Соціально-економічна основа соціополітичних поділів

Соціально-економічний або класовий поділ вперше детально охарактеризували К.Маркс та Ф.Енгельс. Пізніше класовий підхід отримав подальший розвиток у комуністичній і соціалістичній літературі. Протягом значного періоду у колишньому Радянському Союзі та залежних від нього “соціалістичних країнах” оцінка будь-яких соціополітичних явищ обов’язково вимагала застосування класового підходу. Обґрунтованість зв’язку між соціально-економічним положенням класів і позицією відповідної політичної/них партії/ій, які обстоювали інтереси власне цього класу, у ХІХ та першій половині ХХ ст. визнавали вчені багатьох країн світу. Сьогодні поняття класу продовжує виконувати методологічну роль у суспільствознавстві, хоча суттєво відрізняється від класичного трактування поняття “клас” зробленого В.Леніним. Він під класами розумів великі групи людей, які відрізняються між собою за місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за відношенням, у переважній більшості випадків закріпленим та оформленим у законах, до засобів виробництва, за роллю у суспільній організації праці, відповідно за способом отримання та розміром тієї частки суспільного багатства, якою вони розпоряджаються [28, 15].

Сучасний англійський дослідник Р.Роуз це поняттятрактує так: “Термін клас може належати і до професійного статусу, та слугувати коротким означенням сукупності таких факторів, як дохід, освіта, рід занять і спосіб життя. В Англії професійна діяльність найбільш вживаний показник приналежності до того або іншого класу. Люди, зайняті фізичною працею, належать до робітничого класу, люди розумової праці – до середнього”[29, 334-335]. Подібний підхід щодо розуміння головної відмінності між сучасним робітничим і середнім класами властивий також М.Гамільтону та М.Хершовіч. Вони зазначили, що ця відмінність добре корелюється з іншими відмінностями: рівень доходів, тривалість робочого тижня, умови праці, гарантії праці, пенсії, виплати у разі хвороби, тривалість оплачуваної відпустки тощо [30, 118-119]. На збереження важливості класового чинника і значну його впливовість на результати виборів звертають увагу К.Андерсон [31, 351], П.Ньюбірт та В.Ульті [32]. Актуальність соціополітичного поділу на підставі класової моделі голосування досліджував також Д.Віклієм [33].

Отже, поняття “клас” використовують сьогодні здебільшого для означення груп населення, які мають однаковий професійний статус. Саме професійна діяльність зумовлює низку подібностей/відмінностей між індивідами, які належать до спільної професійної групи. Ми розглядаємо соціально-економічну основу групового поділу на підставі професійного статусу індивідів. Тому вивчаємо положення, зміни в основних характеристиках соціально-економічних груп зайнятого населення в сфері промисловості, сервісу та сільського і лісового господарств і наступний їхній зв’язок з політичними партіями.

Таблиця 1

Динаміка змін структури зайнятого населення у державах Західної Європи [34; 35]

Як бачимо, суттєві зміни відбулися в кожній з трьох виділених груп протягом визначеного періоду. Соціальна група людей зайнятих у промисловості зменшилась з 35,3 % до 24,3 % і займає другу позицію серед зайнятого населення країн Західної Європи. Варто зазначити, що відмінності в цій групі протягом 60-их – 70-их років були не досить відчутними. Саме на цей період припадав стан “замороженості” партійної системи європейських країн. Після 1980 року зміни почали наростати значно швидше. Простежується також певна відмінність регіонального плану, оскільки кількісні показники частки зайнятого населення в промисловості в країнах Північної Європи трохи нижчі, ніж у південних країнах. Cьогодні до зайнятих в промисловості належать працюючі на виробництві, будівництві та гірництві. Треба зазначити, що одночасно зі скороченням абсолютної частки зайнятого населення у сфері промисловості відбуваються й якісні зміни, які полягають у зростанні рівня освіти людей зайнятих у цій сфері, відповідно праця стає більш високотехнологічною, що зумовлює високий рівень продуктивності та зростання рівня життя. Об’єктивні економічні зміни в країнах Західної Європи і зростання рівня життя населення європейських країн дало змогу зняти з порядку денного низку традиційних “матеріальних” питань, які хвилювали працівників сфери промисловості протягом ХІХ – першої половини ХХ ст.: тривалість робочого дня та тижня, рівень оплати, кількість вихідних, соціальний захист за умов втрати праці, пенсійний вік тощо. За широким спектром характеристик – характер праці, умови праці, рівень доходів і соціальний захист, спосіб і рівень життя працівників промисловості з кінця ХХ ст. мало чим відрізняється від представників середнього класу. Внаслідок цього поняття “соціально-економічна складова” детальніше відображає суть соціальної основи соціополітичного поділу, ніж термін “класова”.

На сьогодні сфера сервісу в усіх розвинених державах домінує. Вона охоплює багато складових напрямів. Структура сфери сервісу складається з: персонального сервісу (готельний і ресторанний бізнес), гуртової та роздрібної торгівлі, освіти, поліції, пошти та органів державного управління та місцевого самоврядування, фінансів, страхової справи та роботи з нерухомістю, комунікації, транспорту та комунального обслуговування.[4] Кількість зайнятих у сфері сервісу європейських країн за визначений період зазнала найбільших змін. У кількісному вимірі частка зайнятих у цій сфері зросла з 35,3 % у 1960 р. до 71,3 % у 2006 р. Подібно до групи зайнятих у сфері промисловості у цій сфері простежується також певна регіональна відмінність, коли в країнах Північної Європи показник зайнятих у сфері сервісу є відносно вищим ніж у південних країнах.

Соціальна група працюючих у сільському господарстві охоплює зайнятих саме в аграрному виробництві, лісовому господарстві та тих, що є рибалками. На 1960 р. ця група була досить потужною і становила майже 24% зайнятого населення країн Європи. Сьогодні частка цієї групи зменшилась в середньому до 4 %, відрізняючись між країнами. Дещо більшою є частка зайнятих в аграрному секторі в країнах Південної Європи, що пов’язано з багатьма причинами – від сприятливих умов для виробництва широкого спектра сільскогосподарської продукції до більшої ролі традиційного виробництва в економіці цих країн.

Стан та еволюція змін кількісних параметрів зайнятого населення не є самодостатньою характеристикою для політичного життя будь-якої країни. Позиція соціальної групи/ індивідів, з яких складається ця група, зумовлюється дією багатьох чинників. Одним з них є сприйняття громадянином своєї позиції, положення власної професійної групи, цілого суспільства в системі координат суспільної рівності/нерівності. Для характеристики рівня суспільної нерівності в західній політичній науці традиційно використовують індекс Джіні ( Gini) – статистичний показник, який виявляє рівень розшарування населення країни на підставі рівня річного доходу. Індекс вимірюють у відсотках і обчислюють від “0” до “100”. Коли “0” означає, що річний дохід поділений абсолютно рівно між мешканцями країни, “100” означає, що весь річний продукт країни сконцентровано «в руках» однієї особи. Відповідно для нас важливо простежити чи відбулися зміни в рівні суспільної нерівності одночасно з помітними змінами в соціально-груповій структурі суспільства.

Таблиця 2

Характеристика рівня суспільної нерівності країн Західної Європи на підставі індексу Джіні[5]

Таблиця 3

Електоральна підтримка соціал-демократичних партій та їхня участь у політичному житті ( 1945 – 2005) [38, 64-65]

Як бачимо, рівень підтримки соціал-демократичних партій у повоєнний період є одним з найвищих щодо інших політичних партій. Ці партії протягом зазначеного періоду брали участь більше ніж у половині всіх урядів, які було створено. Це стосувалося Швейцарії, Австрії та Швеції, найменше – Франції та Ірландії. Жодні регіональні чинники в цьому випадку не простежуються, рівень підтримки та входження до складу урядів був зумовлений конкретно-історичною специфікою кожної окремої країни.

Для дослідження дієвості соціополітичного поділу, тобто з’ясування наявності зв’язку між приналежністю до певної соціальної групи і відповідним типом політичної партії, який розглядається лише у право-лівому спектрі, використовують індекс Алфорда (indeks Alforda). Його обчислюють, визначаючи різницю між відсотком голосів, відданих робітничим класом за “ліві” партії, та відсотком голосів середнього класу, відданих за “лівих”. До “лівих” під час обчислення цього індексу зараховують партії соціал-демократичного спрямування та решту партій, які у партійному спектрі займають ще лівішу позицію. Шкала індексу Алфорда коливається у проміжку від – 100 (відсутність класової орієнтації у виборчих рішеннях) до + 100 (абсолютний класовий спосіб голосування).

Таблиця 4

Показники індексу класового голосування (Алфорда)

для держав Західної Європи [39, 71-72]

* Обчислив автор.

Якщо подивимося на дані середнього показника, то загальною тенденцією для європейських країн є зменшення величини індексу. Щодо виділених чотирьох часових проміжків зменшення середнього показника становить більше ніж в два рази. Це свідчить про поступове послаблення значення соціоекономічної підстави соціополітичних поділів уцілому для всіх аналізованих країн. Дані таблиці свідчать, що існують певні відмінності регіонального плану. Найменші показники індексу в 90-их роках були властиві країнам Південної та Центральної Європи, водночас найвищі показники були характерні для країн Північної Європи та Сполученого Королівства.

Зіставляючи результати подані в табл. 1,3 та 4 можемо констатувати, що попри зменшення абсолютної частки робітничого класу ( працівників, зайнятих в сфері промисловості), зниження показників індексу класового голосування, рівень підтримки соціал-демократичних партій, як партій лівого спрямування, залишається стабільним. Це дає нам підстави вважати, що в частці підтримки зазначеної родини політичних партій поряд з традиційною групою робітників є й інші соціальні групи, а їхня роль з часом поступово зростає.

Розглянемо як голосували різні класи згідно з інтерпретацією Р.Роуза за політичні партії Сполученого Королівства у 1997 р.

Таблиця5

Соціальні відмінності та голосування на виборах 1997 р.[40, 336]

(відсоток виборців)

Лейбористська партія Сполученого Королівства вважається класичною партією робітничого класу (“лівою”), відповідно Консервативна – партією заможних верств населення, або за марксистською термінологією – партією буржуазії (“правою”). Як видно з табл. 5, вже у позиції різних категорій середнього класу щодо партій лівого спрямування простежуються певні відмінності. Частка підтримки Лейбористської партії зменшується серед представників середнього класу залежно від рівня доходів, рівня життя та суспільного статусу. Особливо наочно простежується зв’язок робітників з “лівою” партією. Зокрема 50 % кваліфікованих робітників і ще більша частка некваліфікованих віддають свої голоси за “ліву” партію. Тобто, зв’язок між робітничим класом і партією лівого спрямування, яка представляє переважно його інтереси, наявний у Сполученому Королівстві, що дає підстави говорити про дієвість економічної основи соціополітичного поділу у цій країні. Частка середнього класу у підтримці Лейбористської партії, як лівої, є досить значною.

Найважливішим положенням марксистсько-ленінської ідеології було твердження про те, що найповніше інтереси робітничого класу представляють комуністичні партії. Розглянемо рівень їхньої підтримки на парламентських виборах.

Таблиця 6

Електоральна підтримка комуністичних партій на парламентських виборах[6]

*Зростання показника електоральної підтримки партії комуністичного спрямування у Німеччині у 1990-99 роках пов’язано з об’єднавчими процесами. Якщо у ФРН до об’єднання підтримка комуністичної партії майже не простежувувалась, то у східній частині Німеччини (колишній НДР), з огляду на різні причини, така підтримка була. Партія демократичного соціалізму до грудня 1989 р. діяла на території НДР під назвою Соціалістична єдина партія Німеччини і була правлячою, після об’єднання вона стала загальнонаціональною, змінила свою назву на зазначену і продовжує діяти у східних землях. На останніх парламентських виборах 2005 р. партія йшла вже під новою назвою “Ліва партія. ПДС” і кваліфікувала себе як соціалістична партія.

Як видно з табл. 6, у п’яти країнах Європи після падіння Берлінської стіни комуністичні партії перестали отримувати підтримку виборців на парламентських виборах, тобто вони або зійшли на маргінес, або припинили взагалі своє існування. У решті країн ці партії пережили процеси трансформації. Загальним щодо більшості країн, де вони діють, є відчутне зменшення їхньої підтримки виборцями. На сьогодні “суперечка” між соціал-демократичними та комуністичними партіями вирішилася однозначно на користь соціал-демократичних і саме вони уособлюють “ліву” позицію у партійному спектрі країн Західної Європи. Варто зазначити, що відбуваються відчутні зміни і в самих соціал-демократичних партіях. Починаючи від прийнятого у 1951 р. на І конгресі Соціалістичного Інтернаціоналу документу щодо цілей та завдань демократичного соціалізму і до підготовленої Т.Блером тв Г.Шредером декларації “Європа: Третя Дорога – Новий Центр”, яка вийшла у червні 1999 р. напередодні виборів до Європарламенту, у ній простежується тенденція переміщення соціал-демократичних партій з лівої позиції в напрямі ліво-центристської. Зміни, які відбуваються, змушують партії цієї родини звертатися за підтримкою не лише до однієї, конкретної суспільної групи, а до широких верств населення.

Отже, сьогодні простежується зв’язок між громадянами зайнятими в сфері промисловості ( робітничий клас) та підтримкою партій лівого спрямування в усіх зазначених європейських країнах. Це дає нам підстави говорити про дієвість соціополітичного поділу на соціально-економічній основі. На нашу думку, відповідний вплив на актуальність цього поділу має збереження рівня суспільної нерівності ( індекс Джіні) щодо європейських країн. В такому випадку варто також зіслатися на результати дослідження А.Морено, який верифіковував стан традиційних і постсучасних соціополітичних поділів щодо 19 розвинених країн світу на кінець минулого ХХ ст. Він дійшов висновку, що “...економічна ліво-права матеріалістична орієнтація виступає і надалі домінуючою формою соціополітичних поділів в найбільш розвинених державах” [ 42, 28].

Оскільки загальною тенденцією є поступове зменшення актуальності цього поділу, яке відбувається одночасно зі змінами в характеристиках соціальної групи професійно зайнятих в сфері промисловості та в головних характеристиках партій лівого спрямування, постає питання, які перспективи має цей вид поділу у майбутньому. З.Хармел та К.Джанда виділили чинники, які, на їхню думку, зумовлюватимуть актуальність класового соціополітичного поділу, пов’язуючи їх із перманентною актуальністю для сучасних суспільств відповідей на дихотомні питання:

· державна або приватна власність на засоби виробництва;

· сильна або слабка роль держави (уряду) в економічному плануванні;

· підтримка або опозиційне ставлення до редистрибуції доходів багатих на користь бідних;

· схвалення або прагнення обмеження соціальних програм з боку держави [ 43, 33-35].

А.Лейпхарт, досліджуючи важливість соціально-економічних чинників, звернув увагу не лише на соціально-економічну зумовленість політичної діяльності, а й наголосив на наявності політичної залежності соціо-економічних відмінностей, зазначивши, що політичні дії здатні “...збільшувати випуклість соціально-економічного протистояння.” [44, 131] Він також зазначив, що: “Важливість політичного впливу на економічну політику і діяльність ...показує важливу різницю між соціально-економічною політикою, яку проводять лівоорієнтовані та правоорієнтовані уряди. “Ліві” уряди систематично у своїй діяльності прагнуть збільшити зростання публічного сектора економіки, мають більший державний бюджет, більшою мірою проводять політику спрямовану на вирівнювання доходів населення, докладають більших зусиль до зменшення безробіття, акцентують на суспільній освіті, охороні здоров’я та наданні соціальної допомоги населенню порівняно з “правими” урядами” [45, 131-132]. Значення соціально-економічних чинників для політичного життя автор не пов’язує лише з робітничим класом, вважаючи, що це стосується всіх категорій найманих працівників.

Підтвердження тез А.Лейпхарта знаходимо у Я.Баджа та М.Лейвера, які провели грунтовне дослідження діяльності урядів восьми європейських країн. Головні питання – з’ясувати залежності спрямованості урядової політики від того, які партії з ліво-правого спектра становлять більшість в уряді. Наведемо висновок їхнього дослідження: “Під час проведення урядової політики, вираженої у термінах ліво-правої шкали, все таки є тенденція різниці щодо приєднання або неприєднання конкретних партій до цієї політики, цей підхід в одних країнах набагато сильніший, ніж в інших. Наприклад, у Норвегії, Данії, Люксембурзі та Швеції ця модель цілком очевидна. Уряди, до яких входить головна партія з лівого крила – проводять політику з лівим ухилом, порівняно з тими урядами, де такої партії немає. І навпаки, уряди з партіями правого спрямування проводять відповідно і політику з правим ухилом.” [ 46, 508]

Отож, ми можемо констатувати, що соціополітичний поділ на соціально-економічній (класовій) основі властивий усім без винятку країнам Західної Європи. Соціальна складова цього соціополітичного поділу– робітничий клас, а політична – партії лівого спрямування, які протистоять правим політичним партіям. Характер цього поділу зазнав суттєвих трансформацій, пов’язаних передусім із соціально-економічними змінами, які відбулись у європейських країнах. Важливою особливістю цього поділу є невпинне зменшення частки робітничого класу, але низка суспільних проблем, пов’язаних із становищем у західних суспільствах найманих працівників, буде ще досить довгий час сприяти актуалізації цього соціополітичного поділу. Наступна особливість цього поділу полягає у тому, що політичну складову після падіння Берлінської стіни представляють лише соціал-демократичні партії. Комуністичні партії у багатьох державах перестали отримувати підтримку виборців на парламентських виборах і зникли або зійшли на маргінес політичної сцени. У тих державах, де вони продовжують діяти, рівень їхньої підтримки не дає їм змоги впливати на політичне життя.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 4
• 567
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒