Особи, які сприяють розгляду і вирішенню цивільної справи по суті

1) давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє;

2) користуватися письмовими записами;

3) відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 52 ЦПК України фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб). Однак, особа, яка відмовляється давати показан­ня, зобов'язана повідомити причини такої відмови;

4) на компенсацію витрат, пов'язаних із викликом до суду.

За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідаль­ність, встановлену законом (ст. 50 ЦПК України).

Експерт

Експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріа­льних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду спра­ви і стосуються сфери її спеціальних знань (ч. 1 ст. 53 ЦПК України).

Основними нормативно-правовими актами, що визначають ста­тус експерта в цивільному процесі, є ЦПК України та Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 ЦПК України як експерт може залуча­тися лише особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 p., і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Основною вимогою до особи експерта, що висувається ч. 1 ст. 10 Закону України «Про судову експертизу», є наявність необхідних знань для надання висновку з досліджуваних питань.

Додаткові вимоги передбачаються законодавством України відносно експертів, які працюють у державних спеціалізованих установах. Так, експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності (ч. 2 ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»).

Однак до проведення судових експертиз, крім тих, що прово­дяться виключно державними спеціалізованими установами (кри­міналістичні, судово-медичні та судово-психіатричні експертизи), можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками таких установ. При цьому, дані особи, крім відповідності перерахованим вище вимогам, повинні бути також атестовані у встанов­леному законом порядку (ч. З ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»).

Передбачена ж ЦПК України вимога до особи експерта про обов'язкове його внесення до Державного реєстру атестованих судових експертів викликає заперечення, оскільки це положення обмежує можливості суду у залученні до проведення експертизи кваліфікованих спеціалістів у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо. Крім того, при розгляді цивільних справ виникають різноманітні питання, для вирішення яких може виникнути необ­хідність призначення експертизи, фахівців з якої просто не буде в Державному реєстрі атестованих судових експертів.

Більше того, цивільно-процесуальне законодавство (ч. 2 ст. 143 ЦПК України) встановлює обов'язок суду призначити експертом певну особу, стосовно якої сторони домовилися про залучення її як експерта. Обмежувати ж право сторін на вибір експерта лише із Державного реєстру атестованих судових експертів не можна, оскільки це буде обмеженням основоположного принципу цивіль­ного процесу - принципу диспозитивності.

Таким чином, на нашу думку, у законодавстві України не по­трібно обмежувати коло осіб, які можуть бути призначені експер­тами, лише особами, внесеними до Державного реєстру атестова­них судових експертів, а встановити, що експертом може бути призначена особа, яка володіє необхідними знаннями у галузі нау­ки, техніки, мистецтва або ремесла.

Законодавець передбачає ряд умов, які виключають можли­вість участі особи у справі як експерта. До них можна віднести встановлені ЦПК України підстави для відводу експерта та умови, визначені Законом України «Про судову експертизу».

Відповідно до статей 20, 22 ЦПК України, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про судову експертизу» не може залучатися до виконання обов'язків експерта особа, якщо:

1) її визнано у встановленому законом порядку недієздатною;

2) вона має судимість;

3) під час попереднього вирішення цієї справи вона брала участь у процесі як свідок, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання;

4) вона прямо чи побічно заінтересована у результаті розгляду справи;

5) вона є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опі­кун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сто­рони або інших осіб, які беруть участь у справі;

6) вона перебувала або перебуває в службовій або іншій залеж­ності від осіб, які беруть участь у справі;

7) з'ясування обставин, які мають значення для справи, вихо­дить за межі сфери її спеціальних знань.

8) є інші обставини, які викликають сумнів в її об'єктивності та неупередженості.

Відповідно до ст. 53 ЦПК України експерт має такі обов'язки:

1) з'явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на зада­ні йому питання, а у разі необхідності - роз'яснити його;

2) забезпечити збереження об'єкта експертизи під час прове­дення дослідження. Якщо дослідження пов'язане з повним або част­ковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформ­ляється ухвалою;

3) невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів;

4) у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями;

5) у разі постановления ухвали суду про припинення проведен­ня експертизи, негайно подати матеріали справи та інші докумен­ти, що використовувалися для проведення експертизи.

Експерт не має права:

1) за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи;

2) спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов'я­заних з проведенням експертизи;

3) розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи;

4) передоручати проведення експертизи іншій особі.

Основні процесуальні права експерта законодавець також за­кріплює в ст. 53 ЦПК України. Експерт має право.

1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріа­лів і зразків;

3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;

4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що сто­суються предмета і об'єктів дослідження;

5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

6) на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'я­заних з проведенням експертизи і викликом до суду;

7) відмовитися від давання висновку, якщо подані йому мате­ріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою;

8) користуватися іншими правами, встановленими Законом Ук­раїни «Про судову експертизу» (заявляти клопотання, що стосу­ються предмета експертизи, подавати скарги на дії особи, у провад­женні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують його права тощо).

Спеціальні права експерта визначаються цивільним процесуаль­ним законом при проведенні експертизи за участю кількох експер­тів. Так, відповідно до ч. 2 ст. 148, ч. З ст. 149 ЦПК України можна виділити право експерта у випадку непогодження з висновком ін­шого експерта (експертів) при комісійній і комплексній експерти­зах давати окремий висновок з усіх питань або з питань, які ви­кликали розбіжності.

За невиконання обов'язків експерт несе відповідальність, встановлену законодавством України. Так, за надання завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерт несе відповіда­льність відповідно за ст. 384 чи 385 КК України, а за злісне ухи­лення від явки до суду за ч. 2 ст. 185³ КпАП України. , -ь

Спеціаліст

Участь фахівців у цивільному процесі допомагає повноцінніше і якісніше проводити процесуальні дії, спрямовані на виявлення специфічних особливостей, що мають істотне значення для з'ясу­вання обставин справи. Однак проведення експертизи тривалий час вважалося єдиною формою застосування спеціальних знань у цивільному процесі, оскільки ЦПК України 1963 р. спеціально не передбачав участі інших, крім експертів, фахівців при розгляді цивільних справ (за винятком побіжного згадування про присутність педагога при допиті неповнолітніх свідків та про участь психіатра при примусовому направленні громадянина на судово-психіат­ричну експертизу). Отже, ЦПК України 2004 р. вперше норматив­но закріпив наявність такого учасника цивільних процесуальних правовідносин, як спеціаліст.

Спеціаліст при розгляді цивільної справи є самостійною проце­суальною фігурою. Він виступає помічником і консультантом су­ду, його можна залучати у всіх випадках, коли з питань, що мають значення для цивільної справи, потрібна допомога фахівця й немає необхідності призначати експертизу.

Так, спеціаліст може залучатися для участі в огляді та дослід­женні доказів; може порадити суду призначити експертизу, надати допомогу при формулюванні питань, які ставляться перед експер­том. Крім того, спеціаліст може допомогти суду вирішити незро­зумілі питання, проконсультувати з їх приводу (наприклад, яке призначення та спосіб застосування певного засобу, пристрою, речовини; чи правильно складено відповідний бухгалтерський до­кумент). Нарешті, спеціаліст може бути залучений за ухвалою су­ду до участі у цивільному процесі для надання під час вчинення процесуальних дій безпосередньої технічної допомоги (фотогра­фування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). При цьому потрібно пам'ятати, що допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення про­цесуальних дій не замінює висновку експерта. Його допомога також не може стосуватися вирішення правових питань.

Отже, у цивільному судочинстві можна виділити кілька форм участі спеціаліста:

1) участь у проведенні процесуальних дій;

2) консультативна діяльність;

3) допомога технічного характеру.

Суд може залучати як спеціаліста будь-яку особу, головне, щоб вона володіла спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів, могла надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціаль­них знань і навичок (ч. 1 ст. 54 ЦПК України), а також не було під­став для її відводу, передбачених статтями 20, 22 ЦПК України.

Як самостійна процесуальна фігура спеціаліст наділений відпо­відними правами та обов'язками, у разі неявки в судове засідання на нього також може бути покладено відповідальність.

1) знати мету свого виклику до суду;

2) відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не во­лодіє відповідними знаннями та навичками;

3) з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

4) звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів;

5) на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'я­заних з викликом до суду;

6) висловлювати заперечення щодо дій суду тощо.

ЦП К України регламентує окремі випадки участі спеціалістів у цивільному судочинстві.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦПК України допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, пік­лувальників, якщо вони не заінтересовані у справі. Отже, педагог обов'язково повинен бути незацікавленим фахівцем, який, викори­стовуючи свої спеціальні знання, може допомогти суду при визна­ченні педагогічно правильних прийомів і методів допиту малоліт­нього чи неповнолітнього свідка. Така допомога може полягати, наприклад, у висловленні думки спеціаліста про необхідність від­хилення тих або інших запропонованих свідку питань з педагогіч­них міркувань. Звичайно, ніяких висновків щодо вірогідності по­казань малолітніх чи неповнолітніх свідків педагог не дає.

Окремим видом участі спеціаліста при розгляді цивільної справи є участь лікаря-психіатра. Зокрема, у виняткових випад­ках, коли особа, стосовно якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому за­сіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (ч. 2 ст. 239 ЦПК України). Крім того, справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому по­рядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається з обов'язковою участю лікаря-психіатра (ч. 2 ст. 281 ЦПК Украї­ни). В таких випадках спеціаліст може висловити свою думку про особливості хвороби, що дозволили б саме в примусовому поряд­ку направити особу на судово-психіатричну експертизу або ви­рішити питання про надання їй психіатричної допомоги, припи­нення надання амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіта­лізацію.

У цивільному судочинстві може виникнути потреба в спеціаль­них знаннях та навичках застосування технічних засобів при огляді речових та письмових доказів, які не можна доставити до суду, за їх місцезнаходженням (ч. З ст. 140 ЦПК України), при огляді про­дуктів та інших речових доказів, що швидко псуються (ч. 2 ст. 141 ЦПК України), при дослідженні в судовому засіданні письмових та речових доказів (ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 187 ЦПК України) тощо. Крім того, з метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріа­лах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу (ч. 4 ст. 188 ЦПК України).

Участь спеціаліста при дослідженні письмових та речових дока­зів має неабияке значення для встановлення істини, оскільки він може звернути увагу суду та осіб, які беруть участь у справі, на обставини, що залишилися б нез'ясованими без використання його знань. При огляді доказів спеціаліст може також здійснити фото­графування і відеозапис. Крім того, під час дослідження доказів він може надати усні консультації або письмові роз'яснення (ви­сновки) суду та особам, які беруть участь у справі.

Спеціаліст, беручи участь при вчиненні відповідної процесуаль­ної дії, забезпечує правильне її проведення й вирішення на цій під­ставі питання про наявність або відсутність фактів, що мають зна­чення для справи.

Перекладач

Законодавець (ч. 2 ст. 7 ЦПК України) надає право особам, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, у по­рядку, встановленому ЦПК України.

Перекладач - це особа, яка вільно володіє мовою, якою здійс­нюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необ­хідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими (ч. 1 ст. 55 ЦПК України).

Перекладач допускається до участі в цивільному процесі ухва­лою суду тільки за заявою особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до ч. З ст. 55 ЦПК України перекладач має право.

1) задавати питання з метою уточнення перекладу;

2) відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не во­лодіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу;

3) на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'я­заних із викликом до суду.

На перекладача покладаються обов'язки:

1) з'являтися за викликом суду;

2) здійснювати повний і правильний переклад;

3) посвідчувати правильність перекладу своїм підписом у про­цесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють (ч. 4 ст. 55 ЦПК України).

За завідомо неправильний переклад або за відмову без поваж­них причин від виконання покладених на нього обов'язків пере­кладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.