Комплексна оцінка фінансового стану підприємства
Комплексна оцінка фінансового стану підприємства передбачає оцінку тенденцій загальних показників, тобто тих, які всебічно характеризують фінансовий стан підприємства. До таких показників належать: ефективне використання капіталу (власного і позикового), своєчасна та в повному обсязі організація грошових розрахунків, стійка платоспроможність, наявність стабільних джерел фінансових ресурсів. Узагальненими показниками оцінки фінансового стану підприємства є показники рентабельності. Для надання комплексної оцінки фінансового стану підприємства здійснюється аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв’язку прибутку з різними показниками рентабельності. Примітка. Прибутковість підприємства відбивають абсолютні та відносні показники. Останні ще називають показниками рентабельності, визначаються як відсоткові відношення до різних видів прибутку показників діяльності підприємства. При проведенні аналізу динаміки змін різних обсягів прибутку, рівнів рентабельності, особливу увагу варто приділяти факторам, що впливають на них: чистий прибуток, обсяги виторгу реалізації продукції, величина собівартості, величини податкових платежів тощо. Аналіз прибутковості здійснюється порівняно із плановими показниками та попереднім звітним періодом. З метою забезпечення об’єктивності показників необхідно враховувати індекс інфляції та індекс змін цін.
У ринкових умовах важливе значення необхідно приділяти персоніфікованій діяльності керівництва у досягнення різних видів рентабельності. Останньому приділяється недостатньо уваги на підприємствах України. Найприйнятнішим є вивчення двох основних груп показників рентабельності: 1) показники, розраховані виходячи із вартості продажів та 2) показники, розраховані виходячи із вартості виробничих активів. У більшості випадків доцільним є розрахунок показників рентабельності за операційною та неопераційною діяльністю. Найважливішими показниками є коефіцієнт віддачі активів. Він характеризує розмір усіх активів, якими володіє підприємство, при цьому в чисельнику можуть бути використані різні види прибутку: валовий, операційний, чистий тощо.
Наступним найважливішим показником, який характеризує у цілому фінансовий стан підприємства є коефіцієнт віддачі інвестицій. Він дає змогу визначити ефективність віддачі не всього капіталу, а лише довгострокових інвестицій та капіталізованого прибутку підприємства. Важливу роль у проведенні комплексної оцінки фінансового стану в акціонерних товариствах відіграють такі показники, як коефіцієнти віддачі акціонерного капіталу. Для їх розрахунку також використовують різні види прибутків.
Випадки, за яких виникає потреба в проведенні комплексного фінансового аналізу:
· ухвалення управлінських рішень в області розвитку підприємства;
· вихід із кризи;
· купівля-продаж бізнесу або пакета акцій;
· залучення інвестицій (позикових коштів).
Продукти комплексного аналізу:
· оцінка майнового й фінансово-економічного стану компанії;
· виявлення внутрішніх проблем;
· прогноз розвитку й рекомендації зі зміни ситуації.
Зміст робіт, застосовувані методики й стандарти. Комплексний аналіз проводять на основі об’єктивних матеріалів про результати діяльності підприємства, інтерв’ю з керівниками й фахівцями підприємства, з урахуванням макроекономічних і галузевих показників, вивчення управлінської структури, його матеріально-технічної бази й технологічного комплексу.
При проведенні аналізу й розрахунках показників беруть до уваги вимоги українського й міжнародного (у разі необхідності) законодавства.
Орієнтовний зміст звітних матеріалів –звіт обсягом 35-40 сторінок, що висвітлює:
· аналіз стану підприємства й прогноз імовірного розвитку ситуації;
· рекомендації із проведення заходів, спрямованих на зміну ситуації.
Вихідна інформація для проведення аналізу:
· статут та/або установчий договір;
· загальна інформація про підприємства;
· ф. № 1 - № 5 бухгалтерської звітності;
· висновок незалежного аудитора;
· бізнес-плани розвитку й звіти про їхню реалізацію;
· додаткові документи й інформація замовника.
Алгоритми розрахунку рівних видів рентабельності, наведені у розділі «Показники фінансового стану підприємства».
| Тести і задачі |
1. Фінансовий аналіз – це метод оцінки:
1) ретроспективного фінансового стану суб’єкта господарювання;
2) перспективного фінансового стану суб’єкта господарювання;
3) ретроспективного і перспективного фінансового стану суб’єкта господарювання.
2. Ліквідність суб’єкта господарювання не збігається з ліквідністю його балансу:
1) так;
2) ні.
3. Зменшення середньорічної вартості основних фондів підприємства характеризується перевищенням:
1) величини коефіцієнта вибуття над величиною коефіцієнта відновлення;
2) коефіцієнта величини відновлення над величиною коефіцієнта вибуття.
4. Для оцінки фінансової стійкості використовується коефіцієнт:
1) автономії;
2) залучення коштів.
5. Коефіцієнт відновлення ОЗ характеризує частку:
1) введених в експлуатацію в звітному періоді основних фондів (ОФ) до ОЗ, наявних на кінець звітного періоду;
2) вибулих за звітний період ОФ до ОЗ, наявних на кінець звітного періоду.
6. Оцінка довгострокової платоспроможності здійснюється за показником, розрахованим як відношення:
1) позикового капіталу до власного;
2) величини власного оборотного капіталу до величини запасів.
7. Загальна рентабельність капіталу – це відношення:
1) балансового прибутку до середньої величини всього майна підприємства;
2) чистого прибутку до середньої величини всього майна підприємства.
8. Поточний коефіцієнт ліквідності визначається як відношення величини:
1) оборотного капіталу до величини короткострокових зобов’язань;
2) грошових коштів до величини короткострокових зобов’язань.
9. Фінансова рентабельність за чистим прибутком – це відношення:
1) чистого прибутку до середньої величини власного капіталу;
2) балансового прибутку до середньої величини основних виробничих фондів, нематеріальних активів і запасів.
10. Наявність яких (чи якої) з умов є визнанням структури балансу незадовільною, а підприємства неплатоспроможним?
1) коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше 2;
2) коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення більше 2;
3) коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звітного періоду має значення менше 0,1;
4) коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звітного періоду має значення більше 0,1.
Задача 1
Обчисліть необхідні показники та оберіть найрентабельніший вид вкладення капіталу.
За першим видом при капіталовкладеннях 860 тис. грн прибуток становитиме 370 тис. грн. За другим видом при капіталовкладеннях 1080 тис. грн прибуток – 440 тис. грн.
Задача 2
Взуттєва фабрика «Контур» має обігові кошти на суму 5250 тис. грн. Заборгованість підприємства становить 11 247 тис. грн. Визначте коефіцієнт поточної ліквідності.
Задача 3
Ціна одного виробу підприємства «Дельта» 1560 грн. Постійні витрати – 7 500 000 грн, змінні витрати на одиницю продукції – 936 грн. Визначте поріг рентабельності підприємства.
|
| Питання для самоконтролю |
1. Якими показниками характеризується майновий стан підприємства?
2. У який спосіб проводиться аналіз структури статей балансу та динаміки змін?
3. За допомогою яких показників проводиться оцінка ділової активності підприємства?
4. Що таке «ділова активність підприємства»?
5. Схарактеризуйте поняття рентабельності.
6. Які є основні коефіцієнти рентабельності?
7. У чому полягає сутність горизонтального та вертикального аналізів балансу?
8. Що розуміють як факторний аналіз рентабельності підприємства?
9. Схарактеризуйте типи фінансової стійкості.
10. Дайте визначення понять «маневреність», «фінансовий ризик» та «фінансова залежність».
11. Які коефіцієнти характеризують ступінь платоспроможності підприємства?
12. За допомогою яких коефіцієнтів визначають ступінь ліквідності активів підприємства?
13. Поясніть необхідність обчислення коефіцієнтів кредиторської та дебіторської заборгованостей.
| Література |
1. Грицак О.С. Про методику оперативного аналізу і контролю позикового капіталу торговельного підприємства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.
2. Методики финансового анализа в Audit Expert [Электронный ресурс] / Режим доступа: http://www.expert-systems.com.
3. Методичні рекомендації з аналізу фінансово-господарської діяльності державних та комунальних підприємств / Уклад.: С.С. Степанчук, Н.А. Ясинська. – Донецьк: ДонДУУ, 2008. – 139 с.
4. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: навчальний посібник / В.О. Мец. – К.: Вища шк., 2003. –
С. 117-216.
5. Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: постанова Національного банку України № 248 від
06.07.2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
6. Про затвердження Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень зі структурної статистики № 1-підприємництво (річна), № 1-підприємництво (коротка) – річна, № 1-підприємництво (квартальна), № 1-підприємництво (малі) – півріччя (зі змінами і доповненнями): наказ Державного Комітету статистики України № 321 від 27.08.2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
7. Про затвердження Методики аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки: наказ Міністерства фінансів України № 170 від 14.02.2006 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
8. Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: постанова Національного банку України № 279 від 06.07.2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uapravo.net.
9. Про затвердження Порядку складання річних фінансових звітів за 2007 рік установами та організаціями, які отримують кошти державного або місцевих бюджетів: наказ Міністерства фінансів України № 3 від 10.01.2008 р. (зі змінами і доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
10. Про складання річної фінансової звітності за 2009 рік установами та організаціями, які отримують кошти державного або місцевих бюджетів: наказ Міністерства фінансів України № 8 від 15.01.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
11. Савицкая Г.В. Экономический анализ: учебник / Г.В. Савицкая. – М.: Новое знание, 2004. – С. 260-296.
12. Самсонов А.А. Методы оценки финансового состояния предприятий / А.А. Самсонов [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://eps.dvo.ru.
13. Фінанси підприємств: курс лекцій / за ред. Г.Г. Кірейцева. – К.: Центр навч. літ., 2002. – С. 181-205.
14. Фінанси підприємств: підручник / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін.; кер. кол. авт. і наук. ред. А.М. Поддєрьогін. – 5-те вид., переробл. і допов. – К.: КНЕУ, 2004. – С. 328-395.
15. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: навчальний посібник / Ю.С. Цал-Цалко. – К.: Центр навч. літ., 2002. – С. 118-240.
Змістовий модуль 10. Фінансове планування на підприємствах
| Ключові слова: фінансове планування, прогнозування, кошторис, бізнес-план, оперативний план, стратегічний план, генеральний фінансовий план, зведений агрегований фінансовий план підприємства, вступні (організаційні) фінансові плани, основний план, допоміжний план, план-антипод, статичний план, динамічний план, одиничний план, зведений план, пробний план, остаточний план. |
10.1. Призначення і форми фінансового планування на підприємствах
Фінансове планування– це планування всіх доходів і напрямків витрачання коштів підприємства для забезпечення його розвитку. Фінансове планування здійснюється за допомогою складання фінансових планів різного змісту й призначення залежно від задач і об’єктів планування.
Фінансове планування є важливим елементом корпоративного планового процесу. Кожний менеджер, незалежно від своїх функціональних інтересів, має ознайомитись із порядком, змістом виконання й контролю фінансових планів, принаймні настільки, наскільки це стосується його діяльності.
Значення фінансового плану на підприємствах полягає в тому, що він:
· містить орієнтири, відповідно до яких підприємство буде діяти;
· дає можливість визначити життєздатність проекту в умовах конкуренції;
· служить важливим інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.
Основні цілі фінансового планування на підприємствах:
· приватизація підприємств державної і муніципальної власності;
· здійснення інвестиційних проектів;
· емісія цінних паперів;
· визначення перспектив розвитку фірми;
· проведення реорганізації для неплатоспроможних фірм (банкрутів);
· фінансове оздоровлення і вихід з тимчасової економічної кризи.
Принципи фінансового планування:
· фінансове планування має бути цільовим, оперативним, реальним, управлінським, колективним, регламентованим, суцільним, комплексним, безперервним, збалансованим, прозорим для керівництва процесом;
· витрати на здійснення фінансового планування не мають перекривати ефект від нього;
· фінансове планування – процес важливий, потрібний і відповідальний, тому не можна підходити до нього формально;
· у ході планування необхідно робити висновки про причини невдач у роботі, враховувати ці фактори поряд з позитивним досвідом при складанні фінансових планів на черговий період;
· під час планування необхідно враховувати або аналізувати всі фактори – аналітичні матеріали, тенденції ринків, загальний політичний й економічний стан, думки аналітиків і експертів, моральні й етичні норми та інше. Аналізу мають бути піддані як економічні (ставка рефінансування НБУ, курси валют, ставки за кредитами у банках, величина вільних готівкових коштів, строки погашення кредиторської заборгованості тощо), так і неекономічні фактори (можливість стягнення дебіторської заборгованості, рівень конкуренції, зміни в законодавстві тощо). До того як ухвалити рішення, важливо оцінити всі наявні альтернативи. Доцільніше для точності плану оцінювати не значення показника, а діапазон значень. Важливо врахувати й можливі форс-мажорні ситуації;
· плани мають бути зорієнтовані на досягнення поставлених цілей. Основа плану – реальні можливості компанії, а не її досягнення на данний момент;
· короткострокові фінансові плани ґрунтуються на рішеннях довгострокових планів;
· фінансовий план має якщо не розглядати різні варіанти розвитку подій, то, принаймні, містити в собі певну стратегію дій при виникненні вірогідних ситуацій;
· при складанні плану необхідно передбачити можливість перегляду запланованих показників у міру їх досягнення. Одним зі способів досягнення такої гнучкості планів є встановлення мінімальних, оптимальних і максимальних результатів;
· не можна складати фінансовий план таким, щоб відповідно до нього підприємство не мало запасу коштів. А це може привести до того, що будь-яка форс-мажорна обставина, будь-який незапланований платіж або затримка надходжень може зумовити не лише невиконання фінансового плану, але й до банкрутства самого підприємства;
· при залученні додаткових фінансових ресурсів необхідно дотримуватися принципу відповідності, тобто нераціонально для придбання дорогого устаткування брати короткостроковий кредит, знаючи, що за цей період у підприємства не буде вільних коштів і для погашення кредиту гроші знову доведеться позичати;
· здійснюючи фінансове планування, визначаючи потребу в додаткових джерелах фінансування, потрібно не помилитися, звертаючись до таких показників, як нерозподілений прибуток, нерозподілений збиток;
· однією зі стадій фінансового планування є фінансовий аналіз, у ході якого, крім іншого, аналізується й платоспроможність підприємства.
Фінансовий план є складовою бізнес-плану. В свою чергу бізнес-план поточної діяльності (чи створення нової фірми) складається з трьох частин:
1) опис бізнесу (розділи маркетингу і виробництва);
2) фінансова інформація (баланс, фінансовий план, стратегія інвестицій, товарно-матеріальне забезпечення кредитів, страхування і розрахунки рентабельності);
3) супровідні документи (організаційний і юридичний плани, установчі документи, копії контрактів, ліцензії та інші).
Головний інструмент розробки фінансового плану, також як и бізнес-плану в цілому – кошторисне планування. Кошторис – це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період.
Цілі складання кошторисів:
· узгодження поточних і перспективних планів;
· координація дій різних підрозділів підприємства;
· деталізація загальних цілей виробництва і доведення їх до керівників різних рангів відповідальності;
· управління та контроль за виробництвом;
· стимулювання ефективної роботи персоналу;
· визначення майбутніх параметрів господарської діяльності;
· періодичне порівняння результатів із планами, виявлення відхилень і причин незадовільної роботи.
При складанні кошторисів використовують такі методи:
· нормативний (розрахунок обсягів витрат і потреби в ресурсах здійснюється виходячи з наявних норм витрат);
· розрахунково-аналітичний (розрахунок обсягів витрат і потреби в ресурсах здійснюється, виходячи із середніх витрат й індексу їхньої зміни в плановому періоді);
· балансовий (погоджуються обсяги витрат і джерела розширення ресурсів);
· оптимізаційний (різноманітне складання кошторисів, обирається найкращий за мінімумом витрат чи максимумом очікуваного ефекту);
· моделювання (використовується факторний аналіз функціональних зв’язків між різними елементами виробництва, наприклад, моделюється залежність прибутку від рівня витрат і обсягів реалізації продукції).
10.2. Види фінансового планування і фінансових планів
Періоди, на які складаються фінансові плани, можуть бути різними. Однак звичайно фінансові плани складаються на якийсь визначений період - місяць, квартал, півріччя, 9 місяців, 1, 2, 3 роки й більше. Залежно від строку, на який складений план, розрізняють плани:
· короткострокові (оперативне або поточне планування – 1 рік);
· середньострокові (тактичне планування – від 1 до 3 років);
· довгострокові (стратегічне планування – понад 3 роки).
Часовий проміжок, на який складається фінансовий план, має істотне значення. Найточнішими, як правило, є короткострокові плани. Найменш точні – довгострокові плани. Це пов’язано із тим, що набагато складніше дати точний прогноз на рік, ніж на місяць. Чим довшим є планований період, тим більше може виникнути факторів, малозначимих або невідомих на даний момент, які можуть істотно вплинути на ситуацію в майбутньому. Жоден прогноз не може передбачити всі майбутні форс-мажори, для цього необхідне передбачення. Тому під час фінансового планування та прогнозування важлива наявність механізму коригування фінансового плану з урахуванням зміни різних внутрішніх і зовнішніх факторів. За відсутності такого механізму фінансовий план, складений на 5 років, може стати нереальним уже через кілька місяців. Отже, короткострокові плани скласти легше, і вони точніші. Тому короткострокові й довгострокові плани різняться.
Відмінність у складанні короткострокових і довгострокових фінансових планів може також проявлятися й у ступені їх деталізації. Звичайно короткострокові фінансові плани докладніші. Адже на відносно короткий період часу можна реально врахувати значення і малих показників, що важче зробити при складанні довгострокового фінансового плану.
Фінансові плани можуть бути основними й допоміжними (функціональними, частковими). Допоміжні плани покликані забезпечити складання основних планів.
Приклад 1.Основний план містить у собі планові показники виторгу, собівартості, податкових платежів і багато інших. Але щоб звести всі показники в один план, тобто скласти основний план, необхідно попередньо скласти цілий ряд допоміжних планів майже за кожним показником. Доцільно розпланувати величину виторгу, величину собівартості та інші показники. Насамкінець можна звести всі показники воєдино, розробивши основний план.
Плани можуть формуватися як за окремими підрозділами підприємства, так і за підприємством у цілому. Зведений агрегований фінансовий план підприємства містить основні плани окремих підрозділів і є генеральним фінансовим планом.
За часом складання фінансові плани можуть бути вступними (організаційними), поточними (операційними), санаційними (антикризовими), об’єднавчими (сполучними, планами злиття), роздільними й ліквідаційними.
Вступні (організаційні) фінансові плани формуються на дату організації підприємства.
Поточні (операційні) фінансові плани складаються періодично протягом усього часу функціонування підприємства.
Щодо санаційних, об’єднавчих (сполучних), роздільних, ліквідаційних фінансових планів неважко зробити висновок, що вони складаються в такий момент часу, коли на підприємстві проводяться процедури санації (оздоровлення), підприємство поєднується, розділяється або перебуває в стадії ліквідації.
Потреба у формуванні санаційного (антикризового) фінансового плану виникає тоді, коли підприємство перебуває в стадії явного банкрутства. Антикризовий фінансовий план має допомогти відповістити на запитання: Які в компанії реальні збитки? Чи є резерви для погашення кредиторської заборгованості і яка їхня оцінна величина? Визначити шляхи виходу з положення, що створилося.
Роздільні й об’єднавчі (сполучні, плани злиття) фінансові плани можна назвати планами-антиподами. Сполучні (об’єднавчі, плани злиття) і роздільні фінансові плани складаються під час приєднання одного підприємства до іншого або при поділі підприємства на кілька юридичних осіб, тобто сполучні (об’єднавчі, плани злиття) і роздільні плани формуються за реорганізації юридичної особи, яка може проводитися у формі злиття, приєднання, поділу, відокремлення або перетворення.
Об’єднавчі (сполучні, плани злиття) фінансові плани складаються при об’єднанні (злитті) двох і більше підприємств в одне або при приєднанні однієї та більше структурних одиниць до даного підприємства.
Роздільні фінансові плани складаються в момент поділу підприємства на два або більше підприємств або при відокремленні однієї або більше структурних одиниць даної компанії в іншу.
Ліквідаційні фінансові плани складаються в момент ліквідації підприємства. Причини ліквідації можуть бути різними – у результаті банкрутства або закриття унаслідок реорганізації.
За змістом інформації розрізняють статичні й динамічні (гнучкі) фінансові плани.
Статичні плани містять один рівень інформації, що надається, а динамічні (гнучкі) – кілька.
Динамічні плани, звичайно, інформативніше, але й скласти їх складніше, ніж статичні. Якщо в статичних фінансових планах розробляється один варіант ситуації, то в динамічних – два й більше. Відповідно, пропорційно підвищується складність і трудомісткість складання.
За обсягом інформації плани можуть бути одиничними й зведеними (консолідованими).
Одиничні плани відбивають стратегію за одним підприємством. Зведені (консолідовані) плани являють собою стратегію дій для цілої групи підприємств. Такі фінансові плани найчастіше складаються, коли мова йде про групу підприємств, підконтрольних одній особі або групі осіб.
За цілями складання фінансові плани розрізняють пробні й остаточні.
Пробні планискладаються з метою реалізації контрольних, аналітичних процедур. Як правило, пробні плани не передаються зацікавленим користувачам, тому що є документами внутрішнього контролю й аналізу. Остаточні плани є офіційними документами підприємств й служать для різних зацікавлених користувачів джерелами вивчення фінансових планів підприємств.
Користувачами фінансових планів можуть бути податкові органи, органи статистики, кредитори, інвестори, акціонери (засновники) та інші.
Відповідно, залежно від користувача інформації плани будуть поділятися, зокрема, на плани, що надаються у фіскальні органи, органи статистики, кредиторам, інвесторам, акціонерам (засновникам) і т. ін.
За характером діяльностіплани виокремлюють на плани за основною і неосновною діяльністю.
Раніше основною діяльністю називали види діяльності, вказані в статуті підприємства. На сьогодні застосування такого підходу є недоцільним. Розмежування основного й неосновного видів діяльності можливе на основі показників виторгу.
Приклад 2.Виторг від виду діяльності № 1 становить 18 тис. грн. Виторг від виду діяльності № 2 – понад 1 тис. грн. Виторг від виду діяльності № 1 становитиме понад 94% усього виторгу (18/(18 + 1)). Основним видом діяльності для компанії в цьому випадку буде діяльність № 1.
Водночас розмежування основних і неосновних видів діяльності може проводитися й на основі інших показників, зокрема величини доходів від різних видів діяльності.
Приклад 3.Прибуток від виду діяльності № 1, незважаючи на настільки серйозні показники валового виторгу, становить усього 300 тис. грн, а від виду діяльності
№ 2 – 800 тис. грн. У такому випадку основним видом діяльності для компанії буде діяльність № 2.
Взагалі класифікація видів діяльності на основні й неосновні є процесом суб’єктивним і залежить від волевиявлення керівництва компанії.
10.3. Організація формування фінансового плану
До переходу підприємств на ринкові умови організація фінансового планування була прерогативою представників командно-адміністративної системи. Головною метою фінансового планування було виявлення ресурсів і визначення суми платежів у бюджет. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Планово-директивна економіка, що централізувала фінансові ресурси, послаблювала економічні стимули розширення виробництва. В результаті значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів високорентабельних підприємств вилучалася для покриття видатків держави та збиткових підприємств. На сучасному етапі та в умовах ринкової економіки підвищується відповідальність керівництва підприємства за організацію фінансового планування. На сучасному етапі в Україні використовують для планування теорію бізнес-планування.
При формуванні фінансового плану необхідно виходити з того, що збільшується значення перспективного і поточного в бізнес-плані та оперативного фінансового планування для забезпечення фінансового стану й підвищення ефективності діяльності підприємств.
Система фінансового планування на підприємстві має три основні підсистеми:
1) перспективне фінансове планування;
2) поточне фінансове планування;
3) оперативне фінансове планування.
Ці підсистеми передбачають певні форми фінансових планів, їхній зміст та періоди розробки цих планів.
Без фінансового планування неможливе розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої ефективності виробничо-господарської діяльності, забезпечення належного рівня стійкості й платоспроможності підприємства. Особливо в ринкових умовах важливу роль відіграє фінансове планування, пов’язане з тим, що за негативні наслідки своєї діяльності підприємство несе відповідальність. І якщо воно не враховує складну ринкову кон’юнктуру, то стає банкрутом, що веде до негативних наслідків для засновників. На сучасному етапі для фінансового планування в нашій країні необхідно використовувати нові принципи організації – це пов’язано з новими економічними умовами і соціальними орієнтирами. Особливістю фінансового планування стає те, що елементи директивності послабляються чи «вмирають» і фінансове планування стає внутрішньофірмовим. Метою фінансового планування є забезпечення успішної операційної та інвестиційної діяльності, цьому сприяє забезпечення оптимального обсягу коштів. І все це спрямовано на досягнення високої прибутковості підприємства, у т. ч. і на перспективу. Фінансове планування має в міру розвитку усувати помилкові і малоефективні дії в сфері державних фінансів, а також прагнути цілком використовувати внутрішні резерви підприємства.
Перспективне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропорції й темпи розширеного відтворення. Воно є головною формою реалізації цілей підприємства. Перспективне фінансове планування в сучасних умовах охоплює період від 1 року до 3 (рідко – до 5) років. Однак такий часовий інтервал має умовний характер, оскільки залежить від економічної стабільності в країні діяльності, можливості прогнозування обсягів фінансових ресурсів і напрямку їх використання. Перспективне планування припускає розробку фінансової стратегії підприємства й прогнозування фінансової діяльності. Розробка фінансової стратегії являє собою особливу область фінансового планування, тому що, будучи складовою частиною загальної стратегії економічного розвитку підприємства, вона має узгоджуватися із цілями й напрямками, сформульованими загальною стратегією. Разом з тим фінансова стратегія сама значно впливає на формування загальної стратегії економічного розвитку підприємства. Відбувається це у силу того, що зміна ситуації на фінансовому ринку веде до коригування фінансової стратегії розвитку підприємства. У цілому фінансова стратегія являє собою визначення довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства й вибір найефективніших способів і шляхів їх досягнення. Процес формування фінансової стратегії підприємства складається з таких основних етапів:
· визначення періоду реалізації стратегії;
· аналіз факторів зовнішнього фінансового середовища фірми;
· формування стратегічних цілей фінансової діяльності;
· розробка фінансової політики фірми;
· розробка системи заходів щодо забезпечення реалізації фінансової стратегії;
· оцінка розробленої фінансової стратегії.
Важливим моментом при розробці фінансової стратегії підприємства є визначення періоду її реалізації. Тривалість цього періоду залежить у першу чергу від тривалості періоду формування загальної стратегії розвитку підприємства. Крім цього, на нього впливають й інші фактори:
· динаміка макроекономічних процесів;
· зміни, що відбуваються на фінансовому ринку;
· галузева належність і специфіка виробничої діяльності підприємства.
Увага в процесі формування фінансової стратегії приділяється аналізу факторів зовнішнього середовища шляхом вивчення економіко-правових умов фінансової діяльності підприємства, а також урахуванню факторів ризику. Формування стратегічних цілей фінансової діяльності фірми є наступним етапом стратегічного планування, головною задачею якого є максимізація ринкової вартості підприємства. Система стратегічних цілей підприємства має формуватися чітко й стисло, відбиваючи кожну із цілей у конкретних показниках – нормативах. Як стратегічні нормативи використовують середньорічний темп збільшення власних фінансових ресурсів, сформованих із внутрішніх джерел; мінімальну частку власного капіталу; коефіцієнт рентабельності власного капіталу фірми; співвідношення оборотних і необоротних активів фірми та ін. На основі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за конкретними напрямками фінансової діяльності: податковим, амортизаційним, дивідендним, емісійним тощо.
У результаті розробки системи заходів, що забезпечують реалізацію фінансової стратегії, на підприємстві формуються «центри відповідальності», визначаються права, обов’язки й міра відповідальності їх керівників за результати реалізації фінансової стратегії підприємства. Завершальним етапом розробки фінансової стратегії підприємства є оцінка ефективності розробленої стратегії, яка здійснюється за декількома параметрами. По-перше, оцінюється, наскільки розроблена фінансова стратегія узгоджується із загальною стратегією підприємства, шляхом виявлення ступеня узгодженості цілей, напрямків та етапів реалізації цих стратегій. По-друге, оцінюється узгодженість фінансової стратегії підприємства із прогнозованими змінами в зовнішньому підприємницькому середовищі. По-третє, оцінюється реалізованість розробленої фінансової стратегії, тобто розглядаються можливості підприємства у формуванні власних і залученні зовнішніх фінансових ресурсів.
Насамкінець оцінюється результативність фінансової стратегії. Така оцінка може бути заснована на прогнозних розрахунках різних фінансових показників, а також на основі прогнозу динаміки таких нефінансових результатів реалізації розробленої стратегії, як зростання ділової репутації підприємства, визначення ефективності апарата управління його структурних підрозділів тощо.
Основу перспективного планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємництва на ринку. Прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану фірми на тривалу перспективу. Прогнозування базується на узагальненні й аналізі наявної інформації з подальшим моделюванням можливих варіантів розвитку ситуацій і фінансових показників. Важливий момент при здійсненні прогнозування – визнання факту стабільності змін показників діяльності підприємства від одного звітного періоду до іншого.
Поточне фінансове планування полягає в самостійному складанні фінансових планів на підприємстві, при цьому державні підприємства узгоджують і затверджують плани у вищих державних організаціях. Підприємства інших форм власності зобов’язані розробляти і затверджувати фінансові плани в порядку й у терміни, встановлені їх засновниками чи власниками. Від організації фінансового планування значною мірою залежить управління економікою країни в цілому, об’єктивність оцінки діяльності підприємств, система матеріального стимулювання як окремих колективів, так і працівників трудового колективу. Фінансове планування має бути спрямоване на створення умов, які б забезпечували таку структуру виробництва підприємств і пропорцій розвитку економіки в цілому, які б дали змогу якомога повно задовольняти потреби суспільства за найменших витрат трудових, матеріальних і фінансових ресурсів на одиницю продукції.
Очевидно, що будь-яка економічна діяльність, оскільки вона управляється на свідомому рівні, припускає наявність плану. Однак дії з планування можуть бути регулярними (здійснюватися як послідовність формалізованих бізнес-процесів), або являти собою неясні побажання, що виникають під впливом поточної ситуації. Система поточного планування фінансової діяльності ґрунтується на розробленій фінансовій стратегії й фінансовій політиці за окремими аспектами фінансової діяльності. Даний вид планування полягає в розробці конкретних поточних фінансових планів, які дають можливість підприємству визначити на майбутній період усі джерела фінансування його розвитку, сформувати структуру його доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність, а також визначити структуру активів і пасивів підприємства на кінець планованого періоду.
У результаті здійснення поточного фінансового планування розробляються три основні документи(плани):
1) руху грошових коштів;
2) звіту про фінансові результати;
3) бухгалтерського балансу.
Основна мета розробки цих документів – оцінка фінансового стану підприємства на кінець планованого періоду. Поточний фінансовий план складається на рік із розподілом за кварталами на основі даних:
· про фінансову стратегію підприємства;
· результати фінансового аналізу за попередній рік;
· плановані обсяги виробництва й реалізації продукції, а також інші економічні показники операційної діяльності підприємства;
· систему розроблених на підприємстві нормативів витрат окремих ресурсів;
· діючу систему оподатковування;
· амортизаційну політику;
· ставки відсотків на депозитному й кредитному ринках та ін.
Для складання фінансових документів у процесі здійснення поточного фінансового планування важливо правильно визначити обсяг майбутніх продажів (обсяг реалізованої продукції). Це необхідно для організації виробничого процесу, ефективного розподілу коштів. Як правило, прогнози обсягів продажів складаються на три роки, річні прогнози розбиваються на квартали й місяці, при цьому, чим коротший період прогнозу, тим точнішою й конкретнішою буде інформація. Прогноз обсягу продажів допомагає визначити вплив обсягу виробництва, ціни реалізованої продукції на фінансові потоки підприємства.
На основі даних за прогнозом обсягу продажів розраховується необхідна кількість матеріальних і трудових ресурсів, а також визначаються й інші витрати на виробництво. На основі отриманих даних розробляється плановий звіт про фінансові результати, за допомогою якого прогнозується величина прибутку.
Особлива увага при складанні плану фінансових результатів приділяється визначенню виторгу від реалізації продукції, як правило, вихідним є значення виторгу від реалізації за попередній рік. Потім ця величина коригується з урахуванням річних змін: собівартості продукції, цін на продукцію, цін на покупні матеріали й комплектуючі, цін основних засобів і капіталовкладень підприємства, розмірів оплати праці працівників.
Планування здійснюється шляхом розробки матриці витрат, яка містить у собі: розмірність центру відповідальності, тобто вказівку відділу, в якому виникає дана стаття витрат; розмірність виробничої програми (вказівка мети виникнення даної статті витрат); розмірність елементу витрат (вказівка виду використовуваних ресурсів). При підсумовуванні витрат у квадрантах за рядками матриці формуються планові дані за центрами відповідальності.
Далі розробляється план руху грошових коштів. Він ураховує приплив коштів (надходження й платежі), відтік коштів (витрати), чистий грошовий потік (надлишок або дефіцит). Фактично він відбиває рух грошових потоків за поточною, інвестиційною та фінансовою діяльністю. Розмежування напрямків діяльності при розробці плану руху грошових коштів дає змогу підвищити результативність управління грошовими потоками в процесі здійснення фінансової діяльності підприємства.
План руху грошових коштів складається на рік з розбивкою за кварталами і містить у собі дві частини: 1) надходження та 2) витрати. У частині надходжень відбиваються виторг від реалізації продукції, основних засобів і нематеріальних активів, доходи від позареалізаційних операцій та інші доходи, які підприємство планує одержати протягом року. У видатковій частині відбиваються витрати на виробництво реалізованої продукції, суми податкових платежів, погашення довгострокових кредитів, сплата відсотків за користування кредитами, напрямки використання чистого прибутку. За допомогою такої форми плану підприємство перевіряє реальність джерел надходжень коштів і обґрунтованість витрат, синхронність їх виникнення, вчасно визначає можливу величину потреби в позикових коштах.
Завершальним елементом поточного річного фінансового плану є плановий баланс активів і пасивів (за формою балансового звіту) на кінець планованого періоду, який відбиває всі зміни в активах і пасивах і показує стан майна й фінансів підприємства. Мета розробки балансового плану – визначення необхідного приросту окремих видів активів із забезпеченням їх внутрішньої збалансованості, а також формування оптимальної структури капіталу, яка забезпечувала б достатню фінансову стійкість підприємства в майбутньому періоді.
План балансу є гарною перевіркою плану фінансових результатів і руху наявних коштів. У процесі його складання враховуються придбання основних фондів, зміни вартості матеріальних запасів, відзначаються плановані позики, випуск акцій та інших цінних паперів тощо.
З метою контролю за надходженням фактичного виторгу на розрахунковий рахунок і витратою наявних фінансових ресурсів підприємству необхідне оперативне планування, яке доповнює поточне. Це пов’язано з тим, що фінансування планових заходів має здійснюватися за рахунок зароблених підприємством коштів, що потребує ефективного контролю за формуванням і використанням фінансових ресурсів. Система оперативного планування фінансової діяльності полягає в розробці комплексу короткострокових планових завдань із фінансового забезпечення основних напрямків господарської діяльності підприємства.
Оперативне фінансове планування припускає складання й використання платіжного календаря, касового плану, а також розрахунок потреби в короткостроковому кредиті.
У процесі складання платіжного календаря розв’язують такі задачі: організація обліку тимчасового узгодження грошових надходжень і майбутніх витрат підприємства; формування інформаційної бази про рух грошових притоків і відтоків; щоденний облік змін в інформаційній базі; аналіз неплатежів (за сумами і джерелами виникнення) і організація конкретних заходів щодо їхнього подолання; розрахунки потреби в короткостроковому кредиті у випадках тимчасового неузгодження грошових надходжень і зобов’язань та оперативне придбання позикових коштів; розрахунки (за сумами і строками) тимчасово вільних коштів підприємства; аналіз фінансового ринку з позиції якомога надійного й вигідного розміщення тимчасово вільних коштів підприємства.
Платіжний календар складається на квартал з розбивкою за місяцями і меншими періодами. Щоб він був реальним, його укладачі зобов’язані стежити за перебігом виробництва та реалізації, станом запасів, дебіторської заборгованості з метою попередження невиконання фінансового плану.
У платіжному календарі притоки й відтоки коштів мають бути збалансованими. Правильно складений календар дає можливість виявити фінансові помилки, брак коштів, розкрити причину такого положення, намітити відповідні заходи й уникнути фінансових ускладнень.
Інформаційною базою платіжного календаря служать: план реалізації продукції; кошторис витрат на виробництво; план капітальних вкладень; витяги з рахунків підприємства й додатків до них; договори; внутрішні накази; графік виплати заробітної плати; рахунок-фактура; встановлені строки платежів за фінансовими зобов’язаннями.
План складання платіжного календаря можна поділити на п’ять етапів:
Етап 1. Вибір періоду планування. Як правило, це квартал або місяць, на підприємстві, де часто змінюються в часі грошові потоки, можливі й більш коротші періоди планування (декади).
Етап 2. Розрахунки обсягу можливих грошових надходжень (доходів).
Етап 3. Оцінка грошових витрат, очікуваних у плановому періоді.
Етап 4. Визначення грошового сальдо. Воно являє собою різницю між сумами надходжень і витрат за період планування.
Етап 5. Підбиття підсумків показує, буде у підприємства брак коштів або їх надлишок.
Перевищення планованих витрат над очікуваними надходженнями означає недостатність власних можливостей для їхнього покриття й може бути ознакою погіршення фінансового стану. У цих випадках необхідно вжити такі заходи:
· перенести частину непершочергових витрат на наступний календарний період;
· прискорити відвантаження й реалізацію продукції;
· здійснити пошук додаткових джерел.
Якщо є надлишок коштів, то це вказує на фінансову стійкість і платоспроможність підприємства. Для одержання додаткового прибутку ці кошти можуть бути інвестовані в короткострокові цінні папери.
Крім платіжного календаря, на підприємстві необхідно складати касовий план – план обороту готівкових коштів, що відбиває надходження і виплати готівки через касу. Касовий план необхідний для контролю за надходженням і витратою готівкових коштів.
Вихідні дані для складання касового плану:
· передбачувані виплати за фондом заробітної плати і фондом споживання в частині коштів;
· інформація про продаж матеріальних ресурсів або продукції працівникам;
· відомості про відрядні витрати;
· відомості про інші надходження й виплати готівкою.
Касовий план необхідний підприємству для того, щоб якомога точно визначити розмір зобов’язань перед працівниками за заробітною платою та розмір інших виплат. Банку, який обслуговує підприємство, також необхідний касовий план, щоб скласти зведений касовий план на обслуговування своїх клієнтів у встановлений термін.
З урахуванням вищесказаного, фінансове планування – це процес розробки цілої системи фінансових планів і окремих показників, що дають змогу забезпечити розвиток підприємства необхідними ресурсами, спрямованими на підвищення ефективності фінансової діяльності на перспективу.
Виходячи з визначення, основні задачі фінансового планування:
· установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання, банківськими структурами, страховими й інвестиційними фондами і компаніями, пов’язаними з діяльністю підприємства;
· забезпечення виконання зобов’язань перед бюджетом і державою, а також іншими структурами, пов’язаними з діяльністю підприємств;
· виявлення і мобілізація внутрішньогосподарських резервів, що є джерелом збільшення прибутку;
· забезпечення необхідним обсягом фінансових ресурсів будь-якої діяльності підприємства (операційної, інвестиційної і фінансової);
· забезпечення розподілу прибутку з урахуванням пріоритетів та інтересів усіх осіб, пов’язаних з виробничою діяльністю підприємства;
· визначення ефективних напрямків вкладень капіталу в розвиток підприємства;
· оцінка раціональності використання капіталу підприємства;
· забезпечення контролю за плато- і кредитоспроможністю підприємства, а також за його фінансовим станом.
Будь-який фінансовий план являє собою баланс доходів і витрат коштів. Він ґрунтується на принципах господарського розрахунку: витрати підприємства не мають перевищувати доходів, кожне підприємство наділене необхідними виробничими фондами, перебуває на самостійному балансі й діє як юридична особа на принципах самооплатності та забезпечення високого рівня рентабельності, спрямованих на матеріальне стимулювання розвитку виробництва і кожного члена трудового колективу.
Фінансовий план має забезпечувати оптимальне об’єднання матеріальних, трудових і грошових ресурсів. Фінансовий план пов’язаний з показниками виробничого плану і впливає на нього. Складання фінансового плану охоплює три етапи. Перший полягає у вивченні показників фінансового плану підприємства за звітний рік. Така робота, зазвичай, проводиться в другому півріччі. У цей же період необхідно здійснити підготовку очікуваного виконання плану на планований період за доходами і витратами. В обов’язковому порядку аналізуються такі показники, як виконання плану за прибутком і рентабельністю продукції, у першу чергу, за основною діяльністю, станом оборотних коштів і показників виконання плану за фінансовими інвестиціями і капітальними вкладеннями. Другий етап – процес складання фінансового плану на майбутній рік. На третьому етапі здійснюється затвердження плану правомочним органом, якщо ні, то план відхиляється та відправляється на доопрацювання.
10.4. Фінансовий план – основа фінансової діяльності підприємства
Фінансовий план є основою бізнес-планів, наведений в табл. 10.1. Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням його коштів і структурою джерел їхнього формування, забезпеченістю оборотними коштами, величиною їхньої іммобілізації, оборотністю оборотних коштів, платоспроможністю.
Таблиця 10.1
Зразковий перелік розділів бізнес-плану, задач економічного аналізу й оцінки бізнесу
| № пор. | Назва розділу | Зміст розділів | Задача аналізу й оцінки |
| Титульний лист | Назва й адреса фірми. Імена й адреси засновників. Суть передбачуваного проекту. Вартість проекту. Посилання на таємність | ||
| Резюме (вступна частина) | Основні положення передбачуваного проекту. Мета передбачуваного виробництва. Новизна передбачуваної продукції. Відомості про обсяг продажів, виторгу, витрат, прибутку. Термін повернення кредитів | Аналіз і оцінка обсягу продажів. Аналіз витрат. Оцінка ризику | |
| Товар (послуга) | Опис продукту (послуги): споживчі властивості, відмінності від товарів конкурентів, ступінь захищеності патентами, прогноз ціни і витрат на виробництво, організацію сервісу | Оцінка споживчих властивостей товару. Аналіз товарів конкурентів, цін і витрат на виробництво | |
| Ринок збуту | Стан справ у галузі. Потенційні споживачі. Ринкова кон’юнктура | Оцінка стану справ у галузі. Аналіз темпів приросту по галузі потенційних споживачів ринкової кон’юнктури | |
| Конку-ренція | Потенційні конкуренти: оцінка обсягу їхніх продажів, доходів, перспектив упровадження моделей, основних характеристик, рівня якості і дизайну їхньої продукції, політики цін конкурентів | Порівняльний аналіз (відповідних груп показників діяльності конкурентів) Аналіз мети, стратегії конкурент-тів, сильних і слабких сторін їхньої діяльності | |
| План маркетингу | Ціни. Канали збуту. Реклама. Прогноз нової продукції. Ціноутворення. Цінові показники | Аналіз стану ринку, зміни цін, зовнішніх і внутрішніх факторів, ефективності реклами, сильних і слабких сторін підприємства, виробничих можливостей | |
| План вироб-ництва | Виробничий процес (його опис). Перелік базових операцій з обробки і складання. Постачання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів з повним переліком умов (за ціною, кількістю і якістю). Устаткування, будівлі, споруди. Трудові ресурси. Витрати на виробництво продукції |
Закінчення табл. 10.1
| Оцінка ризику і страхуван-ня | Слабкі сторони підприємства. Вірогідність появи нових технологій. Альтернативні стратегії. Заходи профілактики ризиків. Програма страхування від ризиків | Аналіз ризику за джерелами і причинами. Аналіз ризику за допомогою статистичного, експертного і комбінованого методів. Аналіз вибору інвестиційних рішень | |
| Фінан-совий план | Прогноз обсягів реалізації. Баланс грошових витрат і надходжень. Таблиця доходів і витрат. Зведений баланс активів і пасивів. Графік досягнення беззбитковості | Фінансовий аналіз діяльності підприємства. Аналіз балансу грошових витрат і надходжень, беззбитковості, доходів і витрат. Виявлення внутрішньо-господарських резервів для зміцнення фінансового стану | |
| Стратегія фінансу-вання | Визначення величини і джерел одержання коштів. Обґрунтування повного повернення коштів і одержання доходів | Аналіз коштів за джерелами, платоспроможності, строків окупності вкладень |
Добрий фінансовий стан – стійка платоспроможність, постійна наявність достатніх сум грошових коштів на рахунках, ефективне використання оборотних коштів, правильна організація розрахунків, рентабельність виробництва.
Поганий фінансовий стан – постійна чи періодична наявність простроченої заборгованості перед банком, постачальником, а іноді й перед власними працівниками. Погіршення стану підприємства в більшості випадків обумовлено неправильною організацією роботи, порушеннями платіжно-розрахункової дисципліни і т. ін. Є два розповсюджені підходи до планування фінансів: а) стратегічне планування і б) система довгострокового планування.
У системі довгострокового планування передбачається, що майбутнє може бути передбачене шляхом екстраполяції ретроспективи на перспективу. Вище керівництво, на базі вивчення попереднього розвитку, ставить завищені цілі, які зазвичай важко або неможливо досягнути.
У системі стратегічного планування не вважається, що майбутнє можна вивчити тільки методом екстраполяції. У системі спочатку здійснюють аналіз перспектив розвитку підприємства, визначають тенденції, що можуть змінити наявні напрямки розвитку, тому результати такого планування не виходять за межі видимості. Далі проводять аналіз позицій підприємства і його конкурентоспроможність, визначають можливості збільшення частки підприємства в різних зонах стратегічного господарювання.
Завершальний етап – вибір стратегії: порівняння перспектив розвитку в різних сферах діяльності, визначення пріоритетів і розподіл ресурсів між зонами стратегічного господарювання.
У системі бізнес-планів фінансовий план охоплює результати розрахунків планів виробництва і маркетингу. Фінансовий план складається з п’яти основних розрахунків (кошторисів):
1) кошторис обсягу реалізації продукції;
2) баланс грошових надходжень і витрат;
3) план фінансових результатів (прибутків і збитків, кошторис доходів і витрат);
4) плановий бухгалтерський баланс;
5) розрахунок беззбитковості продажу товарів.
Крім фінансового плану, у фінансовій частині бізнес-плану наводять розрахунки з обґрунтування стратегії інвестицій, товарно-матеріального забезпечення кредитів, рентабельності, оцінку фінансових ризиків і страхування.
Розглянемо найважливіші розрахунки, обов’язкові при розробці бізнес-плану.
Розрахунок 1.Обсяг реалізації продукції
На основі прогнозів обсягів продажу окремих товарів формують кошторис обсягу продажу.
Звичайно прогноз на перший рік дається щомісячно, на другий – щоквартально, на третій – щорічно.
У розробці бізнес-плану головну задачу розв’язує маркетинг – аналіз збуту і управління обсягом продажу, що лежить в основі управління виробництвом і реалізацією продукції.
Використовуються різні методи дослідження ринку продажів.
Евристичніметоди прогнозування, засновані на усередненні даних, отриманих шляхом опитування фахівців:
 ,
| (10.1) |
де О – оптимістична оцінка;
М – середня оцінка;
П – песимістична оцінка;
N– прогноз обсягу продажу.
Трендові прогнозування за окремими товарами чи групам близьких товарів:
 ,
| (10.2) |
де t – темп зростання, що обчислюється за формулою
 ,
| (10.3) |
де Nпот – значення показника поточного року;
Nпоп – значення показника попереднього періоду.
Якщо спостерігається динаміка за ряд років, то можна використовувати показник темпу зростання, отриманий шляхом усереднення:
 ,
| (10.4) |
Факторнийаналіз дає змогу, використовуючи кореляційні та регресійні залежності, знайти залежності обсягу очікуваних продажів від основних факторів, що впливають на нього, за допомогою формули
 ,
| (10.5) |
де Х0 – постійна складова (може бути відсутня);
φi – значення коефіцієнта, що визначає вплив і-го фактора на розглянутий показник;
Хi – значення і-го фактора.
Розрахунок 2.Баланс грошових надходжень і витрат
Дає змогу оцінити, скільки грошей необхідно вкласти в бізнес у розподілі за часом, перевірити синхронність надходжень і витрат грошових коштів, і в такий спосіб визначити майбутню ліквідність підприємства.
Баланс доходів і витрат коштів складається з чотирьох розділів:
1) доходи і надходження коштів;
2) витрати і відрахування;
3) кредитні відносини;
4) відносини з бюджетом.
За цими розділами здійснюється порівняння доходів і витрат (за кожним розділом і фінансовим планом). Головна мета цього балансу – перевірка синхронності надходжень і витрат грошових коштів, і, як результат, визначення майбутньої ліквідності. Схема такого балансу наведена нижче.
Таблиця 10.2
Схема платіжного балансу
| Доходи | Сума | Витрати | Сума |
| Доходи і надходження коштів | 5661,7 | Витрати і відрахування | 3840,3 |
| Одержання кредитів | Погашення кредитів, сплата відсотків | ||
| Асигнування з бюджету | Платежі в бюджет | 2450,4 | |
| Загальний обсяг отриманих фінансових ресурсів | 7390,7 | Загальний обсяг розподілених фінансових ресурсів | 7390,7 |
Статті балансу можуть бути розукрупнені на розсуд аналітика, це дає змогу враховувати особливості фінансування конкретного підприємства (табл. 10.3).
Після складання такого балансу обирають стратегію одержання необхідних грошових коштів. Повсюдно фінансування через кредити, однак банки частіше видають гроші під розширення вже діючого виробництва, тому що матеріальним забезпеченням кредиту можуть виступати всі активи підприємства.
Таблиця 10.3