Особенности патопсихологического исследования при органических заболеваниях

Патопсихологическое исследование памяти больных с этими видами патологии выявляет снижение объема непосредственного и опосредованного запоминания.

Нарушения речи.Для получения более четкой картины органических изменений используют методы нейропсихологии: исследования речи больных, зрительного гносиза, конструктивного праксиса. Вот наиболее распространенные нарушения, выявляемые с помощью спе-циальных методов:

1) контаминации – сплавление частей отдельных слов;
2) персеверации – застревание на отдельных словах;
3) парафазии – искажение слов или замена одного слова другим, часто сходным по звучанию, но далеким по значению;
4) аграфия – нарушение письма, проявляющееся как утрата способности писать буквы в словах при сохранном интеллекте, часто в результате недоразвития фонематического слуха;
5) алалия – нарушение речи при сохранном слухе;
6) дизартрия – нарушение произношения;
7) афазии – расстройство речи, состоящее в утрате способности пользоваться словами, фразами как средством выражения мысли;
8) паралексии – возникающие при чтении нарушения, идентичные парафазии.

Нарушения восприятия. Наиболее распространенной при поражении затылочно-теменных и затылочных отделов коры головного мозга является зрительная агнозия, реже – слуховая агнозия и тактильная агнозия. Разные виды агнозии появляются вследствие нарушения мыслительного синтеза отдельных элементов в целые группы. То есть испытуемый акцентирует внимание на отдельных "ярких", но второстепенных раздражителях, не выделяя существенных признаков.

Нарушения праксиса. У больных с поражениями нижнетеменной области головного мозга обнаруживаются апрактические расстройства, которые характеризуются затруднениями произвольных движений, потерей сформированных ранее навыков\

мін. мозкова дисфункція-біолог. обумовлена недостатність фу-й нс, що призводить до легких розладів пов-ки і зниження здатності до навчання
групи ммд:

1. синдром гіперактивності з дефіцитом уваги, який вияв. у формі підвищ. збудливості( агресивність, імпульсивність, розсіювання уваги)

2. синдром гіперактивності з дефіцитом уваги в поєднанні з загальмованістю реакцій і млявість

3 порушення загал. і тонкої моторики(поруш. координації рухів)

4. зміни сприйняття (не можуть орієнт. в складних ситуаціях)

5. мовні дисфункції (поруш. експресивності мови)

при проведені патопси. дослідження можна виявити декілька груп порушення:

1. церебральні стани – висока виснажливість псих. процесів,поруш. обєму і концентрації увги, недостатність механ. запамятовування, емоц. лабільність)

2. поруш. псих. процесів памяті і уваги –особист. р-к у межах вікової норми, виник. вторинні порушення (заїкання, поруш. сну, хар-на низька самооцінка)

3. переваж. порушення емоц-вольов. сфера – підвищена збудливість, образливість прагнення до бродяжництва, агресивність. відсутня критичність до своїх досягнень, екстернальний, локус контрролю, завищена або недеференц. самооцінка

4. порушення рух. активності

5. поруш. уваги (труднощі у переключенні, концентрації уваги, постійне забування своїх речей)

міжпівкульна дисфункція – поруш. ро-ку однією з півкуль ГМ або недостатність взаємодії між ними.

при домінуванні правої – переважає наочно-образний тип мислення і сприйняття. важко засвоюються абстрактні схеми ( труднощі в читанні, письмі, математиці), але немає поруш. памяті, уваги. Дітей слід заохочувти до малювання, складання схем, ілюстрацій матем. задач.
при домін. лівої півкулі: домінує логічне мислення. виник. труднощі при операціях з образами(малювання, переказ тексту) при виконанні завдань, які вимагають зорового аналізу і синтезу (розуміння ілюстрацій схем). можливе деяке недорозв. емоц. сприйняття (емпатія) мета пси. корекції::

-р-к образного сприйняття

-розуміння емоц. стану ін. людей

-ро-к емпатії, навички спілкування.

ранній дитячий аутизм – переважно вродж. розлад. який вияв. в зниженні або зникненні контактів з середовищем у відсутності помітного інтересу до оточення, адекватних емоц. реакцій, цілеспрям. активність і д-ті.

гіпотези причин РДА:

1. початк. п-д шизофренії або важка форма шиз. особ-го розладу.

2. спадковий псих. розлад повяз. з олігофренією.

3. самост. розлад викликаний порушеннями внутрішньоутроб. р-ку або хворобами перших років життя( поруш. підкоркових центрів)

4 форми прояву аутизму:

1 повна відмова від активних контактів із зовн. світом

2. більша активність, але відстороненість від контактів із зовн. світом

3. захопленість власними інтересами

4. трудщові в спілкуванні і соц. взаємодії

порушення псих. ді-ті:

відчуття і сприйняття – гіперчутливість, навкол. світ сприймається як загрозливий, предмети сприйм. не цілісно, а на основі окремих афект. ознак.

увага – концентрація уваги, виснаження уваги

память – механ. память добре розвинута гірше розвинута смислова память

мова – великий соварний запас, але діти не корист. мовою для спілкування.

про себе – кажуть в 2-й або 3 –й особ. можуть придумувати нові слова, безцінно маніпулювати звуками.

емоції і воля – відсуттній емоц резонанс на ситуацію, холодність, байдужість до близьких людей. Чутливі, полохливі, тривожні. хар-на слабкість спонук і низький рівень активної ді-ті

48. мінімальна мозкоа дисфункція

2. синдром гіперактивності з дефіцитом уваги в поєднанні з загальмованістю реакцій і млявість

3 порушення загал. і тонкої моторики(поруш. координації рухів)

4. зміни сприйняття (не можуть орієнт. в складних ситуаціях)

5. мовні дисфункції (поруш. експресивності мови)

при проведені патопси. дослідження можна виявити декілька груп порушення:

4. порушення рух. активності

5. поруш. уваги (труднощі у переключенні, концентрації уваги, постійне забування своїх речей)

49. міжпівкульна дисфункція

міжпівкульна дисфункція – поруш. ро-ку однією з півкуль ГМ або недостатність взаємодії між ними.

-р-к образного сприйняття

-розуміння емоц. стану ін. людей

-ро-к емпатії, навички спілкування.

50. ранній дитячий аутизм

гіпотези причин РДА:

1. початк. п-д шизофренії або важка форма шиз. особ-го розладу.

2. спадковий псих. розлад повяз. з олігофренією.

4 форми прояву аутизму:

1 повна відмова від активних контактів із зовн. світом

2. більша активність, але відстороненість від контактів із зовн. світом

3. захопленість власними інтересами

4. трудщові в спілкуванні і соц. взаємодії

порушення псих. ді-ті:

увага – концентрація уваги, виснаження уваги

память – механ. память добре розвинута гірше розвинута смислова память

мова – великий соварний запас, але діти не корист. мовою для спілкування.

про себе – кажуть в 2-й або 3 –й особ. можуть придумувати нові слова, безцінно маніпулювати звуками.

51. Особливості патопси. обстеження дітей дошкільного і молодшого віку та підлітків. Збір анамнезу , встановлення контакту

51) особливості патопсихологічного обстеження дітей дошкільного віку

За Н. Ю. Максимовою, К. Л. Мілютіною, В. М. Піскун, патопсихологічне обстеження дітей дошкільного віку проводиться в ігровій формі. Завдання, спрямовані на виявлення рівня розвитку пізнавальних процесів, доцільно об'єднати в один ігровий сюжет. Для цього вводять персонажа чи ряд персонажів, заради яких виконуються усі завдання. Персонажі беруть участь в оцінюванні діяльності дитини: радіють за правильного виконання, засмучуються за неправильного, дають поради, підказують, просять.

Порядок пропонування завдання - довільний, головне, щоб дитина не втрачала зацікавленості.

Дослідження уваги, сенсомоторної сфери та наочно-дійового мислення.

1. Дитині пропонують 10 кубиків розміром 8 см3. Показують побудовану з них "башту", "потяг", "міст".

У 3 роки: дитина сама будує "башту" з дев'яти кубиків, копіює модель "потяга" (4 кубики в ряд), будує за показом "міст" (1 кубик на 2-х).

У 3,5 роки: дитина сама копіює "міст" з моделі і виконує найпростіші завдання з кубиками Кооса, копіюючи їх із зразка, виконаного з кубиків такого самого розміру.

Після 4-х років: дитина виконує ці завдання (кубики Кооса), копіюючи із зразка, виконаного на папері в натуральну величину.

З 5-ти років: зразок - у зменшеному розмірі, норма - дитина виконує перші 6 таких завдань.

2. Завдання з геометричними формами:

o Методика "Дошки Сегена" (коло, трикутник, квадрат). Дитині демонструють зібрану дошку, яка потім у неї на очах "ламається". Дитину просять її "поремонтувати", знайти кожному шматку своє місце так, щоб стало усе рівненько, гладенько. У віці 3 років дитина легко порається з цим завданням і починає виконувати вже складніші - складання фігур з елементів. У 4 роки - може зібрати перші три з усіх дошок Сегена, у 5 років - виконує усі завдання.

Дитині показують набір з 10 карток із зображеннями нескладних та знайомих їй предметів. Показуючи картки по одній (2 секунди), просять назвати їх. Поклавши картки у свою руку віялом, протилежною до дитини стороною, психолог говорить: "Відгадай, які картки у мене в руці? Ті, що відгадаєш, я віддам тобі". Після того, як дитина відгадає декілька карток, їй показують ті, що залишились, по одній та просять її знову назвати їх. За необхідності повторюють ці дії. З 3-х років діти вгадують 3-6 карток після шести повторів; з 4-х років - до 7 карток, але вже при меншій кількості повторів; у 5 років - 8-9 карток.

o Дитину просять виконати декілька дій підряд, наприклад, встати зі стільця, обійти навколо столу, взяти книжку, розкрити її, закрити, підійти з нею до дверей, постукати рукою в двері, відчинити їх та повернутися на місце. З віку 3-х років дитина виконує 4-6 дій, після 4,5 року - усі дії.

o Дитину просять повторити фразу з 6-7 слів, потім ряд цифр (3-4 цифри). У 3 роки дитина повторює просту фразу з 6-7 слів та сполучення з 3-х цифр. З 4-х років повторює складні фрази та сполучення з 4-5 цифр. У 5 років з набору 10 слів запам'ятовують 6-7.

Дослідження процесів мислення.

o Дошки Сегена, кубики Кооса.

o Методика складання малюнків, спочатку розрізаних на 3-4 рівних частини, а потім - на більшу кількість частин із складнішою конфігурацією.

o Класифікація предметів за родовою і функціональною ознакою (для чого призначений), розуміння змісту сюжетних картинок.

У 3 роки дитина правильно називає усе, що зображено на малюнку, пояснює, хто та що робить, орієнтується в часі дії. У 4 роки дитина чітко орієнтується ще й у порах року. У 5 років дитина може згрупувати малюнки за сюжетами.

За нормального розвитку дитини в кінці дошкільного віку такі операції мислення, як аналіз, порівняння, узагальнення вже виконуються згорнуто.

Специфічні форми прояву емоційно-вольової сфери дошкільнят:

- ускладнюється встановлення контакту - у дітей із підвищеним рівнем тривожності, загальмованістю, невротичними реакціями;

- відхід від контакту - в аутичних дітей;

- легкість контакту, що поєднується з поверховістю - може бути пов'язана з інтелектуальним недорозвитком;

- відсутність реакції на похвалу - або не розуміє змісту і значення похвали, або байдужа до оцінки дорослого;

- різке поліпшення результативності виконання завдань після похвали - властиве невротизованим дітям;

- відсутність реакції на зауваження - це ознака або зниження інтелекту (не розуміє його значення), або розбещеність (обмеження та вказівки незвичні для дитини);

Термин «анамнез» довольно часто встречается как в специализированной, так и в популярной медицинской литературе. Как правило, это анамнез (греч. Anamnesis — воспоминание) означает наиболее полную информацию о состоянии здоровья пациентки (текущем и прошлом) и факторах, на него влияющих. Сбор анамнеза является первичным и одним из основных методов медицинских исследований. В некоторых случаях, в совокупности с общим осмотром, он позволяет точно поставить диагноз без дальнейших процедур, а также подобрать необходимое лечение. Сбор анамнеза — это универсальный метод диагностики, применяемый в любой области медицины.

В гинекологии условно различают общий и специальный гинекологический анамнез, которые соответственно представляют собой информацию об общем состоянии здоровья женщины, условиях ее жизни и информацию о специфических, сугубо гинекологических особенностях.

Анамнез хвороби повинен допомогти встановити характер початку хвороби (гострий чи поступовий), її подальший перебіг (прогресуюче, ослабевающее або переривчасте) і проведене раніше лікування.

Анамнез життя повинен містити ті особливості біографії хворого і умов його життя, які могли стати причиною розвитку цього захворювання. Слід з'ясувати, які захворювання переніс хворий у минулому, так як даний захворювання може бути ускладненням або загостренням перенесеного в минулому захворювання. Необхідно уточнити реакцію хворого на проводилося лікування (непереносимість тих чи інших лікарських засобів). Оскільки соціальне середовище справляє певний вплив на виникнення захворювання, при збиранні анамнез має бути приділено увагу з'ясуванню матеріально-побутових умов у всі вікові періодижиття обстежуваного, умов праці та відпочинку. Необхідно з'ясувати наявність шкідливих звичок: куріння (кількість викурених цигарок в день) та вживання алкоголю (кількість, частота).

Далі необхідно з'ясувати стан здоров'я найближчих родичів хворого (батьків, дітей) - сімейний анамнез. Це має значення з точки зору можливості спадкових захворювань.

52. Патопси. ха-ка затримки псих. ро-ку

Различают четыр е основны х вариант а задержки психического развития [Лебединская К.С, 1969]:

1) задержка психического развития конституционального происхождения;

2) задержка психического развития соматогенного происхождения;

3) задержка психического развития психогенного происхождения;

4) задержка психического развития церебрально-органического генеза.

В клинико-психологической структуре каждого из перечисленных вариантов задержки психического развития имеется специфическое сочетание незрелости эмоциональной и интеллектуальной сферы.

При задержке психического развития конституционального происхождения (гармонический, психический и психофизиологический инфантилизм), по определению Лорена и Ласега [см.: Сухарева Г. Е., 1965], инфантильности облика часто соответствует инфантильный тип телосложения с детской пластичностью мимики и моторики. Эмоциональная сфера этих детей находится как бы наболее ранней ступени развития, соответствуя психическому складу ребенка более младшего возраста: яркости и живости эмоций, преобладанию эмоциональных реакций в поведении, игровых интересах, внушаемости и недостаточной самостоятельности. Эти дети неутомимы в игре, в которой проявляют много творчества и выдумки и в то же время быстро пресыщаются интеллектуальной деятельностью. Поэтому в первом классе школы у них иногда возникают трудности, связанные как с малой направленностью на длительную интеллектуальную деятельность (на занятиях они предпочитают играть), так и неумением подчиняться правилам дисциплины.

При так называемой соматогенной задержке психического развития эмоциональная незрелость, как указывалось, обусловлена длительными, нередко хроническими заболеваниями, пороками развития сердца и т.д. Хроническая физическая и психическая астения тормозит развитие активных форм деятельности, способствует формированию таких черт личности, как робость, боязливость, неуверенность в своих силах.^Эти же свойства в значительной степени обусловливаются и созданием для больного или физически ослабленного ребенка режима ограничений и запретов. Таким образом, к явлениям, обусловленным болезнью, добавляется искусственная инфантилизация, вызванная условиями гиперопеки.

Задержка психического развития психогенного происхождения связана с неблагоприятными условиями воспитания. Социальный генез этой аномалии развития не исключает ее патологического характера. Как известно, при раннем возникновении и длительном действии психотравмирующего фактора могут возникнуть стойкие сдвиги нервно-психической сферы ребенка, обусловливающие патологическое развитие его личности. Так, в условиях безнадзорности может формироваться патологическое развитие личности с задержкой психического развития

по типу психической неустойчивости: неумение тормозить своиэмоции и желания, импульсивность, отсутствие чувства долга и ответственности. ^

Задержка психического развития церебрально-органического генезаимеет наибольшую значимость для клиники и специальной психологии ввиду выраженности проявлений и необходимости (в большинстве случаев) специальных мер психолого-педагогической коррекции. Причины церебрально-органических форм задержки психического развития (патология беременности и родов, инфекции, интоксикации, травмы нервной системы в первые годы жизни), как видно, в определенной мере сходны с причинами олигофрении. Это сходство определяется органическим поражением централь

ной нервной системы на ранних этапах онтогенеза. Пойдет ли речь о выраженном и необратимом психическом недоразвитии в виде олигофрении либо только о замедлении темпа психического созревания — будет зависеть в первую очередь от массивности поражения.

Термин «задержка психического развития» был предложен Г. Е. Сухаревой еще в 1959 г. Под задержкой психического развития (ЗПР) понимают замедление нормального темпа психического созревания по сравнению с принятыми возрастными нормами. ЗПР начинаются в раннем детском возрасте без предшествующего периода нормального развития, характеризуются стабильным течением (без ремиссий и рецидивов, в отличие от психических расстройств) и тенденцией к прогрессивному нивелированию по мере взросления ребенка. О ЗПР можно говорить до младшего школьного возраста. Сохраняющиеся признаки недоразвития психических функций в более старшем возрасте свидетельствуют об олигофрении (умственной отсталости).

Состояния, относимые к ЗПР, являются составной частью более широкого понятия «пограничная интеллектуальная недостаточность» (Ковалев В. В., 1973

Распространенность задержек психического развития среди детского населения (как самостоятельной группы состояний) составляет 1%, 2% и 8–10% в общей структуре психических заболеваний (Кузнецова Л. М.). Задержки психического развития в качестве синдрома, естественно, встречаются значительно чаще.

Патогенез ЗПР малоизучен. По мнению Певзер (1966), основным механизмом ЗПР является нарушение созревания и функциональная недостаточность более молодых и сложных систем мозга, относящихся главным образом к лобным отделам коры больших полушарий, которые обеспечивают осуществление созидательных актов поведения и деятельности человека. Единых форм систематически пограничных форм интеллектуальной недостаточности в настоящее время не существует. Наиболее подробной является классификация пограничных состояний интеллектуальной недостаточности, представленная Ковалевым В. В. (1973).

Существует деление ЗПР на первичную и вторичную. При этом вторичная задержка психического развития возникает на фоне первичного неповрежденного головного мозга при хронических соматических заболеваниях (пороки сердца и пр.), сопровождающихся церебральной недостаточностью.

В первые годы жизни в силу незрелости нервной системы у детей чаще наблюдается дисфункция созревания двигательных и общепсихических функций. Поэтому обычно в раннем детстве речь идет об общей задержке психомоторного развития с большей выраженностью отставания психических функций.

У детей же старше трех лет становится возможным выделение уже более очерченных психоневрологических синдромов. Главным клиническим признаком ЗПР (по М. Ш. Вроно) являются: запаздывание развития основных психофизических функций (моторики, речи, социального поведения); эмоциональная незрелость; неравномерность развития отдельных психических функций; функциональный, обратимый характер нарушений.

Если интеллектуальная недостаточность в дошкольном возрасте маскируется речевыми расстройствами, то в школьном возрасте она проявляется отчетливо и выражается в бедном запасе сведений об окружающем, медленном формировании понятий о форме и величине предметов, трудностях счета, пересказа прочитанного, непонимании скрытого смысла простых рассказов. У таких детей преобладает конкретно-образный тип мышления. Психические процессы инертны. Выражены истощаемость и пресыщаемость. Поведение незрелое. Уровень наглядно-образного мышления довольно высок, а абстрактно-логический уровень мышления, неразрывно связанный с внутренней речью, оказывается недостаточным.

В отдельные формы интеллектуальной недостаточности В. В. Ковалев выделяет интеллектуальную недостаточность, возникшую в результате дефектов анализаторов и органов чувств, при ДЦП и синдроме раннего детского аутизма.

Синдром ЗПР полиэтиологичен, основными причинами являются:

1) перинатальные поражения центральной нервной системы (гипоксически-ишемического, травматического, инфекционного, метаболического характера; алгокольная и другие фетопатии); 2) эпилепсия и эпилептические энцефалопатии; 3) гидроцефалия (в т. ч. и гипорезорбтивные нарушения); 4) краниостенозы; 5) новообразования головного мозга;
6) пороки развития головного мозга (дисгенезии мозолистого тела, голопрозэнцефалия, арахноидальные кисты и др.); 7) наследственные болезни (фенилкетонурия, гистидинемия, гомоцистинурия и др.); 8) митохондриальные заболевания; 9) болезни накопления; 10) хромосомные болезни (синдром Дауна, фрагильная Х-хромосома и др.); 11) наследственные синдромы; 12) нейрокожные синдромы (нейрофиброматоз, туберозный склероз, энцефалотригеминальный ангиоматоз и др.); 13) врожденные эндокринные заболевания (врожденный гипотиреоз и др.); 14) аутистические расстройства (синдром Канера, Аспергера, Ретта и др.); 15) соматическая патология (болезни сердца, почек и др.);
16) снижение зрительной и слуховой функции; 17) педагогическая запущенность.

В течение в основном последнего десятилетия выявлена закономерная связь когнитивных расстройств развития сэпилепсией и эпилептической активностью в мозге. Достаточно широко наблюдаются эпилептиформные разряды в ЭЭГ у лиц, никогда не имевших эпилептических припадков. Неконтролируемое распространение спонтанных эпилептических разрядов с каскадообразным вовлечением потенциально нормальных нейронов в патологическую синхронизацию вне припадков ведет к невозможности выполнения ими нормальных функций, что проявляется всем спектром когнитивных расстройств.

Для исследования уровня психического развития ребенка используются психологические тесты (шкала Бейли, денверовский тест и многие другие). Уровень интеллекта по системе IQ определяется у детей старше 3 лет.

В основе лечения ЗПР лежит мультидисциплинарный подход с активным участием неврологов, педиатров, психологов, психиатров, логопедов, педагогов-дефектологов (в т. ч. монтессори-педагогов). Коррекция должна проводиться длительно. Основным направлением помощи детям с ЗПР является разносторонняя психолого-педагогическая коррекция, направленная на улучшение когнитивного развития и эмоционально-коммуникативной сферы. В случае ее недостаточной эффективности применяется медикаментозная терапия.

53. Загальна ха-ка деменцій

) Деменцiя або слабоумство-це одна з рiзновидiв когнiтивних порушень психiки, пов’язаних з пiзнавальною сферою людини. Залежно вiд ступеня важкостi симптомiв деменцiї захворювання може бути легкої, помiрної або важкої форми При легкому ступенi деменцiї погiршуються тiльки професiйнi якостi хворого, i зменшується його соцiальна активнiсть. Симптомом деменцiї помiрному ступеня є втрата навичок користування бiльшiстю побутових предметiв. На стадiї важкої деменцiї людей повнiстю дезадаптирован i залежимо вiд навколишнiх. Вiн не в змозi самостiйно впоратися з найпростiшими проблемами гiгiєни або приймання їжi Залежно вiд причини розвитку деменцiї розрiзняють два основнi види захворювання: сенильную деменцiю (вона ж стареча деменцiя) або судинне слабоумство Стареча деменцiя Стареча або сенильная деменцiя викликається вiковими змiнами в структурi мозку. Змiни поступово вiдбуваються на нейронному рiвнi й провокуються як недостатнiм постачанням кров’ю мозку, так i iншими хронiчними захворюваннями або гострими iнфекцiями. Причиною сенильной деменцiї можуть послужити проблеми метаболiзму, патологiї бруньок i надниркова залоза, iмунодефiцит, злоякiснi новотворi або нейродегенеративные розладу, наприклад, Хвороба Альцгеймера. Сенильная деменцiя-необоротне порушення, що зачiпає всi когнiтивнi сфери психiки: мислення, пам’ять, мова, увага. Прогресування захворювання супроводжується втратою всiх придбаних навичок i вмiнь. Можливiсть придбання нових знань у хворих зi старечою деменцiєю також рiзко обмежена Одним з головних симптомiв деменцiї цього виду є стабiльнiсть прояву ознак слабоумства на вiдмiну вiд делiрiю, коли в пацiєнта спостерiгаються тимчасовi приступи дезорiєнтацiї У якостi побутового визначення для сенильной деменцiї нерiдко використовуються вираження «старечий маразм». Захворюванню пiддаються люди похилого вiку старше 65 рокiв. Вiд рiзних проявiв симптомiв деменцiї в середньому страждає 5-15% жителiв Землi пенсiйного вiку Судинна деменцiя Судинна деменцiя розбудовується в результатi порушень мозкового кровообiгу, викликаних поразками тканин головного мозку. До судинної деменцiї може привести бiльшiсть судинних захворювань, наприклад, артерiальна гiпертензiя, Атеросклероз, iшемiя посудин головного мозку i т. д. Результати посмертного вивчення мозкових структур хворих iз судинною деменцiєю дозволяють затверджувати, що причиною захворювання нерiдко виявляється iнфаркт. Вiрнiше не сам iнфаркт мiокарда, а, що утворювався внаслiдок його киста. При цьому ймовiрнiсть розвитку судинної деменцiї залежить не вiд розмiру ушкодженої мозкової артерiї, а вiд загального обсягу некротизированных мозкових артерiй

Загальнi симптоми деменцiї рiзного типу Середня тривалiсть захворювання 5 рокiв з поступовими наростаючими змiнами особистостi хворого. Першi явнi симптоми деменцiї-заострение певних рис характеру людину, наприклад, ощадливостi, упертостi, пiдозрiлостi i т. д. Хвора людина iз прогресуючою судинною або старечою деменцiєю проявляє консерватизм у вчинках, судженнях i iз труднощами ухвалює щось нове. Його iнтереси звужуються, погiршуються здатностi до розумової дiяльностi, втрачаються моральнi норми поведiнки У мiру прогресування захворювання людей iз труднощами може вiдтворити в пам’ятi недавно що вiдбувся подiї. Потiм втрачається орiєнтацiя в часi й просторi, хоча манера поведiнки, мова, мiмiка й жестикуляцiя ще довго залишаються незмiненими Фiзичнi симптоми деменцiї: виснаження, тремор кистей, змiни в ходi-розбудовуються лише на стадiї хвороби найважчому ступеня разом з наростаючими ознаками розпаду особистостi

54. Психічні порушення похилого віку. Хвороба Альцгеймера

почин. в 45-65 р. ранній поч.- після 40 р. пізній початок – після 70 р. більше страждають жінки.

Инволюционная меланхолия.

Инволюционная меланхолия отмечается чаще у женщин в возрасте 50-65 лет. Ведущим психопатологическим проявлением этого заболевания является затяжная тревожная или тревожно-бредовая депрессия, впервые возникшая в инволюционном возрасте.

Возникновению заболевания часто предшествуют стрессовые ситуации или изменения жизненного стереотипа.

В клинической картине доминирует подавленное настроение, с тревогой, страхом, растерянностью. В состоянии двигательного беспокойства, суетливости, тревожно-тоскливого возбуждения больные не находят себе места. Возможны суицидальные попытки. Депрессия может протекать и на фоне крайней двигательной заторможенности, которая принимает форму ступора, «меланхолического ступора». В таком состоянии больные сохраняют скорбное выражение лица, скорбную позу, мутизм в отличии от кататонического ступора отсутствует. При осмотре больного от него можно получить единичные односложные ответы.

На фоне депрессивно-тревожной симптоматики возникают слуховые иллюзии. В разговоре окружающих слышатся осуждение, упреки, обвинения. Со временем присоединяются бредовые идеи самообвинения, осуждения, разорения, обнищания или идеи ипохондрического содержания.

Отдельные бредовые идеи в течение заболевания разрастаются и формируется бредовой синдром, часто персикуторного или нигилистического содержания. Так ипохондрические и нигилистические идеи составляют бредовой синдром Катара, когда больные описывают драматические изменения в своем организме, отсутствие внутренних органов, разрастание опухоли до гигантских размеров и одновременно неизбежную смерть окружающих людей.

Инволюционная меланхолия отличается длительным течением, ее продолжительность может быть от нескольких месяцев до нескольких лет.

Также отличительными признаками от депрессивных расстройств другого генеза, в том числе и органической этиологии, является ее позднее начало (после 50 лет), отсутствие органических заболеваний головного мозга в анамнезе, затяжное течение, тревожное ожидание неминуемого несчастья, ипохондричность, отсутствие изменения личности и состояний нарушенного сознания.

Психозы, предположительно обусловленные биологическими и социально-психологическими последствиями старения и не приводящие к выраженному органическому дефекту психики или слабоумию, возникают не только в пресениуме, но и в старости (после 60-65 лет). У части больных проявления таких психозов идентичны или близки картине инволюционной депрессии или инволюционного параноида. В этих случаях одни психиатры квалифицируют их как поздние варианты пресенильных психозов, другие называют их функциональными психозами старческого возраста.

У престарелых наблюдаются и функциональные психозы иной психопатологической структуры: ворчливые депрессии, оптические, вербальные, тактильные и обонятельные галлюцинозы, острые состояния спутанности с грубой дезориентировкой в окружающем, отрывочными галлюцинаторно-бредовыми переживаниями, двигательным беспокойством и амнезией периода психотических расстройств.

Хвороба Альцгеймера-нерідко в розмові її не зовсім вірно називають старечим маразмом, — це хвороба, при якій певні системи клітин мозку (нейронів) як би відмирають, що призводить до розвитку старечого, або сенільного недоумства (деменції).

Хвороба Альцгеймера є найчастішою причиною слабоумства, що розвивається в похилому і старечому віці. Перші симптоми можуть з’явитися вже після 40 років, а після 70-річного віку частота захворювання доходить до 30%.

Це захворювання частіше спостерігається у людей малоосвічених, з некваліфікованими професіями. У людини з високим інтелектом менше шансів зіткнутися з проявами хвороби Альцгеймера з тієї причини, що у нього існує більшу кількість зв’язків між нервовими клітинами. А значить при загибелі одних клітин втрачені функції можуть передаватися іншим, які раніше не були задіяні. Частіше вікове слабоумство вражає жінок — можливо, причина цього криється в більшій тривалості життя жінок: багато чоловіків просто не доживають до хвороби Альцгеймера.

Хвороба починається снарастающіх порушень пам’яті. Рання стадія може залишитися непоміченою для оточуючих, оскільки людина, зазначивши у себе перші симптоми захворювання, всіляко намагається приховати їх. З наростаючою втратою спогадів з’являється почуття розгубленості, нерозуміння, подиву. Поступово людина перестає орієнтуватися в місці і часі, з його пам’яті випадають накопичені знання, досвід, навички, причому забуваються спочатку найближчі за часом події, а потім більш віддалені. Порушується впізнавання форми, кольору, осіб, почуття орієнтації в просторі. Це може позначатися, наприклад, в безладності та асиметрії почерку: літери скупчуються в центрі або в кутах сторінки, по вертикалі. Мова стає все більш незрозумілою.

Коли захворювання починає прогресувати, потрібно використовувати будь-яку можливість, щоб підтримати здатність хворого до самообслуговування, зменшити його ізоляцію від оточуючих, постаратися попередити розвиток депресії. Наприклад, можуть допомогти нові, краще підібрані окуляри, досконаліший слуховий апарат, простий в обігу радіоприймач, книги з картинками і великими літерами.

55. Псих. порушенн похилого віку. Хвороба Піка

) Хвороба Піка діагностується вже на перших тижнях життя дитини. Захворювання характеризується різким схудненням і все наростаючим опуханням живота. Ці симптоми мають у своїй основі збільшення печінки та селезінки. Хвороба Німана-Піка викликає збільшення лімфовузлів і пожовтіння шкірних покривів, в деяких випадках спостерігається лейкоцитоз і гіперхолестеринемія. Смерть пацієнта настає внаслідок наростаючого виснаження і проносу. При розтині виявляється ожиріла печінка, селезінка, збільшені в розмірах лімфатичні вузли. Хвороба Піка викликає забарвлення наднирників і всіх внутрішніх органів в яскраво-жовтий колір. Пов’язано це з відкладенням фосфатидів в тканинах клітин. Ліпоїдами можуть відкладатися у волокнах серця, клітинах нервової системи, скелетної мускулатури, епітелії та органах внутрішньої секреції.

Хвороба Піка має у своєму підставі порушення ліпоїдного і фосфатидного обміну. Захворювання носить вроджений і сімейний характер, хлопчики

і дівчатка хворіють однаково часто.

Хвороба Німана-Піка найчастіше спостерігається

серед євреїв-ашкеназі, в інших випадках захворювання зустрічається в

співвідношенні 1:100 000 новонароджених.

Захворювання супроводжується тяжкими ураженнями нервової системи, загальною затримкою розвитку. Вперше хвороба Піка була описана в 1922 році, на сьогоднішній момент описано близько 100 випадків захворювання. Причини

патології невідомі, але одним з несприятливих факторів є кровне

споріднення батьків дитини.

Клінічний прояв хвороба отримує в грудному віці, найбільш часто в перше півріччя життя новонародженого. Є, однак, розрізнені описи клінічних ознак захворювання у дитячому та навіть молодому віці. Поступово у пацієнта розвивається асцит, значно збільшуються лімфовузли. Шкірні покриви виглядають блискучими і воскоподібними, з’являються пігментовані ділянки.

При початкових стадіях захворювання з’являються рухові розлади – пірамідні знаки, підвищення сухожильних рефлексів і тонусу м’язів,

парези кінцівок. На пізніших стадіях хвороба Піка характеризується

гіпотонією м’язів і відсутністю сухожильних рефлексів. У дитини стрімко

розвивається глухота, сліпота і ідіотія. На очному дні часто виявляється

атрофія зорового нерва і плями в макулярної області. При паталогоанатомічних дослідженнях нерідко встановлюю лейкопенію і гіпохромну анемію.

Прогноз для життя несприятливий – хвороба характеризується злоякісним перебігом. Більшість пацієнтів гине в перші два роки життя. Причиною смерті служить серцево-легенева недостатність і інтеркурентних інфекції.

Ефективних методів лікування хвороби Німана-Піка на сьогоднішній день не існує. Для лікування застосовуються гормональні препарати, ферменти, екстракти печінки, переливання крові. Проте всі ці методи позитивних

результатів не дають, також як і спленектомія. З метою профілактики захворювання,

батькам, які мають дитину з хворобою Піка, рекомендується утримуватися від

подальшого дітонародження.

Тип успадкування цього захворювання до цих пір не встановлено, так як пацієнти гинуть у дитячому віці. Хвороба імовірно передається за аутосомно-рецесивним типом. Це призводить до накопичення в тканинах і органах сфінгоміеліна, при цьому шкіра дитини набуває коричнево-жовтий відтінок. При різних варіантах перебігу хвороби нервова система уражається в різному ступені. Виявляється зниження тромбоцитів, анемія, розм’якшення кісткових тканин. Діти з таким захворюванням, що не мають значних уражень нервової системи, мають більш сприятливий прогноз для життя.

56 Псих. порушення похилого віку. Хорея Гентінгтона

виникає переважно в серед. і похилому віці.

ха-ні ознаки:

1. гіперкінези(неконтрольовані свідомі рухи)

2 особистісні порушення: - ефективна нестійкість – дратівливість – істеричні аб шизоїдні риси – маревні розлади( ідеї ревнощів, переслідування, отруєння) – тактильні галюцинації

3. Залишвються навики самообслуговування, людина викон. просту дом. роботу, сенильна деменція (старече недоумство). зах-ня хар-ся прогресуючим розладом псих. д-ті і розвитком тактильної деменції

початок хвороби 65-75. після 80 -20% людей. до 80-від 3-5%

на початку захв-ня змін. особистість хворого. зявляються невластиві для людини жадібність, дрібязковість. Поруш. сон і апетит (пильнує вночі)

порушення памяті ( спочатку зменш. здатність запамят. поточні події, потім стирається події минулих років.

можлива дезорієнт. в просторі і часі. не памят. імен дітей і родичів. при важкій стадії старчого недоумства виникає зсув си-ї в минуле, хворий уявляє себе дитиною.

при старчому недоумстві на довгий час зберіг. темп, виразність мови. для хворих ха-на значна мовна активність. в мові хворих займають місце мовні обороти, стереотпії. при важкій стадії мова стає спутаною, беззмістовною.

57. Патопси. ха-ка сенильних деменцій

Сенильная деменция (старческое слабоумие). Данная патология развивается в возрасте 65–85 лет, однако возможно более позднее либо ранее развитие. В большинстве случаев заболевание начинается медленно, малозаметно, с появлением характерологических изменений, напоминающих личностные сдвиги, свойственные естественному процессу старения. От последних такие изменения личности отличаются большей выраженностью, утрированностью, а также более быстрым прогрессированием. Наступают патологические изменения личности, типичные именно для старческого слабоумия (сенильная психопатизация личности). В отношении особенностей характера больные становятся крайне похожими друг на друга. Характерологические отличия сводятся к появлению карикатурного эгоцентризма, черствости, скупости, больные начинают собирать старые ненужные вещи. У больных исчезают прежние интересы и увлечения. Одновременно с этим происходит растормаживание всех элементарных биологических потребностей. Неумеренно усиливается аппетит. У ряда лиц пожилого возраста может отмечаться появление признаков гиперсексуальности, что проявляется повышенным интересом к лицам противоположного пола молодого возраста, возникает склонность к беседам на эротические темы. С течением времени мнестико‑интеллектуальная недостаточность достигает уровня глубокого слабоумия и распада всей психической деятельности.
Прежде всего страдает механическая память. Расстройства мышления начинаются с трудностей при абстрагировании и обобщении, при установлении причинно‑следственных связей. Помимо того, постепенно доходит до непонимания простейших вопросов, развивается невозможность осмысления окружающей обстановки. Поведение больных в начале ослабоумливающего церебрально‑атрофического процесса относительно упорядоченное. По мере прогрессирования патологии они становятся все более суетливыми и бестолковыми, беспомощными в бытовых делах, неспособными к самообслуживанию, неряшливыми. Довольно часто больные вдруг уходят из дома и не могут найти дорогу назад, заполняют дом газом, затопляют его, совершают необоснованные поджоги.
Течение сенильной деменции непрерывно– или волнообразно прогрессирующее. Нередко отмечается разрыв между глубоким распадом психической деятельности и относительной физической сохранностью. Некоторое количество больных доживает до стадии маразма. На этой стадии они почти неподвижны, безучастны, лежат в эмбриональной позе, практически недоступны общению, речевому контакту. Сохраняются лишь некоторые жизненные биологические

58. патопси. ха-ка неврозів. Дитячі неврози

неврози – група функц. зворотних порушень нерв. д-ті, що виник. під впливом психотравм. чинників при недостатній ефективності механ-в пси. захисту

неврози – психвчні розлади, які не супроводж. галюцинаціями, маренням зикненням критичності до себе та ін.

причини неврозів:

стрес

фрустрація

конф. і кризові ситуації при яких психотравм. чинникі мають різну інфо про загрозу життя, здоровя, благополуччя

відсутність інфо про близьку людину

очікування неприємної події

психотравм. подразники можуть бути: -слховими, -зоровими, -письмовими

щоб привести до розвитку неврозу психотравм. чиниик поинет бути або тривалим або мати велику силу.

класифікація неврозів:

-з феноменологічної точки виділ.:

1. тривожно-фобічний

2. обессивно-компульсивний

3. астенічний

4 депресивний

5істеричний

6соц.-індукований

А.И. Захаров предлагает следующую схему формирования неврозов у детей и подростков.

Схема формирования неврозов

Биологическими особенностями ребенка, которые увеличивают вероятность формирования невроза, являются наличие невропатии, выраженная доминанта одного из полушарий и т. д. Если объем родительских требований и требований микросоциального окружения (детский садик, школа) не превышает реальных возможностей ребенка, если его воспринимают таким, каким он есть, проявления невропатии исчезают к 9–10 годам. Однако часто родители не учитывают особенностей ребенка, в семье преобладает нерациональный стиль воспитания: повышенная эмоциональность, гиперсоциализация (невосприятие возрастных особенностей, шалостей детей), чрезмерные надежды, которые возлагаются на ребенка, гиперопека, особенно в сочетании с требованиями самостоятельности, завышенная тревога у родителей, супружеские конфликты и противоречия в подходах к воспитанию.

Истерический невроз в детском возрасте проявляется весьма разнообразно. Чаще всего встречаются эмоциональные нарушения, фобии, астении, ипохондрические проявления, двигательные расстройства. Психологическим механизмом возникновения этого состояния является противоречие между обостренной потребностью в эмоциональном признании со стороны родителей и невозможностью ее удовлетворения. Это вызывает страх «быть не тем», быть нелюбимым для значимых людей. Страхи и эмоциональные реакции в виде слезливости, раздражительности всегда тесно связаны с конкретной ситуацией, рассчитаны на определенного «зрителя», демонстративны. Страхи не имеют большой стойкости, легко изменяется их содержание.

К двигательным нарушениям при истерическом неврозе относятся судорожные припадки, параличи, нарушения походки и чувствительности.

Истерические судорожные припадки ситуационно обусловлены, без «зрителей» случаются редко.

Встречается такое проявление как истерическая рвота, не связанная с приемом пищи и возникающая при значительном эмоциональном напряжении, например, утром перед школой, и не встречающаяся в каникулы и выходные дни.

Возможны также нарушения движений конечностей – истерический паралич, писчий спазм. Иногда, после значительной психотравмирующей ситуации, возникает истерический мутизм – невозможность говорить. При этом дети охотно пишут или сообщают о своих желаниях жестами.

Одним из наиболее частых проявлений невроза в детском возрасте является фобический невроз. Он характеризуется упорным страхом перед чем-либо, что может повредить жизни и здоровью ребенка (страх заражения, острых предметов, смерти). Другой формой страхов является страх деятельности в определенной обстановке (отвечать у доски, общаться с незнакомыми людьми и т.д.).

Ритуалы – определенные действия, совершаемые ребенком с целью избежать переживания страха. Часто трудно понять, каким образом ритуальное действие может повлиять на ситуацию возникновения страха, но оно успокаивает ребенка, снижает напряженность фобии.

Следующую группу неврозов представляет невроз навязчивых состояний. Он может проявляться в виде навязчивых движений, действий, иногда мыслей, счета, сомнений.

Противоречие между чувством и долгом, эмоциональными и рациональными страхами вызывает центральный страх изменения, страх «быть не собой», и проявляется в виде навязчивостей, обсессивного невроза.

Навязчивые действия и движения, в отличие от ритуалов, не связаны с каким-либо осознанным страхом, ребенок испытывает смутное напряжение, тревогу, которая ослабевает после совершения действия и усиливается, если какое-то время воздерживаться от него. Ребенок понимает чуждость этих действий и иногда стремится воздерживаться от них либо выполнять их незаметно от окружающих. Действия могут быть различными: дотрагивания до предметов, постукивание, многократное одевание и раздевание и т. д.

При патопсихологическом обследовании детей с неврозами отмечается истощаемость психических процессов по гипостеническому либо гиперстеническому типу.

Часто недостаточен объем или переключаемость (при неврозе навязчивых состояний) внимания. Механическое и смысловое запоминание – в пределах нормы. Мышление логично, с соответствующим возрасту уровнем интеллектуальных достижений. Часто при обследовании отмечается неравномерность развития полушарий: преобладание функционирования правого (при истерическом и фобическом неврозе) или левого (при ритуалах и навязчивостях) полушария. Это можно обнаружить при исследовании уровня достижений в тестах вербального и невербального интеллекта.

Самооценка занижена, часто выражена уверенность в плохой оценке со стороны окружающих. Отмечается хрупкость уровня притязаний.

В речи часто встречаются высказывания «должно – не должно», «правильно – неправильно». При выполнении заданий по методике ТАТ в рассказах детей часто встречается описание психотравмирующей ситуации и проекция невротического конфликта.

НЕВРОЗЫ У ПОДРОСТКОВ

Как уже отмечалось выше, в подростковом возрасте неврозы встречаются значительно реже, чем в детском, так как те факторы, которые приводят к неврозам в детском возрасте, у подростков чаще вызывают нарушения поведения. Несмотря на это, неврозы отмечаются у 12% подростков обычных школ.

Выделяются такие же формы расстройств, как и у взрослых: неврастения, истерический и обсессивно-фобический неврозы, заикание. Помимо этого встречаются специфические для подростков пограничные состояния: дисморфомания, нервная анорексия, сверхценные интересы и увлечения.

Неврастения проявляется в повышенной утомляемости и раздражительности. Наблюдаются расстройства сна, головные боли, снижение настроения. Подростки с трудом (за счет переутомления) справляются со школьной программой, отмечается раздражительность, плаксивость. Могут быть соматические жалобы – ощущение вялости, сонливости, боли в сердце и животе, головокружение и т. д. При патопсихологическом обследовании отмечается выраженная ис-тощаемость психических процессов по гипостеническому либо гиперстеническому типу. Память и внимание обычно в границах нормы, иногда незначительно снижены. Нарушений со стороны мышления и интеллекта не отмечается. Самооценка обычно низкая, особенно по факторам «здоровье», «эмоциональная устойчивость».

Фобический невроз в подростковом возрасте возникает обычно под воздействием какой-либо психотравмирующей ситуации, но иногда может проявляться как заострение черт сенситивной и психастенической акцентуации. В подростковом возрасте общение со сверстниками занимает одно из ведущих мест в иерархии ценностей, значимо также желание быть «таким как все»: если подросток неуверен в себе, то может быть достаточно однократной незначительной ситуации конфликта со сверстником, чтобы возник страх общения. Это могут быть разнообразные страхи: страх речи, публичных выступлений и т. д. При патопсихологическом обследовании не отмечается существенных нарушений со стороны психических процессов. Самооценка занижена, но, в отличие от депрессивных состояний, это снижение не является равномерным, а затрагивает именно те особенности личности, которые связаны с неврозом. К другой группе фобических состояний относится страх смерти. Он может быть направлен на себя – подросток боится заразиться, заболеть СПИДом или онкологическими заболеваниями. Чаще страх направлен на других людей – подросток боится смерти матери по какой-либо причине или боится своими действиями причинить ущерб здоровью окружающих. При патопсихологическом обследовании этих подростков выявляется, что их психические процессы находятся в границах нормы. Иногда отмечается легкая инертность, недостаточность переключаемости внимания.

К специфическим подростковым состояниям относятся такие явления, как нервная анорексия (упорное стремление к похудению) и дисморфомания (уверенность в наличии уродства, дефекта внешности). Эти состояния могут быть признаками иных психических заболеваний (прежде всего шизофрении), но также встречаются и как пограничные состояния.

Нервная анорексия. Это состояние характеризуется упорным стремлением к похудению, убежденностью в излишней массе тела. Такая болезнь описана в исследованиях М.В. Коркиной.

Нервная анорексия обычно возникает у девочек 12-15 лет с несколько ускоренным темпом полового созревания.

Так как, неврозы в детском возрасте являются одним из наиболее распространенных видов нервно-психической патологии, профилактика данного заболевания имеет огромное значение для сохранения и укрепления психического здоровья детей

Предродовая подготовка

Первые годы жизни ребенка