Методи навчання: традиції і новації
Важливе місце в сучасній варіативній загальноосвітній школі посідає проблема оновлення методів навчання. Як і інші дидактичні категорії, вони не є незмінними і постійно вдосконалюються, збагачуються новим змістом, оновлюються. Пошуки нових методів навчання зумовлюються низкою чинників, серед яких домінують такі:
1. Докорінна зміна цілей освіти. Нині випускникові будь-якого середнього навчального закладу потрібні не лише знання, а й здатність адаптуватися до соціальних умов, що постійно змінюються, зокрема в інформаційному просторі. Така здатність, з одного боку, забезпечується широкою комп'ютеризацією, а з іншого — передбачає високий розвиток творчого потенціалу людини.
2. Важливими якостями особистості стають поінформованість та пристосованість до реального життя. Звідси виникає, зокрема, потреба розвивати в учнях самостійність, ініціативу, заповзятливість, почуття власної гідності й відповідальності. Розвитку і вихованню цих якостей в учня і мають сприяти методи навчання.
3. Нове соціальне замовлення робить необхідними культурне і духовне Зростання громадян, сприяє їхньому гармонійному розвитку. Це досягається за існування різноманітних навчально-виховних закладів. Відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту" мають право на існування і приватні, й авторські, і кооперативні школи. Усі вони за деякої автономії забезпечують досягнення загальнодержавного рівня освіти.
4. В основу побудови сучасної освіти і навчання покладений особистісно-орієнтований підхід, який на противагу авторитарному навчанню створює умови, за яких учень стає суб'єктом процесу навчання. У цьому разі змінюються як функції вчителя, так і функції учня. Учитель є не тільки джерелом потрібної інформації, а й керівником діяльності учня, спрямованої на здобуття знань. Учитель обирає раціональний шлях методичного подання навчального матеріалу, надає учневі допомогу, зберігаючи максимально його самостійність. Суб'єктивна діяльність учня включає три взаємопов'язані процеси: засвоєння інформації; досвіду репродуктивної і творчої діяльності; удосконалення психічних функцій (розвиток) і формування емоційно-ціннісного ставлення до світу та відповідної моделі поведінки. Навчально-виховний процес грунтується на єдності й збалансованості названих субпроцесів. У такому разі засвоєння інформації становить його предметну основу, а розвиток і виховання забезпечуються і прогнозуються через зміст інформації, структуру навчальної діяльності і методи навчання.
5. Стратегія сучасного навчання визначається концепцією діяльнісного підходу, що базується на ідеї розвивального навчання. Ідеться проте, що поняття "зміст освіти" не обмежує знання, а включає два основні компоненти: 1) інформаційний, засвоєння якого дає випускникові змогу орієнтуватися у культурі (знання, вміння і навички трактуються тут як об'єкти засвоєння); 2) діяльнісний, у процесі якого відбувається постійна, активна взаємодія учня з предметом, знання, уміння і навички розглядаються як засіб діяльності, спрямований на розвиток особистості. Згідно із сучасним підходом до змісту освіти найобгрунтованішою, найпоширенішою і практичною є чотирикомпонентна структура навчального змісту, запропонована І.Я. Лернером. Вона включає:
о знання про природу, суспільство, техніку, людину;
о знання про способи діяльності;
о досвід реалізації способів діяльності, що втілюються разом зі знанням у вміннях і навичках;
о досвід емоційно-ціннісного ставлення до дійсності, до предмета діяльності, який виявляється у ставленні до світу і становить систему цінностей особистості.
Ця концепція змісту освіти розвинута українськими дидактиками A.M. Алексюком, О.І. Вишневським, СУ. Гончаренком, Ю.І. Мальованим, О.Я. Савченко та іншими і трансформується у вигляді двох основних компонентів: інформаційного і діяльнісного. Завдання — забезпечити ці складові змісту освіти відповідними методами навчання .
Інформаційний компонент змісту освіти передбачає оволодіння учнями необхідною інформацією з основ наук. Інформація є предметною основою навчання, розвитку і виховання людини. Лише завдяки засвоєнню інформації людське пізнання може бути безперервним, висхідним процесом. Водночас засвоєння інформації має сенс лише тоді, коли воно переростає в процес наукового пізнання, творчого перетворення світу й духовного зростання особистості.
Інформаційному компоненту в сучасній школі надається переважна роль. Проте, за дослідженнями психологів (О.М. Леонтьєва, О.Я.Пономарьова), перевантаження інформацією пригнічує інтелектуальну діяльність учня, особливо творчу. Для самостійної творчої діяльності не вистачає ні часу, ні сил. Історичним є призначення інформації. Певна її частина підлягає ґрунтовному засвоєнню, що закріплюється в довготривалій пам'яті, інша — в оперативній, тобто передбачається різний рівень засвоєння навчального матеріалу. Велика увага надається ціннісній орієнтації учня в інформаційному просторі як чинникові особистісного відбору інформації, способів презентації, дозування тощо. Учень має оволодіти вміннями розбиратися в інформації (сортувати, прогнозувати) і здобувати її як у процесі навчання, так і самостійно. Відповідно необхідний комплекс методів і прийомів, який забезпечував би оволодіння інформаційним компонентом змісту освіти.
Діяльнісний компонент змісту освіти зумовлений необхідністю формування ділової, творчої особистості, а не інтелектуально інертної, соціально пасивної, слухняної істоти. Розрізняють чотири основні види діяльності у процесі взаємодії особистості з навколишнім середовищем: пізнавальну, перетворювальну, оцінну і комунікативну. Аналогічно і в процесі навчання виділяють чотири основні провідні види діяльності — навчально-пізнавальну, перетворювально-творчу, емоційно-оцінну і комунікативну.
Навчально-пізнавальна діяльність пов'язана з нагромадженням, сприйманням, систематизацією, запам'ятовуванням навчальної інформації та оволодінням засобами діяльності. Поінформованість особистості характеризується трьома категоріями — знаннями, уміннями і навичками.
Для перетворювально-творчої діяльності характерна установка на перетворення зовнішнього середовища, на вироблення вмінь і навичок творчого ставлення до діяльності і готовність до розв'язування нових проблем. Відповідно до потреб і цілей людина щось змінює у предметі, тобто трансформує його в інший стан. У навчанні такий характер має самостійне виконання письмових і усних завдань, проведення пошукової роботи за завданням учителя й особисте розв'язання навчальних і життєвих проблем тощо,
Емоційно-оцінна діяльність передбачає набуття досвіду орієнтації у соціальному середовищі, тобто здатності, що можна, а що ні; що корисно, а що шкідливо; де своїй активності можна дати волю, а де повестися стримано тощо.
Зазначені компоненти змісту освіти потребують забезпечення відповідним комплексом методів навчання.
Проблема методів навчання є однією з найбільш дискусійних як у теоретичному, так і в практичному плані. Тому не випадково їй присвячено багато досліджень. Нині вона потребує подальшої розробки і переосмислення відповідно до уточнених конкретних завдань національної школи.
Розвитку теорії методів навчання на різних етапах сприяло багато чинників, серед яких найдієвішими були:
о пошуки оптимальних моделей навчання як основи нових технологій, у структурі яких домінуючими є методи і прийоми навчання;
о необхідність обмежувати консерватизм методів навчання в умовах оновлення змісту освіти, який динамічно змінюється на кожному етапі розвитку і потребує нових підходів до визначення сутності й структури методів навчання, їх класифікації, яка сприяла б оптимальному вибору найефективніших способів досягнення мети.
Вивчення психолого-педагогічної літератури з питань сутності методу навчання показало, що існують різноманітні підходи. Найпрогресивнішим підходом, на нашу думку, є той, згідно з яким метод навчання розглядається як багатовимірне, багато якісне явище. Саме цей підхід, розроблений А.М.Алексюком, Ю.К.Бабанським, В.І.Бондарем, В.Ф.Паламарчуком, є найпродуктивнішим як для науковців, так і для практичних працівників (Див. лекцію "Методи навчання").
Виділення групи методів, що формують досвід емоційно-оцінної діяльності, передбачає виховання в учнів ставлення до світу, діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів. І доки таке ставлення не сформоване, не можна говорити про вихованість. Єдиним способом й умовою засвоєння емоційного ставлення, сприйняття об'єкта як цінності є переживання, що сприяє виникненню інтересу до предмета, окремого явища і погреба в діяльності.
Основними методами цієї групи є ті, які пробуджують активність і самостійність учня, вчать його висловлювати свої думки. Це — активні та інтерактивні методи.
Отже, для того, щоб ефективно функціонував навчально-виховний процес у сучасній варіативній загальноосвітній школі, треба реалізувати всі складові компоненти змісту освіти через систему традиційних та інноваційних методів і засобів навчання.