Алгоритм традиційного фінансового аналізу складається із семи етапів

Етап 1. Збір необхідної інформації (обсяг залежить від задач і виду фінансового аналізу).

Етап 2. Обробка інформації (складання аналітичних таблиць і агрегованих форм звітності).

Етап 3. Розрахунки показників зміни статей фінансових звітів.

Етап 4. Розрахунки фінансових коефіцієнтів за основними аспектами фінансової діяльності або проміжними фінансовими агрегатами (фінансова стійкість, ліквідність, платоспроможність, рентабельність).

Етап 5. Порівняльний аналіз значень фінансових коефіцієнтів з нормативами (загальновизнаними й середньогалузевими).

Етап 6. Аналіз змін фінансових коефіцієнтів (виявлення тенденцій погіршення або поліпшення).

Етап 7. Підготовка висновку про фінансовий стан компанії на основі інтерпретації оброблених даних.

У сучасних економічних умовах діяльність кожного суб’єкта господарювання є предметом уваги великого кола учасників ринкових відносин (організацій і осіб), зацікавлених у результаті його функціонування. На підставі доступної їм звітно-облікової інформації зазначені особи прагнуть оцінити фінансовий стан підприємства. Основним інструментом для цього служить фінансовий аналіз, за допомогою якого можна об’єктивно оцінити внутрішні й зовнішні відносини аналізованого об’єкта: схарактеризувати його платоспроможність, ефективність і прибутковість діяльності, перспективи розвитку, а потім, за його результатами, ухвалити обґрунтовані рішення.

Фінансовий аналіз дає можливість оцінити:

· майновий стан підприємства;

· ступінь підприємницького ризику, зокрема можливість погашення зобов’язань перед третіми особами;

· достатність капіталу для поточної діяльності й довгострокових інвестицій;

· потребу в додаткових джерелах фінансування;

· здатність до нарощування капіталу;

· раціональність залучення позикових коштів;

· обґрунтованість політики розподілу прибутку та ін.

Сучасний фінансовий аналіз відрізняється від традиційного аналізу фінансово-господарської діяльності. Насамперед, це пов’язано зі збільшенням впливу зовнішнього середовища на роботу підприємств. Зокрема, посилилася залежність фінансового стану суб’єктів господарювання від інфляційних процесів, надійності контрагентів (постачальників і покупців), що ускладнюються організаційно-правових форм функціонування. У результаті інструментарій сучасного фінансового аналізу розширюється за рахунок нових прийомів і способів, що дозволяють ураховувати ці явища. В умовах розвитку ринкових відносин винятково велика роль належить систематичному аналізу фінансового стану підприємства. Оскільки підприємства здобувають самостійність, то вони несуть повну відповідальність за результати своєї виробничо-господарської діяльності перед співвласниками (акціонерами), працівниками, банком і кредиторами.

Зміст і основна цільова настанова фінансового аналізу – оцінка фінансового стану й виявлення можливості підвищення ефективності функціонування суб’єкта господарювання за допомогою раціональної фінансової політики. У традиційному розумінні фінансовий аналіз являє собою метод оцінки й прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності.

Фінансовий стан підприємства – це сукупність показників, що відбивають його платоспроможність за своїми борговими зобов’язаннями. Фінансова діяльність охоплює процеси формування, руху й забезпечення збереження майна підприємства, контролю за його використанням. Фінансовий стан є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства й тому визначається сукупністю виробничо-господарських факторів.

Фінансовий стан суб’єкта господарювання– це характеристика його фінансової конкурентоспроможності (тобто платоспроможності, кредитоспроможності), використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання.

Фінансовий стан характеризується складом і розміщенням коштів, структурою їх джерел, швидкістю обороту капіталу, спроможністю підприємств погашати свої зобов’язання в термін і в повному обсязі тощо. Оцінка фінансового стану – операція неоднозначна і потрібна багатьом користувачам. Вона здійснюється на основі первинних документів, даних поточного обліку, показників бізнес-плану, балансу й інших форм фінансових звітів. Учені-економісти для оцінки фінансового стану підприємств виокремлюють чотири рівня показників:

1) рентабельність;

2) ринкова стійкість;

3) ліквідність балансу;

4) платоспроможність.

Показники першого рівня з різних позицій відбивають ефективність господарської діяльності підприємства.

Є такі коефіцієнти першого рівня:

· загальна рентабельність капіталу (відношення балансового прибутку до середнього за звітний період розміру всього майна підприємства);

· економічна рентабельність за чистим прибутком (відношення чистого прибутку до середнього за звітний період розміру всього майна підприємства);

· рентабельність за чистим прибутком (відношення чистого прибутку до середнього за звітний період розміру власного капіталу);

· загальна рентабельність виробничих фондів (відношення балансового прибутку до середнього за звітний період розміру основних виробничих фондів, нематеріальних активів і запасів – оборотних активів у товарно-матеріальних цінностях);

· балансовий прибуток на 1 гривню обороту (відношення балансового прибутку до виторгу (валового доходу) від реалізації в цінах підприємства без податку на додану вартість, спеціального податку й акцизів);

· чистий прибуток на 1 гривню обороту (відношення чистого прибутку до виторгу (валового доходу) від реалізації в цінах підприємства без податку на додану вартість, спецподатку й акцизів);

· капіталовіддача (відношення виторгу (валового доходу) від реалізації в цінах підприємства без податку на додану вартість, спецподатку й акцизів до середнього за звітний період розміру всього майна підприємства);

· оборотність запасів (відношення виторгу (валового доходу) від реалізації в цінах підприємства без податку на додану вартість, спецподатку й акцизів до середнього за звітний період розміру запасів);

· оборотність дебіторської заборгованості (відношення виторгу (валового доходу) від реалізації в цінах підприємства без податку на додану вартість, спецподатку й акцизів до середнього за звітний період розміру дебіторської заборгованості).

Є такі коефіцієнти другого рівня:

· індекс іммобілізованих активів (визначається на початок і кінець звітного періоду як відношення розміру власного оборотного капіталу до розміру запасів);

· коефіцієнт покриття відсотків (визначається на початок і кінець звітного періоду як відношення суми розмірів чистого прибутку підприємства і плати за відсотками до розміру оплати відсотків, інакше кажучи, він характеризує, у скільки разів потужність підприємства перекриває виплачувані відсотки);

· розмір дивідендів на 1 акцію (розраховується тільки для акціонерних товариств на кінець звітного періоду як відношення розміру чистого прибутку без дивідендів на привілейовані акції до кількості звичайних акцій).

Є такі коефіцієнти третього рівня:

· поточний коефіцієнт ліквідності – коефіцієнт загального покриття (визначається на початок і кінець звітного періоду як відношення розміру оборотних активів до розміру короткострокових зобов’язань, тобто до короткострокових кредитів, позик і кредиторських заборгованостей);

· критичний коефіцієнт ліквідності або проміжного покриття (визначається на початок і кінець звітного періоду як відношення розміру коштів, у тому числі короткострокових цінних паперів, до розміру короткострокових зобов’язань тобто до короткострокових кредитів і позик і кредиторської заборгованості).

Платоспроможність означає можливість погашення підприємством у строк і в повному обсязі своїх боргових зобов’язань. Розрізняють короткострокову і довгострокову платоспроможність. Оцінка платоспроможності провадиться за даними балансу на основі розрахунку таких показників четвертого рівня:

· розміру власного оборотного капіталу (величина, на яку загальна сума оборотних коштів звичайно перевищує суму короткострокових зобов’язань);

· співвідношення оборотного капіталу і короткострокових зобов’язань;

· співвідношення позикового і власного капіталу;

· коефіцієнту довгострокового залучення позикових коштів;

· коефіцієнту забезпечення відсотка за кредитами;

· коефіцієнту платіжної готовності (платоспроможності).

Оцінка довгострокової платоспроможності здійснюється за показником, розрахованим як відношення позикового капіталу до власного.

Щоб дійти адекватних висновків за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства (фінансового аналізу) необхідно додатково порівняти фактичні коефіцієнти поточного року:

· з такими ж у попередні роки;

· нормативами;

· показниками успішних конкурентів;

· галузевими показниками, а також фінансові показники з не фінансовими даними (наприклад, трудовими, матеріальними).

Методи проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства в Україні є різноманітними. Розглянемо основні з них.

1. Методики фінансового аналізу, засновані на положеннях державних органів фінансового контролю відповідно до таких чинних нормативних актів:

Наказ Міністерства фінансів «Про затвердження Методики аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки» № 170 від 14.02.2006 р.;

Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку складання річних фінансових звітів за 2007 рік установами та організаціями, які отримують кошти державного або місцевих бюджетів» № 3 від 10.01.2008 р. (зі змінами і доповненнями);

Наказ Державного Комітету статистики України «Про затвердження Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень зі структурної статистики №1-підприємництво (річна), №1-підприємництво (коротка) – річна, №1-підприємництво (квартальна)» № 321 від 27.08.2007 р.;

Постанова НБУ «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» № 279 від 06.07.2000 р. (із змінами) тощо.

2. Фінансові показники для аналізу фінансового стану підприємства. Методика передбачає розрахунки чотирьох груп фінансових коефіцієнтів, що характеризують ліквідність, рентабельність, фінансову стійкість або ж структуру капіталу, ділову активність (оборотність) підприємства. Аналіз фінансового стану підприємства дає змогу на основі такого ряду оцінних відносних показників-коефіцієнтів визначити «больові точки» у роботі підприємства. Відповідно ця методика набула повсюдного поширення.

В основі розрахунків показників лежать дані балансу й звіту про фінансові результати. Є два підходи до розрахунків показників – на даний момент, коли розрахунки проводяться на основі даних балансу на кінець періоду, й розрахунки за середніми в аналізований період значеннями. Другий варіант пріоритетний, якщо, наприклад, наприкінці місяця підприємство здійснює значні платежі. Використання середніх за період значень розрахункового рахунка дає змогу дозволяє усунути виникаюче у зв’язку із цим викривлення показника ліквідності. Для спрощення вибору кожному аналітику доцільно використовувати обидва варіанти розрахунків коефіцієнтів. Вибір періоду аналізу аналітик проводить на свій розсуд. Як основу для розрахунків показників можна використовувати баланс за рік, квартал, але найточнішим буде баланс за місяць.

3. Аналіз ліквідності припускає оцінку здатності підприємства вчасно й повністю погасити свої поточні (короткострокові) зобов’язання за рахунок наявних у нього поточних (оборотних) активів. Проводиться на підставі даних аналітичного балансу: активи розташовуються в порядку убування їх ліквідності, пасиви – у порядку зростання строків їх погашення.

Користувачі методики:

· комерційні підприємства – як складова частина при проведенні внутрішнього фінансового аналізу, а також для надання результатів аналізу фінансового стану підприємства його власникам;

· банки – для оцінки й моніторингу платоспроможності потенційних і наявних позичальників;

· аудиторські компанії – для складання висновку про фінансовий стан підприємства – замовника;

· державні підприємства – для надання фінансових показників ліквідності у вищі структури;

· потенційні контрагенти й акціонери підприємства – для оцінки його фінансової стійкості й ухвалення стратегічних рішень за даним підприємством.

Сутність методики.

Завдання аналізу ліквідності балансу постає у зв’язку з необхідністю дати оцінку платоспроможності підприємства, тобто його спроможності вчасно й повністю розраховуватися за всіма своїми зобов’язаннями. Як вихідні дані використовується інформація з бухгалтерського балансу (ф. № 1).

Аналіз полягає в порівнянні активів, згрупованих за ступенем їх ліквідності й розташованих у порядку убування ліквідності, з пасивами – зобов’язаннями, згрупованими за строками їх погашення й розташованими в порядку збільшення строків. При цьому можуть використовуватися як абсолютні показники, так і відносні коефіцієнти ліквідності. Застосування методики полягає в проведенні аналізу на підставі аналітичної таблиці. Використовуються стандартні прийоми фінансового аналізу: горизонтальний і вертикальний аналіз, а також порівняння з нормативними значеннями.

Структура методики:

А1 – найвисоколіквідні активи: до них належать усі статті коштів підприємства, короткострокові фінансові вкладення (цінні папери) – найбільш мобільні ресурси компанії, спроможні ввійти у фінансово-господарську діяльність підприємства в будь-який момент;

А2 – швидкореалізовані активи: дебіторська заборгованість, платежі за якою очікуються протягом 12 міс. після звітної дати;

А3 – повільно реалізовані активи: запаси, податок на додану вартість за придбаними цінностями, дебіторська заборгованість, платежі за якою очікуються більше як через 12 міс. після звітної дати, та інші оборотні активи;

А4 – важкореалізовані активи, у т. ч. необоротні активи;

П1 – надтермінові зобов’язання: кредиторська заборгованість;

П2 – короткострокові пасиви: короткострокові позикові кошти, інші короткострокові пасиви, розрахунки за дивідендами;

П3 – довгострокові пасиви: довгострокові кредити й позикові кошти, доходи майбутніх періодів, резерви майбутніх витрат і платежів;

П4 – постійні, стійкі пасиви: власний капітал.

Абсолютні показники забезпеченості:

Забезпеченість зобов’язаннями 1- ї групи терміновості = А1 – П1;

Забезпеченість зобов’язаннями 2- ї групи терміновості = А2 – П2;

Поточна ліквідність = (А1 + А2) – (П1 + П2);

Перспективна ліквідність = А3 – П3 є прогнозом платоспроможності підприємства на основі порівняння майбутніх надходжень і платежів.

Відносні коефіцієнти ліквідності:

Коефіцієнт поточної ліквідності = (А1 + А2 + А3) / (П1 + П2) – відношення поточних активів до короткострокових зобов’язань, характеризує загальну ліквідність і відбиває достатність усіх оборотних активів підприємства для погашення своїх короткострокових зобов’язань. Для оцінки платоспроможності й задовільності структури балансу встановлений норматив для показника, який дорівнює 2. Високе значення коефіцієнта покриття може свідчити про вповільнення оборотності коштів у запасах і невиправдане збільшення дебіторської заборгованості; зниження значення сигналізує про підвищення ризику неплатоспроможності підприємства.

Коефіцієнт швидкої ліквідності = (А1 + А2) / (П1 + П2) показує, яка частина короткострокових зобов’язань підприємства може бути погашена коштами з різних рахунків, у короткострокових цінних паперах і надходженнями за розрахунками. Рекомендований діапазон значень від 0,8 до 1 (в деяких джерелах – 0,7 – 0,8).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності = А1 / (П1 + П2) показує, яка частина короткострокових зобов’язань організації може бути погашена в найближчий термін тільки за рахунок коштів, його величина має бути не нижче 0,2. Значення, вище нормативних, оцінюються позитивно, менше – негативно.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо мають місце відношення:
А1 ≥ П1, А2 ≥ П3, А3 ≥ П3, А4 ≤ П4.

4. Методика аналізу беззбитковості – один з видів аналізу результатів діяльності підприємства – дає змогу оцінити зміни прибутку залежно від зміни обсягів виробництва й витрат.

Користувачі методики:

· комерційні підприємства – для аналізу тенденцій і обґрунтування управлінських рішень у системі «витрати – обсяг продукції – прибуток»;

· державні підприємства – для надання фінансових показників у вищі структури;

Сутність методики.

Являє собою розрахунок і аналіз запасу фінансової міцності підприємства як різниці між виторгом, отриманим підприємством за період, і точкою беззбитковості в тому ж звітному періоді. Як вихідні дані використовують інформацію зі звіту про фінансові результати (ф. № 2), а також додаткові змінні «Постійні витрати». Застосування методики полягає в проведенні аналізу структури й динаміки показників виторгу, точки беззбитковості й запасу фінансової міцності на підставі аналітичної таблиці.

5. Аналіз рентабельності власного капіталу як показника ділової активності проводять для виявлення факторів, що мають істотний вплив на фінансові результати діяльності компанії й для визначення ефективності її операційної діяльності.

Користувачі методики:

· комерційні підприємства – для аналізу впливу різних факторів на показник рентабельності власного капіталу й обґрунтування управлінських рішень, спрямованих на збільшення цього показника;

· банки – для моніторингу й аналізу показника рентабельності власного капіталу потенційних і наявних позичальників як одного із критеріїв для визначення рейтингу їх надійності;

· державні підприємства – для аналізу ефективності використання державних коштів, інвестованих у підприємство, і надання цієї інформації до вищих структур.

Сутність методики.

Полягає у розкладанні формули розрахунків рентабельності власного капіталу на фактори, які впливають на цю прибутковість. Аналіз за методикою «Дюпон» проводять за отриманими розрахунковими формулами.

Насамперед, аналізують тенденцію зміни показника рентабельності власного капіталу. Потім, використовуючи формули розкладання цього показника на фактори, аналітик відповідає на запитання: Який з факторів і якою мірою впливає на результативний показник? Для цих цілей можуть використовуватися стандартні економіко-статистичні методи, наприклад метод ланцюгових підстановок.

Від результатів проведеного факторного аналізу залежить оцінка й рекомендації щодо поліпшення ефективності діяльності підприємства для максимізації показника рентабельності власного капіталу. Ефективність відповідних управлінських рішень можна досліджувати в рамках моделі методом послідовних підстановок, змінюючи значення різних показників у первинній звітності.

Як вихідні дані використовується інформація з бухгалтерського балансу (ф. № 1) і звіту про фінансові результати (ф. № 2).

6. Аналіз структури прибутку надає інформацію для проведення фінансового аналізу для визначення наявності/відсутності джерела поповнення власних коштів на кінець звітного періоду для ведення нормальної господарської діяльності підприємства. Методика дає змогу вивчити структуру прибутку та її динаміку за статтями розподілу.

Користувачі методики:

· комерційні підприємства – для аналізу вірогідності загрози можливого банкрутства (втрати платоспроможності) або відновлення своєї платоспроможності, у випадку її втрати;

· банки – для оцінки й моніторингу ризиків, пов’язаних із можливістю втрати платоспроможності потенційними та наявними позичальниками;

· аудиторські компанії – для надання висновку про фінансовий стан (перспективи платоспроможності) підприємства-замовника;

· державні підприємства – для надання фінансових показників платоспроможності до вищих структур;

· потенційні контрагенти й акціонери підприємства – для оцінки його перспективної платоспроможності й ухвалення стратегічних рішень за даним підприємством.

Сутність методики.

Оскільки методика дає змогу вивчити структуру прибутку та її динаміку за статтями розподілу, то серед фінансових показників у методиці виокремлюють:

· платежі до бюджету;

· відрахування до резервного фонду;

· фонду нагромадження;

· фонду споживання;

· на благодійні цілі та ін.

Джерелом інформації є таблиці «Звіт про фінансові результати» і «Відомості про прибуток, майно й заборгованості».

Важливо, що наявність значних відрахувань у фонди споживання можна розглядати як одну з ознак обраної підприємством стратегії в проведенні фінансової діяльності. В умовах неплатоспроможності підприємства дану частину прибутку доцільно розглядати як потенційний резерв власних коштів, які, у разі зміни співвідношень у розподілі прибутку між фондами споживання й нагромадження, можна було б спрямувати на поповнення обігових коштів.

7. Аналіз структури балансу застосовують для оцінки платоспроможності підприємства й ризику загрози можливого банкрутства. Рішення ухвалюється відповідно до системи критеріїв для визначення незадовільної структури балансу неплатоспроможних підприємств.

Методика «Аналіз структури балансу» застосовується:комерційними підприємствами, банками, аудиторськими компаніями, державними підприємствами, потенційними контрагентами й акціонерами підприємства з такими ж цілями, як і в попередньому аналізі.

Сутність методики.

Аналіз за методикою проводять у два етапи. На першому етапі здійснюють аналіз і оцінку структури балансу підприємства на підставі коефіцієнтів:

· поточної ліквідності;

· забезпеченості власними коштами.

Якщо виконується хоча б одна з умов:

· коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше 2;

· коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звітного періоду має значення менше 0,1,

то структура балансу підприємства визнається незадовільною, а підприємство – неплатоспроможним.

Якщо аналіз цих показників підтверджує загрозу втрати платоспроможності, то на другому етапі аналізу досліджуються реальні можливості підприємства відновити свою платоспроможність, що виявляється на основі аналізу показника відновлення платоспроможності й докладного аналізу поданих підприємством документів бухгалтерської звітності. При цьому необхідно враховувати галузеві особливості розглянутого підприємства. Важливо розглянути динаміку зміни валюти балансу, структури активів і пасивів балансу, а також джерела власних коштів і тенденцію показників оборотності. Для аналізу використовується бухгалтерський баланс підприємства (ф. № 1). Для дослідження результатів фінансової діяльності й напрямків використання отриманого прибутку, як вихідну інформацію застосовують дані ф. № 2 «Звіт про фінансові результати», а також складену на основі її даних таблицю» Аналіз структури прибутку».

8. Визначення фіктивного або навмисного банкрутства регламентує проведення експертизи для виявлення наявності /відсутності у підприємства ознак фіктивного або навмисного банкрутства.

Користувачі методики:

Методику «Визначення фіктивного або навмисного банкрутства» застосовують для проведення експертизи про наявність/відсутність у підприємств ознак фіктивного або навмисного банкрутства такі користувачі:

· Міністерство фінансів України;

· міністерства й відомства;

· комерційні підприємства;

· аудиторські компанії;

· арбітражні управлінці та інші зацікавлені особи.

Сутність методики.

Основною метою проведення експертизи й підготовки висновку про наявність/відсутність ознак фіктивного та/або навмисного банкрутства є обґрунтування наявності/відсутності неправомірних дій щодо організації-боржника і його кредиторів. Насамперед визначають ознаки фіктивного банкрутства, для цього беруть до уваги забезпеченість короткострокових зобов’язань підприємства-боржника його оборотними активами. Визначення ознак навмисного банкрутства супроводжується розрахунками показників, що характеризують ступінь забезпеченості зобов’язань боржника перед його кредиторами, і чистих активів, тобто активів, не обтяжених зобов’язаннями.
На підставі аналізу динаміки зміни цих показників надають висновки про наявність/відсутність ознак фіктивного або навмисного банкрутства. Якщо забезпеченість зобов’язань боржника всіма його активами підтверджується, то ознак немає, якщо забезпеченість кредитів і позик погіршується, то є ознаки банкрутства.

9.Багатофакторний аналіз за методикою «Дюпон» являє собою докладний варіант методики факторного аналізу «Аналіз рентабельності власного капіталу (методика фірми «Дюпон»).

Користувачі методики:

· організації – для комплексного управління всіма активами й пасивами фірми;

· комерційні підприємства – для створення ефективної фінансової стратегії;

· аудиторські компанії – для аналізу в динаміці фінансового стану (перспектив платоспроможності) підприємства-замовника.

Сутність методики.

Система фінансового аналізу «Дюпон» (The Dupont System of Analysis) у першу чергу досліджує спроможність підприємства ефективно генерувати прибуток, реінвестувати його, нарощувати обороти (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Дані для проведення аналізу «Дюпон»

Показник	Рік
1-й	…	п-й

1. Рентабельність активів
1.1. Рентабельність продажів
1.1.1. Чистий прибуток
1.1.2.Виторг від реалізації
1.2. Обіговість активів
1.2.1. Виторг від реалізації
1.2.2. Активи
2. Фінансовий важіль
2.1. Валюта балансу
2.1.1. Залучений капітал
2.1.2. Власний капітал
2.2. Власний капітал

Закінчення табл. 9.1


Операційна рентабельність
Тягар відсотків
Податковий тягар
Оборотні активи
Необоротні активи
Короткострокова кредиторська заборгованість
Довгострокова кредиторська заборгованість
Операційний прибуток
Прибуток до оподаткування
Чистий прибуток

В основу аналізу покладена жорстко детермінована факторна модель, за допомогою якої можна ідентифікувати й дати порівняльну характеристику основних моментів, що впливають на зміну того або іншого показника діяльності підприємства. Рентабельність підприємства залежить від господарської діяльності, ресурсовіддачі й структури авансованого капіталу.

Розкладання ключових показників на фактори (множники), їх складові, дає змогу визначити й порівняти основні причини, які вплинули на зміну того або іншого показника, а також визначити темпи економічного зростання підприємства. У науковій літературі широко відома формула Дюпона – розкладення рентабельності власного капіталу на добуток рентабельності активів і фінансового важеля, причому кожний з факторів сам є змістовним фінансовим показником.

Методика заснована на тому, що при розкладанні показників на складові частини, зрозуміло, що зміна показника прибутковості власного капіталу залежить від великої кількості найважливіших показників фінансово-господарської діяльності підприємства. Значимість виокремлених факторів пояснюється тим, що вони узагальнюють усі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства.

Розроблена фірмою «Дюпон» Методика складається з трьох різновидів факторної моделі «Рентабельність власного капіталу»:

а) двочленна модель – пропонує як фактори, що впливають, на підсумкове значення критерію, використовувати рентабельність активів і фінансовий важіль;

б) тричленна модель – до фінансового важеля додає рентабельність продажів і оборотність активів;

в) п’ятичленна модель – крім впливу фінансового важеля й оборотності активів бере до уваги операційний прибуток, враховуючи відсотковий і податковий тягарі.

Динаміка рентабельності власного капіталу в розрізі факторів, що впливають, аналізується за зведеною таблицею, тип даних – ланцюговий приріст.

Усім факторам властива галузева специфіка, яку необхідно враховувати при проведенні експертизи.

10. Метод аналізу фінансового стану державних підприємств застосовують державні підприємства для надання звітності органам виконавчої влади, які здійснюють координацію та регулювання діяльності у відповідній галузі (сфері управління) з метою підвищення ефективності управління державним майном.

Користувачі методики:

· державні підприємства – для надання звітності керівників підприємств державного сектору економіки у Міністерство фінансів України, яке здійснює відповідну координацію та регулювання у сфері управління. Крім того, міністерства, інші органи виконавчої влади у межах своєї компетенції та відповідно до галузевих особливостей розробляють галузеві нормативи показників, які застосовують для аналізу ефективності фінансово-господарської діяльності та управління підприємствами. Ця методика розроблена з метою визначення об’єктивних і суб’єктивних причин збитковості, забезпечення єдності підходів при оцінці фінансово-господарського стану та ефективності управління суб’єктів державного сектору економіки України.

Сутність методики.

Наказом Міністерства фінансів України № 170 від 14.02.2006 р. була введена система показників, що характеризують ефективність діяльності підприємства державного сектору, його фінансову стійкість, ділову активність, а також використання майна.

11. Матриця фінансових стратегій – методика, яка визначає проведення експрес-аналізу фінансового й господарського стану підприємства для виявлення основних закономірностей подальшого розвитку.

Користувачі методики:

· підприємства – для комплексного управління всіма активами й пасивами;

· комерційні підприємства – для створення ефективної фінансової стратегії;

· аудиторські компанії – для аналізу в динаміці фінансового стану (перспектив платоспроможності) підприємства-замовника;

Сутність методики.

Побудова аналітичної таблиці на підставі методики використовується для формування експертного висновку «Матриця фінансових стратегій». Методика, розроблена на підставі рекомендацій французьких учених Ж. Франшона й І. Роману, полягає в проведенні експрес-аналізу фінансового й господарського стану підприємства, а також виявлення основних закономірностей подальшого розвитку.

Для побудови матриці розраховують показники трьох типів за результатами діяльності:

· фінансової;

· господарської;

· фінансово-господарської.

Після розрахунків цих основних показників можна умовно віднести підприємство до одного із квадрантів матриці, кожний з яких має свій номер, назву і характеризується набором показників визначальних лише для підприємства даного квадранта, що, відповідно, мають ідентичні шляхи подальшого розвитку.

Залежно від значень результату фінансової та господарської діяльності підприємство може займати відповідні положення в матриці (табл. 9.2).

Таблиця 9.2