Транспортно-логістична стратегія Європейського союзу
Особливо значних успіхів у координації транспортно-логістичної стратегії досягли країни ЄС. Ця стратегія отримала назву Єврологістики розглядається як інфраструктурна основа та важлива складова процесу євроінтеграції. Курс на створення єдиної транспортно-логістичної системи знайшов відображення в усіх основних документах ЄС, починаючи з Римського договору (1957 p.), але, як одна з базових стратегій євроінтеграції, Єврологістика отримала особливий розвиток наприкінці XX - на початку XXI ст. Зокрема, концепція європейських транспортних осей (1983р.) передбачала створення осей швидкісних залізниць та осей внутрішніх водних шляхів. Нині швидкісні залізничні перевезення широко практикуються у “старих” країнах – членах ЄС, а у найближчому майбутньому планується їх здійснити і в нових країнах ЄС - Центральної Європи та Балтії. Найбільш відомою магістраллю швидкісних поїздів в ЄС є лінія “PBKAL-HST” (High Speed Train), що з’єднує міста Париж – Брюссель – Кьольн – Амстердам – Лондон. Осі внутрішніх водних шляхів мають велике значення в ЄC, оскільки перевезення ними є дешевшими, безпечними, не забруднюють навколишнє середовище. Ці осі базуються в основному на каналах і ріках Бельгії, Німеччини, Франції, Голландії, Люксембургу. Програма модернізації передбачала розширення та поглиблення водних шляхів, оснащення їх новими шлюзами та греблями, модернізацію річкових портів та перетворення їх у транспортно-логістичні центри інтермодальних перевезень. До основних осей внутрішніх вод ЄС відносяться:
– Рейнська (з’єднує морські порти Голандії, Бельгії з промисловими центрами Німеччини, Східної Франції та Північної Швейцарії);
– Північно–Південна (її формують річки Маас та Шельда, Рона та Сона, які пов’язують Голандію, Бельгію та Францію);
– Східно–Західна (її основа - мережа внутрішніх вод Німеччини, що з’єднує німецькі морські порти Гамбург, Бремен на півночі, порти Голандії, Бельгії на заході з річками Одра (Польща) та Ельба (кордон з Чехією);
– Південно–Східна (її основа - Дунай, який пов’язаний з Рейном через канал “Майн–Дунай”).
Концепція європейських інтермодальних транспортних мостів (1991 р.)знайшла реалізацію у схемі дев’яти європейських транспортних коридорів, до яких на Критський конференції (1994 р.) був доданий десятий коридор, а також була прийнята концепція Пан’європейських транспортних зон (Раn European Transport Areas, PETrA), до яких віднесені Чорноморська, Середземноморська, Адріатично-Іонічна, Баренцова євроарктична. Концепція інтегральної транспортно-логістичної системи всієї Європи (Wider Europe) знайшла вираз у програмному документі ЄС з розвитку транспортно- логістичної інфраструктури — Білій книзі з європейської транспортної політики (грудень 2001 року).
ЄКМТ – міжурядова організація з розвитку транспорту у Європі, що була заснована в 1953 році у Брюсселі. Метою її створення була співпраця державних органів європейських країн, що відповідають за транспорт (переважно внутрішньоконтинентальний), зокрема у сфері формування європейської транспортної системи міжнародного значення.
Конференції входять міністри транспорту 43 країн Європи, які мають повне членство (в тому числі Україна), 6 країн – асоційованих членів (Австралія, Нова Зеландія, Канада, Республіка Корея, США, Японія) та 1 країна - спостерігач, (Марокко). На даний час ЄКМТ має перед собою два головних завдання. Перше – сприяти у створенні інтегрованої транспортної системи всієї Європи, яка буде економічно та технічно ефективною, з найвищими показниками безпеки та екологічних стандартів, а також буде враховувати соціальні критерії. Друге - сприяти у створенні політичних та транспортних “мостів” між ЄС та іншими країнами Європи. Окрім Ради ЄКМТ має у своєму складі Комітет депутатів, до якого входять вищі чиновники міністерств транспорту країн-учасниць, які відповідають за підготовку матеріалів, пропозицій, резолюцій для розгляду Радою ЄКМТ та для урядів відповідних країн. Комітет депутатів має у своїй підлеглості робочі групи, кожна з яких має спеціальний мандат (проблему). До складу ЄКМТ належить також Секретаріат, який адміністративно підлягає (як і ЄКМТ) Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР). Генеральним секретарем ЄКМТ нині є Джек Шорт (Велика Британія). ЄКМТ регулярно публікує результати статистичних аналізів з розвитку транспортної галузі та відповідних інвестицій (щоквартально та щорічно) в Європі, у т.ч. за окремими країнами. До півстолітнього ювілею ЄКМТ були видані збірка статей “50 років транспортної політики у Європі” збірка основних документів ЄКМТ (у т.ч. на CD-Rom), проведений науково-практичний семінар “Розвиток транспортної інфраструктури для всієї Європи” (м. Париж). Науково-дослідницька діяльність ЄКМТ реалізується в проведенні регулярних наукових симпозіумів (у т.ч. Загальноєвропейських конференцїй з транспорту), семінарів та круглих столів з проблем розвитку транспорту в Європі. Їхні висновки та пропозиції становлять основу для розробки рекомендацій з транспортних рішень для міністрів транспорту країн-учасниць.
До основних поточних проблем, що знаходяться нині на порядку денному ЄКМТ належать:
• розвиток і впровадження Пан’європейської транспортної політики;
• інтеграція країн Центральної та Східної Європи в Європейський транспортний ринок;
• спеціальні питання, що відносяться до розвитку залізничного, автомобільного та внутрішньоговодного видів транспорту, а також комбінованого транспорту;
• екологічні проблеми розвитку транспорту;
• соціальна “вартість” транспорту;
• тенденції розвитку міжнародного транспорту та потреби інфраструктури;
• управління дорожнім рухом та проблеми безпеки на шляхах;
• інформаційні системи та нові комунікаційні технології на транспорті;
• збалансований розвиток транспорту в містах та забезпечення транспортних потреб інвалідів.