Етичні вимоги до проведення психолого-педагогічного дослідження
Ретроспектива розгляду поняття етика, показує, що її предметом є мораль та наука про неї, яка змінювалася впродовж століть. В античні часи етика – це вчення про доброчинність, уміння людини володіти собою та вміння спілкуватися з іншими.
Римський поет, Фланк Квінт Горацій, уважав, що етика – це вимогливість до себе. Перш ніж почнете писати, треба навчитися добре мислити.
У Середньовіччі етика обґрунтовувала критерії добра і зла, описувала моральні закони, установлювала норми.
Етика Нового часу визнавала самоцінність особистості, що поєднується із визнанням незалежності індивіда. У цей період у межах філософського знання етику виокремлюють як науку, теорію моралі. Коло теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із мораллю тієї чи тієї професії, визначало поняття професійна етика.
Французький письменник, Анатоль Франс, наголошував, що справжній вчений не може бути нескромним. Чим більше він зробив, тим ясніше бачить як багато ще залишилося роботи.
Принципи, якими керується вчений у своїй пізнавальній діяльності, поведінці в науковому колективі та в суспільстві загалом, вивчає етика науки.
У зв’язку з тим, що виникла велика кількість дисциплін інтегрованого характеру, виникають проблеми соціально-етичні, морально-гуманістичні.
Без морального вибору молодого вченого (якому з наукових напрямів надати перевагу, думки якого вченого обрати як провідні, із чим погодитись, а з чим посперечатись тощо), не існує етики науки. Закономірним є той факт, що молодий учений повинен усвідомлювати не лише власну зацікавленість в обраному напрямі свого дослідження, а й в ефективності вирішення обраної проблеми для науки.
У наукових дослідженнях ХХІ ст. усе більше уваги приділяють людині, яка в єдності соціальних та біологічних якостей стає об’єктом сфери пізнання. Виникає необхідність соціально-етичного урегулювання результатів науки на рівні самосвідомості дослідника, його моральної відповідальності.
Наукова діяльність – це завжди творчий процес, тому вона пов’язана із основними етичним категоріями, зокрема, істиною та гармонією. Наука, на думку російського філософа та літературознавця Д.І. Писарева, формує не спеціального дослідника, а людину, яка загартовує свій розум та керується ним у всіх випадках життя.
Імена великих вчених минулого, які вписано у велику книгу гуманістичної культури людства, були не лише геніями, а й гуманними, високоморальними, справжніми вченими. На думку Мішеля де Монтень, стародавні філософи були великі не тільки у своїй мудрості, а й у своєму житті.
Психолого-педагогічне дослідження – це завжди робота з людьми. Тому дослідник має бути етичним і коректним. Цілий комплекс особистісних якостей науковця (доброзичливість, терпіння, витримка тощо) є необхідним компонентом етики педагога-дослідника, його психолого-педагогічної культури. Утілення в освітній процес сумнівних, недостатньо продуманих рекомендацій породжує недовіру до наукових висновків, пропозицій, несе шкоду педагогіці та психології.
Дослідник, організовуючи пошукову діяльність, виконує дві основні функції: по-перше, систематизує, акумулює знання, накопичені людством; по-друге, пізнає нове, незвідане, що поповнює, збагачує науку. Ці функції залишаються за всіх часів, змінюється лише їх зміст у силу змін, що відбуваються в суспільному житті. Для реалізації названих функцій досліднику необхідно мати певні професійно важливі якості.
Так, на думку І.П. Павлова, дослідника відрізняють: наукова послідовність, міцність пізнання азів науки й прагнення йти від них до вершин людських знань; стриманість, терпіння, готовність і вміння виконувати чорнову роботу, терпляче накопичувати факти; наукова скромність, готовність віддати науці все життя.
Звичайно, у межах певних вимог формується індивідуальний стиль наукової діяльності. У кожного вченого структура найбільш важливих професійних якостей, що забезпечує успіх дослідження, індивідуальна.
Разом з тим важливого значення набуває громадянська відповідальність дослідника – бути не просто професіоналом-дослідником, але й патріотом своєї країни, який вирішує пріоритетні для неї наукові проблеми. Важлива якість дослідника – психолого-педагогічна спрямованість, що виявляється в постійному прагненні до досягнення основної мети – формування та розвитку особистості учнів, підвищенню якості їх виховання й навчання.
Виходячи зі сказаного, до професійно важливих якостей педагога-дослідника варто віднести: оптимізм – віру в можливість покращити стан справ, виробити оптимальні варіанти творчого розвитку вихованців та учнів; гуманізм, що припускає доброту, чуйність, сердечність до людей, що уникає злої іронії, образи й приниження людини; справедливість, урівноваженість, терпимість, стриманість, самовладання; уміння вести дослідницьку роботу чесно. Це, так само, припускає вимогливість дослідника до себе й до людей, тобто підпорядкування нормам моралі, сумлінне виконання свого професійного боргу. Істотне значення в дослідницькій роботі має товариськість і комунікабельність педагога-дослідника.
Усі названі професійно важливі особистісні якості визначають авторитет дослідника, в основі якого лежать: глибокі різнобічні спеціальні знання; володіння професійними педагогічними здібностями; загальна педагогічна культура; уміння спілкуватися з людьми; поведінка відповідно до норм професійної психолого-педагогічної етики.
Узагальнюючи основні професійно важливі якості особистості педагога-дослідника, правомірно представити їх у такому вигляді:
1. Загальні психолого-педагогічні якості: професійна психолого-педагогічна спрямованість; соціально й професійно вагомі властивості особистості (громадянськість, гуманізм, оптимізм, стабільний інтерес до науково-дослідної праці, справедливість і доброзичливість до людей, товариськість, вимогливість до себе й людей).
2. Професійніпсихолого-педагогічні якості: психолого-педагогічна, теоретична, методична й практична підготовленість; розвинені психолого-педагогічні здібності (комунікативні, перцептивні, проективні, сугестивні, емоційно-вольові, конструктивні, дидактичні, організаторські, пізнавальні, експресивно-мовні, креативні).
3. Індивідуальні професійні психолого-педагогічні якості: психолого-педагогічна спрямованість психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових); емпатія; розвиненість волі; рефлексія.
Отже, педагогічна майстерність дослідника виявляється в його професійних здібностях:
v інтелектуальних (розвиненість наукового психолого-педагогічного мислення), які визначають уміння: аналізувати й пояснювати досліджуване, відокремлювати істотне від несуттєвого; проводити психологічний і педагогічний експерименти; здійснювати науковий пошук у гностичному циклі «факти – модель – гіпотеза – наслідки – перевірка»; будувати на основі отриманих даних теоретичну модель, знаходити зв'язки між кількісними та якісними сторонами досліджуваного явища, формулювати правомірні висновки, встановлювати межі їх застосованості; розглядати процеси та явища у взаємозв'язку, розкривати їхню сутність і протиріччя; абстрагуватися, аналізувати й узагальнювати дослідницький матеріал; розвинена інтуїція, дар передбачення;
v перцептивних, які лежать в основі вміння проникати у внутрішній світ людини (незвичайна напруженість уваги, вразливість, сприйнятливість й под.);
v комунікативних, які дозволяють встановлювати правильні взаємини з учасниками процесу дослідження;
v конструктивні, що дають можливість передбачити хід, розвиток і результати освітнього процесу;
v сугестивних, націлених на отримання потрібного результату через емоційно-вольовий уплив, уплив силою слова, авторитет;
v емоційно-вольових, які дозволяють керувати своїм внутрішнім станом, почуттями, поведінкою;
v дидактичні, що виявляються в умінні викладати матеріал, тлумачити дослідницькі завдання доступно, цікаво, чітко, ясно, аргументовано;
v організаторські, що дозволяють організувати пізнавальну діяльність учнів, а також свою власну роботу педагога-дослідника (висока самоорганізація, більша працездатність);
v науково-пізнавальних, які дають можливість оперувати новою інформацією;
v креативних, що дозволяють творчо вирішувати психолого-педагогічні й дослідницькі завдання (відхилення від шаблону, оригінальність, ініціативність, задоволення не стільки від досягнення мети дослідження, скільки від самого його процесу, непереборне прагнення до творчої діяльності).
Такі основні професійно важливі особистісні якості педагога-дослідника, що визначають його як справжнього вченого, новатора.
Безумовно, інтелект, спеціальні психолого-педагогічні знання відіграють вирішальну роль у досягненні результатів наукової роботи. Проте багато чого залежить від рівня розвитку моральних якостей дослідника: його поважного ставлення до того, що вже зроблене з проблеми іншими, скромності, об'єктивності в оцінці особистого внеску в колективну роботу тощо.
Особиста організованість, зразковий зовнішній вигляд украй необхідні педагогові. У період дослідження він перебуває в центрі уваги людей, на нього спрямовуються сотні очей, мимоволі копіюючи, наслідуючи багато елементів його зовнішнього вигляду, поведінки. Важливо, щоб цей процес мав тільки позитивну спрямованість.
Успіх діяльності педагога-дослідника багато в чому залежить від стилю професійного спілкування, тобто індивідуально-типологічних особливостей його взаємодії з респондентами, і визначається комунікативними можливостями, творчою індивідуальністю, рівнем розвитку якостей особистості, що забезпечують контакт із людьми, дозволяють розкрити їх, отримати об'єктивні дані під час дослідження суб'єктивних явищ.
Зауважимо, що нелегко поєднувати високі дослідницькі якості із широким діапазоном товариськості. Сама наукова праця вимагає від людини постійних міркувань, самовіддачі. Якщо ж при цьому особистість повинна виявляти підвищену активність у спілкуванні з людьми, то це різко збільшує психічне навантаження, пред'являє винятково високі вимоги до педагога-дослідника.
Оптимальний рівень товариськості, що забезпечує максимальний успіх у науковій праці, завжди індивідуальний. В одних випадках перед початком дослідження потрібно пожартувати, щоб установити невимушений контакт із респондентами, в іншому – просто промовчати, у третьому – вам допоможе щира посмішка, у четвертому найбільший ефект дасть спілкування в межах взаємин «керівник – підлеглий» тощо.
Отже, психолого-педагогічне дослідження полягає не просто в обґрунтованому, але й у чудово реалізованому, на рівні мистецтва, спілкуванні з людьми, яке забезпечує продуктивність наукових пошуків. Сприяє цьому психолого-педагогічний такт дослідника, тобто його здатність розумно й уміло використовувати арсенал засобів упливу на особистість і взаємодіяти з нею. У досвідченого експериментатора ця здатність виявляється у виборі таких засобів, які допомагають регулювати взаємини з людьми, не порушують розумного підходу щодо вживання засобів і способів впливу на них.
У психолого-педагогічних дослідженнях може скластися ситуація, коли дослідник, навіть за наявності високих особистих інтелектуальних і моральних якостей, не досягає успіху в силу нерозвиненості в нього організаторських якостей, рівня товариськості. У результаті цього виникають бар'єри взаєморозуміння між людьми: естетичні, інтелектуальні, мотиваційні, емоційні тощо.
Наука – це безперервні дискусії, суперечки, пошук істини, боротьба думок і людей. Наукова коректність суперечки, доброзичливість є важливими умовами успіху наукового дослідження. Доброзичливість повинна виявлятися й у малому, і у великому. Сам факт початку наукового дослідження, концентрації наукових зусиль на тій чи тій актуальній науковій і практичній проблемі заслуговує всілякої підтримки й схвалення. Необхідно розуміти, наскільки важлива схвальна оцінка зробленого в науці – це окриляє людину, підвищує ефективність її наукової діяльності, викликає творче поривання.
Межа між принциповістю й доброзичливістю досить конкретна та зрима. Так, при рецензуванні, науковій оцінці роботи можна перерахувати виявлені недоліки, побачити слабкі місця, зафіксувати їх і довести до відома автора. Але набагато етичніше, принципово допомогти колезі усунути виявлені недоліки, підказати конкретні шляхи, засоби подолання складнощів, погрішностей.
Американська асоціація психологів рекомендує під час проведення експериментальної роботи в психолого-педагогічному дослідженні дотримуватися таких етичних принципів:
1. Під час організації експериментальної роботи дослідник несе персональну відповідальність за складання точного оцінювання його етичної прийнятності, спираючись на принципи дослідження.
2. Дослідник несе відповідальність за встановлення та підтримку прийнятної етики дослідження. Також він несе відповідальність за етичне поводження колег, асистентів, студентів та інших службовців із досліджуваними.
3. Дослідник повинен інформувати досліджуваних щодо всіх сторін експерименту, які можуть вплинути на бажання брати в ньому участь, а також відповідати на всі питання щодо інших подробиць дослідження.
4. Чесність і відкритість – це важливі риси стосунків між дослідником та досліджуваним.
5. Етика дослідження потребує, щоб дослідник ставився з повагою до права досліджуваного скоротити чи припинити свою участь у процесі досліджень у будь-який час.
6. Етично прийнятне дослідження починається зі встановлення чіткого та справедливого погодження між дослідником та учасником експерименту, яке роз’яснює відповідальність сторін. Дослідник повинен обов’язково дотримуватися всіх домовленостей, які вміщено до цього погодження.
7. За правилами наукової етики, дослідник захищає всіх досліджуваних від фізичного та душевного дискомфорту, шкоди чи небезпеки. Якщо існує ризик таких наслідків, то дослідник зобов’язаний повідомити про це досліджуваного, досягнути згоди до початку роботи та забезпечити всі можливі заходи для мінімізації шкоди.
8. Етика дослідника потребує, щоб після збору даних він забезпечив учасникам повне роз’яснення суті експерименту й усунув будь-які непорозуміння. Якщо наукові чи людські цінності виправдовують затримку чи приховування інформації, то дослідник несе особливу відповідальність за те, щоб для досліджуваних не було важких наслідків.
9. Якщо процедура дослідження може мати небажані наслідки для учасників, то дослідник несе відповідальність за виявлення, усунення чи корекцію таких результатів.
10. Інформація, отримана під час дослідження, є конфіденційною.
Рекомендована література:
1. Дружинин В. Н. Экспериментальная психология / В. Н. Дружинин. – СПб. : Питер, 2001. – 320 с. : ил.
2. Образцов П. И. Методы и методология психолого-педагогического исследования / П. И. Образцов. – СПб. : Питер, 2004. – 268 с. : ил. – (Серия «Краткий курс»).
3. Семеног О.М. Культура наукової української мови : [навч. посіб.] / О.М. Семеног. – К. : ВЦ «Академія», 2010. – 216 с.
4. Сидоренко В.К. Основи наукових досліджень : [навч. посіб. для вищих педагогічних закладів освіти] / В.К.Сидоренко, П.В.Дмитренко. – К., 2000. – 260 с.
Словник дефініцій
Абстрагування–прийом мислення, що передбачає відображення в людській свідомості предметів і явищ об'єктивної дійсності, уявного відокремлення від їхніх другорядних властивостей і відносин та виділення загальної ознаки, що характеризує клас предметів.
Аксіома– твердження, положення, що приймаються без доведення.
Актуальність теми – сучасність, злободенність, важливість будь-чого в певний момент і в певній ситуації для вирішення якоїсь проблеми.
Алгоритм – система правил для розв'язування певного типу задач.
Аналіз (грец. analysis – розчленування) – розчленування цілого на складові (сторони, ознаки, властивості, відносини) для їх детального вивчення. Тісно пов’язаний із синтезом.
Аналогія (від грец. – співвідносний, співрозмірний) – форма умовиводу, коли на основі схожості двох предметів, явищ у будь-якому відношенні роблять висновок щодо їх подібності й в інших відношеннях. Використовується під час висунення гіпотез, дає поштовх до висловлювання припущень.
Анкета (від франц. enquête – список питань) – методичний засіб для отримання первинної соціологічної та соціально-психологічної інформації на основі вербальної комунікації. Становить набір питань, кожний із яких логічно взаємопов’язаний із центральним завданням дослідження. А. дають можливість отримати інформацію щодо великих груп людей опитуванням певної їх частини, що складають представницьку вибірку. Достовірні результати отримують лише під час ретельної обробки питань А. за умови, що вибірка достатньо точно відображає популяцію загалом.
Анкетер– особа, що проводить анкетування в процесі психологічних чи соціологічних досліджень.
Анкетування – один із засобів письмового опитування значної кількості респондентів за певною схемою анкети чи опитувального листа.
Анотація – короткі відомості про книгу, статтю, монографію.
Апорія– суперечність у міркуванні, яка здається непереборною.
Апробація – з’ясування істинності, компетентна оцінка й конструктивна критика підстав, методики й результатів роботи. У ролі критиків, опонентів виступають окремі, компетентні в галузі дослідження вчені й практики, а також наукові та педагогічні колективи.
Аргумент (від лат. argumentum) – логічний довід, що слугує підставою доказу. У соціальній психології – аргументація – приведення доводів, аргументів, сукупність А. на користь чого-небудь.
Артефакт (від лат. arte – штучно та factus – зроблений) – феномен чи ефект, що привносить до експерименту дослідник.
Аспект – позиція, згідно з якою розглядають об'єкт дослідження.
Бесіда– у психології та педагогіці метод отримання інформації на основі вербальної комунікації; відноситься до методу опитування.
Бібліографія (від грец. biblion – книжка і grapho – пишу, креслю) – відомості щодо джерела, наведені за певними правилами й достатні для ідентифікації документа.
Валідність – одна з важливіших характеристик психодіагностичних методик і тестів, один із основних критеріїв їх якості. Це поняття близьке до поняття достовірності, але не тотожне йому. Проблема валідності виникає під час розробки й практичного застосування тесту, коли потрібно встановити співвідносність між ступенем вияву особистісної якості, що цікавить, та методом її вимірювання. В. вказує на те, що саме тест вимірює і наскільки добре він це робить.
Верифікація– перевірка, емпіричне підтвердження теоретичних положень науки співставленням їх із об'єктом дослідження, даними відчуття та експерименту, це повторюваність результату дослідження.
Вибірка – група досліджуваних, що представляють певну популяцію та відібраних для експерименту чи дослідження.
Визначення– логічна дія, за допомогою якої об'єкт повинен відрізнятися від інших через з’ясування його специфічних і типових ознак чи такого розкриття змісту терміна, який позначає цей об'єкт і замінює опис його властивостей.
Вимірювання – операція, в основі якої лежить порівняння об'єктів за певними подібними властивостями чи ознаками з використанням кількісних характеристик.
Відображення – загальна властивість матерії, яка полягає в тому, що за певних умов взаємодії одна матеріальна система відтворює в специфічній для неї формі певні сторони іншої системи, яка взаємодіє з нею.
Вступ – частина наукового твору, у якому обґрунтовується вибір теми дослідження, описано методи дослідження, сформульовано мету та завдання роботи.
Галузь інформації – це сукупність документованих чи прилюдно оголошених відомостей щодо відносно самостійних сфер життя та діяльності.
Генезис– процес створення та становлення будь-якого природного чи соціального явища.
Гіпотеза (від грец. hypythesis – припущення) – певне передбачення щодо зв’язку між двома чи більше змінними, що логічно виходять із теорії.
Група експериментальна – група досліджуваних, у якій проводять дослідження для перевірки певної гіпотези.
Група контрольна – щодо експерименту група суб’єктів, що не випробовує експериментального впливу, але порівнюється з експериментальною групою Відповіді досліджуваних із К. г. можуть порівнюватися з відповідями досліджуваних із експериментальної групи для встановлення будь-яких відмінностей.
Дедукція (від лат. deductio – виведення) – форма достовірного умовиводу від загального положення до часткового, у якому висновок щодо окремих випадків множинної сукупності роблять на основі знання щодо загальних властивостей усієї множини.
Детермінізм – закономірна, необхідна залежність психічних виявів від чинників, що їх породжують.
Дефініція – коротке визначення змісту якогось поняття.
Дипломна робота – навчально-наукове дослідження, яке виконується на завершальному етапі навчання у ВНЗ під час здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» і передбачає систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань із основної фахової навчальної дисципліни та застосування їх у процесі розв’язання конкретних наукових і практичних завдань у відповідній галузі знань, розвиток навичок самостійної пошукової роботи й оволодіння методикою дослідження.
Дисертація (від лат. dissertation – розвідка, дослідження) – оригінальне самостійне науково завершене дослідження, яке може сприяти розв’язанню певної наукової проблеми (для кандидатської дисертації) чи відкриттю нових напрямів у науці (для докторської дисертації).
Дискусія (від лат. discussio – розгляд, дослідження) – прилюдне обговорення певної проблеми чи окремих питань на зборах, конференціях, у пресі для з’ясування істини.
Диспут (від лат disputo – міркую, сперечаюсь) – форма організації попередньо підготовленого прилюдного обговорення складного суперечливого питання, у процесі якого наявні різні (іноді протилежні) думки.
Довідково-інформаційний фонд– це сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення інформаційних потреб.
Доказ– обґрунтування (з’ясування) істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, справжність яких доведена.
Доповідь наукова – науковий документ, у якому викладено результати науково-дослідної чи дослідно-конструкторської роботи, опублікований чи прочитаний в аудиторії.
Дослідження наукове – процес вироблення нових наукових знань, вид пізнавальної діяльності, що характеризується об’єктивністю, відтворюваністю, доказовістю, точністю.
Експеримент (від лат. experimentum – проба, дослід) – сплановане дослідження, що скеровується суб’єктом, у процесі якого експериментатор (суб’єкт) впливає на ізольований об’єкт і реєструє зміни в його стані. Проводять для перевірки гіпотези щодо причинно-наслідкових зв’язків між впливом (незалежною змінною) і змінами стану об’єкта (залежною змінною). Виокремлюють такі різновиди Е. за умовами проведення: Е. лабораторний, Е. природній та Е. польовий. Відповідно до мети Е. виокремлюють Е. констатувальний, Е. формувальний, Е. контрольний.
Експеримент констатувальний – до розвитку психіки можна підходити як до явища відносно незалежного від навчання та виховання, тоді завданням експерименту виявляється констатація зв’язків, що складаються в процесі розвитку.
Експеримент лабораторний– експеримент, який проводять у спеціально сконструйованих дослідником умовах, із виділенням незалежної змінної, і врахуванням впливу побічних змінних.
Експеримент польовий – передбачає використання мінімуму обладнання в ситуації, що близька до природної.
Експеримент природній – проміжний між спостереженням та лабораторним експериментом метод дослідження, застосовуючи який, психолог може активно впливати на ситуацію, але у формі, що не порушує її природності для досліджуваного.
Експеримент формувальний – метод, який застосовують у віковій та педагогічній психології, спрямований на виявлення закономірностей розвитку під час активного, цілеспрямованого впливу експериментатора на досліджуваного – у процесі формування його психіки. Синоніми – експеримент перетворювальний, виховний, навчальний, генетико-моделяційний.
Електронна презентація – спосіб подання наукової інформації за допомогою мультимедіа-можливостей (зображення, звуку, відео), що відповідають за зорове, слухове, кінестетичне сприйняття інформації.
Емпіричне наукове дослідження – дослідження, засноване на отриманні, аналізі та узагальненні експериментальних даних.
Ефект аудиторії (від лат. effectus) – явище, коли присутність публіки, навіть пасивної, сама по собі впливає на швидкість навчання досліджуваного чи на виконання завдання. Під час навчання присутність глядачів швидше непокоїть досліджуваного, проте якщо рішення засвоєне, коли потрібне фізичне зусилля, то присутність публіки полегшує справу.
Ефект враження першого– вплив першого враження від особистості досліджуваного на інтерпретацію та оцінку експериментатором його подальшої поведінки й особистісних особливостей.
Ефект ореолу – розповсюдження загального суспільного враження щодо сприймання вчинків і особистісних якостей людини (за умов дефіциту інформації). Може виступати як «ореол позитивний», так і «ореол негативний».
Ефект переносу – переважаючий вплив одного з рівнів незалежної змінної через їх послідовне чергування. Розрізняють однорідний і неоднорідний, симетричний і несиметричний переноси. Однорідний і симетричний переноси усуваються в процесі регулярного чергування й позиційного порівнювання, реверсивного порівняння. Несиметричне перенесення усереднюється застосуванням випадкової послідовності.
Ефект Пігмаліона (ефект Розенталя) – модифікація поведінки досліджуваного в експерименті під впливом неусвідомлених впливів експериментатора, що намагається підтвердити свою гіпотезу чи думку щодо особистості досліджуваного.
Ефект плацебо – ефект, винайдений медиками. Заснований на навіюванні, що здійснюється цілеспрямовано чи мимовільно лікарем чи експериментатором. Коли досліджувані впевнені в ефективності запропонованих їм ліків чи приписаного режиму, у них дуже часто можна спостерігати бажаний ефект, хоча насправді ні препарат, ні режим ніякого впливу не здійснюють. Є частковим випадком ефекту Хоторна.
Ефект Хоторна – коли досліджуваним відома прийнята експериментатором гіпотеза, то вони мимовільно чи цілеспрямовано поводять себе відповідно до очікувань експериментатора.
Задача наукова– теоретична задача, що вимагає встановлення невідомої раніше певної закономірності, властивості чи явища.
Закон– філософська категорія, що відображає істотні, загальні, необхідні, стійкі, повторювані відношення залежності між предметами та явищами об'єктивної дійсності, що випливають із їхньої сутності.
Засоби науки – методи мислення, емпіричного дослідження, а також технічні засоби.
Збірник– це видання, яке складається із окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей.
Звіт науковий – науковий документ, що містить детальний опис методики, перебіг дослідження, результати, а також висновки, отримані в процесі науково-дослідної роботи.
Змінна – будь-яка реальність, що може змінюватися в експериментальній ситуації. До З. відносять усі вимірювані чинники, що ймовірно будуть і можуть варіюватися під час експерименту.
Змінна залежна– величина, що визначається впливом змінної незалежної. З., пов’язана з поведінкою досліджуваних і залежна від стану їх організму.
Змінна контрольована– величина, що суворо контролюється під час експерименту для уникнення варіацій від її одного досліджуваного до іншого й від сеансу до сеансу.
Змінна незалежна– величина, що введена експериментатором, буде їм змінена та чий вплив буде оцінюватися.
Ідея– це продукт людського мислення, форма духовно-пізнавального відображення дійсності, спрямована на її перетворення. У ній відображається не лише об'єкт вивчення, але й усвідомлюється мета та її практичне втілення. Оволодіваючи масами людей, ідея здатна ставати великою перетворювальною матеріальною силою.
Імпліцитно–заплутано, сплутано, опосередковано (міститься в певному міркуванні).
Індукція – метод дослідження та спосіб міркування, при яких загальний висновок ґрунтується на основі часткових посилань.
Інтерв’ю (від англ. interview – зустріч, бесіда) – у психології спосіб отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування. Порівняно з анкетуванням передбачає велику свободу опитуваного у формулюванні відповідей, велику розгорнутість відповідей.
Інтерпретація(від лат. іnterpretatіo) – тлумачення, розкриття змісту, роз'яснення. Вона сприяє наближенню до істини, тобто розкриттю сутності досліджуваного процесу чи об'єкта.
Інтуїція– спроможність безпосереднього розуміння істини. Результати інтуїтивного пізнання з часом логічно доводяться та перевіряються практично.
Істина– вірне, адекватне відображення предметів і явищ дійсності, відтворення їх такими, якими вони існують поза межами нашої свідомості. Істина об'єктивна за змістом, але суб'єктивна за формою як результат діяльності людського мислення.
Картотека (від лат. charta – книжка та грец. thēkē – сховище) – перелік усіх матеріалів, виявлених з певної тематики.
Каталог предметний – система карток у бібліотеці, що містить дані щодо наявності літератури й інформації, що згруповані за предметними рубриками, розміщеними за алфавітом.
Каталог систематичний – система карток, згрупованих у логічному порядку відповідно до галузей знання.
Категорія– форма логічного мислення, у якій розкриваються внутрішні, суттєві сторони й відносини досліджуваних предметів. Категорії пов'язані з вирішенням основного питання філософії: відношення мислення та буття. Основні категорії: матерія, свідомість, рух, простір і час, якість і кількість, зміст і форма тощо.
Класифікація – система супідрядних понять (класів, об'єктів) будь-якої галузі знання чи діяльності людини як засіб для встановлення зв'язків між цими поняттями чи класами об'єктів.
Коефіцієнт кореляції – математико-статистичний показник зв’язку чи залежності, що існує між змінними величинами. Змінюється в межах від 1 (абсолютна зворотно пропорційна залежність) через 0 (відсутність будь-якої залежності) до +1 (абсолютна прямо пропорційна залежність).
Компіляція – наукова праця, розроблена на основі запозичених в інших авторів матеріалів без самостійного їх дослідження та обробки.
Конспект – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо.
Контент-аналіз– у психології метод вияву й оцінки специфічних характеристик текстів та інших носіїв інформації, у яких згідно з цілями дослідження виокремлюють певні смислові одиниці змісту та форми інформації: психологічні характеристики персонажів із повідомлень засобів масової комунікації, види взаємодії людей, жанри повідомлень та ін. Потім проводять систематичний замір частоти та об’єму згадувань цих одиниць у певній сукупності текстів чи інших носіїв інформації.
Концепція– система думок на будь-що, основна думка під час визначення мети та завдань дослідження, шляхів його проведення. Проведений задум, конструктивний принцип різних видів діяльності.
Магістерська робота (від лат. magister – керівник, наставник) – кваліфікаційна самостійна науково-дослідницька робота, що виконується для отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня «магістр».
Математична статистика – галузь сучасної математики, що заснована на теорії імовірності й займається пошуком законів зміни й способів вимірювання випадкових величин, обґрунтуванням методів розрахунку, які застосовуються в роботі з такими величинами.
Метод (від грец. methodos) – спосіб організації діяльності, що обґрунтовує нормативні прийоми здійснення наукового дослідження. Шлях дослідження, що виходить із загальних теоретичних уявлень щодо сутності досліджуваного об’єкту. Сюди відносять і найбільш загальні принципи, що лежать в основі пізнання та практики, і досить конкретні прийоми застосування того чи того предмету – поняття М. поширюється на різноманітні галузі практики.
Метод дослідження – засіб досягнення мети, пізнання явищ дійсності в їх взаємозв'язку та розвитку. Спосіб відтворення досліджуваного об'єкту чи предмету.
Метод зовнішньої експертної оцінки – метод, що ґрунтується на висновках людей-експертів, які добре знають оцінюване ними явище та здатні надати йому достовірні, об’єктивні оцінки. Метод зовнішньої експертної оцінки передбачає вивчення та узагальнення думок всіх експертів, що висловлюються з приводу певного явища.
Методика– 1) технічні прийоми реалізації методу для уточнення чи верифікації знань про об’єкт, що вивчається; 2) конкретне втілення методу – вироблений спосіб організації взаємодії суб’єкта й об’єкта дослідження на основі конкретного матеріалу та конкретної процедури.
Методологія – система принципів і способів організації і побудови теоретичної та практичної діяльності, а також наука про цю систему. Утілюється в організації та регуляції всіх видів людської діяльності.
Моделювання– вивчення об'єкту (оригіналу) через створення та дослідження його копії (моделі), яка замінює оригінал із певних сторін, які цікавлять пізнання й підлягають вивченню, непрямий, опосередкований метод наукового дослідження. У психології: 1) дослідження психічних процесів і станів за допомогою їх реальних чи ідеальних, передусім математичних, моделей, причому під моделлю розуміють систему об’єктів чи знаків, що відтворює деякі сутнісні якості системи-оригіналу; 2) форма навчання через спостереження чиєїсь бажаної правильної реакції.
Монографія– наукове видання, що містить повне й вичерпне всебічне дослідження якоїсь однієї проблеми чи теми.
Навчальний посібник – видання, що замінює чи доповнює підручник, часто відображає певні детально розроблені розділи навчальної дисципліни.
Натхнення – стан своєрідної напруги та підйому духовних сил, творчого хвилювання, що веде до виникнення чи реалізації задуму та ідеї твору науки, мистецтва, техніки. Характеризується підвищеною загальною активністю, незвичайною продуктивністю діяльності, усвідомленням легкості творчості, переживанням «одержимості» та емоційного занурення у творчість.
Наука– система знань об'єктивних законів природи, суспільства й мислення, які отримують і перетворюють у безпосередню продуктивну силу суспільства в результаті спеціальної діяльності людей.
Наукова діяльність– інтелектуальна творча діяльність, спрямована на отримання й виконання нових знань
Наукова інформація– це одне із загальних понять науки, що означає певні відомості, сукупність якихось даних, знань тощо.
Наукова стаття –вид наукових публікацій, у якому описано кінцеві чи проміжні результати дослідження, обґрунтовано способи їх отримання, а також окреслено перспективи подальших напрацювань.
Наукова тема – завдання наукового характеру, що потребує проведення наукового дослідження.
Наукова школа– неформальна творча співдружність у межах будь-якого наукового напряму висококваліфікованих дослідників, об'єднаних спільністю підходів.
Наукове дослідження– цілеспрямоване вивчення явищ, процесів, аналіз впливу на них різних чинників, а також вивчення взаємодії між явищами для отримання переконливо доведених і корисних для науки й практики рішень.
Науковий виступ – прилюдне виголошення промови (думки) із певного питання.
Наукознавство– розділ науки, що вивчає закономірності її функціонування й розвитку, структуру та динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими сферами матеріального та духовного життя суспільства
Об'єкт дослідження– процес чи явище, що породжує проблемну ситуацію та обране для дослідження.
Опитування анкетне – метод соціально-психологічного дослідження за допомогою анкет. У соціальних науках проводять для виявлення біографічних даних, думок, ціннісних орієнтацій, соціальних установок і особистісних рис опитуваного. Залежно від характеру необхідної інформації та способів її отримання використовують різні типи опитування: 1) суцільний – наприклад, перепис населення чи вибірковий – охоплюється вікова група, робочий колектив та ін.; 2) усний (інтерв’ю) чи письмовий (анкетування); 3) індивідуальний чи груповий; 4) очний чи заочний (поштою, телефоном).
Парадигма (від грец. parádeigma – приклад, зразок) – поняття сучасної науки, що означає особливий спосіб організації наукових знань щодо того чи того бачення світу та відповідні зразки чи моделі дослідження. Зміна парадигми розглядається наукою як революція.
Педагогічна рефлексія – уміння батьків аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини своїх педагогічних помилок.
Педагогічне дослідження – процес наукового визначення, вивчення та аналізу результатів актуальної педагогічної проблеми.
Педагогічне спостереження – спеціально організоване, цілеспрямоване, систематичне та планомірне сприйняття досліджуваного об’єкта в природних умовах повсякденного життя.
Педагогічний експеримент – комплексний дослідницький метод, суть якого полягає в дослідженні педагогічного явища в спеціально створених умовах, організованих ситуаціях.
Педагогічний процес – спеціально організована, динамічна взаємодія педагога та дітей, спрямована на забезпечення їх навчання, виховання, розвитку.
Періодичне видання– журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки й техніки з викладом матеріалу в популярній доступній формі.
Пілотажне дослідження – попереднє дослідження певної проблеми, спрямоване на перевірку правильності замисленого експерименту, його задуму, гіпотез та методик, плану та програми. У пілотажному дослідженні уточнюють деталі майбутнього експерименту, тому таке дослідження іноді називають пробним.
Поняття– відображення найбільш суттєвих і властивих предмету чи явищу ознак.
Порівняння – одна з логічних операцій мислення. Завдання на П. предметів, зображень, понять широко використовують у психологічних дослідженнях розвитку мислення та його порушень. Аналізують використані підстави для порівнянь, легкість переходу від одного з них до іншого тощо.
Предмет дослідження– усе те, що знаходиться в межах об'єкту дослідження у визначеному аспекті пізнання. Це досліджувані з певною метою властивості, ставлення до об'єкту. Конкретне матеріальне явище, що сприймається органами чуття.
Принципи (від лат. principium – основа, початок) – основні вихідні положення будь-якої теорії, учення, науки; внутрішні переконання людини, її усталена думка на те чи те питання.
Проблема (від грец.problēma – задача) – велика множинність наукових питань майбутніх досліджень; складне теоретичне чи практичне питання, що потребує дослідження.
Прогнозування– спеціальне наукове дослідження конкурентних перспектив розвитку будь-якого явища; процес наукового передбачення майбутнього стану предмета чи явища на основі аналізу його минулого й сучасного, систематична, науково-обґрунтована інформація щодо якісних і кількісних характеристик розвитку цього предмета чи явища в перспективі.
Публікація (від лат. publicatio – оголошую, оприлюднюю) – це: а) доведення до відома загалу за допомогою преси, радіомовлення чи телебачення; б) уміщення в різних виданнях (газетах, журналах, анкетах) роботи (робіт); в) текст, надрукований у будь-якому виданні.
Резюме– короткий висновок, що містить основні положення доповіді, промови, наукові праці, дискусії. Вказівка на зміст первинної роботи, гранично лаконічна, може бути у вигляді одного речення. Розміщується в кінці статті й містить інформацію оцінного характеру.
Реферат– письмова форма доповіді на певну тему, зміст, лише повідомляє про щось, а не переконує в чомусь; інформативне видання, яке визначає короткий виклад змісту наукового дослідження.
Самоспостереження – цілеспрямоване фіксування об’єктом педагогічного дослідження себе самого: думок, почуттів, душевного стану.
Синтез (від грец. sýntesis – з’єднання) – поєднання раніше виділених частин предмету дослідження в єдине ціле.
Система виховання – сукупність взаємопов’язаних цілей і принципів організації виховного процесу, методів і прийомів поетапної реалізації в межах певної соціальної структури (сім’ї, дошкільного закладу, школи, ВНЗ, держави).
Соціоматриця (від лат. soci – суспільство та грец. matrix – мітка, виток) – спеціальна таблиця, у якій фіксують результати соціометричного опитування. Використовують як основу розрахунку індексів, побудови соціограм та графіків.
Соціометричний тест – стандартизована соціометрична методика, що містить встановлені, перевірені норми й стандартизовану процедуру її практичного застосування.
Соціометрія (від лат. soci – суспільство та грец. metreop – виміряю) – створені Дж. Морено наука про суспільство, психологічна теорія суспільства й одночасно експериментальний метод, тест соціально-психологічний, які забезпечують вивчення та регуляцію стосунків між людьми й застосовуються для оцінки міжособистісних емоційних зв’язків у групі. Для С. характерне активне використання анкетування, інтерв’ювання, тестування, індексації, застосування соціоматриць і соціограм, різних модифікацій дискусій групових, ігор рольових і ділових, психодрами та соціограми.
Спостереження– метод цілеспрямованого дослідження об'єктивної дійсності, у тому вигляді, у якому вона існує в природі та суспільстві й доступна безпосередньо для сприйняття людиною без втручання в неї.
Судження– форма думки щодо певного предмету чи явища.
Тези– стислий виклад основних положень, наукової праці, статті, доповіді, який передбачає попереднє ознайомлення учасників семінарів, конференцій, симпозіумів з результатами наукового дослідження.
Тема– наукове завдання, яке охоплює визначну галузь наукового дослідження.
Теорія (від грец. theōria – спостереження, дослідження) – учення, система ідей чи принципів, висока форма узагальнення й систематизації знань, спрямованих на визначення того чи того явища. Це форма синтетичного знання, у межах якого окремі поняття, гіпотези й закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи наукових знань.
Тест (від англ. test – випробування) – система спеціальних завдань, що дозволяють виміряти рівень розвитку чи стану певної психологічної якості чи властивості окремого індивіду – об’єкта спостереження. Стандартизований метод, інструмент для об’єктивного вимірювання одного чи декількох аспектів цілісної особистості через вербальні та невербальні відповіді чи інші дії.
Тести досягнень – група психологічних тестів, в основі яких лежить оцінка практичних досягнень людини в тих чи тих видах діяльності, а також у вирішенні різноманітних задач.
Тести інтелекту – група психологічних тестів, які використовують для вивчення мислення людини та якісної оцінки рівня її інтелектуального розвитку.
Тести станів і якостей – психологічні тести, що застосовують для діагностики стійких станів і якостей людини як особистості.
Тестування– метод психологічної діагностики, що використовує стандартизовані питання та задачі – тести, що мають певну шкалу значень. Використовують для стандартизованого вимірювання індивідуальних відмінностей. Дозволяє з певною ймовірністю визначити актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо.
Фактор – параметр зовнішніх умов чи особливостей об’єкта, що впливають на зміну залежної змінної. Використовують під час опису факторних експериментів. Розрізняють фактори часу, фактори задачі та фактори індивідуальних відмінностей.
Цитата (від лат. cito – наводжу, проголошую) – дослівно наведений уривок із якогось тексту для підтвердження чи ілюстрації тієї чи тієї думки.