилення, а не допускати їх. По-друге,
не всі компанії відображають у бухгалтерському обліку виявлені
відхилення, а лише ті з них, які використовують поточні стандарти.
Третьою особливістю в частині відображення відхилень від станда-
ртів є виділення спеціальних синтетичних рахунків для обліку від-
хилень за статтями калькуляції, за факторами відхилень.
Дані особливості системи «стандарт-кост» означають, що з
метою управління витратами завжди розглядається, наскільки іс-
тотні ці відхилення, щоб їх враховувати; що вони показують, при
розв’язанні яких проблем вони можуть бути використані; важли-
вість виявлених відхилень в аналізі витрат на виробництво.
З еволюцією теорії затрат стає очевидним той факт, що для
підприємства важлива не стільки собівартість продукції, точне і
повне визначення якої і сьогодні залишається загадкою для бух-
галтера і менеджера, скільки попередження невиправданих за-
трат, яких можна було б уникнути.
З допомогою методу «стандарт-кост» заздалегідь встановлю-
ється величина затрат у вигляді норм. Відхилення, виявлені в
оперативному порядку, сигналізують про негативні обставини у виробничому процесі, на які менеджери повинні звернути увагу, тобто прийняти відповідні рішення. Виявлені ж відхилення в процесі здійснення господарської діяльності — це та інформація, яка необхідна керівникам для прийняття своєчасних управлінсь- ких рішень і є найбільш цінною в регулюванні виробничого про- цесу, а отже, в управлінні витратами.
Основною метою системи «стандарт-кост» є визначення не-
ефективної роботи підприємства шляхом порівняння фактичних
витрат з нормативними. Однак, незважаючи на суттєве покра-
щення обліку з допомогою методу «стандарт-кост», його впрова-
дженню перешкоджала велика кількість затрат, а отже, і відхи-
лень, що мали місце в організації облікового процесу.
Система «стандарт-кост» розглядається як один з важливих
інструментів контролю затрат. Найголовніше в цій системі — ви-
значення ще до початку виробничого процесу стандартних ви-
трат і здійснення суворого контролю за їх дотриманням зі сторо-
ни відповідальних осіб. Характерною особливістю цієї системи є
не документальне виявлення відхилень від норм в процесі витра-
чання засобів, а відображення відхилень у бухгалтерських запи-
сах на спеціальних рахунках. Перед відповідальними працівни-
ками ставиться завдання не документувати, а не допускати і
своєчасно усувати відхилення, що виникають.
Перевага системи «стандарт-кост» перед іншими методами
обліку витрат на виробництво полягає в наступному:
1. На підставі встановлених стандартів можна заздалегідь ви-
значити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію ви-
робів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення
цін, а також скласти звіт про доходи. При цій системі керівницт-
во фірм забезпечується інформацією про величину відхилень від
нормативів і про причини їх виникнення, яка використовується
для оперативного прийняття управлінських рішень.
2. Менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і
калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандар-
тної собівартості друкуються заздалегідь із зазначенням норма-
тивної кількості виробничих витрат. Картка нормативної собівар-
тості виробу показує всі повні витрати на його виготовлення, що
виключає повторне обчислення виробничих витрат по операціях
або замовленнях. Наприклад, інформація про необхідні матеріали
друкується за стандартною заявкою згідно з нормативною кількі-
стю, необхідною для виконання замовлення. Якщо потрібно бі-
льше матеріалів, ніж передбачено нормативом, то складається
додаткова вимога (на бланку іншого кольору, щоб зазначити, що це перевитрачання матеріалів за замовленням). Втрати можуть бути знижені або повністю виключені в системі, яка забезпечує моментальну реакцію на будь-яку тенденцію відхилення від встановленого стандарту. Коли операції автоматизовані, стандар- тні умови вводяться в програму ЕОМ. яка управляє виробничим процесом, будь-яке відхилення від стандартів виявляється моме- нтально, поправки вносяться в процесі роботи. При системі «ста- ндарт-кост» більш простими є канцелярські роботи, оскільки ко- жна господарська операція не документується, вартість операцій не обчислюється. В кінці звітного місяця кількість, наприклад, витрачених матеріалів множиться на собівартість одиниці і тим самим визначається собівартість всіх витрачених матеріалів. Ма- теріальні звіти на складах складаються лише в натуральних вимі- рниках.
3. Система «стандарт-кост» може використовуватися для оці- нки виконання встановленого замовлення. Система «стандарт- кост» корисна при прийнятті рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо по змінних і постійних елементах витрат, а та- кож при правильному встановленні ціни на матеріали та норми витрат робочої сили. Коли стандарти реальні і детальні, вони мо- жуть стимулювати роботу окремих осіб або більш ефективне ви- конання завдання. Хоча стандарти часто діють, пригнічуючи ро- бітників і начальників цехів та відділів, вони мають швидше негативний вплив, і не створюють стимулів до роботи.
4. Одна з основних переваг системи «стандарт-кост» полягає в тому, що при правильній її постановці потрібен менший бухгал-
терський штат, ніж при обліку минулих витрат, бо в межах цієї системи облік ведеться за принципом вилучення, тобто врахову- ються лише відхилення від стандартів. Чим стабільніше працює підприємство і чим більш стандартизовані виробничі процеси, тим менш трудомістким стає облік і калькулювання.
5. Важливою перевагою системи «стандарт-кост» є те, що во-
на використовується для прийняття рішень, особливо якщо стан-
дарти розроблені окремо за змінними елементами затрат, а також
при правильно встановлених цінах на матеріали і нормах затрат
на робочу силу. Це дозволяє використовувати вказаний метод у
поєднанні з методом «директ-косту», що має особливу цінність
для прийняття управлінських рішень.
Якщо підприємство має масове або багатосерійне виробницт-
во, специфікації на матеріали для всіх деталей, використовує від-
рядну оплату праці і стандартизацію всіх виробничих процесів,
то в умовах системи «стандарт-кост» бухгалтерська робота зво-
диться до обліку і виявлення незначних відхилень від стандартів.
Найбільш придатними елементами для практичного застосу-
вання системи «стандарт-кост» є оплата всіх виробничих опера-
цій за відрядною формою і відпуск всіх матеріалів виключно за
специфікаціями. При цьому необхідність обліку заробітної плати
основних виробничих робітників зникає, оскільки відрядна робо-
та сама по собі є стандартизованою. Процедура обліку витрат і
калькулювання в цьому випадку зводиться до:
— записів відхилень від стандартних цін на матеріали, що
надходять;
— визначення вартості браку;
— зіставлення дійсних накладних витрат зі стандартними.
На ідеальному підприємстві (за відсутності відхилень) трудові
витрати з обліку і калькулювання наближатимуться до нуля.
Система «стандарт-кост» може вплинути на підвищення до-
хідності підприємства за такими трьома напрямками:
— виявлення перевитрат (несприятливих відхилень), які зни-
жують прибуток підприємства;
— надання менеджерам точних даних про собівартість вироб-
ництва, на підставі яких відділ збуту може планувати обсяги про-
дажу і встановлювати оптимальні ціни;
— мінімізація облікової роботи, яка пов’язана з калькулю-
ванням.
Для вирішення всіх трьох завдань система «стандарт-кост» є
більш придатною порівняно з системою обліку минулих витрат.
Система «стандарт-кост» має і недоліки. Наприклад, важко
скласти стандарти згідно з технологічною картою виробництва.
Зміна цін, викликана конкурентною боротьбою за ринки збуту
товарів, інфляцією, ускладнює обчислення незавершеного виро-
бництва і вартості залишків готових виробів на складі. Крім то-
го, не на всі виробничі витрати можна встановлювати стандар-
ти, що зумовлює іноді послаблення контролю за ними на
місцях. При виконанні підприємством великої кількості різних
за характером і типом замовлень за порівняно короткий час об-
числювати стандарт на кожне замовлення незручно. У таких ви-
падках замість науково встановлених стандартів на кожен виріб
застосовується середня вартість, яка є базою для визначення цін
на виріб.
Суттєвим недоліком при цьому є існуючі труднощі у визна-
ченні на практиці ступеня напруженості стандартів та норм.
В сучасний період відсутні науково обґрунтовані норми, а скла-
дання стандартів на основі даних минулих затрат в умовах ін-
фляції викликає значні труднощі.
У системі «стандарт-кост» поточний облік змін норм не пе-
редбачено, тим більше в розрізі причин і винуватців. Даний ме-
тод не регламентується законом і не має єдиної методики встано-
влення стандартів та ведення облікових регістрів, а тому на
практиці застосовують найрізноманітніші норми всередині однієї
фірми. У зв’язку з тим, що ціни на ринку часто змінюються, ін-
фляційні процеси утруднюють обчислення вартості залишків ма-
теріалів, готової продукції на складі і незавершеного виробницт-
ва, тому встановлюють середню вартість затрат, яку і викори-
стовують для визначення ціни на продукцію.
При цьому використовуються такі види нормативних витрат:
• базові нормативні витрати;
• ідеальні нормативи;
• досягнуті в сучасний період нормативи.
Базові нормативи — це нормативи, які залишаються без змін
впродовж тривалого періоду. Головною їх перевагою є те, що во-
ни забезпечують одну і ту ж основу для порівняння з фактичними
затратами протягом декількох років, що дозволяє виявляти зага-
льні тенденції розвитку.
Ідеальні нормативи відображають досконалий виробничий
процес, є мінімальними витратами, які можливі в умовах макси-
мальної ефективності виробництва. Вони рідко використовують-
ся на практиці, так як можливий їх негативний вплив на мотива-
цію робітників. Ці нормативи встановлюють мету, до якої слід
наближатися, а не оцінюють результати роботи, які можуть бути
досягнуті в даний час.
Досягнуті в даний час нормативи — це такі, які виникають в
умовах ефективного виробництва. Їх важко, але реально досягнути.
Крім зазначених нормативів, використовуються ще й полег-
шені, які встановлюються для менш кваліфікованих робітників
на початку їх трудової діяльності.
Таким чином, при нормуванні враховуються, перш за все,
призначення нормативів, тобто для кого і для чого вони призна-
чені.
Недоліком даного методу є те, що постійні і змінні затрати не
відокремлюються, а тому для прийняття більшості рішень і, зок-
рема впливу вказаних затрат на прибуток, потребують додатко-
вих розрахунків. Це, по-перше, а по-друге, сучасні складні рин-
кові умови суттєво впливають на коливання обсягу виробництва і
реалізації продукції та сприяють збільшенню питомої ваги по-
стійних затрат у їх загальному обсязі, що істотно відбивається на коливаннях собівартості продукції та прибутку. Посилення вка- заних тенденцій збільшило потреби товаровиробників у інфор- мації про затрати на виробництво і реалізацію продукції, не пере- крученої в результаті розподілу накладних витрат і відносно постійних на одиницю випуску продукції.
Незважаючи на ці недоліки, керівники фірм використовують систему «стандарт-кост» як потужний інструмент контролю за витратами виробництва і калькулювання собівартості продукції,
управління, планування з метою отримання максимального при-
бутку.
ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ
І РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ «ДИРЕКТ-КОСТИНГ»
Поряд із системою «стандарт-кост» не менш важливе значен- ня в управлінському обліку посідає і система «директ-кост» («директ-костинг»).
Характерною ознакою даної системи є поділ усіх витрат на дві основні групи: змінні, тобто ті, які залежать від обсягу виробниц- тва і зростають у зв’язку із збільшенням випуску продукції, і по- стійні (умовно-постійні), які не залежать від обсягу виробництва і практично завжди залишаються на одному і тому ж рівні.
Змінні затрати з точки зору контролю за їх раціональністю завжди вимагають більшої уваги, ніж постійні, які нараховуються рівними сумами за однакові проміжки часу. Перевитрати, які ви- кликають перевищення фактичної собівартості над плановою, як правило, виникають у сфері змінних затрат. Тому дуже важливо встановити контроль якраз за змінними затратами. У зв’язку з
цим собівартість планується і обліковується в частині одних ли- ше змінних затрат. Що ж стосується постійних витрат, то вони (будучи зібрані на окремому рахунку) щомісячно або один раз в рік списуються безпосередньо на дебет рахунка «Прибутки і зби- тки». Таким чином, валовий прибуток доводиться до рівня (вели- чини) чистого прибутку.
«Директ-кост» — це система калькулювання собівартості продукції тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.
Система обліку змінних витрат виникла в США в період Ве- ликої депресії (1928 р.) і набула значного поширення в 50-х роках ХХ ст. До цього моменту залишки готової продукції оцінювалися по собівартості, обчисленій за повними витратами. Постійні ви-
трати, які не залежать від обсягу виробництва і розмірів прибут- ку, перерозподіляючись між звітними періодами, значно вплива- ли на величину розрахункового прибутку. У цьому аспекті було вирішено, звичайно, в достатній мірі умовно, поділити сукупні витрати на змінні, які ототожнювалися з прямими, і на постійні, які називалися некорисними і ототожнювалися з непрямими. Но- ва система витрат отримала назву «директ-костинг» (direkt costing).
Суть системи базується на словосполученні «директ кост план» (Direct Cost Plan), введеному Джонатаном Харрісом у
1936 р. при розгляді ним методики калькулювання витрат вироб-
ництва підприємства. У змісті місячного звіту про прибутки і
збитки стали розмежовувати звичайні виробничі витрати і не-
прямі накладні витрати. Диференціація виробничих витрат до-
зволила визначати залежність обсягу прибутку від обсягу реалі-
зації продукції і управляти собівартістю. Таким чином, суть цієї
системи була зведена до наступного: прямі витрати узагальню-
ють за видами готових виробів, непрямі ж витрати збирають на
окремому рахунку і списують на загальні фінансові результати
того звітного періоду, в якому вони виникли. Якщо з суми вируч-
ки по кожному виробу виключити змінні витрати по цьому виро-
бу, то отримаємо прибуток по цьому виробу. Просумувавши
брутто-прибуток виробів, можна отримати загальну величину
прибутку, призначеного для покриття загальної суми постійних
витрат.
Практичні дослідження в галузі системи «директ-костинг» по-
казують, що розподіл витрат умовний. Прийняті на кожному під-
приємстві допуски повинні бути враховані при розрахунку ре-
зультатів. Калькулювання собівартості по системі «директ-
костинг» передбачає незмінну величину постійних витрат при
будь-якому обсязі виробництва, тому основна увага в управлін-
ському обліку надається змінним витратам. Керівники підприєм-
ства і структурних підрозділів посилюють контрольні функції
управління цими витратами.
Обмеження собівартості продукції лише змінними витратами
дає змогу спростити нормування, планування, облік і контроль
статей затрат, що залишились: собівартість стає «більш наоч-
ною», а окремі затрати — краще контрольованими. Адже чим бі-
льше контрольованих об’єктів, тим сильніше розсіюється увага
між ними, тим слабшим стає контроль.
Проте це не означає, що постійні витрати взагалі не контро-
люються. Навпаки, з самого початку здійснюється жорстка пе-
ревірка всіх постійних витрат і обґрунтованості їх рівня, розро- бляється їх кошторис як по підприємству в цілому, так і по окремих виробничих підрозділах. Обліковані фактичні витрати порівнюються з витратами по кошторису і виявляється рівень господарювання у кожному підрозділі, про що свідчить еконо- мія чи перевитрати порівняно з кошторисом. Таким чином ви- значається вклад кожного підрозділу у формування кінцевого господарського результату по підприємству в цілому, так як по- ряд з економією або перевитратами за змінними затратами на формування прибутку впливає економія або перевитрати за по- стійними затратами.
Найбільша складність у процесі ведення обліку і управління за обмеженою собівартістю полягає в тому, що деякі із затрат є напівзмінними, наприклад, витрати на утримання і експлуатацію машин і устаткування, де поряд із змінними затратами (на ру-
шійну енергію, знос інструменту) мають місце і постійні витрати (амортизація машин і устаткування). Проте ця проблема має своє вирішення: використовуючи методи кореляційного і регресійного аналізу, можливо напівзмінні витрати з великим ступенем точно- сті поділити на постійні і змінні частини.
Використання обмеженої собівартості має ряд переваг у про-
цесі управління виробничими затратами:
• сама ідея розмежування витрат на постійні і змінні (а також напівзмінні) дуже важлива і необхідна при плануванні, норму- ванні і аналізі витрат виробництва;
• поділ затрат на змінні і постійні має важливе значення і для контролю за рівнем рентабельності продукції, що випускається,
незважаючи на труднощі чіткого поділу їх на постійні і змінні;
• «директ-кост» дозволяє більш точно встановити зв’язки і пропорції між затратами і обсягами виробництва;
• змінні затрати легше зв’язати з окремими місцями їх виник-
нення, що полегшує контроль за ними;
• в умовах застосування «директ-косту» краще простежується
сукупність кожного продукту, що виробляється;
• більша увага надається і постійним затратам, які суттєво впливають на кінцеві фінансові результати, оскільки ці затрати списуються безпосередньо у зменшення валового прибутку;
• є можливість більш чітко визначати результати внутрішньо-
го госпрозрахунку і давати оцінку діяльності керівників структу-
рних підрозділів, визначати рівень ефективності їх роботи, раціо-
нальності використання матеріальних, трудових і фінансових
ресурсів;
• в умовах ринкової економіки, коли рентабельність продукції багато в чому залежить від попиту і пропозиції на неї та тієї ціни, що склалася на ринку, при застосуванні методу «директ-кост» є можливість швидкого вияву валового прибутку, що приносить кожен вид продукції, і який служить джерелом покриття адмініс- тративно-управлінських і збутових витрат та переорієнтації ви- робництва у разі потреби на випуск більш (або найбільш) рента- бельної продукції;
• в умовах хронічного недовантаження, а також різких коли-
вань в частині завантаження виробничих потужностей, яке хара-
ктерне для сучасної економіки України використання «директ-
косту» сприяє вияву того рівня завантаження виробничих потуж-
ностей, який би забезпечив беззбиткове виготовлення продукції.
Важливою перевагою методу «директ-костинг» є оператив-
ність отримання даних, що характеризують невеликий період го-
сподарської діяльності. Поділ затрат на умовно-постійні і умов-
но-змінні привів до нового погляду на рентабельність підпри-
ємств. Виділивши змінні затрати, можна точно визначити ефек-
тивність безпосередньо виробничого процесу.
Використання методу «директ-костинг» більш доцільне в
умовах депресії та інфляції, ніж в умовах підйому економіки.
В умовах депресії керівник більше контролює змінні затрати,
ніж постійні. Дійсно, постійні затрати будуть зростати лише піс-
ля розширення виробництва. Однак це не означає, що постійні
затрати зовсім не плануються і не контролюються. Навпаки, в си-
стемі «директ-кост» здійснюється оперативний контроль і за по-
стійними затратами. У даному випадку для контролю за собівар-
тістю використовуються стандартні, нормативні затрати, тобто
«директ-костинг» може використовуватись у поєднанні зі «стан-
дарт-костом». Згідно з останнім нормальна виробнича діяльність
повинна здійснюватися в заздалегідь встановлених межах, згідно
зі стандартом і тому основну увагу керівник повинен звертати
саме на відхилення від встановлених параметрів. При цьому не-
обхідно вивчати причини відхилень і вживати заходів для приве-
дення керуючої системи в стандартну, в норму.
Система «директ-костинг» дозволяє здійснювати більш опера-
тивний контроль за постійними витратами, ніж це можливо при
системі повного розподілу витрат, оскільки в процесі контролю
за собівартістю продукції використовуються стандартні витрати
або гнучкі бюджети. При застосуванні «стандарт-косту» в систе-
мі «директ-костингу» встановлюються стандарти на постійні ви-
трати, а в основу контролю гнучкого бюджету покладено поділ
витрат на постійні та змінні. Протягом року всі постійні витрати накопичуються і в кінці звітного року повністю списуються на виробництво. Деякі фірми, враховуючи, що сума накладних ви- трат протягом короткого періоду часу не змінюється, заздалегідь включають до бюджету витрати на рекламу, дослідження, охоро- ну та ін. Зміна суми таких витрат контролюється керівництвом підприємства. Через те що частина нерозподіленої суми наклад- них витрат при системі повного розподілу витрат переходить з одного року на інший, контроль за ними послаблюється.
Система «директ-костинг» має ряд переваг перед системою повного розподілу витрат, основні з яких такі:
— дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звіт- ності. Отже, керівництву не потрібно вести паралельно два роз- рахунки для пов’язання їх один з одним;
— прибуток за певний період не змінюється під впливом по-
стійних накладних витрат при зміні залишків запасів;
— звіти про витрати виробництва і доходи, складені за систе-
мою «директ-костинг», в більшій мірі відповідають інтересам ке-
рівництва фірми, ніж ті, які складені за системою розподілу ви-
трат між виробами;
— підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскі-
льки загальна сума цих витрат за даний період відображається у
звіті про доходи.
— показники маржинального доходу дозволяють оперативно
оцінити вироби, виходячи з базових критеріїв — території, яку
вони займають, категорій замовників тощо;
— «директ-костинг» об’єднує такі ефективні засоби контро-
лю, як «стандарт-кост» і гнучкі бюджети;
— система «директ-костинг» оцінює запаси відповідно до по-
точних витрат, необхідних для виготовлення виробів.
Проте, система «директ-костинг» має і певні недоліки:
— основні труднощі полягають у виділенні постійних витрат.
Значна частина напівзмінних витрат може розподілятися по-
різному залежно від методу, який використовується, а це, у свою
чергу, буде позначатися на результатах;
— для потреб довгострокового планування та інших потреб
управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні
витрати в позасистемному порядку;
— при переході від системи повного розподілу витрат до сис-
теми «директ-костинг» виникають серйозні проблеми у визна-
ченні суми прибуткового податку;
— аналогічні труднощі виникають і в питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власників акцій.
Система «директ-костинг» має декілька різних особливостей:
перша — поділ виробничих витрат на змінні і постійні; друга —
калькулювання собівартості продукції за обмеженими витратами;
третя — багатостадійність складання звіту про прибутки. Процес
обліку відбувається в два етапи.
На першому етапі встановлюється зв’язок обсягу виробництва
готової продукції з прямими (змінними) витратами, відобража-
ється рентабельність виробництва окремих видів продукції. На
другому етапі узагальнені на одному рахунку непрямі (постійні)
витрати зіставляються з внеском, отриманим від реалізації кож-
ного виду продукції. Результат відображає рентабельність всього
виробництва і реалізації. Таким чином, ця система орієнтована на
реалізацію. Чим більший обсяг реалізації, тим більше прибутку
отримує підприємство. Оцінюють готову продукцію і незаверше-
не виробництво тільки за змінними (прямими) витратами. Така
система оцінки спонукає підприємства знаходити можливості
збільшення реалізації.
В основі багатостадійності складання звіту про прибутки ле-
жить звіт про маржинальний прибуток (дохід). Форма Звіту про
прибутки і витрати при системі «директ-костинг» подана в
табл. 3.1.