Собівартість продукції і її види
Собівартість -це економічна категорія, яка показує загальну суму витрат на виробництво і реалізацію продукції.
Вона дозволяє оцінити чи економічно вигідно виготовляти ту чи іншу продукцію.
Собівартість -це вартісне вираження витрат пов’язаних з використанням у технологічному процесі природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива і енергії, основних фондів нематеріальних активів, а також інших витрат на виробництво і збут продукції включаючи встановлені державою податки і платежі.
Іншими словами собівартість -це грошова форма витрат на підготовку, виготовлення і збут продукції.
Витрати обігу -це витрати по реалізації товарів і доведенню їх до конкретного споживача.
Основну долю витрат обігу складають додаткові витрати пов’язані із продовженням процесу виробництва в сфері обігу (транспортування, зберігання, розфасування, пакування).
Показники собівартості та витрат обігу використовують, як основні при визначенні ціни на продукцію та послуги. Вони необхідні при розрахунку суми прибутку і рівня рентабельності.
Відображуючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів на підприємстві, а значить рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішно впроваджує НТП, удосконалює організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Собівартість має тісний зв’язок з ціною. Це проявляється в тому , що собівартість є базою для визначення ціни товару і її нижньою межею для виробника. При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються.
Собівартість виробленого продукту чи роботи являє собою частину вартості у грошовій формі і складається з уречевленої праці й витрат необхідної живої праці. В практиці планування вираховується як собівартість всієї продукції (на автотранспорті ці витрати називаються експлуатаційними) та одиниці продукції або роботи (на автотранспорті це називається собівартістю перевезень). Собівартість перевезень являє собою виражені в грошовій формі витрати АТП, що припадають на одиницю об’єму роботи, тобто власні витрати уречевленої праці у вигляді витрат на паливо, енергозабезпечення, матеріали і запчастини, амортизаційні відрахування, а також витрат живої необхідної праці у вигляді заробітної плати.
Собівартість є основою при визначенні ціни на продукцію чи роботу. На автотранспорті для кращого планування обліку та аналізу експлуатаційних витрат (витрати на перевезення, навантажувально-розвантажувальних робіт та інші) їх розбивають на декілька частин за різними ознаками. Загальноприйнятою є групування собівартості за економічними елементами: зарплаті, паливо-мастильним матеріалам, електроенергії, матеріалам і запчастинам та інші витрати.
Групування за економічними елементами виробничих витрат формуються, на основі однорідності їх економічного змісту, незалежно від місця виникнення та їх цільового призначення. Але при плануванні та аналізі господарської діяльності АТП необхідно знати на які цілі або види робіт витрачаються засоби виробництва. Для цього застосовують групування витрат по калькуляційним статтям. Наприклад, в статтю управління та експлуатацію транспортних засобів включають витрати на ТО і ПР, амортизаційні відрахування та витрати ремонт автопокришок.
Загальний принципполягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватись витрати виробництва, які забезпечують просте відтворення всіх засобів виробництва.
 |
Прямі витратибезпосередньо пов’язані з процесом виробництва і до них відносяться :
· витрати на сировину , матеріали , енергію;
· амортизаційні відрахування;
· ремонт основних фондів;
· оплата праці виробничих робітників;
· витрати на ПММ;
· на ремонт машин і механізмів;
· електроенергію;
· вартість запчастин;
· основна ЗП робітників зайнятих на обслуговуванні ци машин і обладнання.
Накладні витрати– це витрати, що пов’язані з організацією та управлінням процесу виробництва. Визначаються , наприклад , в будівництві в процентах від прямих витрат по нормативу. До їх складу відносяться :
· витрати на дослідження ринку і вивчення потреби на продукцію;
· витрати на обслуговування виробничого процесу та управління ним;
· Заробітна плата адміністративно-управлінського і лінійного персоналу;
· оплата службових відряджень;
· оплата консультацій та інформаційних послуг;
· оплата послуг банку;
· матеріально-технічне і транспортне забезпечення апарату управління і утримання адміністративних приміщень;
· санітарно-технічне обслуговування робітників;
· охорона праці;
· утримання охорони об’єкту;
· оплата вартості ліцензій;
· знос МШП;
· затрати на пакування;
· поточну раціоналізацію виробництва;
· затрати на набір та підготовку кадрів.
|
Не включаються до собівартості продукції і здійснюються за рахунок прибутку такі види витрат :
-на створення нових і вдосконалення існуючих технологій, пов’язаних з проведенням науково-дослідних робіт;
-намодернізацію устаткування і реконструкцію основних фондів;
- витрати на фінансування приросту власних оборотних коштів;
- сплата відсотків за довгострокові кредити, а також за всі види прострочених кредитів і позичок;
- затрати на благоустрій міст і селищ;
- затрати на будівництво і утримання невиробничих фондів підприємства;
-затрати,пов’язані з випуском і розповсюдженням цінних паперів;
-затрати, пов’язані з утриманням органів управління;
штрафи за порушення умов господарських договорів;
- відшкодування нестачі втрат матеріально-технічних ресурсів понад норм природного убутку, коли винуватці не встановлені;
- оплата працівникам за час вимушеного простою;
- судові витрати та арбітражні збори;
- сума дебіторської заборгованості, по якій минув термін позивної давності;
- збитки за операціями минулих років, які виявлені в поточному році;
- некомпенсовані збитки від стихійного лиха.
Держава здійснює регулювання витратами виробництва підприємства шляхом регламентування статей і елементів витрат у собівартості продукції, а також визначенням складу витрат, які відшкодовуються за рахунок прибутку.