Методологічні принципи психолого-педагогічного дослідження
Як зазначалось вище, методологія є не що інше, як застосування загальних принципів, теорій під час вирішення дослідницьких завдань, проблем конкретної науки. При цьому зауважимо, що ступінь спільності самих принципів різна. Можна говорити тільки щодо найбільш загальних принципів, законів і категорій. Усі вони мають філософський характер, і в цьому випадку діалектика виступає як загальна методологія наукового пізнання.
Розглянемо основні методологічні принципи психолого-педагогічного дослідження.
Значну роль в успішному здійсненні психолого-педагогічних досліджень відіграє принципєдності теорії та практики. Практика – критерій істинності того чи того теоретичного положення. Теорія, що не спирається на практику, виявляється умоглядною. Теорія покликана висвітити шлях практиці. Практика, що не спрямовується науковою теорією, вирізняється стихійністю, відсутністю цілеспрямованості, є малоефективною. Тому під час організації психолого-педагогічних досліджень дуже важливо виходити не тільки з досягнень психолого-педагогічної теорії, але й з розвитку практики. Без глибокого й всебічного наукового аналізу практичної діяльності майбутніх фахівців неможливо намітити ефективні шляхи вдосконалення освітнього процесу у вищих навчальних закладах. Будь-яке психолого-педагогічне дослідження – не самоціль. Воно повинне відбивати передову практику, перевірятися нею та сприяти успішному розв'язанню навчальних і виховних завдань, формуванню всебічно й гармонійно розвинених професіоналів.
Іншим методологічним принципом є конкретно-історичний підхід до досліджуваної проблеми, але він неможливий без творчості. Цього вимагає весь дух діалектики. Досвід переконує, що не можна глибоко досліджувати ту чи ту психолого-педагогічну проблему, дотримуючись вироблених шаблонів і не намагаючись творчо перетворити їх. Якщо дослідник прагне по-справжньому допомогти педагогічній практиці, що бурхливо розбудовується, він повинен по-новому вирішувати проблеми, що виникають.
У процесі дослідження варто шукати своє аргументоване пояснення новим фактам, явищам, доповнювати й уточнювати думки, що вже склалися, бути сміливим у своїх припущеннях. Однак ця сміливість повинна сполучатися з науковою обґрунтованістю та передбачливістю, бо психолого-педагогічні дослідження пов'язані з живими людьми, а кожне спілкування з людиною повинне її духовно збагачувати. Творчість невіддільна від конкретно-історичного підходу до оцінки психолого-педагогічних явищ: те, що на певному історичному етапі вважають прогресивним, в інших умовах може бути реакційним. Інакше кажучи, не можна оцінювати психолого-педагогічні теорії минулого з позицій сучасності.
Творчий підхід до розв'язання досліджуваної проблеми тісно пов'язаний із принципом об'єктивності розгляду психолого-педагогічних явищ самих по собі. Мистецтво дослідника полягає в тому, щоб знайти шляхи й засоби проникнення в суть феномена, не вкладаючи при цьому нічого зовнішнього, суб'єктивного.
Під час вивчення особистості й груп людей об'єктивність способів впливу на них стає одним із наріжних каменів сучасних психології та педагогіки. Методологічною основою конкретної реалізації принципу об'єктивності в процесі дослідження особистості слугують практичні дії людей, що репрезентують соціальні факти.
Успіх психолого-педагогічного дослідження багато в чому залежить від реалізації принципу всебічності вивчення психолого-педагогічних процесів і явищ. Будь-який педагогічний феномен пов'язаний із багатьма іншими явищами і його ізольоване, однобічне вивчення неминуче призводить до перекрученого, помилкового висновку. Наприклад, освітній процес у ВНЗ складний, динамічний і нерозривно пов'язаний з багатьма чинниками. Отже, його треба вивчати як певне явище, відносно відособлене від зовнішнього середовища й у той же час таке, що перебуває в тісному контакті з цим середовищем. Такий підхід дає можливість моделювати досліджувані явища й досліджувати їх у стані розвитку й у різних умовах. Він дозволяє здійснити багаторівневе й багатопланове вивчення того чи того психолого-педагогічного процесу, під час якого будується не одна, а низка моделей, що відбивають певне явище на різних рівнях і зрізах. При цьому можливий синтез цих моделей у новій цілісній узагальнювальній моделі й в остаточному підсумку – у цілісній теорії, що розкриває суть досліджуваної проблеми.
Методологічний принцип всебічності припускає комплексний підхіддо дослідження педагогічних процесів і явищ. Одна з найважливіших вимог комплексного підходу – установлення всіх взаємозв'язків досліджуваного явища, облік усіх зовнішніх впливів, що здійснюються на нього, усунення всіх випадкових чинників, що спотворюють картину досліджуваної проблеми. Інша його істотна вимога – використання під час дослідження різноманітних методів у їхніх різних комбінаціях. Досвід переконує, що не можна успішно досліджувати ту чи ту проблему за допомогою якогось одного універсального методу.
Комплексний підхід до дослідження в галузі психології й педагогіки припускає опір на досягнення інших наук, насамперед таких, як соціологія, філософія, культурологія та ін.
Методологічна роль розглянутих принципів, законів діалектики виявляється в конкретному психолого-педагогічному дослідженні, насамперед, через діалектичну логіку. У концентрованому виді вимоги діалектичної логіки, усіх розглянутих та інших принципів і категорій діалектики зводяться до того, щоб вивчати предмет дослідження всебічно, у його розвитку, застосовувати при цьому практику як критерій істини, враховуючи, що остання завжди конкретна. Такими є найбільш загальні методологічні вимоги до конкретного психолого-педагогічного дослідження.
На основі загальних принципів складаються й приватні принципові вимоги, які необхідно враховувати під час психолого-педагогічних досліджень: принцип детермінізму; єдності зовнішніх впливів і внутрішніх умов розвитку; активної діяльності; принцип розвитку та ін. У чому суть цих принципів?
Принцип детермінізму зобов'язує дослідника враховувати вплив різних чинників і причин на розвиток психолого-педагогічних явищ. У процесі дослідження особистості необхідно враховувати три підсистеми детермінації її поведінки: минуле, сьогодення й майбутнє, що об'єктивно відображаються цією підсистемою.
Минуле особистості відбивається в її життєвому шляху, біографії, а також в особистісних якостях і моральному вигляді. Вплив минулого, історії розвитку особистості на її поведінку носить опосередкований характер. Безпосередній вплив на поведінку, учинки виявляє свідомість, мотиви діяльності особистості. Внутрішні умови розвитку особистості поряд з діяльністю й спілкуванням є справжньою системою, що обумовлює її вдосконалювання. Крім цього, детермінантний вплив на особистість виявляють і зовнішні умови.
Велике значення для розвитку особистості мають цілі її діяльності, які найбільше спрямовані в майбутнє. У цьому розумінні можна говорити про майбутнє як підсистему детермінації розвитку особистості. При цьому усвідомлена мета як закон визначає спосіб, характер діяльності особистості й здійснює в силу цього істотний вплив на її розвиток.
Усі три підсистеми (минуле, сьогодення й майбутнє) взаємозалежні між собою й взаємообумовлюють одна одну.
У відповідності з принципом єдності зовнішніх впливів і внутрішніх умов пізнання внутрішнього змісту особистості відбувається в результаті оцінки її зовнішньої поведінки, справ і вчинків.
Зв'язок внутрішніх умов із зовнішніми опосередкований історією розвитку особистості. Так, С. Л. Рубінштейн писав: «Оскільки внутрішні умови, через які в кожний певний момент переломлюються зовнішні впливи на особистість, так само, формувалися залежно від попередніх зовнішніх взаємодій, положення щодо переломлення зовнішніх впливів через внутрішні умови означає, що психологічний ефект кожного зовнішнього (так само й педагогічного) впливу на особистість обумовлений історією її розвитку»1.
У міру суспільного розвитку людини усе складнішою стає її внутрішня природа й зростає питома вага внутрішніх умов розвитку щодо зовнішніх. Співвідношення внутрішнього й зовнішнього в розвитку
| 1Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологи / С.Л. Рубинштейн. – М., 1973. |
особистості змінюється як історично, так і на різних етапах життєвого шляху людини: чим більше вона розвинена, тим більше прогрес її особистості пов'язаний із актуалізацією внутрішніх чинників.
Принцип активної діяльності особистості акцентує увагу дослідника на тому, що не тільки довкілля формує особистість, але й особистість активно пізнає й перетворює довкілля. Цей принцип припускає розгляд усіх змін в особистості через призму її діяльності. Вплив діяльності на особистість величезний. Поза діяльністю немає людини, але сутність людини не вичерпується тільки діяльністю й не може бути зведена до неї й повністю з нею ототожнена. Психолого-педагогічні впливи на особистість повинні враховувати характер її діяльності, і нерідко найбільш ефективний вплив полягає в зміні, корекції тієї чи тієї діяльності людини.
Принцип розвитку диктує розгляд психолого-педагогічних явищ у постійній зміні, русі, у постійному вирішенні протиріч під впливом системи внутрішніх і зовнішніх детермінант. Принцип розвитку в психології та педагогіці розглядають зазвичай у двох аспектах: історичний розвиток особистості від її зародження до сучасного стану – філогенез, і розвиток особистості конкретної людини – онтогенез. Крім того, можливим й необхідним є розвиток різних компонентів особистості – спрямованості, характеру, інших особистісних якостей. Природно, що ефективність психолого-педагогічних впливів певним чином залежить від того, наскільки повно й точно враховано розвиток вихованця, на якого здійснюють вплив, наскільки точно враховується розвиток педагогічної системи.
Конкретна реалізація всіх цих принципів здійснюється відповідно до принципу особистісно-соціально-діяльнісного підходу. Цей принцип орієнтує дослідника на цілісне вивчення особистості в єдності основних соціальних чинників її розвитку – соціального середовища, виховання, діяльності особистості, її внутрішньої активності.
Принципи виступають безпосередньою методологією наукових психолого-педагогічних досліджень, визначаючи їх методику, вихідні теоретичні концепції, гіпотези.
Спираючись на розглянуті принципи, сформулюємо методологічні вимоги до проведення психолого-педагогічних досліджень:
v досліджувати процеси та явища такими, які вони є насправді, з усіма позитивами та негативами, успіхами й складнощами, без прикрашання; не описувати явища, а критично аналізувати їх;
v оперативно реагувати на нове в теорії та практиці психології й педагогіки;
v підсилювати практичну спрямованість, вагомість і добротність рекомендацій;
v забезпечувати надійність наукового прогнозу, бачення перспективи розвитку досліджуваного процесу, явища;
v дотримуватись суворої логіки думки, чистоти психологічного чи педагогічного експерименту.
Узагальнюючи це, можна визначити методологічні вимоги до результатів проведення психолого-педагогічного дослідження: об'єктивність, вірогідність, надійність і доказовість.