Політичний тероризм і його різновиди

Поняття терор

Поняття тероризм походить від слова те­рор (лат. terror - страх, жах, жахливість). Саме ця обставина і визначає терор як особливу форму політичного насилля, що характеризується жор­стокістю, цілеспрямованістю і удаваною ефективністю. Ці особ­ливості визначили широке використання терору на протязі людсь­кої історії як засіб політичної боротьби в інтересах держави, організацій і окремих груп осіб. Власне, сам факт публічної страти кримінальних або політичних злочинців або процес аутодафе (пуб­лічне спалення на вогнищі єретиків, єретичних творів) в період середньовікової інквізиції, страти непокірних в період якобінської диктатури у Франції та інші політичні явища стали класичною формою терору в інтересах держави і католицької церкви. Теро­ризм - це метод політичної боротьби, що полягає в систематично­му застосуванні нічим не обмеженого, не зв'язаного з воєнними діями фізичного насилля для досягнення певної мети шляхом усу­нення політичних противників (убивства політичних лідерів, військових або рядових громадян, вибухи, напади на банки, скла­ди зброї, викрадення літаків, автобусів тощо). Звичайно, терор зв'я­зують з діяльністю державної влади в певні періоди існування дер­жави, проте це не означає, що крім державної влади ніякі інші сили не спроможні вдаватись повсюдно до терору, наводячи страх і жах не тільки політичним противникам, а практично всім і кож­ному. Отже, терор може бути державний і недержавний.

Державний терор зв'язують з особливо репресивною жорсто­кою діяльністю державної влади у ставленні до політичних про­тивників усередині країни і за її межами. Державний терор поділяють на внутрішній і зовнішній. Зовнішній терор асоціюється з агресивною або колоніальною політикою держави, спрямова­ний на загарбання чужих територій, пограбування національних багатств поневолених народів, нехтування елементарних прав лю­дини. Так, зовнішнім терором є монголо-татарське іго на Русі, поневолення Індії Великобританією, загарбання територій в Азії, Африці, в Латинській Америці Францією, Англією, Італією, Німеч­чиною, Бельгією та ін., дії фашистської Німеччини на окупова­них територіях, діяльність властей та ін. Історія кожної колонії -це історія збройного терору і насилля колонізаторів.

Внутрішній державний терор в залежності від специфіки його прояву можна розділити на судовий і позасудовий. Судовий терор проявляється переважно в кримінальному переслідуванні політичних противників і масштабах застосування смертної кари. В Росії судовий терор особливо яскраво проявився у внутрішній політиці Івана Грозного в період опріччини. Позасудовий дер­жавний терор в Росії наступає вслід за опріччиною в періоди смути в XVII ст. і знаходив відображення у воєнному приду­шенні політичних противників: протиборство Бориса Годунова і Лжедмитрія 1, Шуйського проти Івана Болотникова та ін. Особ­ливо позасудовий державний терор воєнного періоду властивий внутрішній політиці фашистських диктатур. Так, в перші дні приходу нацистів до влади Німеччину охопила хвиля терору, що мала подвійну форму: жорстоких і кривавих розправ під час за­ворушень, вуличних сутичок і потай завдаючих ударів у вигляді багатьох незаконних таємних арештів. Ліквідації противників без суду і слідства з допомогою тортур тощо. Встановлення в сере­дині 60-х років фашистської диктатури чорних полковників у Гре­ції привело до масового терору в країні. Тільки за один рік кину­то у в'язниці понад 60 тис. греків, багато з яких вбито і закатовано в концентраційних таборах на острові Юра і Лерос. За період правління військової хунти в Чілі в катівнях і тюрмах, таборах на галерах убито без суду і слідства понад ЗО тис. чілійців. Та внут­рішній державний терор може здійснюватись і без застосування військової сили в мирних умовах існування держави. Така ситу­ація склалася в СРСР в період тотального посилення сталінсь­ких репресій. На службу терору тоді поставлено і судові органи. В тоталітарних державах, особливо фашистських, поліцейський те­рор здійснюється в поєднанні з ідеологічним терором, опираючись на який владні структури намагались викрити будь-яке інакомис­лення. Ідеологічний терор крім прямого переслідування може проявлятися і в м'яких, завуальованих формах тощо. Недержав­ний терор широко застосовується католицькою та іншими церква­ми. Католицька церква широко застосовувала інквізицію. Інквізи­ція ще в ХІІ-ХІХ ст. застосовувалась судово-поліцейськими каральними органами католицької церкви для боротьби з єресями. Відмінною рисою терору виступає масовість насилля, поширення різноманітних форм тортур і знущання над людиною.

Проте терор відрізняється від суміжних понять: війна, агресія, геноцид та ін. Війна визначається як збройна боротьба між державами або суспільне явище у вигляді продовження політики на­сильницькими засобами. Війна як і терор тримається на насиллі. Але насилля насиллю - різниця. Терор може супроводжувати війну, особливо загарбницьку, агресивну, але війна може вестись і без політики терору. Війна без терору відрізняється від війни, що супроводжується терором тим, що в конфлікті діють лише воюючі армії, і лише на збройні сили противника спрямовані всі насильницькі дії, до того ж дотримуються правила ведення війни у ставленні до поранених, полонених, медичного персоналу і не допускається насилля над мирним населенням, але коли узако­нені згодою сторін або міжнародними конвенціями правила війни починають порушуватись і якась з воюючих сторін застосовує насилля у ставленні до поранених, полонених, мирного населен­ня та ін., що водночас стає і суб'єктом терору. Поняття агресія асоціюється з поняттям війна і характеризує дії тієї з воюючих сторін, яка першою застосувала силу, тобто збройний напад. Аг­ресія також може супроводжуватись терором. Поняття геноцид визначається як винищування окремих груп населення за расо­вими, національними чи релігійними ознаками.

Поняття терор, війна, агресія, геноцид хоча і відображають не тотожні за суттю суспільні явища, але все ж одного рівня за своїм значенням. Поняття ж репресія визначається як каральний захід, покарання, що застосовується державними органами. В історії прогресивні діячі вдавались до різних методів боротьби з існую­чим державним ладом. На знак протесту і непокори вдавались до політичних вбивств, самосуду, терористичних актів, тероризму тощо. Терористичній боротьбі відводилась не основна, а допоміж­на роль в революційному русі як засобу піднесення революційних настроїв мас. Так, Степан Степняк-Кравчинський, який здійснив 4 серпня 1878 року ударом кинджала вбивство шефа жандармів Микити Мезенцева на Михайлівському майдані в Петербурзі і зник з місця злочину, пізніше писав, що застосування кинджала стало наслідком відсутності інших методів змусити поважати свя­щенні людські права. Не такими методами потрібно добиватися визволення народу. Проти класу може піднятись тільки клас, зруйнувати систему може тільки сам народ. Та до терору вдава­лись окремі прогресивні діячі Росії і України, вбачаючи в терорі можливість визволення з-під гніту поневолені маси.

На всіх етапах історії людства боротьба між гнобителями і гноб­леними, між угрупуваннями панівного класу за владу часто мала характер збройного насилля, спрямованого на придушення, фізич­не знищення або залякування політичного противника. Історія знає багато страт суперників суперником і при цьому виставлялась го­лова страченого для страху, особливо жахливі періоди Середньо­віччя, характерні безкінечними спаленнями на вогнищі «відьм» інквізиторами, а також повішання на шибениці повсталих та ін.

Сучасній історії відомі не менш жахливі факти: від фашистсь­ких диктатур до вбивства Джорджа Кеннеді, замахи на Шарля де Голля, Джавахарлала Неру, Ульме Пальме, Індиру Ганді, Раджива Ганді та інші - все це можна вважати актами терору. Та істо­рія свідчить, що до терористичних актів звичайно вдавалися в пе­ріоди різкого загострення соціальних суперечностей або певних політичних конфліктів.

Тероризм і політика взагалі несумісні поняття і явища дійсності. Ще Володимир Ленін підкреслював, що «революційна тактика індивідуальних замахів недоцільна і шкідлива. Тільки масовий рух можна розглядати як політичну боротьбу». Правда, масовий революційний рух на якомусь етапі може вдаватися до вимуше­ного заходу - до політичного терору. Всякий тероризм - це акти політичного насилля. Тероризм не є чітким і єдиним явищем, а є метод політичної боротьби, що використовується різними соці­альними силами. Тероризм може бути державним і опозиційним, консервативним і революційним, релігійним і націоналістичним. Форми тероризму різноманітні за суттю змісту.

Терористичні акти

Терористичний акт - одна з форм полі­тичного тероризму, політичного насилля.

Якщо в минулому терористичні акти зводились до вбивства ок­ремих високопоставлених осіб, то в сучасних умовах об'єкти те­рористичних замахів значно розширені і змінились самі форми замахів. В арсеналі тероризму є індивідуально спрямовані зама­хи, викрадення літаків і пограбування банків, взяття заручників, підпали і висадження в повітря офісів, складів, диверсії, шантаж, рекет та ін. Головною загрозою з боку терористів залишається загроза життю і безпеці людей. Без здійснення загрози і підкріплен­ня її акціями (взяття заручників, захоплення літаків, закладання вибухівок та ін.) тероризм не став би мати сенс. Терористичний характер мали і акти помсти, які негайно ж піддавались широко­му розголосу особами, які їх здійснили, або співтовариші висту­пали з детальним з'ясуванням мотивів і мети таких акцій і вису­ванням конкретних вимог, виконання яких стає сигналом до припинення такої практики. По суті, акти помсти здійснювали і Віра Засулич, яка стріляла в петербурзького градоначальника Федора Трепова і тяжко поранила, і Степан Степняк-Кравчинський, який убив шефа жандармів Микиту Мезенцева та ін. Та ці акти помсти не стали самоціллю, а служили засобом залякування уряду і дезорганізації діяльності його структур тощо. Такі ж за змістом мали терористичні акти і в перший період Радянської вла­ди. Та потім це поняття значно розширено. Проте на фоні розши­рення змісту поняття терористичний акт в структурі самих діянь, що кваліфікувались як терористичні акти, доля тих, в яких є, власне, терористична спрямованість в міру зміцнення Радянської держави постійно зменшувалась. В сучасних умовах статистика здійснення діянь з терористичною спрямованістю також невелика. Здебіль­шого терористичні акти кваліфікуються як політичні вбивства. Отже, якщо вбивство терористичної спрямованості служить засо­бом створення обстановки напруження, засобом примусу до чо­гось або відмови від чогось тих або інших осіб, то політичне вбив­ство без терористичних ознак є способом вирішення якихось питань самим фактом здійснення політичного вбивства. Політичне вбив­ство не потребує примусу когось до чогось, все вирішується ав­томатично. Політичне вбивство звичайно оточене ореолом таємни­чості і прихованого сенсу. Із історії відомо, що політичні вбивства досить часто використовувались з метою захоплення влади тощо.

Головним у визначенні форм тероризму є те, з якою метою здійснюються терористичні акти. Політичними терористичні акти стають через мотиви і спрямованість. Відмінною рисою політич­ного тероризму є публічність його дій. Інші злочини терористич­ної спрямованості можуть здійснюватись і без особливої претензії на розголошення, інформуючи лише тих осіб, в діях яких є зацікавленість у винних. Тероризм же без широкого розголосу, без відкритого пред'явлення своїх умов не існує. Терористичні дії

завжди здійснюються з метою самореклами, з намірами виклика­ти шок, страх у населення і влади.

Тероризм - публічно здійснювані загальнонебезпечні дії або загрози, спрямовані проти суспільної безпеки і які створюють в соціальному середовищі обстановку страху, неспокою, приго­ломшеності з метою прямого або непрямого впливу на прийнят­тя якогось рішення або відмова від нього в інтересах терористів. Політичним характером терористична діяльність принципово відрізняється від кримінальної злочинності, хоча між ними і є пев­на схожість. По-перше, кримінальні злочинці і терористи свідомо порушують законність; по-друге, ряд засобів, що використову­ються ними, співпадають; по-третє, самі терористи нерідко залу­чають до своїх операцій кримінальних злочинців. Все це дає підста­ви декому з політологів твердити про відсутність розмежування між тероризмом і кримінальною злочинністю. Та більшість спеці­алістів таку позицію не поділяють Між політичним тероризмом та кримінальним злочином все ж таки більше відмінностей, аніж подібності. Ці відмінності поля­гають, насамперед, в меті і мотивах їх операцій. Терористи праг­нуть залякати суспільство, змінити державний лад, внутрішню політику та ін., кримінальні злочинці не прагнуть до кардиналь­них змін в суспільстві, а намагаються, навпаки, не привертати уваги і не порушувати основ суспільства, в межах якого здійсню­ються злочини. Терористи прагнуть завдати удар системі, а кри­мінальні злочинці - награбувати. Тим-то пограбування банку для терористів допоміжна акція, а для злочинців - основна. І, навпа­ки, якщо терористи убивству або загрозі убивства надають вирі­шальне значення, то для «професіоналів» вони виправдані лише у зв'язку з можливістю наживи. Кримінальні злочинці не захоплю­ють посольств, а терористи не тримають публічних або ігрових будинків. Терористичний акт має метою сколихнути суспільство жорстокістю, зухвалістю, з тим, щоб стати своєрідним засобом ко­мунікації між терористами і владою, засобом впливу на владу. Тим-то терористи не тільки не приховують свою причетність до злочи­ну, як це роблять кримінальні злочинці, але всіляко афішують.

В сучасних умовах виникнення і дії тероризму пояснюються, по-перше, передумовами кризових процесів, що є в багатьох розвинутих країнах. Тим-то, не випадково величезний розмах теро­ризму припадає на 70-80 роки. Економічна криза і безробіття, зростання воєнних витрат і цін, злочинності ускладнює станови­ще в багатьох країнах світу. Канули в минуле соціальні міфи і ілюзії, стала помітною зміна соціальної ситуації ряду суспільних верств, зокрема тих, хто є соціальною базою сучасного політичного екст­ремізму. По-друге, революційними процесами в світі, розмахом і активністю робітничого і демократичного рухів. Боротьба проти соціального і національного гніту породжує не лише революційні і визвольні сили, але й псевдореволюційні рухи. По-третє, класо­вою заінтересованістю правлячої еліти в різних сферах тероризму як знаряддя внутрішньої і зовнішньої політики. Тероризм - зруч­не знаряддя боротьби з прогресивними і опозиційними силами, а також неугодними політичними режимами та ін.