Unit 1. SCOPE OF PSYCHOLOGY 3 страница
36. Лігоцький А.О. Теоретичні основи проектування сучасних освітніх систем: Монографія. – К.: Техніка, 1997. – 210 с.
37. Остафійчук Т.В., Бажанюк В.С., Камишин В.В. Педагогічна креативність викладачів-лінгвістів: Монографія. – К. Вид-во НАПедН, 2012. - 250 с.
38. Яворська Г.Х. Соціально-професійна зрілість курсантів вищих закладів освіти МВС України: Монографія. – Одеса: ПЛАСКЕ ЗАТ, 2005. – 408 с.
Підручники
39. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія: Підручник для студентів, аспірантів та молодих викладачів вузів / Міжнародний фонд "Відродження". – К.: Либідь, 1998. – 558 с.
40. Андрущенко В.П., Бех І.Д., Волощук І.С., Глузман О.В., Гузій Н.В., Дем'яненко Н.М.Педгогіка вищої школи: Підручник / АПН України; Інститут вищої освіти / Василь Григорович Кремень (ред.). – К.: Педагогічна думка, 2009. – 256 с.
41. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Підручник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – К.: Центр учбової літератури, 2006. – 384 с.
42. Подласый И.П. Педагогика: Учебник для студ. высш. учеб. завед. Новый курс: В 2 кн. – М.: "ВЛАДОС", 2001. – Кн.1. – 574 с.; Кн. 2. – 235 с.
Навчальні посібники
43. Абрамян В.Ц. Театральна педагогіка / Міжнародний фонд "Відродження". – К.: Лібра, 1996. – 224 с.
44. Барабаш Ю.Г., Позінкевич Р.О. Педагогічна майстерність: теоретичні й навчально-методичні основи: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. заклад. – Луцьк: РВВ "Вежа" Волинського державного ун-ту ім. Л. Українки, 2006. – 472 с.
45. Бєсєдіна Л.М., Сторубльов О. І. Педагогічна майстерність, активні методи навчання та методична робота у навчальних закладах: Метод. посіб. - Вид. 2-е, перероб. і доп. – К.: Логос, 2009. – 204 с.
46. Войнола Р. Методика викладання дисциплін соціально-педагогічного циклу. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 140 с.
47. Алексюк А.М. Педгогіка вищої школи. – К., 1993. – 217 с.
48. Бобохуджаев Ш.И., Юлдашев З.Ю. Инновационные методы обучения: особенности кейс-стади метода обучения и пути его практического ипсользования. – Ташкент, 2006. – 88 с.
49. Веретенко Т.Г., Манойло І.С. Педагогічний тренінг: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ Харківський національний ун-т ім. В.Н. Каразіна. – - Вид. 2-е, перероб. та доп. – Х.: ХНУ ім.В.Н. Каразіна, 2006. – 127 с.
50. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні: Навч. посіб. для викладачів та аспірантів вузів / ІСДО; Київський лінгвістичний ун–т. – К.: ІНТЕЛ, 1995. – 168 с.
51. Гладких И.В. Методические рекомендации по разработке учебных кейсов. – СПб., 2004.
52. Гура О.І. Педгогіка вищої школи: вступ до спеціальності: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2005. – 224 с.
53. Журавський В.С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – 416 с.
54. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. /
А.І. Кузьмінський. – К.: Знання, 2012. – 486 с.
55. Кудіна В.В., Соловей М.І., Спіцин Є.С.Педгогіка вищої школи: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – Вид. 2–е, перероб. і доп. – К.: Ленвіт, 2007. – 194 с.
56. Марушкевич А.А., Кошечко Н.В.Педгогіка вищої школи: Навч. посіб. / Київський національний ун–т ім. Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2007. – 80 с.
57. Ортинський В.Л. Педгогіка вищої школи: Навч. посіб. – Львів: ЦУЛ, 2009. – 470 с.
58. Паращенко Л.І., Леонський В.Д., Леонська Г.І. Тестові технології у навчальному закладі: Метод. посіб. / О.І. Ляшенко (наук. ред.). – К.: ТОВ "Майстерня книги", 2006. – 217 с.
59. Педгогіка вищої школи: Навч. посіб. / [З.Н. Курлянд, Р.І. Хмелюк,
А.В. Семенова та ін.]; за ред. З.Н. Курлянд. – Вид. 3–є, перероб. і доп. – К.: Знання, 2007.– 495 с.
60. Руснак І.С., Іванчук М.Г.Педагогіка і психологія вищої школи: Навч.–метод. посіб. / Чернівецький національний ун–т ім. Юрія Федьковича. – Чернівці: Рута, 2008. – 176 c.
61. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / М.М. Фіцула. – К.: Академвидав, 2010. – 454 с.
62. Чернілевський Д.В., Томчук М.І. Педагогіка та психологія вищої школи: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Вінницький соціально–економічний ін–т Ун–ту "Україна". – Вінниця, 2006. – 402 с.
63. Шпильовий В.Д., Жила В.Г. Створення тестів та проведення тестового контролю якості підготовки. – Луганськ: Вид–во Східноукраїнського державного ун–ту. 1997. – 78 с.
Автореферати дисертацій
(режим доступу до електронного сайту Національної бібліотеки
імені В.І Вернадського:http://www.nbuv.gov.ua/)
64. Блистів О.М. Організаційно–методичні засади планування навчального процесу у вищих педагогічних навчальних закладах: Автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.06 / НАПН України, Ун-–т менедж. освіти. – К., 2010. – 20 с.
65. Дворнікова Н.С. Педагогічні умови модернізації навчально–виховного процесу у вищих навчальних закладах: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / Національний педагогічний ун–т ім. М.П. Драгоманова. – К., 2009. – 19 с.
66. Комишан А.І. Визначення освітнього рейтингу курсантів вищих військових навчальних закладів в умовах модульної системи навчання: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / Луганський національний педагогічний ун–т ім. Тараса Шевченка. – Луганськ, 2005. – 20 с.
Допоміжна література
Збірники наукових конференцій, статей
67. Андрущенко В. Навчання не повинно перетворитися на "легку прогулянку бульваром" [Текст]: [про нові державні стандарти і доопрацювання проекту Закону "Про вищу освіту" розповів ректор Національного педагогічного ун–ту ім. М. Драгоманова] / В. Андрущенко; [спілкувався Максим Короденко] // Освіта України. – 2012. – 5 березня. – № 10–11. –
С. 7.
68. Жебровський Б. Образование – надежда каждой страны [Текст]: [інтерв'ю заступника міністра Міністерства освіти та науки, молоді і спорту України щокварт. міжнар. культурно–інтелектуальному журналу "Платформи Діалог Євразія "Да"" / Б. Жебровський; бесіду вів Гекхан Демір // Управління освітою. – 2012. – Березень. – № 6. – С. 4–5.
69. Остафійчук Т.В. Вища освіта України у контексті Болонського процесу // Матеріали ІІ Всеукраїнських морозівських педагогічних читань "Інтернаціоналізація системи вищої освіти України" 30–31 березня 2012 року: Зб. наук. пр. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2012. – С. 125–131.
70. Остафійчук Т.В. Інноваційна діяльність викладача та педагогічна креативність // Інноваційні технології підготовки правоохоронців [Текст]: Матеріали міжвузів. наук. –теорет. конф. (Київ, 22 квітня 2011 року). – К.: Нац. акад. внутр. справ, 2011. – С. 144–148.
Словники, довідники
71. Енциклопедія освіти / В.Г. Кремень (голов. ред.). – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
Інформаційні ресурси
72. Національний Темпус–офіс в Україні. – Режим доступу до сайту: http://tempus.org.ua/uk/vyshha–osvita–ta–bolonskyj–proces.html.
73. Офіційний сайт ЮНЕСКО [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: http: //www.unesco.org/.
74. Офіційний сайт Міністерства освіти і науки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: http://www.mon.gov.ua.
75. Международный электронный журнал "Высшее образование в Европе" [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: www.aha.ru/moscow64/educational_book.
ТЕМАТИКА І ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ
Тема 1. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи
Лекція – 2 години
1. Входження освіти і науки України в європейський інформаційний та освітній простір як засіб євроінтеграції.
2. Сутність та поняття Болонського процесу.
3. Хронологія подій Болонського процесу.
4. Основні завдання формування Зони європейської вищої освіти.
Тема 2. Європейська кредитно–трансферна система (ECTS – ЄКТС): сутність, функції. шляхи запровадження у ВНЗ України
Лекція – 2 години
1. Загальні умови користування ЕСТS.
2. Кредити ЕСТS.
3. Інформаційний пакет.
4. Оцінювання в системі ECTS.
Тема 3. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ЕСТS) у вищу освіту України
Лекція – 2 години
1. Пріоритетні завдання розвитку освіти України у контексті вимог Болонського процесу.
2. Система ступенів Болонського процесу. Основні положення Національної рамки кваліфікацій.
3. Запровадження кредитно–модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у вищу освіту України.
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ І ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Тема 1. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи
Семінар – 2 години
1. Основні завдання формування Зони європейської вищої освіти.
2. Принципи формування змісту кваліфікацій і структур ступенів.
3. Загальні принципи управління якістю підготовки фахівців у ВНЗ.
Література
17–34, 36–38
Тема 2. Європейська кредитно–трансферна система (ECTS – ЄКТС): сутність, функції. шляхи запровадження у ВНЗ України
Практичне заняття – 2 години
1. Сутність, ключові елементи і призначення ЄКТС.
2. Основні учасники ЄКТС, їх функції та повноваження.
3. Принцип мобільності студента і врахування результатів навчальної діяльності за системою перезарахування кредитів.
4. Особливості застосування ЄКТС відповідно до нормативних документів МОНМС України.
5. Роль ЄКТС у процедурі взаємного визнання освітньо-кваліфікаційних рівнів і нострифікації документів про освіту.
Література
6-8, 13, 17, 19, 26, 27, 36-38
Тема 3. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ЕСТS) у вищу освіту України
Семінар - 2 години
1. Пріоритетні завдання розвитку освіти України у контексті вимог Болонського процесу.
2. Система ступенів Болонського процесу. Основні положення Національної рамки кваліфікацій.
3. Взаємовизнання дипломів як чинник інтеграції освіти. Додаток до диплома європейського зразка. Запровадження в Україні.
Література
1-13, 34-38
Теми реферативних повідомлень
1. Етапи становлення Болонського процесу.
2. Європейські програми у сфері вищої освіти ("СОКРАТЕС", "ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ", Іразмес).
3. Порівняльний аналіз системи вищої освіти України та однієї з європейських країн (за вибором).
4. Порівняльний аналіз системи вищої освіти України та США.
5. Європейська кредитна трансферна система: основні функції, інструментарій, практика впровадження у вузи України.
6. Національне та інтернаціональне у Болонському процесі в Україні.
7. Наукові ступені у Болонському процесі та шляхи їх запровадження в Україні.
8. Порівняльний аналіз шкал оцінювання у ВНЗ України.
9. Проблеми моніторингу якості освіти.
10. Стратегія та сучасні тенденції розвитку університетської освіти України в контексті Європейського простору вищої освіти.
11. Правовий аналіз проекту Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про вищу освіту".
12. Болонський процес у дзеркалі української преси.
13. Світові рейтинги вищих навчальних закладів.
14. Національна рамка кваліфікацій: шляхи запровадження.
15. Світові рейтинги вищих навчальних закладів.
16. Рейтинг вищих навчальних закладів України.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
На етапі підготовки до семінарів слід опрацювати основні міжнародно-правові акти, що супроводжували становлення Болонського процесу, провести порівняльний аналіз із чинним законодавством України в галузі вищої освіти. Також, спираючись на матеріали лекції, рекомендовану літературу, необхідно опанувати поняттєво-категоріальний апарат дисципліни, навчитися правильно використовувати термінологію. Отже, для вирішення завдань організації самостійної роботи необхідно ознайомитися з основними:
- документами Болонського процесу та документами щодо співробітництва України та Євросоюзу;
- рекомендаціями із запровадження Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS - ЄКТС);
- Національною стратегією розвитку освіти в Україні на період до
2021 року, затвердженою Указом Президента України від 25.06.2013
№ 344/2013;
- нормативними й інструктивними матеріалами Міністерства освіти і науки України щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗ України;
- положеннями Національної рамки кваліфікацій України, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 23.112011 № 1341;
- матеріалами з моніторингу якості освіти та існуючих шкал оцінювання й обрахування рейтингів навчальних досягнень студента;
- Законом України "Про вищу освіту", прийнятим 01.08.2014.
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ
1. Чинники появи Болонського процесу.
2. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави.
3. Проблеми гармонізації законодавства України у сфері вищої освіти.
4. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи.
5. Хронологія подій Болонського процесу.
6. Правовий статус декларацій, конвенцій, комюніке як основних документів Болонського процесу.
7. Зона європейської вищої освіти: Спільна заява європейських міністрів освіти (Болонья, 18-19 червня 1999 року).
8. Основні завдання, принципи та етапи формування зони європейської вищої освіти.
9. Основні принципи формування зони європейської вищої освіти.
10. Основні етапи формування зони європейської вищої освіти.
11. Транснаціональна освіта та її проблеми в країнах-учасницях Болонського процесу.
12. Навчання студентів-іноземців в умовах Болонського процесу.
13. Основні документи Болонського процесу.
14. Залучення європейських держав у Болонський процес.
15. Розширення доступу до вищої освіти в умовах європейської інтеграції.
16. Характерні особливості системи ЄКТС.
17. Основні документи системи ЄКТС.
18. Базові елементи системи ЄКТС.
19. Кредити ЄКТС: структура, призначення, зв'язок з академічним навантаженням студента (години занять). Особливості призначення і присвоєння кредитів ЄКТС.
20. Координатори ЄКТС: університетський координатор, факультетський координатор.
21. Зміст та структура інформаційного пакету навчального закладу, факультету, навчальної дисципліни, змістового кредиту.
22. Роль ЄКТС у процедурі взаємного визнання освітньо-кваліфікаційних рівнів і нотифікації документів про освіту.
23. Структура курсу з присвоєння ступенів (структурно-логічна схема, навчальний план).
24. Сумісність різних систем оцінювання зі шкалою ЄКТС.
25. Внутрішнє і зовнішнє забезпечення якості вищої освіти.
26. Рейтинги вищих навчальних закладів та їх вплив на підвищення якості освіти.
27. Тенденції розвитку вищої освіти України на сучасному етапі.
28. Передумови входження вищої освіти України до Болонського процесу.
29. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у навчальних закладах України.
30. Нове покоління галузевих стандартів вищої освіти в умовах Болонського процесу.
31. Індивідуальні графіки навчального процесу у кредитно-модульній системі організації навчального процесу.
32. Інститут викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання.
33. Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах України за кредитно-модульною системою підготовки фахівців.
34. Заліковий кредит як одиниця виміру навчального навантаження.
35. Поняття модуля в організації навчального процесу вищого навчального закладу.
36. Змістовий модуль як система поєднаних навчальних елементів, відповідних певному навчальному об'єктові.
37. Формування, реалізація та контроль індивідуального навчального плану студента.
38. Форми організації навчання в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
39. Організаційно-методичне забезпечення кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
40. Контроль успішності студента та шкала оцінювання навчальних досягнень студента.
41. Нормування навчального навантаження студента і викладача в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
42. Особливості переведення, відрахування, поновлення студентів та переривання їхнього навчання в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
43. Додаток до диплома європейського зразка.
44. Методика перерахування обсягу навчального навантаження діючих навчальних планів у кредити ЄКТС (накази МОНМС України).
45. "Європейський докторат" як додатковий сертифікат навчання докторантів за кордоном.
46. Система ступенів Болонського процесу.
47. Основні положення Національної рамки кваліфікацій.
48. Питання автономії класичних університетів України в умовах Болонського процесу.
49. Комюніке Конференції Міністрів європейських країн, відповідальних за сферу вищої освіти (м. Лондон, 16-19 травня 2007 року).
50. Болонський процес 2020 – Європейський простір вищої освіти у новому десятиріччі. Комюніке конференції Європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту (Льовен /Лувен-лаєНьов (Бельгія), 28-29 квітня 2009 року).
51. Створення Європейського простору вищої освіти. Будапештсько-Віденська Декларація 12 березня 2010 року.
52. Сумісність різних систем оцінювання зі шкалою ЄКТС.
53. Проблема ідентифікації найвищого освітнього рівня за Міжнародною стандартною класифікацією освіти в Україні.
54. Актуальні питання розвитку післядипломної освіти в контексті Болонських вимог.
55. Формування індивідуального навчального плану студента в умовах ЄКТС.
56. Принцип мобільності студента і врахування результатів навчальної діяльності за системою перезарахування кредитів.
57. Особливості застосування ЄКТС відповідно до нормативних документів МОНМС України.
58. Роль ЄКТС у процедурі взаємного визнання освітньо-кваліфікаційних рівнів і нострифікації документів про освіту.
59. Рейтингове оцінювання знань студентів.
60. Нормативне забезпечення КМСОНП.
ТЕОРЕТИКО–МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ
Професійна підготовка психолога включає оволодіння теоретичними знаннями та практичними вміннями та навичками на кордоні багатьох галузей знань: психології, філософії, медицини, біології, історії, соціології, правознавства, економіки, релігієзнавства, політології тощо. При підготовці курсу навчальної дисципліни "Теоретико-методологічні проблеми психології", враховувалось, що студенти мають базову психологічну підготовку, а також вже вивчили курс "Методологічні та теоретичні основи психології", паралельно вивчають такі дисципліни як: "Філософські проблеми психології", "Методологія та методика наукових досліджень".
Необхідність вивчення зазначеної дисципліни обумовлена наявністю багатьох психологічних проблем і в умовах сучасності швидким виникненням нових, які не піддаються експериментальному аналізу та вивченню за допомогою природничо-наукових методів. Дослідження нових психічних явищ потребує нових наукових підходів, теорій, концепцій, методології і методів. Проте це не означає, що все надбане раніше психологією як наукою має бути відкинуте як застаріле і непотрібне - існують одвічні проблеми людського буття, глобальні питання, відповідь на які сучасна наука не може дати без урахування попереднього досвіду. Вітчизняна психологічна наука має свою історію, свої традиції, які формувалися не осторонь світової психології. На сучасному історичному етапі ця тенденція набуває подальшого розвитку як у розв'язанні існуючих теоретико-методологічних проблем, так і в постановці нових, що виникають у процесі динамічного розвитку інформаційного суспільства. Знання з дисципліни дадуть можливість вдосконалити діяльність психолога, допоможуть йому будувати та регулювати взаємовідносини з людьми, поглиблено розуміти мотиви їх вчинків і поведінки, пізнати об'єктивну дійсність, вірно їх оцінювати та використовувати одержані результати в практичній діяльності.
Метоюнавчальної дисципліни є поєднання філософсько-психологічного, історичного, культурологічного підходів до наукового пояснення сутності психологічних проблем людського життя, розширення простору існуючих психологічних категорій і понять, розкриття психічного у його своєрідності, багаторівневості, цілісності, автономності і водночас відкритості буттю.
У результаті вивчення дисципліни "Теоретико-методологічні проблеми психології" студенти повинні:
знати:
- документами Болонського процесу та документами щодо співробітництва України та Євросоюзу;
- рекомендаціями із запровадження Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS - ЄКТС);
- теоретико-методологічне поле психологічної науки, його структуру, принципи, підходи, рівні узагальнення психологічного знання;
- основні теоретико-методологічні проблеми психологічної науки впродовж її історичного розвитку та сучасні орієнтири;
уміти:
- розкривати суть основних понять та теоретичних положень, що вивчаються;
- аналізувати, систематизувати та узагальнювати фундаментальні теоретико-методологічні проблеми психологічної науки;
- робити прогноз подальшого розвитку психологічної науки з позиції окресленого теоретико-методологічного поля проблем;
- працювати з літературними джерелами з психології: здійснювати інформаційний пошук, аналізувати теоретичний матеріал і здійснювати його узагальнення, формулювати висновки;
- вербалізувати набуті знання, ставити проблемні запитання, вступати в дискусію з окресленого кола питань.
Основними формами роботи в процесі вивчення дисципліни є лекції, семінари, самостійна робота, індивідуальна робота з викладачем (у формі індивідуальних консультацій).
Основними формами контролю за процесом та результатами засвоєння програмного матеріалу є оцінка участі у семінарах, залік
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
| Назви тем | Кількість годин | ||
| Лекції | Семі- нари | Прак-тичні заняття | |
| Тема 1. Структура і функції методологічного знання і для визначення проблем психології | - | ||
| Тема 2.Історичний розвиток теоретико-методологічних проблем психології | - | ||
| Тема 3. Рівні теоретико-методологічних проблем у психологічній науці | - | - | |
| Тема 4.Співвідношення теорії та дослідження в психології | - | -- | |
| Тема 5.Фундаментальні теоретичні проблеми сучасної психології | - | - | |
| Тема 6. Фундаментальні методологічні проблеми сучасної психології | - | ||
| Всього годин: | - |
Форма підсумкового контролю – залік.
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ
Теорія(у широкому розумінні) – комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на трактування та пояснення певного явища; (у вузькому розумінні) – вища форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та існуючі зв’язки певної сфери дійсності – об'єкта даної теорії.
Ідея (концепція)–вихідна думка, у якій поняття та судження поєднуються в систему та яка відображає нове розуміння об'єктивної дійсності.
Принцип (пояснювальний) психології–висхідне теоретичне положення теорії, крізь "призму" якого розглядається психічне явище. Основоположними у психології розглядаються принципи: детермінізму, відображення, єдності психіки та діяльності, розвитку, системності.
Методологія психології-теоретичні основи (вихідні теоретичні положення, позиції, категорії) наукового пізнання та практичної діяльності у психології. Методологія як вищий рівень теоретичного знання визначає вихідні теоретичні засади, шляхи і методи побудови знань і процесу досягнення результату, в якості якого в науці виступають теорія, закон, закономірності, а в практиці – позитивні зрушення в предметному світі та житті людини.
Методологічний підхід у психології–теоретична позиція щодо вивчення психічного явища, його інтерпретації, впливу на нього. У психології використовуються підходи: особистісний (в т.ч. індивідуальний та віковий), діяльнісний, системний.
Особистісний підхідполягає в тому, що вивчення, інтерпретація та вплив на психічне явище людини має здійснюватися в контексті особистості як цілісного утворення.
Віковий підхідполягає в тому, що у дослідженні та навчально-виховній роботі необхідно враховувати особливості становлення у людини окремих складових психіки та психофізичного розвитку в цілому на певному віковому етапі, тобто вікові особливості розвитку.
Індивідуальний підхідполягає в тому, що у дослідженні та навчально-виховній роботі необхідно враховувати індивідуальні властивості людини, які визначають її індивідуальність, неповторність.
Діяльнісний підхідвикористовується до розуміння 1) суті психічного, форми його існування, походження, призначення, прояву; 2) формування, розвитку, корекції психічного. Відповідно, до розуміння психічного потрібно підходити як до того, що: а) існує у формі діяльності (говоримо про психічну діяльність, що має структуру зовнішньої діяльності); б) породжується в діяльності з метою регуляції цієї діяльності; в) проявляється (та вивчається) в діяльності; г) формується (розвивається, коригується) в діяльності (найефективніше - за умови її спеціальної організації).
Системний підхідполягає в тому, що до вивчення психічного явища необхідно підходити як до системи, тобто цілісної структури, яка складається з елементів, що перебувають у певних зв'язках та відношеннях.
Категорії у психології–найбільш загальні та фундаментальні поняття, які відображають суттєві, найзагальніші властивості та відношення явищ дійсності й пізнання. До базових психологічних категорій відносяться категорії відображення, діяльності, спілкування, особистості.
Відображення–загальна властивість матерії, яка полягає у здатності об'єкта відтворювати з різною мірою адекватності властивості, структурні характеристики та відношення інших об'єктів. Психічне відображення, яке здійснюється завдяки діяльності головного мозку, відтворює властивості об'єктів, що мають сигнальний характер, та забезпечує адекватність поведінки особи, її регуляцію. Психічне відображення відбувається на рівнях: сенсорно-перцептивному, уявлення, мисленнєво-мовленнєвому.
Свідомість-вища, притаманна лише людині, форма доцільного ідеального відображення дійсності, її об'єктивних сталих властивостей, що виконує регулятивну функцію щодо поведінки, діяльності, спілкування. У психічному плані свідомість виступає для людини як процес усвідомлення – розуміння та вербалізації суті усвідомлюваного.
Особистість–соціально-психологічна сутність людини, яка формується в результаті засвоєння нею суспільного досвіду людства (соціалізації) та становлення самосвідомості.Особистість – це саморегульоване системне утворення, що складається з соціально значущих психічних властивостей, які забезпечують вибірковість відношень та регуляцію поведінки людини як поведінки суб'єкта активності.
Діяльність– специфічно людська форма активності людини, що регулюється усвідомленою метою перетворення навколишньої дійсності. Категорія діяльності охоплює відношення "суб'єкт-об'єкт".
Спілкування–форма активності людини, результатом якої є не перетворена навколишня дійсність – матеріальний чи ідеальний предмет (як у діяльності), а відношення (стосунки), взаємодія з іншою людиною чи людьми. Категорія спілкування охоплює відношення ""суб'єкт-суб'єкт”.
Наука– цеобласть людської діяльності, основна функція якої - одержання знань про світ і їх систематизацію, на основі якої можлива побудова наукової картини світу і науково обґрунтованої практики.
Наукознавство– цегалузь досліджень, що вивчає закономірності функціонування і розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами життя суспільства.
Світогляд– це система поглядів на об'єктивний світ і місце в ньому людини, на ставлення людини до навколишнього його дійсності і самому собі, а також обумовлені цими поглядами основні життєві позиції.