Французький цивільний кодекс 1804 року 1 страница
Книга перша Титул V
Про шлюб
144. Чоловік до досягнення повних 18 років, жінка до досягнення повних 15 років не можуть брати шлюб.
146. Шлюб відсутній, якщо відсутня згода.
147. Не можна брати другий шлюб, не розірвавши перший.
148. Син, якому не виповнилось 25 років, дочка, яка не досягла 21 року, не можуть брати шлюб без згоди їх батька і матері; у випадку незгоди досить згоди батька.
203. Власне, фактом шлюбу подружжя спільно зобов'язується годувати, утримувати і виховувати своїх дітей.
213. Чоловік зобов'язаний надавати захист своїй дружині, дружина — слухатися чоловіка.
214. Дружина зобов'язана жити разом з чоловіком і слідувати за ним всюди, де він вирішить перебувати; чоловік зобов'язаний прийняти її і надати їй усе, що потрібно для життя, у відповідності із своїми можливостями і своїм становищем.
215. Дружина не може виступати у суді без дозволу свого чоловіка, хоча б вона була купцем, або не мала спільного майна з чоловіком, або хоча було б відокремлено майно дружини.
226. Дружина не може заповідати без дозволу свого чоловіка.
227. Шлюб розривається:
1) зі смертю одного із подружжя;
2) розлученням, здійсненим у законному порядку;
3) карою, на основі вироку, що набув чинності стосовно одного із подружжя, що потягла за собою громадянську смерть.
Титул VII
Про батьківство і про ставлення дітей до батьків
312. Батьком дитини, зачатої в шлюбі, вважається чоловік (матері). Проте чоловік матері може відмовитися від визнання дитини, якщо він доведе, що у проміжок між трьохсотим і стовісімдесятим днем до народження дитини він перебував у стані фізичної неможливості фізичних стосунків зі своєю дружиною, або з причини свого перебування в іншому місці, або внаслідок якихось (інших) обставин.
Титул IX
Про батьківську владу
371. Діти у будь-якому віці повинні проявляти до своїх батька і матері шану і повагу.
372. Діти залишаються під владою батьків до досягнення повноліття або до звільнення з-під влади.
373. Батько один здійснює цю владу під час шлюбу.
376. Якщо дитина не досягла 16 років, то батько може позбавити її волі на строк не більше одного місяця; з цією метою голова трибуналу округу має, на прохання батька, видати ордер на арешт.
377. З досягненням дитиною 16-літнього віку і до її повноліття або до звільнення її від влади батько може лише вимагати позбавити дитину волі на період не більше 6 місяців; він звертається до голови зазначеного трибуналу, який, обговоривши питання з прокурором республіки, видає
ордер про арешт або відмовляє у ньому і може, у першому випадку, скоротити термін ув'язнення, якого вимагає батько.
388. Неповнолітньою є особа тієї або іншої статі, яка ще не досягла 21 року.
389. Батько у шлюбі є управляючим особистого майна його неповнолітніх дітей. Він має дати звіт стосовно власності, якщо мова йде про майно, на яке закон надає йому узуфрукт.
390. Після розірвання шлюбу, через природну або громадянську смерть одного із подружжя, опіка над неповнолітніми і не звільненими від влади дітьми належить, у відповідності із законом, одному із батьків.
Про різницю у майні
516. Усе майно є рухомим або нерухомим.
517. Майно є нерухомим або за своєю природою, або за його призначенням, або внаслідок предмета, частиною якого воно є.
518. Земельні ділянки і будівлі є нерухомим майном за їх природою.
519. Вітряні і водяні млини, закріплені на стовпах і тим самим складають частину будівлі, є також нерухомим майном за своєю природою.
520. Не зібраний врожай і фрукти на деревах є нерухомим майном; з того моменту, як колоски зріжуть, а фрукти зірвуть, хоча б й не було зібрано врожай, вони є рухомим майном.
524, Предмети, які власник землі встановив на своїй ділянці для її обслуговування і експлуатації, є нерухомостями із-за їх призначення. Отже, нерухомостями, у відповідності з їх призначенням, є такі предмети, які власник встановив на своїй ділянці для її обслуговування і експлуатації: тварини, люди для обробітку землі; землеробське знаряддя, насіння, дані фермерам або особам, яким землю здано з покладенням на них обов'язку віддавати частину врожаю; голуби у голуб'ятнику; кролики у клітках; вулики; риба в ставках; преси, котли, апарати для перегонки, бочки...
527. Майно є рухомим за його природою або за законом.
528. За своєю природою є рухомостями предмети, які можуть змінити своє місце знаходження, зокрема, коли
вони рухаються самі, як наприклад, тварини, або ж коли вони не можуть змінити свого місця самостійно, а тільки під впливом сторонньої сили, як, наприклад, неживі предмети.
529. Є рухомостями за законом зобов'язання і позови, що мають предметом сплату грошових сум або (право на) рухомі речі, акції або частки у фінансових, торговельних або промислових компаніях, навіть якщо компаніям належало б нерухоме майно, зв'язане з цими підприємствами.
537. Приватні особи мають право вільного розпорядження майном, яке їм належить...
543. На майно можна мати або право власності, або про
сте право користування, або тільки право вимагати вико
нання земельних повинностей (сервітутів).
Про власність
544. Власність є право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином з тим, щоб користування не було таким, яке заборонене законом або регламентами.
545. Нікого не можна змушувати поступитися своєю власністю, якщо це тільки не робиться з причин суспільної користі і за справедливого і попереднього відшкодування.
546. Власність на річ, як рухому, так і нерухому, дає право на все, що ця річ виробляє, і на те, що природно або штучно з'єднується з цією річчю як її невід'ємність. Це право називається «правом приєднання».
552. Власність на землю включає і власність на те, що знаходиться зверху, і на те, що внизу.
Власник може саджати, зводити будівлі на свій розсуд, за винятком того, що встановлено у титулі «Про сервітути і земельні повинності».
Про різноманітні способи, якими набувається власність
Загальні правила
711. Власність на майно набувається і передається шляхом успадкування, дарування між живими або по заповіту у відповідності із зобов'язаннями.
712. Власність набувається також шляхом приєднання або включення до складу іншої речі і через давність.
713. Майно, яке не має господаря, належить державі.
Про успадкування
718. Спадщина відкривається внаслідок природної смерті і внаслідок громадянської смерті.
723. Закон регулює порядок успадкування між законними спадкоємцями; за їх відсутності майно переходить до позашлюбних дітей, потім до живого подружжя, а якщо таких немає, до держави.
756. Позашлюбні діти не є спадкоємцями; закон надає їм право на майно померлих їх батька або матері лише у тому випадку, якщо вони були визнані у законному порядку.
Про дарування між живими і заповіти
893. Розпоряджатися своїм майном без вигоди можна лише через дарування між живими або через заповіт...
894. Дарування між живими є дія, через яку той, хто дарує, позбавляє себе, реально і остаточно, подарованої речі на користь обдарованого, який її приймає.
895. Заповіт є дія, через яку заповідач дає розпорядження на той період, коли він уже помре, про все своє майно або частину майна, і який він може відмінити.
913. Безкорисливе надання (майна) через укладення угод між живими або через заповіт не може становити більше половини майна, яке належить особі, що робить розпорядження, якщо вона залишає після своєї смерті лише одну законну дитину; третини — якщо вона залишає двох дітей; чверті — якщо вона залишає троє або більшу кількість.
916. За відсутності висхідних і низхідних спадкоємців безкорисливі надання, здійснені через угоди між живими або через заповітні акти, можуть вичерпувати усе майно.
Про договори або договірні зобов'язання взагалі
1101. Договір є угода, через яку одна або декілька осіб зобов'язуються один перед іншим або перед декількома іншими особами дати що-небудь, зробити щонебудь або як робити що небудь
1108. Чотири умови є суттєвими для дієвості угоди:
— згода сторони, яка зобов'язується;
— здатність укладати договір;
— певний предмет, що становить зміст зобов'язання;
— дозволене обгрунтування зобов'язання.
1109. Дійсна згода відсутня, якщо вона була дана лише
внаслідок помилки або якщо вона була вирвана насильно
чи обманом.
1115. Договір не може відхилятися з причини насилля, якщо після того, як насилля припинилося, цей договір було схвалено або прямо, або мовчазно, або через пропущення терміну, встановленого законом для надання вимоги про відновлення.
1123. Будь-яка особа може укладати договори, якщо вона не оголошена неспроможною у відповідності із законом.
1124. Неспроможними для укладення договору є:
— неповнолітні;
— особи, позбавлені дієздатності (одружені жінки у випадках, зазначених у законі);
— узагалі усі ті, кому закон забороняє деякі договори.
1126.Предметом договору є те, що одна сторона зобов'язується дати, або те, що одна сторона зобов'язується зробити, або що вона зобов'язується не робити.
1131. Зобов'язання, яке не має основи, або має неправдиву основу, або має недозволену основу, не може бути чинним.
1134. Угоди, укладені на основі закону, займають місце
закону для тих, хто їх уклав.
Вони можуть бути відмінені лише за взаємною згодою сторін або з причин, у відповідності з якими закон дозволяє відміну (зобов'язання).
Вони мають бути виконані добросовісно.
1135. Угоди зобов'язують не тільки до того, що у них зак
ладено, але й до усіх наслідків, які справедливість, звичай
або закон пов'язують з цим зобов'язанням, у відповід
ності з його природою.
Про зобов'язання, які виникають без угоди
1382. Яка б то не була дія людини, що спричиняє іншій збитки, зобов'язує ту, з вини якої сталися збитки, відшкодувати їх.
1383. Кожен відповідальний за збитки, які він спричинив не тільки своєю дією, але й своєю неохайністю або необережністю.
Про шлюбний договір і взаємні права подружжя
1387. Закон регулює подружній союз стосовно майна лише за відсутності спеціальних угод, які подружжя може укласти на свій розсуд з тим, щоб ці угоди не протирічили хорошій моралі...
1394. Усі шлюбні угоди мають бути викладені до шлюбу в акті, складеному перед нотаріусом.
1394. Шлюбні угоди не можуть ні в чому змінюватися після одруження.
Про продаж
1582. Продаж є угода, у відповідності з якою один зобов'язується надати річ, а інший — заплатити за неї...
1589. Обіцянка продати рівноцінна продажу, якщо є
взаємна угода обох сторін про річ і про ціну.
1590. Якщо при обіцянці продати було дано завдаток, то
кожному із тих, хто домовляється, надається можливість
відступити від обіцянки:
— тому, хто дав завдаток, — втрачаючи його;
— тому, хто одержав завдаток, — повернувши його у подвійному розмірі.
1674. Якщо продавець зазнав збитків у розмірі більше семи дванадцятих ціни нерухомості, то він може вимагати визнання угоди недійсною...
Про договір найму
1780. Можна брати на себе зобов'язання надати свої послуги лише на період для виконання певної справи...
1832. Договір товариства є угода, у відповідності з якою двоє або більше осіб погоджуються зробити щось спільним майном, маючи на увазі розподіляти вигоди, які можуть із цього бути.
1833. Кожен учасник товариства має внести до нього або гроші, або інше майно, або свої спеціальні знання і вміння.
Конституция Франции
Июня 1793 г.
ДЕКЛАРАЦИЯ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА И ГРАЖДАНИНА
Народ французский, убежденный в том, что забвение
естественных прав человека и пренебрежение к ним – единственные
причины бедствий человечества, принял решение изложить в
торжественной декларации эти права, священные и неотъемлемые,
дабы все граждане, имея возможность постоянно сравнивать действия
правительства с целями всякого общественного учреждения, никогда
не допускали угнетать и унижать себя тиранией. Дабы народ всегда
имел перед глазами основы своей свободы и своего счастья,
должностные лица – правила выполнения своих обязанностей,
законодатель – предмет своего назначения. Вследствие этого он
провозглашает перед лицом верховного существа следующую
декларацию прав человека и гражданина.
1. Целью общества является общее счастье. Правительство
установлено, чтобы обеспечить человеку пользование его
естественными и неотъемлемыми правами.
2. Эти права суть: равенство, свобода, безопасность,
собственность.
3. Все люди равны по природе и перед законом.
4. Закон есть свободное и торжественное выражение общей
воли; он один и тот же для всех как в том случае, когда оказывает
покровительство, так и в том случае, когда карает; он может
предписывать лишь то, что справедливо и полезно обществу; он
может воспрещать лишь то, что приносит обществу вред.
5. Все граждане на равных правах имеют доступ к общественным
должностям. Свободные народы не знают иных оснований для
предпочтения при избрании, кроме добродетелей и способностей.
6. Свобода есть присущая человеку возможность делать все,
что не причиняет ущерба правам другого; ее основу составляет
природа, а ее правило – справедливость; обеспечение свободы есть
закон. Нравственную границу свободы составляет следующее правило:
"Не причиняй другому того, что нежелательно тебе самому от
других".
7. Право выражать свои мысли и свои мнения как посредством
печати, так и любым иным способом, право собираться вместе,
соблюдая спокойствие, и свободное отправление религиозных обрядов
не могут быть воспрещены. Необходимость провозглашения этих прав
предполагает наличие деспотизма или живое воспоминание о нем.
8. Безопасность состоит в покровительстве, оказываемом 217
обществом каждому из своих членов в целях сохранения его
личности, его прав и его собственности.
9. Закон должен охранять общественную и индивидуальную
свободу против угнетения со стороны правящих.
10. Никто не должен быть обвинен, задержан или подвергнут
заключению иначе, как в случаях, предусмотренных законом, и с
соблюдением порядка, предписанного им же. Каждый гражданин,
вызванный или задержанный именем закона, обязан немедленно
повиноваться; в случае сопротивления он подлежит ответственности.
11. Всякий акт, направленный против лица, когда он не
предусмотрен законом или когда он совершен с нарушением
установленных законом форм, есть акт произвольной и тиранический;
лицо, против которого такой акт пожелали бы осуществить
насильственным образом, имеет право оказать сопротивление силой.
12. Те, кто стал бы испрашивать, изготовлять, подписывать,
выполнять подобные произвольные акты или распоряжаться их
выполнением, подлежат ответственности и должны понести наказание.
13. Так как каждый предполагается невиновным, пока не
установлено противное, то в случае необходимости подвергнуть
кого-либо задержанию всякого рода строгость, не вызываемая при
задержании необходимостью, должна сурово караться законом.
14. Никто не должен быть осужден и наказан иначе, как по
выслушивании его объяснений, после вызова в законном порядке и
только в силу закона, опубликованного до совершения проступка.
Закон, карающий проступки, совершенные до его издания, есть закон
тиранический; сообщение закону обратной силы само есть
преступление.
15. Закон должен назначать наказания, строго и бесспорно
необходимые; наказания должны быть соразмерны преступлениям и
полезны обществу.
16. Право собственности состоит в принадлежащей каждому
гражданину возможности пользоваться и располагать по усмотрению
своим имуществом, своими доходами, плодами своего труда и своего
промысла.
17. Гражданам не может быть воспрещено заниматься каким
угодно трудом, земледелием, промыслом, торговлей.
18. Каждый может предоставлять по договору свои услуги и
свое время, но не может ни продаваться, ни быть проданным: его
личность не есть отчуждаемая собственность. Закон никоим образом
не допускает существования дворни; возможно лишь взаимное
обязательство об услугах и вознаграждении между трудящимся и
нанимателем.
19. Никто не может быть лишен ни малейшей части своей
собственности без его согласия, кроме случаев, когда этого
требует установленная законом необходимость, и лишь под условием
справедливого и предварительного возмещения.
20. Ни один налог не может быть установлен иначе, как в 218
интересах общей пользы. Все граждане имеют право участвовать в
установлении обложения, наблюдать за расходованием поступлений и
требовать в них отчета.
21. Общественное призрение есть священный долг. Общество
обязано давать пропитание неимущим, как приискивая им работу, так
и обеспечивая средства существования лицам, неспособным к труду.
22. Образование составляет общую потребность. Общество
должно всеми своими средствами способствовать успехам народного
просвещения и делать образование достоянием всех граждан.
23. Общественная гарантия состоит в содействии всему
направленному на то, чтобы обеспечить каждому пользование его
правами и охрану этих прав; эта гарантия зиждется на народном
суверенитете.
24. Она неосуществима, если границы правительственной
деятельности не определены в точности законом или если не
обеспечена ответственность всех должностных лиц.
25. Суверенитет зиждется в народе; он един, неделим, не
погашается давностью и неотчуждаем.
26. Ни одна часть народа не может осуществлять власть,
принадлежащую всему народу, но каждая часть верховного собрания
должна пользоваться правом выражать свою волю
совершенно-свободно.
27. Каждый, кто присвоит себе принадлежащий народу
суверенитет, да будет немедленно предан смерти свободными
гражданами.
28. Народ всегда сохраняет за собой право пересмотра,
преобразования и изменения своей конституции. Ни одно поколение
не может подчинить своим законам поколения будущие.
29. Каждый гражданин имеет равное право участвовать в
образовании закона и в назначении своих представителей и своих
агентов.
30. Государственные должности по существу временны; их
нельзя рассматривать ни как отличия, ни как награду, но лишь как
обязанности.
31. Преступления представителей народа и его агентов ни в
коем случае не должны оставаться безнаказанными. Никто не имеет
права притязать на большую неприкосновенность, нежели все прочие
граждане.
32. Право подавать петиции представителям государственной
власти ни в коем случае не может быть отменено, приостановлено
или ограничено.
33. Сопротивление угнетению есть следствие, вытекающее из
прочих прав человека.
34. Угнетение хотя бы одного только члена общества есть тем
самым угнетение всего общественного союза. Угнетение всего
общественного союза есть тем самым угнетение каждого члена в
отдельности.
35. Когда правительство нарушает права народа, восстание для 219
народа и для каждой его части есть его священнейшее право и
неотложнейшая обязанность.
КОНСТИТУЦИОННЫЙ АКТ
О республике
1. Французская республика едина и неделима.
О распределении населения
2. В целях осуществления суверенитета народ французский
распределяется на первичные собрания по кантонам.
3. В целях осуществления управления и отправления правосудия
он распределяется по департаментам, округам, муниципалитетам.
О состоянии гражданства
4. Каждый родившийся и имеющий местожительство во Франции,
достигший 21 года; каждый иностранец, достигший 21 года,
проживающий во Франции в продолжение одного года, живущий во
Франции своим трудом, приобретший собственность или женившийся на
француженке, или усыновивший ребенка, или взявший на иждивение
старика; наконец, каждый иностранец, имеющий, по мнению
законодательного корпуса, достаточные заслуги перед
человечеством, – допускаются к осуществлению прав французского
гражданина.
5. Осуществление прав гражданства утрачивается: вследствие
натурализации в иностранном государстве; вследствие принятия
должности, знаков отличия или милостей, исходящих от
правительства, не установленного народом; вследствие присуждения
к порочащим или унизительным наказаниям впредь до реабилитации.
6. Осуществление прав гражданина приостанавливается:
вследствие возбуждения обвинения; вследствие заочного судебного
приговора, пока приговор не отменен.
О верховенстве народа
7. Суверенный народ есть совокупность всех французских
граждан.
8. Народ непосредственно избирает представителей.
9. Он поручает выборщикам избрание органов управления,
общественных третейских посредников, судей, уголовных и
гражданских.
10. Народ обсуждает и постановляет законы.
О первичных собраниях
11. Первичные собрания образуются в составе граждан, имеющих
местожительство в течение шести месяцев в данном кантоне.
12. Первичные собрания образуются в составе не менее 200 и
не свыше 600 граждан, призванных участвовать в голосовании.
13. Первичные собрания выбирают председателя, секретарей и 220
счетчиков.
14. Поддержание внутреннего порядка осуществляется самими
собраниями.
15. Никто не может являться в собрание вооруженным.
16. Выборы производятся подачей записок или открытым
голосованием, по желанию каждого голосующего.
17. Первичное собрание ни в коем случае не может предписать
единообразного способа голосования.
18. Счетчики удостоверяют подачу голоса гражданином,
который, не умея писать, предпочтет голосовать подачей записки.
19. Голосование законов производится словами да или нет.
20. Мнение первичного собрания провозглашается в следующем
виде: "Граждане, собравшись на первичное собрание такое-то, в
числе стольких-то голосующих, высказываются за или против,
большинством во столько-то".
О народном представительстве
21. Народонаселение есть единственная основа народного
представительства.
22. На каждые 40.000 человек населения приходится один
представитель.
23. Каждое первичное собрание, объединяющее население от
39.000 до 41.000 человек, выбирает непосредственно о одному
представителю.
24. Избрание производится абсолютным большинством голосов.
25. Каждое собрание освобождает от содержимого избирательные
ящики и отправляет комиссара для общего подсчета голосов в
заранее назначенное центральное место.
26. Если первый подсчет не даст абсолютного большинства,
созывается вторичное собрание и производится голосование двух
граждан, получивших наибольшее количество голосов.
27. В случае равенства поданных голосов как при
перебаллотировке, так и при избрании предпочтение отдается
старшему по возрасту. В случае одинакового возраста избрание
решается жребием.
28. Каждый француз, пользующийся правами гражданства, может
быть избран на всем пространстве республики.
29. Каждый представитель принадлежит (является
представителем) всей нации в целом.
30. В случае отказа от избрания, отставки, утраты
правоспособности или смерти представителя его замещение
обеспечивается первичным собранием, избравшим его.
31. Представитель, подавший в отставку, может покинуть свой
пост лишь по вступлении в исполнение своих обязанностей его
преемника.
32. Для производства выборов народ французский собирается
ежегодно первого мая.
33. Он приступает к выборам при наличии любого числа 221
граждан, имеющих право голоса.
34. В чрезвычайном порядке первичные собрания созываются по
требованию одной пятой граждан, имеющих право голоса.
35. Созыв в таком случае производится муниципалитетом
обычного места созыва собрания.
36. Такого рода чрезвычайные собрания приступают к
обсуждению не иначе, как при наличии половины плюс один всего
числа граждан, имеющих право голоса.
О собраниях выборщиков
37. Граждане, явившиеся на первичные собрания, выбирают
одного выборщика на каждые 200 граждан наличных или
отсутствующих: они выбирают двух на каждые 301–400; трех на
каждые 501–600.
38. Ведение собрания выборщиков и порядок выборов те же, что
и в первичных собраниях.
О законодательном корпусе
39. Законодательный корпус един, неделим и действует
постоянно.
40. Его сессия длится один год.
41. Законодательный корпус собирается первого июля.
42. Национальное собрание не может образоваться, если налицо
не имеется по крайней мере половины представителей плюс один.
43. Представители ни в каком случае не могут подвергнуться
преследованию, обвинению или суду за мнения, высказанные ими в
пределах законодательного корпуса.
44. При совершении преступления они могут быть задержаны на
месте преступления, но приказ о задержании и приказ о приводе
могут быть выданы против них не иначе, как с утверждения.
законодательного корпуса.
О ведении заседаний законодательного корпуса
45. Заседания Национального собрания публичны.
46. Протоколы его заседаний печатаются.
47. Национальное собрание не может приступить к прениям,
если налицо нет по крайней мере 200 человек.
48. Собрание не может не предоставить слова своим членам в
порядке поданных последними записок.
49. Национальное собрание выносит постановления большинством
голосов присутствующих членов.
50. 50 членов Собрания имеют право потребовать поименного
голосования.
51. Национальное собрание имеет право контроля над
поведением своих членов.
52. Ему принадлежит поддержание установленного им порядка в 222
месте его собраний и в пределах внешней ограды.
О функциях законодательного корпуса
53. Законодательный корпус предлагает законы и издает
декреты.
54. Общим названием законов обозначаются акты
законодательного корпуса, имеющие своим предметом:
гражданское и уголовное законодательство;
общее заведование текущими доходами и расходами республики;
национальные недвижимые имущества;
пробу, вес, чекан и наименование монет;
род, размер и порядок взимания налогов;
объявление войны;