Психологія наукової діяльності
Психологiя наукової дiяльностi включає в себе такi основнi моменти:
1) психологiю наукового пошуку;
2) проблему психологiчної мотивацiї зайнять науковою дiяльнiстю;
3) iншi проблеми.
Щодо психологiї наукового пошуку, то однiєю з центральних є проблема спiввiдношення рацiональних та iррацiональних моментiв розв'язання конкретних наукових завдань. Можливо, що дехто вважає, що наука є (принаймнi на усвiдомленому рiвнi) дiяльнiстю суто рацiональною, позбавленою будь-яких емоцiйних та iнтуїтивних переживань, що вона полягає в сухому плануваннi й підрахунку результатiв. Це не так. I свiдчать про це самi науковцi. Безперечно, що у формальному вiдношеннi наука повнiстю має задовольняти всiм наявним на її час нормам наукової рацiональностi, об'єктивiзму та безсторонностi. Однак, як можна було бачити з попереднього розгляду, це зовсiм не так. Вченi є такими ж людьми, як i всi iншi, з усiма притаманними звичайним людям вадами i слабкостями. Тому на дiяльнiсть вченого впливають тi ж самi чинники, що й на решту людей. Суто рацiональний об'єктивний пiдхiд до дiйсностi неможливий у принципi. Питання стоїть iнакше – чи є виконання операцiй, якi складають повсякденний хлiб вченого, суто рацiональним процесом. Ствердну вiдповiдь можна дати лише щодо рутинної роботи розв'язання бiльш-менш тривiальних завдань, які не потребують творчого пiдходу. Вирiшення нетривiальних завдань вiдбувається зовсім iнакше, а не просто шляхом чисельних спроб i помилок. Власне, останнє також, безперечно, має мiсце, однак така дiяльнiсть не є ефективною й не приводить до яскравих результатiв. Талановитий вчений вiдрiзняється вiд пересiчного здатнiстю розв'язувати нетривiальнi завдання бiльш дiєвим способом. Таким способом є iнтуїцiя, тобто здатнiсть безпосередньо вiдчувати правильне рiшення. Бiльшiсть визначних вiдкриттiв у науцi завдячують своєю появою саме їй. Прикладiв можна наводити чимало. Це i створення Д. І. Менделєєвим своєї таблицi перiодичних елементiв (вона йому наснилася), i вiдкриття Ф. Кекуле структури молекули бензолу, і багато iнших. Тобто рiшення приходить нiби само, «нiзвiдки». Однак насправдi так тiльки здається. Iнтуїтивному осяянню звичайно передує довга виснажлива робота, що полягає в аналiзi, систематизацiї, випробуванні варiантiв тощо. Й буває лише пiсля того, як нiбито все вже випробувано, а розв'язки немає, рiшення приходить само собою. Тобто процес наукової творчостi виявляється тiсно пов'язаним з роботою пiдсвiдомостi, яка врешт-решт i видає «готове» рiшення. Як i чому це вiдбувається, на сьогоднi залишається незрозумiлим. Для того щоб таке сталося, пiдсвiдомiсть необхiдно налаштувати вiдповiдним чином. Цьому власне й служить уся пiдготовча робота спроб i помилок. Урештi-решт, до людей невтаємничених у вiдповiдну проблематику таке осяяння нiколи не приходять. Хрестоматiйним є випадок, коли однiй молодiй людинi в станi токсичного сп'янiння здалося, нiбито вона вiдкрила якусь унiверсальну формулу Всесвiту. Але, повернувшись у нормальний стан, вона не могла пригадати цю формулу. Людина зробила кiлька безуспiшних спроб, i от нарештi їй вдалося щось записати на клаптику паперу. Вiдiйшовши вiд парiв бензину, вона прочитала напис, який звучав: «Всюди смердить бензином». Деяким дослiдникам удається бiльш-менш контролювати процес роботи iнтуїцiї. Для цього необхiдно зумiти вiдволiктись вiд своїх уявлень, не втрачаючи загальної направленостi свiдомостi на дослiджуваний предмет. Таке буває у станi напiвсну чи просто короткого перепочинку. Проблема полягає в тому, щоб утримати iнтуїтивно осягнутий результат, не забути його.
Щодо проблеми мотивацiї зайнять наукою, то звичайно називають наступнi мотиви: безкорислива любов до Природи та Iстини, краса закономiрностей, цiкавiсть, бажання приносити користь, потреба в самореалiзацiї чи визнаннi (що може доходити до марнославства), ореол успiху, страх перед нудьгою та iншi. Навряд чи мотивацiю можна звести до одного із зазначених мотивiв. Якщо взяти цiкавiсть, то її саму по собi можна задовольнити значно швидше й легше простим читанням наукових часописiв. Якщо взяти бажання визнання, то слiд зазначити, що в сучаснiй науцi визнання часто обмежується лише дуже невеликою групою фахiвцiв у данiй галузi. Тобто тiльки комбiнацiя вiдразу кiлькох чинникiв може спонукати людину до справдi серйозних занять науковою дiяльнiстю.
Контрольні запитання
1. Проаналiзуйте розвиток соцiологiї знання з моменту зародження i до сьогодення. Чи можна виявити (якщо можна, то якi) тенденцiї у цьому розвитковi?
2. Порiвняйте погляди Мертона i Мангейма. Що в них спiльного? Що вiдмiнного?
3. Наведiть аргументи «за» i «проти» приховування наукової iнформацiї.
4. В чому полягають культурницькi аспекти наукової дiяльностi?
5. Що таке тематичний аналiз науки? Яким чином вiн перетинається з культурологiєю та соцiологiєю науки?
6. Що таке ситуацiя постмодерну? Чим вона характеризується?
7. Що таке постструктуралiзм, деконструктивiмз, постпозитивiзм, археологiя знання?
8. Якi три стратегiї видiляє Фуко в процесi розвитку європейської думки?
9. Проаналiзуйте мiсце й роль суто рацiоналiстичних та iнтуїтивiстських моментiв наукового пошуку. Наведiть приклади.