Таксономія економічних районів
- головний економічний район-генеральна основа територіальної організації ПС. Значна чи велика за S частина країни, що виділяється за господарською спеціалізацією, характерними особливостями структури виробництва, має умови. Специфічне положення, як правило об’єднує декілька областей;
- обласний економічний район;
- низовий економічний район- адміністративний район в області;
- економічний вузол: великі міста з зонами іх безпосереднього впливу, які включають підприємства різних галузей, що розташовані на різній території, мають між собою економічні, виробничі зв’язки.
З областей, які входять у ЕР, виділяється одна центральна, декілька периферійних областей. Центральні області зосереджують найбільшу частку ресурсного, економічного, соціального потенціалу.
У деяких районах виділяють міжобласні райони або соціально-економічні підрайони.
У багатьох випадках області стають основою таких форм територіальної організації суспільства як соціально-економічні вузли, соціально-економічні кущі.
Вузол – це блок промислових підприємств, що мають між собою виробничі зв’язки. або порівняно невелика компактна територія разом з населенням, населеними пунктами, комунікаціями, рекреаційною, продовольчою зоною та усією промисловістю. Вузол організовується одним (рідше двома-трьома) великими поселеннями, до якого масово мігрує з навколишніх населених пункті робоча сила. Рівне з околицями – вузол.
Кущ – порівняно невелике поселення, яке виконує торгово-розподільчу, господарсько-організаційну, рідше виробничо-концентруючу функцію стосовно близьких поселень. Дубно з по ближніми поселеннями – кущ.
Інколи вживають поняття центр (зосередження в одному поселенні виробництв різних галузей) та пункт (зосередження в одному поселенні підприємства однієї галузі).
Така ієрархічна послідовність форм геопросторової організації суспільства характерна для України: район-підрайон-область-вузол-кущ-поселення. Поселення – це первинна основа районоформування. Чим вищий таксономічний ранг району, тим більша комплексність галузевої структури господарства, різноманітна спеціалізація, більш розгалужені економічні зв’язки, проте менш виражена територіально-економічна єдність. І навпаки.
Справжнім ЕР в системі регіональної структури України є область. Саме тут є присутні і яскраво виражені всі ознаки економічного району. Йому властива спільність таких ознак: географічне середовище (умови розвитку), економічний чинник (причини розвитку), адміністративний поділ (умови управління).
Важливим є мікрорайонування, одним із видів якого є внутрішньо обласне районування. Воно зумовлене такими соціальними та економічними процесами як урбанізація, зростання територіальної концентрації виробництва, формування територіальних систем господарства внаслідок інтеграції виробництва.
Комплексний підхід до внутрішньо обласного районування забезпечується за таких умов:
- врахуванні відмінностей у спеціалізації господарства у середині області та виявленні їх сталості і господарської доцільності;
- виявленні районоутворювального значення міст, промислових вузлів та інших центрів, що розвиваються разом із зростанням територіальної концентрації галузей, спеціалізації внутрішньо обласного економічного району і визначають його місце в ієрархії районів вищого рангу;
- аналізі транспортно-економічних зв’язків, їх інтенсивності й конфігурації, що відображають характер територіальної організації господарства навколо промислових вузлів і центрів на базі певних галузей спеціалізації;
- врахування ймовірності будь-яких великих новобудов у районі, експлуатації відкритих джерел природних ресурсів та формуванні різних локальних територіально-виробничих комплексів з оцінкою можливого їх впливу на економіку району;
- врахуванні особливостей окремих частин області та району з надмірною заселеністю, заболоченістю, гористістю та іншими компонентами природного середовища, які помітно впливають на спеціалізацію господарства.
З найважливіших передумов внутрішньо обласного районування є спеціалізація окремих частин області на випуску певних видів продукції, комплексність розвитку, наявність ядра із спеціалізацією у межах великого економічного району. Для внутрішньо обласного району є характерними спільність умов і процесів розвитку господарства та його взаємодія з природним середовищем. Ця спільність визначає насамперед ресурсний потенціал території і подібність соціально-економічних та природних умов використання його компонентів.
Іншими формами просторової організації господарства за визначенням В. Ковалеськго є науково-технічні зони, технічні парки (технопарки) та технополіси.
Науково-технічна зона – певна територія де є вищий навчальний заклад (чи декілька), науково-дослідний центр міжнародного рівня та відповідна технологічна структура для впровадження наукових розробок в практику. Перша така зона сформувалася навколо Стенфордського університету в Сан-Хосе, яка з часом отримала назву „Силіконова долина”. На сучасному етапі тут зосереджено більш як 2 тисячі фірм і зайнято понад 200 тисяч чоловік.
Науково-технологічні парки (технопарки) – це менші за територією зони, де навколо технічного університету чи науково-дослідного центру розміщуються декілька фірм, що займаються впровадженням розробок у виробництво (в Бостоні – „Шосе-128”, Іль-де-Франс під Парижем, „Ізар Веллі” на базі Мюнхенського університету (включає понад 200 фірм) „Новус Ортус” (поблизу м. Барі в Італії). Технополіс – центр впровадження досягнень науки і техніки. Це як правило нове місто, в якому запроваджуються у виробництво нові розробки, а також проживає населення.