Конституційно-правовий статус штатів
Конституційно-правовий статус штатів у федеральній Конституції закріплений у негативний спосіб (зазначені виключні прерогативи Федерації, а щодо штатів перераховано лише те, що їм робити заборонено), тому в окремих деталях він визначається конституцією й актами легіслатури штату.
Кожен штат має власну систему вищих органів державної влади (законодавчих, виконавчих і судових), своє громадянство (громадянин штату є громадянином Сполучених Штатів). Штати є унітарними державоподібними утвореннями; у правовому статусі вони рівноправні. Штати позбавлені права перегляду республіканської форми правління: для них вона гарантується федеральною Конституцією. Система вищих органів влади у штатах, у відповідності із загальнофедеральним підходом, побудована на основі принципу поділу влади й вимог президентської республіки (штати є мініпрезидентськими республіками без права переходу до парламентарної форми правління).
Конституції штатів приймаються самими штатами (найчастіше шляхом референдуму), а тому багато чим різняться між собою. Різні вони й за часом прийняття. У деяких штатах діють “старі” конституції, що були прийняті раніше федерального Основного Закону (Массачусетс – 1780 р.), у деяких вони неодноразово переглядалися чи навіть кілька разів замінювалися (Луїзіана). У принципових моментах вони відповідають федеральній Конституції.
Організація механізму влади у штатах
Законодавча влада
Органами законодавчої влади у штатах є парламенти, що обираються населенням на основі загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голосування. У ряді штатів діє ценз осілості, виборчого права позбавлені бідняки. Парламенти у штатах двопалатні (виключенням є штат Небраска), вони обираються на 2-4 роки з повним або частковим оновленням. У більшості штатів парламенти називаються генеральною асамблеєю, в інших – законодавчою асамблеєю або генеральним зібранням;верхні палати парламентів – сенатами. Законодавчі органи у штатах працюють сесійно (збираються один раз у рік на сесію строком від 30 до 190 днів). Іноді на період між сесіями обирається законодавча рада, що здійснює законотворчу роботу.
Парламенти приймають закони, включно закон про бюджет. У своїй внутрішній організації вони в основному копіюють організацію федерального Конгресу. Нижню палату (у різних штатах вони нараховують від 35 до 400 членів) очолює спікер, верхню (17-65 членів) – лейтенант-губернатор чи виборний голова. Законотворча робота, як і інші функції легіслатур, переважною частиною здійснюється у комітетах, число яких значне. Компетенція парламентів носить залишковий характер. Законодавчі органи можуть здійснювати імпічмент стосовно губернатора штату та деяких інших посадових осіб. Сенати схвалюють призначення вищих посадових осіб штату, зроблені губернатором.
Органи виконавчої влади у штатах. Органи виконавчої влади займають ключове положення у механізмі влади у штатах.
Вищою посадовою особою є губернатор, що обирається населенням із числа громадян штату (часто з вимогою проживання у штаті не менше 5-7 років), як правило, з тих, що досягли 30-річного віку. Оскільки губернатор − особа виборна, він не може бути зміщений із посади Президентом Сполучених Штатів. Строк перебування губернатора на посаді в більшості штатів коливається від 2 до 4 років із можливістю, у ряді штатів, переобрання. До губернатора законодавчий орган може застосувати імпічмент. У 38 штатах разом із губернатором обирається лейтенант-губернатор, який головує у сенаті і вступає у посаду губернатора, якщо вона виявиться вакантною.
В обов’язки губернатора, які в основному нагадують повноваження федерального Глави виконавчої влади, входить контроль за виконанням законів, призначення на вищі посади (іноді й судові), керівництво апаратом виконавчої влади. На відміну від порядку заміщення вищих управлінських посад федерального рівня, ряд найважливіших посадових осіб у штатах (скарбник, секретар, генеральний аторней[110] та ін.) обираються населенням чи призначаються представницьким органом. У більшості штатів губернатор справляє суттєвий вплив на законодавчий процес у парламенті: має право вето, направляє послання, готує основну масу законопроектів, володіє правом скликання чергових і надзвичайних сесій легіслатури. Вето, як і президентське вето в Конгресі може бути подолане легіслатурою при повторному розгляді законопроекту двома третинами в обох палатах. Як і федеральний Президент, губернатор штату може застосовувати кишенькове вето. Губернатор є головнокомандуючим національною гвардією штату, допоки Президент не прикличе її на службу Сполучених Штатів. Звичайно національна гвардія виконує функцію внутрішніх військ, її роль зростає, якщо губернатор оголошує воєнне положення. Губернатор здійснює зв’язок із федеральним урядом, представляє штат в урочистих випадках, володіє правом помилування. Йому підпорядковується великий апарат управління, тісно зв’язаний із федеральним урядовим апаратом і багато в чому від нього залежний.
Губернатор, як правило, є лідером партії що править. Через партійний механізм він справляє вплив як на представницький орган, так і на апарат виконавчої влади й органи місцевого самоуправління. У випадку, коли партійна приналежність губернатора і більшості складу інших органів влади не співпадає, у взаємовідносинах вищих органів влади штату можуть виникати ускладнення. Однак у цілому механізм влади у штатах, як і механізм взаємовідносин штату з федеральними органами влади досить добре налагоджений і не викликає частих та глибоких криз.
Особливим статусом володіє Пуерто-Ріко – республіка з Конституцією, яка прийнята спеціальною асамблеєю і схвалена Конгресом Сполучених Штатів (1952 р.). Жителі цієї “держави, що вільно приєдналася” мають американське громадянство, представлені в Палаті Представників федерального Конгресу резидентом із правом дорадчого голосу, не приймають участі у виборах Президента Сполучених Штатів. Губернатор обирається прямим шляхом на 4 роки, він призначає глав департаментів (Раду секретарів). Представницький орган складається з Палати Представників (51 член) і Сенату (27 членів). Серед пуерториканців є сильні настрої як на користь приєднання до Сполучених Штатів у якості 51 штату, так і на користь оголошення незалежності республіки.
У федеральному окрузі Колумбія з 1966 р. введене самоуправління: населення обирає раду й мера, водночас управління столицею контролюється спеціальними постійними комітетами Сенату і Палати Представників Конгресу. Мешканці столиці приймають участь у виборах Президента, але не представлені в Конгресі.
На острівних територіях, які не входять у жоден штат (Гуам, Вірджинські острови та ін.) населенням обираються невеликі законодавчі збори й губернатор, підпорядкований федеральному уряду.