Етапи становлення деревного розсадництва 4 страница

· зни­ження родючості грунту внаслідок виносу елементів мінерального живлення вирощеними на площі рослинами;

· зменшення товщини родючого шару грунту (особливо значною є втрата на площах у разі викопування садивного матеріалу з грудкою землі);

· руйнування структури грунту внаслідок розпилення його верхнього шару через багаторазову дію на нього ґрунтообробними знаряддями ;

· погіршення водно-фізичних і механічних властивостей грунту, що призводить до формування несприятливих водного, повітряного, теплового та поживного режимів;

Окрім виснаження та погіршення структури грунту, монокультура призводить до небажаної зміни його кислотності, розвитку специфічних для культури збудників хвороб та шкідників, послаблення діяльності корисних для рослин мікроорганізмів і посилення впливу шкідливих, розвитку багаторічних бур’янів та засмічення ними площі. Наслідком цих негативних змін, як вже зазначалось, є втрата врожаю. Втрата врожаю внаслідок монокультури в розсадниках означає не тільки падіння виходу стандартного садивного матеріалу з одиниці площі, а і невиправдане подовження терміну його вирощування до кондиційних розмірів та збільшення в зв’язку з цим виробничої собівартості продукції. Яскравою ілюстрацією впливу монокультури на вихід стандартного садивного матеріалу є дані про вирощування сіянців сосни на тимчасовому лісовому розсаднику Дзвінківського лісництва Боярської ЛДС ( табл.2.2).

 

Таблиця 2.2.

Вплив монокультури на вихід стандартних сіянців сосни звичайної на тимчасовому лісовому розсаднику Дзвінківського лісництва Боярської ЛДС

Рік вирощу-вання (вік моно-культури) Густота стояння сіянців, шт/пог.м Вихід сіянців % уражених та пошкод-жених сіянців
валовий, тис. шт/га стандартних,
тис. шт/га в % до плану*
2133,3 1761,1 117,4 4,2
2633,3 2089,5 139,3 2,8
1899,9 1629,0 108,6 5,7
2033,3 1423,5 94,9 12,5
2199,9 1290,0 86,0 14,1
1633,3 1372,5 91,5 8,4
1733,3 1167,0 77,8 11,9

* Плановий вихід стандартних сіянців сосни становить 1500 тисяч штук з 1 га.

Вирощування дерев і чагарників в шкілках розсадника, з точки зору загального землеробства, по своїй суті ідентичне пропасній культурі, яка упродовж ряду років (від 2 до 5 років) не переорюється, але грунт щорічно підлягає багаторазовому поверхневому розпушенню, не збагачується перегноєм через відсутність рослинного покриву і, як наслідок, втрачає дрібногрудочкову будову, розпилюється і стає безструктурним.

Одночасно з цим, разом з кореневою системою вирощених саджанців з розсадника виноситься значна кількість родючого грунту. Особливо це помітно під час викопування великих дерев з грудкою землі.

Засновник теорії створення і відновлення родючості грунту В.Р.Вільямс переконливо довів, що основою родючості є дрібногрудочкова структура, яка формується коренями зернобобових і багаторічних трав.

Тривалий досвід вирощування сільськогосподарських культур переконливо свідчить, що зміна вирощуваних на площі культур у певному порядку, дозволяє не тільки тривалий час отримувати сталі врожаї, але і збільшувати їх. Тому для збереження і підвищення родючості грунту, поновлення його структури, накопичення вологи, очищення полів від бур’янів, хвороб та шкідників застосовують сівозміни – науково-обгрунтовану зміну культур і парів у часі і просторі. Не просто зміна, а зміна обгрунтована певною доцільністю, зміна культур, при якій наступні види повністю використовують переваги, що обумовлені попередніми рослинами, культурами, парами або так званими попередниками.

Після вирощування на площі бобових культур, які збагачують грунт доступними для рослин формами азоту, на їх місце доцільно висаджувати (висівати) рослини, які вибагливі до вмісту азоту в грунті. Після рослин, що виснажують грунт, потрібно розміщувати такі (після внесення добрив), що сприяють поновленню родючості.

Таким чином, під сівозміноюрозуміють послідовне, науково - обгрунтоване чергування культур і парів (якщо вони є в сівозміні) у часі та певне їх розміщення на площі, яке супроводжується відповідною для конкретних грунтово-кліматичних умов агротехнікою (обробітком грунту та внесенням добрив) і спрямоване на оптимальне використання площі за цільовим призначенням.

Науково - обгрунтовані сівозміни дозволяють:

· підтримувати та підвищувати родючість грунту;

· відновлювати та покращувати структуру грунту;

· накопичувати і раціонально використовувати вологу та елементи мінерального живлення;

· полегшувати боротьбу з бур’янами, хворобами та шкідниками.

Сівозміна передбачає поділ площі виробничих відділень (посівного, шкільного) розсадника на певну кількість рівновеликих полів.

Період, упродовж якого всі культури і пар проходять через кожне поле у певному визначеному сівозміною порядку, називають ротацією сівозміни.

При проектуванні сівозміни необхідно виходити з:

· вимог рослин до середовища в якому вони вирощуються;

· конкретних грунтово-кліматичних умов;

· планового завдання;

· господарської доцільності.

Підвищити економічну ефективність сівозміни можна поєднанням видів деревних рослин (культур) з різними термінами вирощування в одному полі в межах однієї сівозміни.

 

2.2 Сівозміни в розсадниках окремих грунтово-кліматичних зон

У процесі розробки та обґрунтування сівозмін чільне місце належить вимогам до них, які визначаються конкретними грунтово-кліматичними умовами. При цьому в кожній лісорослинній зоні можна виділити такі, що найбільш вагомо впливають на процеси розвитку та росту рослин в розсадниках і, в значній мірі, визначають агротехніку та технологію виробництва садивного матеріалу.

Значний доробок у розроблення та наукове обґрунтування доцільних сівозмін для розсадників України належить проф. Прокопу Григоровичу Кальному. Далі наведені його положення та рекомендації стосовно сівозмін для зрошуваних і незрошуваних розсадників конкретних грунтово-кліматичних зон: Полісся, Лісостепу і Степу.

Сівозміни у лісових розсадниках Полісся та північних районів Лісостепу. Райони Полісся та північної частини Лісостепу серед рівнинних територій України вважаються найбільш зволоженими атмосферними опадами. Кількість опадів перевищує природне випаровування (гідротермічний коефіцієнт – ГТК > 1) і тому для цієї території характерний позитивний баланс вологи. Розсадники створюють, головним чином, на зональних для регіону підзолистих, дерново-підзолистих, світло-сірих та сірих лісових (опідзолених) ґрунтах різного, переважно легкого, механічного складу. Ці ґрунти, як правило, бідні на поживні речовини, мають незадовільні водно-фізичні властивості (високу водопро­никність і малу водозатримну здатність). До негативних властивостей цих ґрунтів належить і підвищена кислотність. Основними заходами щодо підвищення родючості таких ґрунтів є систематичне внесення органічних (гній, торфокомпости, зелена маса) і мінеральних добрив, усунення кислотності вапнуванням і мергелюванням.

Одним з найраціональніших способів збагачення таких ґрунтів органічними речовинами та біологічним азотом є сидеральний пар – люпинізація піщаних, супіщаних та глинисто-піщаних ґрунтів (вирощування на полях сівозміни культури люпину на зелене добриво). Люпин має дві надзвичайно цінні властивості – здатність зв’язувати та накопичувати в грунті атмосферний азот і засвоювати з грунту недоступні для рослин поживні елементи важкорозчинних сполук. Люпин завдяки глибокій кореневій системі використовує вимиті у нижні шари грунту поживні речовини, які після заорювання його зеленої маси нагромаджуються у верхньому орному шарі.

У сівозмінах виробничих відділень розсадників Полісся та північних районів Лісостепу (табл.2.3) можна вирощувати як однорічний, так і багаторічний люпин. Однорічний люпин краще вирощувати разом з фацелією, зелена маса якої багата на калій та фосфор, а до багаторічного – підсівати озимі сільськогосподарські культури (овес, гречка). На другий рік перший укіс вирощеної зеленої маси багаторічного люпину використовують для компостів, а другий заорюють в грунт як сидерат. Вирощування багаторічного люпину дуже ефективне при введенні його в сівозміни розсадників, створених на малородючих ґрунтах. У якості культур - сидератів в декоративних розсадниках Полісся та північних районах Лісостепу, окрім люпинів жовтого кормового, синього вузьколистого і багаторічного, рекомендують вирощувати ріпак, вику яру чисту або в суміші з вівсом, горох зимуючий, буркун білий та жовтий.

Сівозміни в розсадниках Лісостепу (табл. 2.4). Найбільш поширеними ґрунтами у розсадниках цієї лісорослинної зони є темно-сірі лісові, опідзолені та глибокі чорноземи, які мають значну товщину гумусового шару (35—120 см) і відносно багаті на гумус (більше 4%). Їм притаманні непогані водно-фізичні властивості і помірне зволоження (ГТК = 0,9-1,0). Головною метою введення сівозмін у виробничих відділеннях розсадників цієї зони є збереження структури, підтримання і підвищення родючості ґрунтів, покращення їх водно-фізичних властивостей. У декоративних розсадниках цього досягають введенням у сівозміни зайнятого пару – вирощуванням у сівозмінах зернобобових та конюшини, діяльність кореневих систем яких сприяє відновленню структури, а залишки їх корінців після збирання урожаю поповнюють органічні речовини в грунті. Підвищують родючість грунту розсадників Лісостепу також внесенням добрив і правильним його обробітком. На менш родючих ґрунтах легкого механічного складу з метою збагачення орного шару органічними речовинами доцільно замість зернобобових періодично вирощувати сидерат на зелені добрива. Найбільш придатні для цього боби кормові.

При травосіянні на кормові цілі в розсадниках Лісостепу використовують еспарцет, кострицю лучну, райграс високий, стоколос прямий та інші трави, які не призводять до засмічення площ.

Сівозміни в незрошуваних розсадниках Степу (табл. 2.5). Характерними рисами Степу є недостатнє зволоження, висока інтенсивність природного випаровування та часті посухи, що зумовлюють значний дефіцит вологи (ГТК < 0,8), який ускладнює вирощування садивного матеріалу в розсадниках. Основними вимогами до сівозмін в розсадниках цієї зони є накопичення вологи та її ощадливе використання. Вирішальне значення при виконанні цих вимог має пар чорний, який в Степу ототожнюють з сухим зрошуванням. Тому у сівозмінах декоративних незрошуваних розсадників на звичайних чорноземах Степу у якості попередника використовують чорний пар або пар удобрений. У розсадниках на південних чорноземах або темно-каштанових ґрунтах, які характеризуються незначним вмістом гумусу (3-4%), поганою водопроникністю, схильністю до запливання та утворення кірки, в сівозміни бажано вводити однорічні (суданку) або багаторічні трави (люцерну чисту або у суміші з житняком, безкореневищним пирієм) з подальшим утриманням поля в наступному році під чорним паром.

Сівозміни в зрошуваних розсадниках Степу(табл. 2.6). Основними вимогами до сівозмін в зрошуваних розсадниках Степу є підвищення родючості та покращення структури грунту і недопущення його засолення. Цього досягають введенням у сівозміни високоврожайних, грунтопокращуючих сільськогосподарських культур, внесенням добрив та застосуванням правильного обробітку грунту. Кращими попередниками

Таблиця 2.3

Сівозміни в розсадниках Полісся та північних районів Лісостепу (за П.Г. Кальним)

Строк вирощування, роки Варіант сівозміни Кількість полів Культури в полях сівозмін
І ІІ ІІІ ІV V VІ
Посівне відділення
1-2 Ло С1 С2+1 - - -
1-2 ЛоФ С1 С2+1 - - -
1-2 ЛБ1 ЛБ2 С1 С2+1 С1+2 -
1-2 Гр-ЛБ1 ЛБ2 С1 С2+1 С1+2 -
Деревна шкілка
2-4 Ло Сж1 Сж2 Сж3+1 Сж4+2 -
2-4 ЛоФ Сж1 Сж2 Сж3+1 Сж4+2 -
2-4 ЛБ1 ЛБ2 Сж1 Сж2 Сж3+1 Сж4+2
2-4 Гр-ЛБ1 ЛБ2 Сж1 Сж2 Сж3+1 Сж4+2
Плодова шкілка
Ло Д Ок1 Ок2 - -
ЛоФ Д Ок1 Ок2 - -
ЛБ1 ЛБ2 Д Ок1 Ок2 -
Гр-ЛБ1 ЛБ2 Д Ок1 Ок2 -
                 

Умовні позначення: тут і далі Ло – люпин однорічний; ЛоФ – люпин однорічний в суміші з фацелією; ЛБ1, ЛБ2 – люпин багаторічний відповідно першого і другого року вирощування; Гр-ЛБ1 – гречка, а після збору її врожаю – висів люпину; С1, С2 – сіянці відповідно першого і другого року вирощування; С2+1 – сіянці другого та першого року вирощування; Сж1 – саджанці першого року вирощування; Сж2 – Сж4 – саджанці відповідно другого,

третього і четвертого року вирощування; Д – дички; Ок1, Ок2 – окулянти відповідно першого і другого року вирощування.


 

Таблиця 2.4

Сівозміни в розсадниках Лісостепу (за П.Г. Кальним)

 

Строк вирощування, роки Варіант сівозміни Кількість полів Культури в полях сівозмін
І ІІ ІІІ ІV V VІ VІІ
Посівне відділення
1-2 Пз (Пд) С1 С2+1 - - - -
1-2 Т1 Т2 С1 С2+1 Пз (Пд) С1 С2+1
Деревна шкілка
2-4 Пз (Пд) Сж1 Сж2 Сж3+1 Сж4+2 - -
2-4 Т1 Т2 Сж1 Сж2 Сж3+1 Сж4+2 -
Плодова шкілка
Пз (Пд) Д Ок1 Ок2 - - -
Т1 Т2 Д Ок1 Ок2 - -
                   

 

Умовні позначення: Т1,2 – трави першого, другого року; Пз (Пд) – пар зайнятий (пар удобрений).

 


 

Таблиця 2.5.

Сівозміни в розсадниках Степу (за П.Г. Кальним)

 

Строк вирощування, роки Варіант сівозміни Кількість полів Культури в полях сівозмін
І ІІ ІІІ ІV V VІ VІІ VІІІ
Посівне відділення
1-2 Пч (Пд) С1 С2+1 - - - - -
1-2 То Пч С1 С2+1 - - - -
1-2 Т1 Т2 Пч(Пд) С1 С2+1 Пч С1 С2+1
Деревна шкілка
2-4 Пч (Пд) Сж1 Сж2 Сж3+1 Сж4+2 - - -
2-4 Т1 Т2 Пч (Пд) Сж1 Сж2 Сж3+1 Сж4+2 -
Плодова шкілка
Пч (Пд) Д Ок1 Ок2 - - - -

 

Умовні позначення: То – трави однорічні, Пч – чорний пар.

 


 

Таблиця 2.6

Сівозміни в зрошуваних розсадниках Степу (за П.Г. Кальним)

 

Строк вирощування, роки Варіант сівозміни Кількість полів Культури в полях сівозмін
І ІІ ІІІ ІV V VІ VІІ
Посівне відділення
1-2 То; Пч С1 С2+1 - - - -
1-2 Т1 Т2 (в) С1 С2+1 Пч С1 С2+1
Деревна шкілка
2-4 То Сж1 Сж2 Сж3+1 Сж4+2 - -
2-4 Т1 Т2 (в) Сж1 Сж2 Сж3+1 Сж4+2 -
Плодова шкілка
Пч; То Д Ок1 Ок2 - - -
Т1 Т2 (в) Д Ок1 Ок2 - -

 

Умовні позначення: Т2 (в) – трави другого року вирощування + вологозарядкове поливання після їх вирощування.

 


деревних рослин у зрошуваних розсадниках є багаторічні бобові та однорічні злакові трави (вика озима, люцерна синя і жовта, горох в суміші з гірчицею, тригонела, чина посівна, безкореневищний пирій та ін.). Застосування чорного пару після трав необов’язкове. Після розробки орного шару грунту досить вологозарядкового зрошення.

Слід зауважити, що наведені схеми сівозмін не можна застосовувати шаблонно. Вони наводяться для орієнтації при розробці сівозмін для конкретних грунтово-кліматичних умовах.

В декоративних розсадниках з метою збільшення полів сівозмін у відділі вирощування та формування декоративних дерев і чагарників можливе поєднання вирощування садивного матеріалу різного віку (першої, другої та третьої шкілок) в одній сівозміні за умови, що він вирощується в шкілках однакову або кратну кількість років.

 

 

Питання для самоконтролю:

1.Назвіть складові основ агротехніки вирощування садивного матеріалу в розсадниках?

2. До яких негативних насідків веде монокультура?

3.З якою метою вводять сівозміни?

4.Дайте визначення поняття «сівозміні». Що таке ротація сівозміни?

5.Що враховують при розробці сівозміни?

6.Які вимоги до сівозміни в розсадниках Полісся

7. Які вимоги до сівозміни в розсадниках Лісостепу?

8. Які вимоги до сівозміни в зрошуваних і незрошуваних розсадниках Степу?

9. Назвіть науково-обгрунтовані попередники для сівозмін розсадників Полісся, Лісостепу і Степу?

10. Особливості сівозмін в зрошуваних розсадниках Степу?

 


3.Обробіток грунту

3.1. Теоретичні основи обробітку грунту

 

В комплексі робіт з вирощування садивного матеріалу надзвичайно важлива роль належить обробітку грунту. Окремі прийоми та системи обробітку грунту мають вагомий вплив на розвиток і ріст деревних рослин, розміри витрат на проведення не тільки наступних за ним робіт, пов’язаних з сіянням, садінням, доглядом за ґрунтом і знищенням бур’янів, а і на собівартість продукції в цілому.

Правильний обробіток грунту покращує водно-фізичні властивості і формує стійку, дрібно-грудкувату структуру. В своєчасно і правильно обробленому грунті створюються оптимальні умови для проникнення в нього повітря, тепла та вологи, що позитивно впливає на життєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів і сприяє посиленню біологічних процесів розкладання органічних речовин та накопиченню нітратів, необхідних для розвитку рослин.

У розсадниках обробіток грунту має місце під час освоєння площ, відведених під вирощування садивного матеріалу та проведення обробітку грунту в полях прийнятих сівозмін. Останній включає основний і передпосівний (передсадивний) обробітки грунту (рис.3.8). Вони мають свої специфічні цілі та завдання, досягнення та вирішення яких залежить від багатьох чинників і факторів, а саме:

· грунтово – кліматичних умов (типу і стану грунту);

· еколого – біологічних особливостей вирощуваних культур;

· параметрів і властивостей грунтообробних знарядь;

· сезону і термінів виконання тих чи інших прийомів, тощо.

 
 


Рис. 3.8. Види обробітку грунту в розсадниках

 

Основними завданнями обробітку грунту є:

· створення в одному шарі близьких до оптимальних водного, повітряного, теплового і поживного середовищ;

· забезпечення найкращих умов для кореневого живлення та росту кореневої системи;

· посилення кругообігу поживних речовин в грунті;

· підвищення активності корисних мікроорганізмів та інтенсивності мінералізації органічних залишків;

· знищення бур’янів, шкідників і збудників хвороб рослин;

· створення сприятливих умов для висіву насіння, садіння рослин, проведення доглядів і внесення добрив;

· захист грунту від водної і вітрової ерозії .

У постійних розсадниках правильним і своєчасним обробітком грунту створюють очищений від бур’янів культурний орний шар глибиною 22-45 (50) см і щільністю 1,05-1,15г/см 3 з високою водопроникністю та з вмістом м’якого гумусу більше 3%. Орний шар грунту повинен мати водостійку мікроагрегатну структуру, високу біохімічну активність і бути забезпеченим доступними для рослин формами води та елементами мінерального живлення упродовж усієї вегетації сіянців і саджанців. Цього досягають, застосовуючи окремі прийоми та системи обробітку грунту. Одноразове механічне діяння на орний шар робочими органами ґрунтообробних знарядь називають прийомом обробітку грунту. Вони бувають загальними (оранка, лущення, культивація, боронування) і спеціальними (плантажна оранка фрезерування, шлейфування та ін.).

Оранка є одним із найважливіших прийомів обробітку грунту. Особливо важливе значення має оранка в шкілках розсадника, з перебуванням в них саджанців на одному місці упродовж 3-5 років, під час якого переорювання неможливе, а натомість проводиться тільки розпушування і культивування міжрядь. Покращити властивості не якісно обробленого грунту після садіння рослин вкрай важко.

Найбільш ефективною є культурна оранка, яку здійснюють плугами з передплужником. Робота таких плугів можлива при оранці на глибину не менш як на 15-18 см.

Оранку з розпушенням підорного шару проводять плугами з ґрунтопоглиблювачами, які розпушують нижній шар не вивертаючи його на поверхню грунту. Для вирощування багаторічних деревних рослин, для яких притаманна коренева система, що інтенсивно проникає в нижні шари грунту, глибока оранка є вкрай важливим чинником їх успішного розвитку. Поглиблення орного горизонту збільшує об’єм пухкого грунту з великою кількістю дрібних пор, послаблює дію морозів і спеки на грунт, особливо в періоди тривалих посух.

При встановленні глибини оранки під час обробітку грунту в розсаднику необхідно враховувати грунтово-кліматичні умови, потужність орного шару грунту та вид садивного матеріалу, який культивують на даній площі (табл.3.7).

Глибину оранки в розсадниках за рівних умов збільшують з півночі на південь України (Полісся – Лісостеп - Степ), а в межах однієї лісорослинної зони - від менш родючих до більш родючих з більш потужним гумусовим шаром. В окремих розсадниках з однаковими ґрунтовими умовами на більшу глибину обробляють грунт в шкільних відділеннях, де вирощують саджанці дерев і чагарників, а на меншу – в посівному. При цьому, в шкілках глибина збільшується від першої до третьої із збільшенням розмірів кореневої системи, сягаючи найбільшої в шкілці дерев і чагарників архітектурних форм.