Особливості військової кар’єри Павла Шандрука
Після того як солдати П. Шандрука перейшли кордон їх інтернували до польського табору в м. Каліші.
Після роззброєння, українців направляли в табори, побудовані німцями для військовополонених під час Першої світової війни. Вся 3-тя дивізія їхала декілька днів у неопалюваних товарних вагонах до містечка Каліша (табір №10). В Каліші перш за все П. Шандрук призначив комендата табору, але за декілька тижнів прибула 2-га Волинська дивізія і був призначений комендант для обох дивізій. В таборі знаходилося близько 5 тис. чоловік. Ситуація ускладнювалася тим, що їжі було обмаль, польський комітет постачання виділяв харчі з розрахунку 1400-1500 калорій на людину. Зношений одяг людей був у жахливому стані, навіть деякі офіцери не могли вдень виходити зі своїх помешкань тільки через те, що не мали у що одягнутися. Поляки не бажали годувати українців і запропонували роботу на лісопильнях, великих фермах, цукроварнях тощо. Багато людей взялися до роботи. 3-й кавалерійський полк працював на лісопильні в Сівалках, 20-й курінь – у мисливському господарстві. Солдати 3-ї дивізії також організовували всілякі майстерні-крамнички: столярну, швецьку, кравецьку [16; 47].
Також належним чином було організоване духовне життя. П. Шандрук згадує: «кожен табір власними силами облаштував і прикрасив своє приміщення для служби Божої. У нашому таборі спочатку священиком був капелан 7-ї бриґади отець П’ятаченко, а потім головний капелан армії отець Пащевський, добре відомий своїми патріотичними проповідями. Пізніше запрацювали школи, де були загальноосвітні початкові класи, різноманітні курси і навіть проводилися заняття для старших класів, де я викладав історію, географію та французьку мову. Цю роботу зорганізував культурно-просвітній підрозділ дивізії під орудою шановного професора В. К. Прокоповича, колишнього українського міністра освіти. Підполковник М. Деркач керував культурно-просвітницькою роботою в нашому таборі і доклав багато часу й сил до цієї роботи [18; 96]».
П. Шандрук подумував перейти кордон і емігрувати на захід, але під час прийому в головного отамана, де він був з нагоди його підвищення до звання генерала (на початку 1925 року), він відмовив генерала покидати Польщу, наголошуючи на майбутніх перспективах. З від’їздом багатьох на навчання чи роботу життя в таборі стало спокійніше для тих, хто залишився – краще стало з їжею та одягом. У той час генерал П. Шандрук почав цікавитися військовою літературою, і це стало початком його доробку в польських військових журналах «Белона», «Польська збройна» і т. д.. Таборовий часопис «Табір», став військово-історичним, а згодом військово-науковим журналом. Він виходив аж до початку Другої світової війни. Генерал написав для нього декілька десятків статей, серед яких: «тактичні розробки для підрозділів від чоти й до полку», а також був його співредактором. За наказом генерала Сальського в таборі були організовані курси для вищої старшини, там П. Шандрук викладав тактику й топографію і також брав участь у тактичних навчаннях. Коли проблеми з нестачею житла залишилися позаду, П. Шандрук запропонував організувати офіцерський клуб [45; 79].
1926 рік став переломним у становищі українських емігрантів. Ю. Пілсудський прийшов до влади в Польщі. Табір у м. Каліші передали в управління української незалежної адміністрації й перейменували на «Українську станцію», інші табори припинили своє існування, а всі емігранти, що не могли працювати, знайшли прихисток у ньому. Український Центральний Комітет призначив керівництво станцією, що складалося з: генерала Сальського, що став головуючим в таборі, генерала Куща – його заступника, П. Шандрук – займався забезпеченням людей житлом та адміністративними питаннями, і генерала Г. Базильського, відповідального за постачання господарства. За рік вони перебудували майже всі бараки на окремі помешкання з простими меблями. Окремі будинки займали сім’ї. Генерал Г. Базильський займався постачанням продуктів для кухні разом з комісією, що обиралася кожних півроку [16; 79].
В той час П. Шандрук запропонував організувати при станції водійські курси. Український Центральний Комітет схвалив пропозицію й виділив кошти на придбання двох автомобілів і обладнання ремонтної майстерні. П. Шандрук навчав охочих їздити, доглядати й ремонтувати автомобілі. За два роки він вивчив 57 водіїв, і вони отримали водійські посвідчення, склавши іспити в м. Лодзі. УЦК також отримав офіційний дозвіл відкрити при станції загальноосвітню школу, що пропрацювала до самого початку Другої світової війни і її закінчило понад 250 учнів [59].
Павло Шандрук згадує, що: «на початку 1928 року ми звернулися з новими проханнями, і маршал Ю. Пілсудський їх задовольнив. Наші непрацездатні ветерани дістали майже таку ж опіку та права, як і польські інваліди, й після огляду медкомісії отримали невелику пенсію. Нашим найбільшим досягненням була організація у березні 1927 року цілком таємного штабу військового міністерства. Штаб складався з трьох підрозділів: організаційного, розвідувального і пропагандистського. Генерал В. Кущ був призначений начальником штабу, П. Шандруку доручили керувати першим підрозділом, генералові В. Змієнку – другим, а професорові Л. Чикаленку – третім [18;102]».
25 травня 1926 року в Парижі на Монмартрі посеред вулиці Шварцбарт розстріляв беззбройного Симона Петлюру. Духовним натхненником і безпосереднім лідером українського політичного руху в світі, особливо в Польщі та Чехословаччині, став новий президент Андрій Лівицький. Він активізував діяльність уряду УНР, залучив до його роботи видатного міністра закордонних справ професора А. Шульгіна, професора Р. С. Смаль-Стоцького як помічника міністра закордонних справ, безпосередньо відповідального за всю дипломатичну роботу уряду у Варшаві, а пізніше – професора О. Лотоцького, потім – А. Яковлєва та інших. Завдяки президентові А. Лівицькому Братство Української Державності збільшило свою активність, працюючи як представник Союзу Визволення України на Заході [68].
У серпні 1927 року штаб військового міністерства реорганізували. П. Шандрука призначили номінальним начальником штабу, залишивши також головою 1 -го відділу. Генерал В. Кущ увесь свій час приділяв журналові «Табір», що став виходити щомісяця. 1-й відділ був розділений на декілька підвідділів. П. Шандрук завідував мобілізацією та організаційними питаннями, полковник А. Кмета відповідав за тренування і зв’язки з «навчальними групами», які одночасно були й мобілізаційними центрами. Лейтенант-полковник О. Виговський вів облік та особові справи офіцерів, майор І. Зваричук був секретарем відділу [47; 57].
У 1928 році штаб почав направляти офіцерів до закордонних армій служити за контрактом, щоб вони отримали військовий досвід і знання, потрібні для вищого командного складу. Відбір відбувався на нарадах під головуванням президента А. М. Лівицького, в яких брали участь генерали В.Сальський, В. Кущ, М. Безручко, В. Змієнко і П. Шандрук [41; 5].
П. Шандрук у своїх спогадах роботу штабу описує наступним чином: «До 1936 року було направлено 57 офіцерів до польської армії у ранзі від лейтенанта до лейтенанта-полковника, двох – до французької армії і по одному – до фінської та турецької армій. На додачу декілька старшин отримали від військового міністра дозвіл записатися на приватні військові курси для штабних старшин, які організував генерал Головін у Парижі. З конспіративних міркувань деякі старшини служили під вигаданими іменами. Робота і зв’язки з цими старшинами проводилися під безпосереднім наглядом генерала Сальського, а все листування проходило через 1-й відділ. Я маю справжнє задоволення констатувати, що добір старшини був бездоганний і, за винятком двох випадків, вони заслужили у військах повагу свого командування та колеґ-офіцерів, особливо в Польщі [18; 104-105]».
П. Шандрук провів повну перереєстрацію, що містила всю особисту та службову інформацію про близько 4000 офіцерів і біля 900 офіцерів запасу. Розробив мобілізаційний план з мобілізаційними центрами, з графіками зборів людей та їхнього поступового навчання й тренування. Були розроблені всі необхідні навчальні курси та програма тактичних навчань в цілому, що спиралися на досвід, відповідні польські, французькі й німецькі військові посібники з урахуванням українських власних військових традицій і видів озброєння. П. Шандрук особисто переробив підручник з озброєння для піхоти та статут гарнізонної служби, видаливши з них застарілі й непридатні речі [68].
П. Шандрук зібрав велику військову бібліотеку для штабу, і, коли залишав його, у ній було понад 400 книжок таких авторів, як Ф. Фош, А. Діаз, М. Кукіль, фон Клаузевіц і ін. Також П. Шандрук підготував до видання свою книжку «Документи українсько-московської війни», редагованої й опублікованої Українським науковим інститутом у м. Варшаві. Польське бюро воєнної історії розпочало видання польської військової енциклопедії у 1934 році. Її редактором був польський історик майор Отон Лясковський. Він запропонував П. Шандруку взяти участь у підготовці українського розділу енциклопедії. Він працював приблизно над 80-ма статтями, найголовніші з яких: «Хмельницький», «Дорошенко», «Битва під Полтавою», «Козацтво», «Конотоп», «Кубань», «Сагайдачний», «Армія УНР та УГА», «Чортківська офензива», «Нижнів», «Могилів- Подільський», «С. Петлюра», «А. Лівицький», «В. Сальський», «М. Безручко», «Ю. Тютюнник» тощо. Всі статті були опубліковані в енциклопедії без редакційних змін [4; 3786-3787].
На початку 1936 року П. Шандрук стає контрактовим офіцером на проходження служби в ранзі майора у польському 18-му піхотному полку 26 дивізії під час літніх маневрів. І проявив себе чудовим командиром побудувавши захист таким чином, що командувач маневрів полковник Матущак та арбітри ухвалили рішення, за яким його батальйон зберігав свої позиції протягом усього дня. Втративши позиції в кінці дня у нічній контратаці батальйон вирівняв лінію оборони. Після наступних маневрів дивізії П. Шандрук командував уже полком, що мав захищати фронтову лінію. Генерал Кутшеба, який виступав у ролі інспектора армії, перевіряючи 26-ту дивізію, був дуже вражений доброю організацією оборони через вдале використання артилерії та резервів [ 47; 57].
Загальні збори полкових офіцерів ухвалили надати П. Шандруку полкову відзнаку, незважаючи на те, що він був у полку лише кілька місяців, тоді як за правилами потребувалося прослужити не менше року, щоб мати право на таку відзнаку. Полк повернувся з маневрів наприкінці вересня 1936 р. За спогадами П. Шандрука: «Навчання у військовій школі зайняло два роки. У перший рік ми вивчали тактику підрозділів до рівня дивізії з подальшими штабними маневрами та польовими заняттями. Під час другого року вивчали тактику з’єднань на рівні оперативних груп, потім були штабні ігри та картографія, польові заняття і маневри. Як правило, ми вчилися на прикладах військових операцій Першої світової війни. На додачу влітку курсанти оглядали фортифікаційні споруди, арсенали та військові заводи, щоб познайомитися з їхньою продукцією [18;114]».
П. Шандрук закінчив школу у вересні 1938 р. з добрими оцінками, і йому запропонували контракт із званням підполковника та обіцянкою, що 19 березня 1939 р., у традиційний день присвоєння нових звань (день народження Ю. Пілсудського), він отримає звання полковника. Після випуску П. Шандрук повернувся у 18-й полк і отримав посаду помічника командира полку, а з середини березня 1939 року внаслідок загострення відносин з Третім рейхом у Польщі розпочалася мобілізація і П. Шандрук займався доукомплектацією полку. В кінці травня полк був повністю укомплектований і готовий до бойових дій. 7 липня 1939 р. полк разом з усією дивізією завантажився у вагони і виїхав у Познанський район до м. Ксиня, де дивізія мала підготувати оборонну лінію. Командував дивізією полковник Парафінський, П. Шандрук був при ньому командиром штабу [68].
Німці стягували сили навпроти познанської армії, було зрозуміло, що вони планують врізатися між померанською армією генерала Бортновського і армією генерала Кутшеби в якій була дивізія П. Шандрука. Була оголошена повна бойова готовність, і призначені для дивізії позиції тимчасово зайняли невеликі залоги. Розуміючи, що війна неминуча, Польща оголосила повну мобілізацію 29 серпня 1939, але за кілька годин наказ був відкликаний під тиском Англії [47; 58].
Павло Шандрук події того часу описує так: «Спричинений цим безлад по всій країні неможливо передати словами: всі дороги, залізничні станції і призовні пункти були забиті юрмами людей. Всі метушилися то сюди, то туди. Дуже дивно, що не тільки британці, але й поляки не подумали про всі негативні наслідки, які спричинить спроба зупинити вже запущену мобілізаційну машину. Наказ та його скасування призвели до безладу [18;119]».
Полк П. Шандрука отримав два накази, що суперечили один одному, і в результаті покинув добре облаштовані укріплені позиції та вирушив у напрямку на м. Іновроцпав, де мав знову приймати поповнення в тилу дивізії. Перегрупування проводилося вночі, і командири батальйонів після отриманих наказів від командира полку, з яким вони не знайшли спільної мови через його недавнє призначення, зверталися до П. Шандрука за роз’ясненнями. Мапи свідчили, що накази не відповідають реальній дісності. Найбільше нервувався командир 2-го батальйону 18-го полку майор Козубовський, що мав забезпечити захист мосту по дорозі на м. Іновроцлав [68].
Отже П. Шандрук був інтернований польською армією в м. Каліші де перебував кілька років. Потім почав працювати в штабі військового міністерства, мета якого підготувати всі українські військові сили на випадок війни. Також займався науковою роботою і по можливості навчався. А з 1936 р. став контрактовим офіцером у польській армії. В 1939 р. П. Шандрук проводив підготовку свого полку до майбутньої війни. Таким чином П. Шандрук провів плідну роботу протягом міжвоєнного періоду: займався самоосвітою, науковою роботою, спілкувався з українськими емігрантами, турбувався про інтернованих солдатів, здобував військову освіту. Тобто Павло Шандрук присвятив себе військовій справі і вдосконалював свої провесійні навички.