Родини кропивові, коноплеві

Ці дві родини розглядаються разом тому, що вони обидві відносяться до порядку кропивоцвітихі нараховують більш як 850 видів, які об`єднуються в 45 родів. Це, звичайно, тропічні рослини - невеликі дерева, напівкущі, однорічні та багаторічні трави. Число тичинок може зменшитися до однієї, оцвітина бути відсутньою. Квітки одностатеві і рідше двостатеві. Кропивові - це вітрозапильні рослини. У більшості з них плоди сухі (горіховидні) і лише у деяких видів плід схожий на кістянку або ягоду за рахунок розростання чашечки або квітконіжки. Насіння поширюється переважно тваринами.

В нашій місцевості види, що “жалять”- це в основному два види - кропива дводомна і кропива жалка. В Україні зустрічається 6 видів кропиви.

Жалкі волоски кропиви мають спеціальні жалкі клітини. Вони містять їдку рідину складного хімічного складу – гістамін, ацетилхолін, мурашина кислота.

Але необхідно знати, що кропива дводомна - дуже корисна рослина. Вона багата вітамінами А, С, К та мінеральними солями.

В народній медицині вона використовується як ефективний кровоспинний засіб при внутрішніх кровотечах, при недостатній кількості вітамінів в організмі. Здавна кропива відома як прядивна рослина і в минулому була звичайною сировиною для виготовлення тканин. Жалка рідина є згубною для бактерій. Рибалки і в наш час для збереження риби у свіжому стані виймають нутрощі і закладають всередину кропиву. Інший близький родич кропиви дводомної - кропива жалка, що також росте, як бур`ян, скрізь. Це більш дрібна і ще більш жалка рослина. Інший вид - кропива коноплева - також зустрічається в Україні і відрізняється дуже розсіченими листками. Ще один вид - кропива кулястоквіткова росте в Криму. Це невеличка сизувата рослина з цілісними листками і кулястими суцвіттями, що сидять в пазухах листків. Інша цікава родина порядку кропивоцвітих - це родина коноплевих. В родині всього 2 роди - коноплі та хміль з трьома або чотирма видами. Коноплі посівні - дивні рослини. Вони вважаються дводомними, але під дією факторів довкілля (підвищення кількості СО2, ауксину) можуть переходити до однодомності. Жіночі і чоловічі рослини настільки різні за зовнішнім виглядом, що в народі отримали різні назви: жіночі особини - “матірка”, а чоловічі - “посконь”. Дикорослі форми конопель займають практично всю Північну Євразію. Культурні сорти поширені по всьому світу, крім Австралії. Коноплі вирощуються людиною з давніх давен і до нашого часу відіграють в житті людства дві ролі. На півночі, в помірних широтах коноплі використовуються як текстильна або харчова (конопляна олія) рослина. На півдні - в Китаї, Індії, Пакистані, Афганістані та Турції, в ряді країн Африки, в субтропічних областях Північної та Південної Америки, коноплі вирощуються для отримання наркотиків. Справа в тім, що в умовах холодного або помірного клімату коноплі майже втрачають наркотичні властивості. Але до певної міри ці речовини зберігаються і при вживанні можуть викликати сильні отруєння.

Використання конопель як засобу, що одурманює, відомо було тисячоліття назад. Відомий грецький історик стародавності Геродот так описував звичай скифів одурманювати себе димом конопель: “Взявши це конопляне насіння, скіфи підлазять під повстяну юрту і потім кидають його на розпечене каміння. Від цього піднімається такий сильний дим та пара, що ніяка елінська лазня не зрівняється з такою лазнею. Насолоджуючись нею, скіфи голосно репетують від насолоди. Таке паріння служить їм замість лазні, тому що водою вони зовсім не миються”.

Звичайно, для куріння використовують сухі маточкові суцвіття, листки та молоді пагони і часто в суміші з тютюном. Таку суміш називають анашею або маріхуаною. Якщо розминати свіжі рослини коноплі (звичайно, це роблять ногами), то сік загусає у вигляді смоли, яку називають гашишем. Його в основному тільки курять, рідше їдять. Таким чином, коноплі також вносять свій негативний вклад у поширення наркоманії.

Ще одна рослина цієї родини широко відома в Україні - хміль. Цей рід поширений у всіх помірних зонах північної півкулі (Європа, Азія, Північна Америка). Найвідоміший хміль звичайний. Це багаторічна дводомна рослина з пагоном, що в’ється і досягає 10 м. Зимує хміль (у відповідь на питання відомої пісні “... де ж ти хмелю зиму зимував...”) у стані кореневища, а надземна частина відмирає. Тичинкові квітки зібрані в суцвіття волоть, а маточкові - в головки - “шишки”. Маточкові суцвіття містять алкалоїд лупулін. Хміль - дуже красива рослина і часто використовується, як декоративна, для оформлення балконів, альтанок, стін, тощо. Але головне призначення культурних сортів хмелю - це використання його у виробництві пива. Для надання особливого смаку цьому напою в нього додають настій з сухих маточкових суцвіть (“шишок”) хмелю, хоча сама рослина “хмільної” дії не має. Цікаво відмітити, що давні греки та римляни, які вживали виноградні вина, вважали пиво варварським напоєм, що негідно цивілізованої людини. Але, як казали давні римляни «tempora mutamur, et nos in illis» - час змінюється і ми змінюємося разом з ним.

Використовують хміль і з лікувальною метою як заспокійливий, сечогінний та протизапальний засіб. Його додають до суміші трав при виготовленні заспокійливих чаїв.

Родина лободові

Належить до порядку гвоздикоцвітих і цікава своїми представниками, які широко відомі всім. Це злісні бур`яни з родів лутига, лобода та буряк. Всього в родині понад 100 родів і 1 600 видів однорічних, багаторічних трав, напівкущів, кущів і навіть дерев, наприклад, саксаул. Зовні лободові невиразні рослини, але дуже стійкі до несприятливих умов. Тому вони зустрічаються в пустелях та напівпустелях (саксаул, полин білотравний), на засолених грунтах солончаків (солонець європейський), ростуть на збіднених грунтах гірських районів (лобода справжня, лобода пухирчаста). Це рослини відкритих просторів і в них переважає вітрозапилення. Квітки невиразні, дрібні, зібрані в щільні суцвіття. Дуже різноманітні пристосування до поширення насіння. Це пристосування типу “перекоти-поле” - рослини курай, рогач, лобода рожева, лутига остиста та інші. Плоди мають різні придатки, що збільшують парусність - криловидні придатки, пучки волосків, віялоподібні приквітки. Частина насіння поширюється за допомогою тварин: вони або їстівні, або чіпляються, або наколюються на шкіру, ратиці, як у дикого шпинату туркестанського. Велике значення лободових у житті людини. В першу чергу - це цукровий буряк - різновид буряка звичайного, який дає дві третини світового виробництва цукру.

Коренеплоди сучасних продуктивних сортів можуть містити до 25% цукру. Історія вирощування культурного буряку невизначена і заплутана. Спочатку культивувався шпинатний буряк, у якого використовувалася в їжу надземна частина. Перші згадки про нього відносяться до VIII століття до н.е. у Вавілоні. Кормовий буряк був виведений у ХVI столітті в Німеччині і лише у XVIII столітті тут же був виведений цукровий буряк. Виробництво цукру почалося лише в 1800 році, а в Україні, що входила до складу Росії, з середини ХІХ століття.

Іншою овочевою культурою є шпинат городній - важливий дієтичний продукт, що містить велику кількість білку, вітамінів А, В і С, заліза та фосфору. Інші лободові служать замінниками шпинату. Це лутига біла, лутига зелена, лутига міська, лобода садова, лобода справжня, тощо. В голодні роки населення Європи та Азії використовувало лутигу та лободу, як замінники хліба.

Відомі лободові і як лікарські рослини. Вони містять сапоніни - речовини,які дуже гіркі на смак і при збовтуванні з водою дають густу піну. Ця властивість використовується при виготовленні шипучих напоїв, пива, а в парфюмерії - для виготовлення шампунів.

Сапоніни використовуються і в медицині, як відхаркувальний, сечогінний засоби, а також при хворобах шкіри. Особливо ціняться південноамериканські види лутиги - лутига амброзієвидна та л. протиглиста. З цих рослин виготовляють препарат аскаридол - сильний глистогінний засіб. З наших лободових у народній медицині використовують лободу розлогу, як зміцнювальний засіб, а також при лікуванні сухого хронічного кашлю.

Родина гречкові

Родина гречкові є єдиним представником порядку з такою ж назвою - гречкоцвіті з 30 родами та близько 1 000 видами. Рослини цієї родини поширені у всьому світі, але особливо у помірній зоні Північної півкулі. Більша частина видів представлена травами, а рідше - кущами, деревами, ліанами. Квітки дрібні, у більшості двостатеві. Віночок різного забарвлення - зеленого, білого, червоного. Тичинок 6 - 9, гінецей з 3 плодолистків. Плоди - горіхи. Для гречкових характерне як вітро-, так і комахозапилення. Наприклад, багато щавелів запилюються вітром, тому квітки в них на довгих квітконіжках і сильно розгойдуються при поривах вітру, а приймочки крупні та перисті для успішного вловлювання пилку. В ревенів, гірчаків та гречок квітки виробляють нектар, і їх запилювачами є комахи з короткими хоботками - мухи та бджоли. Інше цікаве пристосування до перехресного запилення у всім відомої рослини гречки посівної. Її двостатеві квітки мають різну довжину тичинок та маточок. Так, у частини квіток тичинки коротші маточок, а у інших - навпаки - довше маточки. Таким чином, виключається самозапилення. Цьому сприяє і неодночасне визрівання пилку та приймочок однієї квітки.

Плоди поширюються у більшості видів вітром. Для цього вони мають характерні пристосування - вирости, летючки, тощо. У щавлів, плоди яких поширюються водою, мають особливі здуття, що забезпечують плавучість. У деяких гречкових, наприклад, у щавлю горобиного та гірчака звичайного (споришу), плоди можуть поширюватися тваринами, прилипаючи до них разом з грязюкою. Насіння гірчака голівчастого, яке виділяє на поверхню поживну олію, розносять мурашки. В нашій місцевості найчастіше зустрічаються представники родів гірчак, щавель, ревінь, гречка. Найчисельніший рід гірчак, що нараховує близько 300 видів. До нього належить відома всім однорічна кормова та лікарська рослина спориш або гірчак звичайний, що росте на прирічкових пісках, вздовж шляхів, на луках. Гірчак березковий - більш крупна однорічна рослина до 1 м висотою, що часто росте як бур`ян, але є лікарською і добрим медоносом. Відмінним медоносом є також гірчак зміїний.

Серед щавлів необхідно відмітити вже згадуваний щавель горобиний, який отруйний для овець та коней, а в корів викликає швидке скисання молока, але, мабуть, кожний збирав цю рослину на узліссях, луках і куштував його кислі листочки. Щавель кислий відомий всім як овоч, який часто з`являється на нашому столі. Щавель кінський використовують як барвник для отримання жовтої фарби.

Серед ревенів необхідно відзначити ревінь хвилястий, ревінь щільний. Їх листки, а особливо м`ясисті черешки, містять яблучну та лимонну кислоту, вітаміни А, В, Е та С, каротин, багаті залізом та калієм. З ревеня готують компоти, киселі, варення, вино, тощо. Найвідоміша рослина серед гречкових - це гречка посівна, що належить до азіатського роду гречка. Ця цінна харчова рослина родом з Гімалаїв. Вона відома людству близько 4 000 років. З гречки отримують крупу - цінний харчовий продукт, що багатий на білки, вуглеводи, жири, органічні кислоти, вітаміни. В медичній промисловості з гречки отримують рутин, що застосовується при лікуванні гіпертонії та атеросклерозу. Гречковий мед є також цінним продуктом, має тонкий смак та темно-коричневий колір.

Здавна люди використовують гречкові, як лікарські рослини. Так, китайсько-тібетський ревінь тангутський використовують, як проносний засіб. З цією ж метою застосовують ревінь хвилястий, ревінь щільний та інші. З ревенів готують препарат хризорбін для лікування захворювань шкіри.

В побуті або у популярній літературі ви можете зустріти рослини, що належать до інших родин цієї групи. Це амарантові та портулакові. Перші відомі багатьом, як декоративні рослини з гарними квітками, а другі, як культурні овочеві рослини.