Основні завдання інтеграції біометричних технологій 5 страница
Нині фахівці з міжнародних відносин відзначають посилення загострень взаємовідносин між християнським й ісламським світами. Той факт, що приблизно кожен сьомий мусульманин говорить про прийнятність проведення терористичних атак відносно безневинних людей для захисту ісламу та досягнення мети його подальшого поширення, достатньо переконливо показує, наскільки є серйозною загроза для багатьох країн світової спільноти, та насамперед для США, держав Євросоюзу, Росії, деяких членів СНД та ряду інших країн. Більшість експертів стверджують, що ісламський фундаменталізм – найпотужніша ідеологічна зброя, яка робить більший вплив на політичні процеси в світі, ніж усі ядерні арсенали Заходу та Сходу, разом взяті*.
Але положення «Захід проти ісламу» є спрощенням відомої концепції «зіткнення цивілізацій» Семюеля Хантінгтона. Про Хантінгтона, який помер в грудні 2008 року, зазвичай згадують, коли західний світ стикається зі світом ісламу. Його відома книга «Зіткнення цивілізацій» була опублікована у 1996 році. На думку американського футуролога, значних цивілізацій наприкінці XX століття нараховується близько восьми, і всі вони стикаються одна з одною у сучасному світі. На думку Хантінгтона, основною визначальною ознакою цивілізації є релігія.
Саме релігійний чинник дозволяє таким країнам, як Китай, США, Індія успішно здійснювати глобальні проекти. Саме релігія додає гостроти війнам «по лініях розлому», тобто конфліктам цивілізацій. «Тоді як на глобальному, або на макрорівні, світової політики основне зіткнення цивілізацій відбувається між Заходом і рештою світу, на локальному, або на мікрорівні, воно відбувається між ісламом і іншими релігіями», – писав Семюель Хантінгтон. І сучасним двигуном цього протистояння, на думку західних експертів, є ісламська цивілізація*.
В даний час немає жодних підстав вважати, що тероризм зникне. В епоху, коли широкомасштабні війни стали дуже небезпечними та дорогими, терористичні дії виявились домінуючою формою проведення насильницьких акцій. Поки в світі існуватимуть конфлікти, буде існувати й тероризм. Тероризм постійно мутирує, а тому вимагає постійного оновлення арсеналу засобів боротьби з ним. Нові загрози, які у багатьох випадках знецінюють накопичений досвід і знання, свідчать про те, що в XXI сторіччі світова спільнота вступила в якісно нову епоху терористичних загроз. І всі контртерористичні структури повинні в своїй діяльності враховувати ці нові реалії і для протидії їм розробляти сучасні сценарії та генерувати нові ідеї нейтралізації цих загроз.
Політичні діячі провідних економічних країн вважають, що тероризм і супутні йому явища кидають світовій демократичній спільноті найсерйозніший виклик, котрий потребує адекватної відповіді. Терористичні акції становлять найбільшу загрозу загальним демократичним цінностям, основним правам і свободам людини, а також міжна-
родній безпеці.
За висновками американського експерта у боротьбі з терроризом Девіда Кілкаллена, що були викладені ним у статті «Нові концептуальні парадигми для розуміння конфліктів 21-го століття», яка була розміщена у 2007 році на інтернет-сайті Державного Департаменту США, необхідна розробка нових концептуальних парадигм боротьби з тероризмом з урахуванням нових світових реалій. На його думку, їх розробка ще не закінчена, проте деякі ідеї отримали практичне втілення, наприклад, положення щодо розгляду більшості існуючих військових конфліктів як широкомасштабної проблеми протидії партизанським методам ведення боротьби, що вимагає застосування насамперед невоєнних антипартизанських засобів боротьби одночасно з проведенням заходів для захисту мирного населення, якому загрожує небезпека.
Нинішній феномен міжнародного тероризму полягає в тому, що він переходить від традиційних форм активності до більш різноманітних і значно ширших транснаціональних недержавних військово-терористичних дій. У своїй сукупності ці дії нагадують деяку форму міжнародного повстанського руху. Виходячи з цього постулату, Д. Кілкаллен зробив висновок, що людська цивілізація вступила в нову епоху конфліктів, які вимагають принципово нових підходів до їх вирішення**.
Висвітлюючи проблеми тероризму і його «повстанських» форм, неможливо замовчувати той вплив, який зробила глобальна мережа Інтернет на міжнародний рух джихад з погляду організації, стратегії, тактики, способів боротьби, рекрутування й інших аспектів діяльності. У статті Sh.Drennan і A.Biack, яка була опублікована на сторінках журналу «Jane’s Intelligence Review», йдеться про становлення мережі Інтернет як центрального елементу сучасного міжнародного джихадського руху, що призвело до зниження значущості організацій і посилення індивідуалізації цього руху. Раніше мережа Інтернет використовувалася винятково майже групами, що переслідували власні стратегічні цілі. Нині ж використання Інтернету досягло такого рівня, що стало ключовим механізмом розповсюдження джихаду, тобто створення окремих маленьких груп, які практично не мають жодних прямих контактів між собою, а спілкування проводять виключно за допомогою Інтернету.
Інтернет значно підвищив можливості терористичного руху. Хоча зміна тероризму в сторону «індивідуалізації» організаційної структури не була оформлена якоюсь постановою, рух як єдине ціле адаптував свою стратегію для того, щоб підключитися до цього могутнього інструменту спілкування. На думку авторів вищенаведеної статті, джихадський рух продовжує еволюціонувати і відповідно до його стратегії Інтернет все більшою мірою повинен стати головним інструментом «атомізації» глобального тероризму. Ідеологи джихаду A.M. al-Suri і М. Rh. al-Hakaymah розглядають Інтернет як ефективний інструмент, який може бути використаний для виконання таких завдань, як рекрутування нових членів, встановлення комунікаційного зв’язку в режимі «On-Line» та розповсюдження стратегічних вказівок і поточних наказів. Колишня необхідність у міцних організаційних зв’язках значною мірою послабилася внаслідок того, що географічно розсереджені індивідууми та їх лідери мають можливість створювати самостійні канали зв’язку за допомогою Інтернету*.
Інтернет став могутнім інструментом рекрутування, пропаганди ідей тероризму і форумом радикалізації. У цьому процесі використання Інтернету надає багато можливостей глобальному тероризмові: ідеологи та вербувальники отримали засіб спілкування в режимі реального часу з прихильниками їх ідей. Цей спосіб спілкування забезпечує передачу перспективним рекрутам необхідних інструкцій і ресурсів. Інтернет фактично реорганізував організаційний процес рекрутування від особистого контакту до індивідуалізованого через онлайнове спілкування. На поточний момент найбільш могутніми методами рекрутування та радикалізації є інтернет-форуми і веб-послання, які скеровують і координують дії потенційних джихадистів-добровольців на підтримку тією або іншою формою насильницького джихаду.
Інтернет не тільки вносить вагомий внесок до радикалізації руху і рекрутування нових членів, але й мережа створила покоління джихадистів, які ведуть віртуальний джихад. Вони збирають і поширюють потенційно корисну для оперативних планувальників інформацію з відкритих джерел, проводять такі «активні заходи», як хакерські атаки та блокування надання інтернет-послуг. Таким чином, деякі члени онлайнового проджихадистського співтовариства перетворили Інтернет-мережу на власний бойовий простір*.
Виконавче керівництво глобальної терористичної організації «Аль-Каїда», використовуючи Інтернет, може безпечно робити різні заяви і здійснювати комунікаційний зв’язок у мережі без значних фінансових витрат і ризиків оперативної розробки, які виникають при використанні традиційних мас-медійних засобів. Фундаментальним елементом сучасної глобальної терористичної стратегії є децентралізація і індивідуалізація джихаду.
Методи боротьби з так званими «повстанськими» формами тероризму є основними у протидії новим формам транснаціонального тероризму. Ці методи включають, по-перше, заходи щодо захисту та забезпечення безпеки населення, а по-друге – заходи щодо політичного та фізичного усунення впливу ідеологів тероризму, завоювання симпатій з боку місцевих жителів, що, зрештою, повинно привести до встановлення довіри між владними структурами та місцевим населенням.
Усі без винятку органи державної влади, насамперед дипломатичні, військові, економічні та розвідувальні відомства, мають діяти спільно, а їх діяльність повинна координуватися на урядовому рівні. Нині серйозною проблемою залишається відсутність необхідного рівня координування і обміну закритою інформацією між різними державними структурами, що покликані протистояти тероризму.
Згідно розсекреченій у 2008 році доповіді «Причини провалів і успіхів терористичних атак» («Underlying Reasons for Success or Failure in Terrorist Attacks») інституту Національної Безпеки США (Homeland Security Institute), який є складовою частиною Міністерства Національної Безпеки (Department of Homeland Security), терористичні структури – це не статично застиглі утворення. Вони постійно змінюються, адаптуються до дій антитерористичних служб і знаходять нові способи досягнення своєї мети. У багатьох випадках терористичні акти здійснюються нестандартними способами: для терористів це можливість не тільки випередити спецслужби, які протидіють їм, але й засіб привернення додаткової уваги громадськості.
На думку авторів доповіді, головною проблемою терористів нині є низький рівень забезпечення таємності під час проведення оперативних заходів. Наслідком таких непрофесійних дій є ситуація, коли головну загрозу терористам несуть не дії спецслужб, а свідомі громадяни, які стають свідками неадекватних дій членів терористичних структур. Проте, у багатьох випадках, державні структури не проявляють достатньої гнучкості і належним чином не реагують на повідомлення громадян.
У доповіді особливо акцентується увага на такому моменті, що для правоохоронних і антитерористичних структур аналіз розвідданих і оперативний обмін інформацією з іншими відповідними державними органами – дещо нова сфера діяльності. Тому на цій складній ділянці діяльності державних силових структур постійно виникають проблеми, які в результаті і надають відповідні шанси терористам.
Рекомендації доповіді базуються на аналізі подій восьми проведених в різний час масштабних терактів, зокрема атак на Нью-Йорк і Вашингтон (11 вересня 2001 року), газової атаки в токійському метро (1995 рік), вибухів в лондонському метро (2005 рік), угону авіалайнера «Air France» (1994 рік) і ряду інших. За підсумками проведеного аналізу особливо виділено такий аспект, що перед усіма крупними терактами терористи обов’язково проходили спеціальну підготовку. І саме такі дії (наприклад, навчання в школах авіапілотів, активні відвідини стрілецьких тирів тощо) повинні привертати особливу увагу правоохоронних органів.
Підводячи стислий підсумок рекомендаціям, які наведені у доповіді, можна однозначно стверджувати, що успіх дій проти будь-якої терористичної загрози потребує тісної кооперації та інформаційної взаємодії розвідувальних, поліцейських, військових та інших державних органів, причому не тільки на національному, але й на міжнародному рівні*.
Адже відомо, що 11 терористів, які були організаторами терористичної атаки 2001 року в США, перебували у полі зору ФБР і розшукувалися американською федеральною владою, проте використання терористами підроблених документів і існуючий бюрократизм при реєстрації іноземців дали можливість здійснити теракт**.
Набутий в останні роки досвід свідчить, що ключовим чинником успішної протидії розповсюдженню насильницького екстремізму є готовність урядів різних країн до тісної взаємодії, приділяючи при цьому належну увагу організації співпраці з різними національними та міжнародними організаціями, власними громадянами, а також іммігрантами. Коли уряди взаємодіють один з одним, будують довірчі відносини та добиваються активної і свідомої підтримки з боку більшості населення, забезпечують ефективне державне управління, що базується на беззастережному дотриманні вимог законів, рівень загрози тероризму значно знижується. Коли ж уряд не має належної підтримки від свого населення, не може налагодити добросусідських відносин з межуючими державами, а в країні існують територіально нестабільні або конфліктні зони – тероризм знаходить живільне підґрунтя для своєї діяльності та стає головним джерелом загроз для такого державного утворення. Особливо слід відзначити такий висновок експертів з протидії тероризму, що військова складова державної влади не виконує в антитерористичній діяльності головної ролі, оскільки чільну роль тут відіграють можливості невійськового впливу*.
За висновком Хенка Крамптона, одного з американських теоретиків з питань протидії тероризму, світова спільнота стоїть на порозі нової військової ери, яка буде вимагати проведення швидких і дуже гнучких дій. І позитивний результат залежатиме від можливості швидкої адаптації до нових реалій міжнародної обстановки та негайної розробки відповідних до неї заходів. Причому необхідно передбачати і реагувати відповідним чином на можливі зміни в навколишньому середовищі, яке винятково швидко змінюється під впливом сучасних реалій і в якому створюються передумови для появи нових загроз.
На думку британського генерала Руперта Сміта, говорити тепер про війну в такому аспекті, що вона визначається як відкритий озброєний конфлікт між державами, за участю в них армій з використанням промислового потенціалу, коли кінцевий результат безпосередньо досягається прямим зіткненням збройних сил, більше не має сенсу. Генерал вважає, що ми живемо в епоху «війн між людьми», коли ефективність використання збройних сил залежить від їх можливості гнучко адаптуватися до наявних політичних умов і готовності до ведення боротьби проти недержавних формувань, які тепер виступають як ворожа сторона.
Будь-які зміни ситуації внаслідок нових за формою екстремістських дій з боку терористичних організацій досить часто вимагають пошуку і прийняття нових інноваційних рішень, оскільки сучасні терористичні дії досить часто відзначаються нестандартістю
у їх проведенні, що у підсумку досить швидко знецінює наші знання, що ґрунтуються
на минулому досвіді**.
За висновком ще одного американського фахівця з тероризму Пола Піллара, за останні чверть століття міжнародний тероризм істотно змінився. Він відзначає такі дві головні тенденції сучасного тероризму:
1. По-перше, в наш час знизилась підтримка терористичних дій на державному рівні. Офіційно все менше держав активно підтримують тероризм. Сьогодні в більшості випадків терористичні акти плануються та здійснюються різними недержавними угрупованнями.
2. Друга й головна тенденція – підвищення ролі і значення різних релігійних терористичних організацій. Особливо це стосується радикального ісламізму, який кардинально відрізняється від «світських» і «лівих» терористичних угруповувань, що діяли у попередніх десятиліттях.
В наш час терористичне підпілля ісламізму продовжує розширюватися, нові осередки виявляють у все більшій кількості країн. Особливо це стосується процесу вербовки нових членів і географії проведення терористичних актів. Крім того, цей процес стає все більш децентралізованим.
В умовах глобального поширення терористичної загрози правоохоронні і антитерористичні сили з метою покращення протидії цьому негативному явищу повинні спиратися на останні досягнення новітних інноваційних технологій, зокрема інформаційних технологій, в тому числі й біометричних технологій. Збільшення витрат на антитерористичну діяльність найсприятливішим чином вплинуло на захистні аспекти цієї діяльності, особливо на такі, як застосування спеціальних систем контролю та спостереження, введення нових паспортно-візових документів і, відповідно, нових біометричних систем й загальнодержавних та наддержавних захищених інфраструктур обміну даними. В першому десятилітті нового століття міжнародне співтовариство стало свідком перших кроків щодо створення основних частин майбутньої глобальної паспортно-біометричної системи.
Але оборонні заходи не здатні кардинально вирішити проблему, оскільки захисні методи не спроможні гарантувати повної безпеки кожній потенційній цілі терористів. Тому вкрай важливо проводити випереджальні наступальні контртерористичні дії, які були б націлені на розкриття та нейтралізацію терористичних угруповувань. Однак, успіх цих операцій визначається не стільки розмірами бюджетів, скільки об’єктивними труднощами, пов’язаними з виявленням терористичного підпілля та нейтралізацією атак, що ним плануються. Найефективніший спосіб зниження ризику – проведення
такої зовнішньої та внутрішньої політики, яка б змогла зменшити кількість людей, що сповідують «релігію тероризму». Це вимагає проведення такої політики, яка б сприяла покращенню взаємовідносин християнського світу з мусульманським, але не тільки. Основний шлях до виходу з теперешньої ситуації – у зближенні рівнів розвитку країн заходу і сходу*.
У зв’язку з постійним розширенням географії міжнародного тероризму занепокоєння більшості країн щодо захисту демократичних цінностей світового співтовариства невпинно зростатиме. Експерти з боротьби з «новою чумою» XXI століття констатують, що темпи поширення терористичних дій нині перевищують темпи розвитку технологій захисту. Необхідна розробка та проведення таких превентивних заходів, які б виключали саму можливість вчинення терористичних актів.
Одним з головних напрямків боротьби з терором експерти вважають подальше вдосконалення систем спостереження та нагляду за переміщеннями по території держави або співтовариства держав іноземців або своїх громадян, що підозрюються в екстремістських діях. Запровадження таких систем є тим механізмом, який дозволяє спецслужбам своєчасно виявляти потенційних терористів серед іноземних громадян, які прибувають, і перешкоджати їх в’їзду до країни при наявності певних обставин і проведення контролю за перебуванням підозрілих осіб на території країни. В зв’язку з цим особлива увага приділяється застосуванню сучасних біометричних технологій, які в наш час цілком закономірно стали основним ядром заходів щодо контролю за в’їздом-виїздом як своїх, так і іноземних громадян на кордонах багатьох держав або співтовариств держав.
Тенденція протидії тероризму така, що біометрична паспортизація, яка все більше стає всеохоплюючим явищем, може практично виявитись однією з найважливіших захисних систем як для держав, так й для окремих громадян від злочинності та тероризму. Ймовірно, у майбутньому залишаться країни, які не приєднаються до системи єдиної біометричної паспортизації або не спроможні брати участь у цьому проекті, виходячи з потреб реалізації необхідних техніко-економічних вимог, що може призвести тільки до більшої їх ізоляції від решти держав світу.
Постійне розширення чисельності біометричних параметрів, що вимірюються й аналізуються, цілком закономірно розширюють коло питань, які вирішуються за допомогою біометрії. Передбачається, що в 2010–2020 роках практично все населення всіх без винятку розвинутих держав планети буде охоплено біометричними паспортно-візовими документами нового покоління, інформація щодо яких зберігатимуться в уніфікованих за організацією доступу державних банках даних, об’єднаних за допомогою спеціально захищених каналів зв’язку в єдину міжнародну глобальну ідентифікаційну систему.
Ряд експертів з біометричних технологій цілком обґрунтовано прогнозують, що до 2020 року, а можливо й раніше, реальністю має стати не тільки ідентифікація особи, але й ідентифікація її думок і намірів. У не такому вже й далекому майбутньому при перетинанні кордонів держав або при доступі на особливо захищені об’єкти людські індивідууми будуть проходити автоматичне психофізіологічне тестування в режимі реального часу упродовж не більше 10 секунд. Тестування буде проводитися з метою встановлення потенційної загрози для держави або охоронюваного об’єкта. Завдяки такому контролю стане можливістю проведення захисту не тільки від вже відомих злочинців і терористів, але й від осіб, що раніше не потрапляли у поле зору правоохоронних структур, але виношують злочинні наміри*.
Таким чином, найближче завдання або блок завдань полягає в тому, щоб завершити проведення загальної біометричної паспортизації населення Землі, створити уніфіковану світову систему взаємозв’язаних баз даних біометричних параметрів усього людства, завершити розробку технологій, що були б здатні розпізнавати всі нюанси психофізіологічного стану людського організму, які передують насильницьким діям стосовно інших людських індивідуумів. Це дозволить розгорнути глобальну систему моніторингу, яка буде здатна відслідковувати у громадських місцях психічний та фізіологічний стан будь-якої особи та виявляти тих осіб, котрі виношують наміри вчинення будь-якого правопорушення**.
У ролі основного локомотиву застосування біометричних технологій для боротьби з тероризмом виступають Сполучені Штати Америки, які не тільки самі запроваджують ці технології, але й примушують впроваджувати інноваційні досягнення у галузі систем контролю та спостереження інші держави. Країни, які хочуть мати безвізовий режим з США (на січень 2009 року їх чисельність дорівнювала 34 державам), зобов’язані забезпечити своїх громадян паспортами, які повинні містити біометричну інформацію у вигляді, придатному для машинного зчитування і, крім того, проведення у місцях контролю процедур біометричної ідентифікації за обличчям і відбитками пальців***.
Найважливішим елементом контролю людей, які прибувають у Сполучені Штати, є забезпечення достовірності в’їзних документів, оскільки лише за їх допомогою можно ефективно здійснювати персональний контроль іноземців, які прибувають, а також визначати мету й завдання їх відвідин Америки. США продовжують проводити політику посилення режиму контролю за доступом на свою територію як громадян з дружніх, так і «ненадійних» країн. Багаторівнева система спостереження за всіма іноземцями, що прибувають в Сполучені Штати Америки, повинна контролювати їх переміщення на аеро-
вокзалах, залізничних станціях, у морських портах і на вантажних терміналах, на автомобільних дорогах та інших місцях. У відповідності до нової державної стратегії діюча система спостереження та контролю повинна постійно удосконалюватися. Американські спеціальні відомства повинні не допустити інфільтрацію бойовиків на територію Америки та їх проникнення у різні елементи її інфраструктури*.
У зв’язку з цим завданням повинно невпинно розширюватися застосування різних систем контролю і управління доступом. Наприклад, наявність біометричного захисту доступу до керування літаком могла б перешкодити здійсненню планів терористів 11 вересня 2001 року: використання будь-якого дактилоскопічного сканера, який блокував би передачу управління літака іншим особам, крім пілотів, могли б істотно зменшити наслідки тієї терористичної атаки**.
Після терористичних атак 2001 року США запровадили істотні зміни до законодавства, що регулює порядок допуску іноземців на американську територію. Першою ластівкою стало прийняття славнозвісного Закону «Патріот» («Patriot Act»), який був прийнятий ще в 2001 році.
У 2002 році президент США підписав закон, який запровадив нові правила відвідин Сполучених Штатів Америки. Він вимагав запровадження нових видів в’їзних документів для іноземних громадян, в яких обов’язково були б присутні в електронному вигляді персональні біометричні дані. З 2004 року в США почала діяти програма «US-VISIT», яка передбачала, зокрема, зняття відбитків пальців у всіх іноземців, що прибували до країни (відбитки пальців і фотографія іноземця в електронному вигляді заносились у комп’ютерну базу даних і проходили процедуру перевірки за банками даних щодо виявлення терористів і злочинців). З жовтня 2004 року всі візи, які видавалися іноземцям американськими консульствами, почали містити біометричну інформацію.
У Сполучених Штатах Америки також був прийнятий закон, який передбачає поетапне введення єдиного для всіх американців типу посвідчення особистості (як відомо, головним особистим документом громадянина США є водійські права, які видаються кожним штатом). У відповідності до цього закону владні структури всіх штатів повинні видавати водійські права з уніфікованим дизайном і обов’язковим переліком відомостей, що повинні відповідати новим федеральним критеріям безпеки***.
В американських аеропортах після подій 2001 року значно посилились заходи з безпеки. У салон літака заборонено проносити предмети, які можуть бути використані в як холодна зброя, а в останні роки – й рідину. Зараз усі іноземці, що намагаються в’їхати в США, та всі пасажири американських авіакомпаній, навіть і на внутрішніх рейсах, при придбанні квитка в обов’язковому порядку проходять перевірку за банками даних центру виявлення терористів (Terrorist Screening Center), який діє у складі ФБР (FBI). Результати перевірки надходять ініціаторам запитів: прикордонним й імміграційним службам, поліції, митниці та ряду інших відомств, які на їх основі здійснюють фільтрацію осіб, які перевіряються, з метою виявлення небезпечних візитерів.
Серйозне підвищення рівня безпеки торкнулося не тільки аеропортів, але й інших важливих об’єктів інфраструктури Сполучених Штатів Америки. Найбільш показовим є приклад з Капітолієм, де проводяться засідання Конгресу США. До вересня 2001 року без жодних проблем до нього міг потрапити будь-який бажаючий, але після терористичних подій вулиці, які ведуть до Капітолія, були перегороджені, щоб у разі потреби мати змогу відсікти підозрілі легковики, а вантажні автомобілі в цю зону взагалі не потрапляють. Екскурсії у Капітолії проводяться і надалі, але всі відвідувачі повинні пройти через металодетектор і пред’явити в установленому порядку особисте посвідчення.
Але розробка та застосування біометричних технологій – це тільки частина роботи. Інша не менш значна її частина – організаторська. Як приклад візьмемо традиційне слабке місце імміграційної безпеки – організацію контролю за тим, щоб іноземці вчасно залишали країну. За інформацією президента компанії «Identix» (одного з найбільших розробників і постачальників сучасних біометричних систем) Джозефа Атіка: «...старі підходи не спрацьовують. Тепер йдеться про створення віртуального кордону, який за ефективністю повинен бути у жодному разі не менш продуктивним, ніж фізичний кордон. Це буде можливо лише у тому випадку, коли будуть запроваджені інноваційні системи, що мають ефективність в ніякому разі не меншу, за ту, що досягається за допомогою звичайних заходів на кордоні»*.
Тобто, за допомогою біометричних систем повинен контролюватися як в’їзд, так і виїзд іноземців та власних громадян з території як окремої країни, так і існуючих співтовариств держав.
Сучасний світ відкриває перед людством безліч нових можливостей. Проте цими можливостями користуються не тільки законослухняні громадяни, але й численні зловмисники. Тому на сучасному етапі для боротьби з тероризмом, нелегальною міграцією, іншими формами міжнародної злочинності особливе значення набуває можливість однозначної та достовірної ідентифікації фізичних осіб з метою виявлення суб’єктів, які раніше вже мали конфлікт із законом або за наявними відомостями мають відношення до відповідних «небезпечних» організацій. Для реалізації можливості достовірної ідентифікації будь-якого людського індивідуума необхідно вирішити завдання не тільки проведення біометричного контролю, але й низку супутніх обов’язкових завдань, як-от: створення та підтримування в належному стані біометричних баз даних з необхідними відомостями на всіх громадян Землі (в ідеальному випадку), безпечного їх зберігання і організації захищеного доступу до них. Оскільки це завдання поки що далеке від свого рішення у глобальному масштабі, передові держави та їх об’єднання проводять заходи щодо біометричної документалізації своїх громадян, осіб без громадянства, котрі перебувають на території цих країн, а також усіх іноземних громадян, які перетинають кордони цих держав, шляхом запровадження відповідних паспортно-візових документів нового покоління.
Наведемо перелік ряду таких програм, що нині реалізуються:
– Програма машинозчитуваних транспортних документів (електронних або біометричних закордонних паспортів), видачу яких при виїздах своїх громадян за рубіж до 2010 року повинні запровадити практично всі країни світу. Міжнародні організації, що опікуються цією програмою: Організація Об’єднаних Націй (ООН), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна організація з стандартизації (ІСО). Планується, що з 2015 року в’їзд на територію США та ряду інших держав буде здійснюватися тільки при наявності біометричних закордонних паспортів другого покоління.
– Реалізація програми США «US VISIT», що вимагає безумовної біометричної ідентифікації всіх здобувачів американських віз.
– Виконання директиви Президента Сполучених Штатів з національної безпеки HSPD, яка зобов’язує всіх державних службовців і працівників підприємств, що виконують державні контракти, оформляти індивідуальні біометричні ідентифікаційні картки-посвідчення.
– Загальноєвропейська система біометричної ідентифікації мігрантів за відбитками пальців «EURODAC».
– Видача внутрішніх біометричних ідентифікаційних документів (ID-cards) громадянам ряду європейських держав. Наразі в Європі такі програми реалізують Великобританія, Португалія й Іспанія.
– Введення в Японії з кінця 2007 року процедури безумовної біометричної ідентифікації всіх претендентів на отримання віз.
Нагадаємо основний перелік негативних проблем, вирішенню яких покликана сприяти масова (у перспективі загальна) біометрична ідентифікація: