Етномовна основа соціополітичних поділів
Під етнічною або етнолінгвістичною групою Ж.-Е.Лейн та С.О.Ерссон розуміють: “...групу людей, які володіють спільною мовою, або мають спільну культуру, яка ґрунтується на мові” [47, 54]. Це поняття дуже близьке до поняття “національна меншина”, яке здебільшого трактується не як звичайна статистична соціальна група, а як політичний актор. Саме цю особливість категорії “етнічна меншина” досліджував Р.Браубер, який виділив три елементи, які зазвичай їй властиві: “...1) публічне проголошення власної приналежності до певного етнокультурного народу, який є іншим від політично або кількісно домінуючого народу в етнокультурному розумінні; 2) висунення вимог визнання етнокультурної відмінності власного народу від держави; 3) визначення на основі цієї етнокультурної характеристики певних загальних, культурних або політичних прав” [48, 77]. Оскільки “національна меншина” має власний особливий політичний контекст, який переважно розглядають у дихотомній конструкції: корінна нація – національна меншина, ми надалі використовуватимемо ширше поняття – “етнічна група”. Під ним розуміємо сукупність громадян певної країни, які мають спільні мовні, етнічні, культурні та інші ознаки, з допомогою яких вони відрізняються від решти населення країни/інших етнічних груп та є свідомими своєї окремішності, відповідно власної ідентичності. В системі індикаторів етнічної групи, на наш погляд, визначальним є мова, власне на ній ґрунтується національна культура, вона визначально зумовлює специфіку національних традицій та звичаїв. Ми використовуємо термін етномовна група. Таке поняття нам допоможе не звертатися до пошуку однієї корінної нації, як наприклад у випадку Бельгії і Швейцарії, а розглядати всі етномовні спільноти як етнічні групи. Досить часто етномовні групи сконцентровані і проживають у межах певного/окремого регіону, відповідно етномовні особливості в цьому випадку посилюються, інтегруються з територіальними, досить часто й іншими характеристиками, створюючи складний конгломерат групових особливостей. Однак регіональні особливості не завжди автоматично свідчать про присутність етномовних відмінностей. Прикладом може слугувати особливий регіон в Італії – Паданія, або Баварія в ФРН, де населення має багато особливостей, проте не використовує національну мову, хіба можна говорити про наявність у мешканців зазначених регіонів особливих діалектів. Ці та інші регіони ми розглядаємо як різновид регіональних поділів. В цьому підрозділі аналізуємо групи, в основу яких покладено етномовні та етнічні відмінності. В першому випадку соціальна група буде характеризуватися одночасно етнічними та мовними відмінностями щодо інших етномовних груп. В другому випадку –розглядатимемо групи, які будуть мати етнічні відмінності, але не будуть передбачати відмінностей у мові (ірландці та англійці в Сполученому Королівстві).
Суспільство в етнічному плані може бути гомогенно-однорідним, тобто населення переважно буде належати до однієї етнічної групи і розмовляти однією мовою, або гетерогенним, коли поділятиметься на дві або більше етнолінгвістичні групи. На думку А.Лейпхарта, гомогенним треба вважати суспільство, в якому 80% і більше населення використовують/розмовляють однією мовою [49, 42]. Визначаючи рівень етнічної гомогенності, переважно використовують два підходи. Перший – передбачає обчислення статистичних даних щодо відсотків представників інших від корінної нації етномовних груп у загальному складі населення. Другий підхід запропонували Ж.-Е. Лейн та С.О. Ерссон, розробивши “індекс етномовної фрагментації”. Він вимірюється від “0” до “1”, коли “0” означає, що суспільство гомогенне в етномовному плані і відповідно “1” означає, що суспільство гетерогенне в етномовному плані [50, 76]. Розглянемо показники індексів етномовної фрагментації.
Таблиця 7