Економ погляд. У.Петті і П.Буагільбера
Основоположником класичної політичної економії в Англії був Уільям
Петті. Спочатку він виступив як меркантиліст, але потім звернувся до
проблем оподаткування, визначення оптимального розміру податків. За
основу цього визначення він приймає категорію вартості товару. Він
вказує що на розміри вартості впливають два чинники: земля і праця. В
осн. Вартості лежить праця яка використовує землю і завдяки якій
формуються суспільні багатства. Але і земля є фактором вартості.
Він визначає, що зар.плата є ціною праці, отже ціною вкладу землі є
рента. Все що залишається після реалізації товару є прибуток. Він
визначає, що рента і прибуток за економічним змістом є одне і те саме.
Це результат використання факторів виробництва. Тому рента повинна
вираховуватись із реалізації вартості на основі такого розрахунку: три
покоління землевласників живуть разом 21 рік, тому слід встановити ціну
землі, яка дорівнює 21річній ренті і отже, визначати розмір ренти.
Зар.плату Петті визначав як ціну праці, що формується під впливом
вартості засобів існування. Вона повинна бути мінімальною, щоб наймані
робітники більше працювали. Чим менша зар.плата. тим більший прибуток
капіталіста. Із прибутку капіталіст виплачує процент, податки, а інша
частина є основою нагромадження та інвестицій. Зростання прибутків
означає розширення виробництва, збільшення кількості зайнятих, зростання
суми суспільних витрат, а звідси і зростання прибутків.
Як і меркантилісти він вважав, що зростання кількості грошей у країні
сприяє її збагаченню. Але не дивлячись на те, що обгрунтував категорію
вартості, гроші з вартістю не пов’язував. Не розглядав гроші як форму
виробничого капіталу.
Процент називає грошовою рентою. Петті вважає, що процент залежить від
розміру ренти та кількості грошей у обігу. Уряд не повинен регулювати
процент з метою забезпечення сталих інвестиційних процесів. Широко
застосовує статистичний метод.
Петті був перший, хто в осн. сусп. розвитку поклав вартість як
самоврегульовуючу силу.
Класична школа у Франції була започаткована Буагільбером. Основні праці
“Міркування про природу багатства грошей і податків”, “Дослідження про
рідкість грошей “. Виступає з різкою критикою меркантилізму. Джерелом
багатства вважає не обіг, а виробництво. Проголошує необхідність
бництво. Проголошує необхідність
реформування податкової системи, виступає проти регулювання державою цін
на зерно і його експорту. Буагільбер проголосив основні постулати, які
стосуються напрямків економ.політ. держави. Він вважає, що економічне
зростання країни залежить від розвитку с/г, тому держ. повинна створити
умови для вільної дії природних законів: свобода переслідування
індивідуального економічного інтересу; свобода ціноутворення; вільна
конкуренція; не втручання держави в прив. економ. діяльність.
Відносини між державою і приватною особою мають зводитись до фіксованих
податків, тому Буагільбер звертається до проблеми визначення їх
розмірів. Вартість яка є основою розподілу визначається як витрати
праці. Витрати праці він пропонував вимірювати робочим часом, що
витрачений на виробництво певного товару. Але розрізняє індивідуальний і
суспільний робочий час. Вартість забезпечує еквівалентний обмін.
Буагільбер прив’язував вартість до горшей. В своїй теорії вартості він
розрізняє “істинну” вартість в основі якої лежить кількість витраченої
праці та ринкову вартість, яка відхиляється від істинної вартості
внаслідок руху грошей, що опосередковують обмін. Саме гроші на думку
Буагільбера є причиною того, що товари обмінюються не за істинною
вартістю, через це він пропонує замінити металеві гроші на паперові, що
на його думку дасть можливість повернутися до справедливого обміну
33 Економ вчення фізіократів Кене. А .Тюрго
Фізіократи – французькі економісти другої половини ХVIII ст.,
представники класичної політичної економії. Назва школи походить від
грецьких слів “фізіс”– природа і “кратос”– влада. Засновник Франсуа
Кене(1694-1774). Продовжив дослідження Кене– Жак Тюрго(1727-1781).
Основні праці– “Зерно”, “Фермери” та “Економічна таблиця”(надр.1758р.).
Положення: 1)розглядав сусп. як живий організм, розрізняв в ньому 2
стани– здоровий нормальний та хворобливий ненормальний. У здоровому
стані сусп. має рівновагу; 2)досліджуючи ек-ні процеси як природні, які
мають свої внутрішні закономірності, підійшов до розуміння екон-го
закону.
Основи ек.вч. Кене– є вчення про чистий продукт. Він вважав, що чист-й
продукт створ. лише в землеробстві. Під чистим прод-м розумів надлишок
знов створених у землер-ві вартості товару над витратами виробн.
Промисл-ть визначав як безплідну сферу.
Кене нідійшов до поділу капіталу з точки зору його відтворення, але
загальні поняття основного і оборотного капіталу він не дав. В
“Економічній таблиці” була створена спроба розглянути вир-во як пр-цес
відтворення.Встановив структуру суч-го сус-ва, виділив продукт-й клас,
клас власників(монарха, духовенства, власників землі), безплідний
клас(гром-ни, що не зайняті в землеробстві). Кене проаналізував
можливість простого відтворення в нац-му масштабі між класами.
Жак Тюрго заклав основи теорії корисності. Основна праця– “Роздуми про
створення розподіл багатства”(1776). Основою варт-ті товару вважав
споживну вартість або корисністьречі, яка суб’єктивно оцінюється
продавцями та покупцями. Дослідж-чи категорію прибутку, визначав його 3
та покупцями. Дослідж-чи категорію прибутку, визначав його 3
складові: підпр-кий доход; оплату праці ризику і здібного підпр-ця;
земельну ренту.Найм. працю пояснював через відсудження працівн-в від
засобів вир-ва.
Основним предметом дослідж-я фізіократів було землеробство.
А.Сміт
Економічне вчення А.Сміта.
Адам Сміт(1723-1790). Основна праця– “Дослідження про причини і природу
багатства народів”(1776). Розглянув ек-ку як сис-му, в якій діють
об’єктивні закони, які могуть бути пізнанні людиною. Визначив задачу
ек-ки як науку, вона повинна здійсн. абстрактний аналіз об’єктивної ек-ї
реальності.На підставі одерж-х висн-в розробляв рекомендації для здійсн.
екон-ї політики. Як теоретик він дослідж-в внутр. зв’язки фізіології
сусп-ва з інш-го боку, як спостерігач, він фіксує зовн. форми та
зв’язки. Дає 3 визнач-я категорії цінності: 1)визнач. цінність(вартість
витрат праці); 2)визн. працю, що купується; 3)визн. доходами або сумою
дходів. Три основні класи: робіт., кап-ти, землевл-ки. Яким відпов. 3
форми доходу– зарп-та, прибуток, рента. Капітал визначав як запас, що
служить для подальшого вироб-ва. Вів поняття основного і оборотного
капіталу. Оборотн-й капітал приносить прибуток через обіг, а основн-й–
не обертаючись. Розглядав гроші як зручний засіб обігу. Джерелом
багатства вважав працю.
В теорії відтв-ня розр-є валовий та чистий продукт.Отже А.Сміт побудував
цілісну сис-у ек-ї науки, сформулював прин-пи ек-го лібералізму; надав
нового змісту старим екон. категоріями; основні ідеї знайшли
відображення в теоріях 19ст.
Теорія вартості. С. вживає термін цінність, а не вартість. Цінність у
нього має два значення: корисність і можливість придбання інших
предметів. Отже мова йде про споживну і мінову вартість. С. ставить три
основних правила що визначають мінову цінність товару: 1) визначити
дійсне мірило мінової вартості; 2) з яких частин вона склад. 3) причини
відхилення ринкової ціни від природньої.
С. твердить, що праця є основою цінності у всіх сферах в-ва. Цінність
розглядає як суб’єктивну, так і об’єктивну. Розглядав обмін товарів у
простому товарному в-ві. Заклав основи теорії факторів в-ва. Звертається
до прин-пу природної свободи, до дії “невидимої руки”.
Економ підйом Англії
До початку 30-х рр.. XIX ст. завершився промисловий переворот в Англії. Велике машинне виробництво отримало перемогу над ремеслом і мануфактурою з їх низькою продуктивністю праці та ручної технікою. У країні відбулися серйозні соціально-економічні зміни. До середини XIX ст. Англія перетворилася на країну міст і робітничих селищ, де проживало до 86% населення. Частка зайнятих у промисловості та будівництві підвищилася до 50%, а в сільському господарстві знизилася до 15%. Торжество вільної конкуренції викликало прагнення до розширення виробництва. В результаті це призводило до значного економічного підйому країни.
Лідером індустріального розвитку залишалась бавовняна промисловість.Зросло число фабрик, оснащених ткацькими верстатами. Випуск бавовняних тканин через 1800-1870 рр.. збільшився в 19 разів, споживання бавовни - більш ніж в 1000 разів. У середині XIX в. в текстильної та швейної промисловості було зайнято понад третини всіх працюючих. Дешеві та якісні тканини і вироби з них залишалися головними статтями англійського експорту.
Помітно набирала темпи важка промисловість.З використанням у металургійному процесі гарячого дуття значно зросло виробництво сталі та чавуну. У країні діяло понад 600 доменних печей в основному завдяки новому методу виплавки сталі, запропонованим Г. Бессемер в 1856 р. За 1800-1870 рр.. зросли видобуток вугілля (у 11 разів) і випуск продукції металообробки (в 28 разів). На частку Англії припадала половина виробництва чавуну, більше половини що добувається камяного вугілля в світі. Випуск продукції важкій промисловості країни перевищував на чотири-пять разів випуск продукції США, Німеччини та Франції.
Промисловий переворот мав і інші істотні наслідки.
Англія з аграрної країни перетворилася на провідну індустріальну державу. Найбільші зрушення у розвитку її продуктивних сил, оснащення виробництва більш передовий і досконалою технікою сприяли значному зростанню продуктивності праці-в 27 разів за період 1770-1840 рр..
Зростання суспільного розподілу праці забезпечив розширення ринкових відносин. При порівняльної вузькість внутрішнього ринку, через невисоку платоспроможності трудового населення предметом особливої уваги та турботи стає боротьба за зовнішні ринки. Встановлюється не тільки промислова, а й торгова монополія.Англія мала у своєму розпорядженні величезним торговельним флотом.За 1800-1870 рр.. його тоннаж збільшився більш ніж у 12,5 разів і склав 60% світового тоннажу. Англія стала «світовим перевізником».
Втрата світового промислового лідерства
Однак в останній третині XIX ст. Англія стала поступово втрачатиме свої передові позиції. Частка країни в світовому промисловому виробництві знизилася з 32% в 1870 р. до 18% до початку XX ст. Скоротилися темпи зростання промислової продукції. У відносний занепад прийшли старі галузі - текстильна, металургійна, вугільна. Їх технічна база, що сформувалася в першій половині XIX ст., Встигла застаріти. Не був налагоджено виробництво нової технiки - електричних врубових ivia-шин та автоматичних ткацьких верстатів і пр. Взагалі по енергоозброєності праці англійська робочий значно відставав від німецького, тим більше від американського.
В 80-90-х рр.. були утворені перше англійські монополії.Великі монополістичні обєднання створювались в нових галузях промисловості - електротехнічної, трубопрокатній, хімічної, військових та ін Серед них - англо-німецький трест вибухових речовин (Динаміт-Нобель, 1886), хімічний трест (Юнайтед Алка, 1890). Фінансовая група Моргана сформувала потужний англо-американський суднобудівний трест.
Торгова політика
Капіталістична індустріалізація, зміцнивши промисловість і перетворивши Англію в «фабрику, майстерні світу», істотно змінила напрямки зовнішньоторговельної політики.
Меркантилізм з регламентацією його промислового виробництва втратило своє минуле значення. Тепер Англія, далеко обігнавши інші країни за рівнем промислового розвитку, не боялася конкуренції. Зростання фінансових ресурсів знизив фіскальну роль мит. Так, у 20-ті роки. XIX ст. мита на промислові товари знизились з 50 до 20%. У середині століття на готові виробу вони були значно знижені, на сировину та напівфабрикати взагалі скасовані. Одночасно були ліквідовані обмежувальні «хлібні закони", скасовано Навігаційний акт Кромвеля і обмеження каботажному торгівлі.
Це перехід від протекціонізму до фрітредерству (вільну торгівлю) сприяло стабільний економічний розвиток країни, накопичення капіталів, зростання темпів індустріалізації.
Сільське господарство
Англійське сільське господарство не встигала за індустрією, відступивши на другорядні позиції. До того ж прискорений процес урбанізації, що перетворив Англію в країну міст і селищ, супроводжувався зниженням питомої ваги сільського населення: на початку XIX ст. 35% і трохи більше 14% до 70-х рр..
Своєрідністю аграрної еволюції стали значна концентрації землеволодінь і зростання капіталістичного підприємництва. Половина всієї землі в країні 35 належала тис. землевласників. Головною дійовою особою аграрних стосунків став крупний фермер-орендар.Орендуючи землю у лендлорда, він вів господарство у капіталістичних засадах, широко застосовував досягнення сучасної сільськогосподарської техніки (паровий плуг, сівалку, молотарки, віялку I? пр.) і агрокультури (мінеральних добрив, оновлений насіннєвий фонд, племінну худобу). До праці в господарстві залучалися наймити - наймані працівники. Найбільших успіхів було досягнуто в розвитку молочного господарства, садівництва та городництва.