Поняття та сутність сталого розвитку. Політичний базис сталого розвитку
Концепція сталого розвитку визнана ООН як основний напрям розвитку людської цивілізації у ХХІ ст., якому немає альтернативи. Нині це чи не єдина загальносприйнята більшістю держав світу форма відповіді людства на виклики глобалізації. У формулюванні ООН сталий розвиток – це розвиток суспільства, що дає змогу задовольняти потреби нинішнього покоління, не завдаючи при цьому шкоди можливостям майбутніх поколінь у задоволенні їхніх потреб. Перехід до сталого розвитку слід розглядати як глобальний процес принципової зміни стосунків людини і природи, в якому кожна країна повинна скоординувати з усім світовим співтовариством заходи, щодо реалізації цілей і принципів нової цивілізаційної моделі.
Генеральна Асамблея ООН заснувала в 1992 році Комісію зі сталого розвитку, за підсумками роботи якої згодом були прийняті важливі рішення. В 1996 році Комісією опубліковані індикатори сталого розвитку, за допомогою яких держави зможуть визначити рівень свого розвитку і приступити до поетапного вирішення проблем, що перешкоджають переходу до сталого розвитку. Під час саміту Всесвітнього економічного форуму в Давосі у 2001 році був презентований Індекс (ІЕС) країн, який дав можливість оцінити прогрес на шляху до сталого розвитку за допомогою 22 комплексних індикаторів, які разом охоплюють 67 різних параметрів. На 11-й сесії ООН у м. Нью-Йорк (2003 р.) прийнято тематичну програму заходів щодо забезпечення сталого розвитку на період до 2017 року, яка базується на дворічних циклах виконання окремих завдань.
Нині тільки в рамках ООН розроблено універсальний механізм узгодження рішень держав, що входять до складу організації, який має бути використаний для переходу до сталого розвитку. Його основу на національному рівні становлять: науково обґрунтована екологічна, соціальна й економічна політика, демократичні інститути і цінності, що відповідають потребам людей, правопорядок, заходи щодо боротьби з корупцією, вирішення гендерного питання і створення сприятливих умов для інвестицій.
В умовах глобалізації вирішальне значення у визначенні успіху зусиль країн, що розвиваються, мають зовнішні фактори. Розрив між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, вказує на необхідність динамічних та сприятливих міжнародних економічних умов, що забезпечують міжнародне співробітництво, особливо в галузі фінансів, передачі технологій, заборгованості й торгівлі, а також повну і активну участь країн, що розвиваються, у процесі прийняття рішень на глобальному рівні, що необхідне для збереження і розвитку імпульсу глобального прогресу в напрямку сталого розвитку.
Перші кроки та завдання України в процесі переходу до сталого розвитку визначено шляхом поступового напрацювання внутрішньодержавних правових актів, спрямованих на підтримку міжнародних рішень і програм, однак проблема в практичній площині їх реалізації, переході кількісних показників у якісні, темпах імплементації ідеї сталого розвитку. Концепція переходу України до сталого розвитку визначає мету, завдання та етапи цього процесу. На різних (чотирьох) етапах усі дії із забезпечення виконання завдань передбачається здійснювати скоординованими спільними зусиллями на державному, регіональному та місцевому рівнях, за активної участі наукових, освітніх, виробничих, фінансових, політичних та інших структур. Схвалена у грудні 1999 року Верховною Радою України Концепція сталого розвитку населених пунктів ставить за метустворення умов для сталого розвитку держави на 15-20 років і є основою для розробки відповідних нормативно-правових актів та програм соціально-економічного розвитку населених пунктів, забезпечення у цій сфері скоординованої діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У квітні 2008 р. Мінприроди розроблено проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року.Визначаючи мету, принципи, цілі, інструменти та механізми реалізації Національної екологічної політики, Стратегія передбачає запровадження принципів сталого розвитку, враховує сучасний стан навколишнього природного середовища, рівень розвитку економіки та соціальної сфери, технологій, суспільної свідомості, екологічної освіченості населення, необхідність удосконалення системи доступу до природних ресурсів, розподілу одержаних від їх експлуатації витрат і доходів між різними верствами населення. Серед важливих нормативно-правових актів регіонального значення варто згадати Протокол про збереження і стале використання біологічного та ландшафтного різноманіття до Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат, підписаної у м. Києві 22 травня 2003 року та ратифікованої Законом №1621-VІ від 4вересня 2009 року.
У короткостроковій перспективі стратегічною метою сталого розвитку України повинно бути подолання економічної та структурної кризи, що розвинулася в період переходу до ринкової економіки та демократії. Для досягнення сталого розвитку необхідний комплексний підхід:
1) екологічна безпека: стратегічна мета – збереження і відновлення природних екосистем, стабілізація та поліпшення якості навколишнього природного середовища, зниження викидів шкідливих речовин тощо;
2) економічна стабільність: метою є створення соціально й екологічно ефективної економіки, що забезпечує гідний рівень життя громадян, конкурентоспроможність продукції. Важливою цільовою настановою повинно стати забезпечення економічного розвитку переважно на вже освоєних територіях;
3) соціальне благополуччя: основна мета - збільшення середньої тривалості життя населення, планування родини та раціоналізація особистого споживання, поліпшення середовища існування людини, розвиток її соціальної активності, забезпечення рівних можливостей в одержанні медичної допомоги, соціальний захист уразливих груп населення.
У довгостроковій перспективі акценти розвитку зміщуватимутьсяся з економічних на еколого-соціальні та з матеріальних – на духовно-моральні й інформаційні. Почне формуватися нове суспільство, що є першим етапом становлення ноосфери, про що писав В.І. Вернадський.
Україна є однією з найбільш підготовлених країн світу, яка б могла бути в лавах світових лідерів людського розвитку на новій, інтелектуально-інноваційній основі. При цьому йдеться не тільки про економічне зростання, а й про соціальний і культурний розвиток, зміцнення громадянського суспільства, демократії, забезпечення прав і свобод громадян.
Геополітична спрямованість сучасного цивілізаційного процесу визначається його глобалізацією, прогресуючим зростанням ролі гуманітарної сфери, високих інформаційних технологій, постіндустріальних принципів суспільного розвитку, підвищенням ролі інтелектуального капіталу та менеджменту, соціальних і гуманітарних чинників економічного прогресу, утвердженням пріоритетності базових засад сталого розвитку, який сприяє не тільки економічному зростанню, а й справедливому розподілу його результатів, розширенню можливостей людей, їхньому збагаченню. Середстратегічних пріоритетів розвитку визначені створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі, забезпечення сталого економічного зростання, утвердження інноваційної моделі розвитку, соціальна переорієнтація економічної політики тощо.
Водночас промислове зростання в державі залишається низьким і створює загрозу самодостатнього зростання важких галузей, зокрема застарілої гірничо-металургійної галузі (близько 50% виробництв з виплавки сталі в Україні використовують архаїчний мартенівський процес, винайдений майже 150 років тому, тоді як у середньому в світі – лише 20% подібних виробництв, а в ЄС, США і Японії таке виробництво не використовується взагалі). Спад промислового виробництва в період кризи призвів до зменшення шкідливих викидів, але це лише крапля в морі, адже не всі підприємства з 25 потужних заводів-забруднювачів поспішають вдаватися до природоохоронних заходів. За підсумками другого дня переговорів на Конференції ООН з питань зміни клімату в Копенгагені у грудні 2009 року, Україна отримала одразу дві нагороди „ Динозавр дня” (перше та третє місце у рейтингу Сторін Конференції, що чинять найбільше перешкод для досягнення домовленостей про скорочення викидів парникових газів), а Київ серед 30 європейських міст виявився на останній позиції за екологічними показниками (якість води і грунтів, засилля транспорту на дорогах і кількість викидів, а також байдужість влади до всіх цих питань). Така ситуація, на думку експертів, пов’язана не лише з фінансуванням культурологічних і екологічних програм за залишковим принципом, а й з необхідністю зміни психології людей, їх ставлення до природи. Ми втратили знання про природу й те велике природошанування, яке було притаманне українській культурі. Українців найбільше непокоїть низький рівень зарплат та пенсій, зростання рівня безробіття й цін, а екологічні проблеми не є для них найгострішими. За даними опитування, екологічна ситуація турбує лише 20% населення.
Охорона довкілля тісно пов’язана із соціальною і демографічною ситуацією, відзначає президент Інституту сталого розвитку України ім. В.І. Вернадського Ю. Щербак. Соціальна деградація і збідніння суспільства призводять до деградації довкілля. І навпаки. Керівництву країни треба визнати сумну істину: Україна стала брудною країною, чи не найбруднішою в Європі. Міф про українців розвіявся у нас на очах. Тож перше гасло сталого розвитку для України – очищення. Без реформи ЖКГ та співпраці з великим бізнесом втілити в життя це гасло неможливо. Будівля сталого розвитку - це складно збалансована конструкція, що тримається на кількох колонах. Крім традиційно визнаних у ній економічної, соціальної та екологічної складових, важливу роль, особливо щодо України, відіграє соціально-політична ситуація.
Як зазначають фахівці, комплексна програма імплементації на національному рівні рішень, прийнятих на саміті сталого розвитку в Йоганнесбурзі (2002 р.), затверджена Кабінетом Міністрів України у 2003 році, стала черговою відпискою. Такі декоративні утворення, як Національна рада сталого розвитку при Президенті України і Національна комісія сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України, або взагалі не скликалися, або були обмежені консультативними функціями.
Роль влади полягає не лише у виправленні ситуації щодо зазначених проблем, а й у розробці надзвичайної державної програми підготовки України до життя і роботи в умовах глобального потепління, запустелювання, підняття рівня Світового Океану, пошуку відповіді на запитання, що робити із сільським господарством у посушливих районах, як врятувати життя літніх людей, допомагати дітям пережити спеку, створити потрібну для людей інфраструктуру і як уникнути нашестя мільйонів екологічних біженців.
Слід зазначити, що результати переходу України до сталого розвитку залежать не лише від політичної волі влади, стабільності її функціонування, а й політичного базису сталого розвитку. В даному випадку йдеться виключно про демократичну політичну систему, що здатна забезпечити систему відносин, в яких людина виступала б їх суб’єктом, а не об’єктом. Як і в більшості країн так званих молодих демократій, демократичні цінності й інститути перебувають у стані формування, до того ж під впливом непростих глобальних тенденцій. Для зміцнення соціальної складової сталого розвитку політичній еліті необхідно подбати про вироблення політики об’єднання нації і збереження цінностей поколінь, справедливого розподілу матеріальних благ, забезпечення життєдіяльності населення.
Важлива роль у реалізації стратегічних завдань переходу до сталого розвитку відведена громадянському суспільству, оскільки це справа всіх і кожного. Вже накопичено, хоч і незначний, але власний досвід сталого розвитку, який необхідно зберігати і примножувати. Поступово в українському суспільстві формується, особливо серед молоді, потреба в політиці, що органічно поєднує прагнення політичної і економічної свободи, соціальної справедливості та екологічної безпеки. Підтвердженням цьому є форум на підтримку міжнародного саміту в Копенгагені (2009) за участю найбільших неурядових організацій України та світу, а також представників бізнессектора під назвою „Молодь для суспільства”, який відбувся 9 грудня 2009 року в Донецьку за ініціативи міжнародної молодіжної асоціації „AIESEC Україна”. Світова практика показує, відзначали учасники форуму, що об’єднавшись, суспільство здатне розвивати, контролювати та вимагати змін не тільки від бізнессектора, а й від уряду. Ця зустріч спрямована на вирішення таких актуальних проблем, як екологія, енергозбереження, здоров’я нації, соціальна відповідальність громадян. Після проведення форуму спільно з учасниками зустрічі очікується реалізація 14 екологічних проектів у всіх куточках України.
В оцінці значення складових сталого розвитку (економічна, екологічна, соціальна) не варто надавати пріоритет якійсь одній із них. Ці складові комплексно взаємопов’язані і є повноцінними при їх одночасному запровадженні та розвитку. Економічна складова поєднує в собі лише окремий блок проблем і практик. Країни світу мають загальну мету, визначену Концепцією сталого розвитку, але кожна з них має свій шлях пошуку і реалізації схвалених завдань,оптимізації дії принципів. Європейська модель „екосоціальної ринкової економіки”, що нині висувається майже в кожній програмі консервативних, соціал-демократичних і ліберальних партій країн ЄС, є сучасним варіантом реалізації концепції сталого розвитку і може бути стратегічним орієнтиром для України. Ця доктрина була офіційно закріплена ЄС у 2001 році з прийняттям „Стратегії сталого розвитку Європейського Союзу”, що визначає загальний вектор змін на рівні політики і законодавства як ЄС у цілому, так і країн-членів.
Екосоціальна ринкова економіка і сталий розвиток суспільства ґрунтується на трьох підмурках – економічній ефективності, соціальній справедливості та ресурсно-екологічній збалансованості. Економічне зростання, що відбувається без врахування екологічних чинників, не може бути сталим і тривким в довгостроковій перспективі. Так само неприйнятною є охорона довкілля, що готова нехтувати інтересами людей і приносити в жертву задоволення базових людських потреб (це, на жаль, характерно для багатьох екологічних рухів та партій зелених). Масштабні ж соціальні проекти, яким бракує надійного економічного механізму створення суспільного багатства, як засвідчив досвід побудови комунізму, також приречені на поразку.
Для України, яка перебуває в пошуку свого шляху, дуже важливо не припуститися принципових помилок. Ризик полягає в тому, що значно легше віддати перевагу успішному „шаблону”, зокрема зовні привабливому економічному розвитку, без урахування в єдиній, цілісній моделі екологічної та соціальної сфер. Тим більше, що реалізація концепції сталого розвитку не гарантуватиме швидкого зростання добробуту людей, натомість вимагатиме напруженої роботи й консолідованих зусиль політиків, управлінців, учених та громадськості України.