Стомленням називають тимчасове зниження працездатності клітини, органа чи цілого організму, яке настає внаслідок їхньої роботи і зникає після відпочинку
Стомлення ізольованих скелетних м'язів, яке виявляється поступовим зменшенням і припиненням скорочень, виникає внаслідок накопичення у м'язах (всередині волокон і в міжклітинному просторі) певних продуктів обміну речовин, переважно молочної (лактату), а також фосфатної кислот. Ці речовини порушують функцію м'язових і нервових структур, насамперед нервово-м'язову передачу. У свою чергу, накопичення лактату зумовлюється нестачею кисню. Що стосується енергетичних ресурсів м'яза (глікогену для синтезу АТФ і креатинфосфату), то вони з таких умовах під час розвитку стомлення не вичерпуються.
В організмі стомлення рухового апарату розвивається складніше і залежить від багатьох чинників. Справа в тому, що м'яз отримує з кров'ю поживні речовини і звільняється від продуктів обміну речовин. Крім того, в цілому організмі стомлення залежить також від тих процесів, що розвиваються в нервовій системі, яка керує руховою діяльністю. Вважають, що в природних умовах стомлення розвивається передусім внаслідок стомлення структур ЦНС, оскільки пряма стимуляція стомленого м'яза викликає нормальний скоротливий ефект.
І. М. Сєченов (1903) довів, що відновлення працездатності стомлених м'язів руки людини після тривалої роботи прискорюється, якщо в період її відпочинку здійснювати роботу другою рукою. На відміну від звичайного (бездіяльного) відпочинку такий відпочинок називають активним (феномен Сєченова). Це ще раз підтверджує, що стомлення розвивається насамперед у нервових центрах.
Досить переконливим доказом значення нервових центрів у розвитку стомлення можуть бути досліди з навіюванням. Так, перебуваючи у гіпнотичному стані, піддослідний може тривалий час піднімати важку гирю, якщо йому навіяти, що у нього в руці легкий кошик. І навпаки, при навіюванні піддослідному, що йому дали важку гирю, стомлення швидко розвивається при підніманні легкого кошика. При цьому зміни частоти скорочень серця і дихання та газообміну відповідають не реальній роботі, яку здійснює піддослідний, а тій, яка йому навіяна.
Під час напруженої м'язової роботи, через 3-5 хв після її початку, часто настають особливі стани:
- "мертвої точки" і
- "другого дихання".
"Мертва точка" — це стан тимчасового зниження працездатності людини, а "друге дихання" — це стан, що настає після її подолання, з суб'єктивним відчуттям полегшення під час виконання роботи.
У стані "мертвої точки" стрімко зростає споживання кисню і виділення вуглекислого газу, прискорюється, стає більш поверхневим і уривчастим дихання, порушується координація рухів, знижується інтенсивність роботи, підвищуються витрати енергії, знижується ККД. "Мертва точка" настає внаслідок тимчасового порушення на рівні ЦНС узгодженості у функції рухового апарату і внутрішніх органів. Стан "мертвої точки" переборюється завдяки значному вольовому зусиллю. При виході з "мертвої точки" знижується гальмівний процес у мозку, відновлюється нормальний баланс нервових процесів, зміцнюється рухова домінанта, відновлюється коригувальна здатність кори головного мозку.
Під час "другого дихання" різко підвищується потовиділення, поліпшуються кровопостачання м'язів і периферична циркуляція крові, у м'язах зростає швидкість біохімічних процесів, яка забезпечує їх кращу працездатність.
6) Фізіологія та властивості гладких м’язів.
Автоматія.