Творчі здібності людини:умови розвитку,можливості,межі
Творчі здібності - далеко не новий предмет дослідження. Проблема людських здібностей викликала величезний інтерес людей в усі часи. Однак у минулому у суспільства не виникало особливої потреби в оволодінні творчості людей. Таланти з'являлися як би самі собою, стихійно створювали шедеври літератури і мистецтва: робили наукові відкриття, винаходили, задовольняючи тим самим потреби розвивається людської культури. У наш час ситуація корінним чином змінилася. Життя в епоху науково-технічного прогресу стає все різноманітніше і складніше. І вона вимагає від людини не шаблонних, звичних дій, а рухливості, гнучкості мислення, швидкої орієнтації і адаптації до нових умов, творчого підходу до вирішення великих і малих проблем. Якщо врахувати той факт, що частка розумової праці майже у всіх професіях постійно росте, а все більша частина виконавської діяльності перекладається на машини, то стає очевидним, що творчі здібності людини слід визнати найістотнішою частиною йогоінтелекту і завдання їх розвитку - однієї з найважливіших завдань у вихованні сучасної людини. Адже всі культурні цінності, накопичені людством - результат творчої діяльності людей. І те, наскільки просунеться вперед людське суспільство в майбутньому, буде визначатися творчим потенціалом підростаючого покоління. Універсальні творчі здібності - це індивідуальні особливості, якості людини, які визначають успішність виконання ним творчої діяльності різного роду. В основі креативних здібностей людини лежатьпроцеси мислення та уяви. Тому основними напрямками розвитку творчих здібностей у дошкільному віці є:
1. Розвиток продуктивного уяви, який характеризується такими якостями як багатство продукованих образів і спрямованість.
2. Розвиток якостей мислення, які формують креативність; такими якостями є асоціативність, діалектичність і системність мислення.
Дошкільний вік має багатющі можливості для розвитку творчих здібностей. На жаль, ці можливості з часом необоротно втрачаються, тому необхідно, як можна ефективніше використовувати їх у дошкільному дитинстві.
Успішний розвиток творчих здібностей можливе лише при створенні певних умов, що сприяють їх формуванню. Такими умовами є:
1. Раннє фізичний та інтелектуальний розвиток дітей.
2. Створення обстановки, що випереджає розвиток дитини.
3. Самостійне рішення дитиною завдань, що вимагають максимального напруження сил, коли дитина добирається до "стелі" своїх можливостей.
4. Надання дитині свободи у виборі діяльності, чергуванні справ, тривалості занять одні справою і т.д.
5. Розумна, доброзичлива допомога (а не підказка) дорослих.
6. Комфортна психологічна обстановка, заохочення дорослими прагнення дитини до творчості.
Але створення сприятливих умов недостатньо для виховання дитини з високорозвиненими творчими здібностями. Необхідна цілеспрямована робота з розвитку творчого потенціалу дітей. На жаль, традиційно існує в нашій країні система дошкільного виховання майже не містить заходів, спрямованих на послідовне систематичне розвиток творчих здібностей дітей.
113. Суспільство - виокремлена з природи частина матеріального світу, історично змінна форма життєдіяльності й спілкування людей. Також його визначають як систему життєдіяльності людей, об'єднаних територією проживання, епохою, традиціями та культурою.Його якісні характеристики, закони, соціальні ідеали, розвиток та перспективи вивчає окремий розділ філософського знання - соціальна філософія.Суспільство є об'єктивною реальністю, формою існування суспільного буття, що має внутрішню структуру, цілісність, закони та спрямованість розвитку. У вузькому сенсі сенсі цим поняттям позначають конкретний тип соціальної організації як системи, що саморозвиваються.Середовищем його існування є природа. Основними елементами суспільства як системи, що саморозививається є ті сфери, в межах яких реалізується діяльність людей: економічна, соціальна, політична, духовна. Гармонійна взаємодія між сферами суспільного життя забезпечує цілісність суспільства.
114.Існують чотири сфери суспільного життя:
- економічна (економічний простір, діяльність інститутів управління економікою, спосіб виробництва матеріальних благ)
- соціальна (класи, страти, стани, соціально-демографічні групи та ін.)
- політична (держава, політичні партії, професійні союзи, суспільні організації)
- духовна (духовна культура, духовне спілкування, духовне виробництво, духовні цінності)
В основі взаємодії цих сфер лежить діяльність, як специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якої є його цілеспрямована зміна й перетворення. Діяльність є основою єдності матеріального й духовного в житті людей. Діяльність - це джерело суспільного прогресу і вона виступає як предметно-енергетичний та інформаційний з'вязок у системі взаємовідносин між сферами суспільного життя.Гармонійна взаємодія між сферами суспільного життя забезпечує цілісність суспільства.
115.Природа як передумова виникнення і розвитку суспільства. Поряд iз природним середовищєм значною мiрою природним фактором розвитку суспiльства є народонаселения, постiйне вiдтворення людей. Цю сторону природи людини вивчає наука демографiя. Вона дослiджyє динамiку чисельностi населения, мiграцiю, сiм'ю, її склад i розвиток, народжуванiсть, cмертність, зайнятiсть, пропорцiї складу населення за вiковими, статевими та iншими ознаками, вступ до шлюбу i розлучения тощо.Об'єкт дослiдження демографії - демографiчна система, до складу якої входять люди i демографiчнi вiдносини. Демографiчнi вiдносини, у свою чергу, - це тi вiдносини, в якi вступають люди у багатогранному процесi вiдтворення населения. Це суто робоче поняття. Воно означає створення ciм’ї, народження, мiграцiю, шлюбнi вiдносини, взаємовiдносини мiж поколiниями тощо.Фiлософське бачення цiєї системи сукупностi вiдносин полягає у тому, що демографiчна система, по-перше, внутрiшньо спрямована на самозбереження, самовiдтворения, i, по-друге, це - цiлicнiсть, динамiчна система, яка змiнюється з icторичним розвитком суспiльства.Найважливiший показник стану народонаселення - народжуванiсть.Дослiдниками суспiльства, економicтами, соцiологами, полiтиками часто використовується поняття демографiчна сuтуацiя. Це насамперед стан таких демографiчних процесiв, як народжуванicть i cмертність,вступ до шлюбу i розлучення (шлюбнicть), склад i розмiщення населения на певнiй територiї у вiдповiдний перiод часу тощо.Демографiчна полiтика - система спецiальних заходiв, спрямованих на досягнення у майбутньому бажаного для суспiльства типу аборiвня вiдтворення населения. Найбiльш вiдчутно можна впливати надинамiку вiдтворення населення i на демографiчну ситуацiю черезрегулювання або через вплив з боку держави на piвень народжува-ностi.Важливою характеристикою демографічної системи є якiсний стан населення.Насамперед, це стан здоров'я (фiзичного, генетичного), oсвітa, квалiфiкацiя населення тощо. А тому оптимальний тип вiдтворення населення забезпечується за допомогою демографiчної полiтики, спрямованої на розширене вiдтворення не тiльки з точки зору кiлькicних показникiв, а й якiсних характеристик.Найгoловнiший показник якiсноro стану населення - стан здоров'я.
116.Роль суспільства у перетворенні та відтворенні природи
У вузькому значенні «природа» є безпосереднім об’єктивним середовищем, в якому розгортається людська історія, те, з чим стикається людина повсякчасно. Останній смисл найбільш уживаний, однак є й ще один додатковий смисл “природи”. Він виникає тоді, коли ми хочемо підкреслити сутність чогось. Так говорять про «природу людини», «природу краси» тощо. Але це вторинне, похідне значення.Суспільство — це сукупність конкретних людей. Людина — частина природи. Фізичне і духовне життя людини нерозривно пов'язане з природою. Природа — це середовище, в якому людина живе.
Людина і природа не протистоять одна одній. Але було б помилкою стверджувати, що це гармонійне ціле. Якби вони являли собою гармонійне ціле, то не виникали б екологічні проблеми, які в сучасних умовах набувають глобального характеру. Матеріальний світ єдиний, і його складові взаємозв'язані, вони впливають одна на одну. Тому в процесі пізнання природа і суспільство мають розглядатися у взаємозв'язку і у взаємодії.
Одна з важливих закономірностей взаємодії суспільства і природи — це обмеженість самовідновлення природи, саморегулювання її змін під впливом суспільства.