Система банківського нагляду 3 страница


адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу, до яких відносяться:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та
вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення
невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих
процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи від­
чуження неефективних інвестицій;

2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради
банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програ­
ми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи ви­
значена угодою особа зобов'язується вжити заходів до усунення
порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) видати розпорядження щодо:

а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-
якій іншій формі;

б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кре­
дитами та іншими активами;

г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих
видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;

д) заборони надавати бланкові кредити;
є) накладення штрафів на:

• керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних міні­
мумів доходів громадян;

• банки відповідно до положень, затверджених Правлінням
Національного банку України, але у розмірі не більше одного
відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

є) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику іс­тотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог цього Закону або нормативно-правових актів Національно­го банку України;

ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення поса­
дової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного
порушення цією особою вимог цього Закону або нормативно-
правових актів Національного банку України;

з) реорганізації банку;

и) призначення тимчасової адміністрації.

У разі порушення Закону чи нормативно-правових актів Наці­онального банку України, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку Націо-


 


126'


Ю. В. ВАЩЕНКО


Банківське право



нальний банк України має право відкликати ліцензію та ініціюва­ти процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону. •

Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представ» ника юридичної особи — власника істотної участі, якій пред'яв­лено обвинувачення у вчиненні злочину, не встановлено складу злочину, але має місце порушення вимог Закону або нормативно*-правових актів Національного банку України або якщо таку осо­бу визнано винною у вчиненні корисливого злочину із призна­ченням покарання без позбавлення волі, Національний банк України має право видати банку розпорядження про звільнення такої особи з посади або заборону користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв).

Особу, яку на підставі розпорядження Національного банку України було відсторонено від посади або якій тимчасово забо­ронено користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв), мо­же бути поновлено на посаді або відновлено у використанні пра­ва голосу придбаних акцій (паїв) лише на підставі попереднього дозволу Національного банку України.

Рішення Національного банку України щодо призначення тимчасової адміністрації є виконавчим документом.

Порядок застосування заходів впливу та санкцій за порушення банківського законодавства закріплений у статті 74 Закону Украї­ни «Про банки і банківську діяльність». Згідно з цією статтею штрафи на керівників та службових осіб банку, фізичних осіб — власників істотної участі накладаються в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення. Порядок застосування заходів впливу, передбачених цим Законом, а також розмір фінансових санкцій, що застосовуються до банків та інших юридичних осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Націо­нального банку України, встановлюються законами України та но­рмативно-правовими актами Національного банку України.

Такий порядок встановлений Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення бан­ківського законодавства, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р. № 369.

Згідно з цим Положенням заходи впливу застосовуються На­ціональним банком на підставі:

• результатів інспекційних (планових та позапланових) пере­
вірок діяльності банків чи їх філій;

• результатів аналізу дотримання банками вимог банківського
законодавства з використанням статистичної звітності, щомісяч­
них і щоденних балансів тощо;

Ю. В. ВАЩЕНКО


 

• результатів перевірок діяльності банків аудиторськими ор­
ганізаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодав­
ства на їх здійснення;

• пропозицій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі
порушення банком норм Закону України «Про Фонд гарантуван­
ня вкладів фізичних осіб»;

• результатів перевірок дотримання банками валютного зако­
нодавства, здійснених уповноваженими працівниками Націона­
льного банку, що містять виявлені порушення банківського зако­
нодавства, нормативно-правових актів Національного банку або
здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вклад­
ників чи інших кредиторів банку.

При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися лише з такою метою:

• для перевіряння ліцензії установи на право ведення діяльності;

• для перевіряння права на здійснення банківської діяльності.

Слід зазначити, що заходи впливу, які застосовуються Національ­ним банком до банків, мають бути адекватними конкретним пору­шенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавст­ва та вказаного вище Положення, має здійснюватися з урахуванням:

• характеру допущених банком порушень;

• причин, які зумовили виникнення виявлених порушень;

• загального фінансового стану банку та рівня достатності капіталу;

• розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і
вкладників.

§ 8. Порядок реорганізації

та ліквідації комерційних банків

Реорганізація комерційних банків

Реорганізація банку— це злиття, приєднання, виді­лення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, кош­тів, прав та обов'язків правонаступникам.

Банківське право


Злиття означає припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов'язків до банку-правонаступника, який створюється у ре­зультаті злиття.

Приєднання означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків до іншого банку.

Поділ означає припинення діяльності одного банку як юриди­чної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків у відповідних частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку шляхом поділу.

Виділення означає перетворення банку як юридичної особи та передачу певної частини належного йому майна, коштів, прав та обов'язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації.

Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми товариства.

Необхідно зазначити, що реорганізація може бути добровіль­ноюта примусовою(обов'язковою). Добровільна реорганізація проводиться за ініціативою самого банку (за рішенням загальних зборів акціонерів). Примусова реорганізація застосовується до проблемних банків за ініціативою НБУ або Верховною Радою України (щодо державних банків) у порядку, визначеному Зако­ном України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами НБУ.

Порядок здійснення добровільної реорганізації

Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згід­но із законодавством України про господарські товариства за умови попереднього дозволу Національного банку України.

Для одержання дозволу на реорганізацію банку до Національ­ного банку України подається заява з доданням необхідного об­грунтування та розрахунків, які б засвідчували настання позити­вних наслідків для вкладників та інших кредиторів банку.

Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, ство­рений у результаті реорганізації, не буде відповідати вимогам щодо економічних нормативів його діяльності, порядку реєстра­ції банків і ліцензування їх діяльності.


Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реор­ганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання за­яви банку на реорганізацію.

 

Примусова реорганізація проблемних банків

Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози платоспроможності банку.

Рішення про реорганізацію банку, крім перетворення, має міс­тити інформацію про:

1) угоду про реорганізацію у разі злиття або приєднання;

2) призначення персонального складу комісії для проведення
реорганізації;

 

3) призначення персонального складу ревізійної комісії для
проведення інвентаризації та ревізії матеріальних цінностей, що
перебувають на обліку банку (банків);

4) призначення незалежного аудитора, що має сертифікат На­
ціонального банку України;

5) строки проведення реорганізації;

6) склад правління (ради директорів) після реорганізації.

Реорганізація розпочинається після затвердження Національ­ним банком України плану реорганізації, який крім інших необ­хідних заходів повинен передбачати подання Національному ба­нку України відповідних документів, необхідних для державної реєстрації нового банку або для реєстрації змін і доповнень до установчих документів існуючого банку.

Банк вважається реорганізованим з моменту внесення Націо­нальним банком України змін до Державного реєстру банків.

У разі примусової реорганізації рішення, передбачені пункта­ми 2—6 частини першої статті 28 Закону «Про банки і банківську діяльність», приймаються Національним банком України, угода про реорганізацію не підписується, загальні умови реорганізації визначаються постановою правління Національного банку України і є обов'язковими для виконання усіма сторонами.

Угода про злиття або приєднання укладається банками, що реор­ганізуються шляхом злиття або приєднання, у письмовій формі.

Угода про злиття або приєднання містить положення, що ре­гулюють питання, визначені у статті 28 Закону «Про банки і бан­ківську діяльність».


 


ізо"


Ю. В. ВАЩЕНКО


Банківське право



Угода про злиття або приєднання набирає законної сили з мо­менту затвердження її більшістю у дві третини голосів акціонерів (учасників) на загальних зборах кожного з банків.

Ліквідація комерційних банків

Мабуть, немає іншої юридичної особи, ніж банк, ліквідація якої викликала б такий масовий резонанс у суспільстві. Це, безу­мовно, пов'язано із особливим правовим статусом банку, специ­фікою здійснюваної ним діяльності. Враховуючи, що банк є ве­ликим фінансовим посередником, припинення його діяльності не може не позначитися на значній кількості фізичних та юридич­них осіб — клієнтів цього банку та пов'язаних з ними осіб. Як справедливо зазначають у своїй публікації К. Раєвський та М.Зубок, одним із найголовніших завдань як у діяльності банків, так і в процесі їх ліквідації є захист клієнтів і вкладників банку . У зв'язку з цим надзвичайно важливим є чітке врегулювання у законодавстві ліквідаційної процедури банку. Проаналізуємо по­ложення банківського законодавства України, якими регламен­туються зазначені відносини.

Отже, відповідно до статті 1 Закону України «Про банки і ба­нківську діяльність» ліквідація банку — процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до поло­жень цього Закону.

Банк може бути ліквідований:

1) з ініціативи власників банку;

2) з ініціативи Національного банку України (у тому числі за
заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товарист­ва, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, та за згодою Національного банку України. Як бачимо, на відміну від ін­ших юридичних осіб, для ліквідації банку однієї лише згоди його власників є недостатньо. Таке положення закріплене у Законі саме з метою захисту інтересів клієнтів банку та забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи держави в цілому.

Ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

132*

95 Раєвський К., Зубок М. Ліквідація банків. Організація процедури // Вісник НБУ. — Квітень 2003. — С. 11—14. — С. 11.

Ю. В. ВАЩЕНКО


Національний банк України зобов'язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це фонд гарантування вкладів фізичних осіб. У разі оскарження в судовому порядку рішення Національного банку про ліквідацію банку Національний банк України також повідомляє про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Особливості ліквідації банку в разі його неплатоспроможності

Однією з найпоширеніших підстав припинення банку як юри­дичної особи є його неплатоспроможність.

Право звернення до суду із заявою про визнання банку непла­тоспроможним та його ліквідацію мають:

1) кредитори банку;

2) Національний банк України.

Кредитори направляють рекомендованим листом до Націона­льного банку України заяву про ліквідацію банку при настанні ознак неплатоспроможності банку з додаванням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зо­бов'язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповідь Націо­нального банку України, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним.

Законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом спра­ви про визнання банку неплатоспроможним застосовується в час­тині, що не суперечить нормам Закону.

При підготовці справи до розгляду суддя отримує обґрунтова­ний висновок Національного банку України щодо доцільності лі­квідації банку або рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. На­ціональний банк України зобов'язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Законодавством передбачена вирішальна роль Національного банку у зазначеному процесі: негативний висновок НБУ щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду.

Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зо­бов'язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і за цей час не досягнуто домовленостей

Банківське право


щодо реструктуризації визначеного боргу, Національний банк України зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати проце­дуру ліквідації банку.

Справа про визнання банку неплатоспроможним за заявою кредиторів може бути порушена лише після відкликання банків­ської ліцензії. При цьому після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає лік­відатора. Ліквідатор приступає до виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії.

Протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначитися стосовно позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку Національного банку України вимо­гам Закону.

У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру лікві­датора або призначити такого, що відповідає вимогам Закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призна­ченого Національним банком України, може бути наявність кон­флікту інтересів, який став відомий суду.

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяль­ності ліквідатора, призначеного Національним банком України.

Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізні­ше трьох років з дня відкликання банківської ліцензії.

Національний банк України має право продовжувати проце­дуру ліквідації банків на термін до одного року, а системоутво­рюючих банків — на термін до двох років.

Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про від­криття ліквідаційної процедури у газеті «Урядовий кур'єр» чи «Голос України» за рахунок банку у строки, передбачені закона­ми України, з дня прийняття Національним банком України рі­шення про відкликання ліцензії або власником банку рішення про ліквідацію банку.

Відомості про відкриття ліквідаційної процедури повинні місти­ти найменування та інші реквізити банку, що ліквідується, дату прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії або дату прийняття рішення власника банку про ліквідацію банку і призначення ліквідатора, відомості про ліквідатора.

Протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури кредитори мають право заяви-


ти ліквідатору про свої вимоги до банку. Не дозволяється опублі­кування або розголошення іншим чином відомостей про неплато­спроможність банку до дня прийняття рішення про його ліквіда­цію. Особи, винні у розголошенні даної інформації, несуть відповідальність згідно з законами України.

Законом встановлені спеціальні вимоги до особи, яка може бути призначена ліквідатором банку. Так, ліквідатором може бу­ти призначено:

1) фізичну особу, яка відповідає вимогам, що висуваються За­
коном до тимчасового адміністратора;

2) юридичну особу, яка здійснює професійну діяльність що­
до тимчасової адміністрації та ліквідації банків, щодо надання
аудиторських, юридичних або консалтингових послуг і має не
менше трьох працівників з сертифікатом Національного банку
України на право здійснення тимчасової адміністрації та лікві­
дації банку.

Забороняється призначати ліквідатором банку фізичну або юридичну особу, яка виконувала функції тимчасового адмініст­ратора у цьому банку.

Фінансова відповідальність, життя та здоров'я ліквідатора мають бути застраховані згідно з законодавством України норма­тивно-правовими актами Національного банку України та дого­вором про ліквідацію банку відповідно до закону.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призна­чення ліквідатора:

1) припиняються повноваження загальних зборів, спостереж­
ної ради і правління (ради директорів) банку та тимчасового ад­
міністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням тех­
нологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприяти­
ме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зо­
бов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових плате­
жів) вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу,
пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості
банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути
конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банку чи
передачею його майна третім особам, допускається в порядку,
передбаченому Законом;


 


134"


Ю. В. ВАЩЕНКО


Банківське право



7) скасовуються арешт, накладений на майно (в тому числі на
власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження
щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештів
або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не
допускається;

8) вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час про­
ведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквіда­
ційної процедури.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повнова­ження:

1) приймає до свого відання майно банку, вживає заходів що­
до забезпечення його збереження;

2) виконує функції з управління та розпорядження майном банку;

3) здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку згідно з за­
конодавством;

4) виконує повноваження органів управління банку;

5) очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

6) пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебітор­
ської заборгованості банку, у тому числі через судові органи;

7) має право отримувати кредит для виплати вихідної допомо­
ги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банку, який
відшкодовується в першу чергу за рахунок коштів, одержаних від
продажу майна банку;

8) з дня відкриття ліквідаційної процедури повідомляє праців­
ників банку про звільнення та здійснює його відповідно до зако­
нодавства України про працю;

9) заявляє в установленому законодавством порядку запере­
чення по заявлених до банку вимогах кредиторів;

10) заявляє відмову від виконання договорів та в установле­
ному законодавством порядку розриває їх;

11) вживає заходів, спрямованих на виявлення та повернення
майна банку, що знаходиться у третіх осіб;

12) передає у встановленому порядку на зберігання документи
банку, які відповідно до нормативно-правових актів підлягають
обов'язковому зберіганню;

13) вживає заходів, які, на його думку, дадуть можливість
отримати максимальну виручку від продажу активів у найкорот-
ший строк;

14) реалізує майно банку для задоволення вимог, включених до
реєстру вимог кредиторів;

15) повідомляє про своє призначення державний орган з питань
банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення та


надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

16) здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права ке­рівника (органів управління) банку. Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору. У разі ухи­лення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства України.

При виконанні своїх обов'язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника Національного банку України. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адмініст­ративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавст­вом. Правоохоронні органи зобов'язані надавати допомогу лікві­датору в його роботі на підставі письмового звернення.

Ліквідатор припиняє приймання вимог кредиторів після закін­чення одного місяця з дня опублікування оголошення про поча­ток ліквідаційної процедури.

Ліквідатор протягом трьох місяців з дня опублікування ого­лошення про початок ліквідаційної процедури здійснює такі за­ходи щодо задоволення вимог кредиторів:

1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відно­
сить вимоги до певної черги погашення;

2) відхиляє вимоги у разі їх непідтвердження;

3) відповідно до вимог нормативно-правових актів Фонду га­
рантування вкладів фізичних осіб надає Фонду протягом двадця­
ти робочих днів із дня настання недоступності вкладів повний
перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за
вкладами, із визначенням їх розрахункової суми, що підлягає
відшкодуванню;

4) складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження
Національним банком України;

5) сповіщає кредиторів про акцептування вимог;

6) щотижня протягом трьох тижнів публікує оголошення про
день і місце, де можна ознайомитися з переліком вимог, та про
дату подання цього переліку Національному банку України.

Кредитори мають право надіслати ліквідатору свої заперечен­ня щодо визнаних ним вимог протягом одного місяця з дня отри­мання повідомлення.


 


136"


Ю. В. ВАЩЕНКО


Банківське право



Ліквідатор має право з дозволу Національного банку України погашати вимоги до банку до моменту завершення складання пе­реліку вимог та його затвердження Національним банком Украї­ни лише за угодами, що забезпечують здійснення ліквідаційної процедури.

Ліквідатор зобов'язаний у двомісячний строк з дня призна­чення надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучи­ти свої цінності протягом трьох місяців з дня оголошення про початок ліквідаційної процедури.

Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному збе­ріганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у по­відомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претен­дувати кредитори банку. Ці цінності переходять у розпорядження Національного банку України для повернення законним влас­никам.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процеду­рі, оцінюється ліквідатором у порядку, встановленому законодав­ством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Для здійснення оцінки майна ліквідатор має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок лі­квідаційної маси, якщо інше не встановлено Національним бан­ком України.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банку лікві­датор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо Наці­ональним банком України не встановлено інший порядок його продажу.

Порядок продажу майна банку, склад, умови та строки при­дбання майна погоджуються з Національним банком України та повідомляються через засоби масової інформації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банку ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із законо­давством України.

Майно банку, щодо обігу якого встановлено обмеження, про­дається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь осо­би, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права відповідно до цивільного законодавства України.

Порядок уступки вимог банку регулюється цивільним законо­давством України.

Ю. В. ВАЩЕНКО


Ліквідатор має право виставити на відкриті торги цінні папери та вимоги банку, якщо інший спосіб продажу (уступки) вимог банку не встановлено Національним банком України.

Кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спря­мовуються на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що ви­
никли у випадках, визначених законодавством про гарантування
вкладів фізичних осіб;

в) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банку,
у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;