Особливості аналізу музичних творів з школярами. Кожний проаналізований і сприйнятий музичний твір — ще один крок
Кожний проаналізований і сприйнятий музичний твір — ще один крок
у музичному розвитку дітей, який наближає їх до оволодіння музичною культурою. «Найважливішим музичним педагогічним завданням є розвиток звукових (слухових) навичок, які допомагають вільно орієнтуватися і в чисто музичній природі слухових образів (ритм, відстань, динаміка, хода або темп, колорит або тембр), і в емоційному змісті (насиченості) їх, і в символіці вираження і зображення (звукозапис)», — писав Б. Асаф'єв .
Здійснюючи слуховий аналіз, розкриваючи учням зміст і структуру музичного твору, вчителю доводиться постійно співвідносити свої педагогічні наміри з пізнавально-творчими можливостями учнів. Адже те, що ними не сприйняте, не осмислене, не почуте і не засвоєне, нічого не додає до музичного розвитку дітей і ніскільки не наближає до музики. Тому аналіз музичного твору, який проводиться на уроці музики, є аналізом художньо-педагогічним. Художнім — тому, що аналізується твір мистецтва і цей аналіз випливає з його закономірностей, педагогічним — тому, що проводиться з урахуванням вікових особливостей дітей, музичного розвитку і завдань виховання. Художньо-педагогічний аналіз без зайвого спрощення співвідносить емоційно-образний зміст твору з інтересами і можливостями слухачів і забезпечує естетичне засвоєння ними даного твору, тобто сприяє реалізації виховної і пізнавальної функцій музичного мистецтва у їх єдності.
На основі художньо-педагогічного аналізу відбувається послідовне, систематичне прилучення школярів до музики, до розуміння ними її особливостей. При цьому кожен твір в уяві дітей повинен зберегти свою цілісність і змістовність. Досвід аналізу одного твору переноситься на інші, більш складніші твори, і це забезпечує розвиток музичної культури учнів.
Успіх художньо-педагогічного аналізу музичних творів залежить передусім від педагогічної майстерності вчителя, його музичної підготовки. Методика аналізу повинна грунтуватися на знанні вчителем закономірностей музичного мистецтва, специфіки впливу музики на слухачів, особливостей сприймання музики дітьми різного віку.
Як відомо, музика — один із видів мистецтва, який відображає дійсність і впливає на людину за допомогою осмислених і особливим чином організованих звукових послідовностей. Кожне мистецтво володіє своєю мовою. Музика, як мова звукових інтонацій, вирізняється серед них особливою емоційною глибиною. Тому саме емоційність змісту музики відчувається слухачем насамперед. Музика виражає характер людини, її інтелектуальні і вольові якості, володіє зображальними можливостями. Вона несе в собі цілісний світогляд, їй властиво тотожно виразити переживання людини як рух, процес з усіма його змінами і відтінками, динамічними наростаннями і спадами, взаємо-переходами емоцій і їх зіткненнями.
Музичний твір є особливим чином настроєною і організованою в єдиному ключі художньою структурою, яка несе в собі мобілізуючий заряд естетичного впливу на почуття, свідомість і волю слухача. Поза цією структурою музичний образ, у повному розумінні цього слова, існувати не може. Підтвердженням є те, що навіть найповніший і деталізований переказ певного твору не може замінити сам твір.
Б. Асаф'єв зазначав, що в музиці враховуються віхи, вузли і центри, які приковують увагу і допомагають не втратити інтерес, є зв'язуючі нитки, які з'єднують моменти. Важливо, щоб учні, слухаючи музику, зрозуміли, що при всій її різноманітності композитор прагне насамперед виразити переживання людини, її духовний стан. Таке акцентування на психологічному, моральному змісті музики позитивно відбивається на розвитку культури сприймання, музики школярами .
Сприймання музики залежить від віку дітей, їх досвіду, специфіки мислення (затрудненням в узагальненнях, переважання цілісного сприймання). Як зазначає Є. Назайкінський, «поглиблення сприймання у власне музичну сферу йде в дітей природним, історично перевіреним шляхом — від комплексного жанрово-ситуативного враження до диференційованого сприйняття музичних творів» .
Це визначає стратегію педагогічного підходу, що будується на основі визнання необхідності розвитку цілісного музичного сприймання з поступовим виявленням найяскравіших музичних засобів, доступних розумінню дитини і приводить до найбільшої ефективності розвитку музичної сприйнятливості.
У молодшому шкільному віці (6—10 років) переважає сенсомоторний характер музичного сприймання. Учні помітну перевагу віддають музиці веселій, моторній. На другому місці музика маршова, на третьому — повільна, наспівна.
Особливо реагують діти на масивність і динаміку звучання, на темп і регістр, темброву палітру музики і загальний тонус звучання, розповідний, запитальний характер музичного висловлювання, ніжність і різкість, м'якість і жорсткість, польотність і дзвінкість, ліричну наповненість або металічну сухість звучання тощо. Виходячи з цих особливостей, учні уявляють собі зміст музики. Специфічна музична виразність — мелодизм, ритмічна організація, емоційна узагальненість інтонаційного розвитку — на перших порах не виділяється більшістю учнів як найважливіший компонент музичного сприймання.
Н. Ветлугіна вказує, що шестилітки здатні визначити не тільки загальний характер музики і її настрій, але й віднести твори до певного жанру. Вони можуть схоплювати характерні ознаки певного жанру, наприклад, колискової пісні, танцю.
У молодших школярів яскраво виявляється емоційність сприймання музики. Однак емоційний відгук у дітей цього віку має свої особливості: реагуючи на музику безпосередньо, активно, діти не усвідомлюють емоційні стани, які нею викликаються. Тому вони ніколи не говорять, наприклад, про свої внутрішні переживання, а оцінюють загальний характер музики. Вони не говорять, слухаючи музику, «мені було сумно», а «була сумна музика».
Музичний твір діти сприймають цілісно, як єдиний музичний образ; не відділяють одержані музичні враження від вражень загальних, які супроводжують сприймання музики, не вміють вичленяти окремі засоби виразності і визначати їх роль у створенні музичного образу. Складнішу музику учні сприймають вибірково, вловлюючи в ній те, що їм найближче і доступне, хоча це і не завжди буває головним у творі.
Досвід показує, що зорова сторона домінує не тільки в музично-побутових враженнях дітей, але навіть у спеціально організованих навчальних ситуаціях музичного сприймання. Діти шукають у звучанні, а іноді поряд із звучанням, «зоровий образ», реальний рух, подію, інтерпретуючи музику як частину більш звичної для них наочно-образної картини життя.
У 3—4-х класах емоційність сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її смисл. Школярі стають спроможними досить точно визначити емоційний склад музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій їм спостережливості почути окремі деталі музичної мови, відтінки виконання.
У підлітковому віці (11—15 років) помітно зростає роль знань у музичному сприйманні, посилюється тенденція до предметно-образного тлумачення творів, осмислення різноманітніших засобів музичної виразності і усвідомлення їх зв'язків зі змістом музики. Уміння утримувати увагу на абстрагованому, логічно організованому матеріалі, яке розвивається в цьому віці, є передумовою стійкості музичного сприймання, завдяки чому стають доступними відносно складні твори.
Як відомо, це — вік формування світогляду, моральних Переконань, принципів і ідеалів, системи ціннісних суджень. Психологія підлітків — благодатний грунт для формування морально-естетичних ідеалів, які набувають цілком усвідомленого характеру і є одним з джерел естетичного виховання. Підлітка, наприклад, вабить героїчне, що визначає і сферу його інтересів у мистецтві (твори на героїчну, історико-революційну та пригодницьку тематику). Однак художні інтереси підлітків не поширюються рівномірно на всі види мистецтва. Зокрема, в музиці діти нерідко надають перевагу творам легких жанрів, де героїко-драматична тематика поки що не дістала належного втілення. Таку відмінність у спрямуванні інтересів підлітків щодо різних видів мистецтва можна пояснити лише непідготовленістю їх до сприймання творів музичної класики.
У школярів з незначним музичним досвідом переважає асоціативна природа сприймання, яка спирається на їхній життєвий досвід. Об'єктивна естетична цінність творів серйозної музики, її зміст, природа виразних засобів, як і задум автора, залишаються для них нерідко невиявленими, хоча учні інтуїтивно спроможні правильно відчути емоційний стрій музики.
Підлітки легко проймаються вираженими музикою почуттями, однак потім нерідко прагнуть переключитися в площину інших, більш «зручних» для них образів і почуттів. Така трансформація переживань і почуттів у процесі сприймання серйозної музики у непідготовлених слухачів-підлітків спостерігається майже завжди. Очевидно, що інтенсивність і напруженість такої музики, особливо кульмінаційних розділів, викликає у них відчуття емоційної дискомфортності, що й породжує явище трансформації.
При сприйманні творів з інтенсивним і напруженим розвитком музики спостерігається своєрідна межа сприйнятливості (розпізнання) учнями емоційно-образного змісту. При цьому визначення, якими школярі характеризують музику, звичайно, входять до структури виражених у музиці почуттів, проте не відображають їх інтенсивності і напруженості. Таку неадекватність сприймання можна пояснити відсутністю у підлітків відповідного фонду музичних і позамузичних асоціацій і уявлень .
Частина підлітків сприймає окремі музичні побудови не в даному музичному контексті, а поза ним, і структура музичного образу розпадається в їхньому сприйнятті на ряд малопов'язаних між собою, нерідко неадекватних вражень. Фрагментарний характер сприймання, порушення функціональних взаємозв'язків між музичними враженнями веде до руйнування цілісності суб'єктивного образу, викривлення його.
Врахування розглянутих закономірностей музичного мистецтва, специфіки його впливу на слухачів, вікових особливостей сприймання музики школярами допоможе вчителю ефективно формувати музичну культуру учнів у процесі художньо-педагогічного аналізу музичних творів.