Тема 12. Зміст освіти в національній школі
1. Загальна характеристика змісту освіти. Вдосконалення змісту освіти
відповідно до вимог Закону України "Про освіту".
2. Характеристика навчальних планів, програм і підручників національної
школи.
3. Взаємозв'язок загальної, політехнічної та професійної освіти.
4. Аналіз змісту освіти зарубіжної школи.
У державній програмі "Освіта" (Україна XXI століття) накреслено стратегію розвитку освіти на найближчі роки і перспективу, визначено курс на створення життєздатної системи неперервного навчання й виховання, забезпечення
можливості постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального і культурного потенціалу як вищої цінності нації.
У програмі сформульовано найважливіші принципи реформ всієї системи освіти:
* демократизація освіти і розширення автономії навчальних закладів з
урахуванням розвитку партнерства учнів, студентів та педагогів, гуманізації
системи, що полягає в утвердженні людини як вищої соціальної цінності;
* гуманізація освіти, покликаної формувати в свідомості учнів
.цілісний науковий світ, розвивати їх духовність і творче мислення;
* національна спрямованість освіти, її гармонійне поєднання з
національною історією і народними традиціями;
* неперервність освіти, перетворення її в процес, що триває протягом усього
життя людини;
* неподільність навчання і виховання, їх органічна єдність як чи не
найважливішого важеля економічного і політичного розвитку суспільства.
Із прийняттям Закону України "Про освіту" в мережі загальноосвітніх закладів певні позитивні зміни в напрямках урізноманітнювання типів загальноосвітніх закладів. У 1994/1995 навчальному році в Україні працювала 121 гімназія, 124 ліцеї, у них навчалося понад 120 тис. учнів. Вихованці цих закладів показали високі результати на Всеукраїнських учнівських олімпіадах, складаючи половину їх учасників.
Найголовнішою ознакою часу у шкільній освіті є те, що загальноосвітня школа стає національною, тобто школою держави Україна. Свідченням цього є зростання контингенту дітей, які навчаються українською мовою. Тому особливо відповідальним завданням є визначення національного компоненту навчання й виховання. Розвивається мережа навчально-виховних закладів для дітей інших національних спільнот України, що забезпечує вивчення рідної мови, літератури, культури.
1. Зміст освіти — це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.
В залежності від мети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.
Зміст освіти покликаний забезпечити передачу і засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури для дальшого розвитку засвоєного досвіду. Цей досвід за І.Я.Лернером включає в себе такі чотири елементи: а) знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; б) досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; в) досвід творчої, пошукової діяльності по вирішенню нових проблем, які виникають перед суспільством, вимагають самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; г) досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його прояв у ставленні до оточуючого світу, до інших людей.
Ці провідні елементи освіти забезпечують такі три типи навчальних предметів: а) навчальні предмети з провідним компонентом "наукові знання" або основи наук (фізика, хімія, біологія, астрономія, географія та ін.); б) навчальні предмети з
провідним компонентом "способи діяльності" (іноземна мова, креслення, фізкультура, комплекс дисциплін трудового навчання, інформатика); в) навчальні предмети з провідним компонентом "художня освіта і морально-естетичне виховання" (образотворче мистецтво, музика).
Зміст освіти має відповідати таким вимогам: а) відповідність соціальному замовленню суспільства, тобто завданням всебічного розвитку людини; б) забезпечення високої наукової і практичної значущості навчального матеріалу, який включається в зміст освіти; в) врахування реальних можливостей процесу навчання (закономірностей, принципів, методів, організаційних форм навчання, рівня загального розвитку школярів, стану навчально-методичної і матеріальної бази школи); г) забезпечення соціальної детермінованої єдності в конструюванні і реалізації змісту освіти з позиції всіх навчальних предметів, що вивчаються в школі.
Вдосконалення змісту освіти відповідно до вимог розбудови національної школи: а) введення до навчального плану нових предметів; б) вдосконалення навчальних програм з усіх навчальних дисциплін; в) розробка теоретичних основ побудови підручників нового типу; г) визначення єдиного рівня загальної освіти в різних типах навчальних закладів; д) розробка навчальних комплексів - набору основних дидактичних матеріалів з одного предмета.
2. Навчальний план - це документ, що визначає склад навчальних предметів, які вивчаються в даному навчальному закладі, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний предмет, і, в зв'язку з цим, структуру навчального року.
У навчальних планах усіх типів шкіл, в яких враховано вітчизняний, зарубіжний досвід і результати наукових експериментів в Україні, нині виділено два компоненти: державний і шкільний.
Державний компонент забезпечує необхідний для кожного учня обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Він включає мовно-літературну освіту (рідна, державна і іноземна мова та література), математику, основи інформатики, суспільні предмети (історія, правознавство), географію, природничі дисципліни (фізика, хімія, біологія), естетичні предмети, трудове навчання, фізичну культуру і допризовну підготовку юнаків.
Шкільний компонент відбирає факультативи з окремих предметів, дисциплін спеціалізації. Відповідно до Закону України "Про освіту" сюди належать і мова національності - польська, чеська, грецька - у місцях компактного проживання цих національностей.
Вимоги до навчального плану: а) забезпечення всебічного розвитку особистості школяра; б) забезпечення потреб суспільства на даному етапі; в) врахування рівня розвитку науки; г) врахування рівня розвитку учнів, їх потреб і інтересів; д) врахування національних особливостей України і регіону.
Навчальна програма - документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які підлягають засвоєнню, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.
Вимоги до навчальних програм: а) високий науковий рівень з врахуванням досягнень науково-технічного прогресу; б) виховний потенціал; в) генералізація навчального матеріалу на основі фундаментальних положень сучасної науки; г) групування його навколо провідних ідей і наукових теорій; д) розвантаження програм від надто ускладненого і другорядного матеріалу; е) реалізація міжпредметних зв'язків; є) реалізація ідеї взаємозв'язку науки, практики і
виробництва; ж) формування умінь і навичок учнів з кожного предмета.
Підручник - книга, що включає основи наукових знань з певної навчальної дисципліни у відповідності з цілями навчання, встановленими програмою і вимогами дидактики.
Навчальний посібник - книга, в якій матеріал розширює границі підручника, містить додаткові, найновіші і довідкові відомості.
Вимоги до підручника: а) науковість змісту навчального матеріалу, б) якість, точність, простота і доступність викладу матеріалу; в) чіткість формування визначень правил, законів, ідей; г) жива, точна і доступна мова підручника; д) правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами; е) наявність ілюстрацій, схем, малюнків; є) виділення шрифтом важливого матеріалу; ж) художнє оформлення підручника.
Роль підручника і навчального посібника полягає в тому, що вони сприяють: а) формуванню уміння самостійної пізнавальної діяльності; б) виробленню навичок самоконтролю; в) формуванню світогляду учнів; г) керівництву пізнавальною діяльністю учнів; д) є путівником для вчителя.
Структура підручника:
1. Тексти: основний, додатковий, пояснювальний;
2. Позатекстові компоненти: а) апарат організації засвоєння; запитання і
завдання; інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки розв'язків задач, прикладів);
таблиці; надписи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; б) ілюстративний
матеріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення і ін.); в) апарат,
орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).
За характером відображення дійсності тексти можуть бути емпіричні й теоретичні. Тексти емпіричного характеру відображають факти, явища, події, Містять вправи, правила. Тексти теоретичного характеру містять закономірності, теорії, методологічні знання. Більшість шкільних підручників має тексти обох типів.
За провідним методом викладу матеріалу тексти можуть бути репродуктивні, проблемні, програмовані, комплексні. Репродуктивні тексти високоінформативні, структурні, зрозумілі учням, відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання. Проблемний текст подається у вигляді проблемного монологу, в якому з метою створення проблемних ситуацій висуваються суперечності, розв'язується проблема, аргументується логіка руху думки. У програмованому підручнику зміст подається частинами, а засвоєння кожного "кроку" інформації перевіряється контрольними запитаннями. Комплексний текст містить певні дози інформації, необхідні учням для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання.
Текст підручника може мати аналітичний або синтетичний характер. Він може бути побудований дедуктивним або індуктивним способом.
У підручниках, крім основних, є додаткові тексти, мета яких - розширити, поглибити знання учнів з важливих компонентів змісту навчального матеріалу (документи, історичні довідки і т.п.).
Всі питання і завдання підручників, за ступенем пізнавальної самостійності учнів можна поділити на дві групи: репродуктивні і продуктивні.
Репродуктивні - це такі питання і завдання, які вимагають від учнів відтворення знань без істотних змін.
Продуктивні питання і завдання передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі засвоєння знань або пошук нових знань.
Ілюстрація - зображення, яке реалізує науковий педагогічний принцип підручника специфічними засобами наочності.
За цільовим призначенням ілюстрації шкільних підручників можна розділити на три групи: а) розкривають основний зміст певних елементів програми (провідні ілюстрації); б) рівнозначні тексту; в) що доповнюють текст, є об'єктом для запитань, завдань.
Якість навчання у значній мірі залежить від уміння учнів самостійно працювати з навчальною літературою, від сформованості у них відповідних навичок.
Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за такими принципами: а) генетичний - навчальний зміст розміщено у такій послідовності, в якій він формувався історично; 6) логічний - викладення змісту навчального матеріалу в процесі сучасної логічної структури відповідної науки; в) психологічний - виклад матеріалу з врахуванням пізнавальних можливостей учнів. При підготовці підручника ці принципи взаємно переплітаються.
Зміст підручника охоплює такі компоненти: а) основні факти, принципи, засоби і нові відкриття в науці, доступні учням відповідного типу закладу: б) світоглядницько-методологічні і виховні ідеї, включаючи моральні і естетичні ідеали, які можна сформувати конкретним навчальним матеріалом: в) методи наукового мислення і дослідження, які сприяють засвоєнню навчального матеріалу; г) знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють зацікавленість учнів; д)уміння і навички, які витікають з конкретного навчального змісту або необхідні для його засвоєння; е) розкриття прийомів мислення, логічних операцій, які необхідно засвоїти у процесі вивчення змісту підручника.
Принципи підбору змісту підручника: а) науковість; б) всебічність; в)зв'язок з життям: г) системність і взаємозв'язок з іншими предметами; А доступність навчального матеріалу.
Учитель і підручник. У процесі навчання учитель орієнтується на підручник, бо він: а) конкретизує навчальну програму; б) показує, який зміст має бути вкладено до відповідних програмних тем; в) показує, як потрібно трактувати ті чи інші питання програми і орієнтує учнів в методиці роботи; г) потрібен для підготовки домашнього завдання учнів, під час повторення і будь-якої іншої необхідності.
У роботі з підручником необхідно: а) доповнювати його матеріал додатковою інформацією, бо його зміст надто конспективний і знання учнів тільки з нього будуть надто обмежені; б) не забувати про використання на уроці, крім підручника, місцевого, краєзнавчого матеріалу, якого в підручниках немає; в) передбачати ті утруднення, які можуть мати місце при використанні підручника окремими учнями; г) інколи міняти порядок чи методику викладання матеріалу, виходячи з інтересів учнів; д) не розглядати підручник, як щось абсолютно досконале в усіх відношеннях по змісту, нерідко змінювати його.
3. Загальна освіта - сукупність основ науки про природу, суспільства, мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, обхідних кожній людині незалежно від її професії.
Основні шляхи одержання загальної освіти: навчання в середніх загальноосвітніх школах, середніх профтехучилищах, середніх спеціальних навчальних закладах і самоосвіта. Розрізняють такі рівні загальної середньої освіти: початкова, основна і повна.
Учні здобувають наукові знання, уміння і навички.
Знання - продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і явищ, діяльності, законів природи і суспільства.
Уміння - використання суб'єктом певних знань і навичок для вибору і здійснення прийомів дій відповідно до поставленої мети.
Навички - дія, що характеризується високою мірою засвоєння. .
Можна виділити такі види знань: а) основні терміни і поняття, без яких не можна зрозуміти жодного тексту, жодного висловлення; б) факти щоденної дійсності і наукові факти, без знання яких неможливо зрозуміти закони науки, формувати переконання, доводити і відстоювати ідеї; в) основні закони науки, що розкривають зв'язки і відношення між різними об'єктами і явищами дійсності; г) теорії, що містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів і про методи пояснення та передбачення явищ даної предметної галузі; д) знання про способи діяльності, методи пізнання і історії одержання знань, тобто методологічні знання; е) оціночні знання, знання про норми відношень до різних явищ життя.
Характерні особливості повноцінних знань: а) повнота знань учня визначається кількістю знань про виучуваний об'єкт, передбачених програмою; б) глибина знань характеризується числом усвідомлених істотних зв'язків даного знання з іншими, що до нього належать; в) оперативність знань передбачає готовність і вміння учня застосувати їх у потрібних ситуаціях; г) гнучкість знань проявляється у швидкості знаходження варіативних способів застосування їх при зміні ситуації; д) конкретність і узагальненість знань проявляється у розумінні конкретних проявів узагальненого знання і в здатності підводити конкретні знання під узагальнені; е) системність знань учнів - це така сукупність знань в їх свідомості, структура яких відповідає структурі наукової теорії; е) усвідомлення знань виражається в розумінні зв'язку між ними, шляхів одержання знань, уміння їх доводити.
Неповноцінні знання: неповні, поверхові, академічні, вербальні, безсистемні, формальні.
Знання про світ поділяються на теоретичні і фактичні. Одиницями теоретичних знань є поняття, системи понять, абстракції, а також теорії, гіпотези, закони і методи науки Фактичні знання представлені одиничними поняттями (наприклад, знаки, цифри, букви, географічні назви, історичні особи, події).
Знання про способи діяльності використовуються в практичній діяльності і мають алгоритмічний характер. Наприклад, знання про способи і порядок виконання арифметичних дій. Знання про способи діяльності в навчальних предметах оформлені у вигляді правил.
Вимоги до засвоєння всіх елементів знань: а) розуміти систему ознак понять і систему понять, зберігати їх в пам'яті для оперування ними; б) розуміти і зберігати в пам'яті знання про способи дій в розгорнутому і згорнутому вигляді, в складній діяльності і в окремих випадках.
Терміни "вміння" і "навички" використовуються в педагогічній літературі неоднозначне. Розглядають різні види вмінь - первинні вміння, близькі до навичок, тобто такі, що піддаються автоматизації дій, і вторинні вміння, які відрізняються від навичок. Первинні вміння - це не автоматизовані дії, що підпорядковуються правилу; це може бути не автоматизована навичка (початкова стадія становлення навички), але може бути і така дія, в повній автоматизації якої немає потреби. Вторинним же вмінням називають такі дії, які принципово не можуть бути автоматизовані, тому що не мають однозначного правила в своїй основі і передбачають елементи творчості; ці вміння включають в себе навички, але не зводяться до них. У навчальному
процесі вони підлягають повній автоматизації І входять як автоматизовані компоненти до складних вторинних умінь. Наприклад, написання букв стає навичкою, без якої не можна оволодіти умінням у письмовій формі викладати свої думки. У період оволодіння грамотою написання букв виступає як первинне вміння, пізніше воно перетворюється в навичку. Друге первинне вміння - узгодження слів -в принципі може стати навичкою, але може залишитися і первинним умінням.
Уміння і навички можуть бути теоретичного характеру (в їх основі лежать правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і практичного характеру (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей, зразків).
Вимоги до навичок (теоретичного і практичного характеру) - автоматизоване виконання дій і системи дій в знайомій і новій ситуації. Вимоги до первинних умінь (теоретичного характеру) - свідоме виконання дій і системи дій в знайомій і новій ситуації.
До найважливіших загальнонавчальних умінь, навичок, що ними має обов'язково оволодіти кожний учень за роки навчання у середній школі, В.О.Сухомлинський відносить:
1. Уміння спостерігати явища навколишнього світу.
2. Уміння думати - зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити
незрозуміле, вміння дивуватися.
3. Уміння висловлювати думку про те, що учень бачить, спостерігає, робить,
думає,
4. Уміння вільно, виразно, свідомо читати.
5. Уміння вільно, досить швидко і правильно писати.
6. Уміння виділити логічно закінчені частини у прочитаному, встановлювати
взаємозв'язок і взаємозалежність між ними.
7. Уміння знаходити книжку з питання, що цікавить учня.
8. Уміння знаходити в книжці матеріал, що цікавить учня.
9. Уміння робити попередній логічний аналіз тексту у процесі читання.
10. Уміння слухати вчителя і одночасно записувати коротко зміст його
розповіді.
11. Уміння читати текст і одночасно слухати інструктаж учителя про роботу над
текстом, над логічними складовими частинами.
12. Уміння написати твір - розповісти про те, що учень бачить навколо себе,
спостерігає.
Важливим компонентом змісту освіти є досвід творчої діяльності. Щоб у школярів появився досвід творчої діяльності, треба ознайомлювати їх з подібними операціями і створювати в навчанні умови для їх застосування. Нагромаджений досвід допомагає у подальшому вирішувати нові завдану Творчий характер має не тільки діяльність по здобуванню знань (теоретична діяльність). Творчі елементи присутні і в діяльності практичного характеру
Наука - це сукупність знань, приведених у систему, де факти і закони пов'язані між собою певними відносинами і взаємно обумовлюють один одного.
Навчальний предмет являє собою педагогічне обґрунтовану систему наукових знань і практичних навичок та вмінь, що втілюють основний змісті методи певної науки.
Відмінність навчального предмета від науки полягає в тому, що д0 нього входять тільки основні положення тієї чи іншої галузі знань, доступних для засвоєння учнями на певному ступені навчання. Крім того, навчальний предмет
включає дидактичні матеріали, що допомагають учням оволодіти комплексом навичок і вмінь, необхідних як для подальшого навчання, так для, активної участі в суспільне корисній праці (трудові, навчальні, мислительні).
До змісту навчального предмета входять такі основні компоненти: а) фактичний матеріал, що відображає ознаки і властивості предметів, явищ; б) узагальнені результати су спільно-історичного пізнання світу - поняття, закони, принципи, основні світоглядницькі поняття, ідеї, провідні наукові теорії, етичні й естетичні ідеали і правові норми; в) методи дослідження і наукового мислення (загальні, особливі, часткові), з якими людина в тій чи іншій формі вступає у взаємодію (сприймання, відтворення, перетворення).
Поняття - основна форма знань, що відображає істотні, необхідні ознаки і відношення предметів та явищ. Зміст поняття - це сукупність істотних ознак, властивостей і відношень предмета думки, відображених в поняттях. Об'єм поняття - це розмаїття предметів, кожному з яких належать ознаки, відображені в змісті поняття.
Закон - необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами об'єктивної дійсності.
Закономірність - це упорядкованість подій, відносна постійність детермінованих факторів, регулярність зв'язку між певними речами.
Теорія - це система знань, яка описує і пояснює сукупність явиш окремої галузі дійсності і зводить відкриті в ній закони до загальної основи.
Ідея - це вища форма пізнання зовнішнього світу, яка не тільки відображає об'єкт, а й спрямована на його перетворення.
Навчальні предмети поділяються на цикли: предмети гуманітарного циклу (українська мова і література, іноземна мова, історія), предмети природничо-математичного циклу (математика, фізика, хімія, біологія, географія, креслення).
У процесі вивчення навчальних дисциплін здійснюються внутріпредметні і міжпредметні зв'язки.
Внутріпредметні зв'язки - це вибір таких аспектних проблем, які є наскрізними для тієї чи іншої навчальної дисципліни і застосовуються при аналізі більшості явищ, що вивчаються даною наукою.
Міжпредметні зв'язки - це узгодженість між навчальними предметами, що дозволяє розглядати факти і явища реальної дійсності з різних сторін, з позицій різних навчальних предметів.
Міжпредметні зв'язки реалізуються тоді, коли: а) всі шкільні предмети читаються рідною мовою, кожен предмет у певній мірі опирається на математичний апарат, тому вчителю будь-якого предмету необхідно врахувати те, що учні вже знають з рідної мови і математики: б) вчителі цікавляться викладанням інших дисциплін, особливо суміжних, і враховують це у своїй діяльності; в) здійснюється зв'язок викладання природничо-математичних дисциплін з природою і виробництвом, і гуманітарних дисциплін - з суспільними явищами.
Політехнічна освіта - сукупність знань про головні галузі і наукові принципи виробництва й озброєння загальнотехнічними уміннями, необхідними для участі в продуктивній праці.
Політехнічна освіта здійснюється, передусім, у процесі вивчення предметів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біології, географії, а також під час вивчення інших предметів (історії, основ держави і права, літератури), трудового навчання.
Професійна освіта - сукупність знань, практичних умінь і навичок, (обхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.
Професійна освіта здобувається в СПТУ. В навчальних планах СПТУ є три цикли навчальних предметів: професійно-технічний, загальнотехнічний і загальноосвітній. Між загальноосвітньою, політехнічною і професійною світою існує тісний зв'язок.
4. Характерним для змісту освіти в зарубіжних країнах є: інтеграція навчальних предметів на основі міжпредметних проектів; відбір навчального матеріалу на основі інтересів і безпосередніх потреб дитини; надання переваги або природничо-математичним предметам, або предметам гуманітарного циклу; диференціація навчання за змістом; деполітизація і деідеологізація навчального процесу.
Право на одержання диплома про закінчення середньої школи США дає певне число залікових одиниць, або "кредитів" (не менше 16), які випускник повинен набрати у процесі навчання. Заліковою одиницею вважається (вчення даної дисципліни по 5 годин на тиждень протягом року. Таких залікових одиниць необхідно набрати: з англійської мови і літератури - 4, з історії - 2, соціальних наук -1, природничих наук - 2, математики (алгебра, геометрія, тригонометрія) - 2. Крім того, кожен учень зобов'язаний пройти який-небудь 2-3-годинний цілеспрямований курс, наприклад, іноземної мови, психології, стенографії, 3-4 залікових одиниці можна також одержати, вивчаючи додаткові предмети на вибір.
Народна педагогіка про зміст навчання: "Де більше науки, там менше муки", "Наукав ліс не веде, аз лісу виведе", "Потрібно учиться, завжди пригодиться". Запитання і завдання
1. В яких з трьох перелічених тут матеріалах знаходить своє відображення зміст освіти?
1. Накази, рішення педагогічної ради школи, методичні матеріали Міністерства
освіти.
2. Навчальні програми, навчальні плани, методичні матеріали Міністерства
освіти.
3. Накази, навчальні програми, навчальні плани.
4. Навчальні плани, навчальні програми, підручники.
5. Підручники, рішення педагогічної ради школи, навчальні програми.
2. Які основні положення встановлює навчальний план?
1. Мету виховання, послідовність вивчення навчальних предметів, перелік
навчальних предметів.
2. Мету виховання, послідовність вивчення навчальних предметів, зміст
навчального матеріалу з кожного предмета.
3. Послідовність вивчення навчальних предметів, перелік навчальних
предметів, розрахунок годин на кожен навчальний предмет.
4. Зміст навчального матеріалу з кожного предмета, перелік навчальних
предметів, розрахунок годин на кожен навчальний предмет.
3. Який документ складається на основі навчального плану?
1. Річний план роботи школи.
2. Розклад уроків.
3. Тематичний план роботи вчителя.
4. План виховної роботи класного керівника.
5. Правильної відповіді немає.
4. Що визначає шкільна програма ?
1. Структуру навчального року.
2. Кількість тижневих годин на кожний предмет.
3. Мету і завдання виховання особистості.
4. Зміст плану роботи класного керівника.
5. Правильної відповіді немає.
5. У якій частині навчальної програми розкривається завдання навчального предмета, його місце в системі освіти і даються методичні вказівки?
1. Пояснювальна записка.
2. Заголовок.
3. Додатки.
4. Програма кожного класу.
5. Правильної відповіді немає.
6. Який документ лежить б основі перевірки знань учнів за кожен рік навчання
?
1. Навчальний план.
2. Підручники.
3. Тематичний план роботи вчителя.
4. Поурочні плани вчителя.
5. Правильної відповіді немає.
7. Проаналізуйте пояснювальні записки навчальних програм зі своїх, предметів,
які будете викладати в школі Сформулюйте головні завдання, що стоять перед
"вашою" навчальною дисципліною. Які основні поняття мають засвоїти учні,
вивчаючи предмет, який ви будете викладати?
8. У 1952 році комісія з освітньої політики США зробила заяву про мету
освіти, включивши в неї такі ідеї; а) Уся молодь потребує розвитку індивідуальних
здібностей і тих ставлень, які роблять робітника розумним виробником, учасником
економічного (життя. Для цього необхідний досвід роботи, навчання, яке дозволяє
набути знання, уміння і навички; б) Уся молодь потребує розвитку і підтримки,
гарного здоров'я і фізичної витрішки; в) Уся молодь має потребу в усвідомленні
прав і обов'язків громадянина демократичного суспільства, щоб бути старанним і
компетентним у здійсненні своїх обов'язків як члена суспільства і громадянина
держави і нації; г) Уся молодь потребує розуміння важливості сім'ї для людини і
суспільства і умов, що сприяють щасливому сімейному (життю; д) Уся молодь
повинна усвідомити вплив науки на (життя і основні наукові дані про природу і
людину: е) Усій молоді необхідно дати можливість розвитку своїх здібностей
цінувати красу, літературу, мистецтво, музику, природу; є) Усій молоді необхідне
вміння добре використовувати час для дозвілля, правильно його планувати,
віддаючи рівну кількість часу діяльності, яка приносить задоволення, і тій, яка є
суспільна корисною; ж) Усій молоді необхідно виховувати почуття поваги до інших
людей, виховувати у собі здібність мислити раціонально, висловлювати зрозуміло
свої думки і слухати усвідомлено.
Порівняйте названу мету освіти американської молоді із метою освіти шкіл України і зробіть практичні висновки.
Консультації. Правильні відповіді: 1.4. 2.3. 3.2. 4.5. Шкільна програма визначає зміст навчального матеріалу з кожного навчального предмета. 5.1.6.5. Перевірка знань учнів проходить на основі навчальної програми.
Рекомендована література: 11; 12; 16; 17; 37; 63.
Тема 13. Закономірності і принципи навчання
1. Закономірності навчання.
2. Характеристика принципів навчання.
1. Дидактика розглядає такі закономірності навчання: а) його виховуючий
характер; б) обумовленість суспільними потребами; в) залежність від умов, в яких
воно протікає; г) взаємозалежність процесу навчання, виховання і розвитку; д)
взаємозалежність навчання і реальних навчальних можливостей учнів; е) єдність
методів і форм навчання.
2. Принципом навчання називають вихідну вимогу до процесу навчання, що
випливає із закономірностей його ефективної організації.
Дидактичні принципи: а) визначають діяльність учителя і пізнавальну діяльність учнів; б) відображають внутрішню суть діяльності вчителя і учнів: в) базуються на закономірностях навчання: г) є системою вимог до визначення змісту, форм і методів навчання; д) є системою основних положень, на які опирається теорія і практика навчання; е) визначають цілеспрямованість навчального процесу і діяльність вчителя; є) є основними положеннями, на які опираються при викладанні навчальних предметів: ж) положення, якими керуються учні.
Педагогіка розглядає такі принципи навчання:
Принцип науковості: розкриття причинно-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій; проникнення в суть явищ і подій; показ могутності людських знань і науки та ознайомлення з методами науки, пізнання; показ досягнень науки нинішнього дня; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; зв'язок даної науки з іншими.
Принцип систематичності і послідовності: КД.Ушинський про систематичність знань; система в роботі вчителя: систематична робота над собою, опора на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу по частинах, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків; система в роботі учнів: систематичне відвідування школи, систематичне виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок виконання домашніх завдань, час виконання завдань, систематичне повторення навчального матеріалу.
Принцип доступності: врахування рівня розвитку учнів; врахування їх індивідуальних особливостей; врахування вікових особливостей; дотримання правил: від простого до складного, від відомого до невідомого, від легкого до складного, від близького до далекого.
Зв'язок навчання з життям: використання на уроках життєвого досвіду учнів; застосування одержаних на уроках знань у практичній діяльності; розкриття практичної значимості знань; використання краєзнавчого матеріалу в процесі навчання; безпосередня участь школярів у громадському житті.
Принцип свідомості і активності учнів: роз'яснення мети і завдань навчального предмету, значення його для вирішення житейських проблем, для перспектив самого учня; використання у процесі навчання мислительних операцій (аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція); поява позитивних емоцій; наявність позитивних мотивів навчання; раціональні прийоми праці на уроці; критичний підхід у процесі викладання матеріалу і його засвоєння; наявність належного контролю і самоконтролю.
Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють: позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу; позитивні емоційні переживання, викликані навчальною діяльністю; тісний зв'язок навчання з життям, в якому
доказується значення наукових знань; єдність між Інтелектуальною І мовною діяльністю учнів; позитивні стосунки між учителем і учнями; використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок; систематичне повторення засвоєних знань; варіантність вправ і їх диференціація; робота по засвоєнню важкого матеріалу доступними шляхами; використання знань для узагальнення інтелектуальних умінь при вирішенні конкретних завдань; проблемне навчання; диференціювання матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів; використання сучасних технічних засобів навчання; уміння вчителя врахувати психічний етан учнів і стадії їх психічного розвитку.
Принцип наочності. Види наочності: натуральна, образна, символічна (динамічна і статична, плоска і об'ємна).
Функції наочності: а) сприяє розумовому розвитку учнів; б) допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, між теорією і практикою; в) полегшує процес засвоєння знань і сприяє розвитку інтересу до знань; г) допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків; д) сприяє розвитку мотиваційної сфери учнів.
Поєднання слова з наочністю: а) слово керує безпосереднім сприйманням; б) слово допомагає осмислити спостережуване і формулювати зв'язки між явищами, фактами; в) слово дає знання про спостережуваний предмет; г) слово дає знання про явище, зв'язки, які безпосередньо не сприймаються без наочності.
Вимоги до використання наочності: наявність конкретної мети використання наочності; не слід зловживати наочністю, а використовувати для розвитку самостійності і активізації учнів; її використовують у той час, коли про неї йде мова; вона не повинна містити нічого зайвого, щоб не викликати додаткової асоціації, врахування вікових особливостей дітей; не слід переоцінювати і недооцінювати наочність у процесі навчання; має бути змістовною, естетично оформленою; наочність має відповідати психологічним законам сприймання; необхідна попередня підготовка учнів до сприймання наочності.
Сприймання наочності проходить у три фази. На першій фазі зображені наочності об'єкти сприймаються "розмито", невиразно. На другій - концентрується увага учнів на об'єкті, сприймання чіткіше, але ще загальне. На третій - сприймання вже диференційоване.
Принцип міцності знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; використання під час повторення активізації учнів (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою приведення його до системи; виділення при повторенні основних, провідних ідей; використання при повторенні різноманітної методики, форм і підходів; використання вправ; використання самостійної роботи по творчому застосуванню знань; постійне звертання до раніше засвоєних знань з нової точки зору їх трактування.
Принцип індивідуального підходу до учнів. При реалізації принципу індивідуального підходу, враховують: рівень розумового розвитку; рівень знань і вмінь; працездатність; рівень пізнавальної і практичної самостійності; темп роботи; ставлення до навчання; наявність і характер пізнавальних інтересів; рівень вольового розвитку.
Принцип емоційності навчання: жвавий, образний виклад матеріалу; краса в логіці викладу навчального матеріалу; використання цікавих прикладів;
застосування наочності і ТЗН; створення почуття виконаного обов'язку; мова учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд.
Правила навчання витікають з принципу навчання, конкретизують його, підкоряються йому і допомагають його реалізувати.
Народна педагогіка про принципи навчання: "Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як поздовж, то тоді його вже трудно вчити", "Чого Івась не навчиться, того Іван не знатиме" (природовідповідність), "Всяк розумний по-своєму: один спершу, другий - потім", "Що голова, то розум" (вікові та індивідуальні особливості), "Краще раз побачити, ніж сто разів почути" (наочність), "Хто думає, той і розум має" (свідомість), "Хто що вміє, то і діє" (зв'язок з життям). Запитання і завдання
1. Яке з тверджень не є закономірністю процесу навчання?
1. Виховуючий характер навчання.
2. Обумовленість навчання суспільними потребами.
3. Залежність навчання від умов, у яких воно протікає.
4. Взаємозв'язок процесу навчання, розвитку і виховання.
5. Взаємозалежність навчання і навчальних можливостей учнів
6. Єдність викладання і учіння.
7. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання.
2. На які з перерахованих нижче поняття спирається теорія і практика навчання при розробці і вирішенні питань змісту освіти і побудови навчального процесу в школі?
1. Методи навчання.
2. Організаційні форми навчання.
3. Технічні засоби навчання.
4. Навчальні плани і програми школи.
5. Правильної відповіді немає.
3. Яка система принципів найповніше розкриває взаємозв'язок основних положень процесу навчання?
1. Науковість, систематичність, послідовність. Свідомість і активність учнів.
Наочність навчання. Міцність знань. Принцип індивідуального підходу.
2. Наочність. Активність і свідомість засвоєння знань. Міцність засвоєння
знань. Доступність і посильність матеріалу. Послідовність і систематичність
навчання. Науковість навчання.
3. Науковість навчання. Систематичність і послідовність навчання. Доступність
у навчанні. Зв'язок навчання з життям. Свідомість і активність учнів у навчанні.
Наочність у навчанні. Міцність засвоєння знань, умінь і навичок. Принцип
індивідуального підходу до учнів. Принцип емоційності у навчанні.
4. Виховуючий характер навчання. Науковість і доступність навчання.
Свідомість і активність учнів у навчанні. Систематичність і міцність знань.
Наочність і абстрактність навчання. Індивідуальний підхід до учнів.
4. Який взаємозв'язок між закономірностями і принципами навчання?
5. У чому полягає взаємозв'язок між: принципами навчання?
6. На підставі чого активність і самостійність школярів розглядається в їх
діалектичному поєднанні?
7. Сформулюйте найважливіші дидактичні правила, які випливають з
принципів систематичності і послідовності, активності і самостійності
8. Ознайомтесь із шкільною програмою навчального предмета, який будете
викладати. Як, на Вашу думку, в ній реалізуються принципи науковості, систематичності і доступності навчання?
9. Проаналізуйте один з розділів шкільного підручника з предмета Вашої спеціальності і спробуйте відповісти на запитання: В якій мірі зміст і форма викладу навчального матеріалу відповідають пізнавальним можливостям учнів? Як можна покращити цейрозділ і підручнику цілому?
Консультації. 1. Такого твердження немає. 2. Правильна відповідь 5. Адже йдеться про визначення принципу навчання. 3. Правильна відповідь 3. Рекомендована література: ІЗ; 37.
Тема 14. Методи і засоби навчання
1. Поняття про методи навчання і їх класифікацію.
2. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
3. Методи стимулювання навчальної діяльності учнів.
4. Методи контролю і самоконтролю у навчанні.
5. Засоби навчання. Використання комп'ютерної техніки у навчанні.
6. Вибір оптимального поєднання методів і засобів навчання.
7. Методи навчання в зарубіжній теорії і практиці.
1. Методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємозв'язаної
діяльності викладачів і учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і
розвитку в процесі навчання.
Прийом навчання - це деталь методу, тобто часткове поняття по відношенню до загального поняття "методу".
Різні підходи до класифікації методів:
а) за джерелами передачі і характером сприйняття інформації: словесні, наочні і
практичні (С.П.Петровський, Е.Я.Галант);
б) у залежності від основних дидактичних завдань, які вирішуються на
конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і
навичок, застосування одержаних знань, творчої діяльності, закріплення, перевірки
знань, умінь і навичок (М.О. Данилов, Б. П. Єсипов);
в) у відповідності з характером пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню
змісту освіти виділяють такі методи, як пояснювальне-ілюстративні, репродуктивні,
проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М.М.Скаткін, І.Я.Лернер).
При цілісному відході виділяють три великі групи методів навчання:
а) організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;
б) стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;
в) контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності.
2. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності - це сукупність
методів, які спеціально спрямовані на передачу і засвоєння учнями знань, умінь і
навичок. До них належать словесні методи навчання:
Розповідь - послідовне розкриття змісту нового матеріалу. Вимоги до розповіді: достовірність змісту, логічна послідовність, чіткість і доказовість, образність і емоційність викладу, мова вчителя (чітка, доступна, правильна).
Виділяють розповіді: художні, наукові, науково-популярні, описові. Художня розповідь у своїй основі становить образний переказ фактів, вчинків дійових осіб (наприклад, розповіді про географічні відкриття, історії створення художніх творів тощо.). Науково-популярна розповідь заснована на аналізі фактичного матеріалу. У цьому випадку виклад пов'язаний з теоретичним матеріалом, з абстрактними поняттями. Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей предметів і
явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам'яток, музею-садиби та ін.).
Пояснення - словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термінів і т.п.
Лекція - усний виклад навчального матеріалу, великого за обсягом, складного за логічною побудовою. Зосередження уваги на лекціях досягають різними прийомами: її незвичний початок; слухачі стають учасниками подій; цікаві приклади; проблемний виклад матеріалу; наочність і технічні засоби навчання; риторичні запитання; підвищення голосу, паузи і т.п.
Бесіда - питально-відповідальний метод навчання. Види бесід:
Вступна. Проводиться з учнями як підготовка їх до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріалу.
Повідомлююча базується в основному на спостереженнях, що організовуються вчителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, а також на матеріалі текстів літературних творів, документів.
Бесіда-повторення використовується для закріплення навчального матеріалу.
Контрольна - для перевірки засвоєних знань.
За характером діяльності учнів у процесі бесіди можна виділити три основні види: репродуктивна, евристична, катехізисна.
Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу.
Евристична - коли вчитель уміло поставленими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи наявні знання, спостереження.
Катехізисна бесіда спрямована на відтворення відповідей, які вимагають тренування пам'яті.
Вимоги до формулювання запитань: повинні бути короткі і точні; завдаватися в логічній послідовності; будити думку учня, розвивати його; кількість запитань повинна бути оптимальна.
Вимоги до відповідей учнів: повні, особливо в молодших класах; свідомі й аргументовані; точні і ясні, літературно правильно оформлені.
У процесі бесіди важливо спочатку ставити запитання, потім викликати для відповіді учня; здійснювати диференційований підхід до учнів; опитувати не тільки тих, хто бажає і т.д.
Дискусія, диспут. Ці методи навчання близькі до бесіди. Диспут - це суперечка на наукову або суспільну тему. Дискусія - суперечка, обговорення будь-якого питання. Цей метод навчання ґрунтується на обміні думками між учнями, учителями і учнями, вчить мислити самостійно, розвиває вміння практичного аналізу і старанної аргументації висунутих положень, поваги до думки інших.
Види дискусії (за Оконем): а) здійснюється під час спільного вирішення проблеми класом чи групою учнів; б) спрямована на формування переконань молоді; в) метою її є обговорення наукових положень, даних, що вимагають безпосередньої підготовки учнів за джерелами більш широкими, ніж Матеріал підручника.
Метод драматизації, який знаходить широке застосування переважно під час вивчення дисциплін гуманітарного циклу, дозволяє успішно розвивати творчі здібності, уяву, активність і самовідданість учнів.
Робота з книгою. Методика роботи з підручником при вивченні нових знань:
1) Попереднє ознайомлення в підручнику з темою майбутнього уроку, яке має своєю метою відновлення в пам'яті учнів раніше засвоєних знань, на які буде
спиратись вивчення нового матеріалу, або введення учнів в те коло питань, які будуть вивчатися на уроці.
2) Самостійне вивчення за підручником окремих питань програми.
3) Виконання різних завдань учителя: складання простих і розгорнутих планів,
відбір і виписування з підручника прикладів, цитат, складання порівняльних
характеристик виучуваних явищ, процесів і т.п.
4) Читання художньої і науково-популярної літератури, хрестоматій,
документів і т.п.
5) Підготовка повідомлень, рефератів і доповідей з окремих питань виучуваної
теми в класі і вдома.
Методика роботи з підручником під час закріплення:
1) Читання і складання простих і розгорнутих планів з окремих параграфів чи
розділів підручника.
2) Читання підручника і підготовка відповідей за планом викладання нового
матеріалу вчителем.
3) Підготовка відповідей і розгорнутих виступів за спеціальним завданням
учителя.
4) Виконання практичних завдань і вправ за підручником чи навчальним
посібником.
Методика роботи з підручником під час узагальнюючого повторення:
1) Повторення важливих частин і розділів підручника.
2) Конспектування узагальнюючих розділів підручника.
3) Підготовка відповідей за основними питаннями пройденого матеріалу.
4) Складання порівняльних характеристик, схем, таблиць.
5) Підготовка доповідей, рефератів.
Шлях формування прийомів пізнавальної діяльності учнів у роботі з підручником визначається такими основними етапами: а) акумулювання (нагромадження практичного досвіду роботи оволодіння прийомами): б) констатування наявного рівня (або діагностика); в) мотивація: г) осмислення суті і структури прийому; д) застосування на практиці: е) узагальнення і перенесення у нові умови.
Наочні методи навчання: ілюстрування, демонстрування та самостійне спостереження.
Метод ілюстрування передбачає ілюстрування статистичної наочності, плакатів, карт, зарисовок на дошці, картин та ін.
Метод демонстрування передбачає демонстрування приладів, дослідів, технічних установок, різних препаратів.
При використанні цих методів необхідно: забезпечити всебічний огляд об'єкта, чітко виділити головне, детально продумати пояснення; залучити самих учнів до знаходження потрібної інформації.
Метод самостійного спостереження: інструктаж вчителя; вивчення або повторення раніше вивченого; спостереження; висновки учнів; висновки вчителя і оцінка виконаної роботи.
Практичні методи навчання:
Вправи - багаторазове повторення певних дій або видів діяльності для їх засвоєння, яке опирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коректуванням.
Вимоги до вправ і їх виконання: а) точно знати, яка мета вправи, яких
результатів треба домогтися; б) стежити за точністю їх виконання, щоб не закріплювати помилок, якщо вони виникають, слідкувати та перевіряти результати вправ, порівнювати свої дії з еталоном, усвідомлювати, які успіхи вже досягнуті і які недоліки треба усунути; в) число вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатнім для утворення навички; г) вони не можуть бути випадковим набором однотипових дій, в основі їх має бути система, чітко спланована послідовність дій, зокрема поступове ускладнення; е) їх не можна переривати на тривалий час; є) результати вправляння потрібно аналізувати.
Види вправ: а) підготовчі, мета яких підготувати учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці; б) вступні сприяють процесу засвоєння нового матеріалу на основі відрізнення .споріднених понять і дій; в) пробні - перші завдання на застосування тільки що засвоєних знань; г) тренувальні, спрямовані на засвоєння учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, за інструкцією, за завданням); д) творчі - за своїм змістом і методами виконання наближаються до ситуацій, які можуть виникнути в житті кожної людини; е) контрольні - мають основним чином навчальний характер (письмові, графічні, практичні).
Лабораторні, практичні і дослідні роботи.
Лабораторними роботами називають вивчення в шкільних умовах явищ Природи за допомогою спеціального обладнання. Цінність лабораторних робіт: сприяють зв'язку теорії з практикою; озброюють учнів одним з методів дослідження у природних умовах; формують в учнів навички використання приладдя; вчать обробляти результати вимірів і робити правильні наукові висновки і пропозиції. Організаційно лабораторні роботи проходять або в формі фронтальних занять, або індивідуально.
За характером діяльності учнів дуже близькі до лабораторних практичні роботи. Суть їх - у безпосередньому використанні знань учнів у суспільне "корисній праці. Етапи проведення практичних робіт: пояснення вчителя (теоретичне осмислення роботи) - показ (інструктаж) - проба (2-3 учні виконують роботу, решта спостерігає) - виконання роботи (кожен учень самостійно виконує роботу) - контроль (від учнів приймаються і оцінюються роботи).
До практичних методів навчання слід віднести і графічні роботи. У них зорове сприймання поєднується з моторною діяльністю школярів. Умовно всі графічні роботи можна поділити на такі види: креслення і схеми; зарисовки з натури або змальовування; робота з контурними картами: складання таблиць, графіків, діаграм.
Дослідні роботи. Педагогічна функція пошукових завдань і проектів - в індивідуалізації навчання, розширенні обсягу знань учнів. Дослідні роботи застосовуються в процесі вивчення будь-яких предметів, особливо на факультативах і гурткових заняттях. Учні складають звіти про довготривалі спостереження за розвитком рослин, життям тварин, природними явищами; пишуть огляди науково-популярної літератури, твори на вільну тему; роблять схеми дій приладів, станків, машин; вносять пропозиції по вдосконаленню технологічних процесів.
Розглянуті нами словесні, наочні, та практичні методи діяльності вчителя тісно переплітаються між собою.
Індуктивний метод навчання: викладаються спочатку факти, демонструються досліди, наочні посібники, організується виконання вправ, поступово підводять учнів до узагальнень, визначення понять, формулювання законів і т.д.
Дедуктивний метод навчання: спочатку повідомляють загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починають виводити часткові випадки, більш
конкретні завдання.
При використанні індуктивного і дедуктивного методів навчання застосовуються словесні, наочні і практичні методи навчання.
Репродуктивні методи навчання передбачають активне сприймання і запам'ятовування навчального матеріалу, який повідомляється вчителем та іншими джерелами інформації. При цьому використовуються розглянуті раніше словесні, наочні і практичні методи навчання.
Проблемно-пошукові методи навчання передбачають підвищену активність учнів у процесі навчання. Тут також використовуються методи словесні, наочні й практичні.
3. Методи стимулювання - це методи, які спеціально спрямовані на формування
позитивних мотивів учіння, стимулюють пізнавальну активність, одночасно
сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією.
Методи стимулювання навчальної діяльності учнів умовно можна поділити на дві групи:
а) методи формування пізнавальних інтересів учнів: формування пізнавального
інтересу (використовуються прийоми, які викликають позитивні емоції - образність,
цікавість, здивування, моральні переживання); стимулююча роль навчального
матеріалу (створення ситуації новизни, ритуальності, зв'язку матеріалу з життям);
використання пізнавальних ігор; аналіз життєвих ситуацій; створення ситуації
успіху в навчанні.
б) методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні: пояснення
учням суспільної і особистої значущості учіння: пред'явлення вимог, Дотримання
яких означає виконання ними свого обов'язку: привчання їх до виконання вимог;
заохочення їх до сумлінного виконання своїх обов'язків; Оперативний контроль за
виконанням вимог і в необхідних випадках вказівка на недоліки, зауваження з тим,
щоб викликати більш відповідальне ставлення до навчання.
4. Методи контролю - це сукупність методів, які дають можливість перевірити
рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. До цієї групи
методів належить метод усного контролю.
Етапи усного опитування: постановка вчителем питань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка учнів до відповіді і викладення своїх знань: корекція і самоконтроль викладених знань по ходу відповіді; аналіз і оцінка відповіді.
Перевірочні питання і завдання вчителя можуть бути:
а) репродуктивні, які вимагають відтворення вивченого; б) реконструктивні, які передбачають застосування знань в дещо змінених ситуаціях; в) творчі, які вимагають застосування знань і вмінь у значно змінених (нестандартних) умовах, переносу засвоєних принципів доведення (способів дій) на вирішення більш складних мислительних завдань.
Питання можуть бути: основні, додаткові і допоміжні.
За формою викладу вони бувають: звичайні у власному їх стилі (Які мови є важливими для життя рослин?) і завдання у вигляді проблеми або задачі (Чи можливо, щоб функція була одночасно і прямою і непрямою?).
За формою вираження питання мають бути: логічними, цілеспрямованими, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність - послідовною і систематичною.
У шкільній практиці має місце індивідуальне, фронтальне та ущільнене усне опитування.
Позитивним в усному опитуванні є його гнучкість. Як недолік - займає багато часу; збуджує нервову систему; сміливіші учні "виграють"; різна єдність запитань ставить учнів, які на них відповідають, у різні умови; результати перевірки не зберігаються.
Методи письмового контролю (письмові контрольні роботи, твори, перекази, диктанти, письмові заліки та ін.).
Позитивне: за короткий проміжок часу можна багатьох перевірити; результати перевірки зберігаються; виявляються і деталі, і неточності у відповіді учнів.
Негативне: забирає багато часу в учителя для перевірки письмових робіт; призводить до зниження грамотності учнів, якщо вчителі не дотримуються вимог єдиного орфографічного режиму.
Тестова перевірка знань (тест - слово англійського походження, Що означає іспит, пробу, випробування). Розрізняють дві групи тестів:
а) розумової обдарованості (інтелекту); б) тести навчальної успішності (спеціально підготовлених завдань для виявлення знань учнів, що потребують коротких відповідей).
У педагогічній літературі тестові завдання, що потребують конструювання відповідей, можна поділити на такі групи:
а) завдання у вигляді питальних або стверджувальних речень, зміст яких
вимагає від учня короткої й точної відповіді;
б) завдання, в яких учні повинні заповнити пропуски.
За дидактичним призначенням тести з конструйованими відповідями класифікують так: а) тести на доповнення; б) тести на використання аналогії: в) тести на зміну елементів відповіді.
Тестова і машинна перевірка має такі переваги: а) скорочує час на перевірку; б) ставить до всіх учнів однакові вимоги; в) усуває ефекти суб'єктивізму; г) сприяє дотриманню єдності вимог до оцінки знань; д) об'єктивність оцінки не настроює учня проти вчителя, а на подолання прогалин у знаннях; е) виключає випадковість в оцінці знань; є) стимулює до самооцінки знань; ж) дозволяє статистичну обробку одержаних результатів.
Недоліки цього виду перевірки: а) можна виявити знання фактів, але не здібностей; б) заохочується механічне запам'ятовування, а не роздуми; в) вимагає багато часу для складання програм перевірки.
Графічна перевірка знань учнів. Відповіддю учня в даному випадку є складена ним узагальнена наочна модель, яка відображає певні відношення, взаємозв'язки у виучуваному об'єкті або їх сукупності. Це можуть бути графічні зображення умови задачі, малюнки, креслення, діаграми, схеми, таблиці.
Графічна перевірка може виступати як самостійний вид або може входити, як органічний елемент, до усної або письмової перевірки.
Програмоване опитування учнів полягає у пред'явленні всім учням стандартних вимог у процесі перевірки. Це забезпечується застосуванням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки може здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів. Простий і поширений спосіб стандартизації опитування в шкільних умовах - застосування перфокарт. Учні записують відповіді на листку паперу (картону) у клітинку, вказуючи по вертикалі номер завдання, а по горизонталі - код відповіді-Після закінчення роботи вчитель порівнює учнівський лист з дешифратором, який накладається на цей лист. Оцінка учневі виводиться за кількістю правильно
вибраних відповідей.
Іспити. Передіспитове повторення навчального матеріалу. Усний іспит: вступна бесіда про порядок його проведення; вміння вчителя вислухати учня; методика постановки додаткових запитань; виправлення помилок, допущених учнем. Письмовий іспит: вступне слово вчителя про порядок литу; створення доброзичливої обстановки; підхід до учнів з "оптимістичною гіпотезою". Оцінка відповіді учня під час іспиту. Річна оцінка.
Самоконтроль і самооцінка. Самоконтроль і самооцінка є важливим способом розумового і морального самовдосконалення особистості. Самоконтроль у процесі перевірки знань і умінь школяра означає усвідомлене регулювання ним своєї діяльності з метою забезпечення таких результатів цієї діяльності, які відповідали б поставленим цілям, пред'явленим вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю яку попередженні помилок, так і в їх виправленні.
Важливий показник сформованості контрольних дій, а значить і самоконтролю -усвідомлення учнями правильності плану діяльності і її операційного складу, тобто способу реалізації цього плану. Ефективним засобом формування в учнів самоконтролю може бути використання колективних (фронтальних) перевірок у поєднанні з контролем з боку вчителя. У процесі навчання важливо ознайомити учнів з метою виконуваної роботи, вимогами до неї, способами її виконання, прийомами самоконтролю і шляхами їх вдосконалення. У процесі самоконтролю важливу роль відіграють педагогічна оцінка і самооцінка. Від ефективності останньої лежить здатність учня знаходити помилкові дії, попереджувати їх появу і таким чином підвищувати результати самоконтролю.
Самооцінка учня в навчальному процесі - це критичне ставлення до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оцінювання власних успіхів у навчанні. Відповідно до самооцінки учнів можна поділити на таких, що переоцінюють себе, недооцінюють себе, оцінюють себе адекватно. Для формування самоконтролю і самооцінки треба: мотивувати виставлену учневі оцінку, пропонувати йому оцінити свою відповідь; організувати в класі взаємоконтроль, рецензування відповідей інших учнів тощо. Для рецензування відповідей можна пропонувати план: а) тема відповіді; б) правильність викладу фактичного матеріалу; в) повнота висвітлення теми; г) послідовність суджень, логічних висновків і узагальнень; д) культура їй; е)загальна оцінка відповіді.
Заслуговує на увагу використання для самоконтролю звукозапису. Прослуховуючи запис власного читання тексту, учень може встановити недоліки в техніці читання, інтонації, артикуляції окремих звуків. За наявності записів окремих тем підручника з іноземної мови учням не важко виявити і виправляти свої мовні огріхи.
На самоперевірку і самооцінку доцільно виносити ту частину знань, умінь і навичок, рівень засвоєння яких легко встановити самим учням. Це - формули, правила, географічні назви, історичні факти, вірші тощо.
Для організації самоконтролю знань учнями їх необхідно ознайомити з нормами і критеріями оцінки знань. При цьому варто звернути увагу, Що помилки можуть бути істотні і менш істотні з огляду на мету контролю.
Результати самоконтролю і самооцінки знань з окремих тем доцільно заносити в класний журнал. Це підсилюватиме їх вагомість, впливатиме на зміцнення відповідальності учнів за навчальну роботу, виховання почуття власної гідності, чесності.