ІМ’Я РОЗИ” У.ЕКО ЯК ПОСТМОДЕРНЫСТСЬКИЙ РОМАН

Автор роману «Ім'я троянди» Умберто Еко — відомий італійський учений і публіцист. Умберто Еко віддав багато сили вивчанню питань художньої творчості. У своєму постмодерністському романі «Ім'я троянди» письменник не лише виконував художні завдання, але й прагне написати твір, який би сформував активного, мислячого читача.
Постмодернізм став потужним літературним напрямком другої половини ХХ століття, хоча його витоки проглядаються уже в модерністський період. У постмодерністській літературі змінюються не стільки зображувальні засоби і тематика, скільки найглибинніші художні принципи. Це стосується і ставлення автора до свого твору, і нової взаємодії письменника з читачем. У період модерну читач був об'єктом, на який спрямовувалися певні художньо-оформлені ідеї письменника-драматурга. У новий період читач стає співавтором, не об'єктом впливу, а рівноправним суб'єктом, без існування якого не було б ні письменника, ні його твору. В основу роману «Ім'я троянди» фактично покладена історія розслідування ни­зки злочинів, що сталися у листопаді 1327 р. в одному з італійських монастирів. Дія роману триває сім днів, уподовж яких у монастирі сталися шість загадкових вбивств. Завдання розслідування злочинів покладено на колишнього інквізито­ра, а радше філософа й інтелектуала, францисканського монаха Вільгельма Бес-кервільського, якого супроводжує його юний учень Адсон. Від імені Адсона й ве­деться розповідь. Сюжет роману цілком може сприйматися як детективний, але сам автор ставиться до «кримінальної забарвленості» свого твору з певною іро­нією. Імена головних героїв неминуче повинні викликати у читача асоціації з де­тективними героями А. К. Дойля — Шерлоком Холмсом, який, як відомо, викри­вав усі таємниці, зокрема і у повісті «Собака Баскервілей», та другом і «біографом» славетного нишпорки — доктором Ватсоном. Аби у читача не виникло ніяких сум­нівів стосовно невипадковості цих імен, У. Еко демонструє й непересічні дедук­тивні здібності свого героя Вільгельма (наприклад, сцена реконструкції обста­вин, вигляду і навіть імені зниклого коня на початку роману); Проте У. Еко не доводить свою іронію до тієї межі, де вона переростає у пародію. Незважаючи на всі літе­ратурні асоціації, Вільгельм та Адсон — герої цілком самодостатні, які діють у від­повідності до своїх характерів у межах вигаданих автором обстапин. А створюю­чи ці обставини, автор скрупульозно відтворює історичну атмосферу епохи, ставить перед читачем серйозні проблеми філософського забарвлення. Еко на­полягав, що його цікавить не власне «кримінальний сюжет», а «сюжотий тип» творів, які моделюють процес пізнання істини. Створюючи образ бібліотеки, Еко залишається вірним постмодерністській традиції зображувати все із свідомою часткою іронії, залучати читача до гри, і ця гра й іронія виявляються на всіх рів­нях — від образів до сюжету. Наведемо лише два приклади: Хорхе, який вирі­шує, котра з книжок містить «нешкідливу істину», виявляється сліпим, а Віль­гельм, який так прагнув відкрити «частку істини», приховану у бібліотеці, стає головним винуватцем пожежі, яка знищила всю бібліотеку.
«Ім'я троянди» — постмодерністський роман, тому його не можна сприймати лише як історико-детективний твір. Утім, письменник передбачав і таке прочитання свого твору. Адже особливість постмодерністської літератури у тому, що читач може знайти у творі не один чи декілька смислів, заданих автором, а нескінченну множину значень, асоціацій, відсилань до інших творів. Так, наприклад, символічний образ троянди, даний уже в назві роману, примушує читача згадати і біблійне значення троянди, і розенкрейцерів, і троянду як один із найулюбленіших образів романтиків ХІХ століття, і «Букет троянди» Рільке... У кожного виникають власні асоціації, не лише підказані текстом, але й залежні від літературно-культурного досвіду читача. При цьому він, читач, стає ніби співавтором письменника, і притому необхідним співавтором, тому що без читача життя твору неможливе. Створення тексту відбувається не лише тоді, коли він задумується і пишеться, але й коли він прочитується.Таким багатозначним твором зі складною структурою і є «Ім'я троянди». Роман нагадує колаж з окремих фрагментів знайомих нам творів, але водночас залишається цілісним, об'єднаним лінією авторського задуму. Твір завершений, але й відкритий для безмежної кількості нових значень, він не замкнений у собі, а починає діалог із кожним новим читачем.