Психологічні аспекти соціально-трудової реабілітації хворих та інвалідів
Виконала Шиленко Настя
Інвалідами прийнято вважати людей з хронічними дефектами працездатності. Такого роду дефекти можуть бути оборотними, тимчасовими, в такому випадку суспільство встановлює для людини статус інваліда на певний строк, достатній для відновлення здоров'я та працездатності. Статус інвалідності присвоюється лікарями в процесі лікарсько-трудової експертизи.
Реабілітація є процесом, мета якого - попередження розвитку інвалідності в період лікування захворювань і допомогу інвалідам у досягненні ними соціальної, психологічної, фізичної, професійної та економічної повноцінності та стабільності в рамках існуючого захворювання, тілесного недуги.
Виділяють три основні види реабілітації: а) реабілітація соматичних хворих та інвалідів; б) реабілітація психічних хворих та інвалідів; в) реабілітація інвалідів внаслідок травм. За специфікою допомоги, розрізняють: 1) медична реабілітація пов'язана з відновленням працездатності людини шляхом впливу на нього медичних препаратів; 2) професійна реабілітація передбачає повернення працівника в професійне середовище з урахуванням наслідків захворювання та збереженою працездатністю; 3) соціальна реабілітація полягає в адаптації індивіда до змінених в результаті захворювання умовам його суспільного і сімейного життя, при цьому треба запобігти його ізоляцію від суспільства.
Завданням будь-якого виду реабілітації є створення рівноваги між психікою людини і навколишнім середовищем, підвищення його адаптивних здібностей.
При відсутності можливості проводити реабілітацію нерідко розвиваються додаткові психічні розлади, не пов'язані безпосередньо з основним захворюванням і представляють собою форму психологічної дезадаптації. Ці вторинні порушення посилюють професійну і соціальну обмеженість і ізоляцію хворого. І.М. Скітяева відзначає найбільш поширені види вторинних психічних порушень: а) формування комплексу неповноцінності, пов'язаного з переживанням хворим своєї відмінності від інших, зумовленої захворюванням або інвалідністю, що призводить до соціальної ізоляції та поведінкових девіацій; б) формування психопатологічних проявів невротичного рівня; воно можливе на будь-якому етапі соматичного захворювання, однак найчастіше ці прояви визначають стан людини після стабілізації або редукції основних симптомів. Від 13 до 50% всіх соматичних хворих та інвалідів страждають вторинної невротичної патологією; в) розвиток депресивних проявів і суїцидальна поведінка при важких соматичних захворюваннях і незворотною інвалідності, пов'язане з переживанням особистістю втрати працездатності, соціальною ізоляцією, неможливістю реалізації життєвих планів і задумів.
Здійснення програм по підтримці і підвищенню рівня зайнятості інвалідів включає наступні заходи:
1) психологічне консультування інвалідів та їх сімей;
2) допомога у професійному самовизначенні, профорієнтації з подальшим навчанням і перенавчанням;
3) навчання навичкам психологічної саморегуляції;
4) соціально-психологічні тренінги з метою формування професійно-необхідних якостей і підвищення шансів на працевлаштування;
5) надання інформації про можливі вакансії;
6) матеріальні дотації на час навчання і перенавчання.
У процесі соціально-трудової та психологічної реабілітації психологами використовуються наступні методи: трудотерапія, психотерапія, техніки ауторелаксаціі, методи зняття симптомів посттравматичних стресових розладів і т.д. Інвалідів навчають основам комп'ютерної грамотності, допомагають підготуватися до вступу до вузу або освоїти іншу професію. Мистецтво психолога, що займається реабілітацією, полягає в тому, щоб побудувати для кожного хворого або інваліда індивідуалізованих, з урахуванням особливостей його дефекту або хвороби, програму терапії, передбачати можливі варіанти компенсації, спроектувати процес відновлення через підбір послідовно ускладнюються цілеспрямованих дій, спрогнозувати таку психокоррекцию, яка дозволить особистості стати адаптованої до нової життєвої ситуації.