Специфіка нормативної та правової бази психологічної служби у інших сферах суспільної практики.

Лекція №4

Тема: Законодавчі акти України про соціально-психологічну службу

План:

Вступ

1. Специфіка нормативної та правової бази психологічної служби у інших сферах суспільної практики.

2. Основні положення Концепції про Національну систему соціально-психологічної служби України.

3. Законодавча та правова база психологічної служби в галузі освіти.

4. Порядок атестації практичних психологів освіти.

Висновки

 

 

Список використаної літератури

Вступ

Розглянемо законодавчі акти України, що стосуються діяльно­сті окремих складових Національної системи соціально-психологічної служби України.

Найбільш розробленим сектором системи соціально-психоло­гічної служби є психологічна служба в галузі освіти. Її діяльність регламентується, насамперед, законами «Про освіту» (травень 1991 року) та «Про загальну середню освіту України» (травень 1999 р.).

 

Специфіка нормативної та правової бази психологічної служби у інших сферах суспільної практики.

Першим законом встановлено основні принципи освіти. Реалі­зація цих принципів (особливо гуманізму та демократизму, пріо­ритетності загальнолюдських цінностей над політичними та кла­совими.

Документи ООН щодо прав людини не мають законодавчої сили доти, доки кожна окрема держава на основі ідей цих міжна­родних документів не створить закони та не забезпечить їх функ­ціонування.

Розглянемо основні законодавчі акти, нормативні документи, які регламентують та забезпечують діяльність Національної сис­теми соціально-психологічної служби України.

Становлення цієї системи розпочалося у 1992 році прийняттям Ухвали про створення Концепції державної системи психологіч­ної служби. У березні 1992 року було підготовлено та подано на адресу Комісії Верховної Ради України з питань науки і народної освіти листи: «Про створення державної системи психологічної служби України» і «Про кадрове забезпечення державної психо­логічної служби України», які поклали початок роботі з практич­ного вирішення проблеми створення мережі психологічних та соціально-психологічних служб в Україні.

У 1993 році Інститутом психології ім. Г. С. Костюка АПН України була розроблена і схвалена Кабінетом Міністрів «Конце­пція державної системи психологічної служби». Ця Концепція сама по собі не є законодавчим актом, проте становить змістову основу для їх розробки.

У її основних положеннях визначено мету і завдання діяльно­сті Національної системи соціально-психологічних служб, опи­сано структуру, напрямки діяльності та вимоги до фахівців, які можуть здійснювати роботу в межах системи. Так, зокрема, за­значається, що Національна система соціально-психологічної служби — це об’єднання державних органів й організацій, що виконують практичну роботу в галузі соціальної педагогіки, при­кладної психології та прикладної соціології.

До Національної системи соціально-психологічної служби входять:

• психологічні та соціально-психологічні служби і підрозділи, які функціонують у різних відомствах (поки що спостерігається певна ізоляція і розрізненість у їх функціонуванні);

• соціально-психологічні служби державної адміністрації;

• територіальні (муніципальні) структури (об’єднання), які надають соціально-психологічні послуги населенню.

Основною метоюНаціональної системи соціально-психо­логічної служби є забезпечення необхідних соціально-психоло­гічних умов підвищення ефективності діяльності людини в усіх сферах суспільного життя (від політики й управління державою до сімейних стосунків та міжособистісних взаємодій) і водно­час — підтримка розвитку і захист психічного здоров’я особис­тості громадян України.

Основними завданнямиНаціональної системи соціально-психологічної служби є:

1) надання допомоги органам управління у розробці та реалі­зації державної політики на основі вивчення стану масової свідо­мості, прогнозування та активного впливу на соціально-психологічні процеси у суспільстві;

2) виконання консультативних, дорадчих та експертних функцій у сфері управління державою, в економіці, в інших галузях науки і культури, в органах законодавчої, виконавчої та судової справи;

3) забезпечення соціально-психологічного захисту і підтримки індивідуального розвитку громадян України з урахуванням їх здібностей, особливостей життя та праці;

4) участь у розробці та практичному застосуванні нових тех­нологій та практик навчання і виховання, розвитку і перевихо­вання дітей та молоді, впливу ЗМІ на людей;

5) здійснення психометричного нагляду. Контроль за дотри­манням професійної етики;

6) участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестації спе­ціалістів відповідно до державних і міжнародних стандартів;

7) координація прикладних психологічних, соціологічних та пе­дагогічних досліджень у практичній діяльності; підтримка пріори­тетних науково-методичних і практичних програм щодо роботи з сім’єю та молоддю, в галузях педагогічної, юридичної, військової, медичної та політичної психології, соціології, педагогіки. Створен­ня єдиної інформаційної системи соціально-психологічної служби.

8) Органи в структурі Національної системи соціально-психо­логічної служби працюють на трьох рівнях: центральному, обла­сному, районному (міському).

На кожному рівні створюються практичні центри, які безпо­середньо здійснюють практичну соціально-психологічну діяль­ність, і органи науково-методичного забезпечення діяльності служби.

Визнається право на створення професійної асоціації, товари­ства практикуючих психологів та соціальних працівників.

Вищим органом управлінняНаціональної системи соціаль­но-психологічної служби є Рада головних психологів відомств і областей, яка визначає напрям та зміст діяльності Національної системи соціально-психологічної служби тощо.

Головною управлінською, методичною та координуючою організацією Національної системи соціально-психологічної служ­би є Український науково-методичний центр практичної психо­логії та соціальної роботи.

Визначено функції та специфіку діяльності науково-методич­ного центру, Ради з практичної психології, головного психолога області, обласних, районних та міських центрів Національної си­стеми соціально-психологічної служби, порядок їх атестації, ак­редитації тощо.

Національна система соціально-психологічної служби України створюється на основі зазначеної Концепції. Перш за все, слід від­значити, що процес створення її триває. Не досягнуто поки що узго­дженості між соціально-психологічними та психологічними служ­бами різних установ та відомств. Це створює певну складність у їх діяльності, у моніторингу основних напрямків їх діяльності тощо.

«У системі освіти діє державна психологічна служба. Психологічне забезпечення навчально-виховного процесу в закладах освіти здійснюють практичні психологи, які за своїм статусом належать до педагогічних працівників.»

Законом «Про загальну середню освіти України» визначено мету діяльності школи:

«Формування і розвиток соціально активної і гуманістично-спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією, системою наукового знання про природу, людину, сус­пільство, почуттям національної самосвідомості, готової до про­фесійного самовизначення».

Як бачимо, принцип гуманізму проголошено найважливішим. Людині як вищій цінності суспільства надаються сприятливі умови для всебічного розкриття її здібностей, таланту, розвитку особистості.

Концепцією середньої загальноосвітньої школи України ви­значено мету діяльності практичного психолога:

• організація навчально-виховного процесу на основі макси­мального врахування та розвитку індивідуальних здібностей, на­хилів, обдарованості дітей;

• орієнтація виховної діяльності школи на розвиток сутнісних сил особистості, здібностей, талантів, рис, якостей, відносин.

Як система заходів на виконання Закону «Про освіту» Міністерст­вом освіти було заплановано формування цільової комплексної про­грами з практичної психології, створення Всеукраїнського та облас­них постійно діючих міжвідомчих медико-психолого-педагогічних консультацій, створення науково-методичного центру допомоги ді­тям і підліткам з відхиленнями у психічному розвитку та поведінці.

З першого вересня 1993 року діяло «Положення про психоло­гічну службу в системі освіти України», яке згодом було допов­нено і змінено. Остаточний варіант «Положення про психологі­чну службу системи освіти України», який відмінив дію поло­жень 1991, 1993 років, затверджено Наказом Міністра освіти України № 127 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.1999 року за №922/4215.

Положення «Про психологічну службу системи освіти України»(див. Додаток Е) має 5 розділів та один додаток. Дамо коротку характеристику змісту розділів.

І. Розділ «Загальні положення»складається з семи пунктів, у яких психологічна служба визначається як складова частина державної системи охорони фізичного і психічного здоров’я мо­лодих громадян України, йдеться про правову основу діяльності психологічної служби системи освіти, яка включає Конституцію України, Декларацію прав людини, Конвенцію про права дитини, закон України «Про освіту»; визначається статус працівників психологічної служби системи освіти, можливість співробітницт­ва з різними структурами; порядок введення посад практичних психологів.

У Розділі ІІ. «Основні завдання»розкриваються основні за­вдання психологічної служби в системі освіти (сприяння особистісному та інтелектуальному розвитку дітей на кожному віковому ета­пі, створення умов для формування у них мотивації до самовиховання і саморозвитку; забезпечення індивідуального під­ходу до кожної дитини на основі її психолого-педагогічного ви­вчення; профілактики і корекції відхилень в інтелектуальному і особистісному розвитку дитини); визначаються основні види діяль­ності (діагностика, корекція, реабілітація, профілактика, прогности­ка) та рівні функціонування психологічної служби (науковий, прикладний, практичний); визначаються основні напрямки діяльності психологічної служби системи освіти (консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу; просвітни­цько-пропагандистська робота; превентивне виховання).

У Розділі ІІІ. «Структура та управління психологічною службою»визначено структуру психологічної служби системи освіти (Український науково-методичний центр практичної пси­хології та соціальної роботи; обласні, районні (міські) центри практичної психології; практичні психологи); підпорядкування, завдання та функції кожної з ланок психологічної служби, поря­док атестації практичних психологів тощо.

Розділ ІУ. «Зміст діяльності»розкриває повноваження кож­ної зі структурних ланок системи психологічної служби в освіті; обов’язки та права практичного психолога; тривалість робочого тижня та види роботи, передбачені в межах цього часу.

V. «Фінансування діяльності» — визначено порядок фінан­сування різних ланок структури психологічної служби в системі освіти, порядок оплати праці практичних психологів.

Додаток до пункту 1.7.встановлює нормативи чисельності практичних психологів дошкільних навчальних закладів; працівників центрів практичної психології, практичних психологів професійно-технічних училищ, загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів (див. дод. Ж).

Оскільки нове положення про атестацію педагогічних праців­ників перебуває у стадії реєстрації, на сьогодні атестація практи­чних психологів здійснюється згідно з Типовим положенням про атестацію педагогічних працівників України (наказ МО України від 20.08.1993 р. № 310, зареєстрований у Мін’юсті України 02.12.1993 р. за № 176) із змінами і доповненнями (наказ МО України від 01.12.1998 р. № 419, зареєстрований у Мін’юсті України 15.12.1998 р. за № 792/3232).

У п. 3.6 «Положення про психологічну службу системи освіти України» зазначено, що атестація практичних психологів прово­диться атестаційними комісіями, що створюються при районних (міських) центрах та методичних кабінетах, для встановлення (підтвердження) їх кваліфікаційних категорій згідно з Положен­ням про атестацію педагогічних працівників.

Листом № 1/9-388 від 27.08.2002 р. «Про проведення атестації практичних психологів (соціальних педагогів) загальноосвітніх на­вчальних закладів та центрів практичної психології і соціальної ро­боти у 2002-2003 н.р.» Міністерство освіти і науки України нага­дує, що атестація названої категорії педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів та форм власності, а також методистів-психологів обласних, районних (міських) центрів практичної психології та соціальної роботи та ме­тодичних кабінетів відділів освіти у 2002-2003 н. р. відповідно до п. 6.1. Типового положення, має проводитися атестаційними комісі­ями, що створюються при відповідних органах управління психоло­гічною службою. У табл. 2 подано схему проходження атестації практичними психологами, залежно від їх місця роботи та стажу.

 

Таблиця

СХЕМА