Тема 16. Контроль і оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів
1. Суть і основні види контролю успішності учнів.
2. Оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів. Критерії норми
оцінки.
1. Контроль це компонент навчального процесу, який полягає в перевірці його резул ьтатив ності.
Функції контролю: освітня, діагностична, виховна, розвиваюча, стимулююча, управляюча, оцінююча.
Освітня (навчальна) функція: перевірка сприяє глибшому засвоєнню програмового матеріалу, тобто в процесі слухання відповідей товаришів, доповнень учителя здійснюється систематизація знань, їх закріплення. Діагностична: аргументоване визначення стану успішності учнів, порівняння засвоєння ними знань, умінь і навичок. Виховна: контроль привчає учнів до систематичної роботи, дисциплінує, сприяє формуванню відповідальності, активності, самостійності.
Розвиваюча: у процесі виконання завдань діти самостійно роблять висновки, узагальнюють, застосовують знання у зміненій або новій ситуаціях, вчаться виділяти головне тощо. Стимулююча: схвалення навчальних успіхів учня веде до розвитку в нього позитивних мотивів навчання. Управляюча: визначення стану успішності учнів дає можливість своєчасно вжити необхідні заходи щодо попередження і подолання їх неуспішності. Оцінююча: об'єктивна оцінка рівня знань учнів сприяє формуванню бажання вчитися.
За місцем у навчальному процесі розрізняють такі види контролю: попередній, поточний, періодичний, підсумковий.
Попередній контроль проводиться в основному з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на початку уроку, чверті. Мета його ознайомлення із загальним рівнем підготовки учнів з предмета, щоб намітити подальшу організацію навчально-пізнавальної діяльності учнів. Поточний - здійснюється у повсякденній навчальній роботі і виражається в систематичних спостереженнях учителя за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці. Мета - оперативне одержання об'єктивних даних про рівень знань учнів і якості навчальної роботи на уроці і вирішення завдань керівництва навчальним процесом. Періодичний (тематичний) -виявлення і оцінка знань і умінь учнів, засвоєних на кількох уроках з метою виявлення наскільки учні успішно володіють системою певних знань, чи відповідають вони програмі. Тематичний - різновидність періодичного. Підсумковий це перевірка рівня засвоєння знань і вмінь учнів за більш тривалий період навчання: за чверть, півріччя, рік або завершення курсу навчання (заключний контроль). Мета його - встановити систему і структуру знань учнів. Основна форма підсумкового контролю - заліки та іспити.
2. Основні вимоги до перевірки і оцінки успішності: а) індивідуальний характер; б) систематичність; в) достатня кількість даних для оцінки: г) тематична спрямованість; д) об'єктивність, умотивованість оцінок; е) єдність вимог учителів; є) оптимальність; ж) всебічність.
Критерії оцінки. Обсяг (повнота) знань визначається кількістю всіх елементів знання про вивчений об'єкт, які передбачає навчальна програма. Глибина знань характеризується числом усвідомлених учнями істотних зв'язків і відношень у знаннях. Міцність знань - це збереження в пам'яті вивченого матеріалу, який характеризується повнотою і тривалістю, легкістю і безпомилковістю відтворення. Оперативність знань - передбачає вміння учня використати знання у стандартних однотипних умовах. Уміння викласти знання в усній, письмовій і графічній формах. Якість умінь і навичок.
Рівень знань, як критерій оцінки, може бути: репродуктивний (знання учнів виступають як усвідомлено сприйнята, зафіксована в пам'яті і відтворювана об'єктивна інформація про предмети пізнання); реконструктивний (знання учнів проявляються у готовності і вмінні застосувати їх у подібних, стандартних або варіативних умовах); творчим (учні можуть продуктивно застосовувати знання і засвоєні способи дій в нетипових, змінених (нестандартних) ситуаціях).
Норми оцінок - це ті конкретні вимоги, які регулюють виставлення оцінок з різних навчальних предметів за усну відповідь чи письмову роботу.
"Ефекти" суб'єктивізму оцінки: сукупності, контрасту, роду, ідеалу, статі, голосу, втоми, очікування, поблажливості або суворості, першого ураження, останнього враження.
Шляхи подолання формалізму в оцінці результатів праці учнів: а) виставляти
оцінки за наявний рівень знань; б) на оцінку не повинні впливати інші фактори (поведінка на уроці, забув зошит та ін.); в) не виставляти оцінки за інерцією, враховуючи попередні успіхи або невдачі; г) подолати хаотичність у виставленні оцінок заради оцінок; д) не допускати невмотивованості оцінок; е) використовувати результати перевірки для вдосконалення навчального процесу; є) не орієнтуватися на середній бал; ж) вести тематичний облік.
Знахідки передових учителів по вдосконаленню методики перевірки і оцінки успішності: а) поурочний бал; б) тематичний облік; в) зошити з друкованою основою; г) творчі завдання; д) поділ учнів класу на групи за рівнем навчальних можливостей; е) контрольні картки; є) залікові книжки; ж) листки відкритого обліку знань (ІПаталов); з) залучення самих учнів до виставлення оцінок; й) навчання без оцінок (Амонашвілі).
У школах США надають великого значення інформуванню учнів про їх успіхи у навчанні, можливості порівняти свою роботу з роботою однокласників, розкривши загальну картину розподілу виставлених (за тестуванням) оцінок. Тоді кожен учень може впевнитися, до якої категорії потрапляють результати виконаного ним тесту. Це можна проілюструвати прикладом: 90-100 - 3 учні; 80-89 - 7 учнів; 70-79 - 16 учнів; 60-69 - 2 і; 50-59 - 1 учень (всього у класі 29 учнів).
Такий розподіл оцінок за категоріями демонструє учневі, у якому становищі він опинився у порівнянні з іншими. Цю картину можна зробити більш детальною і корисною для учнів, якщо оперувати інтервалами в п'ять, а не в десять балів. Середній бал можна виводити кожному учневі за тиждень чи інший період. Потім на дошці розподіляються "середні" оцінки всього класу. Таким чином кожен учень одержує чітке уявлення про свою успішність у порівнянні з іншими. Запитання і завдання
Який з перелічених нижче видів контролю не "вписується " в загальну схему ?
1. Попередній.
2. Поточний.
3. Періодичний.
4. Тематичний.
5. Фронтальний.
6. Підсумковий.
2. Якого критерію оцінки знань немає серед перелічених.
1. Обсяг (повнота) знань.
2. Міцність знань.
3. Оперативність знань.
4. Уміння викласти знання.
5.____________________ ,
6.____________________ .
3. Які основні умови, за яких оцінка стає ефективним засобом підвищення успішності?
1. Заохочення оцінкою, коментування оцінки, об'єктивність оцінки.
2. Коментування оцінки, об'єктивність оцінки.
3. Погроза переведення з "середніх" учнів до "слабших", таємниця оцінки.
4. Коментування оцінки, погроза, переведення з "середніх" учнів до "слабших".
5. Таємниця оцінки, об'єктивність оцінки.
4. Що є основою обліку шкільної роботи?
1. Інспекторська перевірка школи.
6. Облік відвідування адміністрацією уроків.
7. Облік проведених школою виховних заходів.
8. Поточний контроль знань учнів.
9. Правильної відповіді немає.
5. Яка з перелічених нижче вимог не належать до основних вимог щодо перевірки і оцінки успішності?
1. Індивідуальний характер.
2. Систематичність.
3. Тематична спрямованість.
4. Колективний характер.
5. Об'єктивність, вмотивованість оцінки.
6. Єдність вимог учителя.
7. Оптимальність успішності.
8. Всебічність (достатня кількість даних для оцінювання).
6. Чи не гальмують низькі оцінки розвиток особистості дітей ?
7. У бесіді з досвідченими вчителями з'ясуйте, як часто, якими засобами вони
перевіряють знання і вміння школярів.
8. Виявіть причини неуспішності одного з учнів класу і визначте заходи щодо
подолання її.
9. Запишіть свої спостереження уроку (з будь-якого предмета) і проаналізуйте
його з точки зору педагогічної доцільності і ефективності проведення вчителем
оцінки знань учнів.
10. Проведіть аналіз даних обліку успішності за класним (журналом у п'яти
учнів. Вкажіть тенденції у спішності навчання кожного.
11. Чи можна, на Вашу думку, здійснювати контроль без оцінки знань, умінь
та навичок? Приведіть аргументи за і проти цього.
Консультації. Правильні відповіді: 1.5. 2. Якість умінь і навичок та глибина знань. 3.2. 4.4. 5.4.
Рекомендована література: 37;50;52.
Тема17. Вибрані проблеми дидактики*
1. Диференційоване навчання в школі.
2. Проблема навчання обдарованих учнів.
3. Причини неуспішності і шляхи їх подолання.
4. Оптимізація процесу навчання.
1. Диференційоване навчання. Класно-урочна система вимагає вдосконалення навчального процесу шляхом диференціації завдань і методики навчання в залежності від можливостей учнів. Навчально-виховний процес, який враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов - диференційним навчанням.
Види диференціації:
а) за здібностями, коли учні розподіляються по навчальних групах за одною з
ознак: за загальними здібностями; за окремими здібностями. У першому випадку за
результатами успішності учні розподіляються по класах А, В, С і навчаються за
відповідними програмами. Можливі переводи з одного в інший клас. У другому
випадку учні групуються за здібностями до тої чи іншої групи предметів
(гуманітарних, природничих, фізико-математичних);
б) за відсутністю здібностей: учні, що не встигають з тих чи інших предметів,
групуються у класи, в яких ці предмети вивчаються за заниженим рівнем і в
меншому обсязі (Франція);
в) за майбутньою професією: навчання дітей в музичних, художніх, з
поглибленим вивченням іноземних мов школах;
г) за інтересами учнів: навчання в класах чи школах з поглибленим вивченням
фізики, математики, хімії, інших предметів;
д) за талантами дітей: важливо відшукати серед дітей таланти і створити умови
для їх всебічного розвитку (в Тернополі - школа "Відродження"). Пошуки
здійснюються шляхом різноманітних конкурсів, олімпіад. За Н.С.Лейтисом для
здібних дітей характерні: уважність, зібраність, постійна готовність до напруженої
праці; готовність до праці, що переростає в працелюбність, в потребу працювати
безустанно, без відпочинку; швидкість мислення, висока продуктивність розумової
праці; широке коло пізнавальних інтересів, що виступають постійним стимулом
розумової активності.
Диференційоване навчання у практичній діяльності вчителя: а) всі учні одержують однакової трудності завдання, але слабшим учням надається індивідуальна допомога під час їх виконання; б) слабшим учням даються окремі завдання; в) спочатку дається легше завдання, але згодом ускладнюється додатковим завданням. У цілому диференціація завдань за змістом може бути: по кількості завдань; за ступенем їх трудності; за ступенем самостійності їх виконання.
Учнів, відповідно до їх навчальних можливостей, можна умовно поділити на такі групи:
Учні з дуже високими навчальними можливостями характеризуються здатністю швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом самостійно працювати, потребують завдань підвищеної трудності.
Учні з високим рівнем навчальних можливостей характеризуються міцними знаннями, володіють навичками самостійної роботи, не уступають першій групі у засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо не властива їм висока працездатність, вимагають корекції їх роботи, періодичного контролю за їх навчальною діяльністю.
Учні із середніми навчальними можливостями характеризуються здатністю вчитися нормально, для окремих властива висока научуваність при низькій навчальній працездатності, для інших - середня научуваність при середній працездатності, вимагають оперативної підтримки і допомоги педагога.
Учні з низькими навчальними можливостями мають низький рівень научуваності або навчальної працездатності, вимагають спеціального підходу педагога.
Формування тимчасових груп:
а) учні не повинні здогадуватися про суть їх поділу на групи; б) до складу групи може входити 4-6 учнів; в) група може бути гомогенна (однорідна) або гетерогенна (неоднорідна); г) найефективніша група змішана, але продуктивність робота низька; д) комплекти можна міняти залежно від мети; е) комплект може складатися з учнів таких груп: 4, 3, 2 і 1; 4, 3, 2 і 2; З, З, 2 і 2. Позитивним у груповому навчанні є: а) можливість поставити навчальні завдання пошукового типу; б) добрі передумови для використання комплексних розумових дій; в) вирішуються навчальні завдання у процесі спілкування членів групи, виховується колективізм, формуються комунікативні якості, здійснюється розподіл праці між членами групи; г) вчитель здійснює керівництво навчальним процесом опосередковано. Структура процесу групового навчання: підготовка учнів: постановка вчителем завдання і прийняття
його учнями; попередні роздуми, дискусія про шляхи вирішення завдання; виконання дій, вирішення завдання: оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності.
Готовність учителя до здійснення диференційованого навчання, а) знання учнів, уміння розподілити їх по групах, розмістити групи; б) вміння підібрати консультантів; в) уміння розробити заняття в деталях; г) уміння чітко сформулювати основні і додаткові запитання, продумати час на їх виконання; д) продумати систему оперативного контролю; е) вміння поєднувати індивідуальну, групову і фронтальну роботу; є) вміння продумати власну педагогічну діяльність на занятті; ж) наявність необхідних дидактичних матеріалів.
У школах США практикується поділ учнів на чотири категорії, відповідно до їх розумових здібностей (коефіцієнт інтелекту):
1. Високий рівень. К.І. = 110 балів і вище. В залежності від кількості балів за
тестом К.І. учні цієї категорії класифікуються як дуже здібні (110-119), незвичайні
(120-139) і обдаровані (140 і більше).
2. Середній рівень. К.І. = 90-109 балів.
3. Рівень нижче середнього. К.І. = 70-89. До цієї групи належать діти із
затримкою в розумовому розвитку (80-89) і межовими порушеннями інтелекту (70-
79).
4. Розумове відсталі діти. К.І. нижче 70. Вони, в свою чергу, класифікуються як
такі, що піддаються навчанню (приблизно 50-60), піддаються прищепленню
елементарних навичок (приблизно 25-49), такі, що вимагають постійної опіки
(нижче 25).
Комплектування груп учнів може бути однорідне і неоднорідне. У неоднорідному класі вчаться учні з різними здібностями. Фактично для викладання у такому класі від учителя вимагається "потрійна" підготовка (навчання розумово відсталих, як правило, проводиться окремо). Учитель повинен розподіляти свій час між трьома групами учнів і не може вділити час тільки одній з них. Останнім часом ці недоліки усуваються шляхом програмованого навчання, індивідуалізації навчання та навчання за допомогою комп'ютера.
Навчання в однорідних групах також може мати різні форми. Найпоширенішим є створення спеціальних класів у звичайній школі. Учень з особливими здібностями може бути зарахований до такого класу, де може розвивати свої здібності. Аналогічним чином вирішується питання з учнями, які мають низький рівень інтелектуального розвитку. Групування учнів за здібностями супроводжується відповідними модифікаціями шкільних програм, коли кожна група слідує своєму профілю навчання. Так, учні з хорошими здібностями вчаться в старших класах на відділенні підготовки до коледжу і відповідно оволодівають більш складними дисциплінами. А для учнів з пониженим інтелектом є програма так званого "базового" навчання (вузьковиробнича спрямованість). Разом з академічним профілем в середній І школі є програми цільової професійної підготовки: індустріальна, комерційна, сільськогосподарська. Принциповою особливістю американської школи є відсутність обов'язкових навчальних програм і єдиних вимог до знань учнів.
2. Проблема навчання найбільш підготовлених учнів (обдарованих). Одним з важливих напрямків діяльності вчителя в умовах загальноосвітньої школи є його робота з учнями, яким властиві підвищені навчальні можливості. Такі учні характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим
запам'ятовуванням навчального матеріалу, добрими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, великою працездатністю тощо. Для них характерна неординарність, свобода вираження, багатство уяви, чіткість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певних явищ, стереотипів, догм.
Учні з підвищеними навчальними даними мають сприятливі морально-психологічні можливості для активної навчальної діяльності і ці можливості дозволяють зробити роботу більшу за обсягом і інтенсивністю з тим, щоб навчальне навантаження сприяло розвитку їх навчальних можливостей, а не стримувало б цей процес через недостатню завантаженість учнів.
Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам, учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам).
Стосовно цієї категорії учнів мають бути зроблені акценти такого характеру: а) повне задоволення запитів найбільш підготовлених дітей у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення їх з сучасною наукою; б) створення умов для задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів і одночасно для розвитку здібностей, виявлених у тій чи іншій галузі діяльності; в) забезпечення можливостей для широкого прояву творчих елементів в їх навчальній і позашкільній роботі; г) прилучення їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; д) попередження розвитку в них переоцінки своїх можливостей, ліні через систематичну незавантаженість.
Формами роботи з цією категорією учнів можуть бути групові і індивідуальні заняття з ними на уроках і позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для цих учнів має доповнюватись науковими відомостями, які вони можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у цей же проміжок часу, що й інші учні, але за рахунок більшого темпу обробки навчальної інформації.
У методах навчання цих учнів мають превалювати самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням має націлюватись на стимулювання поглибленого вивчення навчального матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенос знань у нові ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання таким учням повинні мати творчий характер.
Названі моменти в навчальних заняттях на уроках повинні доповнюватись системою позакласної та позашкільної роботи, яка організується у вигляді виконання учнем позанавчальних завдань, відвідування занять гуртка або участі в масових заходах тематичного характеру: вечорів любителів літератури, історії, фізики, хімії і ін., огляди-конкурси художньої, технічної і інших видів творчості, зустрічі з ученими і т.п. Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в обласних, міських і інших олімпіадах. Важливо при цьому керувати позакласним читанням учнів. Необхідні і контакти вчителів з позашкільними установами, де займаються школярі. Вчителі вивчають інтереси і нахили учнів і допомагають їм обрати профіль позашкільних занять.
Стримують розвиток обдарованих дітей: відсутність соціальне-матеріальної бази, поля прояву різнобічних талантів дітей, їх творчості; формалізована,
механізована І автоматизована система навчання; поневолення дитячої обдарованості бездуховною масовою культурою; відсутністю психологічної допомоги дітям у подоланні комплексу неповноцінності.
"... У природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної. Кожному може дати щастя творення, кожного треба вивести в люди. Це перший наріжний камінь
моєї педагогічної системи" - стверджував В.О. Сухомлинський.
\j
У США для дітей з особливими здібностями існує прискорене навчання. Його програма передбачає дострокове завершення шкільного навчання. Обдарованій дитині можуть дозволити розпочати навчання в школі раніше. В її стінах дитині дається можливість засвоїти програму швидше, ніж це під силу учням із середніми здібностями. Можливе дострокове переведення із класу до класу. Практикується в роботі з такими дітьми швидкий темп навчання з окремих дисциплін, створення спеціальних груп прискореного навчання, складання тестів з окремих дисциплін екстерном. Можуть використовуватись програмоване та індивідуалізоване навчання та використання комп'ютера.
3. Проблема відставання учнів у навчанні.
Проблема неуспіхів у навчанні школярів інтенсивно досліджувалась відомими вченими Ю.К. Бабанським, B.C. Цетлін, М.І. Мурачковським. За їх даними контингент учнів, які відчувають труднощі в навчанні, складає біля 12,5% від всієї кількості учнів. Такий стан у значній мірі ускладнює роботу вчителя в навчальному процесі.
В психолога- педагогічній літературі зустрічаються два поняття, які характеризують це явище, а саме: неуспішність і відставання. B.C. Цетлін під "неуспішністю" розуміє невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через якийсь значний проміжок часу навчання (вивчення розділу, в кінці чверті, півріччя). "Відставання" - це невиконання вимог (або однієї з них), яке має місце на одному з проміжних етапів того відрізку навчального процесу, який є тимчасовою рамкою для визначення успішності. Неуспішність і відставання взаємозв'язані. В неуспішності синтезовані окремі відставання, вона - підсумок процесу відставання.
В цілому неуспішність може бути: а) загальне і глибоке відставання з багатьох предметів і за тривалий час; б) часткове або стійке відставання з кількох складних предметів; в) епізодичне відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна подолати.
Ознаки відставання. B.C. Цетлін розкрила ознаки, за якими можна визначити відставання учня у навчанні:
а) не може сказати, в чому трудність завдання, намітити план його вирішення самостійно, вказати, що нового одержано в результаті його вирішення; б) не задає запитань по суті виучуваного, не робить спроб знайти і не читає додаткової до підручника літератури; в) пасивний і відвертається у ті моменти уроку, коли йде пошук, вимагається напруження думки, подолання труднощів; г) не реагує емоційно (міміка, жест) на успіхи і невдачі, не може дати оцінки своїй роботі, не контролює себе; д) не може пояснити мету виконуваної ним вправи, сказати, на яке правило вона дана, не виконує вказівок правила, пропускає дії, плутає їх порядок, не може перевірити одержаний результат і хід роботи; е) не може відтворити визначення понять, формул, доведень, не може викласти систему понять, відійти від готового тексту; є) не розуміє тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ця сукупність ознак відставання вимагає конкретизації стосовно до навчальних
предметів.
Причини відставання у навчанні. Причини відставання можна звести до таких груп:
а) недоліки фізичного і психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинута
пам'ять і мислення, навички навчальної праці);
б) недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка
сила волі, недисциплінованість, відсутність почуття обов'язку і відповідальності);
в) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань,
недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної і
самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя);
г) негативний вплив сімейної атмосфери (недостатні матеріальні умови життя
сім'ї, негативне ставлення батьків до школи і навчальної праці дітей, відрив дітей від
навчальної праці і ін.).
Дослідження переконують, що вказані причини по-різному впливають на хлопців і дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80 відсотків хлопців і 20 відсотків дівчат. Слабке здоров'я виступає домінуючою причиною неуспішності у хлопців вдвоє рідше, ніж у дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців зустрічається у три рази частіше, ніж у дівчат.
Робота з відстаючими учнями. Подоланню епізодичної неуспішності сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці; посилення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і прийняття оперативних заходів по їх усуненню; індивідуальні завдання по вивченню пропущеного; контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відставання з одного предмета чи предметів одного профілю необхідні: вдосконалення методики викладання предмета: доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мислення учнів; диференціювання завдань по усуненню прогалин в знаннях: організація спеціального повторення слабо засвоєних тем; проведення спеціальних заходів по розвитку інтересу до навчального предмета. З метою подолання стійкого і широкопрофільного відставання учнів слід: проводити заходи по подоланню епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх учителів з предметів, з яких учень відстає.
У процесі подолання неуспішності школярів: а) усувають прогалини в навичках навчальної праці; б) долають прогалини в розвитку мислення школярів; в) долають негативне ставлення учнів до навчання; г) усувають прогалини в знаннях учнів; д) долають причини щодо неуспішності.
Класи вирівнювання. Класи вирівнювання комплектують на базі однієї чи кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявились не під готовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також з числа невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У цих дітей певна затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага, але не настільки, щоб вважати їх як категорію дефективних. Це нормальні діти, які вимагають посиленої уваги, особливих зусиль, своєрідної "щадящої педагогіки".
За два-три роки інтенсивної роботи вчителя такі діти "вирівнюються" у знаннях зі своїми ровесниками із звичайних класів і потім можуть разом з ними успішно продовжувати навчання в середній школі.
Важливий фактор успішної роботи класів вирівнювання - відносна однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість. Учителям класів
вирівнювання надається можливість маневрувати навчальним матеріалом, використовувати його у відповідності з обставинами, які склалися під час вивчення тієї чи іншої теми. У випадку необхідності можна тимчасово сповільнити темп проходження навчальної програми як окремими учнями, так і класом у цілому. Тут основним є не проходження програми, а достатнє засвоєння кожним учнем матеріалу, ліквідація прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює плацдарм для подальшого, вже швидкого просування, в ході якого надолужується колишнє відставання. Певне значення має і фактор наповнення класів вирівнювання (не більше 20 чоловік). У такі класи призначаються спеціалісти високої кваліфікації, здатні творчо, залежно від умов організувати пізнавальну діяльність учнів.
В зарубіжній теорії і практиці подолання неуспішності учнів здійснюють шляхом індивідуалізації навчання, створення особливих класів вирівнювання. Для відстаючих готують програмовані посібники, створюють спеціальні комп'ютери для їх індивідуальної роботи.
4. Оптимізація процесу навчання. Оптимізація процесу навчання - це таке управління, яке організовується на основі всебічного врахування закономірностей, принципів навчання, сучасних форм і методів навчання, а також особливостей даної системи, її внутрішніх і зовнішніх умов з метою досягнення найефективнішого (в межах оптимального) функціонування процесу з точки зору заданих критеріїв.
До критеріїв оптимізації процесу навчання належать: а) ефективність процесу навчання - результат успішності навчання учнів, а також їх вихованості і розвитку; б) якість навчання - ступінь відповідності результатів навчання вимогам всього комплексу цілей і завдань навчання, ступінь відповідності результатів максимальним можливостям кожного школяра в певний період розвитку; в) оптимальність витрат часу та зусиль учителів і учнів, відповідність діючим гігієнічним нормам.
Вибір певної структури процесу навчання завжди пов'язаний з прийняттям педагогом рішення про завдання, зміст, форми і методи навчання. Такі рішення приймаються з різним рівнем обґрунтованості, з різною впевненістю в те, що вибраний комплекс засобів є найкращим для даних умов.
Мають місце такі види вирішень: а) машинальне, що приймається ще до того, як осмислюється інформація, в основному рефлекторно; б) інтуїтивне, що базується на інтуїції; в) асоціативне, що опирається на асоціації з попередніми рішеннями; г) пробне, що ґрунтується на методі проб і помилок; д) імовірнісне, що передбачає деяку оцінку ймовірного результат) рішення; е) детерміноване - найповніше обґрунтоване, що опирається на знання причинно-наслідкових зв'язків і інших зв'язків у системи, які дозволяють науково передбачити результати.
Основні вимоги до вибору цілісної структури процесу навчання: а) цілісне охоплення процедурою вибору всіх основних компонентів процесу навчання; б)опора на всі принципи дидактики; в) послідовне врахування цілей навчання, можливостей системи, завдань навчання, специфіки змісту і форм його організації при виборі методів навчання; г) врахування діагностичного характеру засобів і видів навчання, їх переважаючої спрямованості на вирішення певного кола завдань, наявність у зв'язку з цим сильних і слабких сторін у кожному з них, необхідність опори на сильні і нейтралізації слабких сторін; д) орієнтація вибору на раціональне розмаїття засобів навчання з метою максимально важливого врахування особливостей учнів і комплексної реалізації всього кола завдань навчання; е) динамічний підхід до вибору структури процесу, що відображає динаміку самої
системи, в якій протікає навчання, тобто виключення з практики шаблонної структури навчання для учнів певного класу, зміну характеру навчання з розвитком школярів.
Найбільш типовий підхід до вибору оптимального варіанту вивчення навчального матеріалу:
а) аналіз змісту навчального матеріалу: складність змісту, його характер
(основний, теоретичний, експериментальний), спосіб подання інформації
(словесний, наочний, практичний), логічний підхід до викладу (індуктивний,
дедуктивний), характер пізнавальної діяльності учнів (репродуктивний, пошуковий,
репродуктивно-пошуковий), новизна змісту (повна, часткова, мінімальна);
б) аналіз пізнавальних можливостей учнів: рівень вихованості, рівень освітньої
підготовки, ступінь трудності матеріалу для даного класу, домінуюче ставлення до
навчання, типовий характер пізнавальної діяльності, рівень навичок навчальної
праці, темп навчальної роботи, стан впливу мікросередовища;
в)самоаналіз можливостей педагога: наявність належної навчально-матеріальної бази, володіння класом, атмосфера стосунків між педагогом і учнями;
г) конкретизація цілей і завдань навчання: освітні (формування знань, І
спеціальних умінь з предмету, навичок навчальної праці, позитивного ставлення до
навчання), виховні (моральні, етичні, трудові якості, світогляд), розвитку
(інтелектуального, емоційного);
д) конкретизація змісту навчального матеріалу: забезпечення політехнічного
характеру змісту, міжпредметних зв'язків, виховного характеру змісту,
розвиваючого характеру;
е) вибір форм навчання: тип уроку, групові, індивідуальні форми роботи в класі
і вдома; є) вибір методів навчання: словесні, наочні, практичні; стимулювання
пізнавальної діяльності учнів; методика контролю і самоконтролю; темп навчання.
Запитання і завдання
1. Чи завжди додаткові заняття дають очікувані результати? Як організувати їх проведення? щоб були позитивні результати ?
1. Додаткові заняття перевантажують слабких учнів, підривають їх здоров'я,
викликають у них зневагу до навчання.
2. Додаткові заняття корисні: завдяки їм учні усувають прогалини в своїх
знаннях.
3. Додаткові заняття не приносять користі, тому що проводяться не
систематично, це латки на. прогалинах в знаннях.
4. Треба відмінити і не допускати додаткових занять, тому що ліниві учні
будуть надіятись на те, що, якщо вони не вивчать матеріал, можна буде всунути цю
прогалину на додаткових заняттях.
5. Правильної відповіді немає.
2. Дайте оцінку різним видам диференціації навчання на уроці.
1. Усі учні одержують однакової трудності завдання, але слабшим з них
надається індивідуальна допомога.
2. Слабшим учням даються окремі завдання.
3. Спочатку даються легші завдання, але згодом ускладнюються додатковими
завданнями.
3. Продумайте характеристику таких видів вирішень при оптимізації процесу навчання: машинальне, інтуїтивне, асоціативне, пробне, імовірнісне, детерміноване.
Консультації. І. Правильна відповідь 5. Рекомендована література: 2; 25; 58;59.
РОЗДІЛ IV
Ш колознавств о
^ Наукові основи внутрішкільного управління.
^ Методична робота в школі
^ Вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду.
Втілення досягнень педагогічної науки в шкільну практику.
РОЗДІЛ IV. ШКОЛОШАВСТВО Тема 18. Наукові основи внутрішкільного управління*
1. Принципи управління освітою.
2. Органи народної освіти: їх функції, структура.
3. Керівництво навчально-виховною роботою школи. Рада школи.
4. Педагогічна рада школи. Зміст і організація її роботи.
5. Планування роботи школи.
6. Особливості внутрішкільного контролю.
1. Школознавство - галузь педагогічної науки, що має своєю метою дослідження змісту і методів управління шкільною справою, розкриття особливостей системи керівництва школою, організації її роботи.
Управління - діяльність, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на об'єкт управління.
Україна успадкувала від попередніх часів розвинуту та широко розгалужену систему освіти. Зараз в Україні функціонує 50508 навчальних закладів, у тому числі: дитячих дошкільних закладів - 23183, загальноосвітніх навчально-виховних закладів - 21350, профтехучилищ - 1176, вищих навчальних закладів І-II рівня акредитації -737, вищих навчальних закладів ІП-ІУ рівня акредитації - 161, закладів післядипломної освіти - 1549, позашкільних закладів - 2252. Всього в них навчається майже 15,5 млн. вихованців, учнів і студентів.
Нині 56% учнів, які закінчили основну школу, продовжують навчання у (старшій школі денної форми навчання. Однак серед підлітків, які досягли 15 років, зростає кількість тих, хто виходить із стін основної школи лише з довідкою про навчання замість документа про повну середню освіту. У 1994 році їх налічувалося майже 20 тисяч.
За кількісними показниками існуюча система освіти відповідає рівневі розвинутих країн, але за якісними показниками, характером завдань і
можливостями, технологією їх практичного втілення не може задовольнити потреби населення. Нині у держави з'явилися нові можливості і механізми розв'язку проблем освіти шляхом широкого використання кращого світового досвіду.
Законом України "Про освіту" передбачено виділення на потреби освіти коштів у розмірі, не меншому за 10 відсотків валового національного доходу. Крім того, передбачалося додаткове цільове фінансування витрат на реалізацію державної національної програми "Освіта" в розмірі 2,5 відсотка від усієї суми, тобто сукупні витрати мали становити 12,5% валового національного доходу. На жаль, ця вимога не виконується.
Принципи управління - це вихідне положення, якого дотримуються в управлінні СНО. До таких принципів належать: а) принцип науковості (опора на положення педагогіки, психології та інші науки про навчання, виховання і освіту); б) принцип демократизації (розвиток колегіальності в роботі, підзвітність керівництва трудовому колективу, конкурсний відбір керівних кадрів); в) принцип участі громадськості (створення різноманітних комісій, які сприяють роботі школи); г) принцип гуманізації (створення гуманних стосунків у дитячому і педагогічному колективах); д) принцип компетентності (знання справи); е) принцип оптимізації (раціональне використання засобів і одержання найкращих результатів); є) принцип об'єктивності і повноти інформації; ж) принцип правильного добору і використання кадрів; з) принцип ініціативи і активності.
2. Відповідно до Закону України "Про освіту" створено систему органів державного управління і систему органів громадського самоврядування. Органами державного управління освітою в Україні є: Міністерство освіти України; Міністерства і відомства України, які мають навчально-виховні заклади; Вища атестаційна комісія України; відділи (управління) освіти місцевих державних адміністрацій. Центральні органи державного управління освітою: беруть участь у виробленні та втіленні у життя державної політики в галузі освіти, професійної підготовки кадрів, у визначенні перспектив та напрямків розвитку освіти, вимог до її змісту, рівня і обсягу, нормативів матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчально-виховних закладів і здійснюють координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечують зв'язки з іншими державами, організовують впровадження в практику досягнень науки і передового досвіду; проводять атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів.
Місцеві органи влади фінансують навчальні заклади, визначають їх мережу, беруть під соціальний захист працівників цих закладів і дітей, ведуть облік дітей шкільного віку і контроль щодо їх навчання до 15 років, встановлюють опіку над дітьми без батьків.
Органами громадського самоврядування в системі освіти є: загальні збори (конференція) колективу, рада навчально-виховного закладу; районна міська, обласна конференції працівників освіти; районна, міська ради з питань народної освіти; республіканський збір працівників освіти.
Зміст діяльності самоврядування: самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, наукової, методичної, фінансової господарської, виробничо-комерційної діяльності; участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного за мовлення та замовлень місцевого значення; визначення змісту шкільного комплексу освіти, форм і методів навчання: прийняття на роботу педагогічних і інших працівників; здійснення громадського контролю за організацією харчування у навчально-виховних закладах.
Інспектування навчально-виховних закладів: здійснення загальної середньої освіти молоді; організаційна робота школи, розстановка і використання педагогічних кадрів; стан внутрішнього керівництва, методична робота; система праці вчителів, уроки та інші форми організації навчання; виховна робота, зокрема, трудове виховання і навчання у школі, діяльність учнівського самоврядування, позакласна та позашкільна робота з учнями; зв'язок школи з сім'єю і громадськістю; навчально-матеріальна база школи, виконання планових бюджетних витрат; облік роботи і звітність школи; адміністративне-господарська діяльність.
Види інспектування: фронтальне, вибіркове, тематичне, комплексне.
3. Функції керівників школи:
директор школи: персонально відповідає перед державою за всю діяльність школи, за організацію і якість навчально-виховної роботи з учнями, виховну спрямованість навчального процесу, якість знань і поведінку школярів, їх профорієнтацію і трудову підготовку, зміцнення здоров'я і фізичний розвиток, фінансово-господарський стан і техніку безпеки в школі;
заступник директора з навчальної роботи: організовує і контролює хід процесу навчання школярів, їх загальноосвітню і трудову підготовку всебічний розвиток і поведінку; виконання навчальних планів і програм, якість знань, умінь і навичок учнів; керівництво методичною роботою з учителями школи;
заступник директора з виховної роботи: організовує позакласну виховну роботу і дозвілля учнів, надає необхідну допомогу класним керівникам, вихователям та іншим працівникам школи, що залучаються до проведення виховної роботи з учнями;
помічник директора по господарській частині: відповідає за збереження шкільних будов і майна, матеріальне забезпечення навчального процесу, санітарний стан школи, протипожежну охорону, правильну організацію роботи обслуговуючого персоналу.
До складу ради школи входять педагоги, батьки і учні. Збирається вона 4-5 разів на рік для вирішення важливих для школи проблем:
1)Стан навчально-виховної роботи в школі у світлі вимог Закону України "Про освіту" (вересень).
2) Стан навчальної та виховної роботи в 9 класі (грудень).
3) Затвердження структури і штатного розпису школи на навчальний рік
(лютий).
4) Організація літнього відпочинку дітей та працевлаштування випускників
(червень).
4. До складу педагогічної ради школи входять педагоги. Вона також збирається
4-5 разів у рік і на своїх засіданнях розглядає такі питання:
1) Стан трудового навчання в школі та завдання щодо його поліпшення
(листопад).
2) Стан викладання і рівень знань, умінь та навичок учнів з математики (січень).
3) Про роботу методичних об'єднань в школі та шляхи її вдосконалення
(березень).
4) Стан викладання і рівень знань, умінь та навичок учнів з української мови
(травень).
Щомісяця на нарадах за участю директора школи обговорюються такі питання навчально-виховного процесу:
1) Стан перевірки учнівських зошитів і дотримання мовного режиму в школі.
2) Про роботу учнівського самоврядування в школі.
3) Організація виховної роботи в групах продовженого дня.
4) Стан правового виховання учнів.
5) Про використання в навчально-виховній роботі основних положень народної
педагогіки.
6) Шляхи поліпшення роботи школи з батьками учнів.
7) Робота вчителів по підготовці учнів до екзаменів.
8) Завдання школи в організації літнього відпочинку дітей.
9) Планування роботи школи на наступний навчальний рік.
10) Результати перевідних та випускних екзаменів у школі.
5. Під час планування роботи школи на навчальний рік необхідно
дотримуватися таких принципів: науковість, що передбачає систему науково-
обгрунтованих завдань, змісту, методів, форм і засобів; реальності і оптимальності
заходів, які можна виконати і які забезпечували б рівномірний ритм роботи школи
протягом року; соціальна детермінація, що передбачає формування в учнів
необхідних суспільству моральних, правових, естетичних та інших якостей.
Школі важливо мати перспективний план її розвитку, який передбачав би приблизно такий зміст: аналіз роботи школи за попередній період; визначення важливих завдань на новий період; зміни контингенту учнів і класів-комплектів; організаційно-педагогічні проблеми розвитку школи; основні напрямки вдосконалення навчально-виховної роботи; робота з педагогічними кадрами; адміністративно-господарська діяльність і зміцнення матеріально-технічної бази.
Річний план охоплює такі розділи: аналіз роботи школи за попередній навчальний рік; завдання школи на новий навчальний рік; здійснення загальної середньої освіти і підвищення якості навчально-виховного процесу: позакласна і позашкільна виховна робота з учнями; спільна робота школи, сім'ї і громадськості; робота педагогічної ради школи; методична робота школи, підвищення кваліфікації та атестація учителів; втілення досягнень науки та передового досвіду; управління школою і внутрішній контроль; санітарно-оздоровча робота; організаційно-господарська робота і зміцнення навчально-матеріальної бази школи.
Поточне планування охоплює: плани роботи вчителів (тематичні і поурочні), класних керівників (на чверть або півріччя), директора школи і його заступників (на тиждень), учнівських гуртків та організацій, розкладу навчальних і позакласних занять і заходів та ін.
6. Організація перевірки стану будь-якого з питань навчального процесу
складається з кількох етапів: визначення мети контролю - складання плану
перевірки - вибір форм і методів контролю - констатування фактичного стану справ
- об'єктивна оцінка цього стану - висновки, які випливають з оцінки - пропозиції по
вдосконаленню навчально-виховного процесу або усунення недоліків - визначення
термінів усунення недоліків і, якщо потрібно, повторний контроль за виконанням
пропозицій.
До внутрішнього контролю ставляться такі вимоги: його індивідуальний характер, що вимагає здійснення контролю за роботою кожного члена колективу; систематичність і раціональність на всіх етапах навчально-виховного процесу; всебічність і різноманітність форм; об'єктивність, що виключає суб'єктивні і помилкові оціночні судження і висновки; диференційований підхід, що враховує специфічні особливості та індивідуальні якості контрольованих; єдність вимог осіб, що здійснюють контроль.
Контроль навчально-виховного процесу керівниками школи: розподіл сфер контролю між керівниками школи; види контролю; методи контролю; гласність результатів контролю; контроль і допомога вчителям.
Видивнутрішкільного контролю:
а) класно-узагальнюючий: рівень знань і вихованості учнів якогось класу, якість
і методи викладання в класі, якість роботи класного керівника, виконання
батьківських обов'язків у вихованні дітей;
б) фронтальний: стан викладання окремих предметів в усіх або окремих класах,
стан роботи класних керівників у всіх або окремих класах;
в) тематичний: робота всього колективу над якоюсь проблемою, рівень знань і
вмінь учнів з якоїсь теми або предмета, стан роботи класних керівників у якомусь
напрямку і т.п.;
г) персональний: продуктивність викладацької діяльності, методичний рівень
учителя в цілому або якоїсь сторони його діяльності;
д) оглядовий: стан шкільної документації, стан трудової дисципліни, стан
навчального обладнання.
Методи внутрішкільного контролю:
а) спостереження: відвідування уроків, позакласних заходів з наступним
обговоренням;
б) перевірка документації: робота з класними журналами, щоденниками учнів,
планами уроків, особовими справами учнів і т.п.;
в) опитування: 1)усне: невимушена або цілеспрямована бесіда за спеціально
підготовленою програмою; 2) письмове - контрольна робота (зріз): перевіряються
варіанти відповідай на запрограмовані запитання, анкетування закрите - варіанти
відповідей обмежені;
г) тестування: метод психологічної діагностики для вимірювання
індивідуальних відмінностей;
д) ретроспективний розбір: оцінка діяльності школи випускниками минулих
років, викладачами вищих навчальних закладів на основі аналізу вступних іспитів і
т.п.
За ознакою логічної послідовності внутрішкільний контроль може бути: поточний, попередній, проміжний підсумковий, а також епізодичний і періодичний. Зміст внутрішкільного контролю основних видів діяльності:
а) навчальний процес: виконання навчальних програм, рівень знань і навичок
учнів, продуктивність праці вчителя, індивідуальна робота з обдарованими дітьми,
якість позаурочної предметної діяльності, наявність в учнів навичок самостійної
роботи;
б) виховний процес: рівень вихованості учнів, рівень громадської активності
учнів, якість роботи класних керівників, участь батьків у виховному процесі, якість
загальношкільних традиційних заходів, рівень здоров'я і фізичної підготовки учнів,
якість профілактичної підготовки з педагогічне занедбаними дітьми;
в) методична робота: методичний рівень кожного вчителя, методичний рівень
кожного класного керівника, механізм поширення педагогічного досвіду,
підвищення кваліфікації вчителів;
г) наукова і експериментальна діяльність: відповідність цієї діяльності
концепції розвитку школи, ступінь наукової обґрунтованості нововведень,
результативність нововведень, рівень наукової освідченості педагогів, науково-
дослідницька робота учнів;
д) психологічний стан: ступінь психологічного комфорту (дискомфорту) учнів,
учителів, психологічна підготовленість колективу до вирішення певної проблеми,
введення якоїсь нової структури і т.п.;
е) забезпечення навчально-виховного процесу необхідними умовами: охорона
праці, санітарно-гігієнічний стан, забезпеченість навчальною і методичною
літературою, забезпеченість навчально-технічним обладнанням.
Форми внутрішкільного контролю:
а) колективна форма: до контролю залучаються всі ступені управління:
адміністрація, керівники кафедр, досвідчені вчителі, учні, батьки;
б) взаємоконтроль: до контролю залучаються керівники кафедр, досвідчені
вчителі і класні керівники через наставництво, взаємовідвідування навчальних
занять і виховних заходів;
в) самоконтроль: делегується найбільш досвідченими учителям і класним
керівникам з обов'язковою періодичною звітністю за пропонованими схемами;
г) адміністративний плановий контроль: здійснюється директором, його
заступниками, керівниками кафедр у відповідності з планом внутрішкільного
контролю;
д) адміністративний регулюючий (позаплановий) контроль: здійснюється
директором і його заступниками при появі непередбачених планом проблем.
Запитання і завдання
1. Проаналізуйте спостереження і враження власних шкільних років і зробіть
висновок: що створювало авторитет керівництву школи, яке користувалось
повагою серед учнів.
2. Ознайомтесь з планом роботи школи і зробіть висновки, наскільки повно
охоплює він різні сфери діяльності школи.
3. Дайте порівняльну характеристику діяльності заступника Директора школи
з навчальної роботи і заступника директора з виховної роботи.
Рекомендована література: 5; 11; 17; 20; 37.
Тема 19. Методична робота в школі
1. Роль методичної роботи в підвищенні рівня професійної підготовки вчителя.
2. Основні форми методичної роботи в школі.
Методична робота в школі: спонукає кожного вчителя до роботи над вдосконаленням свого фахового рівня; сприяє взаємному збагаченню членів педагогічного колективу педагогічними знахідками; дає можливість молодим вчителям вчитися педагогічної майстерності у старших і більш досвідчених колег: забезпечує підтримання у педагогічному колективі духу творчості, прагнення до пошуку.
Функції методичної роботи в школі:
а) функція планування - важливий підготовчий етап методичної роботи, яка
полягає у визначені системи заходів, що забезпечать досягнення найкращих
результатів;
б) організаційна функція виявляється в діяльності, пов'язаній з удосконаленням
структури методичної роботи, змісту діяльності різних її складових;
в) діагностична функція - вимагає регулярного вивчення ступеня розриву між
реальним рівнем компетентності педагогів, що виявляється в узагальненому
результаті їх праці, та вимогами суспільства до якості діяльності конкретних працівників освіти в умовах розбудови української національної школи;
г) прогностична функція вимагає необхідних педагогам у майбутньому;
д) моделююча функція полягає у розробці принципово нових положень
навчально-виховної роботи в школі, у формуванні та впровадженні моделей
передового досвіду, їх експериментальній перевірці, після якої вони можуть бути
використані як зразки для впровадження;
е) відновлювальна функція передбачає відновлення частково забутих або
втрачених учителями знань після закінчення педагогічного навчального закладу;
є) корегуюча функція спрямована на виправлення в діяльності педагогів недоліків, пов'язаних з використанням застарілих методик, що не відповідають вимогам сучасності;
ж) пропагандистська функція спрямована на інформування педагогів, їх
агітацію щодо впровадження у практику досягнень науки, передового педагогічного
досвіду;
з) контрольне-інфррмаційна функція полягає в утворенні і підтримці
стабільного зворотнього зв'язку, в оцінці відповідності наслідків методичної роботи
плановим завданням та нормативним вимогам.1
Завдання методичної роботи: підвищення наукового рівня вчителя: підготовка вчителя до засвоєння ним змісту нових програм і технологій їх реалізації; постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних, дисциплін і методик викладання; вивчення і втілення у шкільну практику передового педагогічного досвіду, творче виконання перевірених рекомендацій: збагачення новими, прогресивними і досконалими методами засобами навчання; постійне вдосконалення навичок самоосвітньої роботи вчителя, надання йому кваліфікаційної допомоги як у питаннях теорії, так і в практичній діяльності, у підвищенні результативності його педагогічної праці.
Зміст методичної роботи:
* поглиблення філософсько-педагогічних знань, які спрямовані на
відродження і розвиток національної освіти в Україні, вивчення педагогічної теорії і
методики навчання і виховання, психології, етики, естетики, поглиблення науково-
теоретичної підготовки з предмету і методики його викладання з урахуванням вимог
Закону "Про мови" в Україні;
* вивчення діалектики і принципів розвитку української національної
школи. Збагачення педагогічних кадрів надбаннями української педагогіки, науки,
культури. Вивчення теорії і досягнень науки з питань викладання предметів,
володіння сучасними науковими методами. Глибоке вивчення і практична реалізація
оновлених програм і підручників, розуміння їх особливостей і виконання з позиції
формування національної школи;
* освоєння методики викладання додаткових предметів.
Випереджаючий розгляд питань методики вивчення складних розділів навчальних
програм з демонструванням відкритих уроків, застосуванням наочних посібників,
ТЗН, дидактичних матеріалів;
* освоєння і практичне застосування теоретичних положень загальної
дидактики, методики і принципів активізації навчальної діяльності учнів і
формування у них наукового світогляду, виходячи з вимог етнопедагогіки;
* систематичне інформування про нові методичні рекомендації,