Сукупний попит. Крива сукупного попиту. Фактори, що визначають сукупний попит

Сукупний попит (AD) – це той реальний обсяг продукції, яку готові купити макроекономічні суб’єкти за кожного рівня цін. Тобто сукупний попит - це сума витрат всіх макроекономічних суб’єктів (домашніх господарств, фірм, держави й сектору закордон) на кінцеві товари й послуги протягом року: АD= СВ+ВІ+ДЗ+ЧE (4.2).

ВВП за витратами: ВВП= СВ+ВІ+ДЗ+ЧE.

Відмінність між вищенаведеними формулами: ВВП за витратами є сумою фактичний витрат всіх макроекономічних суб’єктів, які вони здійснили протягом року, в той же час формула сукупного попиту відображає витрати макроекономічних суб’єктів, які вони мають намір здійснити.

Крива сукупного попиту

Запропонована модель сукупного попиту діє за умови незмінної кількості грошей та спирається на рівняння кількісної теорії грошей.

ГM х ШОГ = PЦ х ВВП (4.3), де:

ГМ – пропозиція грошей (грошова маса, кількість грошей у обігу);

ШОГ – швидкість обігу грошей;

РЦ – рівень цін;

ВВП – реальний обсяг ВВП.

Спадаючу траєкторію кривої сукупного попиту можна пояснити трьома ефектами: 1) ефект реального багатства або ефект матеріальних цінностей (реальних грошових запасів) (ефект Пігу); 2) ефектом процентної ставки (ефектом Кейнса); 3) ефектом імпортних закупівель (ефект чистого експорту, або ефект Манделла-Флемінга).

1. Ефект реального багатства, або ефект матеріальних цінностей (реальних грошових запасів), (ефект Пігу): якщо рівень цін підвищується, то величина реальних грошових запасів (реального багатства – відношення номінального багатства індивідуума, виражене в грошовій формі, до загального рівня цін) зменшується. Люди почувають себе біднішими, ніж раніше, і скорочують величину споживання, а оскільки споживчі витрати є частиною сукупного попиту, то величина АD знижується.

2. Ефект процентної ставки (ефект Кейнса): якщо рівень цін підвищується, то зростає попит на гроші, оскільки потрібно більше грошей для купівлі товарів, що подорожчали. Люди знімають гроші з банківських рахунків; можливості банків з видачі кредитів скорочуються; “ціна” грошей (“ціна” кредиту), тобто процентна ставка зростає; подорожчання кредиту знижує величину інвестиційного попиту, що є частиною сукупного попиту; і, отже, величина АD знижується.

3. Ефект імпортних закупівель (ефект чистого експорту, або ефект Манделла-Флемінга): якщо рівень цін у країні підвищується, то товари цієї країни стають відносно більш дорогими для іноземців, і тому експорт скорочується. Імпортні товари стають відносно більш дешевими для громадян цієї країни, тому імпорт збільшується. В результаті чистий експорт скорочується, а оскільки він є частиною сукупного попиту, то величина АD знижується.

Нецінові фактори сукупного попиту спричиняють пересування кривої сукупного попиту праворуч (у випадку збільшення) або ліворуч (у випадку зменшення).

1. Зміни у споживчих витратах домашніх господарств. Вони можуть здійснюватись під впливом таких факторів:

а) добробут споживачів; б) заборгованість споживачів за кредитами; податки на споживачів; очікування споживачів.

2. Зміни в інвестиційних витратах, які можуть відбуватися під впливом таких факторів:

а) процентна ставка; б) очікувані прибутки від інвестицій; в) податки з фірм; г) технологія; д) надмірні потужності.

3. Зміни в державних закупівлях.

4. Зміни у витратах на чистий експорт можуть бути обумовлені дією таких нецінових факторів:

а) національний дохід інших країн; б) валютні курси.

Вплив нецінових факторів на сукупний попит

2. Сукупна пропозиція. Цінові та нецінові фактори, що визначають сукупну пропозицію

Сукупна пропозиція (AS)- це обсяг товарів та послуг, який підприємства (фірми) готові виробляти та продавати протягом року за кожного рівня цін (за інших сталих умов).

AS = f (РЦ;СеВ) (4.4).

Класична модель сукупної пропозиції – це модель, згідно з якою сукупна пропозиція не залежить від рівня цін, оскільки заробітна плата й ціни є абсолютно гнучкими.

Класична модель описує економіку в довгостроковому періоді. Довгостроковий період – це період, протягом якого ціни на ресурси встигають пристосуватися до цін на товари таким чином, щоб у економіці підтримувалась повна зайнятість.

Довгострокова крива сукупної пропозиції відображує виробничі можливості країни й будується на таких умовах:

а) обсяг виробництва обумовлений лише кількістю факторів виробництва та існуючою технологією і не обумовлений рівнем цін;

б) зміни у факторах виробництва й технології відбуваються поступово;

в) економіка функціонує за умов повної зайнятості факторів виробництва, отже, обсяг виробництва ВВП дорівнює потенційному;

г) ціни та номінальна заробітна плата є гнучкими, їх зміни підтримують рівновагу на ринках.

За даних умов крива сукупної пропозиції вертикальна. Вона характеризує потенційний рівень обсягу виробництва (тобто обсяг виробництва за умов повної зайнятості, при якому ресурси економіки використовуються повністю, а безробіття перебуває на природному рівні).

Класична модель сукупної пропозиції

Отже, у класичної моделі сукупна пропозиція не залежить від цін.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції - це модель, згідно з якою між рівнем цін і сукупною пропозицією існує пряма залежність, оскільки заробітна плата є негнучкою в короткостроковому періоді.

Кейнсіанська модель пояснює зв’язок між рівнем цін і сукупною

пропозицією в короткостроковому періоді (зазвичай протягом року) та базується на таких передумовах: а) неповна зайнятість у економіці; б) ціни на товари та номінальна заробітна плата жорсткі (не гнучкі).

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції

Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок кривої сукупної пропозиції свідчить про те, що економіка знаходиться у стані глибокого спаду, або депресії. Обсяг реального ВВП тут нижчий від потенційного. Ця ділянка показує, що за високого рівня безробіття та інших незадіяних ресурсів можна розширити виробництво без збільшення витрат на одиницю продукції й підвищення рівня цін.

Проміжний відрізок кривої відображає розширення обсягу сукупної пропозиції під впливом зростання рівня цін до максимально можливого рівня (саме цей відрізок репрезентує дію закону пропозиції). Він показує стан економіки, що виходить з кризи і депресії, нарощує виробництво, збільшуючи при цьому витрати на одиницю продукту, що веде до зростання цін.

Вертикальний (класичний) відрізок відображає стан економіки за умов повної зайнятості. Будь-яке збільшення рівня цін не приведе до зростання реального обсягу пропозиції, адже економіка уже працює на повну потужність. Тобто додаткового зростання реального ВВП не відбувається, а спостерігається інфляційне зростання. Цей відрізок, зазвичай, збігається з довгостроковою кривою сукупної пропозиції.

Ціновими факторами, які визначають нахил короткострокової кривої сукупної пропозиції, є зміна процентної ставки та зміна рівня цін.

Нецінові фактори (зміни в яких приводять до зміни витрат на одиницю продукції) й зсувають криву AS ліворуч (зменшення сукупної пропозиції) або праворуч (збільшення сукупної пропозиції). До них належать:

1) зміна цін на ресурси. Відбувається під впливом таких чинників:

а) наявність внутрішніх ресурсів; б) ціни на імпортні товари; в) домінування на ринку.

2) зміни в продуктивності ресурсів (відношення реального обсягу виробництва до затрат).

3) зміни економічних правових норм можуть призвести до змін витрат на одиницю продукції в результаті дії таких чинників: а) податки; б) субсидії; в) державне регулювання економіки, яке може призвести до зменшення або збільшення середніх витрат.

Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію

Під дією нецінових факторів крива сукупної пропозиції AS переміщується:

- вліво вгору (AS3), коли сукупна пропозиція скорочується в результаті зростання витрат виробництва;

- вправо вниз (AS2), коли сукупна пропозиція зростає.

3. Сукупний попит - сукупна пропозиція як модель економічної рівноваги

Економічна рівновага на основі моделі AD-AS

Економічна рівновага – це такий стан економічної системи (в першу чергу ринку), коли пропозиція задовольняє попит або попит відповідає пропозиції. Можна сказати, що економічна рівновага – це рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, яка породжує рівноважний валовий внутрішній продукт і рівноважні ціни.

Крива АD1 – початкова крива сукупного попиту; AS1 – початкова крива сукупної пропозиції; ASд - довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере початок у точці потенційного валового внутрішнього продукту.

Точка Т1 - точка короткострокової рівноваги, як результат перетину AD1 та AS1, і одночасно – точка довгострокової рівноваги, як результат перетину кривих AD1, AS1 і ASд. Отже, в точці Т1 має місце подвійна рівновага (короткострокова й довгострокова). Вона може забезпечуватись лише в умовах повної зайнятості.

Якщо припустити, що при незмінній сукупній пропозиції AS1 сукупний попит зменшиться порівняно з потенційною величиною AD1, а його величина переміститься вліво в положення АD2 , то короткострокова рівновага буде в точці Т2, що порушує довгострокову рівновагу (Т2 – ВВП2 –PЦ2). Якщо, навпаки, при незмінному сукупному попиті (АD1) короткострокова сукупна пропозиція зменшиться відносно потенційної величини (AS1), а її крива переміститься в положення AS2, то короткострокова рівновага буде забезпечена в точці Т3, що порушує довгострокову рівновагу (Т3 – ВВП3 – PЦ3).

Короткострокова рівновага означає: кількість товарів, що покупці бажають купити, дорівнює тій кількості, яку підприємці хочуть виробити.

Довгострокова рівновага означає, що кількість товарів, яку покупці бажають купити, дорівнює потенційним можливостям економіки.

Графік короткострокової і довгострокової рівноваги в умовах зменшення сукупного попиту.

Припустимо, що сукупний попит (АD) значно зменшився. Фірми (підприємства), переконавшись у тому, що товари продаються повільніше, ніж виробляються, – переглянуть свої плани. Їхня короткострокова реакція на скорочення сукупного попиту (АD) буде обумовлюватися тим, що заробітна плата (та інші ресурсові ціни) тимчасово не знизиться. За цих умов на падіння сукупного попиту підприємства відреагують частково зменшенням реального ВВП до ВВП2, та частково - зниженням товарних цін до РЦ2.

Зазначені зміни в поведінці підприємств графічно відображуються зміщенням кривої сукупного попиту (АD) ліворуч, у положення АD2.

Коли економіка досягне точки Т2, в якій перетинаються криві АD2 і AS1, заплановані витрати й реальний ВВП знову врівноважаться внаслідок зниження цін до РЦ2, а незаплановане накопичення товарних запасів припиниться. Точка Т2 - це новий стан короткострокової рівноваги в економіці, який зберігатиметься доти, доки крива сукупного попиту АD2 і короткострокова крива сукупної пропозиції AS1 не змінять свого положення. Але в точці Т2 довгострокова рівновага буде порушена.

Перетин кривих АD2 і AS1 у точці Т2 відповідає умовам, коли заробітна плата ще не відреагувала на зниження товарних цін від РЦ1 до РЦ2. Звичайно, така ситуація не може тривати надто довго. Поступово заробітна плата (під впливом конкуренції на ринку праці) почне зменшуватись до рівня, адекватного цінам РЦ2.

Припустимо, що після певного короткого відрізку часу заробітна плата зменшиться пропорційно зниженню товарних цін. Це викличе зменшення середніх витрат на виробництво товарів і адекватне збільшення сукупної пропозиції. Внаслідок цього на графіку короткострокова крива сукупної пропозиції зміститься вправо, тобто в положення AS2. При незмінному сукупному попиті (АD2) підприємства відреагують на зниження заробітної плати й середніх витрат новим зниженням товарних цін до РЦ3 і збільшенням виробництва до ВВП3, а економічна рівновага переміститься в точку Т3, що на перетині кривих АD2 і АS2.

Т3 - це точка нової короткострокової рівноваги, але довгострокової рівноваги ще не забезпечено. Оскільки в процесі переміщення економіки в точку Т3 знову відбулося зниження товарних цін (РЦ3), в черговий раз виникає диспропорція між ними та заробітною платою. Тому, як і в попередній ситуації, коли заробітна плата відстає від товарних цін, в економіці виникатиме тенденція до зростання заробітної плати. В міру розгортання цього процесу короткострокова крива сукупної пропозиції зміщуватиметься вниз у положення AS3.

У цьому положенні короткострокова крива сукупної пропозиції перетнеться з кривою сукупного попиту в точці Т4. Але в цій же точці крива сукупного попиту АD2 перетинається з довгостроковою кривою сукупної пропозиції AS довгострокова. Таким чином, усі три криві (АD2, AS3 і AS довгострокова) перетинаються в одній точці Т4. Це означає, що економіка знову повернулася до стану подвійної рівноваги – короткострокової та довгострокової, але за меншого рівня цін.

Процес пристосування заробітної плати до товарних цін, протягом якого ресурсові ціни (і насамперед заробітна плата) весь час наздоганяли товарні ціни, нарешті закінчився. Товарні й ресурсові ціни зменшилися в однаковій пропорції, внаслідок чого реальна заробітна плата повернулася до початкового рівня. Якщо знову не виникне чергової зміни сукупного попиту (АD), економіка буде знаходитися в рівноважній точці Т4 невизначено тривалий час.

Без втручання держави в довгостроковому періоді економіка може самостійно вийти зі спаду. З часом уявлення людей, заробітна плата і ціни узгодяться і крива сукупної пропозиції переміститься праворуч. Нова крива сукупного попиту перетне довгострокову криву сукупної пропозиції в точці Т4. Рівень цін впаде до РЦ4 а виробництво повернеться до свого потенційного рівня.

Ринковий механізм не є достатньо ефективним фактором подолання спаду виробництва. Тому виникає необхідність державного втручання в економіку, яке може фіскальними та монетарними заходами попередити падіння сукупного попиту або стимулювати його збільшення і таким чином прискорити вихід економіки зі стану неповної зайнятості.

Держава може здійснити такі заходи для збільшення сукупного попиту; а) збільшення державних закупівель; б) зменшення податків; в) зростання пропозиції грошей. Це призведе до збільшення попиту на товари та послуги за кожного даного рівня цін і перемістить криву AD праворуч.

Короткострокова та довгострокова рівновага в умовах скорочення сукупної пропозиції

Початкова рівновага в економіці досягається в точці Т1, якій відповідають рівноважний ВВП1 на потенційному рівні та рівноважна ціна РЦ1, а також певний рівень заробітної плати в умовах природного рівня безробіття.

Припустимо, що ціни на енергоносії, які імпортує держава, зросли. Це спричинить збільшення середніх витрат, унаслідок чого короткострокова крива сукупної пропозиції зміститься вліво, в положення AS2. Це є наслідком підвищення цін на ресурси та причиною зростання товарних цін.

Т2 - точка нової короткострокової рівноваги, в якій реальний ВВП зменшиться до ВВП2, а товарні ціни зростуть до РЦ2. Така ситуація є свідченням виникнення стагфляції (падіння виробництва при зростанні цін і безробіття).

Таким чином, ми розглянули зміни в рівноважних параметрах економіки в короткостроковому періоді. Тепер розглянемо довгострокові наслідки скорочення сукупної пропозиції. Будемо враховувати поведінку заробітної плати, реальна величина якої зменшилася внаслідок зростання товарних цін. У такій ситуації що номінальна заробітна плата повинна підвищуватися пропорційно зростанню товарних цін. Якщо це відбудеться, то вища заробітна плата спричинить подальше збільшення середніх витрат, а отже, зміщення короткострокової кривої сукупної пропозиції ліворуч від кривої AS2 і ще більше підвищення товарних цін.

Якщо продовжити процес пристосування заробітної плати до товарних цін і періодично збільшувати номінальну заробітну плату у відповідь на кожний рух товарних цін угору, то виникне спіраль “ціни - заробітна плата”. Короткострокова крива сукупної пропозиції переміщуватиметься дедалі лівіше, виробництво ВВП скорочуватиметься, а товарні ціни зростатимуть. Стагфляція стане хронічною і буде постійно загострюватися. Врешті-решт така ситуація може призвести країну до економічного краху.

Тепер припустимо, що профспілки розуміють не перспективність цінової індексації заробітної плати і погодяться на її регулювання під впливом попиту та пропозиції на ринку праці. За таких умов спостерігатиметься закриття й банкрутство підприємств та збільшення безробіття.

Скорочення попиту на ринку праці призведе до зменшення номінальної заробітної плати та зниження середніх витрат, що ліквідує початкове зменшення сукупної пропозиції, викликане зростанням ресурсних цін.

У кінцевому підсумку короткострокова крива сукупної пропозиції переміститься праворуч у положення AS1. Отже, товарні ціни повернуться до рівня РЦ1, а реальний ВВП буде відновлено на потенційному рівні, що забезпечить в економіці подвійну рівновагу (коротко - та довгострокову).

Проте такий сценарій не раціональний. Часова невизначеність періоду, потрібного для зниження заробітної плати, та великі економічні та соціальні втрати, яких при цьому зазнає суспільство, свідчать про неефективність ринкового саморегулювання у вирішенні проблеми стагфляції. Щоб прискорити цей процес і звести до мінімуму його негативні наслідки, в розв’язання цієї проблеми повинна втрутитися держава.

Згідно з кейнсіанською теорією, держава може протиставити стагфляції політику стимулювання сукупного попиту, завдяки якій його крива зміститься в положення АD2. Але така стимулююча політика може потрапити в пастку, оскільки зростання сукупного попиту до АD2 ще більше загострить інфляцію, піднімаючи товарні ціни до РЦ3. Це неминуче спричинить спіраль “ціни - заробітна плата ”, і події в економіці розвиватимуться за вже відомим сценарієм.

Економіка може вийти зі спаду самостійно, без втручання держави, після

зміни уявлень людей, заробітної плати та цін. Низький рівень виробництва і високий рівень безробіття приведуть поступово до зниження витрат виробництва та зростання обсягів продукції.

З часом крива сукупної пропозиції повернеться в положення AS1 рівень цін знизиться і виробництво наблизиться до потенційного рівня. Економіка повернеться до точки Т1, в якій крива сукупного попиту перетинає довгострокову криву сукупної пропозиції.

За зменшення сукупної пропозиції держава може вплинути на чинники, які визначають криву сукупного попиту, для зсуву з AD1 в AD2. Економіка переміститься з точки Т1 в точку Т3. Така політика підтримує рівень виробництва в короткостроковому періоді, але рівень цін поступово підвищується з РЦ1 в РЦ3.

Світовий досвід свідчить, що більш ефективним варіантом подолання стагфляції і відновлення подвійної рівноваги може бути лише політика, спрямована на зменшення середніх витрат на величину, адекватну їх зростанню, з метою збільшення сукупної пропозиції. Основними елементами такої політики можуть бути: а) введення тимчасового державного контролю за цінами й заробітною платою; б) зниження податків із підприємств і скорочення бюджетних витрат; в) стимулювання внутрішніх заощаджень та інвестицій; г) залучення іноземних інвестицій у національну економіку тощо.

ВИСНОВКИ

1. Центральне місце в ринковій системі займають ринок ресурсів і ринок продуктів, через які домашні господарства, фірми та держава взаємодіють між собою, утворюючи економічний кругообіг, внаслідок якого в економіці визначаються обсяг і структура виробництва, між окремими ринками досягається рівновага.

2. Сукупний попит – це такий обсяг реального ВВП, який економіка має бажання закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. Сукупний попит у грошовій формі визначається сукупними витратами економіки на закупівлю товарів і послуг (споживчих витрат, валових інвестицій, державних закупівель і чистого експорту).

3. Сукупна пропозиція (AS) - це обсяг товарів та послуг, який підприємства (фірми) готові виробляти та продавати протягом року за кожного рівня цін (за інших сталих умов).

4. Економічна рівновага – це рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, яка породжує рівноважний валовий внутрішній продукт і рівноважні ціни. Короткострокова рівновага означає, що кількість товарів, яку покупці бажають купити, дорівнює тій кількості, яку підприємці хочуть продати. Довгострокова рівновага означає, що кількість товарів, яку покупці бажають купити, дорівнює потенційним можливостям економіки.

Лекція 5. СПОЖИВАННЯ, ЗАОЩАДЖЕННЯ ТА ІНВЕСТИЦІЇ

1. Споживання і заощадження, їх функції.

2. Середня та гранична схильність до споживання та заощадження. Фактори споживання та заощадження, які не залежать від доходу.

3. Інвестиції : сутність, фактори, які впливають на їх величину.

1. Споживання і заощадження, їх функції.

Заощадження – це відстрочене споживання або та частина доходу кінцевого використання домашніх господарств, яка не споживається.

З =ДКВ – СВ (5.1).

Однією з найважливіших у макроекономіці є функція споживання, яка показує співвідношення між споживчими витратами й доходом кінцевого використання як у статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Дж. Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний зв’язок між споживанням та доходом.

Графік функції споживання

Якби споживчі витрати повністю дорівнювали б доходу, то графік функції споживання набув би форми бісектриси. В будь-якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б – зона чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою. Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між кривою функції споживання та бісектрисою.

Обсяг споживання визначається відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від точки Б - зона переважання споживання над доходами, тобто життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень. Перевищення споживання над доходом є “чистим від’ємним заощадженням”, його вимірюють відстанню між бісектрисою та кривою споживання. Автономне споживання – споживання, яке не залежить від доходу кінцевого використання.

Графік функції заощадження

Обсяг заощаджень визначається відстанню від лінії доходу до кривої функції заощадження. Ця відстань повністю збігається з відстанню від кривої споживання до бісектриси на попередньому графіку функції споживання. Точка Б на графіку так само показує нульове заощадження. На відрізку ліворуч від точки Б заощадження домашніх господарств є від’ємними (функція заощадження лежить нижче нульової горизонтальної лінії). З наведених графіків функцій споживання та заощадження видно, що і споживання, і заощадження прямо залежать від доходу, зростаючи зі збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.

Математичний вираз функції споживання

CВ = f (ДКВ) (5.2).

Свої заощадження населення спрямовує на фінансові ринки. Тому заощадження не тільки є функцією доходу, а й залежить від процентної ставки (ПС).

З = f (ДКВ,ПС) (5.3).

Оскільки ДКВ = СВ + З

CВ = f (ДКВ, ПС) (5.4 ).

Середня схильність до споживання (ССС) - частка доходу кінцевого використання, що спрямовується на споживання (у відсотках).

ССС = х100%(5.5).

Середня схильність до заощадження (ССЗ) - частка доходу кінцевого використання, що спрямовується на заощадження (у відсотках).

ССЗ = х100%(5.6).

Оскільки ДКВ = CВ + З, то ССС + ССЗ = 100% або 1 (5.7).

Середня схильність до споживання має перевищувати середню схильність до заощаджень, тобто ССС > ССЗ (5.8).

Гранична схильність до споживання (ГСС) показує, яка частка

додаткового доходу кінцевого використання спрямовується на додаткове споживання.

ГСС = х 100%(5.9).

Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом кінцевого використання, який спричинив ці заощадження.

ГСЗ = х 100%(5.10).

ГСС + ГСЗ = 1,0 або 100% (5.11).

Фактори споживання та заощадження, що не залежать від доходу:

(багатство; податки; рівень цін;відрахування на соціальне страхування; очікування; споживча заборгованість; процентна ставка).

Фактори, які не залежать від доходу (недоходні фактори), впливають на споживання та заощадження, зміщуючи їх графіки у відповідний бік.

∆СВ = ∆СВа + ГСС х ∆ДКВ (5.12);

∆ З = ∆ За + ГСЗ х ∆ ДКВ (5.13), де:

СВа, За – автономне споживання і заощадження, яке не залежить від доходу, а змінюється лише під впливом нецінових факторів.

Для розрахунку ВВП в періоді t можна використати таку формулу:

СВ t = ГСС х (ВВП t – ЧП t) де:

СВ t - споживчі витрати в періоді t;

ГСС – гранична схильність до споживання;

ВВП t - ВВП в періоді t;

ЧП t – чисті податки в періоді t.

ЧП = ВП – ТП, де:

ЧП –чисті податки;

ВП – валові податки (сукупність прямих та непрямих податків);

ТП – трансфертні платежі.

3. Інвестиції : сутність, фактори, які впливають на їх величину.

Під інвестиціями прийнято розуміти використання заощаджень із метою створення нових виробничих потужностей і капітальних активів. До інвестицій належать усі витрати на придбання основного капіталу, житлове будівництво і зміна запасів.

ВІ = ЧІ + кА К п.р. (5.14), де:

ВІ – валові інвестиції;

ЧІ – чисті інвестиції;

кА – коефіцієнт амортизації;

К – вартість об’єктів основного капіталу; п.р. - поточний рік.

При цьому ЧІ = К п.р. + 1 – К п.р. (5.15).

З формул 14 та 15 можна вивести таку залежність

(5.16).

Рівняння 5.16 є базовим для визначення потреби у валових інвестиціях за умов розширеного відтворення, коли має місце нагромадження капіталу.

Чистий прибуток – та частка валового прибутку від реалізації інвестиційного проекту, яка залишається після сплати податку на прибуток та процентів за інвестиційні кошти.

ЧП = ∆ВВП - (∆ПВ + ∆ПП) (5.17), де:

ЧП – чистий прибуток;

∆ВВП – приріст ВВП, викликаний чистими інвестиціями;

∆ПВ – приріст поточних витрат;

∆ ПП – приріст податку на прибуток.

Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку та процентної ставки.

ОНЧП - мета інвестування; процентна ставка – це ціна інвестицій, яку фірма повинна сплатити, щоб позичити грошовий капітал, потрібний для придбання реального капіталу.

ОНЧП = х 100 % (5.18).

ПСр = ПСномін. – ТІ (5.19).

Зв’язок між реальною процентною ставкою та інвестиціями виражається формулою: ВІ = – f (ПСр) (5.20).

Графік інвестиційного попиту

Доцільність інвестування та інвестиційний попит виникають за умов, коли очікувана норма чистого прибутку більша від реальної процентної ставки. При заданому рівні ОНЧП що нижча реальна процентна ставка, то більший попит на інвестиції. Тому крива інвестиційного попиту набуває вигляду негативно похилої лінії.

Фактори, що не залежать від процентної ставки (технологічні зміни; рівень забезпеченості основним капіталом; витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування; податки на підприємця; очікування).

Фактори, що не залежать від процентної ставки збільшують або зменшують сукупний попит на інвестиції, переміщуючи криву попиту на інвестиції вправо чи вліво. На відміну від них, процентна ставка викликає зміщення по самій кривій попиту на інвестиції.

Залежність між інвестиціями і ВВП.

Графік інвестицій

Що похиліша лінія інвестицій, то ефективніша економіка країни, то менші прирости обсягів інвестицій забезпечують більші прирости ВВП. І навпаки, що крутіше піднімається вгору лінія інвестицій, то більший приріст їхніх обсягів забезпечує менші прирости ВВП, а отже, інвестиції витрачаються неефективно.

ВИСНОВКИ

1. Споживчі витрати є одним із головних компонентів, які визначають розвиток економіки. Вони формують споживчу поведінку, що є своєрідним індикатором циклічного розвитку економіки.

2.Функція споживання є однією з найважливіших у макроекономіці і показує співвідношення між споживчими витратами й доходом кінцевого використання як у статиці, так і в динаміці.

3. Залежність споживання та заощадження від доходу кінцевого використання називається схильністю до споживання та заощадження. Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження.

4. Інвестиції створюються заощадженнями, а фінансові ринки дають змогу домашнім господарствам перерозподіляти свої доходи в часі. Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку (пряма залежність) і реальної процентної ставки (обернена залежність).

Лекція 6. СУКУПНІ ВИТРАТИ І ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ

1. Витратні моделі економічної рівноваги. Моделі “витрати-випуск” та “вилучення-ін’єкції”.

2. Мультиплікатор витрат.

3. Рівноважний валовий внутрішній продукт в умовах неповної та повної зайнятості.

Об’єктом макроаналізу в даній темі є приватний сектор економіки закритого типу: ВВП = СВ + ВІ

Предметом аналізу в даній темі є рівноважний реальний ВВП. Процентна ставка і очікувана норма чистого прибутку є незмінними.

1. Витратні моделі економічної рівноваги. Моделі “витрати-випуск” та “вилучення-ін’єкції”

Модель “витрати-випуск” – модель визначення рівноважного ВВП на умовах тотожності між сукупними витратами й виробленим ВВП. Економічна рівновага – це рівновага між запланованими сукупними витратами і ВВП: СуВ = СВ +ВІ = ВВП (6.1).

СВ + ВІ = ВВП. Цей варіант відповідає закону Сея, згідно з яким виробництво створює адекватний за величиною попит;

СВ + ВІ < ВВП (перевиробництво, що супроводжується незапланованим збільшенням товарних запасів);

СВ + ВІ > ВВП (недовиробництво, яке супроводжується незапланованим зниженням товарних запасів).

Заплановані інвестиції – інвестиції, що їх фірми (підприємства) планують вкладати у виробництво згідно зі своїм платоспроможним попитом. Незаплановані інвестиції - інвестиції, які підприємства змушені здійснювати в товарні запаси в умовах економічної рівноваги.

Фактичні інвестиції складаються із запланованих і незапланованих інвестицій у товарні запаси.

СуВ ВІн = ВВП ( 6.2), де:

ВІн – незаплановані інвестиції в товарні запаси: (+) – збільшення, (–) – зменшення інвестицій в товарні запаси.

СуВ ВІн – фактичні сукупні витрати (СуВфакт.).

Незалежно від того, перебуває економіка в стані рівноваги чи ні, фактичні сукупні витрати завжди вирівнюють ВВП. Це врівноваження досягається за рахунок незапланованих інвестицій.

Рівноважний ВВП – це такий обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати, достатні для закупівлі всієї продукції, виробленої в поточному періоді.

Рівноважний ВВП у моделі “витрати-випуск”

Бісектриса відображає ситуацію, коли фактичні й заплановані сукупні витрати однакові. Перетин ліній фактичних і запланованих сукупних витрат у точці Т1 свідчить про тотожність між цими витратами (СуВ1 = СуВ) і про те, що рівноважний ВВП дорівнює ВВП1.

Але в дійсності сукупні витрати, як правило, не збігаються із запланованими сукупними витратами. Так, СуВ2 < СуВ. Це означає, що фірми (підприємства) виробили продукції більше, ніж зможуть її реалізувати (ВВП2 > ВВП1). У цьому випадку відбувається незапланований приріст інвестицій у товарні запаси, що викликає тенденцію до скорочення ВВП - від ВВП2 до ВВП1. У протилежному випадку СуВ3 > CуВ. Це означає, що фірми (підприємства) виробили продукції менше, ніж планували покупці (ВВП3 < ВВП1). За цих умов відбувається незаплановане зменшення інвестицій у товарні запаси, що породжує тенденцію до збільшення ВВП - від ВВП3 до ВВП1.

Модель “вилучення-ін’єкції“ – це модель визначення рівноважного ВВП на умовах тотожності між вилученнями та ін’єкціями в економічному кругообігу. Заощадження являють собою вилучення із потоку “доходи-витрати”. Інвестиції, на противагу заощадженням, можна розглядати як ін’єкції витрат у потік “доходи-витрати”.

Рівноважний ВВП – це такий ВВП, який забезпечується в умовах рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Це означає, що плани домашніх господарств стосовно заощаджень збігаються з планами фірм (підприємств) щодо інвестицій. Тому умовою рівноваги на товарному ринку є рівновага між заощадженнями й запланованими інвестиціями, тобто З = ВІзаплановані. Незаплановані інвестиції є вирівнюючим елементом, який постійно приводить у відповідність фактичні інвестиції та заощадження. СуВ ВІнезапл. = ВВП.

Рівноважний ВВП у моделі “вилучення-ін’єкції”

Згідно з моделлю “вилучення-ін’єкції”, рівноважний ВВП дорівнює ВВП1, оскільки лише в цьому випадку заощадження відповідають запланованим інвестиціям, про що свідчить перетин їхніх ліній у точці З1. За цих умов підприємства інвестують стільки ж, скільки заощаджує приватний сектор економіки, тобто З = ВІзапл. Тому СВ + ВІзапл. = ВВП.

За більш високих рівнів ВВП заощадження, які є функцією ВВП, будуть перевищувати заплановані інвестиції, які є складовим елементом запланованих сукупних витрат (СуВ). Так, коли ВВП дорівнює ВВП2, заощадження більші від запланованих інвестицій (З2 > ВІзапл.), але врівноважуються із фактичними інвестиціями за рахунок незапланованого збільшення інвестицій в товарні запаси (З2 = ВІзапл. + ВІнезапл.). За більш низьких рівнів ВВП заощадження, як функція ВВП, будуть меншими, ніж заплановані інвестиції. Так, коли ВВП дорівнює ВВП3, заощадження менші від запланованих інвестицій (З3 < ВІзапл.), але врівноважуються із фактичними інвестиціями за рахунок незапланованого зменшення інвестицій у товарні запаси (З3 = ВІзапл. – ВІнезапл.).

Графічно величина незапланованих інвестицій у товарні запаси дорівнює відстані по вертикалі між лініями заощаджень та запланованих інвестицій. При ВВП на рівні ВВП2 лінія заощаджень знаходиться вище від лінії запланованих інвестицій, унаслідок чого незаплановані інвестиції дорівнюють “+“ ВІнезапл. При ВВП на рівні ВВП3 лінія заощаджень знаходиться нижче від лінії запланованих інвестицій, унаслідок чого незаплановані інвестиції дорівнюють “–“ ВІнезапл. При ВВП на рівні ВВП1 ці лінії перетинаються, й тому незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.

Якщо заощадження – це функція фактичного ВВП (З = f (ВВП), то заплановані інвестиції є елементом запланованих сукупних витрат (СуВ = СВ + ВІзапл.) й одночасно фактором, який визначає рівень рівноважного ВВП. Це означає, що розбіжність між заощадженнями та запланованими інвестиціями визначає розбіжність між фактичним і рівноважним ВВП. Так,

при фактичному ВВП на рівні ВВП2 заощадження перевищують заплановані інвестиції (З2 > ВІзапл.).Тому фактичний ВВП перевищує рівноважний ВВП (ВВП2 > ВВП1), що породжує тенденцію до скорочення виробництва. При фактичному ВВП на рівні ВВП3 заощадження відстають від запланованих інвестицій (З3 < ВІзапл.). Тому фактичний ВВП менший від рівноважного ВВП (ВВП3 < ВВП1), що породжує тенденц┨ю до збільшення виробництва.

2. Мультиплікатор витрат

Мультиплікатор – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва.

Мультиплікативний вплив приросту інвестицій на приріст доходу

Етапи ділових угод

Зміни

У доході ∆ВВП

У споживанні ∆СВ (ГСС = 3/4)

У заощадженні ∆З (ГСЗ = 1/4)

1-й 2-й 3-й

n-й

10,00

7,50 5,62

0,00

7,50 5,62 4,22

0,00

2,50 1,88 1,40

0,00

Разом

40,00

30,00

10,00

З таблиці видно, що зростання доходу на першому, тобто початковому, етапі на 10 млрд. грн. викликає зростання споживання на 7,50 млрд. грн. (10 х 3/4) і заощаджень на 2,50 млрд. грн. (10х1/4). Заощадження є вилученнями з

потоку доходи–витрати, а споживчі витрати обсягом 7,50 млрд. грн. у вигляді доходу на другому етапі ділових угод отримають інші суб’єкти ринку і, в свою чергу, будуть споживати 5,62 млрд. грн. (7,50 х 3/4) та заощаджувати 1,88 млрд. грн. (7,50 х 1/4). І так далі.

Хоча ефект перших і наступних витрат початкового приросту запланованих інвестицій із кожним черговим циклом витрат зменшується, підсумковий приріст доходу становить 40 млрд. грн., за умови, що процес іде до останньої копійки. Тобто в кінцевому підсумку початковий приріст запланованих інвестицій на 10 млрд. грн. відповідно призводить до зростання рівноважного ВВП на 40 млрд. грн.

Отже, мультиплікатор інвестицій у цьому прикладі дорівнює:

Дія мультиплікатора припиняється тоді, коли сума всіх заощаджень (10 млрд. грн.), які були спричинені початковим збільшенням інвестицій (на 10 млрд. грн.), компенсує цей початковий приріст запланованих інвестицій.

Існує взаємозв’язок між мультиплікатором і граничними схильностями до споживання й заощадження.

Мв = = (6.3).

Спираючись на цей мультиплікатор, можна обчислити приріст ВВП, спричинений будь-якою початковою зміною сукупних витрат:

∆ВВП = Мв х ∆СуВп (6.4), де:

∆ВВП – приріст ВВП;

Мв – мультиплікатор витрат;

∆СуВп – початкова зміна сукупних витрат.

3. Рівноважний ВВП в умовах неповної та повної зайнятості

Рецесійний розрив

На графіку ВВП2 - це потенційний обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати на рівні СуВ2.

Але фактично економіка перебуває в умовах неповної зайнятості. Сукупні витрати (СуВ1) в дійсності менші від потенційних (СуВ1 < СуВ2), а

фактичний рівноважний ВВП значно менший, ніж потенційний (ВВП1 < ВВП2).

Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості. Недостатність сукупних витрат, їхня неспроможність забезпечити досягнення потенційного ВВП, який відповідає умовам повної зайнятості, називається рецесійним розривом. Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості, тобто до потенційного ВВП.

∆ВВПр = ∆ СуВп х М в.

∆СуВ = (6.5), де:

∆ВВП р – реальний приріст ВВП, необхідний для досягнення ВВП потенц. (+ ∆ВВПр = ВВПп – ВВПфакт.).

Інфляційний розрив

На графіку потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ2. Але фактично економіка витрачає більше - СуВ1. Отже, має місце надлишок сукупних витрат: СуВ1 > СуВ2. Тому фактичний ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП1 > ВВП2. Таке явище називається інфляційним розривом. На графіку величина інфляційного розриву дорівнює відстані по вертикалі між лініями СуВ1 і СуВ2.

Інфляційний розрив – це величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.

– ∆СуВп = (6.9), де:

– ∆ВВПі – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості

(– ∆ВВПі = ВВПп – ВВПфакт.);

ВВПп – потенційний ВВП;

ВВПфакт. – фактичний ВВП;

Мв – мультиплікатор витрат.

Інфляційний розрив виникає в зв’язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фізичних обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Єдиним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву спричинить лише зменшення номінального ВВП, без зміни реального ВВП.

ВИСНОВКИ

1. У процесі аналізу рівноваги між сукупними витратами та валовим внутрішнім продуктом застосовуються дві моделі: “витрати-випуск” і “вилучення-ін’єкції”.

2. Модель “витрати-випуск” – кейнсіанська модель визначення рівноважного ВВП за умов тотожності між сукупними витратами і виробленим валовим внутрішнім продуктом. Рівноважний ВВП – це такий обсяг валового внутрішнього продукту, якому відповідають сукупні витрати, достатні для закупівлі всієї продукції, виробленої у поточному році.

3. Модель “вилучення-ін’єкції” – модель визначення рівноважного валового внутрішнього продукту за умов тотожності між вилученнями та ін’єкціями в економічному кругообігу.

4. Якщо нерівновага на товарному ринку порушується змінами в величині заощаджень, то це обернено впливає на процентну ставку, яка обернено змінює заплановані інвестиції до нового рівня заощаджень і відновлює рівновагу. Якщо нерівновага порушується змінами в величині незапланованих інвестицій, то це прямо впливає на процентну ставку, яка прямо змінює заощадження до нового рівня запланованих інвестицій. Отже, процентна ставка відіграє ключову роль: вона змінюється таким чином, щоб урівноважити заощадження і заплановані інвестиції.

5. Рівновага між заощадженнями і запланованими інвестиціями – це в першу чергу рівновага на ринку позичкового капіталу, завдяки якій забезпечується рівновага на товарному ринку. Отже, рівновага на ринку позичкового капіталу є необхідною умовою досягнення рівноваги на товарному ринку.

6. Рівновага в економіці може забезпечуватися при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі. Рецесійний розрив – це величина, на яку сукупні витрати повинні початково збільшитися, щоб забезпечити досягнення потенційного рівня валового внутрішнього продукту.

Інфляційний розрив – це величина, на яку сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок валового внутрішнього продукту за умов повної зайнятості.

Лекція 7. ДЕРЖАВА ЯК СУБ’ЄКТ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1. Роль держави у ринковій економіці та її економічні функції.

2. Класична теорія макроекономічного регулювання.

3. Кейнсіанська теорія як теоретична основа державного регулювання економіки.

4. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання.

1. Роль держави в ринковій економіці та її економічні функції

Ринковий механізм: 1) об’єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему; 2) підпорядковує виробництво суспільним потребам в форму платоспроможного попиту; 3) сприяє ефективному розподілу ресурсів (спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству); 4) сприяє розробці та впровадженню нових, найефективніших технологій; 5) виконує велику селективну функцію серед товаровиробників.

Недоліки ринку (не здатний протистояти економічній нестабільності; не має механізмів, які здатні забезпечити людей суспільними благами; не може протистояти монополізму; веде до надмірної нерівності в доходах, нерівномірного розвитку окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей).

Економічні функції держави:

1) визначення головних цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку, виходячи зі стану економіки і перспектив її розвитку;

2) розробка і впровадження правових норм функціонування ринкової економіки;

3) здійснення цілеспрямованого впливу на економічну діяльність господарюючих суб’єктів через фінансові важелі;

4) контроль за дотриманням антимонопольного законодавства захисту й стимулювання конкуренції;

5) регулювання зовнішньоекономічних відносин;

6) соціальний захист громадян;

7) фінансування суспільних потреб.

Основні форми державного регулювання ринкової економіки:

– фінансове (через систему фіскальної політики);

– грошово-кредитне (через регулювання грошової маси та процентної ставки);

– цінове (корекція рівня цін товарного ринку);

– структурне (через зміну галузевої структури економіки та, відповідно, структури попиту і пропозиції на ринку);

– соціальне (соціальний захист населення через державний перерозподіл доходів);

– адміністративне (через застосування неекономічних методів впливу на економічне життя).

Державне регулювання економіки – це цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов для найефективнішого функціонування ринкового механізму та мінімізації його негативних наслідків.

Держава з метою впливу на економіку здійснює:фіскальну, монетарну, соціальну та зовнішньоекономічну політику.

2. Класична теорія макроекономічного регулювання

1. Повна зайнятість є нормою для ринкової економіки. У стані повної

зайнятості обсяг випуску не може збільшитись, якби не змінювався сукупний попит, оскільки ресурси уже задіяні повністю.

2. Крива сукупної пропозиції є вертикальною лінією, яка бере свій

початок у точці потенційного ВВП. Згідно класичної теорії, рівновага досягається лише у стані повної зайнятості. Гнучкі заробітна плата, ціни та процентна ставка завжди повертають економіку у цей стан. Тобто ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку.

3. Кейнсіанська теорія як теоретична основа державного регулювання економіки

1. Ринкова економіка не здатна автоматично досягати та підтримувати стан повної зайнятості.

Економіка може досягнути короткострокової рівноваги у точці, яка є нижчою (рецесійний розрив) або вищою повної зайнятості (інфляційний розрив).

Можна здійснювати “точну настройку” економіки шляхом маніпулювання податками та державними витратами.

2. Крива сукупної пропозиції є горизонтальною. Це пояснюється тим, що оскільки не всі ресурси зайняті, збільшення сукупного попиту призведе

до зростання реального ВВП. Рівень цін не збільшиться.

3. Згідно кейнсіанській теорії попит створює свою власну пропозицію. Сукупні витрати - змінне явище. Кейнсіанці акцентують увагу на елементах сукупних витрат і досліджують їх фактори

СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ = ВВП

4. Заробітна плата і ціни є негнучкими у бік зниження; заощадження

залежать від доходу; інвестиції залежать від очікуваного прибутку та процентних ставок. Заощадження та споживання більше залежать від доходу,

ніж від процентних ставок.

5. Внаслідок того, що існує недосконала конкуренція, ринки не завжди

повертаються до стану рівноваги при повній зайнятості. Держава може і

повинна відігравати позитивну роль у стабілізації економіки.

6. Активна фіскальна і монетарна політика проводиться для того, щоб забезпечити стабільність цін, повну зайнятість та економічне зростання.

Фіскальна політика: для збільшення ВВП необхідно знизити податки та збільшити державні витрати; для зниження темпу інфляції необхідно збільшити податки та зменшити державні витрати

Монетарна політика: впливає на економіку через процентні ставки і інвестиції; більш придатна для приборкання інфляції ніж для подолання спаду.

Фіскальна політика більш ефективна, ніж монетарна.

4. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання

4.1. Монетаристська теорія

Монетаризм базується на таких основних положеннях:

- ринковий механізм в змозі самостійно забезпечити

збалансований та ефективний розвиток економіки;

- загальний стан економіки залежить від пропозиції грошей, тому

початкова рівність рівноважної макроекономічної моделі виражається рівнянням обміну (кількісної теорії грошей):

ГМ х ШОГ = PЦ х ВВП, де:

ГМ – грошова маса;

ШОГ – швидкість обігу грошей;

РЦ – рівень цін;

ВВП – фізичний обсяг вироблених товарів і послуг.

Зазначимо, що кейнсіанці спираються на рівняння сукупних витрат (ВВП = СВ+ВІ+ДЗ+ЧE).

1. Держава повинна збільшувати щорічно пропозицію грошей на

3-5% і більше нічого не робити для регулювання економіки.

2. На думку монетаристів, ринкова економіка в своїй основі є збалансованим господарством, здатним до автоматичного саморегулювання. І єдине, що може зруйнувати цю здатність, – диспропорція між темпом росту продукції і темпом зростання грошової маси в обігу.

Теорія економіки пропозиції

Перенесення акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва й зайнятості. Головна ідея прихильників даної теорії – стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили.

Пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату й дивіденди.

Оскільки зниження податків веде до скорочення державних доходів, пропонуються різні способи вирішення проблем бюджетного дефіциту. Для цього передбачається: а) зменшити соціальні програми; б) скоротити апарат державного управління; в) відмовитися від малоефективних державних витрат (дотацій промисловим підприємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо).

Теорія раціональних очікувань

1. Господарюючі суб’єкти досить розумні, і можна очікувати, що вони будуть приймати у розрахунок наслідки державної політики при прийнятті рішень відносно своєї поведінки.

2.Економічними передумовами теорії раціональних очікувань є

такі положення: люди приймають раціональні рішення; очікування мають перспективний характер; люди діють обороняючись, захищаючи себе від наслідків державної політики.

Саморегульована здатність економічних суб’єктів до раціональних дій може бути реалізована на практиці лише через ринковий механізм, тобто без державного втручання.

ВИСНОВКИ

1. Згідно з класичною теорією, завдяки механізму процентної ставки та гнучких товарних і ресурсних цін ринок здатний автоматично підтримувати повну зайнятість у економіці. За цих умов виключається необхідність втручання держави в економіку.

2. Згідно з кейнсіанською теорією, ринковий механізм не здатний самостійно відновлювати повну зайнятість і тому повинен доповнюватися державним регулюванням. При визначенні об’єктів державного впливу на економіку кейнсіанці виходять з того, що головною причиною падіння виробництва є недостатність сукупного попиту.

3. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання не зменшують значення кейнсіанської теорії, а доповнюють її, поглиблюючи уявлення про складний механізм функціонування економіки. Світова практика свідчить, що в процесі державного регулювання економіки найбільший ефект досягається лише за умов раціонального поєднання фіскальної та грошово-кредитної політики.

4. Відповідно до теорії економіки пропозиції ціни, зайнятість та безробіття залежать не просто від сукупного попиту, а від його співвідношення із сукупною пропозицією. В умовах стагфляції сукупна пропозиція має бути пріоритетним об’єктом державного регулювання економіки.

5. Неможливо ігнорувати також теорію раціональних очікувань, оскільки поведінка економічних суб’єктів залежить не лише від реальних змін у економічній кон’юнктурі, а й від того, як вони сприймають ці зміни та можуть їх передбачити.

Лекція 8. ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА

1. Дискреційна фіскальна політика.

2. Автоматична фіскальна політика.

3. Фіскальна політика і державний бюджет.

4. Дефіцит державного бюджету та концепції його збалансування.

5. Державний борг і його економічні наслідки.

1. Дискреційна фіскальна політика

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних закупівель із метою цілеспрямованого впливу на її соціально – економічний розвиток; це заходи, що вживає уряд країни для стабілізації економіки.

Дискреційна фіскальна політика – це політика, коли уряд свідомо маніпулює податками та державними закупівлями з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг виробництва, безробіття та інфляцію.

Дискреційна фіскальна політика застосовує два інструменти (державні закупівлі; чисті податки).

В реальній практиці цільовий приріст ВВП визначається урядом наперед, а необхідне збільшення державних закупівель є пошуковою величиною.

+ Δ ДЗ = (8.1), де: Δ ВВП – приріст ВВП; Мв – мультиплікатор витрат.

Якщо збільшення ВВП визначається урядом наперед, то на цій основі можна обчислити необхідне зниження чистих податків:

– ΔЧП = (8.2), де: +Δ ВВП – приріст ВВП; ГСС – гранична

схильність до споживання; Мв – мультиплікатор витрат.

Для визначення мультиплікатора податків повернемося до формули величини зниження чистих податків і поділимо обидві її частини на Δ ЧП:

Ліва частина наведеного рівняння є мультиплікатором податків, а права спрощується до виразу ГСС х Мв. Звідси випливає формула мультиплікатора податків: Мп = ГСС х Мв (8.3), де: ГСС – гранична схильність до споживання; Мв – мультиплікатор витрат.

Якщо у наведеній вище формулі замість ГСС підставити 1 – ГСЗ, а замість Мв –, то Мп = Мв – 1 (8.4).

+Δ ВВП = – Δ ЧП х Мп (8.5).

Оскільки мультиплікатор податків завжди нижчий від мультиплікатора витрат, то це означає, що кожна одиниця приросту державних закупівель викликає більший приріст ВВП, ніж кожна одиниця зниження чистих податків. З розрахунку на однаковий приріст ВВП, збільшення державних закупівель для державного бюджету є менш збитковим варіантом фіскальної політики, ніж зниження чистих податків.

2.Автоматична фіскальна політика

Автоматична фіскальна політика – це така політика, яка, впроваджуючи в економіку певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в автоматичному режимі, тобто без державного втручання.

ГКП = (8.6).

Чисті податки в періоді t можна визначити за допомогою такої формули:

ЧП t = ЧП в періоді t –1 + зміна ВВП в періоді t х ГКП (8.7), де:

ЧП t чисті податки в періоді t;

ЧП t = 1 чисті податки в періоді t –1;

Зміна ВВП в періоді t;

ГКП –граничний коефіцієнт податків.

М_вс = (8.8), де:

М_вс– складний мультиплікатор витрат в умовах закритої економіки;

ГСС – гранична схильність до споживання;

ГКП – граничний коефіцієнт податків.

М_пс = (8.9), де:

Мпс – складний мультиплікатор податків;

ГСС – гранична схильність до споживання;

ГКП – граничний коефіцієнт податків.

При зміні державних закупівель, податкових ставок або рівня трансфертів можна обчислити приріст ВВП із застосуванням складних мультиплікаторів: Δ ВВП = Δ ДЗ х Мвс, Δ ВВП = Δ ЧП х Мпс.

Підсумкова зміна ВВП за рахунок збільшення державних закупівель та чистих податків:

Δ ВВП = +Δ ДЗ х Мвс – Δ ЧП х Мпс (8.10), де:

Δ ВВП – приріст ВВП;

+Δ ДЗ – приріст державних закупівель;

Мвс – мультиплікатор витрат складний;

Δ ЧП – приріст чистих податків;

Мпс – мультиплікатор податків складний.

3.Фіскальна політика і державний бюджет

Державний бюджет – це фінансовий план утворення й використання грошових фондів держави протягом року, кошторис урядових доходів і витрат.

Доходи бюджету формуються насамперед за рахунок податків (понад 90% центрального та 70% місцевих бюджетів).

Податки за економічним змістом - це фінансові відносини між державою та платниками податків із метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, потрібних державі для виконання своїх функцій.

Прямі податки вилучаються безпосередньо у власників майна, одержувачів доходів.

Непрямі податки входять у ціну товару.

Принципи оподаткування: загальність податків і їх пропорційність доходу, визначеність, простота і зручність, ефективність стягнення податків.

Витрати державного бюджету (на соціальні цілі (розвиток освіти, охорони здоров’я, виплати безробітним, пенсіонерам та ін.; економічні цілі; військові цілі; на обслуговування державного боргу; утримання державного апарату влади, посольств, консульств, сплату внесків до міжнародних організацій та ін.).

Залежність між обсягом податкових надходжень у бюджет і податковою ставкою показує крива американського економіста Артура Лаффера.

Основна ідея Лаффера полягає в тому, що за умови зростання податкової ставки від 0 до 100% податкові надходження спочатку збільшуються від нуля до певної максимальної величини (ПН2), а потім зменшуються знову до нуля. Згідно з кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними, то їхнє оптимальне зниження дозволить збільшити виробництво за умов незмінності або навіть зростання податкових надходжень.

4. Дефіцит державного бюджету та концепції його збалансування

Якщо доходи і витрати є однаковими, то державний бюджет є збалансованим. Якщо доходи перевищують витрати, то має місце надлишок, або профіцит, бюджету. Якщо, навпаки, витрати більші за доходи, то виникає дефіцит бюджету. Дефіцит державного бюджету вимірюється відношенням суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках.

Бюджетне сальдо – показник, який характеризує стан державного бюджету і визначається як різниця між чистими податками та державними закупівлями:

БС = ЧП – ДЗ (8.11).