Треті особи, які не заявляють самостійних вимог

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,є суб'єкти цивільних процесуальних правовідно­син, які залучаються до участі у справі або вступають у неї з ме­тою захисту їх суб'єктивних прав та інтересів.

Такі треті особи заінтересовані у результатах розгляду цивільної справи між сторонами тому, що ухвалене по ній рішення може на­перед встановити певні взаємовідносини між ними і сторонами, оскільки вплине на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Наприклад, відповідно до ст. 660 ЦК України, якщо особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покуп­ця позов про витребування товару, останній має повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до , участі у справі як третьої особи. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця для того, щоб відвернути відібрання проданого товару у покупця. У разі вилучення за рішенням су­ду товару у покупця на користь позивача на підставах, що ви­никли до продажу товару, продавець має відшкодувати покуп­цеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг .. знати про наявність цих підстав (ч. 1 ст. 661 ЦК України), тобто у такому випадку покупець має право пред'явити вимоги до продавця у порядку регресу.

З наведеного прикладу видно, що участь у цивільному процесі третіх осіб без самостійних вимог спрямована на те, щоб сприяти захисту прав тієї сторони, на боці якої вони виступають, не допустити ухвалення несприятливого для неї рішення суду, оскільки во­но надасть право стороні вимагати збитків від третьої особи за регресним позовом. Крім того, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, вступивши у цивільну справу, може своєчасно запобігти порушенню своїх прав, погіршенню свого правового становища1 (наприклад, при відкритті провадження у справі про стягнення аліментів з чоловіка на користь другої дру­жини, як третя особа може вступити у процес перша дружина, яка вже отримує від нього аліменти).

Законодавець покладає обов'язок на сторону, в якої за рішен­ням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, по­відомити суд про цю третю особу (ч. 1 ст. 36 ЦПК України).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предме­та спору, можуть:

1) вступити у справу з власної ініціативи на стороні позивача або відповідача, подавши відповідну заяву;

2) залучитися до участі в справі за клопотанням сторін чи ін­ших осіб, які беруть участь у справі. У своїй заяві про залучення третьої особи ініціатор повинен зазначити:

- ім'я (найменування) третьої особи;

- місце її проживання (перебування) або місцезнаходження;

- підстави, за якими третя особа має бути залучена до участі у справі;

3) бути залучені до цивільного процесу за ініціативою суду.

У двох останніх випадках суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення її як третьої особи і роз'яснює право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї (ч. З ст. 36 ЦПК України).

Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у справу допускається до ухвалення судом рішен­ня (ч. 1 ст. 35 ЦПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 36 ЦПК України за умови відсутності згоди будь-кого з осіб, які беруть участь у справі щодо залучення чи допуск третьої особи до участі у справі, це питання вирішується судом з урахуванням всіх обставин справи.

З питання залучення або допуску до участі в справі третьої осо­би суд постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню в апеля­ційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.

Треті особи без самостійних вимог мають загальні процесуальні права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК України).

За ч. 4 ст. 35 ЦПК України вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за со­бою розгляду справи спочатку.

 


 

ТЕМА 7.

ПРЕДСТАВНИЦТВО В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ