Хто ми і куди йдемо?
Злетівши на п'ятнадцятий поверх, Софі втомлено оперлася на стінку, чекаючи товариша. Вона вкотре пошкодувала про те, що вони вирішили не чекати на ліфт, і влаштували ці виснажливі перегони службовими сходами. Перед очима у неї мерехтіли чорні цятки, в роті гірчило, а відчуття вільного падіння все ніяк не зникало. Гіршого похмілля годі було й уявити.
– О-о-о, моя голова… Вона зараз розірветься, – застогнав Патрік, наздогнавши дівчину. Обхопивши голову руками, він шумно втягнув повітря і навалився всім тілом на важкі двері. Ті зі скреготом піддалися, прочинившись, і впустивши мисливців у довгий, тьмяно освітлений коридор. Стіни, оббиті металевими пластинами, гучно відлунювали кожен крок. Не зволікаючи, Патрік затулив вуха руками. Софі ще трималася, хоча з кожним кроком їй здавалося, що її з усієї сили лупцюють у самісіньке тім’ячко. Коридор закінчувався одними єдиними дверима, які вели у конференц-зал.
Зупинившись перед ними, дівчина запитально глянула на друга. У відповідь той лише кивнув, мовляв: «Вперед, все одно нікуди діватися!». Стиснувши губи і прикривши очі, Софі приготувалася до найгіршого і боязко постукала. Відповіді не пролунало. Здивовано хмикнувши, дівчина постукала ще кілька разів, і, не почувши нічого, обережно прочинила двері. Зал пустував, а отже, вони прийшли першими. Софі вдоволено посміхнулася і прослизнула всередину, поманивши за собою хлопця.
Інтер'єр конференц-залу повністю відображав схильність керівництва Ліги до розкоші. Хитромудра ліпнина по периметру стелі обплітала майстерно замасковані лампи, візерункові стіни були прикрашені щитами і лицарськими обладунками. Посеред залу стояв громіздкий стіл, стільниця якого була інкрустована золотими прожилками, і дорогоцінним камінням. Довкола нього розташувалися пара крісел та диван, оббиті барвистим оксамитом.
Софі опустилася у м'яке крісло, взявшись смикати пухнасте перо на срібному шоломі, що стояв поруч на підставці. Сьогодні вигляд у неї був нікудишній, і цілком відповідав загальному стану. Патрік шумно сів поряд, закинувши ноги на стіл. Деякий час він мовчав, але Софі майже фізично відчувала на собі його погляд.
– То де ти була в ранці? – запитав він, намагаючись надати голосу якомога буденніший тон. – Ми з Куком оглянули всі кімнати, окрім однієї, двері якої були замкнені з середини. Я навіть подумав, що ти повернулася додому, але в «Ракету» ти прийшла разом із Орфеєм, тож…
Софі розгублено закусила губу. Не наважуючись поглянути на товариша, вона мовчки роздивлялась свої руки. Думки гарячково кружляли в голові, знову і знову малюючи перед очима картину її пробудження, і від цих спогадів починало нудити. Зрозумівши, що якщо вона й надалі мовчатиме, Патрік, запідозривши щось недобре, візьметься розпитувати, і рано чи пізно доб'ється від неї правди, Софі сказала:
– Ти справді зараз хочеш про це поговорити? Я майже нічого не пам’ятаю. Заснула у чиїйсь спальні, а двері замкнула, щоб туди не завалилась якась напівроздягнена парочка.
І ось що дивно. Коли Софі виходила, двері були відчинені. Але, все ж, про це тепер краще забути.
– Правда?
– Правда.
Патрік повірив. Він завжди їй беззаперечно вірив, і від цього все робилося тільки гірше. Скажи Софі, що вулицями бігають єдинороги, а з небес спускаються ангели, Патрік, без зайвих питань, приволік би відеокамеру.
Збентежено завовтузившись у кріслі, Софі поспішила змінити тему:
– Знаєш, а колись я уявляла Чорний сектор не таким.
– Не таким помпезним? – хлопець посміхнувся. – Хоча, це цілком виправдано: завдання такого рівня – це вже привілей міністра. Не стануть же його приймати у підвалі. Та знаючи Естель, я б не здивувався, якби інтер'єр тут прикрашали кайдани і парочка інквізиторів з батогами.
– І це все, що ти можеш сказати? Я розчарована, – голос Естель прозвучав наче кухоль крижаної води, вилитої за комір. – Будь добрий, цей стіл дорожчий за твою голову.
Патрік покірно випрямився, прибравши ноги.
Директриса безшумно і граційно, мов кішка, пройшла до дивану і, присівши на край, почала тарабанити пальцями по столу. Слідом за нею в зал велично увійшов темношкірий чоловік з папкою у руці – другий директор – Бестибаль. З першого погляду його можна було прийняти за вишибалу у місцевому нічному клубі – цьому явно сприяли високий зріст, міцна статура і кам'яний вираз обличчя. Та це враження розвіювалося, варто було зазирнути у його зелені очі, які видавали людину неабияких знань. Більшу частину його обличчя і поголену наголо голову прикрашав складний візерунок, який складався з дрібних, гармонійно переплетених символів, що надавало Бестибалю ще більш грізний вигляд.
За ним дріботів третій директор – Мортем. Він теж був досить міцним, але невисокого зросту, що особливо кидалося в очі, коли він стояв поряд з величезним Бестибалем. Від пронизливого погляду його безбарвних хитрих очей надовго залишався неприємний осад, та повне небажання ще коли-небуть зустрітися. Коротко стрижене русяве волосся дозволяло роздивитися вельми незвичайну і приваблюючу деталь його зовнішності – вуха. Вони були чорними. Здавалося, їх просто облили фарбою, і вона, перш аніж засохнути, розтеклася тонкими цівками по неголених щоках і шиї
Склавши руки перед собою, Естель перезирнулась з Бестибалем та Мортемом і взялася розглядати підопічних. Її колючий погляд пробирав наскрізь. Всередині Софі все стиснулося, здавалося, директриса зараз спопелить їх разом із Патріком. Відчуття власної мізерності і дитячої безпорадності долало дівчину завжди, варто було Естель з’явитися в радіусі десяти метрів. Тепер ж вона сиділи на відстані витягнутої руки, змушуючи Софі почувати себе комашкою.
Вдосталь насолодившись виглядом цієї парочки, Естель відкинулась на спинку дивана і криво посміхнулася. Своєю холодною красою вона нагадувала злу чаклунку, у якої визрів новий план захоплення омріяного королівства. Її витончені риси обличчя, в обрамленні темного волосся, нагадували про мармурову скульптуру в саду, виразні очі кольору морозного неба пронизували холодом кожного, хто зустрічався з нею поглядом, а криваво-червоні тонкі губи тільки підкреслювали незвичайну білизну її шкіри.
Гучний голос Мортема відірвав Софі від роздумів.
– Ви проігнорували сигнал, який отримали о другій двадцять, так само як і наказ з’явитися у тренувальному центрі, – сказав він. – Сподіваюся, у вас були на це дійсно вагомі причини.
Причини й справді були, точніше одна – річниця смерті Гаррі. Він любив проводити час в «Механічній дамі» і тому питань, де і як провести вечір, вчора ні в кого не виникало. Але Софі та Патрік змовчали, знаючи, що така відповідь навряд чи задовольнить директорів.
– Як прикро, – розчаровано мовила Естель, – як прикро, що такі таланти дісталися вам, адже це абсолютно не заслужено. Знання і навики, отримані в Лізі – безцінні, і вони зробили з вас елітних мисливців. А ви поводитесь немов дітлахи, яким те і діло, кортить розважатися.
Патрік театрально підкотив очі і зітхнув. Естель знову добряче понесло у просторові міркування. Вона пристрасно любила свою роботу і все, що з нею пов'язано, намагаючись привити цю одержимість всім без винятку. До того ж, вона володіла гіпертрофованою схильністю робити із мухи слона.
– Взагалі-то, люди шарахаються, дізнавшись хто ми, – обережно сказав він. – Ніхто не стає в чергу, познайомитися з психами, які шастають по місту
в пошуках злочинців-втікачів, і лізуть на Дно, щоб повідривати голови черговим знахабнілим поріддям Пекла. Тому ми не часто афішуємо свою приналежність до Ліги і намагаємося бути простішими, щоб, такби мовити, злитися з натовпом.
Естель стиснула губи, витримуючи паузу. Зараз вона страшенно нагадувала змію, готову накинутися на надмірно різкого мисливця і вжалити смертельним кусом.
– Знаєш, Патрік, у твоєму блюзнірстві, як і у тобі, є щось особливо миле, – нарешті сказала вона. – Щось, що досі не дозволяє мені зачинити тебе у карцері. Чи ще краще, стерти пам’ять і виставити на всі чотири сторони.
– Я хочу бачити ваші компаси, – втрутився Бестибаль, якому вочевидь набридло дивитися цю виставу.
– Розумієте… Так склалося, що ми… – забелькотіла Софі, намагаючись знайти виправдання.
– Досить! – гаркнув Мортем. Від несподіванки мисливиця аж підстрибнула. – Вам платять не за те, щоб ви відсиджувалися у клубах. Зарубайте собі на носі – напартачите ще раз – і за мною не забариться. Згадуватимете карцер, як райський куток. Я зрозуміло пояснив? – відкарбувавши кожне слово, Мортем запитально звів брову в очікуванні відповіді. Патрік і Софі тільки ствердно кивнули.
Він глянув на Бестибаля і той виклав на стіл два невеликих круглих предмета. Компаси мисливців нагадували кишенькові годинники, але тільки з першого погляду. На найбільшому циферблаті було розміщено три диски менших розмірів, розписані числами і дивними символами, що являли собою кодову систему Ліги. Зигзагоподібні стрілки час від часу хаотично пересувалися, що свідчило про пропущений сигнал.
– Що? Ви копирсалися у моїх речах? – обурився Патрік. Він схопив свій компас, і той голосно завібрував у його долоні. – А як же право на приватне життя?
– У вас його немає, – відрізала Естель. – А тепер про головне: Альфа вже рік функціонує в неповному складі. З поваги до Гаррі, ми довго закривали на це очі. Але, зважаючи на ті обставини, які змусили нас зібратися тут, змушена повідомити, що в найближчі дні до вас приєднається новий напарник.
Патрік ледь помітно здригнувся і зблід. Софі з сумом поглянула на нього. Це була його болюча тема, а зараз, тут зібралася далеко не найкраща компанія для її обговорення.
– Що за обставини? – запитала вона.
– Завтра опівдні Альфа і Бета зустрінуться з міністром та загоном його найкращих ловців, – ігноруючи запитання, провадила далі Естель, – Він особисто хоче ввести вас в курс справ, ознайомити із завданням та планом подальших дій.
Зустріч з міністром не віщувала нічого доброго. Ні для кого не було таємницею, що Теодор Еванс, як, втім і його попередники, боявся і водночас ненавидів Лігу. Він терпів існування даної організації виключно з меркантильних поглядів. Ловці міністерства патрулювали вулиці і займалися звичайним злочинами, де не фігурувало нічого надприродного, а вся робота, пов'язана з потойбічним була в компетенції Ліги.
Ловці та мисливці були двома сторонами однієї медалі Порядку: одна офіційна і відкрита, інша тіньова. А, як відомо, тіней прийнято боятися, адже вони відображають істинну сутність речей. Така політика.
Не дивно, що завбачивши головорізів, мешканці міста обходили їх десятими дорогами, а жовта преса залюбки перемивала їм кісточки, виставляючи у вкрай паскудному світлі.
– Тоді я не розумію, – Патрік звузив очі. – Якщо зустріч завтра, навіщо ви викликали нас сьогодні? Бета теж отримали сигнал, тоді чому тут тільки ми?
Губи Естель розтягнулися у кривій посмішці:
– Справи Бети не повинні хвилювати тебе. А для вас є завдання, яке потрібно виконати до зустрічі з міністром.
Бестибаль дістав з папки знімок і простягнув його Софі. На фотографії був зображений незнайомий чоловік років тридцяти, з довгим вогняним волоссям, заплетеним у товсту косу. На ньому був одягнений дивний сюртук кольору переспілої сливи, розшитий золотими нитками.
– Це Томас Джоел, – сказав Бестибаль, – ловець під прикриттям. Зараз працює на Дні. Ваше завдання – знайти його і принести пакунок, який він передасть.
Патрік тихо розсміявся:
– Ловця відправили на Дно! О, небеса, та він, мабуть, верещав, як дівчинка.
– Але ж Дно наша територія, – Софі передала фотокартку товаришу. – Ловці не підготовані до зустрічі з тамтешніми мешканцями, і навряд чи знають хоча б основні правила спілкування з ними.
Бестибаль кивнув:
– Ти права. Але міністр воліє все робити по-своєму, що в кінцевому рахунку все одно приводить його до нас. Горбатого лише могила виправить.
– Отже, орієнтовне місце перебування Томаса – площа Шенум, неподалік блошиного ринку, – продовжив Мортем, – важливо не наробити шуму і не привертати до себе зайвої уваги. Тинятися там з мечами в руках не вийде, тому зупиніть вибір на чомусь меншого розміру. Чекаю вас завтра рівно о десятій ранку, у своєму кабінеті. А зараз – забирайтесь і приведіть себе в порядок!
Софі підвелася.
– А що має бути у пакунку?
– Скринька з подвійним дном, – відповів Бестибаль. – Томас залишить там медальйон. Його обов’язково потрібно принести і передати міністру. В ньому інформація, яку ловець зібрав за час роботи під прикриттям. Доставте його цілим і неушкодженим. Є запитання?
У залі запанувала тиша. Питань не було.
* * *
Софі проспала майже увесь день. Прокинувшись, вона пішла у ванну і провела під душем майже цілу годину. Зупинившись перед дзеркалом, мисливиця взялася розглядати барвистий синець в районі ребер – результат зіткнення з дівицею в клубі. Повертівшись ще трохи, дівчина кинула погляд на годинник, що висів у коридорі. Стрілки показували без чверті десяту. Зітхнувши, Софі попрямувала в кімнату. Їй варто поквапитися – через п'ятнадцять хвилин Патрік чекатиме її біля під'їзду. Спускатися на Дно краще всього вночі, принаймні, це не викличе підозри у місцевих
Відчинивши дверцята громіздкої шафи, вона зупинила погляд на відображенні у внутрішньому дзеркалі: нічого особливого, нічого нового. Значно вища ровесниць, Софі виглядала довготелесою і худорлявою. Мало хто міг повірити, дивлячись на неї, що вони на пару з Патріком часто наїдалися досхочу різноманітними солодощами.
Зібравши довге світле волосся у хвіст, вона натягнула джинси, тонкий светр і шкіряну куртку. Мисливці не в числі улюбленців публіки, яка ошивається на Дні, і з’являтися там в службовій уніформі воліли тільки мисливці з команди Гамма, які позмінно патрулювали територію.
На столику в коридорі нещадно залементував телефон. Софі не хотіла відповідати. Наспівуючи уїдливу мелодію з реклами котячого корму, вона закріпила компас вище ліктя, запхнувши пару кинджалів за пояс, і, взувшись, поспішила покинути квартиру. Хто б це зараз не був, він зачекає до завтра, а ще краще до числа так ніколинадцятого.