Міф, релігія, філософія – як етапи сходження людської самосвідомості. Міфом ми називаємо щось нереальне, вигадане, чого не було в історичній дійсності
Міфом ми називаємо щось нереальне, вигадане, чого не було в історичній дійсності. У давніх греків слово “міф” означало: слово, промова, порада, намір, чутка, оповідання, переказ, зміст.
Міф – історично перша світоглядна форма відображення дійсності, в якій художнє, моральне, пізнавальне та практично-перетворююче освоєння світу постає в синкретичній, взаємоопосередкованій єдності.
Міф є духовно-практичним засобом освоєння форм спільної життєдіяльності, форм взаємовідносин людини і природи, людини і суспільства.
Міф відображує історично першу специфічну для людини форму її зв’язків з природою, що фіксує не будь-яке емпіричне ставлення до природи, а лише загальне, тобто цінне для всього суспільства (роду).
Міфологія відбивала дійсність в її цілісності, яка включала в себе природу і родоплемінні відносини. Але цей природно-суспільний світ міфологія відбивала, враховуючи не його об’єктивність, а його цінність, значення для даного родового колективу, тобто через призму докорінних інтересів роду. Міфологія була покликана доповнити або полегшити процес матеріально-практичного освоєння світу. Здійснюючи духовно-практичне перетворення дійсності, вона була способом і засобом духовної видозміни всього світопорядку.
Міфи – це узагальнені образи, які включають в себе не тільки світ наявного буття, котре часто виступає чимось ворожим для людини, але і світ бажаний, світ надій і сподівань, в якому вільно здійснюються докорінні життєві інтереси родового колективу. Міф не можна розглядати як первісну форму науки або філософії. Тим більше недопустимо інтерпретувати міф як простий вимисел. свідомість первісного суспільства єдина. Вона не знає роздвоєння. Первісний колектив не відокремлює себе від природи, на яку переносяться внутрішньо-родові відносини. Можна вважати, що міфологія як зібрання міфів відображає погляди первісних людей на явища природи і життя, зародки наукових знань, релігійні і моральні уявлення, які панували в родовій общині, і художньо-естетичні почуття людей на початку їхньої історії.
Таким чином, передумовами міфологічної “логіки” можна вважати, по-перше, нездатність людини виділити себе з оточуючого середовища і, по-друге, - цілісність міфологічного мислення, яке не відокремлене від емоційної, афективної сфери.
Міфи відрізняються від казки, оскільки в ньому є спроба пояснити світ. Він відрізняється й від легенди, бо в його основі не лежить конкретне явище, подія.
Існують космогонічні, антропологічні, етнологічні міфи про походження, а також створення та впорядкування світу міфічними персонажами; календарні міфи пов’язані з осмисленням природно-господарських ритмів та циклів змін життя, закріпленням їх у ритуально-обрядових діях; есхатологічні міфи як закріплення уяви про потойбічний світ та майбутнє, їхню традиційну зверненість у минуле; культово-біографічні міфи про життєві випробування міфічних персонажів, що стають надбанням окремих індивідів через їх ритуально-обрядове відтворення. Наприклад, давні греки по різному пояснювали виникнення світу.
Міфи оповідають також і про перетворення неживих речей на живих людей (наприклад, оживлення статуї, яку вирізьбив Пігмаліон), або речей та істот – на зірки, сузір’я.
Спільність міфів різних народів, класичне відбиття в них тих чи інших проявів первісної свідомості обумовлені спільністю смисложиттєвих питань та предметів, що усвідомлювались у міфах, єдністю принципів і засобів опредмечування міфічного світогляду і спільністю походження (греки, кельти, слов’яни).
Як спосіб духовно-практичного освоєння світу міф є специфічною формою світоперетворення, опанування та олюднення світу, що виростає з надії, мрії про вільну реалізацію життєвих цілей.
Міфологічна свідомість практично поставила всі основні світоглядні питання: про походження світу і людини; про її місце і призначення в світі; про шляхи і засоби виникнення найважливіших явищ природи і суспільного життя, культури та інше.
Другим типом світогляду є релігія. Термін “релігія” походить від лат.: religio – благочестя, побожність.
Основною ознакою будь-якої релігії є віра в надприродне, в Бога. Від фольклорних і літературних образів надприродного релігія відрізняється тим, що проголошує його реальність, можливість впливу його на долю людини і можливість людини впливати на нього, одержувати від нього допомогу. Релігія являє собою комплексне явище, яке включає: ідеї, погляди, уявлення про надприродне; викликані ними переживання, почуття, емоції, настрої; відповідні їм культові дії – молитви, обряди, свята, богослужіння; побутові традиції; організації, що об’єднують, спрямовують і контролюють віруючих.
Таким чином, релігія – це більш-менш струнка система, яка включає, по-перше, релігійні ідеї, по-друге, релігійні почуття, по-третє, релігійні дії.
Релігія виникла в епоху верхнього палеоліту (кам’яний вік) 40–50 тис. років тому на відносно високому ступені розвитку первісного суспільства.
Первинним об’єктом релігійного ставлення був реально існуючий предмет, наділений надчуттєвими властивостями (фетиш). Фетишизм тісно пов'язаний з магією (намір впливати на події, чаклунство, заклинання).
У ранньому класовому суспільстві існували племінні, а потім національно державні релігії (конфуціанство, іудаїзм, індуїзм). На пізнішій стадії історичного розвитку формуються світові, наднаціональні релігії: буддизм у VI-V ст. до н.е., християнство у І ст., іслам у VII ст.
Отже, можна зробити деякі висновки. Способом існування будь-якої релігії є віра. На відміну від міфів релігія розділяє світ на два рівні – реальний і потойбічний, орієнтує людей на потойбічне життя. Релігія являє собою фантастичне відображення пануючих над людьми природних і соціальних сил. Як соціально-історичне явище релігія змінювалася разом із зміною форм суспільного життя, які вона спотворено відображала. Етапами її еволюції були первісні вірування (тотемізм, магія, фетишизм, анімізм), національні (іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, даосизм, конфуціанство), світові релігії (буддизм, християнство, іслам).
Філософія від міфологічних і релігійних форм світогляду відрізняється тим, що реалізує свою світоглядну функцію на основі теоретичного відношення до дійсності, звертаючись до фактів логічних побудов, виробляючи гносеологічні і логічні критерії для свідомого пошуку і вибору істинних поглядів. Отже, за способом опанування дійсністю філософія є наукою, котра створює теоретичний світогляд шляхом раціонального осягнення дійсності. Але це не означає, що будь-яка філософська система є об’єктивно істинною і позбавлена впливу міфологічної або релігійної свідомості.