СЛОВНИК ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ КУРСУ 7 страница
Локальна програма–програма, що підготовлена місцевою програмою мовлення (без участі мережі).
Магнітофільм – фонограма, отримана в результаті запису на магнітній стрічці.
Магнітофон(грец. magnetis litos – букв, камінь з Магнесії (давнє місто в Малій Азії) і грец. phone – звук) – апарат, призначений для магнітного запису, чи відтворення магнітного запису, або магнітного запису та відтворення.
Міжнародне радіомовлення–цей термін широко використовують у науковій і популярній літературі, а також у журналістській практиці. Поряд з ним вживають терміни “іномовлення”, “мовлення на закордонні країни”, “зовнішнє радіомовлення”, “закордонне радіомовлення”. Усі вони є синонімами. У рамках країни-суб’єкта мовлення М. р. є важливою частиною системи національних засобів масової інформації. Водночас воно являє собою елемент системи глобального обміну інформацією, що включає також пресу, телебачення, туризм, різного роду міжнародні зв’язки й організації, дипломатичні канали. Підготовка і випуск в ефір радіопередач, призначених для радіослухачів за кордоном, – особливий вид мовлення. Воно ведеться як іноземними мовами, так і мовою країни-суб’єкта мовлення.
Місцеве радіомовлення – ланка системи радіомовлення країни, що існує відповідно до адміністративно-територіального розподілу України. До М. р. належать обласні, міські (районні) редакції радіомовлення. Найбільше їх у обласних містах, які транслюють передачі українською мовою і висвітлюють місцеве життя. Кілька разів на тиждень тривалістю до години ведеться мовлення у районах, через ретрансляційні вузли здійснюється радіомовлення у сільських населених пунктах, на промислових підприємствах. Хвилі, на яких працюють станції М. р., визначаються міжнародною конвенцією. Програми М. р. містять у собі інформаційні випуски, тематичні передачі з загальнополітичних і соціально-економічних питань, побудовані на місцевому матеріалі, а також концерти на замовлення. Обов’язкова частина програми М. р. – оголошення рекламного характеру. Обсяг передач М. р. може бути різним.
Мікрофон (грец. micros – малий і phone – звук) – пристрій, що перетворює звукові коливання на електричні. Використовується як неодмінна частина апаратури радіо.
Мікрофонна папка – папка, що містить технічні і творчі дані передачі, підготовленої до ефіру: мікрофонний матеріал, інформацію про учасників, хронометраж, режисерський сценарій і т. д.
Мікрофонний матеріал – текст, призначений для читання біля мікрофону і передачі в ефір.
Мікшер (від англ. mixer – змішувач) – прилад для мікшування.
Мікшування– регулювання рівнів електричних сигналів передачі, поступове виведення звуку і наступне таке саме введення їх. Це специфічна форма переходу від однієї музичної фрази до іншої.
Модератор (лат. moderator – той, що стримує) – ведучий на радіостанції, журналіст, що повідомляє кілька окремих інформаційних матеріалів у передачі, поєднує чи відокремлює їх, доповнює коротким коментарем; редактор, що веде передачу як диктор із вступним, перехідним чи заключним словом у програмі, розділі програми. М. стежить за правильним розподілом часу висловлювань гостей студії і слухачів, які телефонують. Його мета – не “загубити” тему, не дати учасникам відхилитися від теми обговорювання. Найголовніший принцип: М. не є учасником дискусії, не займає позицію одного з учасників. Приклад М. – це ведучий програм, що стосуються передвиборних дебатів.
Мовлення – процес поширення інформації засобами радіо- чи телевізійної техніки. М. має на увазі одночасний прийом інформації, переданої з одного редакційно-технічного центру, великою кількістю людей, за допомогою індивідуальних прийомних пристроїв. Розрізняють внутрішнє М. (передачу програм для населення своєї країни) та іномовлення, або міжнародне мовлення (передачу програм для населення інших країн). За технічними характеристиками М. ділять на ефірне і проводове (кабельне радіомовлення і радіотрансляційна мережа).
Музикальна година–тип програми радіомовлення, коли передачі музикальних записів перетинаються з повідомленнями про точний час, прогнозом погоди, чисельними рекламними зверненнями та іншими різновидами радіоповідомлень.
Музичний супровід–мелодія, що увиразнює текстовий матеріал радіопередачі, створює фон, на якому ведеться розповідь. М. с. сприяє глибшому розкриттю змісту, робить передачу емоційно забарвленою, створює певний настрій у слухача.
Навчальне радіомовлення – галузь мовлення, що використовує акустичні засоби радіо в навчально-освітніх цілях. Організовує передачі для учнів і студентів, чим прискорює і полегшує засвоєння матеріалу. До програм включає лекції, уроки. Найчастіше Н. р. використовують для вивчення іноземних мов.
Наростання – поступове та рівномірне звукове посилення радіопередачі. Є одним із засобів музичного оформлення матеріалу, який передається в ефір.
Невербальна інформація (лат. verbalis – словесний) – інформація, що міститься не стільки в слові, вимовленому журналістом у мікрофон, скільки в інтонації, з якою ці слова вимовляються. Може додавати тексту іронічний, а іноді і протилежний зміст. До поняття Н. і. часто відносять звукопис подій чи окремих фактів реального життя, зібраних разом за принципом арт-акустики, тобто у такий спосіб, коли кожен звуковий фрагмент зберігає семантичне значення, тобто має змістовне наповнення.
“Новини одним рядком”(англ. – headlines)–анонсування випусків новин, в яких дуже коротко розповідається про найголовніші події.
Обласне радіомовлення–див. Місцеве радіомовлення.
Оглядач – журналіст, який готує огляди для радіомовлення. Його виступи, як правило, порушують актуальні проблеми, аналізують численні факти, події. Це кваліфікований працівник, людина широких політичних горизонтів, високої журналістської культури.
Оголошення– передане по радіо повідомлення про певну подію, може бути рекламного типу.
Партитура передачі (італ. Partitura – буква, поділ, розподіл) – розгорнута форма режисерського сценарію, що найбільш повно відбиває послідовність епізодів радіопередачі. Робота над П. п. завершується в процесі трактових (генеральних) репетицій. За П. п. радіорежисер чи асистент режисера видають в ефір передачу чи ведуть її запис, знаходячись у апаратній за режисерським пультом.
Пауза–тимчасове зупинення голосу, невелика затримка в бесіді, розмові, читанні. Це важливий чинник логічного членування тексту на домірні частини, засіб психологічної підготовки слухача до сприймання матеріалу. Правильне додержання П. позитивно позначається на якості мовлення перед мікрофоном: може надавати передачі відповідної (розповідної, окличної, питальної) тональності, певного колориту й емоційно впливати на слухача.
Передавач– радіоелектронний апарат, що використовують у зв’язку, радіомовленні для передачі в ефір електромагнітних сигналів, адекватних переданим звуковим сигналам, музичним мелодіям. П. здійснює два фізичні процеси: створює електричні хвилі високої частоти (внаслідок трансформації енергії джерела) і направляє ці хвилі для передачі сигналів.
Перехідна аудиторія – аудиторія, що лишається біля приймачів після прослуховування попередньої програми тієї самої станції чи мережі.
Підводка–складова (композиційна) частина твору радіожурналістики, яка вводить слухача в курс теми, допомагає зорієнтуватися в обстановці, ознайомитися з учасниками передачі, репортажу тощо.
Підложка– музично-шумове оформлення радіопередачі, на фоні якого ведучий, диктор або діджей працює в ефірі. Вона допомагає слухачу відрізнити одну передачу від іншої, додає змістове навантаження радіопередачі, створює настрій і емоційно забарвлює.
Позастудійний запис – звукозапис, здійснюваний поза радіостудією за допомогою переносної чи пересувної апаратури. П. з. може вироблятися також через постійно діючі трансляційні пункти, обладнані в театрах, концертних залах, на стадіонах, у лекційних аудиторіях і інших приміщеннях, де регулярно відбуваються суспільно значимі події.
Позастудійне мовлення–процес створення радіопередачі та його звукового супроводу безпосередньо на місці подій і передача їх на студію для негайного посилання в ефір. П. м. здійснюється пересувним комплексом апаратури, яка забезпечує самостійну підготовку передачі без технічних засобів радіостанції.
Позивні – поєднання звукових сигналів і музичних мелодій, що передують передачам і дають можливість розрізняти радіостанції одну від одної, налаштовуватися на їх хвилю.
Постановочне читання– жанр художнього мовлення, що становить собою виконання перед мікрофоном одним чи кількома акторами літературного твору (цілком чи фрагменти) з використанням різних виражальних засобів радіомовлення. П. ч., поєднуючи в собі характерні риси театру й естради, дає змогу інтерпретувати прозу, максимально зберігаючи авторські відступи і міркування, і водночас дає можливість акторам глибоко досліджувати характери персонажів, перевтілюватися в повній відповідності з вимогами психологічної драми. П. ч. – своєрідна форма радіоспектаклю, що оснащується за задумом режисера музикою і шумами. Естетика жанру зумовлена схрещенням закономірностей театральної сценічної виразності та психології сприйняття радіопередачі, тобто сприйняття літературного твору на слух. П. ч. набуло значного поширення в програмах літературно-драматичного мовлення і мовлення для дітей і юнацтва ще наприкінці 20-х – початку 30-х років. Із середини 70-х років П. ч., як правило, являє собою серіали з 6-8, а іноді й більшої кількості передач.
Проводове мовлення (радіотрансляційна мережа) – процес передачі радіопрограм за допомогою розгалуженої системи проводів, по яких посилають електричні імпульси від передавальної станції до репродукторів. Недоліком П. м. є обмеженість програмного забезпечення (не більше 3 каналів). Серед його переваг – дешеве встановлення, простота користування гучномовцем, слабкий вплив радіоперешкод.
Цей спосіб мовлення в таких великих масштабах не використовувався ніде у світі, крім СРСР, де його широкий розвиток забезпечили насамперед ідеологічні і політичні розуміння комуністичного керівництва: створити надійний засіб централізованої оперативної інформації і пропаганди з урахуванням дешевизни простих приймальних пристроїв – репродукторів – в умовах невисокого рівня життя населення, обмежити свободу вибору слухачами джерел повідомлень і виключити джерела закордонні. Важливим фактором, що сприяв розвитку П. м., була також можливість використовувати проводову радіомережу для цілей цивільної оборони в екстремальних ситуаціях, що і було масштабно реалізовано під час війни проти фашистської Німеччини.
Програма (грец. programma – оголошення, розпорядження) – 1) синонім терміна “радіопередача”; 2) список передач, що характеризують денну, вечірню, добову чи тижневу мережу радіомовлення. Іноді використовують як синонім терміна “мережа мовлення” на конкретну дату; 3) П. передач, позначення змісту мовлення, що публікується зазвичай у місцевих чи національних друкованих ЗМІ.
Програми за співучастю–радіопередача зі студії, у якій бере участь студійна аудиторія.
Продюсер – особа, яка організує, або організує та фінансує постановку аудіовізуальних творів.
Прямий ефір – 1) вид радіо- чи телевізійного мовлення, відмінна риса якого – одночасність, трансляції події в ефір і прийому слухачами, тобто безпосередній вихід у ефір з місця події і протягом неї. 2) синонім поняття “трансляція події”. П. е. може бути студійним (вестися з радіостудії) і позастудійним. Він надає можливості глядачу відчути себе очевидцем події, створює ефект присутності.
Радійність – комплекс спеціальних якостей, що відповідають вимогам ефіру, відбивають його радіофонічні особливості. Р. передачі досягається наявністю документальних радіокартинок та звукових образів, живих голосів учасників та безпосередніх вражень очевидця, тональністю розмовної мови.
Радійні форми – специфічні, властиві для радіожурналістики творчі засоби вираження змісту й донесення його до слухача, які виявляються в калейдоскопічному перебігу розповіді, застосуванні рубрикаційного способу групування матеріалів.
Радіо – передача інформації на відстані без проводів за допомогою електромагнітних хвиль.
Радіовузол – комплекс апаратури для здійснення радіозв’язку та трансляції передачі місцевою мережею.
Радіогазета – форма радіожурналістики, що набула значного поширення в початковий період радіомовлення, що являє собою комплексну програму інформаційних, пропагандистських і художньо-публіцистичних матеріалів, кожний з яких має оперативний привід для передачі матеріалу в ефір. Р. була за суттю прообразом сучасної радіомовної програми дня: вона поєднувала інформаційні випуски, політичні доповіді, актуальні репортажі, бесіди на наукові теми, економічні огляди, інтерв’ю з керівниками різних рангів, концерти на замовлення, сатиричні віршовані фейлетони, літературно-музичні композиції і т. д.
Радіодень –одна з форм побудови програми мовного дня, що включаються в таку форму передачі тематично, композиційно об’єднані на основі будь-якого загального принципу, головної ідеї, основної теми.
Радіожурналістика– 1) вид журналістської діяльності, заснований на використанні технічних засобів радіомовлення; 2) сукупність радіопередач, що належать до сфери журналістики, результат діяльності радіожурналістів. Радіожурналістика має специфічні властивості, що відрізняють її від інших видів журналістики, зокрема: надзвичайно високий рівень оперативності, особливий характер емоційного впливу на аудиторію і внаслідок цього – структурна своєрідність композиційних рішень вихідного журналістського (життєвого і літературного) матеріалу, спеціальні прийоми організації уваги аудиторії тощо.
Радіоканал– 1) смуга частот, на якій ведеться передача; технічна система пристроїв, що поєднують передавачі з приймачами; джерело програми (мікрофон), підсилювальні та регулюючі пристрої, споживач (динамік, гучномовець). Наявні в радіостанції канали визначають кількість програм, що можуть передаватися одночасно; 2) радіопередача журнального типу, у якій різноманітні за матеріалами сюжети поєднуються тематикою одного з напрямів радіомовлення чи адресою аудиторії. Має постійних одного чи кількох ведучих. Зазвичай займає в ефірі тривалий час – від 2 до 5 – 6 годин. На відміну від радіожурналу, Р. містить матеріали, що мають, як правило, оперативний інформаційний привід.
Радіомовлення–спосіб передачі різноманітних звукових програм широкій аудиторії через ефір, по проводах або через Інтернет. Принцип дії: передача виголошується перед мікрофоном, мікрофон перетворює звукові коливання на електричні імпульси, які підсилюються і подаються до передавача. У передавачі вони управляють високочастотними коливаннями, що подаються до передавальної антени, яка випромінює в ефір електромагнітні хвилі. Прийняті з ефіру приймальною антеною електромагнітні хвилі перетворюються в ній на електричні сигнали, а далі переходять до радіоприймача, який відтворює радіопередачу, виголошену перед мікрофоном.
Радіомовлення для дітей та юнацтва – один з видів радіомовлення, спрямований на виховання юних громадян нашої країни. До його програм входять літературно-драматичні композиції і спектаклі, казки, передачі пізнавального і розважального характеру і на теми, пов’язані з життям школярів.
Радіомовлення для молоді–вид мовлення по радіо, який включає до своїх програм різні цикли, передачі, жанри і форми, спрямовані на виховання підростаючого покоління. До його програм також входять музичні, розважальні, освітні, пізнавальні, історико-культурологічні програми.
Радіоновини– оперативна і традиційна форма радіомовлення, яка порушує найактуальніші питання суспільно-політичного життя, повідомляє про новини науки, культури і спорту. Р. можуть бути міжнародного, національного та регіонального характеру. Досить часто у випуску новин використовують лідову систему подачі інформації. Залежно від формату радіостанції, новини можуть виходити в ефір як через кожні півгодини, так і тричі на добу.
Радіопередавач–технічний пристрій, який використовують для передачі в ефір електромагнітних сигналів, що після перетворення їх у радіоприймачі трансформуються у звукову інформацію.
Радіоприймач–технічний пристрій, призначений для прийому програм радіомовлення, переданих в ефір, і їх акустичного відтворення.
Радіоп’єса (радіодрама) – літературний твір, написаний чи адаптований спеціально для постановки в радіостудії й орієнтований на слухове сприйняття. За різновидами Р. ділять на оригінальні радіоп’єси, радіоінсценування і документальні радіодрами. За жанровими характеристиками Р. містить у собі все багатство традиційної драматичної літератури, створеної для сценічного втілення (див. також Радіотеатр).
Радіопрограма– план передач редакції радіомовлення на певний період. Основною часовою одиницею програмування є тиждень: через кожні сім днів завершуються і знову повторюються основні програмні блоки, тематичні цикли, об’єднані спільністю проблематики.
Радіореклама – рекламне повідомлення, що поширюється засобами радіо. Певна програма чи передача розглядаються у тісному зв’язку з часом передачі (тобто часу, коли здійснюється контакт з найбільшою кількістю слухачів) та з кількістю слухачів, що у цей момент слухають передачі. Цю концепцію покладено в основу діяльності приватних радіокомпаній, які намагаються створювати передачі, що дають задоволення слухачам, а тим самим, намагаються одержати замовлення на рекламу під час цієї програми. Розрізняють два основних різновиди Р. – рекламні повідомлення і програми, що фінансуються і використовують такі радіожанри як вставки, діалоги, бесіди, радіосценки, п’єси, радіомонтажі, рекламні репортажі, конкурси та вікторини, концерти тощо. Переважають короткі повідомлення, що пов’язані із закликом, та передачі з музичним супроводом. Р. звернена переважно до широкого загалу. Тарифи на Р. визначають залежно від величини та підготовленості рекламної аудиторії, популярності передачі, від ефірного часу тощо. Підготовка Р. оплачується окремо.
Радіостанція–інженерне спорудження з обладнанням для передачі і прийому інформації за допомогою радіохвиль. Для радіомовлення використовують стаціонарні і пересувні Р., що, як правило, здійснюють передачу з місця події не в ефір, а на антени стаціонарної Р. для наступного його поширення.
Радіостудія– спеціально обладнане приміщення, що має суворо задані акустичні параметри, які мають звукозаписувальну й передавальну апаратуру і призначені для звукозапису на магнітну стрічку та відтворення радіопередач в ефірі, а також для ведення прямоефірних передач. Існують малі, так звані “мовні” Р., призначені для запису і передачі в ефір літературних програм, концертні студії, студії для запису і трансляції музичних, літературно-драматичних радіопередач.
Радіотеатр– один із провідних напрямів художнього радіомовлення, який включає різноманітні за жанрами і тематикою радіоп’єси й інсценування. Спектаклі Р. розраховано на уяву людини, а не тільки на його логічне мислення. Осмислення описуваних у Р. життєвих явищ і вчинків людей зумовлене готовністю і схильністю слухачів перевести словесно-звуковий ряд у “зорові картини”, породжені їх фантазією. Для Р. особливо важлива конкретність і точність у доборі вихідного матеріалу, точність інтонації, об’ємність і чіткість звукошумових рішень.
Районне радіомовлення–розгалужена мережа радіомовлення, що готує передачі на місцевому матеріалі для слухачів районного регіону. Творчу роботу районного радіо здійснює громадська організація, очолювана кореспондентом-організатором, який перебуває у штаті районної газети. Методичну допомогу надає обласний комітет телебачення і радіомовлення, за технічну базу відповідають органи зв’язку. Обсяг мовлення – кілька разів на тиждень тривалістю до години.
Ревербератор– пристрій для створення штучної реверберації електричними чи електроакустичними методами; застосовують для створення спеціальних акустичних ефектів (наприклад, об’ємності звучання і т. п.) у радіо- і телевізійних передачах при здійсненні музичних записів.
Реверберація(лат. reverberare – відбити) – процес поступового загасання звуку в приміщенні після припинення дії джерела звуку, зумовлений повторними відбиттями звукових хвиль від різних поверхонь (природна Р.); штучну Р. створюють за допомогою ревербератора.
Репродуктор (лат. re – приставка, що означає поновлення дії і producere –робити) – 1) технічний пристрій, призначений для прийому й акустичного відтворення програм радіомовлення, переданих по мережі проводового мовлення (радіотрансляційна мережа); 2) застосовуваний у радіоприймачах, магнітофонах силовий перетворювач електрохвиль звукової частоти в голосовий чистий звук.
Рейтинг програми– показник популярності програми. Визначається процентом вибірки радіослухачів, що прослуховують її в цей час.
Риторика– наука ораторського мистецтва, теорія, що розкриває секрети красномовства.
Риторичне звертання–використовувана у публіцистичному письмі чи в усному мовленні на радіо мовностилістична фігура, що має форму звертання журналіста до якогось явища, щоб привернути до них більшу увагу слухачів. Від звичайного відрізняється тим, що спрямоване до відсутніх людей, до неживих предметів з метою виявити до них авторське ставлення, надати мові твору чи передачі емоційності, поетичної виразності. Звичайне звертання передбачає встановлення контакту автора з особою, до якої він адресується, риторичне такої мети не має: воно не потребує відповіді.
Саундтрек (англ. soundtrack – звукова доріжка) – 1) позначення музики чи шумового оформлення, що супроводжує зображення в кіно- і відеопродукції. Використовують як самостійну одиницю під час програмування у радіомовленні (наприклад, пісня з кінофільму). Термін з’явився як елемент професійного арго, але поступово усталився в мові; 2) звукова доріжка, що займає окремий номер на аудіодискові чи грамплатівці.
Свіпер–вихідний джингл.
Серіал(лат. series – ряд) – форма радіо- і телевізійної передачі, що складається з великої кількості окремих частин (серій), кожна з яких, як правило, має самостійний, завершений сюжет. Програми С. поєднуються зазвичай загальними сюжетними колізіями, тими самими героями і, як правило, єдністю місця, де відбуваються основні події.
Сітка мовлення – 1) розгалужена система (проводові лінії, підсилювачі, домові вводи, абонентські пристрої), за допомогою якої радіостанція (радіовузол) посилає слухачам прийняті з ефіру або по проводах передачі; 2) програма радіопередач на тиждень.
Слоган–це спресована у формулу сутність рекламної концепції, доведена до лінгвістичної досконалості думка, яка добре запам’ятовується. Це словесний портрет фірми, корпорації, політичного діяча, політичного об’єднання, найрізноманітніших урядових, фінансових, комерційних та інших інститутів. Крім того, С. може бути і самодостатнім – виступати як самостійна форма звернення, котра може обійтися без розгорнутого тексту і візуального ряду.
Слухачі– коло осіб, на яких розраховані і до яких звернені радіопередачі.
Скетч– невеличка п’єса жартівливого змісту, що розкриває ідею реклами побічно, у формі логічно-емоційних висновків самого слухача. С. будується на грі акторів, шумових і музичних ефектах.
Соуп-опера – рекламні радіопередачі на 10 – 15 хвилин, що компонуються на базі популярних оперних арій, опереткових сцен та пісеньок, а до тексту включають рекламні аргументи. За цими передачами стежать жінки (особливо домогосподарки). Їм властива широка запроваджуваність.
Соціальне радіомовлення–передачі чи програми освітнього, навчального та довідкового характеру для сліпих, глухих, людей з послабленим слухом.
Спецвипуск–програма мовлення тривалістю на годину та більше, що передається один раз (або тільки з одним повтором).
Спотворення звуку– в радіомовлення імітація перешкод з метою досягнення потрібного звукового ефекту.
Стереофонія (грец. stereos – просторовий і phone – звук) – особливість відтворених звуків, що викликає в слухача ілюзію просторового розташування їх джерел. С. під час запису забезпечується кількома мікрофонами, розміщеними в різних точках, а при відтворенні досягається за допомогою встановлених у різних місцях динаміків. Принцип багатоканальної С. використовують у радіомовленні.
Сумарна аудиторія– кількість слухачів, що у своїй сукупності становить аудиторію програми мовлення у певний проміжок часу.
Сценарій– детальний план, основа радіотвору. Це виклад сценічного, звукового способу реалізації теми, розгортання сюжету. Високоякісний С. є справжнім літературно-художнім, публіцистичним твором. С. як докладний, логічно послідовний і конкретний опис складається з окремих сцен та епізодів, містить діалоги і монологи дійових осіб.
“Театр у мікрофона”– один з найбільш поширених різновидів художнього радіомовлення – передача по радіо театрального спектаклю, постановка якого здійснена на сцені драматичного чи музичного театру. Містить у собі: а) трансляції театральних спектаклів зі сцени театру (пряма передача чи звукозапис, при яких зберігається реакція глядацької аудиторії); б) монтаж спектаклю – передача окремих фрагментів, що зберігають основні сюжетні лінії театральної вистави; в) монтаж по трансляції – форма радіоадаптації театрального спектаклю, що набула поширення із значним упровадженням звукозапису. Вона являє собою звукозапис сценічної дії, перероблений для сприйняття на слух. При цьому виникає ряд труднощів через необхідність описати і пояснити слухачу мізансцени, особливості сценографічного і пластичного режисерсько-постановочного рішення. Протокольний конферанс – читання авторських ремарок диктором, як правило, руйнує гармонію художньої структури спектаклю. В “Т. у м.” розроблені різні способи коментування. Найбільш часто в композицію передачі вводять ведучого. У такій ролі може виступати персонаж спектаклю, автор п’єси чи режисер, глядач з числа професійних критиків і т. д. Програми “Т. у м.” включають також просвітницькі передачі про різні театральні колективи, про творчість драматургів, режисерів, акторів і т. д.
Тег–коротка інформація про спонсора програми напередодні її виходу в ефір або в самій програмі.
Тембр– своєрідне звукове забарвлення, властиве голосу чи музичному інструментові. Залежить від обертонів, що виникають навколо основного тону, від особливостей матеріалу, який звучить, і від способу утворення звуку.
Техніка мови (грец. techne – мистецтво, майстерність) – навчальна дисципліна, що відіграє значну роль у процесі професійної підготовки теле- і радіожурналістів, дикторів, а також усіх тих, хто за родом діяльності пов’язаний з усним мовленням, – акторів, ораторів, педагогів. Т. м. містить у собі такі розділи, як анатомія, фізіологія і гігієна мовного апарату; постановка подиху, голосу, дикції; логіко-інтонаційні основи мовлення. Призначення Т. м. – виховання умінь, що дають можливість виступаючому усвідомлено використовувати всі елементи мовного звучання і навмисно викликати потрібну розумову, емоційну і вольову реакцію аудиторії. Таким чином, володіння Т. м. допомагає знаходити оптимальну форму звукового вираження думки в конкретних умовах спілкування і для конкретних цілей.
Трансляція (лат. translatio – перенесення) – 1) передача радіомовних чи телевізійних програм на відстань за допомогою радіо- чи кабельної системи; 2) передача спектаклю, концерту, спортивного змагання, мітингу, демонстрації чи будь-якої іншої події з місця, де вони відбуваються.
Успадкована аудиторія – частина слухачів, що залишилася біля приймачів після прослуховування попередньої програми.
Фон– звукова атмосфера, у якій відбуваються розмови і розгортається сюжет. Однотипний звуковий Ф. нерідко служить сполучним елементом, що дає змогу розпізнати різноманітні за формою і тематикою програми.
Фонограма (грец. phone – звук і gramma – запис) – запис мови, музики і т. д. на пластинці, магнітофонній стрічці, плівці, чи іншому носії.
Фонотека (грец. phone – звук і theke – сховище) – зібрання фонограм, звукозаписів.
Формат–тип мовлення, спосіб існування радіостанції в ефірі. Це стиль музичних радіопрограм, покликаний задовольняти потреби і смаки певної цільової аудиторії.
Час домогосподарки – у радіомовленні час з 10 до 16 години, коли, так прийнято вважати, основними слухачами є жінки-домогосподарки.