Тема 8. Олігополістичний ринок
План
1. Ознаки олігополістичного ринку.
2. Поведінка фірми щодо ціни та випуску на олігополістичному ринку.
І. Питання основні ознаки олігополістичного ринку:
1. Олігополія з грецького означає «панування не багатьох». Тому головною ознакою олігополістичного ринку є панування на ньому кількох фірм. Їх може бути від 3 до 20, оскільки олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною конкуренцією.
Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва. Для його виміру використовується ціла система показників серед яких такі:
а) частка кількох найбільших виробників (як правило 4 або 8) у загальному обсязі галузевого продажу для підтримки конкурентного середовища. У багатьох країнах встановлюється гранична межа галузевої концентрації виробництва .Так, в США вважається, що для нормального розвитку галузі має бути не менше, ніж 10 конкуруючих фірм. При цьому, на частку найбільших з них не повинно припадати більше, ніж 31% усіх галузевих продаж, двох фірм – не більше ніж 44% трьох – не більше, ніж 54%, 4- 64%;
б) індекс Херфіндаля-Хіршмана (JXX) в основу розрахунку якого теж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продаж. Він розраховується за формулою:
JXX = Σ di², де di – частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продаж у %. Чим менший JXX, тим більш конкурентним можна вважати ринок. Найхарактернішим для олігополістичного ринку є значення індексу від 1200 до 5000. Однак, застосування зазначених показників не завжди реально відображає ступінь розвитку конкуренції, оскільки всі показники, як правило, розраховуються для загальнодержавного ринку.
Суттєвим недоліком у розрахунку показників концентрації виробництва є також незвичайність поняття «галузь» з точки зору товарів-субститутів (цегла-блоки цегляні-бетонні блоки).
Досить суттєвим у формуванні конкуруючого середовища для відкритих економік є зовнішні фактори – іноземні виробники.
2. Продукт, який виробляє олігополія може бути як стандартним, так і диференційованим. Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі та автомобілів. У першому випадку продукт стандартний, у другому – диференційований. Однак, вид продукту суттєво не впливає на функціонування олігополістичного ринку.
3. Оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку відповідного товару досить значна кожен з них може проводити самостійну цінову політику.
4. Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Патенти, ліцензії, приватна власність і тому подібне можуть бути застосовані також для характеристики олігополістичного ринку.
Олігополістична модель ринку майже така поширена модель, як і ринок МК. Це спричинено зокрема, такими обставинами:
а) при відносно незначній кількості виробників у більшості галузей є можливість досягти ефекту масштабу. У цьому разі перехід до великих фірм обов’язково супроводжуватиметься поглинанням конкурентів і переходом до олігополії.
б) в економіці існує об’єктивне прагнення фірм до злиття, оскільки об'єднання кількох фірм може дати більшу економічну владу, більші можливості контролю, за цінами, а також виграш на цінні закупки ресурсів, внаслідок перетворення на значного покупця.
ІІ. Питання в умовах олігополії існує загальна взаємозалежність. Кожна фірма в умовах олігополії при формуванні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів.
При аналізі олігополій виникають труднощі у їх поведінці при встановленні ціни. Існують дві головні причини того, чому важко використати формальний економічний аналіз при поясненні цінової поведінки олігополії:
1. Існування багатьох видів або типів олігополії заважає виробленню якої-небудь простої ринкової моделі, яка дає загальне пояснення оліголістичної поведінки.
2. Всезагальна взаємозалежність конкурентів робить фактично неможливою оцінку попиту і граничного доходу, з якими стикається олігополіст, а без таких даних фірма не може визначити навіть теоретично ціну і обсяг виробництва, які максимізують її прибуток.
Щоб зрозуміти суть оліголістичного ціноутворення, розглянемо чотири моделі олігополії:
1). Модель ламаної кривої попиту.
2). Олігополія, яка заснована на таємній змові.
3). Лідерство в цінах.
4). Ціноутворення по принципу «витрати плюс».
1. Ламана крива попиту не заснована на таємній змові олігополія.
Р Д1
Д2
Р
Д2
Д1
Q
Характер кривої попиту олігополіста, який не приймає участі у таємній змові буде залежати від того чи стануть конкуренти вирівнювати свої ціни по його цінам чи ігнорувати будь-які зміни поточної ціни, які він може здійснити. По всій ймовірності конкуренти олігополіста будуть ігнорувати збільшення ціни, але наслідувати зниженню ціни. Це являється причиною того, що крива попиту монополіста є ламаною.
Ламана крива попита пояснює негнучкість ціни, а не саму ціну.
2.Олігополія, заснована та таємній змові. Умови олігополії невелике число фірм, які знаходяться у всезагальній взаємозалежності сприяє таємній змові. Таємна змова має місце, коли фірми досягають безпосередньої або мовчазної угоди про те, щоб зафіксувати ціни, розділити або розподілити ринки або іншим чином обмежити конкуренцію між собою.
Найбільш простою формою таємної змови є картель, який передбачає формальну письмову угоду відносно ціни і виробництва. Картелі є незаконними у високо розвинутих країнах. Отже, таємна змова не оформлюється офіційно.
На практиці картелі і подібні їм таємні угоди важко створити і зберегти. На це впливають слідуючі фактори:
1. Відмінності у попиті і витратах.
2. Число фірм. При всіх інших рівних умовах чим більше число фірм, тим важче досягнути картельної угоди про ціни.
3. Шахрайство. Може існувати таємне зниження цін з тим, щоб отримати додаткове замовлення.
4. Спад ділової активності негативно впливає на таємні змови.
5. Можливості блокування вступу у галузь нових виробників.
6. Правові перешкоди – антитрестівське законодавство.
3. Лідерство в цінах – мовчазна таємна угода. Отримує розвиток практика, у відповідності з якою «пануюча» фірма, як правило, найбільш велика або найбільш ефективна в галузі змінює ціну, а всі інші фірми більш або менш автоматично слідують цій зміні. (General motors 55% на американському ринку).
4. Ціноутворення по принципу «витрати+». При цьому ціноутворенні олігополісти для того, щоб визначити ціну визначають свої витрати на одиницю продукції при деякому плановому рівні виробництва і добавляють прибуток у розмірі певного %.
На визначається частки ринку в олігополістичних галузях впливає нецінова конкуренція. Олігополісти надають особливе значення неціновій конкуренції тому що:
а) конкурентам достатньо складно повторити рекламу і зміну продукту.
б) олігополісти часто мають достатньо фінансових ресурсів для того, щоб фінансувати нецінову конкуренцію.
Виявилися дві точки зору на економічні наслідки олігополії:
1. Традиційна: стверджується, що результати діяльності по ціні і обсягу виробництва при олігополії схожі на аналогічні результати в умовах чистої монополії. Олігополія навіть менш бажана, ніж монополія, тому що остання підпадає під державне регулювання.
Точка зору Шумпетера-Гелбрейта полягає в тому, що олігополія сприяє НТП і тому має результатом кращу продукцію, більш низькі ціни і більші рівні випуску і зайнятості, чим у випадку якщо б організація галузі носила більш конкурентний характер. Невеликі конкурентні фірми не мають ні засобів, ні стимулів для того, щоб бути технічно прогресивними. Великі олігополії мають і засоби і стимули.