Психологія обвинуваченого. Поняття захисної домінанти

Обвинувачений — це особа, щодо якої в установлено­му законом порядку винесена постанова про притягнен­ня її як обвинуваченого. Обвинувачений є особою, якій ставиться у вину вчинення злочину. Таке процесуальне положення визначає деякі психологічні особливості об­винуваченого.

Існують такі типові форми поведінки (позиції) обви­нуваченого: 1) каяття у вчиненні злочину (явка з повин­ною, дії щодо відшкодування збитків та ін.); 2) протидія

Глава 1. Психологія учасників розслідування злочинів

розслідуванню (приховування слідів злочину, схиляння тих чи інших осіб до давання неправдивих показань, одержання інформації про хід розслідування, повідом­лення неправдивої інформації тощо); 3) продовження злочинної діяльності, вчинення нових злочинів.

У ході вчинення злочину потреби людини задоволь­няються протиправним шляхом, тому особі, яка вчинила злочин, відомо, що її дії порушують соціальні норми. У цьому разі виникає конфлікт між нею і суспільством. Така особа фактично перебуває в ролі переслідуваного, якого супроводжують певні емоційні стани (страх і бо­язнь викриття й застосування заходів кримінального по­карання, фрустрації, безвихідності та ін.).

Психологія обвинуваченого (особи, яка вчинила зло­чин) характеризується пануванням захисної (оборонної) домінанти. Домінанта (від лат. dominans — панівний) у психології визначена як тимчасово панівна рефлекторна система, що зумовлює роботу нервових центрів у даний момент і надає поведінці певної спрямованості. Розробка вчення про домінанту належить О. О. Ухтомському. Як панівний центр збудження домінанта підсумовує і нако­пичує імпульси, що надходять до центральної нервової системи, одночасно стримуючи активність інших центрів.

Оборонна (захисна) домінанта, характерна для осіб, які вчинили злочин, викликає неупорядковану актив­ність, «штовхає» винного на вчинення дій, що за розра­хунками злочинця мають захистити його від викриття. З цією метою злочинець створює інсценування, фабрикує докази своєї невинуватості, робить неправдиві заяви, по­ширює чутки.

У поведінці особи, яка вчинила злочин, виявляються певні закономірності. Зокрема, злочинець прагне потра­пити на місце вчинення злочину (цим пояснюються ви­падки, коли злочинці ставали понятими, а потім їхнє процесуальне становище «трансформувалося» на обвину -

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 1. Психологія учасників розслідування злочинів

вачених). Злочинець будь-якими засобами намагається одержати інформацію про хід розслідування, інколи про­понує слідчому свою допомогу.

Особа, яка вчинила злочин, відчуває потребу в спіл­куванні, їй важко приховувати обставини злочину, є по­треба повідомити кому-небудь приховувані обставини, поділитися своїми переживаннями. У злочинця виникає бажання розповісти кому-небудь правду. Цю закономір­ність необхідно враховувати в оперативно-розшуковій і слідчій діяльності.

В обвинуваченого можуть виявлятися так звані дока­зи поведінки — дані про факти, що негативно характери­зують поведінку обвинуваченого у зв'язку із вчиненим злочином. Докази поведінки свідчать про усвідомлення вини і можуть виявитися у поінформованості щодо таких обставин, які могли бути відомі лише особі, яка вчинила злочин: обмовці, винній поінформованості, підвищеному інтересі до розслідування конкретного злочину, ми­мовільній реакції на подразник тощо. Докази поведінки мають орієнтовне значення і використовуються в тактич­них цілях.

Вивчення психологічних особливостей обвинуваче­ного слідчим (судом) дає змогу вирішувати такі зав­дання: 1) обрати необхідні засоби психологічного впливу і визначити оптимальну тактику проведення слідчих (судових) дій; 2) справити виховний вплив на особу обви­нуваченого з урахуванням його індивідуально-психоло­гічних особливостей; 3) визначити обставини, що по­м'якшують й обтяжують вчинення злочину (перебування особи в стані фізіологічного афекту тощо), роль у злочин­ному угрупованні, мотив вчинення злочинного діяння; 4) встановити причини злочину (профілактична діяль­ність слідчого).